Ко­ли «Две­рі» від­чи­не­ні

Чор­на ко­ме­дія Не­ди Не­ж­да­ної об’єд­на­ла три кра­ї­ни

Den (Ukrainian) - - Культура - Ан­дрій КАРПЕНКО

«Две­рі» — так на­зи­ва­є­ться зна­ко­ва те­а­траль­на подія, яка об’єд­на­ла три кра­ї­ни у дра­ма­тур­гі­чно­му ді­а­ло­зі: Укра­ї­ну, Ту­реч­чи­ну і Бол­га­рію. Адже по­при су­сід­ство, пар­тнер­ства у га­лу­зі су­ча­сно­го те­а­тру по­між на­ми ду­же ма­ло, осо­бли­во ко­ли об’єд­ну­ю­чий фа­ктор — українська п’єса. Йде­ться про по­ста­нов­ку в Стам­буль­сько­му те­а­трі «321» за ко­ме­ді­єю су­ча­сно­го укра­їн­сько­го ав­то­ра Не­ди Не­ж­да­ної «Той, що від­чи­няє две­рі». Ре­жи­сер і пе­ре­кла­дач текс­ту Се­нем Жев­хер, яка та­кож є те­а­тро­знав­цем, від­зна­чає, що це сце­ні­чне вті­ле­н­ня п’єси з Укра­ї­ни, на­пев­не, впер­ше пі­сля Миколи Го­го­ля.

■ Ця «чор­на ко­ме­дія для те­а­тру на­ціо­наль­ної тра­ге­дії» є одні­єю з най­по­пу­ляр­ні­ших су­ча­сних укра­їн­ських п’єс не тіль­ки у ві­тчи­зня­но­му про­сто­рі (ли­ше в сто­ли­ці їх дві — в те­а­трі «Су­зір’я» і КХАТ), ай у сві­ті. Зокре­ма, є та­кі ек­зо­ти­чні, як ви­ста­ви в сто­ли­цях Ав­стра­лії й Кир­ги­зії, а в ці­ло­му — вже по­над 30. Чим же при­вер­ну­ла ува­гу ту­ре­цьких те­а­тра­лів ця ко­ме­дія, у чо­му осо­бли­вість по­ста­нов­ки? Це істо­рія двох жі­нок, са­ні­тар­ки і «по­мил­ко­вої» мер­твої, що за­чи­не­ні у мор­гу і те­ро­ри­зо­ва­ні дзвін­ка­ми не­ві­до­мих. Во­ни тра­кту­ють ситуацію над­то кар­ди­наль­но — від вій­ни до по­лі­ти­чно­го пу­тчу, від по­той­біч­чя до на­па­ду бан­ди­тів — і при­сто­со­ву­ю­ться до всьо­го іно­ді на­віть із гу­мо­ром. Про­те са­ме сво­бо­да ви­бо­ру ви­яв­ля­є­ться «най­гір­шою», бо «ні­ко­го зви­ну­ва­чу­ва­ти у сво­їх бі­дах і по­мил­ках». При­тча про сво­бо­ду, по­ро­дже­на ча­сом пе­ре­мін, яка тра­кту­ва­ла­ся за­зви­чай мі­сти­чно, або як дра­ма аб­сур­ду, за­раз ста­ла спри­йма­ти­ся іна­кше, адже те­пер все це дій­сно по­руч: пе­ре­во­ро­ти, вій­на, смерть... Акту­аль­но для нас, але і для ту­ре­цько­го су­спіль­ства, яке стає де­да­лі за­кри­ті­шим і то­та­лі­тар­ні­шим...

■ За вер­сі­єю те­а­тру «321», аб­сур­дна си­ту­а­ція тра­кту­є­ться ре­а­лі­сти­чно і при­ро­дно, йде­ться не про мі­сти­чну си­лу, а про «си­сте­му», яка ба­ви­ться з лю­дьми в жор­сто­кі ігри. Ві­зу­аль­но ви­ста­ва гра­фі­чна — ко­стю­ми, де­ко­ра­ції, ре­кві­зит — все бі­ле у чор­но­му ка­бі­не­ті сце­ни, і та­ка по­ляр­ність без пів­то­нів і ко­льо­рів є прин­ци­по­вою для ре­жи­се­ра. Ідея ви­ста­ви по­ля­гає в то­му, що по­ки ти під­да­є­шся ма­ні­пу­ля­ції си­сте­ми, во­на мо­же то­бою ке­ру­ва­ти, і то­ді твої стра­хи ожив­ля­ю­ться і пе­ре­тво­рю­ю­ться в ре­аль­ність. Про­те що ста­не­ться, якщо ти спро­бу­єш ви­йти з гри? У фі­на­лі ту­ре­цької ви­ста­ви ге­ро­ї­ні опи­ня­ю­ться у сві­тлих ко­лах про­же­кто­рів, ні­би під при­ці­ла­ми, а ще лу­на­ють зву­ки ту­ре­цько­го Май­да­ну у пар­ку Гі­за. Він по­чав­ся з про­те­стів мо­ло­ді про­ти бу­дів­ни­цтва тор­гі­вель­но­го цен­тру на мі­сці пар­ку, а пе­ре­ріс у мас­шта­бне про­ти­сто­я­н­ня за пра­ва лю­ди­ни. На від­мі­ну від на­шо­го, ту­ре­цький май­дан не пе­ре­міг, а скін­чив­ся ре­пре­сі­я­ми. Ба­га­то­го­лос­ся май­да­ну, як го­лос сво­бо­ди, який має осо­бли­во тра­гі­чні но­ти для тур­ків. То­му і сво­бо­да у фі­на­лі має свій кон­текст і за­барв­ле­н­ня. Пі­сля одні­єї з ви­став у Стам­бу­лі одна лі­тня па­ні пі­ді­йшла до ре­жи­се­ра і обійняв­ши, ска­за­ла: «Це так по-ту­ре­цьки!» — «Але ж це українська п’єса», — роз­гу­бле­но від­по­ві­ла Се­нем Жев­хер. На­пев­не, та­кий діа­лог є осо­бли­во важливим, ко­ли він ре­зо­нує близь­ки­ми но­та­ми, вті­ле­ни­ми по-сво­є­му, але во­дно­час уні­вер­саль­ни­ми. По­ста­нов­ка ма­ла резонанс і низ­ку по­зи­тив­них від­гу­ків пре­си в сто­ли­ці Ту­реч­чи­ни і вже всти­гла по­бу­ва­ти на одно­му з най­пре­сти­жні­ших між­на­ро­дних фе­сти­ва­лів в Укра­ї­ні — «Мель­по­ме­на Тав­рії» у Хер­со­ні, де отри­ма­ла на­го­ро­ду за кра­щий актор­ський ду­ет. А не­що­дав­но ви­со­кої оцін­ки отри­ма­ла і в Со­фії, адже са­ме в Бол­га­рії ви­ста­ва ста­ла ще й осно­вою ма­гі­стер­ської ро­бо­ти.

■ Ця п’єса від­чи­ни­ла две­рі до ці­ка­во­сті укра­їн­ською дра­мою в Ту­реч­чи­ні:впер­ше го­ту­є­ться кни­га п’єс. Окрім тво­ру Не­ди Не­ж­да­ної, Се­нем Жев­хер здій­сни­ла пе­ре­клад двух п’єс Оле­ксан­дра Ві­тра — по­пу­ляр­но­го фен­те­зі «Стан­ція, або Роз­клад ба­жань на зав­тра» про див­ну стан­цію, де здій­сню­ю­ться та­єм­ні ба­жа­н­ня, а та­кож дра­ми про на­шу ре­во­лю­цію «Ла­бі­ринт», яка осо­бли­во за­че­пи­ла пе­ре­кла­да­чку акту­аль­ні­стю. Ми не за­ми­слю­є­мо­ся, що перемога на­шо­го Май­да­ну, по­при всі тра­гі­чні на­слід­ки, це надія для інших, зокре­ма ту­ре­цьких су­сі­дів, але це так є. Вар­то до­да­ти, що тво­ри цьо­го ав­то­ра ста­ли пе­ре­мож­ця­ми зра­зу у двох дра­ма­тур­гі­чних но­мі­на­ці­ях «Ко­ро­на­ції сло­ва» — ди­тя­чої «Ду­же со­лод­ка каз­ка » і до­ро­слої « Під при­ці­лом ти­ші » , а но­ва п’єса Не­ди Не­ж­да­ної «За­гу­бле­ні у ту­ма­ні» — ди­пло­ман­том. Тож і оцін­ки ту­ре­цьких, укра­їн­ських і бол­гар­ських кри­ти­ків дра­ми ви­яви­лись сьо­го­дні близь­ки­ми.

■ Ми по­ці­ка­ви­ли­ся, чо­му ту­ре­цький те­атр має та­ку на­зву — ци­фро­ву, а не сло­ве­сну? Від­по­відь про­ста: са­ме так по­чи­на­є­ться від­лік від стар­ту: 3,2, 1... І це не по­тре­бує пе­ре­кла­ду жо­дною мо­вою. Так символічно стар­ту­ва­ло те­а­траль­не пар­тнер­ство трьох кра­їн у но­ві­тній дра­мі.

ФО­ТО НА­ДА­НО СТАМБУЛЬСЬКИМ ТЕАТРОМ «321»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.