«Будь­те осо­би­сто­стя­ми!»

Чим зди­ву­вав Лі­тню шко­лу жур­на­лі­сти­ки «Дня» журналіст Ві­та­лій Пор­тни­ков

Den (Ukrainian) - - Прес-клуб «дня» - Ана­ста­сія ХАЗОВА, Ма­рія НИТКА, Лі­тня шко­ла жур­на­лі­сти­ки «Дня»

Лі­тньо­шко­ля­рі че­ка­ли на зу­стріч із пу­блі­ци­стом, огля­да­чем «Ра­діо Сво­бо­да» Ві­та­лі­єм ПОРТНИКОВИМ, але не очі­ку­ва­ли, що від­чу­т­тя й дум­ки від спіл­ку­ва­н­ня з ним бу­дуть на­стіль­ки не­о­дно­зна­чни­ми. Для сту­ден­тів бу­ло ба­га­то не­спо­ді­ва­них від­по­від­ей, Ві­та­лій про­во­ку­вав, не по­го­джу­вав­ся, спе­ре­чав­ся...

«У ПРЕ­ЗИ­ДЕН­ТА КРАВЧУКА БУ­ЛО НА­БА­ГА­ТО БІЛЬ­ШЕ ТЕН­ДЕН­ЦІЙ ДО САМОСТІЙНОЇ ПО­ЛІ­ТИ­КИ, НІЖ У КУ­ЧМИ» Хри­сти­на ШКРЯБIНА,

Оде­ський на­ціо­наль­ний уні­вер­си­тет ім. I. Ме­чни­ко­ва:

— Пі­сля роз­ва­лу Ра­дян­сько­го со­ю­зу Україна ма­ла кіль­ка шан­сів. Во­ло­ди­мир Ла­но­вий на зу­стрі­чі з ЛШЖ ска­зав, що 1992- го, ко­ли прем’єром став Ле­о­нід Ку­чма, в Укра­ї­ні фа­кти­чно від­бу­ла­ся контр­ре­во­лю­ція, а оста­то­чно це ста­ло­ся 1994-го, ко­ли він став пре­зи­ден­том. Го­лов­ний ре­да­ктор «Дня» Ла­ри­са Івшина вва­жає, що ще один шанс ми втра­ти­ли 1999-го, ко­ли «ті, що го­ло­су­ва­ли за Ку­чму, в кін­це­во­му під­сум­ку ви­бра­ли вій­ну». Що ви ду­ма­є­те з цьо­го при­во­ду? Які шан­си ба­чи­ли ви?

— На­га­даю, що не­за­ле­жність на по­ча­тку 1990-х бу­ла про­го­ло­ше­на в то­му чи­слі го­ло­са­ми ко­му­ні­сти­чної біль­шо­сті у Вер­хов­ній Ра­ді. То­ді укра­їн­ську вла­ду про­дов­жу­ва­ла кон­тро­лю­ва­ти ко­ли­шня пар­тій­на ра­дян­ська че­кіст­ська но­мен­кла­ту­ра. По­за сум­ні­вом, що у пре­зи­ден­та Ле­о­ні­да Кравчука бу­ло на­ба­га­то біль­ше тен­ден­цій до самостійної по­лі­ти­ки, ніж у Ле­о­ні­да Ку­чми. Це мо­жна по­ясни­ти тим, що Крав­чук не уяв­ляв со­бі, як Україна бу­де еко­но­мі­чно роз­ви­ва­ти­ся, а Ку­чма чі­тко ро­зу­мів, що в тій мо­де­лі, в якій во­на існу­ва­ла, єди­ний шанс для роз­ви­тку — це бу­ти в ті­сно­му со­ю­зі з Ро­сій­ською Фе­де­ра­ці­єю. Я ду­маю, що як­би бу­ла ін­ша про­гра­ма на­ціо­наль­но-дер­жав­ни­цько­го змі­сту, то ре­фе­рен­дум 1991 ро­ку міг би про­ва­ли­ти­ся, а так він від­був­ся у Кри­му та Се­ва­сто­по­лі, оскіль­ки там та­кож вва­жа­ли, що ко­ли ми не бу­де­мо ді­ли­ти­ся еко­но­мі­чни­ми ре­сур­са­ми з ін­ши­ми, то бу­де­мо жи­ти кра­ще, бо ми — ба­га­та кра­ї­на. Так роз­по­від­а­ло укра­їн­ське те­ле­ба­че­н­ня, та­ки­ми бу­ли то­ді­шні ли­стів­ки, і це бу­ло пра­виль­но. Про те, що це ба­гат­ство за­кін­чи­ло­ся, що по­трі­бна ін­но­ва­цій­на еко­но­мі­ка і вза­га­лі ін­ші пра­ви­ла гри, ні­хто не ду­мав. Ми бу­ли гли­бо­ко про­він­цій­ним, кон­се­рва­тив­ним, ра­дян­ським су­спіль­ством. Жо­дних шан­сів не мо­гло бу­ти в прин­ци­пі, то­му во­ни пов’яза­ні не з по­ста­тя­ми Кравчука чи Ку­чми, а з су­спіль­ним на­стро­єм.

Ва­лен­тин ТОРБА: — Так, на­ше су­спіль­ство вин­не в то­му, що го­ло­су­ва­ло за тих, хто був то­ді при вла­ді. І за це во­но роз­пла­чу­є­ться за­раз кров’ю. Але є від­по­від­аль­ність і осо­би­сто­стей.

— Лю­ди хо­ті­ли жи­ти в та­кій мо­де­лі, в якій во­ни жи­ли. Зав­жди, ко­ли є су­спіль­ний за­пит, з’ яв­ля­ю­ться пер­со­на­лії. Ле­о­нід Ку­чма при­йшов то­му, що він був вті­ле­н­ням « укра­їн­ської мрії » . І Ві­ктор Ющен­ко, і Ві­ктор Яну­ко­вич — теж, із тих же при­чин. А от Пе­тро По­ро­шен­ко — це пер­ший пре­зи­дент, який є за­пи­том на при­пи­не­н­ня вій­ни. Зде­біль­шо­го в на­шо­му су­спіль­стві лю­ди не ма­ють по­гля­дів і весь час шу­ка­ють со­бі ку­ми­рів. До­ки во­ни не ма­ти­муть по­гля­дів, у нас бу­дуть пар­тії- облич­чя. То­му я зав­жди ка­жу: сфор­му­люй­мо про­гра­му.

Ана­ста­сія ХАЗОВА,

Схі­дно­єв­ро­пей­ський на­ціо­наль­ний уні­вер­си­тет ім. Л. Укра­їн­ки:

— Яка з фун­да­мен­таль­них ре­форм є най­ва­жли­ві­шою в Україна — су­до­ва, осві­тня чи еко­но­мі­чна?

— Ре­фор­ма місцевого самоврядування. Всі гро­ші ма­ють пе­ре­йти на мі­сця. Хай ра­зом з ко­ру­пці­єю, але лю­дям бу­де лег­ше. Дру­га — це ре­фор­ма су­до­чин­ства, бо без че­сно­го су­ду — ні­ку­ди. І тре­тя — це ре­фор­ма осві­ти й ме­ди­ци­ни. Все це мо­же від­бу­ва­ти­ся па­ра­лель­но.

«МАЙ­ДАН 2013—2014 рр. — ЦЕ СТИХІЙНИЙ ПРОТЕСТ ПРО­ТИ НЕСПРАВЕДЛИВОСТІ»

Оле­ксан­дра КЛЬОСОВА,

Ки­їв­ський на­ціо­наль­ний уні­вер­си­тет ім. Т. Шев­чен­ка:

— Ви бу ли ак тив ним учас ни - ком Євро май да ну. Чи від чу ва є те ви роз­ча­ру­ва­н­ня?

— Ні. Май дан 2013— 2014 рр. — це був сти хій ний про тест про ти не спра вед ли вос ті. Йо го мож на бу ло під три му ва ти або не під­три­му­ва­ти. Це істо­ри­чний про­цес. Для ме­не Май­дан був на­сам­пе­ред ру­хом, і я не вва­жаю, що це бу­ла ре­во­лю­ція. Вла­сне, я зро­бив все, щоб це не бу­ла ре­во­лю­ція, бо ре­во­лю ція — це змі на сус піль но го ла - ду. А у нас всі рі­ше­н­ня що­до змі­ни вла­ди від­бу­ва­ли­ся в укра­їн­сько­му пар ла мен ті. Це бу ло по встан ня про­ти несправедливості, яке за­кін­чи­ло­ся тим, що від вла­ди бу­ло усу­ну­та ці­ла гру­па мо­сков­ських аген­тів. В ре зуль та ті ми здо бу ли дер - жа­ву, яка хо­ча б умов­но очи­сти­ла­ся від мо­сков­сько го впли­ву.

Оле­ксандр САВ­ЧЕН­КО,

стар­ший лей­те­нант Зброй­них Укра­ї­ни:

сил

— То ді чо му та кі пар тії, як «Опо­зи­цій­ний блок», до­сі не за­бо­ро­не­ні в Укра їні?

— Я та кож вва жаю, що сус - піль­ство хо­ті­ло зов­сім інших кро - ків з очи­ще­н­ня вла­ди. У ме не, на­прик лад, бу ла про гра ма люс т ра - цій, яку я чіт ко ви слов лю вав: по - тріб но за бо ро ни ти участь у по лі - ти­чно­му жит­ті пред­став­ни­кам ке­рів­них ор­га­нів по­лі­ти­чних сил, які бра ли участь у ство рен ні ре жи му дик та ту ри. Це Ко му ніс тич на пар - тія та Пар­тія ре­гіо­нів. Все.

Іван КАПСАМУН: — Див­но, що ви не за­гля­да­є­те да­лі. А як же ча­си Ку­чми — хі­ба не за йо­го пре­зи­дент­ства «на­ро­ди­ли­ся» ре­гіо­на­ли? І вза­га­лі, яке він має пра­во пред­став­ля­ти сьо­го­дні Укра­ї­ну в Мін­ську?

— Це пи тан ня то го, хто мо же роз мов ля ти з ро сі я на ми так, щоб во ни йо му до ві ря ли. По за сум ні - вом, та­ких лю­дей ду­же ма­ло.

І. К.: — До­ві­ря­ти — це по­ка­зо­во. Тоб­то ви вва­жа­є­те, що Ку­чма в Мін­ську — це пра­виль­но?

— Аб­со­лю­тно. Я вва­жаю, що це пра­виль­не і гра­мо­тне при­зна­че­н­ня. І якщо при­су­тність Ме­двед­чу­ка мо­же до­по­мог­ти звіль­нен­ню бо­дай одні­єї лю­ди­ни з по­ло­ну, то во­на теж пра­виль­на, по­при всю мою ан­ти­па­тію до ці­єї осо­би­сто­сті. Слід про­сто ро­зу­мі­ти, що при­су­тність на Мін­ських пе­ре­го­во­рах — це не якась честь. І це не пи­та­н­ня мо­раль­но­го пра­ва, це пи­та­н­ня, що ми зна­хо­ди­мо лю­дей, які мо­жуть роз­мов­ля­ти між со­бою. Хоч би що там ка­за­ли, у Ку­чми є дер­жав­ни­цьке ми­сле­н­ня.

В. Т.: — А що та­ке дер­жав­ни­цьке ми­сле­н­ня?

— Дер­жав­ни­цьке ми­сле­н­ня — це ко­ли лю­ди­на зда­тна уяв­ля­ти со­бі те, що є ін те ре си дер жа ви, а не ли­ше її вла­сні. У ме­не зав­жди бу­ли се рйоз ні сум ні ви, чи є у Ле о ні да Да­ни­ло­ви­ча та­ке ро­зу­мі­н­ня. А те­пер у ме­не не­має сум­ні­вів.

В. Т.: — Ви зна є те, ко ли ме ні ка­жуть про дер­жав­ни­цьке ми­сле­н­ня Куч ми, я зав ж ди зга дую про при зна чен ня ним очіль ни ка ми ОДА Яну ко ви ча в До нець ку 1997 ро ку та Єфре мо ва в Лу гансь ку 1998-го.

— Ле о нід Да ни ло вич ке ру вав дер жа вою як фе о даль ним по міс - тям. Але він вва­жав, що це йо­го по­міс тя. Так са мо ке рує Бі ло рус сю Оле­ксандр Лу­ка­шен­ко. Для Ві­кто­ра Яну­ко­ви­ча дер­жа­ва не бу­ла по­мі­стям, йо­го по­мі­стям бу­ло Ме­жи­гір’ я, а Укра ї на бу ла йо го те ри то - рі­єю, з якої він тяг нув гро ші на своє по міс тя в Ме жи гір’ ї. Та ко го ре жи му ні ко ли на те ри то рії Ра - дян­сько­го Со­ю­зу не бу­ло, і то­му я вва жав, що він зник не са ме з ці­єї при­чи­ни.

В. Т.: — То мо­же все-та­ки Яну­ко­вич — це чер­го­ва се­рія Ле­о­ні­да Да ни ло ви ча, тіль ки вже в якос ті ту пи ко вої гіл ки? Адже, пев но, і Яну ко вич, і ін ші пред с тав ни ки про ро сійсь ко го кри ла ре алі зу ва - лись як по лі ти ки в Укра ї ні са ме зав­дя­ки во­лі Ку­чми.

— Ні, це зов­сім ін­ша се­рія. Ко­ли Яну­ко­вич був пре­зи­ден­том, я на­ма­гав­ся по­ясни­ти, що це аб­со­лю­тно осо­бли­вий ре­жим, то­му що це ре­жим пе­ре­мо­ги кри­мі­на­лі­те­ту. А ре­жи­ми Ку­чми або ре­жи­ми Ка­рі­мо­ва в Узбе­ки­стнаі чи На­зар­ба­є­ва в Ка­зах­ста­ні — це не ре­жи­ми кри­мі­наль­ної пе­ре­мо­ги, це ре­жи­ми пе­ре­мо­ги но­мен­кла­ту­ри. Або ре­жи­ми пе­ре­мо­ги олі­гар­хів. Олі­гар­хі­чна дер­жа­ва, на від­мі­ну від кри­мі­наль­ної, має шанс роз­ви­ва­ти­ся в бік де­мо­кра­тії, якщо гро­ма­дя­ни цьо­го за­хо­чуть. Але якщо це кри­мі­наль­на дер­жа­ва, то не­має жо­дно­го зна­че­н­ня, що хо­чуть гро­ма­дя­ни. Бан­ди­ти все одно їм ска­жуть «си­деть ти­хо»...

І. К.: — На­ші по­гля­ди в оцін­ці ді­яль­но­сті Ку­чми яв­но роз­хо­дя­ться.

«ОПЕ­РА­ЦІЯ «БУРЯ» СТА­ЛА МОЖЛИВОЮ ЛИ­ШЕ ЧЕ­РЕЗ ДОМОВЛЕНІСТЬ МІЖ ЗАГРЕБОМ ТА БЕЛГРАДОМ»

Ан­тон СЕСТРИЦИН,

уні­вер­си­тет Карл­тон, м. От­та­ва, Ка­на­да:

— Ба га то хто в Укра ї ні по рів - нює си ту а цію на Дон ба сі з си ту а - ці­єю в Хор­ва­тії в 1990-х рр. Чи го­то­ва Україна сьо­го­дні до опе­ра­ції «Буря»?

— На­справ­ді, опе­ра­ція «Буря» ста­ла можливою ли­ше че­рез до­мов­ле ність між За гре бом та Бел гра - дом. Тоб­то зав­дя­ки умов­ним, ку­лу­ар­ним до­мов­ле­но­стям, ко­ли всі бу­ли впев не ні, що Бел град не бу де від по ві да ти. У нас та кої си ту а ції не має, то му що ні я кий Пу тін не дасть га­ран­тії, що йо­го вій­ська не про дов жу ва ти муть агре сії про ти Укра ї ни. Кремль — це зов сім ін - ший су пер ник, від ньо го не мо же бу­ти жо­дних га­ран­тій.

«ПИ­ТА­Н­НЯ БАН­ДЕ­РИ МИ БУ­ДЕ­МО ВИ­РІ­ШУ­ВА­ТИ НЕ З ПАНОМ ВАЩИКОВСЬКИМ...»

А. С.: — Остан­ні­ми ро­ка­ми в Поль щі від бу ва ють ся пев ні внут - рі­шньо­по­лі­ти­чні про­це­си, які кон­цен­тру­ють вла­ду в ру­ках прав­ля - чої пар­тії, що ви­кли­кає кри­ти­ку з бо ку Євро со ю зу. Більш то го, бу ли пев ні не друж ні жес ти і на ад ре су Укра ї ни, зок ре ма за ява мі ніс т ра за­кор­дон­них справ Поль­щі Ві­толь­да Ва­щи­ков­сько­го про те, що «з Бан­де­рою Україна не увій­де в Єв­ро­пу». Як ви оці­ню­є­те ситуацію?

— Тре­ба роз­мір­ко­ву­ва­ти му­дро й усві­дом­лю­ва­ти, що ні Поль­ща, ні Укра ї на не ма ють ін шо го ви бо ру, як спів пра цю ва ти між со бою, бо осо­бли­во­го зов­ні­шньо­по­лі­ти­чно­го ма­нев­ру не­має ні у Ки­є­ва, ні у Вар - ша­ви. Про це я зав­жди ка­жу мо­їм поль­ським дру­зям. Га­разд, вам не по­до­ба­є­ться істо­ри­чна пам’ять укра їн ців, на прик лад, сто сов но пе - рей­ме­ну­ва­н­ня ву­лиць на честь Сте­па­на Бан­де­ри чи Ро­ма­на Шу­хе­ви­ча, але ска жіть, будь лас ка, які у вас ва­же­лі впли­ву на Ки­їв? Що ви зро би те? Ви ста не те со юз ни ка ми Ро сії? Ви що, бу де те по ста ча ти зброю « ДНР » і « ЛНР » ? Ви бу де те ви­ма­га­ти ска­су­ва­ти сан­кції про­ти Мос к ви? Що ви мо же те зро би ти, щоб впли ну ти на Укра ї ну, ко ли вся ва­ша зов­ні­шня по­лі­ти­ка спря­мо ва на на її під трим ку? При чо му це у ва ших ін те ре сах. Якщо у вас не­має впли­ву, не тре­ба ви­го­ло­шу­ва­ти не­по­трі­бні га­сла. Ви ка­же­те, що з Бан де рою ми не увій де мо до Європи, але це пи­тан ня ми бу­де­мо ви­рі­шу­ва­ти не з паном Ващиковським, а з Єв­ро­со­ю­зом, бо са­ме ту­ди ми по да ва ти ме мо за яв ку на член - ство. Це від­бу­де­ться не сьо­го­дні, а на ба га то піз ні ше, і на той час мо - жуть бу­ти зов­сім ін­ші орі­єн­ти­ри.

«У НАС ЗАВ­ЖДИ Є ЛЮ­ДИ, ЯКІ НА­МА­ГА­Ю­ТЬСЯ ЗРО­БИ­ТИ КА­ПІ­ТАЛ, ЗОКРЕ­МА НА ЗА­ГИ­БЕ­ЛІ ГОН­ГА­ДЗЕ, ШЕРЕМЕТА...»

Окса­на СКIЛЬСЬКА,

Львів­ський на­ціо­наль­ний уні­вер­си­тет ім. I. Фран­ка, При­кар­пат­ський на­ціо­наль­ний уні­вер­си­тет ім. В. Сте­фа­ни­ка:

— У Ки­є­ві від­бу­ла­ся пам’ятна хо да до ро ко вин за ги бе лі Пав ла Шеремета. Ра­зом з тим, то­го ж дня ук ра їнсь кі війсь ка за зна ли важ - ких втрат на Дон ба сі: за ги ну ли дев’ яте ро бій ців АТО ( зу стріч ЛШЖ з Ві та лі єм Пор т ни ко вим від­бу­ла­ся 21 ли­пня. — Ред.). Зви­чай но, про за ги бель жур на ліс та по­трі­бно пи­са­ти і ви­ма­га­ти роз­слі­ду­ва­н­ня йо­го вбив­ства, але но­ви­ни про за ги бель війсь ко вих так і за - ли­ши­ли­ся на дру­го­му пла­ні. Як ви оці ни те та ку по ве дін ку та під хід укра­їн­ської жур­на­лі­сти­ки?

— Аб­со лют но оче вид но, що роз­слі­ду­ва­н­ня вбив­ства Пав­ла Шеремета — це ва­жли­ве зав­да­н­ня для укра­їн­ських си­ло­вих стру­ктур. Головне пи­та­н­ня — чо­му це від­бу­ло­ся? Тим па че, ко ли йдеть ся про гро ма дя ни на іно зем ної дер жа ви, ко­ли йде­ться про лю­ди­ну, яка ма­ла ті­сні зв’яз­ки з ото­че­н­ня ми­ну­ло­го пре­зи­ден­та Ві­кто­ра Яну­ко­ви­ча. Ви зна­є­те, що один з остан­ніх лю­дей, хто спіл­ку­вав­ся з паном Ше­ре­ме том, — це був пан Кли мен ко? Пав­ло Ше­ре­мет пра­цю­вав на ра­діо « Вес ти » , яке бу ло пов’ яза не з па - ном Кли­мен­ком. Ін­ше пи­та­н­ня: чи по тріб но з цьо го при во ду влаш то - ву ва ти якісь ма со ві ак ції, хо ди ти до Адмі­ні­стра­ції Пре­зи­ден­та Укра­ї­ни... Я вва­жаю, що у нас зав­жди є лю ди, які на ма га ють ся на цьо му зро би ти пев ний ка пі тал, зок ре ма на за­ги­бе­лі Ге­ор­гія Гон­га­дзе, Пав­ла Ше ре ме та. Зав ж ди, ко ли є смерть, убив­ство, зло­чин, то є і лю­ди, які на ма га ють ся от ри ма ти з цьо­го ви­го­ди для сво­єї про­фе­сій­ної та гро­мад­ської ді­яль­но­сті.

Що до за гиб лих у зо ні АТО, то ми ма­є­мо пер­ма­нен­тний кон­флікт. На­при­клад, у На­гір­но­му Ка­ра­ба­сі цей кон­флікт три­ває 20—25 ро­ків. Там фак тич но що дня по ми ра ють лю­ди. Ми з ва­ми ма­є­мо під­го­ту­ва­ти­ся до то­го, що це вже є і да­лі бу­де в Укра ї ні. Зви чай но, та кі тра - гіч ні по ві дом лен ня ма ють з’ яв ля - ти­ся у стрі­чках но­вин, але во­ни ні­ко ли не з’ яв лять ся на пер ших шпаль тах. Це ло гі ка та кої ре алії, як « за мо ро же ний кон ф лікт » . Ми не пер ші й не остан ні. Аб­со лют но оче вид но, що ро сійсь ка сто ро на здій­снює всі ці за­хо­ди і на­ма­га­є­ться де ста бі лі зу ва ти Укра ї ну. Зви - чай но, на ше за вдан ня — мак си - маль но ско ро ти ти « за мо ро же ний кон ф лікт » . Чи вдасть ся це нам? Пи­та­н­ня.

«ЗНА­ЧЕ­Н­НЯ ЕКСПЕРТНОЇ ДУМ­КИ СЬО­ГО­ДНІ НІВЕЛЬОВАНО» Ві­та­лій КУДИРКО,

Львів­ський на­ціо­наль­ний уні­вер­си­тет ім. I. Фран­ка:

— На те­ле­ба­чен­ні й у дру­ко­ва­ній пре сі з’ яви ла ся ве ли ка кіль - кість так зва­них екс­пер­тів. Чим ви ке­ру­є­тесь, ко­ли за­про­шу­є­те го­стей на свою про гра му « По літ к луб » , і як за­по­біг­ти по­тра­плян­ню псев­до­екс­пер­тів у ЗМІ?

— Я вва­жаю, що ко­жна про­гра­ма по вин на ма ти спів ро біт ни ків, які про по ну ва ти муть пев них лю - дей ве­ду­чо­му та ав­то­ру про­гра­ми. За ба га то хто сьо год ні по зи ці о ну - ють се­бе як екс­пер­тів, хоч та­ки­ми не є. Важ ко зро зу мі ти, хто є екс - пер том, а хто ні, то му зна чен ня експертної дум­ки сьо­го­дні ні­ве­льо­ва но. Вза га лі, це пи тан ня до спо - жи­ва­ча ін­фор­ма­ції, ко­му він до­ві­ряє, тоб то це пи тан ня до ві ри. За - вдан ня лю дей — умі ти оби ра ти й оці­ню­ва­ти рі­вень ком­пе­тен­тно­сті.

І. К.: — На ва шу дум ку, чо му мно­жа­ться но­вин­ні ка­на­ли?

— Ці ка на ли збит ко ві. Мно - жать ся во ни то му, що зрос тає ба - жа­н­ня кон­тро­лю­ва­ти ін фор­ма­цію. Ко жен та кий ка нал фор мує став - лен ня лю дей до по дій. Лю ди, які вкла да ють гро ші у по діб ні про ек - ти, про­сто по­ши­рю­ють ві­рус. І так зва ні екс пер ти по ши рю ють йо го теж.

В. Т.: — До ре­чі, а як ви ста­ви­те­ся до екс­пер­тів із Ро­сії?

— Це аб­со­лю­тно при­ро­дно, то­му що у нас зав ж ди був ін с тинкт по­кло­ні­н­ня до па­на, який при­їде з Мос к ви і за пи тає ро сійсь кою мо - вою: «По­че­му та­кие хо­ло­пы не мытые и не бри­тые?». Це все ча­сти­на ко­ло­ні­аль­ної пси­хо­ло­гії.

«ДЕГРАДАЦІЯ РО­СІЙ­СЬКОЇ ЖУР­НА­ЛІ­СТИ­КИ РОЗ­ПО­ЧА­ЛА­СЯ 1993 РО­КУ...»

Ма­рія НИТКА, Львів­ський на­ціо­наль­ний уні­вер­си­тет ім. I. Фран­ка:

— Ще за­дов­го до укра­їн­сько-ро­сій­ської вій­ни ви жи­ли в Мо­скві, активно спів­пра­цю­ва­ли з ро­сій­ськи­ми ви­да­н­ня­ми. По­тім, зві­сно, при­пи­ни­ли. Сьо­го­дні ми ба­чи­мо, що ро­сій­ська жур­на­лі­сти­ка — це пе­ре­ва­жно про­па­ган­да. Про­те як ви оці­ню­є­те ситуацію? Мо­жли­во, на­зве­те кіль­ка ро­сій­ських ЗМІ, які все ж за­ли­ша­ю­ться об’єктив­ни­ми? І ці­ка­во, чи під­три­му­є­те ви кон­та­кти з ро­сій­ськи­ми жур­на­лі­ста­ми?

— Я про­жив у Мо­скві 25 чи 30 ро­ків і, пев­на річ, спів­пра­цю­вав з ро­сій­ськи­ми ви­да­н­ня­ми. Для ме­не бу­ло оче­ви­дно, що деградація ро­сій­ської жур­на­лі­сти­ки роз­по­ча­ла­ся ще 1993 ро­ку й до­ся­гла сво­го апо­гею під час пре­зи­дент­ських ви­бо­рів 1996-го, ко­ли на дру­гий тер­мін оби­ра­ли Бо­ри­са Єль­ци­на. По­тім ця деградація про­дов­жи­ла­ся, то­му що ро­сій­ські ЗМІ ні­ко­ли не бу­ли віль­ни­ми. Мо­жли­во, во­ни бу­ли віль­ни­ми, умов­но ка­жу­чи, в пе­рі­од 1989—1993 рр. А пі­сля то­го це бу­ла олі­гар­хі­чна ме­ді­а­си­сте­ма, а да­лі во­на уві­йшла в пов­ну сим­фо­нію з дер­жа­вою, як це ча­сто бу­ває в ро­сій­ській істо­рії. Я вза­га­лі про­ти то­го, щоб до­ві­ря­ти ви­да­н­ням. Я вва­жаю, що тре­ба до­ві­ря­ти лю­дям.

Те­пер — про кон­кре­тні ви­да­н­ня. «Гра­ни.Ру» — я до­сі для них пи­шу, але во­ни за­бо­ро­не­ні в Ро­сій­ській Фе­де­ра­ції, тож я не знаю, чи мо­жна їх вва­жа­ти аб­со­лю­тно ро­сій­ським ви­да­н­ням. У Ро­сії є ре­сур­си, які я чи­таю. Та­кож я з осо­бли­вим за­ці­кав­ле­н­ням чи­таю про­па­ган­дист­ські ро­сій­ські ви­да­н­ня, щоб зро­зу­мі­ти, як во­ни ін­тер­пре­ту­ють по­дії.

І. К.: — Ви ска­за­ли, що 1993-го роз­по­ча­ла­ся деградація жур­на­лі­сти ки в Ро сії. А ко ди це ста ло ся в Укра­ї­ні?

— Де­гра­да­ції в укра­їн­ській жур­на­лі­сти­ці, на від­мі­ну від ро­сій­ської, не бу­ло. В Укра­ї­ні бу­ла укра­їн­сько­ра­дян­ська жур­на­лі­сти­ка. Во­на на­ма­га­ла­ся пе­ре­бу­до­ву­ва­ти­ся, але ви­яви­ло­ся, що ра­дян­ська жур­на­лі­сти­ка не мо­же пе­ре­йти на ін­ший рі­вень, то­му ми дов­го че­ка­ли, хо­ча б у га­зе­тній жур­на­лі­сти­ці, по­яви яко­гось су­ча­сно­го ви­да­н­ня... Га­зе­та «День» — це якраз ре­аль­на спро­ба ство­ри­ти су­ча­сну жур­на­лі­сти­ку, бо це бу­ла пер­ша по­лі­ти­чна за­галь­но­на­ціо­наль­на га­зе­та, яка з’яви­ла­ся 1996 ро­ку. Так са­мо з те­ле­ба­че­н­ням, яке то­ді тіль­ки по­чи­на­ло з’яв­ля­ти­ся.

«КЛАСИЧНА ЖУР­НА­ЛІ­СТИ­КА ЗНИКАЄ»

А. Х.: — Що ви мо­же­те по­ра­ди­ти нам як май­бу­тнім жур­на­лі­стам?

— У ни­ні­шній жур­на­лі­сти­ці по­трі­бні но­ви­ни, фа­кти і «сма­же­н­ня» яки­хось по­дро­биць, то­му що це класична жур­на­лі­сти­ка. Але во­на зникає. Тоб­то жур­на­лі­сти­ка, яку ви зна­є­те, зникає під впли­вом ін­но­ва­цій­них те­хно­ло­гій. Це прав­да. Зав­тра і ра­діо, і те­ле­ба­че­н­ня — все пе­ре­йде в ін­тер­нет. Це тен­ден­ція. Але це тен­ден­ція до ін­те­гра­ції, до об’єд­на­н­ня. Ра­зом з тим, лю­ди швид­ко втом­ля­ться від но­вих фор­ма­тів і за­хо­чуть ма­ти та­кі фор­ма­ти, та­ких лю­дей, яким до­ві­ря­ти­муть. Це ду­же ва­жли­во. Ва­жли­ва ва­ша по­зи­ція, бек­гра­унд. Ва­жли­во те, як і що ви вмі­є­те роз­по­ві­сти. Якщо ви мо­же­те бу­ти осо­би­сто­стя­ми — зна­чить, будь­те. Не мо­же­те — не мо­ро­чте со­бі го­ло­ву. Ана­ста­сія ХАЗОВА, Ма­рія НИТКА, Лі­тня шко­ла жур­на­лі­сти­ки «Дня»

ФО­ТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.