Лю­ди не вин­ні

Чим по­ясню­є­ться вра­зли­вість укра­їн­ців до ма­ні­пу­ля­цій — на­ві­я­но дво­ма скан­да­ла­ми в пря­мо­му ефі­рі

Den (Ukrainian) - - Прес-клуб «дня» - На­та­ля ІЩЕНКО

— Що ма­ють ро­би­ти укра­їн­ські гро­ма­дя­ни, аби спри­я­ти ста­нов­лен­ню ін­фор­ма­цій­но­го су­ве­ре­ні­те­ту?

— Сві­до­мість і ро­зум — це наш осо­би­стий ін­фор­ма­цій­ний про­стір. Це наш, а не дер­жа­ви, обов’язок на­ве­сти там лад, при­бра­ти і роз­кла­сти все по по­ли­чках. Не ре­а­гу­ва­ти на не­пе­ре­ві­ре­ну ін­фор­ма­цію, на фей­ки, на емо­ції. Не ре­а­гу­ва­ти на гу­чні сен­са­ції. Це скла­дно зро­би­ти — бо це на­ша люд­ська при­ро­да. Але тре­ба усві­до­ми­ти, що це — ін­стру­мент, зав­дя­ки яко­му на­ми ма­ні­пу­лю­ють чи то з ко­мер­цій­ною ме­тою, чи з ме­тою отри­ма­ти наш го­лос. Під­ви­щу­ва­ти рі­вень ме­ді­а­о­сві­ти, пра­цю­ва­ти над со­бою, над осо­би­сти­ми цін­но­стя­ми, над тим, щоб ста­ва­ти віль­ною за­мо­жною лю­ди­ною у віль­ній кра­ї­ні. Аде­ква­тно філь­тру­ва­ти ін­фор­ма­цію і при­йма­ти вла­сні рі­ше­н­ня. — Не лі­ну­ва­тись ду­ма­ти? — Не лі­ну­ва­тись ду­ма­ти і не бу­ти на­тов­пом. Ма­ні­пу­лю­ють не осо­би­сто­стя­ми, ма­ні­пу­лю­ють на­тов­пом».

Це — ча­сти­на ін­терв’ю ке­рів­ни­ка ін­фор­ма­цій­но-ана­лі­ти­чно­го цен­тру на­ціо­наль­ної без­пе­ки Укра­ї­ни Во­ло­ди­ми­ра ПОЛЕВОГО сайту «24».

Те­о­ре­ти­чно все ні­би­то пра­виль­но. Справ­ді, на­у­ков­ці вже два сто­лі­т­тя до­слі­джу­ють змі­ни, які від­бу­ва­ю­ться в лю­ди­ні, ко­ли во­на опи­ня­є­ться в на­тов­пі.

Пер­шим про це на­пи­сав Гю­став Ле­бон у сво­їй книж­ці «Пси­хо­ло­гія на­ро­дів і мас» ще 1895 ро­ку. Фран­цузь­кий до­слі­дник вва­жав, що на­тов­па­ми, на від­мі­ну від ін­ди­ві­ду­у­мів, пра­вить не­сві­до­ме: ін­стин­кти та емо­ції, і ма­си ду­же лег­ко при­му­си­ти до не­о­бду­ма­них дій під впли­вом зов­ні­шніх на­ві­ю­вань.

«У ко­ле­ктив­ній ду­ші ін­те­ле­кту­аль­ні зді­бно­сті ін­ди­ві­дів і, от­же, їхня ін­ди­ві­ду­аль­ність, зни­ка­ють; рі­зно­рі­дне по­то­пає в одно­рі­дно­му, і бе­руть верх не­сві­до­мі яко­сті... От­же, зни­кне­н­ня сві­до­мої осо­би­сто­сті, пе­ре­ва­га осо­би­сто­сті не­сві­до­мої, одно­стай­ний на­пря­мок по­чут­тів і ідей, об­умов­ле­ний на­ві­ю­ва­н­ням, і пра­гне­н­ня пе­ре­тво­ри­ти не­гай­но в дії ідеї, що їх бу­ло на­ві­я­но — от го­лов­ні ри­си, які ха­ра­кте­ри­зу­ють ін­ди­ві­да в на­тов­пі. Він вже пе­ре­стає бу­ти са­мим со­бою і стає ав­то­ма­том, у яко­го сво­єї во­лі не існує», — пи­сав Ле­бон.

Швид­кий спо­сіб по­зба­ви­ти лю­ди­ну зда­тно­сті са­мо­стій­но при­йма­ти ра­ціо­наль­ні рі­ше­н­ня — по­мі­сти­ти її у на­товп. Пі­сля то­го, як лю­ди­на стає «ча­сти­ною ма­си», жо­дні до­ка­зи ро­зу­му на неї вже не ді­ють. То­му на­ма­га­ти­ся її пе­ре­ко­ну­ва­ти за до­по­мо­гою ло­гі­чних та ра­ціо­наль­них ар­гу­мен­тів — без­на­дій­на та мар­на спра­ва.

«Бу­ло б гли­бо­ко по­мил­ко­вим на­ма­га­ти­ся пе­ре­ко­на­ти і за­хо­пи­ти ма­си за до­по­мо­гою при­йо­мів, при­зна­че­них для окре­мих лю­дей, по­ді­бно до то­го, як по­мил­ко­во бу­ло б на­ма­га­ти­ся ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти для по­бу­до­ви дер­жав­но­го бю­дже­ту ті ж пра­ви­ла, за яки­ми бу­ду­є­ться сі­мей­ний бю­джет, — на­го­ло­шу­вав ін­ший фран­цузь­кий на­у­ко­вець, Серж Мо­ско­ві­чі, у сво­їй пра­ці «Сто­лі­т­тя на­тов­пів» (1981 р.) — На­товп не від­рі­зняє сну від ре­аль­но­сті, уто­пії від на­у­ки. Він не ви­знає пе­ре­шкод, які пе­ре­го­ро­джу­ють до­ро­гу до йо­го ба­жань! Тим біль­ше він не ро­зу­міє слів, при­зна­че­них для то­го, щоб роз­бу­ди­ти йо­го, при­му­си­ти від­мо­ви­ти­ся від то­го, що во­на ви­ма­гає».

Якщо в Ста­ро­дав­ньо­му сві­ті ста­ти ча­сти­ною на­тов­пу мо­жна бу­ло тіль­ки зро­бив­ши це фі­зи­чно — тоб­то, при­єд­на­ти­ся до ве­ли­кої кіль- ко­сті лю­дей на яко­мусь зі­бран­ні та вжи­ву по­слу­ха­ти во­ждів, то з по­явою за­со­бів ма­со­вої ін­фор­ма­ції ство­ре­н­ня на­тов­пу та до­лу­че­н­ня до ньо­го ста­ло вір­ту­аль­ним про­це­сом.

Пре­са по­ча­ла об’ єд­ну­ва­ти та мо­ти­ву­ва­ти лю­дей не гір­ше за пло­ща­дних ора­то­рів ще в XVIII ст. — під час Ве­ли­кої Фран­цузь­кої ре­во­лю­ції. Га­зе­ти як за­со­би про­па­ган­ди та ор­га­ні­за­ції мас активно ви­ко­ри­сто­ву­ва­ли і біль­шо­ви­ки в Ро­сій­ській ім­пе­рії.

З се­ре­ди­ни XX сто­лі­т­тя на­сту­пи­ла ера те­ле­ба­че­н­ня.

Для то­го, щоб ста­ти ча­сти­ною на­тов­пу, су­ча­сній лю­ди­ні не тре­ба дер­ти­ся на пло­щу та бра­ти участь в мі­тин­гу. До­ста­тньо ли­ше уві­мкну­ти те­ле­ві­зор у се­бе вдо­ма, всі­сти­ся пе­ред ним та по­ча­ти ува­жно йо­го ди­ви­ти­ся. В той мо­мент, як ви за­ну­ри­ли­ся у вір­ту­аль­ний про­стір і по­ча­ли активно спів­пе­ре­жи­ва­ти та емо­цій­но ре­а­гу­ва­ти на те, що по­ка­зу­ють по «ящи­ку» — все, ви ста­ли ча­сти­ною то­го са­мо­го кла­си­чно­го на­тов­пу. А да­лі ва­ші по­гля­ди та дії вже на­пря­му за­ле­жать від тих на­ві­ю­вань, які транс­лює те­ле­ба­че­н­ня.

Укра­їн­ський екс­перт, сло­ва яко­го на­ве­де­ні на по­ча­тку ці­єї стат­ті, пе­ре­ко­нує, що най­го­лов­ні­ше зав­да­н­ня ко­жної лю­ди­ни в Укра­ї­ні — це не бу­ти на­тов­пом, збе­рі­га­ти свою ін­ди­ві­ду­аль­ність і зда­тність ми­сли- ти. Але всі ко­ри­сту­ва­чі су­ча­сних ме­діа є, в тій чи ін­шій мі­рі, ча­сти­ною су­ча­сно­го на­тов­пу. І ме­шкан­ці Укра­ї­ни не є ви­ня­тком із пра­вил, то­му що в нас, як і в будь-якої кра­ї­ни, яка має озна­ки ци­ві­лі­зо­ва­но­сті, є за­со­би ма­со­вої ін­фор­ма­ції.

Дій­сно, вплив ЗМІ на дум­ки та дії на­пря­му за­ле­жить від ко­жної кон­кре­тної лю­ди­ни. Але про­від­ну роль тут відіграє зов­сім не її ба­жа­н­ня чи не­ба­жа­н­ня не під­да­ва­ти­ся на­ві­ю­ва­н­ням ме­діа. Ба­га­то за­ле­жить від осо­би­сті­сних яко­стей та ідей­них пе­ре­ко­нань кон­кре­тної лю­ди­ни (що фор­му­ю­ться в ди­тин­стві) та її пси­хо­емо­цій­но­го ста­ну в кон­кре­тний окре­мо взя­тий мо­мент. Але го­лов­ним чи­ном вплив за­со­бів ма­со­вої ін­фор­ма­ції ви­зна­ча­є­ться кон­тен­том, який во­ни про­по­ну­ють.

Якщо ЗМІ ви­хлю­пу­ють на го­ло­ви гро­ма­дян по­тік емо­цій­но­го ін­фо­тейн­мен­ту — по­пу­лі­сти­чні за­яви та лайф-сто­рі за­мість акту­аль­них но­вин, ма­ні­пу­ля­тив­ну псев­до­ана­лі­ти­ку та істе­ри­чні ток-шоу з мор­до­бо­єм за­мість ана­лі­зу по­то­чних по­дій — то й на­слід­ки бу­дуть від­по­від­ни­ми. В голові у лю­дей, які в та­ких умо­вах ма­ють всі шан­си ста­ти ча­сти­ною на­тов­пу, утво­рю­є­ться ір­ра­ціо­наль­на «ка­ша», і на цей «гар­нір» ду­же зру­чно по­кла­сти вже той зміст, який по­трі­бен за­мов­ни­кам цьо­го ме­ді­а­фор­ма­ту. Все за ре­це­пта­ми Ле­бо­на та Мо­ско­ві­чі.

Так НЕ ПРА­ЦЮ­ЮТЬ про­від­ні ЗМІ в Єв­ро­пі та Пів­ні­чній Аме­ри­ці, але са­ме так ПРА­ЦЮ­ЮТЬ ЗМІ в РФ. (Про ме­то­ди ро­сій­сько­го те­ле­ба­че­н­ня остан­нім ча­сом з’яви­ло­ся ба­га­то ви­кри­валь­них пу­блі­ка­цій у са­мій Ро­сії).

На жаль, ми все ча­сті­ше ба­чи­мо при­кла­ди де­стру­ктив­ної ро­бо­ти ме­діа — на ро­сій­ський штиб —і в Укра­ї­ні.

Но­ви­ни, які ни про що не ін­фор­му­ють, ли­ше ство­рю­ють без­під­став­не, але по­ту­жне від­чу­т­тя «зра­ди» чи «пе­ре­мо­ги», або від­во­лі­ка­ють лю­дей від по­дій у кра­ї­ні чи то ве­се­ло­ща­ми та роз­ва­га­ми, чи то тра­ге­ді­я­ми в інших ча­сти­нах сві­ту.

Ток- шоу, ко­трі на­по­ле­гли­во пе­ре­тво­рю­ють на « бо­роть­бу на­най­ських хло­пчи­ків»...

Ви­зна­чаль­ні для дер­жа­ви та су­спіль­ства те­ми, та­кі, як мо­ва або ро­сій­ська агре­сія, остан­нім ча­сом ста­ли при­во­дом для гу­чних, ви­до­ви­щних, але без­змі­стов­них скан­да­лів в ефі­рах укра­їн­ських те­ле­ка­на­лів. Ко­гось ви­гна­ли зі сту­дії, ко­мусь ви­хлю­пну­ли в облич­чя склян­ку во­ди... Ді­є­ві осо­би цих скан­да­лів дав­но та до­бре ві­до­мі в се­ре­до­ви­щі ки­їв­ських жур­на­лі­стів і по­літ­те­хно­ло­гів. То­му обі­зна­ні та вта­єм­ни­че­ні не мо­жуть сер­йо­зно спри­йма­ти ці по­дії, во­ни їм зда­ю­ться сто­від­со­тко­во зре­жи­со­ва­ни­ми. За­над­то вже до­свід­че­ні по­літ­те­хно­ло­ги Ро­ма­нен­ко та Сем­чен­ко, щоб ро­би­ти спон­тан­ні за­яви з не­га­тив­ни­ми для се­бе на­слід­ка­ми. За­над­то про­фе­сій­ні і Дро­здов, і Ве­ре­сень, для то­го, щоб не­спо­ді­ва­но зро­би­ти щось та­ке, що на­шко­дить їхньо­му ре­но­ме зі­рок те­ле­жур­на­лі­сти­ки.

Пу­блі­чне обго­во­ре­н­ня, що ви­ни­кло нав­ко­ло цих скан­да­лів, у зна­чній мі­рі мар­гі­на­лі­зу­ва­ло рі­вень дис­ку­сій і про мо­ву, і про ви­зна­че­н­ня ро­сій­ської агре­сії, пе­ре­тво­ри­ло їх на істе­ри­чний та ір­ра­ціо­наль­ний «срач». Ти­по­ва те­хно­ло­гія під час ро­бо­ти із на­тов­пом.

Екс­пер­ти мо­жуть, зви­чай­но, ви­ма­га­ти у лю­дей «ду­ма­ти», а ме­ді­а­спіль­но­та мо­же про­дов­жу­ва­ти на за­ру­бі­жні гран­ти вчи­ти лю­дей ме­ді­а­гра­мо­тно­сті. Це те­о­ре­ти­чно ва­жли­вий і по­трі­бний на­пря­мок ро­бо­ти. Але він не є ефе­ктив­ним в умо­вах, ко­ли на­се­ле­н­ня пе­ре­бу­ває під впли­вом ме­діа, а ЗМІ, за­мість ін­фор­му­ва­н­ня, на до­го­ду за­мов­ни­кам ма­ні­пу­лю­ють лю­дьми.

То­му одно­ча­сно з та­ки­ми ва­жли­ви­ми й акту­аль­ни­ми за­кли­ка­ми про не­об­хі­дність ду­ма­ти са­мим та про­ве­де­н­ням тре­нін­гів із ме­ді­а­гра­мо­тно­сті, Укра­ї­ні по­трі­бно раз і на­зав­жди по­зба­ви­ти­ся ма­ні­пу­ля­цій в ЗМІ, го­лов­ним чи­ном — на те­ле­ба­чен­ні. При­чо­му, це тре­ба зро­би­ти без­від­но­сно до ці­лей та завдань ма­ні­пу­ля­то­рів. Про­су­ва­н­ня ма­ні­пу­ля­тив­ни­ми ме­то­да­ми бу­дья­ких ідей та ду­мок дис­кре­ди­тує і са­му ме­ту, і ви­ко­нав­ців цьо­го про­це­су, що вже го­во­ри­ти, ко­ли та­ким чи­ном спо­тво­рює укра­їн­ський ін­фор­ма­цій­ний про­стір та су­спіль­ну дум­ку в Укра­ї­ні Ро­сія у рам­ках гі­бри­дної вій­ни.

На­яв­ність ма­ні­пу­ля­тив­них те­хно­ло­гій в ма­со­вих ко­му­ні­ка­ці­ях, а зов­сім не «лі­но­щі», як вва­жає екс­перт, сло­ва яко­го на­ве­де­ні на по­ча­тку ці­єї стат­ті, не до­зво­ляє, в пер­шу чер­гу, на­шим лю­дям ло­гі­чно ми­сли­ти, при­йма­ти ра­ціо­наль­ні та ви­ва­же­ні рі­ше­н­ня. У під­сум­ку цей про­цес при­зво­дить до спо­тво­ре­н­ня ро­лі жур­на­лі­стів та до де­гра­да­ції су­спіль­ства. Але за весь час із кін­ця 90-х — ко­ли, вла­сне, і скла­ло­ся існу­ю­ча і до­сі си­сте­ма ма­со­вих ко­му­ні­ка­цій в Укра­ї­ні, з лі­дер­ством олі­гар­хі­чних та про­ро­сій­ськи орі­єн­то­ва­них те­ле­ка­на­лів — не бу­ло жо­дної со­лі­дар­ної спро­би вла­ди, ме­ді­а­спіль­но­ти та гран­то­дав­ців кар­ди­наль­но змі­ни­ти цю ситуацію.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.