Від «жар­го­ну» до «свя­ти­ні»

Den (Ukrainian) - - Українці – Читайте! - Ле­ся ШЕВЦОВА

Ви­дав­ни­цтво «Дух і Лі­те­ра» пред­ста­ви­ло кни­гу Ген­на­дія Естрай­ха «Куль­ту­ра мо­вою їдиш. Україна, пер­ша по­ло­ви­на ХХ ст.»

Кни­га єв­рей­сько­го пи­сьмен­ни­ка і до­слі­дни­ка Ген­на­дія Естрай­ха роз­по­від­ає про їди­шо­мов­ну лі­те­ра­ту­ру не ли­ше як про га­лузь єв­рей­ської куль­ту­ри на те­ри­то­рії Укра­ї­ни, а як про ча­сти­ну на­ціо­наль­ної сві­до­мо­сті єв­ре­їв, «най­ва­жли­ві­шу скла­до­ву ав­то­ном­ної, екс­те­ри­то­рі­аль­ної єв­рей­ської на­ції». Лі­те­ра­ту­ра мо­вою їдиш по­стає тут як сим­вол, «свя­ти­ня», Зем­ля обі­то­ва­на для всьо­го схі­дно­єв­ро­пей­сько­го єв­рей­ства. Ці­ка­во, що ав­то­ро­ві вда­є­ться по­ка­за­ти це в ди­на­мі­ці, тоб­то не як дав­но до­ко­на­ний акт. До­слі­дник май­стер­но де­мон­струє про­цес, ко­ли про­сто­на­ро­дна мі­щан­ська мо­ва по­сту­по­во стає лі­те­ра­тур­ною, ко­ли на змі­ну при­ни­зли­во­му по­ня­т­тю «жар­гон» при­хо­дить «їдиш».

Ви­да­н­ня скла­де­но з від­ре­да­го­ва­них, ви­прав­ле­них та до­пов­не­них ста­тей, на­пи­са­них ан­глій­ською мо­вою та опу­блі­ко­ва­них у рі­зно­ма­ні­тних ака­де­мі­чних жур­на­лах і збір­ни­ках. Але, не­зва­жа­ю­чи на фор­маль­ну роз­дрі­бне­ність текс­ту, ав­то­ро­ві вда­ло­ся до­сяг­ти над­зви­чай­ної змі­стов­ної ці­лі­сно­сті й по­ка­за­ти цей про­цес як по­слі­дов­ний, за­ко­но­мір­ний, зу­мов­ле­ний мі­сцем, ча­сом, умо­ва­ми й ве­ли­ки­ми зу­си­л­ля­ми кіль­кох по­ко­лінь лі­те­ра­то­рів і ми­тців рух у «сві­тле» май­бу­тнє їди­шу та йо­го но­сі­їв. Ав­тор іде хро­но­ло­гі­чним шля­хом і роз­гля­дає ва­рі­ан­ти роз­ви­тку цьо­го май­бу­тньо­го. Ро­сій­ська ім­пе­рія з її аси­мі­ля­цій­ною ан­ти­се­міт­ською по­лі­ти­кою не ста­ла най­кра­щою опці­єю. Українська на­ціо­наль­на дер­жа­ва по­да­ва­ла де­які на­дії, осо­бли­во під час геть­ма­ну­ва­н­ня Пав­ла Ско­ро­пад­сько­го, одна­че її хи­тке по­лі­ти­чне ста­но­ви­ще і се­бе­ба­че­н­ня єв­ре­їв ли­ше в ло­ні ро­сій­ської куль­ту­ри ро­би­ло цю пер­спе­кти­ву не­мо­жли­вою.

Зви­чай­но, у пер­шій по­ло­ви­ні ХХ ст. «сві­тле май­бу­тнє» їди­шу ма­ло до­ся­га­ти­ся тре­тім шля­хом — у про­це­сі бу­дів­ни­цтва так са­мо (а мо­же, й більш) «сві­тло­го» май­бу­тньо­го усьо­го Ра­дян­сько­го Со­ю­зу, чо­го їди­шо­мов­ні пи­сьмен­ни­ки та кри­ти­ки і не зби­ра­ли­ся за­пе­ре­чу­ва­ти. Нав­па­ки, ли­ше СРСР із йо­го бо­роть­бою про­ти мі­щан­ської від­ста­ло­сті міг бу­ти мі­сцем на­ро­дже­н­ня про­гре­сив­ної «се­ку­ляр­ної їди­шської куль­ту­ри», «со­ці­аль­но­го пе­ре­тво­ре­н­ня» тра­ди­цій­но­го мі­сте­чко­во­го єв­рей­ства на осві­че­ний єв­рей­ський про­ле­та­рі­ат. Їди­шо­мов­на про­ле­тар­ська лі­те­ра­ту­ра ма­ла ста­ти одним із ру­ші­їв і ви­ра­зни­ків цьо­го про­це­су. Ба біль­ше, во­на тво­ри­ла па­ра­лель­ний світ, де вже до­ся­гну­то «ко­му­ні­сти­чно­го раю». І цей світ був чі­тким си­лу­е­том чо­гось да­ле­ко­го, але мо­жли­во­го, на­га­ду­ва­н­ням і за­кли­ком до що­ден­ної бо­роть­би, уто­пі­єю, яка в ра­дян­ській дій­сно­сті обов’яз­ко­во ста­не ре­аль­ні­стю. Ген­на­дій Естрайх по­ка­зує, як їди­шо­мов­ні пи­сьмен­ни­ки й по­е­ти не­о­дмін­но ста­ва­ли суб’єкта­ми тво­ре­н­ня ра­дян­сько­го єв­рея, що по­ри­ває з минулим і кон­се­рва­тив­ним жи­т­тям, пря­му­ю­чи у про­гре­сив­не май­бу­тнє, та­ке ком­фор­тне для ньо­го та йо­го куль­ту­ри.

«В РО­СІЙ­СЬКІЙ ІМ­ПЕ­РІЇ ТА СРСР НЕ ІСНУ­ВА­ЛО УКРАЇНСЬКОЄВРЕЙСЬКОЇ ІДЕН­ТИ­ЧНО­СТІ»

Ав­тор ча­сто вда­є­ться до біо­гра­фі­чно­го ме­то­ду, по­ка­зу­ю­чи, як цьо­го май­бу­тньо­го вже до­ся­гли їди­шо­мов­ні лі­те­ра­то­ри, кри­ти­ки та ін­ші ми­тці. Май­же всі во­ни ви­хід­ці зі ште­тла — осе­ред­ку са­ме то­го зло­ві­сно­го, за­ко­сте­ні­ло­го й від­ста­ло­го дрі­бно­бур­жу­а­зно­го єв­рей­сько­го сві­ту. І так мо­же ста­ти­ся з ко­жним, хто ви­бе­ре осві­ту, мо­дер­ні­за­цію, се­ку­ля­ри­за­цію — ко­му­нізм, зре­штою. І все це за умо­ви роз­ви­тку їди­шу та на­ціо­наль­но-куль­тур­ної ав­то­но­мії єв­ре­їв. Ви­ко­ри­ста­н­ня у ста­т­тях ста­ти­сти­чних да­них опи­ту­вань і пе­ре­пи­сів про­тя­гом пер­шої по­ло­ви­ни ХХ ст. до­зво­ляє по­ба­чи­ти, що по­во­лі, але по­сту­паль­ним ру­хом «со­ці­аль­не пе­ре­тво­ре­н­ня єв­рей­ства» усе-та­ки вда­ло­ся.

Окре­мою й ду­же ці­ка­вою те­мою у книж­ці «Куль­ту­ра мо­вою їдиш. Україна, пер­ша по­ло­ви­на ХХ ст.» ви­сту­па­ють укра­їн­сько­єв­рей­ські ві­дно­си­ни у сфе­рі лі­те­ра­ту­ри та істо­ри­чної пам’яті. Й хо­ча біль­шість ста­тей сто­су­ю­ться єв­рей­ства са­ме в Укра­ї­ні, вла­сне Укра­ї­ни там ду­же ма­ло, оскіль­ки, як за­зна­чає ав­тор, ні в Ро­сій­ській ім­пе­рії, ні в Ра­дян­сько­му Со­ю­зі не існу­ва­ло укра­їн­сько-єв­рей­ської іден­ти­чно­сті. Ген­на­дій Естрайх на­го­ло­шує на цьо­му, зга­ду­ю­чи своє став­ле­н­ня до укра­їн­ської мо­ви у шко­лі. Це від­бу­ва­ло­ся дво­сто­рон­нім шля­хом: укра­їн­ці роз­гля­да­ли єв­ре­їв як чу­жин­ців і на­віть во­ро­гів, єв­реї вба­ча­ли в укра­їн­цях по­тен­цій­них по­гром­ни­ків. Не див­но, що та­кі сте­ре­о­ти­пи пе­ре­ко­чу­ва­ли і в лі­те­ра­ту­ру. Хо­ча й тут ав­тор де­мон­струє гли­бо­кі зна­н­ня й ши­ро­ке ко­ло до­слі­дни­цьких ін­те­ре­сів, по­ка­зу­ю­чи не­ча­сті ви­пад­ки укра­їн­сько-єв­рей­ської куль­тур­ної спів­пра­ці (пе­ре­кла­ди тво­рів Та­ра­са Шев­чен­ка, Іва­на Фран­ка, Оста­па Ви­шні, спіль­ні те­а­траль­ні по­ста­нов­ки то­що).

Пра­ця Ген­на­дія Естрай­ха мо­же за­ці­ка­ви­ти не тіль­ки на­у­ков­ців, але й пе­ре­сі­чних чи­та­чів. По­при на­у­ко­вий ім­пе­ра­тив у сти­лі пи­сьма, цей текст мі­стить ці­лий пласт роз­мов­ної єв­рей­ської ле­кси­ки, яка ро­бить йо­го більш лег­ким і при­ва­бли­вим. У ньо­му по­єд­ну­ю­ться озна­ки лі­те­ра­ту­ро­знав­чо­го, біо гра фіч но го, іс то рич но го до - слі­дже­н­ня. Крім то­го, ав­тор вда­є­ться й до істо­рії єв­рей­сько­го пов­сяк­де­н­ня, що в по­то­ці роз­по­від­ей про з’їзди, по­лі­ти­чну й гро­мад­ську ді­яль­ність, сю­же­тні й фор­маль­ні по­шу­ки лі­ри­ків та про­за­ї­ків до­по­ма­гає чи­та­че­ві «роз­сла­би­ти­ся» і вкла­сти всю ін­фор­ма­цію у ло­гі­чний лан­цюг.

Книж ка « Куль ту ра мо вою їдиш. Україна, пер­ша по­ло­ви­на ХХ ст.» акту­аль­на осо­бли­во те­пер, ко­ли укра­їн­ці вча­ться не ді­ли­ти світ на своє-кра­ще й чу­же­гір­ше. Ду­же ці­ка­во по­гля­ну­ти, що ж від­бу­ва­ло­ся в та­бо­рі «інших» в умо­вах то­го са­мо­го не­про­сто­го жи­т­тя пер­шої по­ло­ви­ни ми­ну­ло­го сто­лі­т­тя.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.