При­го­ди без ре­ту­ші

У Ки­є­ві ви­пу­сти­ли про­зо­ву спад­щи­ну Ро­аль­да Да­ла

Den (Ukrainian) - - Культура - Тарас ГОЛОВКО

Цей ан­глій­ський пи­сьмен­ник нор­везь­ко­го по­хо­дже­н­ня упро­довж сво­єї ба­га­то­рі­чної твор­чої кар’єри про­сла­вив­ся тим, що пи­сав за­хо­плю­ю­чі тво­ри як для ді­тей, так і для до­ро­слих. Ви­дав­ни­цтво «А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га» по­пу­ля­ри­зує про­зо­ву спад­щи­ну Ро­аль­да Да­ла і пред­став­ляє йо­го по­ві­сті «Чар­лі і шо­ко­ла­дна фа­бри­ка», «Ма­тиль­да», «Ве­ли­кий Дру­жній Ве­ле­тень», які роз­ра­хо­ва­ні на юно­го чи­та­ча. До ре­чі, по­за­то­рік це ви­дав­ни­цтво на­дру­ку­ва­ло збір­ку тво­рів ав­то­ра під на­звою «Ко­ня­ка Фо­кслі та ін­ші до­ро­слі опо­віда­н­ня» в пе­ре­кла­ді Віктора Мо­ро­зо­ва.

Ші­стнад­цять опо­відань рі­зної те­ма­ти­ки ду­же ці­ка­ві, з не­пе­ре­дба­чу­ва­ним фі­на­лом, ге­рої по­стій­но ін­три­гу­ють сво­ї­ми не­ор­ди­нар­ни­ми вчин­ка­ми, спо­ну­ка­ю­чи чи­та­ча до по­шу­ку від­по­віді: а чи справ­ді та­ке мо­же тра­пи­ти­ся у жит­ті?

Пра­кти­чно всі ці тво­ри Р. Да­ла ав­то­біо­гра­фі­чні. Май­бу­тній пи­сьмен­ник ви­ріс у ба­га­то­ді­тній сім’ї, йо­го на­зва­ли на честь ви­да­тно­го нор­везь­ко­го по­ляр­но­го ман­дрів­ни­ка і до­слі­дни­ка Пів­ден­но­го по­лю­са Ро­аль­да Амунд­се­на.

Ро­альд Дал ра­но втра­тив ба­тька. Нав­ча­ю­чись у при­ва­тних шко­лах Ве­ли­ко­бри­та­нії, не раз за­зна­вав жор­сто­ко­го по­во­дже­н­ня і на­силь­ства з бо­ку учи­те­лів і учнів стар­ших кла­сів. Вла­сне, про «ді­дів­щи­ну» і са­дист­ські зви­чаї, що па­ну­ва­ли на по­ча­тку ми­ну­ло­го сто­лі­т­тя у про­він­цій­них на­вчаль­них за­кла­дах ту­ман­но­го Аль­біо­ну, йде­ться в опо­відан­ні «Ко­ня­ка Фо­кслі».

Пе­ред вій­ною, за­кін­чив­ши уні­вер­си­тет і дво­рі­чні кур­си в на­фто­вій ком­па­нії «Шелл», май­бу­тній лі­те­ра­тор опи­ня­є­ться в Тан­за­нії, де за­йма­є­ться по­шу­ком на­фто­вих ро­до­вищ. Враження від пе­ре­бу­ва­н­ня на афри­кан­сько­му кон­ти­нен­ті з ча­сом зна­йшли від­гук в опо­відан­ні «Афри­кан­ська істо­рія».

Уро­ки Дру­гої сві­то­вої Дал стає льо­тчи­ком Вій­сько­во-По­ві­тря­них сил Ве­ли­ко­бри­та­нії, від­зна­чив­шись у по­ві­тря­них бо­ях у не­бі Гре­ції, Єги­пту й Па­ле­сти­ни. Про ар­мій­ський по­бут, в яко­му є все — ве­се­ло­щі, гру­бість і від­вер­те са­мо­дур­ство, йде­ться в гу­мо­ри­сти­чно­му опо­відан­ні «Ма­дам Ро­зет­та».

Пі­сля тяж­ко­го по­ра­не­н­ня і три­ва­ло­го лі­ку­ва­н­ня вій­сько­ве ко­ман­ду­ва­н­ня у роз­пал вій­ни від­прав­ляє Ро­аль­да Да­ла до Ва­шинг­то­на, при­зна­чив­ши по­мі­чни­ком вій­сько­во­го ата­ше Ве­ли­ко­бри­та­нії. Са­ме на ди­пло­ма­ти­чній слу­жбі хтось із зна­йо­мих Ро­аль­да Да­ла по­ра­див йо­му спро­бу­ва­ти се­бе в ца­ри­ні лі­те­ра­ту­ри, ви­клав­ши на па­пе­рі най­за­хо­плю­ю­чі­ші йо­го жит­тє­ві при­го­ди.

Пе­рі­од ста­нов­ле­н­ня пи­сьмен­ни­ка три­вав не одне де­ся­ти­лі­т­тя. Втім, по­сту­по­во, з по­да­чі чи­слен­них лі­те­ра­тур­них кри­ти­ків, Ро­альд Дал за­жив сла­ви май­стра мі­сти­фі­ка­ції та аб­сур­ду, пи­сьмен­ни­ка з «де­мо­ні­чним» сприйня­т­тям зов­ні­шньо­го сві­ту. Не ви­пад­ко­во ще за жи­т­тя Ро­альд Дал був три­чі від­зна­че­ний до­во­лі пре­сти­жною аме­ри­кан­ською лі­те­ра­тур­ною Пре­мі­єю і ме­ні Едга­ра Ал­ла­на По — не­пе­ре­вер­ше­но­го твор­ця ма­ка­бри­чних і мі­сти­чних за сво­їм змі­стом лі­те­ра­тур­них ше­дев­рів.

Уо­по­віда­н­нях «Зву­ко­ва ма­ши­на » , « Став­ка на стри­бок » , «Шкі­ра», а най­біль­ше — «Го­спо­ди­ня», є спро­ба ро­зі­бра­ти­ся у тон­ких ню­ан­сах пси­хі­ки лю­ди­ни, на­ма­га­н­ня ося­гну­ти мо­ти­ви її вчин­ків, які не­суть як до­бро, так і зло. Про­зу Ро­аль­да Да­ла нав­ряд чи мо­жна спри­йма­ти як жит­тє­ствер­джу­ю­чу, опти­мі­сти­чну. Рад­ше нав­па­ки. Уній па­нує біль­ше ті­ні, аніж сві­тла, до­мі­нує ві­до­мий усім прин­цип при­ро­дно­го від­бо­ру: силь­ний — пе­ре­ма­гає, слаб­кий — ги­не. Йо­го окре­мі ге­рої ні­би по­тра­пля­ють у ла­бе­ти де­мо­на на­жи­ви, де­мон­стру­ю­чи при цьо­му по­га­но при­хо­ва­ну амо­раль­ність і ци­нізм.

Упро­довж твор­чої кар’ єри, окрім про­зо­вих тво­рів — опо­відань, но­вел, по­ві­стей ро­ма­нів, Ро­альд Дал ви­дав кіль­ка по­е­ти­чних збір­ни­ків, на­пи­сав зо два де­ся­тки сце­на­рі­їв до ху­до­жніх і до­ку­мен­таль­них філь­мів. Се­ред йо­го дру­зів бу­ли пи­сьмен­ник Ян Фле­мінг, кі­но­актор Шон Кон­не­рі, кі­но­ре­жи­сер Аль­фред Хі­чкок. Уже зга­ду­ва­на по­вість «Чар­лі і шо­ко­ла­дна фа­бри­ка» на по­ча­тку 2000-х бу­ла екра­ні­зо­ва­на. Го­лов­ну роль Вон­ки у філь­мі з одно­ймен­ною на­звою зі­грав все­сві­тньо ві­до­мий актор Джон­ні Депп.

Роз­по­відь про Ро­аль­да Да­ла бу­ла б не­пов­ною, якщо не зга­да­ти про ще одну з йо­го че­снот. Хо­ча йо­го лі­те­ра­тур­ним ге­ро­ям біль­ше при­та­ман­ний не­га­ти­візм, бо існу­ють во­ни у пра­гма­ти­чно­му і над­зви­чай­но ци­ні­чно­му сві­ті, сам пи­сьмен­ник на вла­сно­му при­кла­ді про­де­мон­стру­вав зов­сім про­ти­ле­жне став­ле­н­ня до жи­т­тя — гу­ман­ність і аль­тру­їзм. Дві тра­ге­дії ста­ли­ся в йо­го ба­га­то­ді­тній сім’ї, ко­ли чо­ти­ри­рі­чний син Тео по­тра­пив у ав­то­мо­біль­ну ава­рію, а донь­ка Олі­вія по­мер­ла від ін­фе­кцій­но­го за­хво­рю­ва­н­ня. Са­ме Олі­вії, ні­би спо­ку­ту­ю­чи пе­ред нею вла­сну про­ви­ну за не­мо­жли­вість за­ра­ди­ти бі­ді, Р. Дал при­свя­тив кни­гу «ВДВ, або Ве­ли­кий і до­брий ве­ле­тень», а ще за­сну­вав спе­ці­аль­ний фонд під­трим­ки ді­тей, вра­же­них ге­ма­то­ло­гі­чни­ми і нев­ро­ло­гі­чни­ми за­хво­рю­ва­н­ня­ми. Ця бла­го­дій­на ор­га­ні­за­ція фун­кціо­нує до­ни­ні, а на її ра­ху­нок ре­гу­ляр­но над­хо­дять ко­шти від про­да­жу кни­жок з тво­ра­ми Ро­аль­да Да­ла у рі­зних ку­то­чках сві­ту.

До ре­чі, у Ве­ли­ко­бри­та­нії, граф­стві Ба­кін­гем­шир роз­та­шо­ва­ний Му­зей і Центр істо­рії Ро­аль­да Да­ла — пи­сьмен­ни­ка, який у своїй лі­те­ра­тур­ній твор­чо­сті зав­жди був ла­гі­дним до ді­тей і су­во­рим до до­ро­слих.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.