Ге­нію – ге­ні­є­ве!

У Льво­ві три­ває про­ект «Від Шев­чен­ка до Ко­стен­ко»

Den (Ukrainian) - - Культура - Те­тя­на КОЗИРЄВА, Львів

Кіль­ка днів то­му спів­а­чка Окса­на Му­ха і ком­по­зи­тор Дми­тро Ка­цал (на фото) пред­ста­ви­ли п’ятий сингл про­е­кту — пі­сню у сти­лі блюз-рок «Ли­сто­пад» на сло­ва по­е­та Бо­г­да­на-Іго­ря Ан­то­ни­ча, яку при­свя­ти­ли Во­ї­нам — то­ді­шнім, те­пе­рі­шнім і при­йде­шнім.

Ни­ні у ре­пер­ту­а­рі Окса­ни Му­хи — тво­ри від ста­ро­дав­ньої укра­їн­ської на­ро­дної пі­сні до су­ча­сної ав­тор­ської та екс­пе­ри­мен­таль­ної му­зи­ки. Від 2007 ро­ку во­ка­ліс­тка пра­цює у тан­де­мі зком­поз ито­ром і про­дю­се­ром, ке­рів­ни­ком хо­ро­вої ка­пе­ли «Ду­да­рик» Дми­тром Ка­ца­лом. 2010-го ви­дає соль­ний CD «Ре­ше­то». 2011-го стає во­ло­дар­кою Гран-прі І Між­на­ро­дно­го фе­сти­ва­лю ім. Кві­тки Ці­сик. У на­сту­пні ро­ки го­тує до 100-річ­чя «Пла­сту» пер­ший CD пла­сто­вих пі­сень «При ва­трі», а ще у cпів­пра­ці із­про­від­ни­ми укра­їн­ськи­ми ар­ти­ста­ми ре­а­лі­зує про­е­кти «Іва­сюк» та «Іва­сюк. Пе­ре­за­ван­та­же­н­ня»...

У про­е­кті «Від Шев­чен­ка до Ко­стен­ко» Окса­на Му­ха ви­ко­нує по­кла­де­ні на му­зи­ку Миколи Ли­сен­ка, Станіслава Люд­ке­ви­ча, Бо­г­да­ни Фро­ляк, Лю­дві­га ван Бе­тхо­ве­на, Миколи та Дми­тра Ка­ца­лів вір­ші Та­ра­са Шев­чен­ка, Іва­на Фран­ка, Ле­сі Укра­їн­ки, Бо­г­да­на-Іго­ря Ан­то­ни­ча, Ва­си­ля Сту­са, Гри­цька Чу­бая, Во­ло­ди­ми­ра Іва­сю­ка, Ру­ти Ві­тер, Бо­г­да­на Стель­ма­ха, Лі­ни Ко­стен­ко...

«Як­би усі ці по­ста­ті опи­ни­ли­ся в на­шо­му ча­сі — ось так всі ра­зом, в один час та в одно­му мі­сці — во­ни, без­сум­ні­ву, бу­ли б до­бри­ми дру­зя­ми: зби­ра­ли­ся б на ка­ву і ве­се­ло від­зна­ча­ли прем’єри один одно­го. І нам бу­ло б «із­ким сі­сти хлі­ба з’їсти», — вва­жає Окса­на МУ­ХА. — Вла­сне, зта­кою дум­кою ми і ви­рі­ши­ли об’єд­на­ти усіх цих ге­ні­їв в одно­му ми­сте­цько­му про­е­кті».

Дми­тро Ка­цал за­зна­чає, що Та­рас Гри­го­ро­вич гі­дний му­зи­ки рів­ня Бе­тхо­ве­на. І до­дає: «Ме­ні бо­лить, що сьо­го­дні шев­чен­ків­ські кон­цер­ти від­бу­ва­ю­ться у на­пів­по­ро­жніх за­лах, а ді­ти плу­та­ють Шев­чен­ка зві­до­мим фут­бо­лі­стом».

От­же, як за­ро­див­ся і роз­ви­ва­є­ться ми­сте­цький про­ект «Від Шев­чен­ка до Ко­стен­ко» — у роз­мо­ві зйо­го вті­лю­ва­ча­ми — Дми­тром Ка­ца­лом та Окса­ною Му­хою.

ПРО­ЕКТ ЯК ПРОТЕСТ

— Про­обра­зом про­е­кту «Від Шев­чен­ка до Ко­стен­ко» був про­ект «Мій Шев­чен­ко», — го­во­рить Дми­тро КА­ЦАЛ. — Ми зОкса­ною хо­ті­ли зро­би­ти про­ект, при­свя­че­ний тіль­ки Ко­бза­рю. На той час отри­ма­ли про­по­зи­цію від ор­ке­стру ки­їв­ської На­ціо­наль­ної те­ле­ра­діо­ком­па­нії — на «Но­ву пі­сен­ну Шев­чен­кі­а­ну». Що, вла­сне, і ста­ло по­штов­хом. Зро­бив то­ді три тво­ри, і бу­ло це 2013 ро­ку. Наш про­ект роз­по­чав­ся зтво­ру Та­ра­са Гри­го­ро­ви­ча «Зо­ре моя ве­чір­няя», який я по­клав на «Мі­ся­чну со­на­ту» Бе­тхо­ве­на. Ви­йшло ду­же кон­тра­вер­сій­но, бо хто мо­же тор­ка­ти­ся Бе­тхо­ве­на як та­ко­го? Але я по­ди­вив­ся, що є до­ма­жор­на пре­лю­дія Ба­хо­ва, на ко­тру Гу­но на­пи­сав ме­ло­дію, і ви­йшла всім ві­до­ма «Аве Ма­рія», і зро­зу­мів, що, в прин­ци­пі, пре­це­ден­ти існу­ють. Шев­чен­ко до­стой­ний му­зи­ки Бе­тхо­ве­на. По­оди­но­кі тво­ри в му­зи­чній істо­рії, на­пи­са­ні на вір­ші Ко­бза­ря, від­по­від­а­ють рів­ню по­е­зії са­мо­го Та­ра­са Шев­чен­ка. Пе­ре­ва­жно ж ство­ре­ні на кон’юн­кту­ру, на со­ці­аль­ний за­пит. От­же, це був наш зОкса­ною своє­рі­дний протест — вір­ші та­ко­го ран­гу ма­ють бу­ти по­кла­де­ні на му­зи­ку та­ко­го ж ран­гу. З цьо­го все і по­ча­ло­ся — зпро­те­сту. Бо ре­аль­но є що? «Ду­ми мої», «Ре­ве та сто­гне Дніпр ши­ро­кий»... Оце і все! Хо­ча за­раз з’яв­ля­ю­ться окре­мі до­брі тво­ри. На­при­клад, у Бо­г­да­ни Фро­ляк. Ви­гля­дає як на­ро­дні мо­ти- ви, і че­рез­то во­но спри­ймаль­не. У Ли­сен­ка є окре­мі тво­ри, в Ля­то­шин­сько­го хо­ро­ві тво­ри, які від­по­від­а­ють рів­ню. А ре­шта... На жаль, кон’юн­кту­ра. От­же, по­вто­рюю, наш про­ект — пев­ний протест. З то­го по­чи­на­ло­ся... До ре­чі, кон­це­пцію за­про­по­ну­вав ди­ре­ктор Львів­ської фі­лар­мо­нії, до яко­го ми при­йшли із про­по­зи­ці­єю взя­ти участь у за­хо­дах ізв­ша­ну­ва­н­ня Шев­чен­ка. Зна­ю­чи ре­пер­ту­ар Окса­ни Му­хи, в яко­му бу­ли, зокре­ма, тво­ри і Ко­стен­ко, і Чу­бая, Во­ло­ди­мир Си­во­хіп за­про­по­ну­вав зро­би­ти ре­тро­спе­кти­ву «Від Шев­чен­ка до Ко­стен­ко».

МУЗИКА ДЛЯ НОВИХ ПОКОЛІНЬ

— Чо­му тан­дем са­ме Му­ха — Ка­цал?

Окса­на МУ­ХА: — На­справ­ді ми зДми­тром пра­цю­є­мо вже 10 ро­ків. Він є ідей­ни­ком то­го, щоб я спів­а­ла. Він ме­не на цю стеж­ку й ви­вів. Мій пер­ший соль­ний аль­бом «Ре­ше­то» зро­бле­ний спіль­но з Дми­тром. Всі на­сту­пні про­е­кти, в яких я бра­ла участь, — та­кож за уча­стю Дми­тра.

Дми­тро КА­ЦАЛ: — Окса­на має у пі­сні, у співі аб­со­лю­тну щи­рість. І во­на спро­мо­жна пе­ре­да­ти, спів­а­ю­чи, дум­ки, зміст і текст. Це є на­два­жли­ва ри­са. І якщо по­ди­ви­ти­ся на спів­а­цький обрій по Укра­ї­ні, то це є за­раз уні­каль­не яви­ще. То­му для ме­не ви­бір ви­ко­нав­ця був зро­зумі­лим.

— Бе­ру­чись за цей про­ект, ви ро­би­ли акцент на то­му, що це бу­де су­ча­сна музика — блюз, RnB, джаз... Це музика для нових поколінь?

Д. К.: — Одно­зна­чно. Ма­є­те ра­цію. Я ви­хо­ва­ний на гар­ній му­зи­ці. Це є блюз, блюз-рок, рок, тяж­кий рок. І в ме­ні во­но ки­пить і бур­лить. Сту­со­ві сло­ва (об­шир­ні — чо- ти­ри на чо­ти­ри) — це є рок-ба­ла­да, і во­на са­ма по­те­кла у це ру­сло. По­тім шев­чен­ко­ве «Як­би зким сі­сти хлі­ба з’їсти»... Я пе­ре­пи­тав то­ді Окса­ну: «А то­бі не зда­є­ться, що Шев­чен­ко пи­сав у блю­зі?».

— А «Ли­сто­пад» на сло­ва Ан­то­ни­ча?

Д. К.: — Це так са­мо — блюз-ро­ко­ва ба­ла­да. Ми­ну­ло 80 ро­ків, як по­мер Ан­то­нич, але по­ет до­сі акту­аль­ний. Що­до RnB, то цей му­зи­чний на­прям не є шту­чним — є обов’яз­ко­вим. Су­ча­сна сти­лі­за­ція не­об­хі­дна! Ви пра­виль­но за­зна­чи­ли — це є за­про­ше­н­ня до мо­ло­дих у та­кий спо­сіб зай­ти у цю по­е­зію. І в нас Фран­ко­ве RnB. Це є реп — ду­же ін­те­лі­ген­тний, оша­тний. Але все одно — це реп. Є транс­кри­пція Ли­сен­ка, і во­на по­ста­не на під­ста­ві «І спо­чи­нуть не­воль­ни­чі, втом­ле­ні ру­ки». Я за­про­по­ну­вав її джа­зо­ву транс­кри­пцію. Бу­ли по­том­ки Ли­сен­ка у нас на кон­цер­ті, і во­ни в за­хва­ті. Тоб­то це є під­су­мок на­шо­го спіль­но­го пе­ре­жи­то­го і во­дно­час — за­про­ше­н­ня мо­ло­ді зай­ти у гли­бо­ку по­е­зію. А іна­кше як во­ни зай­дуть у Ле­сю Укра­їн­ку чи Чу­бая? От­же, по­пер­ше, уста пов­ні тим, чим сер­це ки­пить. Це прин­цип мо­го осо­би­сто­го став­ле­н­ня до дер­жа­ви, до Укра­ї­ни, до зем­лі. Це зем­ля, з якої ми ви­ро­сли. І ця по­е­зія є ґрун­том, з яко­го ми ро­сли. По-дру­ге, скла­дно бу­ло прийня­ти рішення, але 10 ро­ків ми­ну­ло, ми та­ки до­ро­сли до по­е­зії цьо­го рів­ня, щоб її ви­но­си­ти на ве­ли­ку сце­ну. Отож сім ро­ків то­му це б зву­ча­ло аб­сур­дно, як­би Окса­на спів­а­ла Шев­чен­ка. Сьо­го­дні це аб­со­лю­тно аде­ква­тно. І, по-тре­тє, це протест: ге­нію — ге­ні­є­ве!

ВІДСТУПАТИ НЕМА КУДИ

— Скіль­ки бу­ло кон­цер­тів з цьо­го про­е­кту?

Д. К.: — Ми зро­би­ли три кон­цер­ти. І за­пи­са­ли ау­діо й ві­део. І це пре­кра­сна пре­зен­та­ція для то­го, щоб роз­ви­ва­ти­ся да­лі. Зго­дом ро­би­ти­ме­мо по­вто­ри — у Льво­ві і Ки­є­ві.

— Чи важ­ко з та­ким ре­пер­ту­а­ром про­би­ва­ти­ся в ефі­ри?

Д. К.: — В цьо­му нам до­по­мо­же RnB. Чо­му? На жаль, оці на­пів­син­те­ти­чні сти­лі слу­гу­ють при­ман­кою для ра­діо­ком­па­ній, і це для них — су­пе­р­ін­фор­ма­цій­ний при­від, ко­ли Фран­ко за­зву­чить RnB чи Шев­чен­ко у блю­зі. Є пев­ні пер­спе­кти­ви.

— У Льво­ві щой­но від­був­ся фе­сти­валь су­ча­сної укра­їн­ської пі­сні, в яко­му ви не бра­ли уча­сті...

О. М.: — Ми по­да­ва­ли за­яв­ку. Не про­йшли... То й не про­йшли!

Д. К.: — Наш про­ект — це ви­про­бу­ва­н­ня не тіль­ки для ви­ко­нав­ця, а й для ме­не — ком­по­зи­то­ра й аран­жу­валь­ни­ка, бо це є свя­те. Най­до­рож­че, що, в прин­ци­пі, у нас є. Тоб­то по­трі­бно бу­ти до­ста­тньо рі­шу­чим і смі­ли­вим, щоб це ро­бо­ти. Ки­тай­ці ка­жуть, що сім ра­зів тре­ба по­ду­ма­ти пе­ред тим, як щось зро­би­ти. А зро­бив­ши, не по­вер­тай­ся. Ми по­ча­ли цю ро­бо­ту, по­ста­ви­ли со­бі якусь план­ку, і відступати вже нема куди.

ФОТО З САЙТА ESPRESO.TV

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.