Карл Маркс – кри­тик не­сво­бо­ди

150 ро­ків то­му ви­йшов дру­ком пер­ший том «Ка­пі­та­лу» — го­лов­ної пра­ці зна­ме­ни­то­го ні­ме­цько­го ми­сли­те­ля

Den (Ukrainian) - - Iсторія Та «я» - Ігор СЮНДЮКОВ, «День»

14 ве­ре­сня 1867 ро­ку гам­бурзь­ке ви­дав­ни­цтво «От­то Мей­сен фер­лаг» ви­дру­ку­ва­ло пер­ші при­мір­ни­ки (ра­зом їх бу­ло ти­ся­ча) гру­бе­зної кни­ги ні­ме­цько­го по­лі­т­емі­гран­та, який уже 17 ро­ків про­жи­вав у Лон­до­ні, роз­гля­дав­ся то­ді­шнім прус­ським уря­дом як злі­сний, не­без­пе­чний во­рог «існу­ю­чо­го дер­жав­но­го ла­ду» (і не без під­став, і так вва­жав не ли­ше цей уряд) і був ві­до­мий у пев­них, не над­то ши­ро­ких, ко­лах (зде­біль­шо­го ні­ме­цької ді­а­спо­ри в Ан­глії, Фран­ції та Бель­гії, а та­кож у ке­рів­ни­цтві Пер­шо­го Ін­тер­на­ціо­на­лу) як пер­шо­ря­дний, бли­ску­чий фі­ло­соф, еко­но­міст, со­ціо­лог та по­лі­ти­чний жур­на­ліст. 700-сто­рін­ко­вий твір Кар­ла Мар­кса (йо­го ім’я сто­я­ло на об­кла­дин­ці) під на­звою «Ка­пі­тал. Кри­ти­ка по­лі­ти­чної еко­но­мії. Том I» (як ві­до­мо, Маркс за жи­т­тя не встиг під­го­ту­ва­ти до дру­ку ру­ко­пи­си II та III то­мів сво­єї пра­ці, це зро­бив Ен­гельс пі­сля йо­го смер­ті, а IV том в основ­но­му опра­цю­вав Карл Ка­ут­ський) зда­ва­ло­ся, мав при­вер­ну­ти ува­гу ли­ше фа­хів­ців-еко­но­мі­стів: до­ско­наль­ний, ре­тель­ний, ду­же до­кла­дний ана­ліз спе­ці­аль­них еко­но­мі­чних про­блем (ви­ро­бни­цтво ка­пі­та­лу, то­вар, при­ро­да вар­то­сті, до­да­тко­ва вар­тість, нор­ма при­бу­тку то­що...), стиль ча­сом бли­ску­чий, але в ці­ло­му до­во­лі скла­дний...

Але до­ля ці­єї кни­ги є во­і­сти­ну уні­каль­ною. Твір Мар­кса ду­же швид­ко по­ча­ли пе­ре­кла­да­ти іно­зем­ни­ми мо­ва­ми (зокре­ма, вже в 70-ті ро­ки ХІХ сто­лі­т­тя укра­їн­ською та ро­сій­ською). Але це був ли­ше по­ча­ток. Істо­рія роз­по­ря­ди­ла­ся так, що са­ме цей, зда­ва­ло­ся, зов­сім «ві­дір­ва­ний від жи­т­тя» тра­ктат із фун­да­мен­таль­них про­блем по­літ­еко­но­мії став ін­те­ле­кту­аль­ним пра­по­ром (і во­дно­час фун­да­мен­том) кри­ти­ки ка­пі­та­лі­сти­чно­го су­спіль­ства (за­ува­жи­мо — на йо­го ін­ду­стрі­аль­ній ста­дії) з при­та­ман­ни­ми йому жорс­тким роз­по­ді­лом со­ці­у­му, со­ці­аль­ною не­рів­ні­стю та ре­аль­ним (не ви­га­да­ним Мар­ксом!) ан­та­го­ні­змом. Ба біль­ше, ра­ди­каль­не кри­ло аде­птів Мар­кса, перш за все біль­шо­ви­цько­го ґа­тун­ку, тлу­ма­чи­ли «Ка­пі­тал» як «ви­рок ста­ро­му сві­ту», ви­ко­на­ти який по­кли­ка­ний но­вий ме­сія — про­ле­та­рі­ат. Одним сло­вом, мар­ксизм (і в ре­во­лю­цій­ній, і в ре­фор­ма­тор­ській, со­ці­ал-де­мо­кра­ти­чній іпо­ста­сі) спра­вив за­над­то ве­ли­кий вплив на істо­рію ХХ сто­лі­т­тя, щоб від «юві­лей­ної да­ти» пер­шо­пу­блі­ка­ції го­лов­но­го тво­ру фун­да­то­ра цьо­го вче­н­ня мо­жна бу­ло про­сто «від­ма­хну­ти­ся» (Маркс пра­цю­вав над тво­ром десь із 1843 ро­ку).

При­чо­му не ма­є­зна­че­н­ня, хто як ста­ви­ться до «осно­во­по­ло­жни­ка» (Хайек, Поп­пер го­стро, але на­у­ко­во ко­ре­ктно кри­ти­ку­ва­ли йо­го те­о­рію, Бі­смарк вва­жав, що «мар­ксист­ський екс­пе­ри­мент вар­то про­ве­сти в тій кра­ї­ні, яку не шко­да», а Фромм, Ле­он­тьєв, Кейнс, нав­па­ки, від­да­ва­ли Мар­ксу на­ле­жне). По­пу­ляр­на у «ма­со­вій сві­до­мо­сті» дум­ка, що Маркс «ні­ко­му вже не ці­ка­вий» і «вза­га­лі єба­тьком ГУЛАГу», га­даю, є над­то при­мі­тив­ною. Ав­тор «Ка­пі­та­лу» є, по­за сум­ні­вом, ви­да­тним, але ви­ня­тко­во су­пе­ре­чли­вим ми­сли­те­лем. Йо­го ідеї (кри­ти­чно сприйня­ті) по­трі­бні й нам на тлі на­пів­фе­одаль­но­го «мар­ксо­во­го» укра­їн­сько­го ка­пі­та­лі­зму ХХІ (!) сто­лі­т­тя. Ці ко­ро­ткі но­та­тки — не біль­ше, ніж спро­ба на­га­да­ти чи­та­че­ві де­які з цих ідей.

Але щоб пра­виль­но зро­зу­мі­ти їх — тре­ба осми­сли­ти, у чо­му по­ля­га­ли су­пе­ре­чно­сті (вну­трі­шні) Мар­ксо­вої те­о­рії. Коротко спро­бу­є­мо на­ве­сти їх, як це ба­чить ав­тор цих ряд­ків:

Су­пе­ре­чність між на­у­кою і по­лі­ти­кою у твор­чій спад­щи­ні Мар­кса, при­чо­му пер­ше й дру­ге «пе­ре­плу­та­не» й «пе­ре­мі­ша­не» на­стіль­ки, що важ­ко від­рі­зни­ти одне від одно­го. Ду­же ці­ка­во, що біль­шо­ви­ки — «най­більш по­слі­дов­ні» мар­кси­сти — йме­ну­ва­ли спад­щи­ну Осно­во­по­ло­жни­ка не на­у­кою, а вче­н­ням! А це вже — ка­те­го­рія не те­о­ре­ти­ко­на­у­ко­ва, а ре­лі­гій­на, пре­дмет ві­ри, а не зна­н­ня. Це при то­му, що са­ме Маркс-вче­ний (а не Маркс-ре­во­лю­ціо­нер або «про­рок») справ­ді пе­ре­жив свій час... Пе­ред на­ми — тра­гі­чний па­ра­докс, ба­га­то в чо­му ва­жли­вий для ро­зу­мі­н­ня дра­ма­ти­чних ко­лі­зій ХХ сто­лі­т­тя.

Су­пе­ре­чність між вла­сне «вче­н­ням» Мар­кса як кон­гло­ме­ра­том усіх йо­го ідей, ча­сом пря­мо про­ти­ле­жних, і, з ін­шо­го бо­ку, су­ку­пні­стю тих йо­го ідей, ко­трі в рам­ках ді­а­ле­кти­чної ло­гі­ки ста­нов­лять єди­не ці­ле. Є під­ста­ви га­да­ти, що дру­гий еле­мент ма­єв­сі пе­ре­ва­ги над пер­шим.

Маркс роз­ро­бив по­лі­ти­чну еко­но­мію ка­пі­та­лі­зму ХІХ сто­лі­т­тя на­стіль­ки гли­бо­ко і де- таль­но, що й по­над пів­то­ра сто­лі­т­тя по­то­му до­слі­дни­ки, по су­ті, ма­ло що мо­гли до­да­ти або уто­чни­ти. Але справ­ді «на­у­ко­ве ви­зна­че­н­ня» со­ці­а­лі­зму в цьо­го ви­да­тно­го кри­ти­ка ка­пі­та­лі­сти­чної не­сво­бо­ди зна­йти ду­же важ­ко. Во­но єпра­кти­чно не­до­сту­пним для пе­ре­сі­чних чи­та­чів, оскіль­ки геть за­ка­му­фльо­ва­не ре­во­лю­цій­ною фра­зе­о­ло­гі­єю. Фа­кто­ром ви­рі­шаль­но­го зна­че­н­ня для Мар­кса бу­ло (як у «Ма­ні­фе­сті») «ска­су­ва­н­ня при­ва­тної вла­сно­сті».

Але! Са­ме Мар­ксу («Еко­но­мі­ко-фі­ло­соф­ські ру­ко­пи­си» 1844 ро­ку — «пер­ві­сне зер­ня­тко» «Ка­пі­та­лу») на­ле­жать та­кі ге­ні­аль­ні сло­ва: «Будь-яка при­ва­тна вла­сність від­чу­ває— що­най­мен­ше що­до більш ба­га­тої при­ва­тної вла­сно­сті — за­здро­щі й жа­до­бу ні­ве­лю­ва­н­ня, і на­віть са­ме ці від­чу­т­тя ста­нов­лять су­тність кон­ку­рен­ції. Гру­бий ко­му­нізм єли­ше за­вер­ше­н­ням цих за­здро­щів і цьо­го ні­ве­лю­ва­н­ня, і во­ни ви­хо­дять з уяв­лень про пев­ний мі­ні­мум. У та­ко­го ко­му­ні­зму — ви­зна­че­на, обме­же­на мі­ра. Те, що та­ке «ска­су­ва­н­ня» при­ва­тної вла­сно­сті аж ні­як не єїї справ­жнім за­сво­є­н­ням — це ви­дно якраз із аб­стра­ктно­го за­пе­ре­че­н­ня ці­ло­го сві­ту куль­ту­ри й ци­ві­лі­за­ції, з по­вер­не­н­ня до не­при­ро­дної про­сто­ти лю­ди­ни, яка єзли­ден­ною, гру­бою й та­кою, що не ма­є­жо­дних по­треб, — лю­ди­ни, ко­тра не тіль­ки не під­не­сла­ся над рів­нем при­ва­тної вла­сно­сті, але на­віть ще не до­ро­сла до неї». Хі­ба пе­ред на­ми — не най­яскра­ві­ший при­клад вну­трі­шніх су­пе­ре­чно­стей у сві­то­гля­ді Мар­кса?

Су­пе­ре­чність між «мо­ло­дим Мар­ксом», яко­му на­ле­жать на­ве­де­ні ви­ще ряд­ки, і «зрі­лим», «пі­знім» Осно­во­по­ло­жни­ком, який ба­га­то пи­сав про «ди­кта­ту­ру про­ле­та­рі­а­ту» й ін­ші по­ді­бні жорс­ткі ре­чі.

Су­пе­ре­чність між Мар­ксом — аб­со­лю­тно тве­ре­зим кри­ти­ком будь-якої ре­лі­гії («Ре­лі­гія — це зі­тха­н­ня при­гно­бле­ної елі­ти, сер­це без­сер­де­чно­го сві­ту, по­ді­бно до то­го, як во­на — дух без­ду­шних по­ряд­ків. Ре­лі­гія єо­пій на­ро­ду»; ду­же ці­ка­во, що це на­пи­сав онук ра­би­на!) та Мар­ксом, який ві­рив у «ме­сі­ан­ську», ря­тів­ну для люд­ства до­лю про­ле­та­рі­а­ту, сту­па­ю­чи вже тут на су­то ре­лі­гій­ний грунт (хай би яки­ми бли­ску­чи­ми й об’єктив­ни­ми, на дум­ку ав­то­ра «Ка­пі­та­лу», до­слі­дже­н­ня­ми це до­во­ди­ло­ся).

Фун­да­мен­таль­на су­пе­ре­чність між ро­зу­мі­н­ням роз­ви­тку су­спіль­ства (Маркс не раз на­го­ло­шу­вав, що це «при­ро­дно-істо­ри­чний про­цес», який, за ло­гі­кою, ма­єоб’є ктив­ний ха­ра­ктер) і став­кою на на­силь­ство, кла­со­ву бо­роть­бу (і те, і це він роз­гля­дав як «по­ви­валь­ну баб­цю» істо­рії, не­ми­ну­чу при на­ро­джен­ні нового).

*** Ав­тор пе­ре­лі­чив ли­ше ма­лу ча­сти­ну су­пе­ре­чно­стей Мар­ксо­вої на­у­ко­вої те­о­рії — і йо­го ж «вче­н­ня». Але (в очі­ку­ван­ні ана­лі­ти­чних пу­блі­ка­цій на цю те­му, які ду­же по­трі­бні) — вчи­та­є­мось у де­які ряд­ки «Ка­пі­та­лу». До ре­чі, ЮНЕСКО ви­зна­ла цю кни­гу й під­го­тов­чі ру­ко­пи­си до неї « куль­тур­ною спад­щи­ною люд­ства», а Бі-Бі-Сі, за під­сум­ка­ми опи­ту­ва­н­ня, вклю­чи­ла цю пра­цю в пе­ре­лік 30-ти най­впли­во­ві­ших тво­рів все­сві­тньої істо­рії. От­же, від­кри­є­мо сто­рін­ки пра­ці, ви­да­ної 150 ро­ків то­му.

«Те­пе­рі­шнє­су­спіль­ство не єтвер­дим кри­ста­лом. Це — ор­га­нізм, зда­тний на пе­ре­тво­ре­н­ня; він пе­ре­бу­ва­єу по­стій­но­му про­це­сі пе­ре­тво­ре­н­ня»;

«На пла­скій рів­ни­ні кожен гор­бик зда­є­ться па­гор­бом»;

«Ети­ке­тка си­сте­ми по­гля­дів від­рі­зня­є­ться від ети­ке­тки ін­ших то­ва­рів, між ін­шим, тим, що во­на вво­дить в ома­ну не ли­ше по­ку­пця, але ча­сто й про­дав­ця»;

«Па­вук здій­сню­єо­пе­ра­ції, що на­га­дує опе­ра­ції тка­ча, і бджо­ла по­бу­до­вою сво­їх вос­ко­вих ко­мі­рок со­ро­мить і гань­бить де­яких лю­дей — ар­хі­те­кто­рів. Але і най­гір­ший ар­хі­те­ктор від са­мо­го по­ча­тку від­рі­зня­є­ться від най­кра­щої бджо­ли тим, що перш ніж бу­ду­ва­ти ко­мір­ку з во­ску, він уже збу­ду­вав її у сво­їй го­ло­ві. На­при­кін­ці про­це­су пра­ці ма­є­мо ре­зуль­тат, ко­трий уже на по­ча­тку цьо­го про­це­су був в уяв­лен­ні лю­ди­ни, тоб­то іде­аль­но»;

«Будь-яка еко­но­мія зво­ди­ться, зре­штою, до еко­но­мії ча­су»;

«Ка­пі­тал бо­ї­ться від­су­тно­сті при­бу­тку або за­над­то ма­лень­ко­го при­бу­тку, як при­ро­да бо­ї­ться по­ро­жне­чі. Але якщо єдо­ста­тній при­бу­ток, ка­пі­тал ста­є­смі­ли­вим. За­без­пе­чте 10 від­со­тків при­бу­тку — і ка­пі­тал зго­ден на будь-яке за­сто­су­ва­н­ня; при 20 від­со­тках він ста­є­по­жвав­ле­ним; при 50 від­со­тках, по­за сум­ні­вом, го­то­вий зла­ма­ти со­бі го­ло­ву; при 100 від­со­тках він зне­ва­жа­єв­сі люд­ські за­ко­ни; при 300 від­со­тках не­має та­ко­го зло­чи­ну, на який він не ри­зи­кнув — на­віть під за­гро­зою ши­бе­ни­ці» (тут Маркс у де­що від­ре­да­го­ва­но­му ви­гля­ді на­во­дить ци­та­ту з То­ма­са Дан­нін­га, ан­глій­сько­го пу­блі­ци­ста ХІХ ст.).

І на­ре­шті, ще одна дум­ка — вже не з «Ка­пі­та­лу » , а з « ран­ньо­го » Мар­кса («Кри­ти­ка ге­ге­лів­ської фі­ло­со­фії пра­ва», 1843 р., ав­то­ру 25 ро­ків): «Бю­ро­кра­тія єко­ло, з яко­го ні­хто не мо­же ви­стри­бну­ти. Її іє­рар­хія є іє­рар­хі­єю зна­н­ня (тіль­ки, ма­буть, не на­у­ко­во­го, а ін­шо­го, вель­ми спе­ци­фі­чно­го. — І. С.). Вер­хи по­кла­да­ю­ться на ниж­чі ко­ла в усьо­му, що сто­су­є­ться зна­н­ня окре­мих, кон­кре­тних ре­чей; ниж­чі ж ко­ла до­ві­ря­ють вер­хам в усьо­му, що сто­су­є­ться ро­зу­мі­н­ня за­галь­но­го, і, та­ким чи­ном, во­ни вза­єм­но вво­дять одне одно­го в ома­ну».

Хі­ба не це від­бу­ва­є­ться за­раз у нас? Теж те­ма для не­об­хі­дної дис­ку­сії.

*** Пів­то­ра сто­лі­т­тя від пу­блі­ка­ції «Ка­пі­та­лу» — це при­від для роз­ду­мів. Якщо ми ві­зьме­мо до ува­ги, що да­ле­ко не всі ру­хи, іме­но­ва­ні су­ча­сни­ми за­хі­дни­ми ЗМІ «мар­ксист­ськи­ми», на­справ­ді єта­ки­ми (так, на­вряд чи мо­жна вва­жа­ти та­ким ко­лум­бій­ський екс­тре­міст­ський рух «ФАРК», і вза­га­лі, на­га­да­є­мо, що Маркс на схи­лі ро­ків не раз го­во­рив: «Я сам — не мар­ксист»), якщо зга­да­є­мо, що Бі­Бі-Сі за ре­зуль­та­та­ми опи­ту­ва­н­ня 1999 ро­ку ви­зна­ла Мар­кса «най­впли­во­ві­шим ми­сли­те­лем ти­ся­чо­лі­т­тя» (з ін­шо­го бо­ку, вра­жає: і Улоф Паль­ме, і Мао Цзе­дун по­зи­ціо­ну­ва­ли се­бе як «мар­кси­сти»), якщо, на­ре­шті, вду­ма­є­мось у ди­во­ви­жний факт: Маркс ви­ніс ви­рок ка­пі­та­лі­зму, але ж йо­го та­ки не­ща­дний ана­ліз ви­ра­зок і криз ці­єї си­сте­ми зре­штою спри­яв ре­фор­му­ван­ню і транс­фор­ма­ції ка­пі­та­лі­зму, по су­ті, вря­ту­вав йо­го — якщо ми зба­гне­мо це все, то по­го­ди­мо­ся: спад­щи­ну Мар­кса кон­че тре­ба і обго­во­рю­ва­ти, і ви­вча­ти.

ФО­ТО З САЙ­ТА WIKIMEDIA.ORG

Так, «ви­рок», що йо­го ви­ніс ка­пі­та­лі­зму Маркс, не був здій­сне­ний. Про­те спад­щи­на ав­то­ра «Ка­пі­та­лу», одно­го з най­впли­во­ві­ших ми­сли­те­лів остан­ніх сто­літь, ба­га­то в чо­му за­ли­ша­є­ться акту­аль­ною

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.