На­ші Го­роб­ше­ства

Не менш руй­нів­ним для су­спіль­ства і дер­жа­ви, ніж по­гли­на­н­ня пу­тін­ським «рус­ским ми­ром», мо­же ви­яви­ти­ся і йо­го укра­їн­ське дзер­каль­не від­обра­же­н­ня, не­хай і за­барв­ле­не в па­трі­о­ти­чні ко­льо­ри

Den (Ukrainian) - - 25 - Ан­на­ГАВРИЛЮК

Світ не сто­їть на мі­сці і про­по­нує чи­та­чам де­да­лі біль­ше мо­жли­во­стей. Те­пер улю­бле­на книж­ка мо­же за­ну­ри­ти вас у ди­во­ви­жний світ у будь-який мо­мент — вдо­ма на ди­ва­ні, в по­до­ро­жі, ба на­віть у ма­га­зин­ній чер­зі. Зві­сно, і дру­ко­ва­на книж­ка мо­же су­про­во­джу­ва­ти вас будь-де, але еле­ктрон­на має пе­ре­ва­ги — крім ком­па­ктно­сті й лег­ко­сті, во­на мо­же вмі­щу­ва­ти ці­лу бі­бліо­те­ку. Тож з eBook ви ма­ти­ме­те «під ру­кою» ці­лу низ­ку за­хо­пли­вих сві­тів на будь-який смак і на­стрій.

Не­що­дав­но по­спіл­ку­вав­шись із ко­ле­гою-ілю­стра­тор­кою, я по­чу­ла та­ку дум­ку: з роз­ви­тком еле­ктрон­них кни­жок із ча­сом за­не­па­да­ти­ме тра­ди­цій­не кни­го­ви­дав­ни­цтво. Га­даю, так вва­жає ба­га­то хто, але я, нав­па­ки, див­лю­ся на та­кі тен­ден­ці­їз опти­мі­змом. Адже еле­ктрон­на книж­ка пе­ре­би­рає на се­бе ли­ше ін­фор­ма­тив­ну, так би мо­ви­ти, ути­лі­тар­ну скла­до­ву, тож па­пе­ро­ві книж­ки роз­ши­рю­ють свій есте­ти­чний по­тен­ці­ал, во­ни ста­ють пов­но­цін­ним арт-об’єктом, пре­дме­том для ко­ле­кціо­ну­ва­н­ня. По­тре­ба чи­та­чів у есте­ти­ці, як на ме­не, ні­ко­ли не зни­кне. Тож еле­ктрон­ні книж­ки — це но­вий про­яв сво­бо­ди дру­ко­ва­них кни­жок.

Осо­би­сто від се­бе мо­жу від­зна­чи­ти, що еле­ктрон­на книж­ка в по­до­ро­жі — над­зви­чай­но зру­чний спо­сіб про­ве­сти час, ска­жі­мо, в ае­ро­пор­ту. Оскіль­ки мій ба­гаж за­зви­чай скла­да­є­ться з одно­го на­плі­чни­ка — еко­но­мія мі­сця та ва­ги, — ре­аль­на пе­ре­ва­га. Втім, еле­ктрон­на книж­ка не ста­ла для ме­не за­мі­ною книж­ці кла­си­чній, це про­сто ще одна улю­бле­ни­ця на книж­ко­вій по­ли­ці.

Як про Укра­ї­ну в схі­дно­го су­сі­да, у нас теж лю­блять ба­га­то і в по­дро­би­цях роз­мір­ко­ву­ва­ти про те, що не так ула­што­ва­но в Ро­сії. На тлі ро­сій­сько­ї­агре­сі­ї­ціл­ком зро­зумі­ла пра­кти­ка. Ко­ли б не одне з обох ве­ли­ких лі­тер «АЛЕ». — Для біль­шо­сті це ли­ше спо­сіб утвер­ди­ти­ся у від­чут­ті вла­сно­ї­пе­ре­ва­ги над го­ре­зві­сни­ми пу­тін­ськи­ми 86 від­со­тка­ми, за­мість то­го щоб вча­сно роз­пі­зна­ти в ро­сі­я­нах озна­ки ті­є­їж хво­ро­би, ві­ру­со­но­сі­їя­ко­ї­нур­ту­ють і в на­шій вла­сній кро­ві. Всу­пе­реч за­галь­но­му упе­ре­джен­ню, ці озна­ки за­хо­ва­ні на­ба­га­то глиб­ше, ніж оче­ви­дні сим­пто­ми. Це не ли­ше геор­гі­їв­ські стрі­чки і «Пу­тін, при­йди!», це ще й агре­сив­на ксе­но­фо­бія, ні на чо­му, окрім не­у­цтва, не за­сно­ва­на пре­тен­зія на мо­но­поль­не во­ло­ді­н­ня істи­ною, ме­то­дом по­гроз і си­ли нав’язу­ва­н­ня всім нав­ко­ло вла­сних цін­но­стей і по­гля­дів на світ. Не менш руй­нів­ною для су­спіль­ства та дер­жа­ви, ніж по­гли­на­н­ня пу­тін­ським «рус­ским ми­ром», мо­же ви­яви­ти­ся і йо­го укра­їн­ське дзер­каль­не від­би­т­тя, не­хай і за­барв­ле­не в па­трі­о­ти­чні ко­льо­ри.

На­зи­вай­те їх як хо­че­те: тра­ди­ціо­на­лі­ста­ми, не­о­луд­ди­та­ми, хун­вей­бі­на­ми, нео­на­ци­ста­ми, ра- ди­ка­ла­ми, мра­ко­бі­са­ми, скрі­по­но­сця­ми, або, як в епо­ху по­го­лов­но­го за­хо­пле­н­ня «Грою пре­сто­лів» ста­ло мо­дно, «Го­роб­ця­ми», де­який від­со­ток гро­ма­дян із ра­ди­каль­но кон­се­рва­тив­ни­ми пе­ре­ко­на­н­ня­ми на­яв­ний у су­спіль­стві зав­жди. У зви­чай­них об­ста­ви­нах ма­ло по­мі­тні, в епо­ху кри­зи та ра­ди­каль­них змін во­ни ста­ють спер­шу ма­сов­кою ре­во­лю­ції, але, че­рез не­прийня­т­тя будь-яко­ї­мо­дер­ні­за­ці­ї­су­спіль­ства, з по­пу­тни­ків швид­ко пе­ре­тво­рю­ю­ться на її мо­гиль­ни­ків. Їх край­ній кон­се­рва­тизм, вті­ле­ний че­рез по­шук у будь-якій си­ту­а­ції ма­кси­маль­но про­стих від­по­від­ей і най­ко­ро­тших шля­хів, ве­де до під­мі­ни де­мо­кра­тії(втім, як і бу­дья­ко­їін­шо­ї­по­лі­ти­чно­ї­си­сте­ми) охло­кра­ті­єю — вла­дою на­тов­пу, до руй­ну­ва­н­ня со­ці­аль­них ін­сти­ту­тів су­спіль­ства, за­ги­бе­лі дер­жа­ви або при­хо­ду до вла­ди, як імун­но­ї­ре­а­кці­ї­на за­гро­зу ха­о­су, ав­то­ри­тар­них і то­та­лі­тар­них ре­жи­мів.

Ча­сто тра­пля­є­ться так — Ки­тай епо­хи Куль­тур­но­ї­ре­во­лю­ці­ї­та сьо­го­дні­шня Ро­сія то­му при­клад, — ко­ли по­ді­бне мра­ко­біс­ся нав’язу­є­ться ав­то­ри­тар­ни­ми і то­та­лі­тар­ни­ми ре­жи­ма­ми звер­ху, з ме­тою чу­жи­ми ру­ка­ми роз­пра­ви­ти­ся з опо­зи­ці­єю, як най­лег­шим спосо­бом змі­цни­ти вла­сну вла­ду. Втім, це дво­сі­чна зброя — за­хо­пле­ний без­кар­ні­стю на­силь­ства на­товп швид­ко стає не­ке­ро­ва­ним, ви­су­ває вла­сних «по­льо­вих во­ждів», ко­ли за­кін­чу­ю­ться при­зна­че­ні їм в жер­тву ін­те­лі­ген­ти-опо­зи­ціо­не­ри, і все з біль­шою ці­ка­ві­стю за­див­ля­є­ться на Вла­ду, що спу­сти­ла їх із лан­цю­га. Мао сво­го ча­су до­ве­ло­ся, як Сер­сеї, пі­ді­рва­ти свою «Ве­ли­ку се­пту» — він ки­нув на хун­вей­бі­нів ар­мію, і тим із них, ко­му по­ща­сти­ло за­ли­ши­ти­ся жи­ви­ми, при­па­ло де- ся­ти­річ­чя­ми го­лі­руч під­ні­ма­ти сіль­ське го­спо­дар­ство в най­від­да­ле­ні­ших ку­то­чках кра­ї­ни. Аль­тер­на­ти­вою то­му був у ду­сі Куль­тур­ної ре­во­лю­ці­ї­пол­по­тів­ський ге­но­цид в Кам­бо­джі, що згу­бив за де­кіль­ка ро­ків, перш ніж йо­го зу­пи­ни­ла ін­тер­вен­ція В’єтна­му, за рі­зни­ми оцін­ка­ми від тре­ти­ни до двох п’ятих на­се­ле­н­ня кра­ї­ни.

У чо­мусь схо­жа си­ту­а­ція скла­да­є­ться сьо­го­дні в Ро­сії. Став­ка на мар­гі­на­лі­за­цію су­спіль­но­го і по­лі­ти­чно­го жи­т­тя по­чи­нає обер­та­ти­ся про­ти Крем­ля. Звер­та­ю­чись до ми­ну­ло­го у по­шу­ках іде­о­ло­гі­чно­ї­о­по­ри ав­то­ри­тар­но­го ре­жи­му, крем­лів­ські по­літ­те­хно­ло­ги роз­бу­ди­ли сто­річ­чя­ми дрі­ма­ю­чі си­ли — ре­лі­гій­ний фун­да­мен­та­лізм, на­цизм. Їх спов­на за­до­воль­ня­ло, ко­ли спон­со­ро­ва­ні без­по­се­ре­дньо або за під­каз­кою Крем­ля ті­ту­шки за­ля­ку­ва­ли, би­ли опо­зи­цій­но на­ла­што­ва­них по­лі­ти­ків, жур­на­лі­стів, ді­я­чів куль­ту­ри, спа­лю­ва­ли їхні квар­ти­ри або ма­ши­ни, а гу­бер­на­то­ри під ти­ском по­пів і «пра­во­слав­них акти­ві­стів» десь у гли­бин­ці час від ча­су за­бо­ро­ня­ли ви­ста­ви або кон­цер­ти. Во­ни при­хиль­но за­кри­ва­ли очі, а ча­сто і са­мі бра­ли участь у пе­ре­слі­ду­ва­н­нях за на­ціо­наль­ни­ми, ре­лі­гій­ни­ми озна­ка­ми або ста­те­вою орі­єн­та­ці­єю. Але із, зда­ва­ло­ся б, ря­до­во­го кон­флі­кту дов­ко­ла філь­му «Ма­тиль­да» (про ро­ман остан­ньо­го ца­ря та ба­ле­ри­ни Кше­син­ської), ви­ро­сла «Хри­сти­ян­ська дер­жа­ва» — пра­во­слав­ний ана­лог ISIS, а пра­во­слав­ні фа­на­ти­ки, чо­го ні­ко­ли ще не бу­ва­ло, від по­гроз пе­ре­йшли до те­ро­ри­сти­чних актів. Мі­ністр куль­ту­ри Ро­сі­ї­Во­ло­ди­мир Ме­дин­ський зди­во­ва­ний — фільм, зня­тий за йо­го осо­би­сто­го схва­ле­н­ня, пов­ні­стю від­по­від­ає мо­нар­хі­чним сим­па­ті­ям ро­сій­ських вла­стей, та і сам Пу­тін за чу­ткою, що по­во­лі роз­ду­ва­є­ться звер­ху, як остан­ній ім­пе­ра­тор, теж грі­шний, — во­лає про до­по­мо­гу до Крем­ля. Але там на тлі сто­ти­ся­чно­ї­де­мон­стра­ції су­про­тив­ни­ків філь­му, що про­йшла в «куль­тур­ній сто­ли­ці Ро­сії» Пе­тер­бур­зі, ли­ше роз­во­дять ру­ка­ми. — Ро­збу­дже­не ста­ро­дав­нє чу­до­ви­сько ро­бить сво­ї­пер­ші са­мо­стій­ні кро­ки, але як із ним впо­ра­ти­ся, ро­сій­ські вла­сті вже не зна­ють. Не лі­бе­раль­на опо­зи­ція і за­хі­дні сан­кції, а со­юз між ре­лі­гій­ни­ми мра­ко­бі­са­ми та ро­сій­ськи­ми нео­на­ци­ста­ми, що ску­шту­ва­ли в Укра­ї­ні смак люд­сько­ї­кро­ві, мо­же, і, швид­ше за все, ста­не ре­аль­ною за­гро­зою пу­тін­сько­му ре­жи­му, а, мо­жли­во, і са­мо­му існу­ван­ню Ро­сії, якою її зна­є­мо ми.

На цьо­му фо­ні скан­дал дов­ко­ла по­гроз пра­вих ра­ди­ка­лів ор­га­ні­за­то­рам Львів­сько­го форуму, а та­кож ав­то­ру кни­ги «Майя та її ма­ми» Ла­ри­сі Де­ни­сен­ко, мо­же ко­мусь зда­ти­ся ди­тя­чи­ми ігра­ми. Як­би... Як­би ці по­гро­зи ор­га­ні­за­то­рам Форуму не бу­ли б си­сте­ма­ти­чни­ми, як­би їх ав­то­ри на при­кла­ді Бу­зи­ни вже не по­ка­за­ли вла­сну зда­тність пе­ре­хо­ди­ти від по­гроз до вбивств, як­би в Укра­ї­ні за­дов­го до Ро­сі­ї­не го­рі­ли кі­но­те­а­три че­рез те, що там по­ка­зу­ва­ли не ба­жа­ні мар­гі­наль­ній мен­шо­сті філь­ми, як­би з ро­ку в рік Мар­ші рів­но­сті не на­га­ду­ва­ли б зре­жи­со­ва­ний су­про­від укра­їн­ських по­ло­не­них До­не­цьком — під су­во­рим кон­во­єм в ото­чен­ні фа­на­ти­ків, що бі­сну­ю­ться. Як­би в «укра­їн­ській куль­тур­ній сто­ли­ці», як і в ін­ших мі­стах За­хі­дно­ї­Украї - ни, з бла­го­сло­ве­н­ня мі­сце­вих вла­стей уже де­кіль­ка ро­ків не від­да­ва­ли на від­куп цер­ков­ни­кам шко­ли, а ки­їв­ська про­ку­ра­ту­ра з по­да­чі ре­лі­гій­них фун­да­мен­та­лі­стів не по­ру­шу­ва­ла б кри­мі­наль­ні спра­ви про­ти ор­га­ні­за­то­рів ми­сте­цьких ви­ста­вок. Та що там мі­сце­ві вла­сті, ко­ли ге­не­рал СБУ в пря­мо­му ефі­рі цен­траль­но­го укра­їн­сько­го те­ле­ка­на­лу мо­же до­зво­ля­ти со­бі ан­ти­се­міт­ські спі­чі, а мі­ністр вну­трі­шніх справ при­грів у сво­є­му мі­ні­стер­стві озбро­є­не фор­му­ва­н­ня нео­на­ци­стів. — Пра­кти­чно пов­на від­су­тність ре­а­кці­їв­ла­стей на дію ра­ди­ка­лів, їх пов­на без­кар­ність не ли­ше за при­лю­дні по­гро­зи та про­па­ган­ду ксе­но­фо­бії, але і за за­сто­су­ва­н­ня си­ли, то хі­ба во­ни, як і в Ро­сії, не свід­чать про те, що не ли­ше се­ред по­пу­лі­стів і прокрем­лів­ської опо­зи­ції, але і в укра­їн­ській вла­ді є си­ли, які ви­ко­ри­сто­ву­ють укра­їн­ських мра­ко­бі­сів як по­лі­ти­чний ін­стру­мент.

Для ко­гось сьо­го­дні­шня Ро­сія — це при­від утвер­ди­ти­ся в сво­їй пе­ре­ва­зі, в сво­їй єв­ро­пей­сько­сті. Для ме­не Ро­сія — це, перш за все, мо­жли­вість у при­ро­дно­му середовищі спо­сте­рі­га­ти, до чо­го, якщо їх за­пу­сти­ти, при­зво­дять хво­ро­би, яки­ми сьо­го­дні стра­ждає Укра­ї­на. Це якщо ще не зга­ду­ва­ти Ро­сію як основ­не дже­ре­ло екс­пор­ту до Укра­ї­ни ідей і по­літ­те­хно­ло­гій, які не­зва­жа­ю­чи на «май­же вій­ну», без­кар­но про­дов­жу­ють вво­зи­ти в на­шу кра­ї­ну не ли­ше всі­ля­кі Ме­двед­чу­ки, але і лю­ди на кшталт Ско­ро­пад­сько­го/Би­чко­ва, для яких, — в рів­ній мі­рі і тих і ін­ших, — сло­во «єв­ро­ін­те­гра­тор» є лай­кою. Не­хай ці хво­ро­би у нас не так за­пу­ще­ні, укра­їн­ська дер­жа­ва по­рів­ня­но з Ро­сі­єю має в ра­зи мен­ший за­пас мі­цно­сті — осла­бле­ний іму­ні­тет, що пе­ре­тво­рює нас на іде­аль­ну жер­тву як для по­пу­лі­зму, так і пра­во­го ра­ди­ка­лі­зму. Те, що по­чи­на­ло­ся як Ре­во­лю­ція Гі­дно­сті, у будь-яку мить мо­же пе­ре­тво­ри­ти­ся на свя­то охло­кра­тії. І, хто б у ре­зуль­та­ті не ви­йшов пе­ре­мож­цем — но­сі­їі­де­о­ло­гії«рус­ско­го» чи «украин­ско­го ми­ра», як і Ко­ро­лів­ська Га­вань під вла­дою «Го­роб­ців», те, що за­ли­ши­ться від Укра­ї­ни, бу­де за­барв­ле­но не в жов­то-бла­ки­тний або чер­во­но-чор­ний, а в одна­ко­во сі­рий ко­лір, що так ті­шить око Їх Го­роб­шеств усіх епох і на­ро­дів.

«СIМ П’ЯТНИЦЬ НА ТИ­ЖНІ»

«1—14.09.2017»

МАЛЮНОКВІК ТОРА БОГОРАДА

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.