Но­вий се­зон без но­ви­зни...

Або Чо­му ка­на­ли про­дов­жу­ють куль­ти­ву­ва­ти без­прин­ци­пних ді­я­чів

Den (Ukrainian) - - Прес-клуб «дня» - Ігор ЛОСЄВ

Усі обі­цян­ки ві­тчи­зня­них те­ле­ка­на­лів по­ті­ши­ти ау­ди­то­рію яки­мись но­вин­ка­ми, по­ки не ре­а­лі­зу­ю­ться. Ру­ти­на та гні­тю­чий де­фі­цит кре­а­ти­ву. Як і в по­лі­ти­ці, до ре­чі. Усе те са­ме й усе так са­мо.

На ICTV про­дов­жи­ла­ся «Сво­бо­да сло­ва» з її зна­йде­ним 1,5—2 ро­ки то­му «ноу-хау» — за­про­ше­н­ням до го­лов­но­го мі­кро­фо­на ке­рів­ни­ків «пар­тії й уря­ду» (як ска­за­ли б за ча­сів «сов­ка»), які роз­по­від­а­ють про свою успі­шну ді­яль­ність. Ну, а то хі­ба у них бу­ває ін­ша? От і те­пер за­про­си­ли прем’єр-мі­ні­стра Грой­сма­на, який за­кли­кав мен­ше сва­ри­ти­ся й кри­ти­ку­ва­ти, а біль­ше де­мон­стру­ва­ти єд­ність. Во­ло­ди­мир Бо­ри­со­вич з упев­не­ні­стю за­явив, що в Укра­ї­ні вже за­раз до­бре, а бу­де ще кра­ще. На­стіль­ки ри­зи­ко­ва­ний опти­мізм ви­кли­кав гул не­схва­ле­н­ня в сту­дії, й Грой­сма­ну ко­шту­ва­ло чи­ма­лих зу­силь від­по­лі­кти пу­блі­ку від не­га­тив­них емо­цій. Ві­дво­лі­ка­ю­чим ма­нев­ром, на мою дум­ку, бу­ло на­да­н­ня сло­ва мі­ні­стро­ві осві­ти та на­у­ки Лі­лії Гри­не­вич, яка роз­по­ві­ла про «гран­діо­зну ре­фор­му» у сво­їй сфе­рі. Зда­є­ться, го­лов­ною «фі­шкою» бу­ло за­про­ва­дже­н­ня 12-рі­чно­го на­вча­н­ня в шко­лах. Вель­ми сум­нів­на но­ва­ція. А го­лов­ним ар­гу­мен­том про­ти ни­ні­шніх 11 ро­ків у ву­стах Гри­не­вич ви­сту­пив за­ру­бі­жний до­свід, мов­ляв, біль­ше ні­де так ма­ло не вча­ться у се­ре­дній шко­лі, як в Укра­ї­ні, Бі­ло­ру­сі та Ро­сії. Тоб­то тут па­ні мі­ністр від­чу­ває згу­бність ро­сій­сько­го при­кла­ду, за­те зов­сім не від­чу­ває йо­го там, де він дій­сно згу­бний. Не­що­дав­но мав мі­сце скан­дал у ки­їв­ській шко­лі, ко­ли де­ся­тки учнів під ке­рів­ни­цтвом вчи­тель­ки ро­сій­ської мо­ви ви­ру­ши­ли до сто­ли­ці кра­ї­ни-агре­со­ра на про­ми­ва­н­ня міз­ків, де фо­то­гра­фу­ва­ли­ся з вій­сько­во­слу­жбов­ця­ми по­ві­тря­но-де­сан­тних військ РФ, які бра­ли най­актив­ні­шу участь у на­па­ді на на­шу кра- їну. На їхніх ру­ках, ціл­ком мо­жли­во, кров на­ших за­ги­блих хло­пців. Під час цьо­го скан­да­лу у під­ві­дом­чо­му па­ні мі­ні­стро­ві за­кла­ді Лі­лія Гри­не­вич не про­де­мон­стру­ва­ла й ма­ло­ї­час­тки ті­є­ї­пруд­ко­сті, яку по­ка­зує в псев­до­ре­фор­ма­тор­ській ри­то­ри­ці. Па­ні мі­ністр ду­же по­лю­бляє «вче­ні слів­ця», які пе­ре­тво­рю­ю­ться у не­ї­на сло­ва-па­ра­зи­ти, на­при­клад «ком­пе­тен­ції», у не­ї­на­віть ді­тки в пер­шо­му кла­сі по­вин­ні ма­ти «ком­пе­тен­ції». А хі­ба від то­го, що за­мість тра­ди­цій­них «на­ви­ків» ми ка­за­ти­ме­мо «ком­пе­тен­ції», щось істо­тно змі­ни­ться? І де «ком­пе­тен­ція» са­мо­го мі­ні­стра? Яких за­хо­дів вжи­то про­ти вчи­тель­ки, що ор­га­ні­зу­ва­ла ан­ти­дер­жав­ну про­во­ка­цію, як від­по­ві­ла ди­ре­кція шко­ли, яку ро­бо­ту про­ве­ли з ді­тьми? Чи Лі­лі­ї­Гри­не­вич бай­ду­же, що чи­ма­ло шкіл і уні­вер­си­те­тів пе­ре­тво­ри­ло­ся або пе­ре­тво­рю­ю­ться на ан­ти­укра­їн­ське ку­бло?

Ко­ли ми ана­лі­зу­є­мо на­ціо­наль­ну тра­ге­дію, що ста­ла­ся 2014 ро­ку, ми спра­ве­дли­во го­во­ри­мо про про­ви­ну дер­жав­них ви­щих чи­нов­ни­ків, про про­ви­ну де­пу­та­тів і по­лі­ти­ків і на­віть про про­ви­ну жур­на­лі­стів. Але чо­му мов­чи­мо про від­по­від­аль­ність мі­ні­стер­ства осві­ти та на­у­ки, яке ро­ка­ми бай­ду­же по­гля­да­ло на де­стру­ктив­ні про­це­си в шко­лах і ви­шах Дон­ба­су й Кри­му?

Ме­ні осо­би­сто в Кри­му скар­жи­ли­ся про­укра­їн­ські ба­тьки, що їхнім ді­тям істо­рію Укра­ї­ни ви­кла­да­ють у та­ко­му сти­лі: «Пе­тлю­ра був «бан­дит», Бан­де­ра був «бан­дит» та й усі ін­ші укра­їн­ські ді­я­чі бу­ли зде­біль­шо­го «бан­ди­та­ми».» Ба­га­то укра­їн­ських па­трі­о­тів обу­рю­ва­ли­ся, пи­са­ли про це, на­ма­га­ли­ся до­сту­ка­ти­ся до вла­ди, але прем’єрам і мі­ні­страм усе це бу­ло не­ці­ка­во. І за­раз, на жаль, ін­те­рес на­чаль­ства до по­ді­бно­ї­про­бле­ма­ти­ки не за­го­стрив­ся. Уре­шті-решт, ко­ли не­має ба­жа­н­ня бо­ро­ти­ся за Укра­ї­ну у сво­їй сфе­рі ро­бо­ти, зав­жди мо­жна схо­ва­ти­ся за на­ші «гу­мо­ві» за­ко­ни, які ду­же по­га­но до­по­ма­га­ють тим, хто діє, але чу­до­во слу­жать тим, хто пра­цю­ва­ти не хо­че. Зав­жди зна­йде­ться ста­т­тя, па­ра­граф, пункт то­що. За та­кою ж схе­мою дов­гі ро­ки жи­ла На­ціо­наль­на ра­да з те­ле­ба­че­н­ня та ра­діо­мов­ле­н­ня, де улю­бле­ним га­слом бу­ло: «ми не мо­же­мо втру­ча­ти­ся в кон­тент те­ле­ка­на­лів і ра­діо­стан­цій». Ре­зуль­тат цьо­го «не­втру­ча­н­ня» кра­ї­на до­сі роз­греб­ти не мо­же. Зда­є­ться, ді­я­чі На­цра­ди жва­ві­ша­ли ли­ше при ви­ко­нан­ні «со­лод­ко­ї­фун­кції » роз­по­ді­лу при­ва­тно­го ре­сур­су.

ДИВ­НА НЕКОМПЕТЕНТНІСТЬ

На ка­на­лі «112 Укра­ї­на» чер­го­вий се­анс ви­хо­ва­н­ня укра­їн­ців да­ва­ла Ін­на Бо­го­слов­ська. Укра­їн­ці якісь «не та­кі», під­три­му­ють не тих, го­ло­су­ють не за тих, ро­блять не те, що тре­ба. А все чо­му? То­му що не до­слу­ха­ю­ться до ге­ні­аль­них по­рад му­дрої Ін­ни Гер­ма­нів­ни. Звід­си й усі бі­ди. Що­прав­да, за­слу­же­ний юрист Укра­ї­ни не по­ясни­ла, у чо­му був гли­бо­кий па­трі­о­ти­чний сенс (не­до­сту­пний про­фа­нам) її слу­жі­н­ня спо­ча­тку Ку­чмі, а по­тім Яну­ко­ви­чу, пе­ре­бу­ва­н­ня у фра­кції Пар­тії ре­гіо­нів, звід­ки Гер­ма­нів­на вте­кла ду­же вча­сно, ко­ли «ко­ра­бель» уже йшов на дно. А те­пер во­на ще­дро ді­ли­ться з те­ле­гля­да­ча­ми сво­ї­ми гео­по­лі­ти­чни­ми про­зрі­н­ня­ми. Пам’ятаю її пла­ка­ти в Кри­му, де во­на за­кли­ка­ла укра­їн­ців до­бро­віль­но від­да­ти су­ве­ре­ні­тет Укра­ї­ни над Се­ва­сто­по­лем Ро­сії. А за­раз ви­прав­до­вує ту ду­рість або щось ін­ше тим, що ні­би­то Се­ва­сто­поль був аб­со­лю­тно про­ро­сій­ським. Бре­хня. Про­ро­сій­сько­сті там бу­ло не біль­ше, ніж у рі­дно­му Бо­го­слов­ській Хар­ко­ві, хо­ча Ро­сія в Се­ва­сто­по­лі пра­цю­ва­ла над мі­сце­вим на­се­ле­н­ням, не по­кла­да­ю­чи рук, а Укра­ї­на з на­шою гни­лою по­лі­ти­чною вер­хів­кою, яку на гар­ма­тний по­стріл не мо­жна під­пу­ска­ти до управ­лі­н­ня дер­жа­вою, не ро­би­ла пра­кти­чно ні­чо­го. Бо­го­слов­ська із за­хва­том ци­ту­ва­ла те­зу кон­до­во-ім­пер­ської ро­сій­ської про­па­ган­ди про те, що Се­ва­сто­поль — «мі­сто ро­сій­ської вій­сько­во-мор­ської сла­ви». Див­не по­єд­на­н­ня аплом­бу та не­ком­пе­тен­тно­сті. Яка вже там сла­ва, мі­сто за всю істо­рію на­ма­га­ли­ся взя-

ти 8 (ві­сім) ра­зів, і сім ра­зів бра­ли: у Крим­ську вій­ну взя­ли ан­глій­ці, фран­цу­зи, іта­лій­ці й тур­ки, в мі­сті («не­пе­ре­бор­но­му для во­ро­гів», як спів­а­є­ться в ра­дян­сько­му гім­ні Се­ва­сто­по­ля) два ро­ки пра­цю­ва­ла оку­па­цій­на адмі­ні­стра­ція. По­тім у Пер­шу сві­то­ву вій­ну всьо­го два ні­ме­цькі ко­ра­блі «Ге­бен» і «Бре­слау» те­ро­ри­зу­ва­ли весь Чор­но­мор­ський флот, а по­тім мі­сто бу­ло взя­те кай­зер­ськи­ми нім­ця­ми, по­тім Ан­тан­тою (ан­глій­ці, фран­цу­зи, гре­ки), бра­ли йо­го бі­лі й чер­во­ні, взя­ла б і За­по­різь­ка гру­па Ар­мії Лі­в­обе­ре­жно­ї­Украї ни пол­ков­ни­ка Пе­тра Бол­бо­ча­на, але Ні­меч­чи­на рі­шу­че ви­сту­пи­ла про­ти.

У ЦИТАДЕЛЬ СВІ­ТО­ВО­ГО КА­ПІ­ТА­ЛІ­ЗМУ

1942 ро­ку за пов­но­го па­ну­ва­н­ня ра­дян­сько­го фло­ту на Чор­но­му мо­рі Се­ва­сто­поль узя­ли нім­ці й ру­му­ни. Ін­ша річ, що ро­сій­ська про­па­ган­да ве­ли­ку пе­ре­мо­гу мо­же ви­го­то­ви­ти з будь-яко­го не­при­да­тно­го ма­те­рі­а­лу, з будь-яко­го оче­ви­дно­го кра­ху. Пам’ятаю, як про­фе­сор Во­ло­ди­мир Ка­за­рін, який ни­ні в Ки­є­ві є ве­ли­ким укра­їн­ським па­трі­о­том, а в Кри­му ви­сту­пав по­лум’яним агі­та­то­ром за «рус­ский мир», до­во­див у мі­ській га­зе­ті «Сла­ва Се­ва­сто­по­ля», що Ро­сія в Крим­ській вій­ні ХIX ст. пе­ре­мо­гла, хо­ча ро­сій­ське осві­че­не су­спіль­ство то­го ча­су спри­йма­ло Крим­ську вій­ну як важ­ку й при­ни­зли­ву по­раз­ку, що ціл­ко­ви­то від­по­від­а­ло дій­сно­сті.

Скіль­ки пам’ятаю Ін­ну Бо­го­слов­ську, чі­ткої, одно­зна­чної й по­слі­дов­ної по­зи­ції у неї не бу­ло. Лю­ди­на-флю­гер, ку­ди по­віє по­лі­ти­чний ві­тер. Го­лов­не, зав­жди бу­ти в по­лі­ти­чній ту­сов­ці, при вла­ді або бі­ля вла­ди. У неї та ж бі­да, що й у не­на­ви­сної їй Юлії Ти­мо­шен­ко. Ме­ні зда­є­ться, що оби­дві вва­жа­ють, що «пу­блі­ка — дур­на», що мо­жна ро­би­ти все що зав­го­дно, а по­тім, зав­дя­ки сво­є­му кра­сно­мов­ству пе­ре­ко­на­ти еле­кто­рат у сво­їй без­грі­шно­сті й аб­со­лю­тній пра­во­ті. У них ду­же ба­га­то не­щи­ро­сті, фаль­ші, що не­мо­жли­во при­хо­ва­ти за ри­то­ри­чни­ми пі­ру­е­та­ми. Трі­шки спро­бу­вав ви­прав­да­ти в ефі­рі Бо­го­слов­ську по­лі­то­лог Глад­ких, ко­трий про­рік: «Член­ство в Пар­тії ре­гіо­нів — не зло­чин». Так, з юри­ди­чної то­чки зо­ру — не зло­чин, але ве­ли­ка під­ло­та з мо­раль­но­го по­гля­ду. Що ж, на­ші без­прин­ци­пні те­ле­ка­на­ли куль­ти­ву­ють без­прин­ци­пних ді­я­чів? На то­му ж «112 Укра­ї­на» Дми­тро Гор­дон че­рез те­ле­міст ста­вив за­пи­та­н­ня си­но­ві пер­шо­го се­кре­та­ря ЦК КПРС Сер­гію Хру­що­ву. Гор­дон чо­мусь вва­жає йо­го знав­цем Укра­ї­ни. Але знає Сер­гій Ми­ки­то­вич Укра­ї­ну не кра­ще за се­ре­дньо­го жи­те­ля Мо­скви, хо­ча вже дов­гі ро­ки є гро­ма­дя­ни­ном США. Хру­щов-мо­лод­ший про­рік, що Укра­ї­на вже не ці­ка­ва Аме­ри­ці і Єв­ро­пі, по­ки що ці­ка­ва Ро­сії, але вже і їй ско­ро бу­де не ці­ка­ва (дай Бо­же, щоб Ро­сія втра­ти­ла до нас ін­те­рес якнай­швид­ше). Якщо це так, як го­во­рить Хру­щов-мо­лод­ший, то чо­му ж за Укра­ї­ну йде на­стіль­ки за­тя­та бо­роть­ба? Чо­му Укра­ї­ні і без­віз, і асо­ці­а­ція з ЄС, і ма­те­рі­аль­на до­по­мо­га, і де­мон­стра­тив­на при­су­тність на па­ра­ді в Ки­є­ві кон­тин­ген­тів військ кра­їн НАТО? По­тім Гор­дон по­ста­вив за­пи­та­н­ня про Сте­па­на Бан­де­ру та Ро­ма­на Шу­хе­ви­ча, мов­ляв, що спів­бе­сі­дник про них думає? Сер­гій Хру­щов ска­зав: «Це ду­же жор­сто­кі лю­ди?» На­віть біль­ше за йо­го ба­тька? Ма­буть, Ми­ки­та Хру­щов, який під­пи­сав де­ся­тки ти­сяч смер­тних ви­ро­ків (і який сам зі­знав­ся си­но­ві, що він у люд­ській кро­ві по са­му ма­ків­ку), був осо­бою м’якою й тре­пе­тною. А роз­стріл ро­бі­тни­ків у Но­во­чер­ка­ську за на­ка­зом Ми­ки­ти — це про­яв гу­ма­ні­зму? Ме­не роз­чу­лює, ко­ли «сов­ки», осо­бли­во ке­рів­ні, які пред­став­ля­ють ре­жим, що зни­щив (зокре­ма й в аб­со­лю­тно бу­зу­вір­ські спосо­би) де­ся­тки міль­йо­нів лю­дей, зви­ну­ва­чу­ють укра­їн­ських на­ціо­на­лі­стів у жор­сто­ко­сті. Не­хай би Ма­ха­тма Ган­ді зви­ну­ва­чу­вав, ма­ти Те­ре­за не­хай би зви­ну­ва­чу­ва­ла, Аль­берт Швей­цер або, на ху­дий кі­нець, Фрі­тьоф Нан­сен. На жаль, Гор­дон не за­пи­тав Хру­що­ва-мо­лод­шо­го, чо­му і він, і Сві­тла­на Ал­лі­лу­є­ва (до­чка Ста­лі­на) і вну­ки Юрія Ан­дро­по­ва ви­їха­ли до ци­та­де­лі сві­то­во­го ка­пі­та­лі­зму, чо­му на­щад­ки ко­му­ні­сти­чних во­ждів вва­жа­ють за кра­ще жи­ти в бур­жу­а­зно­му сві­ті? Ось це бу­ло б по-справ­жньо­му ці­ка­во.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.