Ве­то Ар­чи­ба­со­ва

Чо­му го­ло­ва де­пре­сив­но­го се­ла не хо­че об’єд­на­н­ня з Лу­цьком

Den (Ukrainian) - - Суспільство - На­та­лія МАЛІМОН, «День», Луцьк

Уже дві­чі при­лу­цький сіль­ський го­ло­ва Ва­лен­тин Ар­чи­ба­сов на­кла­дає ве­то на рі­ше­н­ня де­пу­та­тів що­до об’ єд­на­н­ня з Лу­цьком. Впер­ше він це зро­бив ми­ну­ло­го ро­ку, вдру­ге — не­що­дав­но, пі­сля рі­ше­н­ня се­сії все ж утво­ри­ти з обла­сним цен­тром Во­ли­ні єди­ну те­ри­то­рі­аль­ну гро­ма­ду. Луцьк дав­но пра­гне при­єд­на­ти нав­ко­ли­шні се­ла, бо від­чу­ває ве­ли­че­зну по­тре­бу в роз­ши­рен­ні сво­їх меж. Так скла­ло­ся, що мі­ські мі­кро­ра­йо­ни плав­но пе­ре­хо­дять у сіль­ські, при­лу­цькі се­ла ба­га­ті­ють, бо во­ло­ді­ють зем­лею фа­кти­чно в ме­жах мі­ста, а са­ме мі­сто за­ди­ха­є­ться без зем­лі.

■ При­лу­цьке — най­ближ­че до Лу­цька. І во­но най­бі­дні­ше та най­за­не­дба­ні­ше, по­рів­ня­но з ін­ши­ми ба­га­ти­ми при­мі­ськи­ми се­ла­ми. « За­край­сві­т­тя» — на­віть та­ким сло­вом ха­ра­кте­ри­зу­ють При­лу­цьке, бо тут ча­сні­би зу­пи­нив­ся у да­ле­ко­му ра­дян­сько­му ми­ну­ло­му. Не­ма ін­фра­стру­кту­ри, по­га­ні до­ро­ги... Луцьк При­лу­цько­му обі­цяв ду­же ба­га­то чо­го, про­те про­сив одно­го — зем­лі для бу­дів­ни­цтва. І при­лу­цький сіль­ський го­ло­ва Ва­лен­тин АР­ЧИ­БА­СОВ на по­ча­тку про­це­су ймо­вір­но­го об’ єд­на­н­ня в ко­мен­та­рі га­зе­ті « День » та­кож під­три­му­вав пар­тнер­ство з мі­стом. «Се­ло за­ли­ши­ться се­лом, а мі­сто — мі­стом. Але по­о­дин­ці ни­ні не ви­жи­ти», — ка­зав він. Ни­ні ж ве­то на рі­ше­н­ня се­сії він по­яснює тим, що Луцьк не ви­ко­нав усіх умов під­пи­са­них ра­ні­ше до­го­во­рів, які сто­су­ю­ться ре­мон­ту ву­лиць, спів­у­ча­сті в бу­дів­ни­цтві ди­тсад­ка в се­лі Да­чне, мі­ської мар­шру­тки до се­ла то­що. А го­лов­не, що, на йо­го дум­ку, мо­жли­ві над­хо­дже­н­ня до бю­дже­ту сіль­ра­ди 2018 ро­ку від про­да­жу зе­мель бу­дуть чи­ма­ли­ми, однак пі­сля об’ єд­на­н­ня гро­ма­да не змо­же пов­ні­стю роз­по­ря­джа­ти­ся грі­шми, адже Лу­цька мі­ська ра­да ма­ти­ме пра­во ска­со­ву­ва­ти де­які рі­ше­н­ня.

■ Отож, на­ра­зі При­лу­цьке про­дов­жує за­ли­ша­ти­ся де­пре­сив­ною те­ри­то­рі­єю — крім Лу­цька, ні­хто не за­хо­че взя­ти ці се­ла під свою опі­ку. Між тим жи­т­тя на­се­ле­них пун­ктів При­лу­цької сіль­ра­ди ду­же ті­сно пов’яза­не з мі­стом. Ді­ти на­вча­ю­ться в лу­цьких шко­лах, від­ві­ду­ють лу­цькі ди­тсад­ки, бо ба­тьки й пра­цю­ють у мі­сті. Про­стим лю­дям одна­ко­во, чиї по­лі­ти­чні ін­те­ре­си пе­ре­слі­дує Ар­чи­ба­сов і чи пе­ре­слі­дує вза­га­лі. Але і по­лі­ти­чний аспект є в цій си­ту­а­ції. Ни­ні в Лу­цьку за по­са­ду мі­сько­го го­ло­ви (пі­сля смер­ті в лю­то­му Миколи Ро­ма­ню­ка) во­ю­ють дві по­лі­ти­чні си­ли. Скла­да­є­ться си- ту­а­ція, що з при­єд­на­н­ням При­лу­цько­го може пе­ре­мог­ти одна з них: так вва­жа­ють її по­лі­ти­чні су­пер­ни­ки.

■ Ві­ктор СМОЛЯРЧУК, гро­мад­ський ді­яч із Лу­цька, ко­мен­тує: « Я вва­жаю, що перш за все, по­трі­бно ду­ма­ти не про якісь осо­би­сті чи пар­тій­ні ди­ві­ден­ди, а про пер­спе­кти­ву для гро­ма­ди. Який роз­ви­ток може бу­ти в При­лу­цько­го без Лу­цька? За­стій, той, який є за­раз у всіх се­лах сіль­ра­ди. Але ра­зом із тим уже ці­лий мі­кро­ра­йон При­лу­цько­го в ра­йо­ні ву­ли­ці Єр­шо­ва став фа­кти­чно ча­сти­ною мі­ста.

■ Об’ єд­на­н­ня ви­гі­дне та­кож і мі­сту, яке має роз­ши­рю­ва­ти свої ме­жі й хо­че за­лу­ча­ти ін­ве­сти­ції. Єв­ро­пей­ські пар­тне­ри на­сам­пе­ред ви­вча­ють по­тен­ці­ал і обра­хо­ву­ють ви­го­ду, яку во­ни отри­ма­ють. Про­стий при­клад: чо­му в Рів­но­му є Мак­до­нальдс, а в Лу­цьку — не­має, або чо­му ві­до­мі тор­го­вель­ні ме­ре­жі не за­хо­дять у на­ше мі­сто? Бо пер­ше за­пи­та­н­ня, яке став­лять по­тен­цій­ні ін­ве­сто­ри: а яка пло­ща мі­ста, скіль­ки в ньо­му на­се­ле­н­ня? І вже від від­по­віді на це за­пи­та­н­ня за­ле­жить, чи бу­де про­дов­же­но діа­лог, чи бі­зне­сме­ни, які ці­ну­ють свій час, ска­жуть: ви­ба­чте, але нам це не ці­ка­во. Що ж до до­го­во­рів про спів­пра­цю, то в них при­ва­бли­во­сті не­має на­сам­пе­ред для Лу­цька. Це як імо­вір­но­му на­ре­че­но­му ка­жуть: ти збу­дуй нам ха­ту, по­ви­о­рюй го­ро­ди, за­сій, дай гро­ші те­сте­ві на ма­ши­ну — ну, а по­тім ми по­ду­ма­є­мо, чи від­да­ва­ти за те­бе за­між до­чку, чи бу­де­мо шу­ка­ти ви­гі­дні­шу пар­тію. Вже якщо ство­рю­ва­ти сім’ю — то пов­но­цін­ну, рів­но­прав­ну, що­би ра­зом і ха­ту бу­ду­ва­ти, і ді­ток спіль­них ро­сти­ти...

■ На жаль, осо­би­сті ам­бі­ції мі­сце­вих по­лі­ти­ків рі­зних спря­му­вань на сьо­го­дні пре­ва­лю­ють над здо­ро­вим глу­здом. І це сто­су­є­ться не ли­ше по­зи­ції при­лу­цько­го сіль­сько­го го­ло­ви, а й де­пу­та­тів Лу­цькра­ди, ба­га­то з яких хоч і ка­жуть, що во­ни — за об’єд­на­н­ня, а на­справ­ді еле­мен­тар­но бо­я­ться втра­ти­ти свої де­пу­тат­ські мі­сця».

■ Так вва­жає Ві­ктор Смолярчук, за фа­хом — еко­но­міст, ав­то­ри­те­тний фа­хі­вець у сво­їй га­лу­зі. Об’ єд­ну­ва­ти­ся При­лу­цько­му з мі­стом тре­ба, але і ве­то Ар­чи­ба­со­ва зро­зумі­ле. Про­це­смає бу­ти вза­є­мо­ви­гі­дним, а ко­ли на­ра­зі в Лу­цьку не­має мі­сько­го го­ло­ви ( пі­сля смер­ті Миколи Ро­ма­ню­ка ви­бо­ри ще не від­бу­ва­ли­ся, і не­ві­до­мо, ко­ли від­бу­ду­ться), всту­па­ти у спіл­ку з ки­мось — вар­то по­ду­ма­ти. Щоб не ви­йшло так, що об’єд­на­ли­ся з одни­ми, а при­йшли ін­ші і ска­за­ли: то не ми обі­ця­ли.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.