ЗЕМЛЯ — це ВОЛЯ

Ві­та­лій СКОЦИК: «У нас є мо­жли­вість уни­кну­ти по­ми­лок 100-рі­чної дав­но­сті, про­вів­ши успі­шну аграр­ну ре­фор­му»

Den (Ukrainian) - - Nb! - Іван КАПСАМУН, Ві­та­лій КНЯЖАНСЬКИЙ, «День»

Ві­та­лій Скоцик — но­ва по­стать на укра­їн­сько­му по­лі­ти­чно­му го­ри­зон­ті. Хоч він і сам пи­ше, що йо­го «фор­маль­ний шлях у по­лі­ти­ці роз­по­чав­ся 2009 ро­ку » , рух «на­го­ру» у ньо­го — три­ва­лий і по­сту­по­вий, так що по­ба­чи­ти по­лі­ти­ка на екра­нах те­ле­ві­зо­рів, зокре­ма на всі­ля­ких ток-шоу, мо­жна не так ча­сто. Ві­та­лій Скоцик при­вер­нув на­шу ува­гу актив­ною ді­яль­ні­стю, зокре­ма ре­гу­ляр­ни­ми по­їзд­ка­ми ре­гіо­на­ми Укра­ї­ни та чи­та­цьким ін­те­ре­сом до ро­зум­них кни­жок, про що він по­стій­но зві­тує у «Фейс­бу­ці». «День» зав­жди при­ді­ляв осо­бли­ву ува­гу тим, хто мо­же ста­ти аль­тер­на­ти­вою тій си­сте­мі, яка утво­ри­ла­ся в Укра­ї­ні. Якщо мо­ло­до­му лі­де­ру вда­сться уни­кну­ти ба­га­тьох спо­кус, яки­ми на­фар­ши­ро­ва­ний укра­їн­ський по­лі­ти­кум, якщо йо­му вда­сться прой­ти між Сцил­лою олі­гар­ха­ту і Ха­ри­бдою по­пу­лі­зму, то ціл­ком мо­жли­во, що він ви­ро­сте в яскра­ву по­лі­ти­чну фі­гу­ру. Тим біль­ше, він не схо­жий на ти­по­вих «агра­рі­їв-во­ждів» із ми­ну­ло­го, а має образ су­ча­сно­го і ди­на­мі­чно­го по­лі­ти­ка, який ор­га­ні­чно ви­гля­дає в ру­ках з книж­кою. От­же, ми за­про­си­ли лі­де­ра Аграр­ної пар­тії Укра­ї­ни (очо­лює з 2014 ро­ку) Ві­та­лія Ско­ци­ка в ре­да­кцію, що­би зблизь­ка по­зна­йо­ми­ти­ся з йо­го ба­че­н­ням ми­ну­ло­го та су­ча­сно­сті. Спектр обго­во­ре­н­ня — від акту­аль­них по­лі­ти­чних та еко­но­мі­чних пи­тань до істо­ри­чних уро­ків сто­рі­чної дав­но­сті. Ро­змо­ва ви­йшла ці­ка­вою. Пе­ре­ко­най­те­ся са­мі.

«В УКРА­Ї­НІ ПОЧИНАЮТЬ ЗАРОДЖУВАТИСЯ СПРАВ­ЖНІ ПОЛІТИЧНІ ПАР­ТІЇ »

— Як би ви опи­са­ли сьо­го­дні­шню по­лі­ти­чну си­ту­а­цію в Укра­ї­ні?

— Бо­г­дан Гав­ри­ли­шин го­во­рив: для роз­бу­до­ви дер­жа­ви по­трі­бні три ре­чі. Пер­ша — го­тов­ність су­спіль­ства. Дру­га — стру­кту­ро­ва­на по­лі­ти­чна си­сте­ма. Тре­тя — ро­зу­мі­н­ня мо­де­лі еко­но­мі­ки, яку ми хо­че­мо ма­ти. Чи го­то­ве на­ше су­спіль­ство бу­ду­ва­ти свою дер­жа­ву? На 25— 30% — так, і цьо­го до­сить для роз­бу­до­ви дер­жа­ви. Чи є у нас стру­кту­ро­ва­на по­лі­ти­чна си­сте­ма? Ні, то­му що на­віть з огля­ду на ви­бо­ри жов­тня 2014 ро­ку, ли­ше одна по­лі­ти­чна си­ла ма­ла істо­рію дов­шу, ніж рік, усі ре­шта бу­ли ство­ре­ні під ви­бо­ри. Але всі во­ни не є справ­жні­ми пар­ті­я­ми — це політичні про­е­кти, зав­да­н­ня яких — вла­да й фі­нан­со­ві по­то­ки в на­шій дер­жа­ві. От­же, нам по­трі­бно стру­кту­ру­ва­ти на­шу по­лі­ти­чну си­сте­му, зокре­ма ство­ри­ти справ­жні іде­о­ло­гі­чні пар­тії. Той же Гав­ри­ли­шин ка­зав, що для та­кої мо­де­лі опти­маль­ний ва­рі­ант — три-п’ять іде­о­ло­гі­чних пар­тій. Цен­трист­ська пар­тія, яка не бу­де до­мі­ну­ю­чою, але бу­де ви­зна­чаль­ною для роз­ви­тку кра­ї­ни. Ма­ють з’яви­ти­ся та­кож більш яскра­во ви­ра­же­ні кон­сер­ва­то­ри, лі­бе­рал-де­мо­кра­ти, справ­жні лі­ві та справ­жні пра­ві. Та­ким чи­ном, ми по­вин­ні ви­бу­ду­ва­ти і стру­кту­ру­ва­ти по­лі­ти­чну си­сте­му. У мо­є­му ро­зу­мін­ні Аграр­на пар­тія — це якраз та пар­тія, яка має ляг­ти в осно­ву цен­трист­ської си­ли.

— Що до­сі не до­зво­ля­ло Укра­ї­ні ви­бу­ду­ва­ти по­лі­ти­чну си­сте­му?

— До­сі на­ше су­спіль­ство не бу­ло го­то­вим ви­бу­ду­ва­ти стру­кту­ро­ва­ні політичні пар­тії. Для то­го щоб це від­бу­ло­ся, в де­мо­кра­ти­чних си­сте­мах має з’ яви­ти­ся й утвер­ди­ти­ся пра­во при­ва­тної вла­сно­сті. Ми ли­ше те­пер при­хо­ди­мо до то­го ета­пу, ко­ли в Укра­ї­ні починають зароджуватися справ­жні політичні пар­тії. Я впев­не­ний, що крім Аграр­ної пар­тії, є й ін­ші політичні си­ли, яких ще не ви­дно, але які вже за­ро­ди­ли­ся в дер­жа­ві і з’ яв­ля­ться най­ближ­чим ча­сом у пу­блі­чно­му про­сто­рі. Пе­ре­ко­на­ний, що де­які з них ми по­ба­чи­мо й у на­сту­пно­му пар­ла­мен­ті.

«МИ НЕ МАЛИ СИ­СТЕ­МИ ЕФЕКТИВНОГО УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВОЮ ЗА ЖОДНОГО ПРЕ­ЗИ­ДЕН­ТА»

— Під час і пі­сля Єв­ро­май­да­ну га­зе­та «День» про­ве­ла низ­ку кру­глих сто­лів з уча­стю гро­мад­ських ді­я­чів та мо­ло­дих по­лі­ти­ків, за­кли­ка­ю­чи їх об’єд­на­ти­ся в ор­га­ні­за­цію чи по­лі­ти­чну си­лу, яка б мо­гла пред­став­ля­ти ін­те­ре­си са­мо­го Май­да­ну, а не йо­го сце­ни, тоб­то ста­ти справ­жньою аль­тер­на­ти­вою. Але цьо­го не ста­ло­ся, то­му в май­бу­тньо­му пар­ла­мен­ті хоч і з’яви­ло­ся ба­га­то но­вих облич, але си­сте­му це кар­ди­наль­но не змі­ни­ло. Як ви вва­жа­є­те, чо­му Май­да­ни, як ми пи­са­ли в на­шій га­зе­ті, хо­дять за­дом на­пе­ред, тоб­то лю­ди на­вчи­ли­ся ски­да­ти політичні ре­жи­ми, але не мо­жуть змі­ни­ти са­му си­сте­му?

— У ме­не не бу­ло ро­же­вих оку­ля­рів ні пі­сля по­ма­ран­че­вих по­дій, ні пі­сля Єв­ро­май­да­ну. Я пре­кра­сно ро­зу­мів, що це емо­ції лю­дей, але ци­ми емо­ці­я­ми не збу­ду­єш дер­жа­ви. У де­мо­кра­ти­чних дер­жа­вах є єди­ний ін­стру­мент, за до­по­мо­гою яко­го цьо­го мо­жли­во до­сяг­ти, — це політичні пар­тії. Але пар­тія не ство­рю­є­ться за кіль­ка мі­ся­ців чи за рік «зго­ри», пар­тія — це ду­же кро­пі­тка пра­ця, во­на має ви­ро­сти «зни­зу». Пар­тія не мо­же бу­ду­ва­ти­ся «під пре­зи­ден­та» чи «під прем’єра». У нас же ні 2004-го, ні 2014-го не бу­ло справ­жніх стру­кту­ро­ва­них по­лі­ти­чних пар­тій, то­му що во­ни не мали ні ка­дро­во­го по­тен­ці­а­лу, ні ба­че­н­ня, як бу­ду­ва­ти дер­жа­ву. Пі­сля 2004-го «На­ша Укра­ї­на» так і не ста­ла цен­трист­ською пар­ті­єю, то­му що це фа­кти­чно був кон­гло­ме­рат із 11-ти по­лі­ти­чних сил, ко­жна з яких пе­ре­слі­ду­ва­ла свої ці­лі. Пі­сля Єв­ро­май­да­ну той же «На­ро­дний фронт» чи «Со­лі­дар­ність» бу­ли сфор­мо­ва­ні «під Яце­ню­ка» та «під По­ро­шен­ка». Це фей­ко­ві пар­тії. То­му спо­ді­ва­тись на те, що щось змі­ни­ться, бу­ло мар­но. Че­рез це я і пі­шов у по­лі­ти­ку — щоб бу­ду­ва­ти справ­жню по­лі­ти­чну пар­тію.

— Але у нас якось за­бу­ва­ють про те, що пер­ший Май­дан зі­брав­ся про­ти Ку­чми, який най­дов­ше ке­ру­вав кра­ї­ною, а дру­гий — про­ти Яну­ко­ви­ча, яко­го сво­го ча­су той же Ку­чма при­зна­чав гу­бер­на­то­ром, по­тім прем’єром, а зго­дом ще й хо­тів зро­би­ти сво­їм на­сту­пни­ком у пре­зи­дент­сько­му крі­слі. Біль­ше то­го, одним із ре­зуль­та­тів Єв­ро­май­да­ну фа­кти­чно ста­ло при­зна­че­н­ня Ку­чми пред­став­ни­ком Укра­ї­ни в Мін­ську.

— Пре­зи­дент не по­ви­нен одно­о­сі­бно ке­ру­ва­ти державою. Він по­ви­нен ма­ти стру­кту­ро­ва­ну по­лі­ти­чну си­сте­му «зни­зу до вер­ху» че­рез пред­став­ни­цькі ви­ко­нав­чі ор­га­ни вла­ди, що­би ефе­ктив­но управ­ля­ти державою. В Укра­ї­ні жо­ден пре­зи­дент до­сі не ви­бу­ду­вав та­кої си­сте­ми. То­му емо­ції лю­дей на Май­да­нах і бу­ли спря­мо­ва­ні про­ти пре­зи­ден­тів, які на­ма­га­ли­ся ке­ру­ва­ти ав­то­ри­тар­ни­ми ме­то­да­ми. По­чи­на­ю­чи з 1993 — 1994 рр. від­бу­вав­ся спад у на­шій еко­но­мі­ці, а на­се­ле­н­ня змен­шу­ва­ло­ся. Ми не мали си­сте­ми ефективного управління державою за жодного пре­зи­ден­та. То­му і в Пе­тра Оле­ксі­йо­ви­ча сьо­го­дні ні­чо­го не ви­хо­дить, то­му що він є та­ким са­мим, як і по­пе­ре­дні пре­зи­ден­ти. Ні­чо­го не ви­йшло і в Ар­се­нія Яце­ню­ка, не ду­же ви­хо­дить і у Во­ло­ди­ми­ра Грой­сма­на, то­му що всі во­ни, не­за­ле­жно від ві­ку, є пло­да­ми ста­рої си­сте­ми. Усі во­ни пов’яза­ні між со­бою че­рез си­сте­му олі­гар­ха­ту і по­справ­жньо­му не пред­став­ля­ють біль­шо­сті укра­їн­сько­го на­ро­ду. Та­ким чи­ном, нам по­трі­бно мі­ня­ти не про­сто осо­би­сто­сті, а си­сте­му управління.

«ВИМОГИ ЛЮ­ДЕЙ НА МІСЦЯХ: ВЛА­ДА, ПРА­ВО РОЗПОРЯДЖАТИСЯ РЕСУРСАМИ ТА ЕФЕКТИВНИЙ РОЗПОДІЛ ФІНАНСОВИХ ПОТОКІВ»

— Ви ба­га­то їзди­те кра­ї­ною, спіл­ку­є­те­ся з лю­дьми. Які б ви на­зва­ли три го­лов­ні про­бле­ми або вимоги, які йдуть від лю­дей? Що най­біль­ше їм бо­лить?

— Най­го­лов­ні­ше — лю­ди го­то­ві й хо­чуть бу­ду­ва­ти свою дер­жа­ву. Сьо­го­дні во­ни вже кра­ще ро­зу­мі­ють, що не бу­де ца­ря в цій кра­ї­ні і не при­йде хтось із За­хо­ду чи Схо­ду, хто по­бу­дує її для них. Лю­ди роз­ча­ру­ва­ли­ся в по­лі­ти­чних си­лах, до них до­хо­дить усві­дом­ле­н­ня то­го, що для то­го щоб жи­ти успі­шно і за­мо­жно, по­трі­бно по­чи­на­ти з се­бе, сво­єї ро­ди­ни та сво­го на­се­ле­но­го пун­кту. То­му про­цес де­цен­тра­лі­за­ції, який три­ває в Укра­ї­ні, — ко­ри­сний, про­сто вла­да ви­ко­нує йо­го не в тій фор­мі, як це по­трі­бно ро­би­ти.

Що ка­жуть лю­ди? Для то­го щоб успі­шно роз­бу­до­ву­ва­ти свій на­се­ле­ний пункт, їм по­трі­бні: вла­да, пра­во розпоряджатися ресурсами та ефективний розподіл фінансових потоків, який во­ни ма­ють у ви­гля­ді по­да­тків у сво­є­му на­се­ле­но­му пун­кті. Якщо го­во­ри­ти про за­галь­но­на­ціо­наль­ний мас­штаб, то, зві­сно, най­біль­ше хви­лює вій­на на Дон­ба­сі. Дру­га про­бле­ма — ко­ру­пція. Дня­ми ми по­вер­ну­ли­ся з Пол­тав­щи­ни, де про­сто клон­дайк для ко­ру­пціо­не­рів. Цей ре­гіон мо­же бу­ти укра­їн­ським Ку­вей­том, але че­рез мас­шта­бну ко­ру­пцію він пе­ре­бу­ває в ста­гна­ції. І тре­тя — бі­дність. Лю­ди ду­же бо­я­ться, що не змо­жуть опла­ти­ти еле­мен­тар­ні ре­чі, тим біль­ше, ці­ни нев­пин­но зро­ста­ють.

— За ва­ши­ми сло­ва­ми, ухва­ле­ний у пер­шо­му чи­тан­ні за­кон про ре­ін­те­гра­цію Дон­ба­су має «по­зи­тив­ний вне­сок — у то­му, що він ви­зна­чає Ро­сію як дер­жа­ву, яка оку­пу­ва­ла укра­їн­ські те­ри­то­рії», але він не дає ро­зу­мі­н­ня ін­стру­мен­тів ре­ін­те­гра­ції та мо­де­лі про­ве­де­н­ня ви­бо­рів на цих те­ри­то­рі­ях. Яким є ва­ше ба­че­н­ня цих ін­стру­мен­тів?

— Я ча­сто бу­ваю на схо­ді кра­ї­ни, при­чо­му там за­йма­ю­ся ти­ми са­ми­ми ре­ча­ми, що і по всій кра­ї­ні. Як на­слі­док, на ви­бо­рах у жов­тні 2015 ро­ку ми отри­ма­ли в Лу­ган­ській обла­сті 15,1%, а в До­не­цькій — 14,6% го­ло­сів ви­бор­ців. При­кро, що за­ко­ни, які бу­ли про­го­ло­со­ва­ні у Вер­хов­ній Ра­ді, не бу­ли обго­во­ре­ні на схо­ді кра­ї­ни, а са­мі де­пу­та­ти по­ба­чи­ли за­ко­но­про­е­кти за день до го­ло­су­ва­н­ня. Тоб­то ма­є­мо ста­рі тра­ди­ції, які ді­я­ли в на­шій кра­ї­ні за всіх по­пе­ре­дніх пре­зи­ден­тів.

Що мо­жна зро­би­ти за­раз? Пер­ше — за­мість то­го, щоб про­дов­жу­ва­ти дію за­ко­ну про «осо­бли­вий ста­тус» із вій­сько­во-ци­віль­ни­ми адмі­ні­стра­ці­я­ми, не­об­хі­дно бу­ло по­вер­ну­ти до ро­бо­ти До­не­цьку та Лу­ган­ську обла­сні ра­ди. За Кон­сти­ту­ці­єю, ВЦА не мо­жуть за­мі­ни­ти пов­но­ва­же­н­ня обла­сних рад і си­сте­ми мі­сце­во­го са­мов­ря­ду­ва­н­ня, які пра­цю­ють на ре­шті те­ри­то­рії Укра­ї­ни. Нам по­трі­бно бу­ло за остан­ні ро­ки по­ка­за­ти, що звіль­не­ні те­ри­то­рії До­не­цької та Лу­ган­ської обла­стей роз­ви­ва­ю­ться. Це ма­ло би бу­ти по­зи­тив­ним при­кла­дом для оку­по­ва­них те­ри­то­рій.

Дру­ге — це за­про­ва­дже­н­ня ми­ро­твор­чої мі­сії ООН на всій оку­по­ва­ній те­ри­то­рії Дон­ба­су та взя­т­тя під кон­троль кор­до­ну з Ро­сі­єю. Із са­мо­го по­ча­тку бу­ло зро­зумі­ло, що ОБСЄ не має до­сві­ду і ча­сто ба­жа­н­ня, щоб ви­рі­ши­ти ці пи­та­н­ня. Та­кі фун­кції мо­же ви­ко­ну­ва­ти ООН. Та­кож на пе­ре­хі­дно­му ета­пі нам до­ціль­но за­про­ва­ди­ти між­на­ро­дну си­сте­му управління мі­жна­ро­дно­го кон­сор­ці­у­му або кон­фе­рен­ції, щоб ці пи­та­н­ня ви­рі­шу­ва­ли не тіль­ки Укра­ї­на та Ро­сія, а й на­ші між­на­ро­дні пар­тне­ри.

— Ви ка­же­те про від­нов­ле­н­ня обла­сних рад — це ма­ють бу­ти ста­рі чи но­ві обра­ні де­пу­та­ти?

— Бу­ли про­ве­де­ні ви­бо­ри до мі­сце­вих, ра­йон­них та сіль­ських рад, а до обла­сних — ні. Та­ким чи­ном, до обла­сних рад ма­ють бу­ти про­ве­де­ні но­ві ви­бо­ри. Зро­зумі­ло, що ці ра­ди не бу­дуть пов­ни­ми, оскіль­ки ча­сти­на Дон­ба­су оку­по­ва­на, але до­сить бу­де і пред­став­ни­ків не­о­ку­по­ва­ної ча­сти­ни До­не­цької та Лу­ган­ської обла­стей, щоб во­ни ви­ко­ну­ва­ли свою ро­бо­ту.

«АГРАРНІ ХОЛДИНГИ НАС НЕ ФІНАНСУЮТЬ»

— Ва­ша пар­тія має до­во­лі дов­го­три­ва­лу істо­рію за мір­ка­ми не­за­ле­жно­сті (за­сно­ва­на 1996 ро­ку), але чи зав-

жди во­на бу­ла іде­о­ло­гі­чною і ма­ла ідей­них ке­рів­ни­ків?

— Во­на бу­ла іде­о­ло­гі­чною за за­ду­мом, але це не бу­ло фор­ма­лі­зо­ва­но. 1996 ро­ку Аграр­на пар­тія бу­ла за­сно­ва­на на збо­рах сіль­сько­го­спо­дар­ських пред­став­ни­ків. Во­ни до­бре усві­до­ми­ли те, що на то­му ета­пі їм по­трі­бно шу­ка­ти ін­стру­мент за­хи­сту всьо­го то­го, що во­ни по­ча­ли ство­рю­ва­ти як осно­ву при­ва­тної вла­сно­сті в Укра­ї­ні. Але во­ни не за­зир­ну­ли в істо­рію, що­би ді­зна­ти­ся, як роз­ви­ва­ли­ся пар­тії та­ко­го ти­пу в ін­ших кра­ї­нах сві­ту. Ке­рів­ни­ки пар­тії зде­біль­шо­го бу­ли «си­ту­а­тив­ни­ми» — це по­са­дов­ці, які ви­бу­до­ву­ва­ли стру­кту­ру по­лі­ти­чної си­ли під чи­нов­ни­цьку си­сте­му. То­му пар­ті­єю до ме­не по­стій­но ке­ру­ва­ли або ві­це-прем’єр, або мі­ністр, або за­сту­пник мі­ні­стра. Тоб­то во­на бу­ла не­справ­жньою по­лі­ти­чною си­лою, а рад­ше га­лу­зе­вою. Іде­о­ло­гію пар­тії ми вже ви­пи­са­ли, ко­ли при­йшли з но­вою ко­ман­дою 2014 ро­ку.

— Ва­шу пар­тію на­зи­ва­ють по­лі­ти­чним ін­стру­мен­том в ру­ках агро­хол­дин­гів. Скіль­ки прав­ди в цьо­му твер­джен­ні?

— Ко­жна пар­тія що­квар­та­лу здає фі­нан­со­вий звіт до НАЗК. Цей до­ку­мент дає змо­гу до­сте­мен­но зро­зу­мі­ти, хто і яким чи­ном фі­нан­сує пар­тію, якщо во­на зві­тує про свої ре­аль­ні фі­нан­со­ві по­то­ки. Хай би як див­но це зву­ча­ло, Аграр­на пар­тія че­сно до­по­від­ає про стан на­ших фі­нан­сів, а не при­хо­вує над­хо­дже­н­ня. На­ша пар­тія, як я вже ка­зав, по­бу­до­ва­на «зни­зу до вер­ху», від­по­від­но так са­мо во­на й фі­нан­су­є­ться. Гро­шо­ві по­то­ки під­ні­ма­ю­ться від ра­йон­них ор­га­ні­за­цій до обла­сної, а во­на вже пе­ре­ра­хо­вує ко­шти на за­галь­но­на­ціо­наль­ний рі­вень згі­дно з бю­дже­том, за­твер­дже­ним пре­зи­ді­єю пар­тії. Аграрні холдинги нас не фінансують. Во­ни зда­тні ви­рі­шу­ва­ти свої пи­та­н­ня пря­мо у Вер­хов­ній Ра­ді, як во­ни це ро­би­ли про­тя­гом ба­га­тьох ро­ків, за­ні­сши «під ку­пол» ва­лі­зу гро­шей. А нас фінансують на­сам­пе­ред дрі­бні й се­ре­дні ви­ро­бни­ки. То­му що для не­ве­ли­ких сіль­го­спви­ро­бни­ків на­ша по­лі­ти­чна пар­тія — ін­стру­мент за­хи­сту.

— Яке мі­сце у фі­нан­су­ван­ні Аграр­ної пар­тії по­сі­дає та­ка стру­кту­ра, як «Сва­рог Вест Груп»?

— На по­ча­тко­во­му ета­пі во­на ві­ді­гра­ва­ла ва­жли­ву роль, на­віть пе­ред ви­бо­ра­ми у жов­тні 2015 ро­ку. Але остан­ні пів­то­ра ро­ку «Сва­рог Вест Груп» цю роль фа­кти­чно втра­ти­ла і за­раз вза­га­лі не бе­ре уча­сті у фі­нан­су­ван­ні пар­тії. А ко­лись, це прав­да, го­ло­ва прав­лі­н­ня ці­єї ком­па­нії був чле­ном пре­зи­дії пар­тії, але з гру­дня ми­ну­ло­го ро­ку йо­го вже не­має в на­ших ке­рів­них ор­га­нах.

ПРО ЧОТИРИ РІЗНОВИДИ РЕЙДЕРСТВА ЗЕМЛІ

— Під час по­їзд­ки на Пол­тав­щи­ну ви пи­са­ли про те, що у дрі­бних під­при­єм­ців-агра­рі­їв від­би­ра­ють зем­лю. Це рей­дер­ство?

— Так. Го­лов­на про­бле­ма по­ля­гає в то­му, що зе­мель­ну ре­фор­му в на­шій кра­ї­ні бу­ло роз­по­ча­то ще 1990 ро­ку, але до­сі не за­вер­ше­но, і за­раз во­на на­віть не на­бли­зи­ла­ся до сво­го за­вер­ше­н­ня. Сьо­го­дні ча­сто спе­ку­лю­ють пи­та­н­ням ку­пів­лі-про­да­жу землі, але це — не від­по­відь на за­вер­ше­н­ня зе­мель­ної ре­фор­ми. У зе­мель­но­му за­ко­но­дав­стві мі­сти­ться близь­ко 100 за­ко­нів і май­же 700 підза­кон­них актів, про­те в Укра­ї­ні не­має жодного юри­ста, який до­ско­на­ло роз­би­рав­ся б в усьо­му цьо­му ма­си­ві до­ку­мен­тів що­до землі. От­же, ми по­вин­ні які­сно за­вер­ши­ти зе­мель­ну ре­фор­му за при­кла­дом на­ших за­хі­дних су­сі­дів, які всту­па­ли до Єв­ро­со­ю­зу, гар­мо­ні­зу­вав­ши своє за­ко­но­дав­ство з кра­ї­на­ми ЄС. Про­бле­ма в то­му, що у жо­дної вла­ди не бу­ло ба­жа­н­ня за­вер­ши­ти зе­мель­ну ре­фор­му. Усі, хто при­хо­див до вла­ди, ро­зумі­ли, що земля — це ве­ли­че­зний ре­сурс.

На сьо­го­дні в ру­ках та­кої стру­кту­ри, як Дер­жгео­ка­дастр, скон­цен­тро­ва­но май­же 18 млн ге­кта­рів землі сіль­сько­го­спо­дар­сько­го при­зна­че­н­ня. По всій Укра­ї­ні є земля, яка на­ле­жить до дер­жав­них зе­мель за­па­су, не­ви­тре­бу­ва­них па­їв або на­ле­жить тим лю­дям, ко­трі по­мер­ли чи не змог- ли пе­ре­да­ти її у спад­щи­ну, та яка обро­бля­ла­ся ру­ка­ми мі­сце­вих фер­ме­рів. Зде­біль­шо­го це не­ве­ли­кі го­спо­дар­ства. І ось дня­ми на Пол­тав­щи­ні в одно­го та­ко­го фер­ме­ра за­бра­ли 99 ге­кта­рів землі, а всьо­го у ньо­го — 500 ге­кта­рів. Звід­ки? Дер­жгео­ка­дастр, який роз­по­ря­джа­є­ться ци­ми зем­ля­ми, за­мість то­го щоб про­дов­жи­ти до­го­во­ри орен­ди з лю­дьми, які пра­цю­ва­ли на цих зем­лях упро­довж ба­га­тьох ро­ків, по­чи­нає про­да­ва­ти до­го­во­ри орен­ди не­ві­до­мо ко­му. При­чо­му ці­на за ге­ктар, зокре­ма та, яку нам на­зва­ли на Пол­тав­щи­ні, ста­но­вить 1 тис. дол. У цьо­го фер­ме­ра не бу­ло та­ких гро­шей, щоб за­пла­ти­ти 99 тис. дол., то­му за­мість ньо­го гро­ші за­ніс хтось ін­ший і та­ким чи­ном за­брав зем­лю. Це один із рі­зно­ви­дів рейдерства.

Ще один рі­зно­вид рейдерства сто­су­є­ться орен­до­ва­них зе­мель, тоб­то па­їв при­ва­тних осіб. У цьо­му ра­зі рей­де­ри змі­ню­ють або під­ро­бля­ють пра­во ви­ко­ри­ста­н­ня та­ких до­го­во­рів у си­сте­мі ре­є­стра­ції. Тре­тій рі­зно­вид — змі­на че­рез су­ди вла­сни­ка са­мо­го аграр­но­го під­при­єм­ства. Але за­раз ще з’явив­ся і че­твер­тий тип рейдерства, який ми на­зи­ва­є­мо від­вер­тим бан­ди­ти­змом. Це ко­ли лю­ди­на пра­цює на землі, має всі юри­ди­чні пра­ва на своє під­при­єм­ство, але, при­йшов­ши одно­го дня на своє по­ле, ба­чить, що там уже хтось зби­рає вро­жай, а нав­ко­ло по­ля сто­ять ав­то­ма­тни­ки.

«НЕ­ОБ­ХІ­ДНО НАДАТИ МІСЦЕВИМ ГРОМАДАМ ПРА­ВО ВИКУПОВУВАТИ ЗЕМ­ЛЮ У СВОЇХ ГРОМАДЯН»

— Якою ви ба­чи­те зе­мель­ну ре­фор­му в Укра­ї­ні? Хто має ви­гра­ти від неї?

— Го­лов­ним бе­не­фі­ці­а­ром ці­єї ре­фор­ми має ста­ти еко­но­мі­ка на­шої кра­ї­ни. Адже земля — це наш основ­ний ре­сурс. А ко­жна кра­ї­на ви­ко­ри­сто­вує для кон­ку­рен­ції у сві­то­вій еко­но­мі­ці свою еко­но­мі­чну пе­ре­ва­гу. На­ше зав­да­н­ня — на­вчи­ти­ся за­ро­бля­ти не на екс­пор­ті си­ро­ви­ни, а на екс­пор­ті го­то­вої про­ду­кції, на про­ду­ктах хар­чу­ва­н­ня, і вже з цьо­го дже­ре­ла ре­ін­ве­сту­ва­ти в ме­та­лур­гію, хі­мію, лі­та­ко­бу­ду­ва­н­ня. То­му кри­ти­чно ва­жли­во не допу­сти­ти гра­бун­ку землі — то­го, що ста­ло­ся з про­ми­сло­ві­стю в 1990-х ро­ках, — і які­сно за­вер­ши­ти зе­мель­ну ре­фор­му, ви­ко­ри­сто­ву­ю­чи при­клад і до­свід кра­їн Єв­ро­пей­сько­го Со­ю­зу.

7 черв­ня, ко­ли ми ви­йшли на страйк під сті­ни Вер­хов­ної Ра­ди — це був най­біль­ший одно­пар­тій­ний страйк із 2004 ро­ку, — то із со­бою ми при­не­сли не тіль­ки біль­ше ніж три міль­йо­ни під­пи­сів про­ти від­кри­т­тя ди­ко­го рин­ку землі, а й за­ко­но­про­ект що­до кон­це­пції за­вер­ше­н­ня зе­мель­ної ре­фор­ми. У ньо­му пе­ред­ба­че­но три ета­пи зе­мель­ної ре­фор­ми, на вті­ле­н­ня яких зна­до­би­ться сім-ві­сім ро­ків.

— Скіль­ки ге­кта­рів, згі­дно з ба­че­н­ням ва­шої пар­тії, не­об­хі­дно від­да­ва­ти в хо­ді ре­фор­ми в одні ру­ки?

— Пи­та­н­ня зов­сім не в цьо­му. Пер­ший етап ре­фор­ми, на на­шу дум­ку, має по­ля­га­ти в ін­вен­та­ри­за­ції землі, яку в Укра­ї­ні не про­во­ди­ли, хоч і на­зи­ва­ють ци­фру в 42 міль­йо­ни ге­кта­рів зе­мель сіль­сько­го­спо­дар­сько­го при­зна­че­н­ня. На­справ­ді ми не зна­є­мо, скіль­ки цих зе­мель, де во­ни та як їх слід ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти: що має пі­ти під лі­си, що — під лу­ки, а що має за­ли­ша­ти­ся під па­ром, до­ки ґрун­ти по­вер­ну­ться до нор­маль­но­го ста­ну. Ні­хто не ро­бив ні роз­ме­жу­ва­н­ня ді­ля­нок, ні які­сно­го оці­ню­ва­н­ня землі, в то­му чи­слі за її вар­ті­стю. По­пе­ре­ду та­кож ство­ре­н­ня Дер­жав­но­го зе­мель­но­го ка­да­стру (за­раз це по­ня­т­тя ро­зу­мі­ють як від­по­від­ну дер­жав­ну уста­но­ву) і Зе­мель­но­го бан­ку — тоб­то всіх тих ін­сти­ту­цій, які не­об­хі­дно ма­ти за при­кла­дом кра­їн, де сво­го ча­су зе­мель­ну ре­фор­му бу­ло здій­сне­но в ци­ві­лі­зо­ва­ний спо­сіб.

На дру­го­му ета­пі ми хо­ті­ли б да­ти місцевим громадам пра­во викуповувати зем­лю у своїх громадян. Ві­зьме­мо, на­при­клад, лю­ди­ну, яка ви­їжджає на по­стій­не мі­сце про­жи­ва­н­ня за кор­дон і втра­чає гро­ма­дян­ство Укра­ї­ни. За За­ко­ном, во­на вже не має пра­ва во­ло­ді­ти зем­ля­ми сіль­сько­го­спо­дар­сько­го при­зна­че­н­ня в на­шій кра­ї­ні як фі­зи­чна осо­ба, від­по­від­но їх по­трі­бно від­чу­жу­ва­ти. Але що від­бу­ва­є­ться сьо­го­дні? Ця земля по­тра­пляє до Дер­жгео­ка­да­стру, про дії яко­го я вже роз­по­від­ав. Хо­ча здо­ро­вий глузд під­ка­зує, що нею ма­ла б розпоряджатися мі­сце­ва гро­ма­да. Са­ме во­на по­вин­на ма­ти пра­во викуповувати цю зем­лю і за сво­їм рі­ше­н­ням про­да­ва­ти її тим, хто там жи­ве і го­спо­да­рює.

Скіль­ки землі да­ва­ти­ме мі­сце­ва гро­ма­да в одні ру­ки? Ду­маю, в Укра­ї­ні не зна­йде­ться та­кої гро­ма­ди, яка про­дасть ко­мусь одно­му всю свою зем­лю. Єв­ро­пей­ське пра­ви­ло ствер­джує: не біль­ше ніж 250 ге­кта­рів. Але в умо­вах Укра­ї­ни це мо­же бу­ти і 50, і 70 ге­кта­рів. Тут го­лов­не, щоб пра­во про­да­ва­ти зем­лю бу­ло в ру­ках гро­ма­ди.

— Ви впев­не­ні, що та­кий ва­рі­ант бу­де у нас ре­а­лі­зо­ва­ний?

— З ти­ми, хто сьо­го­дні при вла­ді, на це важ­ко спо­ді­ва­ти­ся. Най­ві­ро­гі­дні­ше, що їм це не спо­до­ба­є­ться. Я ду­маю, що зе­мель­не пи­та­н­ня до 2019 ро­ку «ви­сі­ти­ме». Пе­ре­про­да­ю­чи чор­но­зе­ми, во­ни й да­лі за­ро­бля­ти­муть на цьо­му ти­ся­чі та міль­йо­ни до­ла­рів. Ри­зи­ку­ва­ти за­про­ва­дже­н­ням віль­но­го рин­ку землі во­ни не бу­дуть. Тре­ба че­ка­ти на обра­н­ня на­сту­пно­го скли­ка­н­ня пар­ла­мен­ту, до яко­го увій­де і Аграр­на пар­тія, яка здій­снить зе­мель­ну ре­фор­му так, як на­ле­жить.

«ЗРОСТАННЯ КУПІВЕЛЬНОЇ СПРОМОЖНОСТІ ГРОМАДЯН СТИМУЛЮВАТИМЕ СЕЛЯН...»

— Як ви, на­у­ко­вець, оці­ню­є­те стан укра­їн­сько­го тва­рин­ни­цтва і, від­по­від­но, стан на­ших ґрун­тів, які по­стій­но втра­ча­ють гу­мус? Чи не під­три­ма­ли б ви про­по­зи­цію, що­би ко­жен, хто ку­пу­ва­ти­ме зем­лю, був зо­бов’яза­ний ма­ти по дві ко­ро­ви на ге­ктар ріл­лі?

— Шту­чно мо­жна зро­би­ти ба­га­то ре­чей. Але най­ва­жли­ві­ше — лі­кві­ду­ва­ти при­чи­ну про­блем. Чо­му по­го­лів’я ко­рів в Укра­ї­ні з дев’яти міль­йо­нів 1991 ро­ку змен­ши­ло­ся до 1,8 міль­йо­на на сьо­го­дні, при­чо­му про­дов­жує па­да­ти, так са­мо як і по­го­лів’я сви­ней? Ли­ше за остан­ній рік ми втра­ти­ли май­же 600 ти­сяч ко­рів та 800 ти­сяч сви­ней. Усе тва­рин­ни­цтво, крім пти­ці, за­не­па­дає. У чо­му суть про­бле­ми? Річ у тім, що па­дає ку­пі­вель­на спро­мо­жність на­се­ле­н­ня. Пти­цю ку­пу­ють, то­му що во­на де­шев­ша, аніж яло­ви­чи­на та сви­ни­на. І так від­бу­ва­є­ться в усьо­му сві­ті.

От­же, ми по­вин­ні від­но­ви­ти ку­пі­вель­ну спро­мо­жність на­се­ле­н­ня. Якщо ми сьо­го­дні за­хо­ди­мо до су­пер­мар­ке­ту і ба­чи­мо рі­зно­ма­ні­тні то­ва­ри, то скла­да­є­ться ілю­зія, що про­бле­ми з хар­чу­ва­н­ням у дер­жа­ві не­має. Але це не так, то­му що лю­ди про­сто не мо­жуть ку­пи­ти те, що їм по­трі­бно. Від­по­від­но до біо­ло­гі­чної нор­ми, ко­жній лю­ди­ні на рік по­трі­бно: 339 лі­трів мо­ло­ка й мо­ло­чних про­ду­ктів, 64 кі­ло­гра­ми м’яса, 17 кі­ло­гра­мів ри­би, не мен­ше ніж 15 кі­ло­гра­мів фру­ктів і ягід. Сьо­го­дні ж ми зда­тні ку­пу­ва­ти ли­ше по 50% від усьо­го то­го, що я ска­зав, тоб­то по­ло­ви­ну нор­ми. Че­рез це і за­хво­рю­ва­ність, і смер­тність в Укра­ї­ні ка­та­стро­фі­чно ви­со­кі. Тож я не ду­маю, що тре­ба зму­шу­ва­ти лю­дей роз­во­ди­ти ко­рів чи сви­ней. На­ше зав­да­н­ня — від­но­ви­ти еко­но­мі­ку, ство­ри­ти умо­ви, щоб во­на пра­цю­ва­ла. І як на­слі­док, зро­ста­ла ку­пі­вель­на спро­мо­жність лю­дей. А зростання по­пи­ту, у свою чер­гу, стимулюватиме селян на­ро­щу­ва­ти по­го­лів’я тва­рин.

— У де­яких на­у­ков­ців є про­по­зи­ція кон­фі­ску­ва­ти всі зе­мель­ні паї, які бу­ли не­ле­галь­но роз­про­да­ні під час дії мо­ра­то­рію на про­даж землі, — не­за­ле­жно від то­го, хто їх при­дбав. Як ви ста­ви­тесь до цьо­го?

— Це аб­со­лю­тно пра­виль­но. Усі ті сі­рі схе­ми, які сьо­го­дні пра­цю­ють, тре­ба ви­ве­сти на чи­сту во­ду. Все, що сто­су­є­ться землі, має від­бу­ва­ти­ся згі­дно з чі­тким і зро­зумі­лим за­ко­но­дав­ством. Наш за­ко­но­про­ект, який уже пе-

ре­да­но у Вер­хов­ну Ра­ду, і ще шість до­да­тко­вих за­ко­но­про­е­ктів ска­со­ву­ють усі 100 за­ко­нів та 700 підза­кон­них актів, ство­рю­ю­чи ле­галь­ну осно­ву для зе­мель­ної ре­фор­ми.

— Чи впо­ра­ю­ться з та­ким зав­да­н­ням на­ші за­ко­но­дав­ці, а та­кож пра­во­охо­рон­на та су­до­ва си­сте­ми?

— Пе­ре­ко­на­ний, по­ки що їм це бу­де не під си­лу. Ко­ли від­бу­ва­ли­ся рей­дер­ські ата­ки на сіль­го­спви­ро­бни­ків по всій кра­ї­ні, то лю­ди зро­зумі­ли, що ні за­ко­ни, ні пра­во­охо­рон­на си­сте­ма їх не за­хи­стять. Так з’яви­ла­ся «Аграр­на са­мо­обо­ро­на», пер­ший її осе­ре­док на­звав­ся «Кі­ро­во­град­ськи­ми ков­бо­я­ми». Це хло­пці, які ма­ють офі­цій­но за­ре­є­стро­ва­ну ми­слив­ську зброю. Во­ни об’єд­на­ли­ся і, ко­ли хтось чу­жий з’яв­ляв­ся на те­ри­то­рії су­сі­дньо­го під­при­єм­ства, ви­їжджа­ли, щоб за­хи­сти­ти вла­сни­ка. Бо ні пра­во­охо­рон­на, ні су­до­ва си­сте­ми не за­хи­ща­ють укра­їн­сько­го гро­ма­дя­ни­на, се­ля­ни­на, фер­ме­ра.

— Бу­де­мо всі й по­всю­дно ста­ва­ти ков­бо­я­ми?

— У ци­ві­лі­зо­ва­ній кра­ї­ні та­ко­го не має бу­ти. Та ко­ли дер­жав­на си­сте­ма не пра­цює, лю­ди вда­ю­ться до са­мо­за­хи­сту. І щоб усе це змі­ни­ти, са­ме час оно­ви­ти по­лі­ти­чну си­сте­му. А це бу­де мо­жли­во, якщо змі­ни­ться які­сний склад Вер­хов­ної Ра­ди.

«КОН­ЦЕ­ПЦІЇ ЗЕ­МЕЛЬ­НОЇ РЕ­ФОР­МИ СКОРОПАДСЬКОГО, ЛИПИНСЬКОГО, ЧИКАЛЕНКА, ДОНЦОВА ЛЕЖАТЬ У МЕ­НЕ НА СТОЛІ»

— Не­що­дав­но ві­до­мий істо­рик, про­фе­сор, до­ктор істо­ри­чних на­ук та один з ав­то­рів но­вин­ки Бі­блі­о­те­ки «Дня» «Ко­ро­на, або Спад­щи­на Ко­ро­лів­ства Ру­сько­го» Юрій Те­ре­щен­ко в ін­терв’ю «Дню», зокре­ма, за­явив: «По­при де­стру­ктив­ну ді­яль­ність укра­їн­ських со­ці­а­лі­стів, Ско­ро­пад­сько­му вда­ло­ся під­го­ту­ва­ти аграр­ну ре­фор­му, яку фа­хів­ці вва­жа­ли най­де­мо­кра­ти­чні­шою в Єв­ро­пі. Аграр­на про­гра­ма Скоропадського пе­ред­ба­ча­ла рі­шу­чу лі­кві­да­цію зе­мель­них ла­ти­фун­дій, зо­се­ре­дже­н­ня в ру­ках дер­жа­ви на­дли­шків і пар­це­ля­цію їх між дрі­бни­ми зем­ле­вла­сни­ка­ми. При цьо­му на зем­ле­вла­сни­ків по­кла­да­ли­ся пев­ні обов’яз­ки що­до ефективного ви­ко­ри­ста­н­ня ре­сур­сів. Та­ким чи­ном фор­му­вав­ся се­ре­дній клас — опо­ра дер­жа­ви. ...Не чи­та­ю­чи праць Липинського, він ін­стин­ктив­но на­бли­жав­ся до кла­со­кра­ти­чної мо­де­лі». Чи зна­йо­мі ви з аграр­ною ре­фор­мою Пав­ла Скоропадського сто­лі­тньої дав­но­сті або з пра­ця­ми В’яче­сла­ва Липинського, який ба­чив со­ці­аль­ною опо­рою для ре­а­лі­за­ції мо­нар­хі­чно­го про­е­кту в Укра­ї­ні «хлі­бо­ро­бів»?

— Якщо по­вер­ну­ти­ся в ті ча­си, то ці­ка­во по­ди­ви­ти­ся і на Пав­ла Скоропадського, і на В’яче­сла­ва Липинського, і на Єв­ге­на Чикаленка, бо це ті по­ста­ті, нав­ко­ло ко­трих обго­во­рю­ва­ло­ся зе­мель­не пи­та­н­ня тих ча­сів. Мо­жна зга­да­ти та­кож Дми­тра Донцова, по­за­як в остан­ній йо­го книж­ці «Куль­ту­ро­ло­гія» ці пи­та­н­ня так са­мо про­хо­дять на­скрі­зною ни­ткою. Їхні кон­це­пції зе­мель­ної ре­фор­ми — всі во­ни лежать у ме­не на столі, — від­рі­зня­ю­ться одна від одної, але суть в то­му, що всі во­ни за­свід­чу­ва­ли не­об­хі­дність ефективного за­вер­ше­н­ня зе­мель­ної ре­фор­ми, оскіль­ки в цьо­му — успіх не­за­ле­жної дер­жа­ви. Але цьо­го так і не бу­ло до­ся­гну­то. Тож, як на­слі­док, не­ви­рі­ше­ні зе­мель­ні пи­та­н­ня при­зве­ли до ка­та­стро­фи Укра­їн­ської На­ро­дної Ре­спу­блі­ки та не­мо­жли­во­сті да­ти від­січ біль­шо­ви­цькій на­ва­лі. Бо вла­да втра­ча­ла опо­ру на­ро­ду, який пра­гнув ре­форм. Від­то­ді ми­ну­ло сто ро­ків, а ми сьо­го­дні фа­кти­чно обго­во­рю­є­мо ті са­мі пи­та­н­ня. У нас є мо­жли­вість уни­кну­ти тих по­ми­лок, які зро­би­ли на­ші по­пе­ре­дни­ки 100 ро­ків то­му, і тих, які бу­ли допу­ще­ні у сві­ті. Істо­рія вчить: успі­шно про­ве­де­на зе­мель­на ре­фор­ма — це успіх Укра­ї­ни.

ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.