Вій­сько­вий ко­ре­спон­дент Ан­дрій Ца­плі­єн­ко — про мо­раль­ний дух і на­строї на пе­ре­до­вій

Вій­сько­вий ко­ре­спон­дент Ан­дрій Ца­плі­єн­ко — про мо­раль­ний дух і на­строї на пе­ре­до­вій

Den (Ukrainian) - - Прес-клуб «дня» - Ва­дим ЛУБЧАК, «День»

Бо­єць укра­їн­ської роз­від­ки, який вів спо­сте­ре­же­н­ня за по­зи­ці­я­ми ро­сій­ських оку­па­цій­них військ на Дон­ба­сі, дня­ми зняв одно­го з на­йман­ців РФ у су­ча­сній пі­ксель­ній уні­фор­мі ЗСУ. Про це у се­бе в Facebook роз­по­вів укра­їн­ський вій­сько­вий ко­ре­спон­дент ка­на­лу « 1+ 1 » Ан­дрій Ца­плі­єн­ко. «Три­во­жний дзві­нок. Укра­їн­ська фор­ма на бо­йо­ви­ках. Ро­сій­ський на­йма­нець в укра­їн­сько­му «пі­ксе­лі» обла­што­вує блін­даж, і не знає, що він під при­ці­лом укра­їн­сько­го роз­ві­дни­ка. І до­бре, що укра­ї­нець на­ти­снув не на га­чок, а на кно­пку «REC», — на­пи­сав він, опу­блі­ку­вав­ши від­по­від­ний зні­мок. За сло­ва­ми Ан­дрія, бо­йо­ви­ки, ско­рі­ше за все, го­ту­ю­ться до про­во­ка­цій про­ти ОБСЄ, а, мо­жли­во, й бу­дуть за­сто­со­ву­ва­ти те­рор до мі­сце­во­го на­се­ле­н­ня, що­би зви­ну­ва­ти­ти в ньо­му укра­їн­ських сол­да­тів. «Та­кти­ка, яку ви­ко­ри­сто­ву­ва­ли спец­за­го­ни НКВС для дис­кре­ди­та­ції УПА», — до­дає жур­на­ліст.

Ві­до­мий вій­сько­вий ко­ре­спон­дент Ан­дрій Ца­плі­єн­ко, який вів ре­пор­та­жі під час кон­флі­ктів у Аф­га­ні­ста­ні, Ма­ке­до­нії, Іра­ку, Не­па­лі, Пів­ден­ній Осе­тії, Ка­шмі­рі, Лі­бе­рії, Ко­лум­бії та з ін­ших «га­ря­чих то­чок», сьо­го­дні пра­цює до­ма, в Укра­ї­ні, на пе­ре­до­вій лі­нії зі­ткне­н­ня з во­ро­гом. Як укра­їн­ські вій­сько­ві та жур­на­лі­сти на схо­ді спри­йма­ють за­кон про ре­ін­те­гра­цію Дон­ба­су, що ду­ма­ють мо­жли­вість вве­де­н­ня ми­ро­твор­ців ООН на схід та го­лов­не — з яким на­стро­єм го­ту­ю­ться зу­стрі­ча­ти День за­хи­сни­ка Укра­ї­ни? Про це «День» по­го­во­рив з вій­сько­вим жур­на­лі­стом Ан­дрі­єм ЦАПЛІЄНКОМ.

— З яки­ми на­стро­я­ми вій­сько­ві го­ту­ю­ться зу­стрі­ча­ти День за­хи­сни­ка Укра­ї­ни? Чи є ри­зик то­го, що в цей день во­рог під­го­ту­ва­ти про­во­ка­ції та ата­ки?

— Укра­їн­ські вій­сько­ві спри­йма­ють День за­хи­сни­ка Укра­ї­ни як своє го­лов­не свя­то. У них є не так ба­га­то при­во­дів для то­го, щоб отри­ма­ти при­ві­та­н­ня та від­зна­ки. Аб­со­лю­тно за­слу­же­ні, до ре­чі. І це ду­же ва­жли­во для під­ня­т­тя ду­ху, для мо­ти­ва­ції, для ро­зу­мі­н­ня то­го, що за то­бою сто­їть кра­ї­на. Що во­на те­бе, сво­го за­хи­сни­ка, під­три­мує.

На­пе­ре­до­дні, та про­тя­гом са­мо­го Дня за­хи­сни­ка, во­рог про­гно­зо­ва­но мо­же збіль­ши­ти ін­тен­сив­ність об­стрі­лів. Або за­хо­че « при­ві­та­ти » на­ших вій­сько­вих про­во­ка­ці­я­ми... Але, по­вір­те, Зброй­ні си­ли Укра­ї­ни зав­жди го­то­ві до будь-яко­го роз­ви­тку по­дій. І це не фі­гу­ра мо­ви, не фор­маль­не текс­то­ве клі­ше. Я ті­шу­ся що, спіл­ку­ю­чись з вій­сько­ви­ми, ба­чу, що на­стрій у всіх хо­ро­ший, бо­йо­вий... Лю­ди ро­зу­мі­ють, що во­ни ро­блять ту чо­ло­ві­чу спра­ву, яку по­трі­бно за­раз ро­би­ти. І не зва­жа­ти на всі­ля­кі політичні ба­та­лії нав­ко­ло Дон­ба­су. Вій­сько­ві дій­сно ви­ко­ну­ють на­два­жли­ву роль для кра­ї­ни — пе­ре­бу­ва­ю­чи там, на лі­нії зі­ткне­н­ня, і не пу­ска­ю­чи во­ро­га ні на крок упе­ред.

ГО­ЛОВ­НЕ — ЗУ­ПИ­НИ­ТИ ВІЙ­НУ

— Ви за­га­да­ли про політичні ба­та­лії. Як на пе­ре­до­вій — ко­ре­спон­ден­ти, прес-офі­це­ри та са­мі вій­сько­ві оці­ню­ють за­кон про ре­ін­те­гра­цію Дон­ба­су? Зокре­ма, пе­ред­ба­че­ну змі­ну ста­ту­су, ви­зна­н­ня оку­по­ва­них те­ри­то­рій фор­маль­но оку­по­ва­ни­ми те­ри­то­рі­я­ми, а та­кож ви­зна­че­н­ня юри­ди­чних пе­ред­умов для ве­де­н­ня бо­йо­вих дій і вій­сько­вих опе­ра­цій — чи ана­лі­зу­ють у зо­ні АТО цю іні­ці­а­ти­ву?

— Зві­сно, важ­ко уза­галь­ню­ва­ти. Не мо­жу го­во­ри­ти за всіх, ко­го ви пе­ре­лі­чи­ли за­раз, що­до їхньої дум­ки сто­сов­но акту­аль­них по­дій у пар­ла­мен­ті. Я маю пра­во го­во­ри­ти ли­ше про тих вій­сько­вих, з яки­ми спів­пра­цю­вав цьо­го ти­жня. І до­во­лі від­вер­то го­во­рив про вій­ну і мир. Це 108-й окре­мий гір­сько-штур­мо­вий ба­таль­йон, який пе­ре­бу­ває на Лу­ган­щи­ні. Ін­ко­ли від пе­ре­до­вої лі­нії їхніх око­пів до позицій бо­йо­ви­ків не біль­ше пів­кі­ло­ме­тра. З ци­ми бій­ця­ми ми під­хо­ди­ли май­же впри­тул до бо­йо­ви­ків у «сі­рій зо­ні», в Но­во­о­ле­ксан­дрів­ці, щоб по­ди­ви­ти­ся на ра­дян­ську сим­во­лі­ку над око­па­ми се­па­ра­ти­стів. Чо­мусь са­ме во­на їх на­ди­хає. Так от, на дум­ку вій­сько­вих, го­лов­не, щоб ті, хто жи­ве на не­кон­тро­льо­ва­ній те­ри­то­рії, зро­зумі­ли, що з Укра­ї­ною кра­ще. Якщо за­кон на це спря­мо- ва­ний, це «плюс». Від­вер­то ка­жу­чи, лю­дей на оку­по­ва­ній те­ри­то­рії вла­што­вує бу­дья­кий ва­рі­ант роз­ви­тку по­дій, якщо бу­де при­пи­не­н­ня вій­ни, від­нов­ле­н­ня ін­фра­стру­кту­ри та еко­но­мі­чних зв’яз­ків. А це мо­жли­во ли­ше ра­зом з Укра­ї­ною. І лю­ди на оку­по­ва­ній те­ри­то­рії це ви­зна­ють. По­ки що по­ше­пки і без ка­ме­ри. Але на все свій час. Са­мі ж хло­пці що­до по­дій у пар­ла­мен­ті від­по­від­а­ють так: «Ми — лю­ди вій­сько­ві, і ма­є­мо ви­ко­ну­ва­ти на­каз. Наш на­каз сто­я­ти тут, і не пу­ска­ти во­ро­га да­лі. Бу­де на­каз йти впе­ред — пі­де­мо впе­ред, без пи­тань. Є ба­жа­н­ня, є мо­жли­во­сті, є ро­зу­мі­н­ня ре­аль­ної си­ту­а­ції і, го­лов­не, є за­со­би і си­ли. Але є на­каз — «сто­я­ти тут і кон­тро­лю­ва­ти си­ту­а­цію». То­му на­ші вій­сько­ві ви­ко­ну­ють свої обов’яз­ки і да­ють мо­жли­вість лю­дям з «сі­рої зо­ни» зро­зу­мі­ти, що Зброй­ні си­ли Укра­ї­ни там ли­ше для то­го, щоб зу­пи­ни­ла­ся вій­на і від­но­вив­ся зв’язок з Укра­ї­ною.

МИРОТВОРЦІ ООН ЯК «ЩИТ» КОР­ДО­НУ

— Не­що­дав­но ви на­пи­са­ли у «Фейс­бу­ці» ці­ка­вий пост про дис­ку­сію що­до ми­ро­твор­ців ООН на Дон­ба­сі — від­зна­чи­ли, що во­ни вже там, і роз­по­ві­ли істо­рію про Оле­га Си­до­рен­ка, який свій «бла­ки­тний бе­рет» но­сить як обе­ріг на укра­їн­сько­му фрон­ті. Ця те­ма на фрон­ті обго­во­рю­є­ться?

— Так. За­раз у нас на фрон­ті на­справ­ді ду­же ба­га­то ми­ро­твор­ців. Зві­сно, ко­ли­шніх. Мо­жна пе­ре­ра­ху­ва­ти на­віть по прі­зви­щах, я осо­би­сто знаю чи­ма­ло лю­дей, з ким ми ра­зом бу­ли і спіл­ку­ва­ли­ся в ми­ро­твор­чих мі­сі­ях. Ко­ман­дир 108-го ба­таль­йо­ну слу­жив в Іра­ку, ко­ман­дир опе­ра­тив­но-та­кти­чно­го угру­пу­ва­н­ня «Лу­ганськ» та­кож­служ ив в Іра­ку. Ба­га­тьох із тих, хто во­ює на Дон­ба­сі, я знаю по слу­жбі в афри­кан­ських ми­ро­твор­чих мі­сі­ях ООН. Це ав­то­ри­те­тні офі­це­ри, про­фе­сіо­на­ли, екс­пер­ти вій­сько­вої спра­ви. Біль­шість із цих офі­це­рів має ана­лі­ти­чний склад ми­сле­н­ня. Во­ни вва­жа­ють, що миротворці по­вин­ні ста­ти на лі­нії дер­жав­но­го кор­до­ну між­Укра­ї­ною та Ро­сі­єю, який ми на­ра­зі не кон­тро­лю­є­мо. Ще раз на­го­ло­шую: не на лі­нії роз­ме­жу­ва­н­ня, а на дер­жав­но­му кор­до­ні. Їхнє го­лов­не зав­да­н­ня — взя­ти під кон­троль цей кор­дон і зу­пи­ни­ти по­ста­ча­н­ня зброї з бо­ку Ро­сії. Це, тре­ба ви­зна­ти, ком­про­мі­сний ва­рі­ант. За­раз, на­справ­ді, ду­же скла­дна по­лі­ти­чна ситуація у сві­ті, для то­го, щоб ви­рі­ши­ти пи­та­н­ня по­вер­не­н­ня Дон­ба­су. Во­на не­ймо­вір­но скла­дна. Ми ма­є­мо сер­йо­зну про­ти­дію кон­це­пції ми­ро­твор­чої мі­сії ООН зі сто­ро­ни Ро­сії, а та­кож ду­же по­ту­жне ро­сій­ське ло­бі в по­лі­ти­чних си­лах сві­ту. По­ди­ві­ться на ви­бо­ри в США, на ви­бо­ри в Єв­ро­пі, зокре­ма в Ні­меч­чи­ні, де до Бун­де­ста­гу по­тра­пи­ла від­вер­то про­ро­сій­ська пар­тія... Зга­дай­те шо­ку­ю­чі за­кли­ки Пре­зи­ден­та Че­хії в ПАРЄ ви­зна­ти Крим ро­сій­ським, бо іна­кше, ля­кає Мі­лош Зе­ман, « якщо ми хо­че­мо Крим по­вер­ну­ти Укра­ї­ні, то це бу­де озна­ча­ти ве­ли­ку єв­ро­пей­ську вій­ну», не біль­ше й не мен­ше. І та­кі за­яви, бе­зу­мов­но, ля­ка­ють єв­ро­пей­ців, які геть не го­то­ві за­ра­ди Укра­ї­ни пла­ти­ти сво­їм ком­фор­том і зру­чно­стя­ми. Не ка­жу­чи вже про без­пе­ку, чи не так? У ПАРЄ, зно­ву жта­ки, від­не­дав­на го­ло­вує кі­прі­о­тка Стел­ла Кі­рі­а­кі­діс, яка, хо­ча й не по­мі­че­на в ан­ти­укра­їн­ських ви­слов­лю­ва­н­нях, але ві­до­ма тим, що не від­ві­дує Асам­блею то­ді, ко­ли роз­гля­да­ю­ться пи­та­н­ня в кон­текс­ті ро­сій­ської агре­сії про­ти су­ве­рен­ної єв­ро­пей­ської дер­жа­ви. Про всяк ви­па­док. Та що там го­во­ри­ти? І в нас, під ку­по­лом Ра­ди, за­мість па­трі­о­тів Укра­ї­ни си­ла-си­лен­на та­ких ось»кі­прі­о­тів Укра­ї­ни», які сло­ва про­ти Ро­сії не ска­жуть. Зно­ву ж та­ки, про всяк ви­па­док. От­же, тре­ба ви­зна­ти, що Ро­сія за­раз має пев­ні успіхи на зов­ні­шньо­по­лі­ти­чній аре­ні. І в та­ких умо­вах скла­дно роз­мов­ля­ти зі сві­том про до­по­мо­гу. Але з ін­шо­го бо­ку, ми шу­ка­є­мо ком­про­мі­си, про­бу­є­мо пе­ре­гра­ти Ро­сій­ську Фе­де­ра­цію. При­найм­ні, для по­ча­тку тре­ба уне­мо­жли­ви­ти по­ста­ча­н­ня зброї на оку­по­ва­ні те­ре­ни — бо са­ме це клю­чо­ва про­бле­ма. І якщо во­на бу­де ви­рі­ше­на, то й пи­та­н­ня по­вер­не­н­ня окре­мих ра­йо­нів До­не­цької та Лу­ган­ської обла­стей ви­рі­ши­ться, по­вір­те, до­ста­тньо швид­ко. Тоб­то, на­два­жли­во при­пи- ни­ти по­ста­ча­н­ня зброї. А да­лі Зброй­ні си­ли зна­ють, що ро­би­ти.

— На­чаль­ник клі­ні­ки пси­хі­а­трії На­ціо­наль­но­го вій­сько­во-ме­ди­чно­го клі­ні­чно­го цен­тру «Го­лов­ний вій­сько­вий клі­ні­чний го­спі­таль» Олег Друзь, ви­сту­па­ю­чи у пар­ла­мент­сько­му Ко­мі­те­ті з пи­тань охо­ро­ни здо­ров’я, за­явив, що 93% уча­сни­ків ан­ти­те­ро­ри­сти­чної опе­ра­ції на Дон­ба­сі є по­тен­цій­ною за­гро­зою для су­спіль­ства. Це вмить ви­кли­ка­ло обу­ре­н­ня в со­ці­аль­них ме­ре­жах...

— І не ли­ше в со­ці­аль­них ме­ре­жах. Вій­сько­ві на схо­ді та­ко­жо­бу­рю­ва­ли­ся та­ки­ми за­ява­ми. На жаль, на­ші чиновники, не­за­ле­жно від то­го, в якій сфе­рі во­ни пра­цю­ють, не вмі­ють чі­тко фор­му­лю­ва­ти свої дум­ки. Втім, не тіль­ки во­ни. Зга­дай­те, якою бу­ла ре­а­кція на ви­слов­лю­ва­н­ня Оле­га Скри­пки про «мов­не гет­то» чи Єв­ге­на Ни­щу­ка про «від­су­тність ге­не­ти­ки на Дон­ба­сі » . Якщо лю­ди­на не­спро­мо­жна знайти кон­такт зі спів­ро­змов­ни­ком, не вміє чі­тко ви­слов­лю­ва­ти свої дум­ки, я не пе­вен, що во­на мо­же ке­ру­ва­ти ін­ши­ми лю­дьми.

Що­до «дев’яно­ста трьох від­со­тків» мо­жу до­зво­ли­ти со­бі при­пу­сти­ти, що Друзь, ма­буть, хо­тів ска­за­ти, що 93% вій­сько­вих пі­сля уча­сті в бо­йо­вих ді­ях по­тре­бу­ють пев­ної пси­хо­ло­гі­чної до­по­мо­ги. І це факт. Вла­сне ка­жу­чи, аме­ри­кан­ські пси­хо­ло­ги під­твер­джу­ють, що будь-яким вій­сько­вим, пі­сля по­стій­но­го стре­су бо­йо­вих дій, для то­го, щоб ада­пту­ва­ти­ся до ци­віль­но­го жи­т­тя, тре­ба прой­ти пев­ний курс пси­хо­ло­гі­чної ре­а­бі­лі­та­ції. Ду­маю, як­би Друзь ви­сло­вив­ся са­ме так, це б не обра­зи­ло вій­сько­вих. Але одна йо­го не­за­вер­ше­на дум­ка на­лі­зла на ін­шу, і з йо­го вуст зле­ті­ло не­до­лу­ге фор­му­лю­ва­н­ня. Яке бли­ска­ви­чно ста­ло все­на­ро­дним «ме­мом». А, вза­га­лі-то, за­яви лю­дей, у яких від­су­тня ко­ор­ди­на­ція між­дум­ка­ми, сло­ва­ми та ді­я­ми, важ­ко ко­мен­ту­ва­ти.

ІСТО­РИ­ЧНИЙ МО­МЕНТ

— « 2+ 2 » на По­кро­ву по­ка­же фільм «Гвар­дія-2». Чи до­ста­тньо, на ва­шу дум­ку, на укра­їн­сько­му ТБ стрі­чок, у яких ге­ро­ї­зу­ють на­ших за­хи­сни­ків?

— Одно­зна­чно, ні. Ху­до­жніх філь­мів та те­ле­се­рі­а­лів ка­та­стро­фі­чно не ви­ста­чає. При­чи­на до ба­наль­но­го про­ста. Не­має гро­шей. Адже кі­но це ду­же до­ро­га річ. Вза­га­лі вій­сько­вий епос, ба­таль­ні сце­ни, від­тво­ре­ні в кі­но, — ду­же до­ро­ге за­до­во­ле­н­ня. Має бу­ти сер­йо­зне фі­нан­су­ва­н­ня цьо­го на­прям­ку кі­но­ми­сте­цтва. Ба­жа­н­ня у ре­жи­се­рів зні­ма­ти філь­ми про вій­ну, ге­ро­ї­зу­ва­ти на­ших хло­пців, з яки­ми ми жи­ве­мо по­руч, на­справ­ді є. І та­лант є. Це по­мі­тно з іні­ці­а­тив то­го жАхте­ма Се­і­та­бле­є­ва. От спи­тай­те кра­ще Ахте­ма про бю­джет ба­таль­них мо­мен­тів у йо­го філь­мі про До­не­цький ае­ро­порт. Втім, я знаю, що, по­при всі фі­нан­со­ві тру­дно­щі, Укра­ї­на біль­ше ува­ги при­ді­ля­ти­ме ге­ро­ї­за­ції на­ших во­ї­нів. Бо це пи­та­н­ня на­шої не­за­ле­жно­сті. Куль­тур­но­го ви­жи­ва­н­ня, якщо хо­че­те.

— Ство­рю­ю­чи сю­же­ти про вій­ну на схо­ді, яку основ­ну дум­ку на­ма­га­є­те­ся до­не­сти гля­да­чам?

— На­справ­ді, ідея мо­їх сю­же­тів — ду­же про­ста. Ми ма­є­мо ро­зу­мі­ти, що ін­шої кра­ї­ни в нас не­має. І ін­шо­го шан­су на те, щоб Укра­ї­на дій­сно ста­ла не­за­ле­жною, впли­во­вою державою, в якій лю­ди по­чу­ва­ю­ться ком­фор­тно і впев­не­но — біль­ше не бу­де в істо­рії. Це — оста­н­ня спро­ба. А то­му тре­ба по­ва­жа­ти й ці­ну­ва­ти тих лю­дей, які на фрон­ті за­хи­ща­ють Укра­ї­ну і бо­рю­ться за її не­за­ле­жність. І тре­ба цим лю­дям до­по­ма­га­ти. Якщо ти сам не бе­реш зброю в ру­ки, зна­йди спо­сіб, в який змо­жеш до­по­мог­ти вій­сько­вим. А, зна­чить, до­по­мог­ти са­мо­му со­бі. Тіль­ки так ми пе­ре­мо­же­мо.

ФОТО АЛІНИ КОМАРОВОЇ

«Чор­ні бе­ре­ти»

ФОТО З ФЕЙСБУК-СТО­РІН­КИ АН­ДРІЯ ЦАПЛІЄНКА

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.