Про код сво­бо­ди

На тлі бо­йо­вих дій ав­тор кни­ги «Син­дром АТО» Все­во­лод Сте­блюк роз­по­від­ає істо­рію сво­го жи­т­тя, у чо­мусь на­стіль­ки ж па­ра­до­ксаль­ну, як істо­рія Укра­ї­ни

Den (Ukrainian) - - Українці – Читайте! -

Як роз­по­ві­сти про вій­ну? Де від­най­ти до­ре­чні сло­ва — про цю су­міш жа­ху, адре­на­лі­ну, аб­сур­ду, пи­лю­ки під но­га­ми, кро­ві всю­ди, сви­сту ме­та­лу у по­ві­трі, збу­дже­но­го бли­ску очей, не­ви­мов­ної гір­ко­ти у сер­ці?..

На­пев­но, роз­по­ві­сти про вій­ну від пер­шої осо­би — че­сні­ше за все. З ба­га­тьох та­ких істо­рій і скла­да­є­ться прав­ди­ва і то­чна кар­ти­на. Хоч як ло­гі­чно бу­дуть по­да­ні зго­дом по­дії у тру­дах істо­ри­ків, у ре­аль­но­сті во­ни тво­ря­ться у ха­о­сі. Ко­ли ні­чо­го не ві­до­мо на­пе­ред, а ста­ти­ся мо­же — що зав­го­дно. І ста­є­ться.

У двад­ця­тих чи­слах сер­пня 2014 ро­ку укра­їн­ські вій­сько­ві опи­ни­ли­ся в си­ту­а­ції, ма­буть, най­гір­шій із будь-яких війн. Мі­сто Іло­вайськ — роз­ді­ле­не нав­піл лі­ні­єю фрон­ту. Ву­ли­чні бої, у яких не зав­жди зна­єш, де свій, а де — во­рог. Щіль­не ото­че­н­ня ро­сій­ських військ — гі­бри­дних і ре­гу­ляр­них. Бо­є­за­пас, їжа та во­да за­кін­чу­ю­ться. По­ра­не­них ви­вез­ти не­мо­жли­во і до­по­мог­ти їм — пра­кти­чно не­мо­жли­во. Ці­ло­до­бо­ві об­стрі­ли важ­кої ар­ти­ле­рії: хто не зни­ще­ний фі­зи­чно, бу­де зни­ще­ний мо­раль­но.

Се­ред цих ото­чен­ців, укра­їн­ських во­я­ків, був ав­тор кни­ги — Все­во­лод Сте­блюк, вій­сько­вий ме­дик. « Син­дром АТО» — це йо­го осо­би­ста істо­рія ве­сни— лі­та 2014 ро­ку. Про це важ­ко і зга­ду­ва­ти, але тре­ба: вій­сько­ва агре­сія Ро­сії по­ча­ла­ся, ко­ли Укра­ї­на не ма­ла боє­зда­тної ар­мії. На за­хист кра­ї­ни ста­ли про­сто її гро­ма­дя­ни, ті, які не ли­ше за па­спор­том... Все­во­лод до­лу­чив­ся до до­бро­воль­чо­го ба­таль­йо­ну «Ми­ро­тво­рець». Ні він, ні ін­ші до­бро­воль­ці не уяв­ля­ли, що на них че­ка­ти­ме в на­сту­пні пів­ро­ку. Від пер­ших зав­дань у Слов’ян­ську, звіль­не­н­ня По­па­сної, утри­ма­н­ня То­ре­цька, і — до бо­їв в ото­че­но­му Іло­вай­ську. Ця кни­га є хро­ні­кою по­дій та емо­цій ав­то­ра — уча­сни­ка чер­го­вої ро­сій­сько-укра­їн­ської вій­ни.

Не­без­пе­ка і близь­кість смер­ті — це те, що спо­ну­кає лю­ди­ну, ози­ра­ю­чись у ми­ну­ле, пе­ре­о­сми­слю­ва­ти жи­т­тя і се­бе в ньо­му. І то­му дру­гою лі­ні­єю кни­ги, яка час від ча­су пе­ре­ри­ває ви­клад по­дій лі­та 2014-го, є окре­мі гла­ви — «флеш­бе­ки», як їх на­зи­ває ав­тор. Ці ні­би « улам­ки » ми­ну­ло­го, до­во­єн­но­го жи­т­тя врі­за­ю­ться у сві­до­мість у кри­ти­чні мит­тє­во­сті вій­ни, ство­рю­ють кон­траст то­му, що ба­чать очі і від­чу­ва­ють нер­ви і че­рез це зму­шу­ють по-ін­шо­му по­ди­ви­тись і на ми­ну­ле, про­жи­те.

ЛЮ­ДИ­НА, ЯКА НЕ МО­ЖЕ БЕЗ ДІ­ЛА

На тлі бо­йо­ви­ща ав­тор роз­по­від­ає істо­рію сво­го жи­т­тя, у чо­мусь теж на­стіль­ки ж па­ра­до­ксаль­ну, як істо­рія Укра­ї­ни. Під час Май­да­ну Все­во­лод Сте­блюк — пол­ков­ник мі­лі­ції і ви­кла­дач мі­лі­цей­ської ака­де­мії. Пі­сля ле­кцій він пе­ре­одя­га­є­ться і пря­мує у про­па­хлий ди­мом центр Ки­є­ва. На мі­лі­цей­ських блок­по­стах по­ка­зує мі­лі­цей­ське по­свід­че­н­ня, на ба­ри­ка­дах — по­свід­че­н­ня ме­ди­ка Май­да­ну. Там, у по­льо­во­му шпи­та­лі, він до­по­ма­гає по­ра­не­ним. А десь не­по­да­лік, у той са­мий час йо­го син не­се слу­жбу у вну­трі­шніх вій­ськах, які за­хи­ща­ють вла­ду Яну­ко­ви­ча.

А до не­за­ле­жно­сті ав­тор «Син­дро­му АТО» слу­жив ще в ра­дян­ській ар­мії, де і за­ці­ка­вив­ся ме­ди­ци­ною. А на­при­кін­ці 1980-х — був се­ред ор­га­ні­за­то­рів укра­їн­ських акцій за не­за­ле­жність в осередку Ки­їв­сько­го ме­ди­чно­го ін­сти­ту­ту. Хоч і по­хо­див — уя­віть со­бі — з «бла­тної» сім’ї ви­со­ких чи­нів ра­дян­ської пра­во­охо­рон­ної си­сте­ми. Вчив­ся лі­кар­ських на­ви­чок у най­кра­щих лі­ка­рів ки­їв­ської «швид­кої». Якийсь час пра­цю­вав по­руч із ле­ген­дар­ним Амо­со­вим. Так, ба­таль­йо­ну «Ми­ро­тво­рець» го­ді бу­ло шу­ка­ти кра­що­го «до­ка», на­чаль­ни­ка ме­ди­чної слу­жби. Хо­ча ба­га­то чо­му до­ве­ло­ся вчи­ти­ся і са­мо­му Все­во­ло­ду, бо з та­ки­ми по­ра­не­н­ня­ми ра­ні­ше ні­хто в Укра­ї­ні спра­ви не мав.

Су­дя­чи з усьо­го, Все­во­ло­ду Сте­блю­ку ні­ко­ли не бра­ку­ва­ло ен­ту­зі­а­зму. У кни­зі є що­до цьо­го по­ка­зо­вий мо­мент: пі­сля ба­га­тьох без­сон­них но­чей в Іло­вай­ську, йо­му вре­шті-решт вда­є­ться тро­хи по­спа­ти. І от він про­ки­да­є­ться — і пер­ша дум­ка, з якої ав­тор ро­бить ви­сно­вок, що йо­му кра­ще — «за­хо­ті­ло­ся щось ро­би­ти». У цьо­му — лю­ди­на, яка не мо­же без ді­ла.

Ще у сту­дент­ські ро­ки він по­чав гра­ти на гі­та­рі, пи­са­ти пі­сні. Ін­стру­мент ра­зом з ним «брав участь» у всіх но­ві­тніх укра­їн­ських ре­во­лю­ці­ях: сту­дент­сько­му страй­ку 1990 ро­ку і Ре­во­лю­ції на гра­ні­ті, по­ма­ран­че­вій ре­во­лю­ції, Ре­во­лю­ції Гі­дно­сті. По­їхав­ши на вій­ну, Сте­блюк взяв гі­та­ру з со­бою, і за­ли­шив на ста­рій ди­тя­чій тур­ба­зі у мі­сті Ком­со­мольськ — мі­сці дис­ло­ка­ції ба­таль­йо­ну «Ми­ро­тво­рець» — ко­ли був на­каз їха­ти на зав­да­н­ня до Іло­вай­ська. Не­вдов­зі в Укра­ї­ну втор­гли­ся ро­сій­ські ре­гу­ляр­ні вій­ська, ба­за бу­ла об­стрі­ля­на... Як там «істо­ри­чна гі­та­ра»? Що за не­ймо­вір­ну по­до­рож у ча­сі та істо­рії здій­снив цей ін­стру­мент? Що за не­ймо­вір­на по­до­рож ви­па­ла на до­лю йо­го вла­сни­ка? Що за не­ймо­вір­ний шлях про­хо­ди­мо всі ми, вся Укра­ї­на за ці кіль­ка ро­ків на по­ча­тку ХХІ сто­лі­т­тя?

Чи­ма­ло чи­та­чів зна­йдуть у цій кни­зі від­би­ток своїх спо­га­дів і по­чут­тів — при­смак тра­гі­чної не­пев­но­сті і без­ме­жних мо­жли­во­стей, ве­ли­кої три­во­ги і ве­ли­кої на­дії. І ба­га­то одно­ча­сно про­стих і на­галь­них за­пи­тань по­ста­не пе­ред не­бай­ду­жим чи­та­чем. Хто ми? Ким є він, ав­тор ці­єї книж­ки? І хто я, її чи­тач? Як до­ля при­ве­ла Все­во­ло­да Сте­блю­ка, ви­хід­ця з мі­лі­цей­ської сім’ї, який слу­жив у Ра­дян­ській ар­мії, а по­тім про­йшов три но­ві­тні укра­їн­ські ре­во­лю­ції — до Іло­вай­ська, де він бив­ся з во­ро­гом в одній із най­га­ря­чі­ших битв но­вої ро­сій­сько-укра­їн­ської вій­ни?

Ма­буть, це мо­жна на­зва­ти син­дро­мом, чи кра­ще — ко­дом сво­бо­ди, яка про­си­на­є­ться пі­сля ро­ків не­во­лі, яка зму­шує лю­дей іти впе­ред, ри­зи­ку­ва­ти і пе­ре­ма­га­ти на­пе­ре­кір усьо­му.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.