Поль­ська оку­па­ція: фа­кти про­ти фі­кцій

Den (Ukrainian) - - Подробиці - Сер­гій ГРАБОВСЬКИЙ

Поль­ський мі­ністр за­кор­дон­них справ Ві­тольд Ва­щи­ков­ський вір­ний со­бі. У Льво­ві він роз­вер­нув­ся на по­ро­зі му­зею «Тюр­ма на Лонцького» і пі­шов геть, бо, ба­чте, там, крім ін­шо­го, йде­ться про ча­си поль­ської оку­па­ції За­хі­дної Укра­ї­ни. А по­вер­нув­шись до Вар­ша­ви, Ва­щи­ков­ський зро­бив за­яви про те, що в Укра­їн­ській дер­жа­ві істо­рі­єю за­йма­ю­ться не так і не ті.

■ Але по­лі­ти­ки й по­лі­ти­ка­ни — то окре­ма ста­т­тя. Не ли­ше во­ни фор­му­ють гро­мад­ську думку — до цьо­го не мен­шою мі­рою за­лу­че­ні й ін­те­ле­кту­а­ли, чле­ни екс­пер­тно­го се­ре­до­ви­ща. Тож звер­ні­мо ува­гу на твер­дже­н­ня Пьо­тра Ко­сьцін­сько­го, екс­пер­та, який про­ко­мен­ту­вав «Дню» си­ту­а­цію, що скла­ла­ся під час по­їзд­ки міністра до Льво­ва, і не тіль­ки її. Ось основ­ні те­зи цьо­го ко­мен­та­ря, що стосуються істо­рії: «З поль­ської то­чки зо­ру, Га­ли­чи­на не бу­ла оку­по­ва­на Поль­щею. Не бу­ло укра­їн­ської дер­жа­ви, яку ми мо­гли оку­пу­ва­ти. З укра­їн­ської то­чки зо­ру Львів, Схі­дна Га­ли­чи­на, Во­линь — це укра­їн­ські зем­лі. На думку по­ля­ків, пе­ред вій­ною це бу­ла поль­ська зем­ля, а на думку укра­їн­ців — укра­їн­ська... У Льво­ві біль­шість лю­дей бу­ли по­ля­ка­ми... Не­має жо­дних юри­ди­чних під­став ка­за­ти, що хтось був оку­пан­том чи не був. Ми не мо­же­мо прийня­ти та­ко­го ви­слов­лю­ва­н­ня, що Поль­ща бу­ла оку­пан­том Схі­дної Га­ли­чи­ни та Во­ли­ні пе­ред вій­ною або що по­ля­ки бу­ли оку­пан­та­ми. Упро­довж со­тні ро­ків там бу­ли роз­се­ле­ні і по­ля­ки, й укра­їн­ці. На­скіль­ки я знаю, 1918 ро­ку в Ки­є­ві 20% на­се­ле­н­ня бу­ли по­ля­ка­ми... Пе­ред вій­ною в Дов­би­ші, не­да­ле­ко від Жи­то­ми­ра, був поль­ський на­ціо­наль­ний ра­йон і біль­шість лю­дей бі­ля Жи­то­ми­ра бу­ли по­ля­ка­ми».

■ А тепер — фа­кти. Во­се­ни 1918 ро­ку, пра­кти­чно одно­ча­сно з Дру­гою Річ­чю По­спо­ли­тою, бу­ло про­го­ло­ше­но За­хі­дно­укра­їн­ську На­ро­дну Ре­спу­блі­ку, яка пі­сля Злу­ки 22 сі­чня 1919 ро­ку ста­ла са­мов­ря­дною ча­сти­ною Укра­їн­ської На­ро­дної Ре­спу­блі­ки. Поль­ські вій­ська по­над пів­ро­ку во­ю­ва­ли про­ти ЗУНР та УНР, до­ки не взя­ли під кон­троль Га­ли­чи­ну й Во­линь. То що, не бу­ло ці­єї вій­ни і не бу­ло Укра­їн­ської дер­жа­ви? Поль­ська бу­ла, а укра­їн­ська — ні? Тепер про те, чи­ї­ми зем­ля­ми бу­ли Схі­дна Га­ли­чи­на й Во­линь. За пе­ре­пи­сом 1900 ро­ку, про­ве­де­ним вла­дою Ав­стро-Угор­щи­ни, укра­їн­ці ста­но­ви­ли у Схі­дній Га­ли­чи­ні 63,5% на­се­ле­н­ня, по­ля­ки — 22,5%, юдеї — 13%. Укра­їн­ці ма­ли біль­шість не ли­ше в се­лах: із 90 по­ві­то­вих міст та мі­сте­чок у 24 укра­їн­ці ста­но­ви­ли аб­со­лю­тну біль­шість го­ро­дян, у 42 — від­но­сну. На­то­мість по­ля­ки ста­но­ви­ли аб­со­лю­тну біль­шість у се­ми та­ких на­се­ле­них пун­ктах, а від­но­сну — у 17. Нев­же та­кий роз­клад дає під­ста­ви ствер­джу­ва­ти, що це бу­ла поль­ська зем­ля? З Во­лин­ню ще ці­ка­ві­ше. Пе­ре­пис на­се­ле­н­ня Ро­сій­ської ім­пе­рії 1897 ро­ку за­свід­чив, що на тій ча­сти­ні Во­ли­ні, яка потрапила до скла­ду Ре­чі По­спо­ли­тої, по­ля­ків бу­ло не більше, ніж 10%. І це «поль­ська зем­ля»?

■ З Ки­є­вом, де на­чеб­то бу­ло 20% по­ля­ків, уза­га­лі ве­се­ло. Одно­ден­ний пе­ре­пис 1874 ро­ку за­фі­ксу­вав, що се­ред го­ро­дян бу­ло 8,18% ри­мо-ка­то­ли­ків і 6,41% лю­дей, для яких поль­ська мо­ва бу­ла рі­дною. Пе­ре­пис на­се­ле­н­ня Ро­сій­ської ім­пе­рії 1897 ро­ку на­вів та­кі ци­фри: ки­ян із рі­дною поль­ською мо­вою — 6,69%, ри­мо-ка­то­ли­ків — 7,76% (по­над 90% етні­чних по­ля­ків бу­ли ри­мо-ка­то­ли­ка­ми). А ки­їв­ський пе­ре­пис 1919 ро­ку по­ка­зав, що по­ля­ків се­ред ки­ян бу­ло 6,77%. Тож де ті 20%? Чи ко­жен, у ко­го хоч у сьо­мо­му ко­лі­ні се­ред пред­ків був по­ляк, і сам автоматично є по­ля­ком? Щось ду­же зна­йо­ме, чи не так?

■ Тепер про Львів. За пе­ре­пи­сом 1900 ро­ку, укра­їн­ців там бу­ло 20%, по­ля­ків — 49,5%, єв­ре­їв — 26,5%, нім­ців — 3%. І на­віть за поль­ським пе­ре­пи­сом 1931 ро­ку, у Льво­ві бу­ло 50,4% ри­мо-ка­то­ли­ків, які офіційно ото­то­жню­ва­ли­ся з етні­чни­ми по­ля­ка­ми, хоч ри­мо­ка­то­ли­ка­ми бу­ли зде­біль­шо­го й етні­чні ав­стрій­ці, час­тко­во німці. Від­так на­віть за па­ну­ва­н­ня Ре­чі По­спо­ли­тої та по­лі­ти­ки на­силь­ни­цької по­ло­ні­за­ції по­ля­ки не ста­но­ви­ли у Льво­ві більшості.

■ На­ре­шті, в Жи­то­ми­рі, згі­дно з пе­ре­пи­сом 1897 ро­ку, по­ля­ки ста­но­ви­ли чверть на­се­ле­н­ня, а в Жи­то­мир­сько­му по­ві­ті — близь­ко 10% на­се­ле­н­ня. За пе­ре­пи­сом 1926 ро­ку, си­ту­а­ція прин­ци­по­во не змі­ни­ла­ся. На­то­мість у мі­сцях ме­шка­н­ня по­ля­ків у кіль­кох де­ся­тках кілометрів на за­хід від Жи­то­ми­ра справ­ді бу­ло утво­ре­но Мар­хлев­ський поль­ський на­ціо­наль­ний ра­йон з на­се­ле­н­ням у 41 тис. лю­дей, 70% з яких бу­ли по­ля­ка­ми. Бу­ло йо­го утво­ре­но че­рез те, що Крем­лю по­трі­бні бу­ли поль­ські ка­дри для май­бу­тньої ра­дя­ні­за­ції Поль­щі...

■ Отож не ви­пад­ко­во 8 гру­дня 1919 ро­ку Вер­хов­на ра­да Ан­тан­ти ухва­ли­ла «Де­кла­ра­цію з при­во­ду тим­ча­со­во­го схі­дно­го кор­до­ну Поль­щі», згі­дно з якою лі­нія кор­до­ну мала про­хо­ди­ти від Ні­ма­ну і до се­ре­дньої ча­сти­ни рі­чки Буг (тоб­то від Гро­дно че­рез Брест), а да­лі по Бу­гу. Що­до Га­ли­чи­ни, на той час уже зайня­тої поль­ськи­ми вій­ська­ми, Ан­тан­та, не ви­знав­ши офіційно поль­ських ане­ксій на схо­ді, про­по­ну­ва­ла два ва­рі­ан­ти: або («лі­нія А») кор­дон про­хо­дить за­хі­дні­ше Льво­ва, а са­ме — по Ся­ну; або ( «лі­нія Б») де­що схі­дні­ше Льво­ва — і до Кар­пат. Улі­тку 1920 ро­ку бри­тан­ський мі­ністр за­кор­дон­них справ лорд Кер­зон від іме­ні Ан­тан­ти оста­то­чно ви­знав ва­рі­ант з «лі­ні­єю А» схі­дною ме­жею Поль­ської дер­жа­ви («лі­нія Кер­зо­на»). Тоб­то вла­сне поль­ськи­ми зем­ля­ми Схі­дну Га­ли­чи­ну та Во­линь Ан­тан­та не ви­зна­ла.

■ Га­даю, чи­та­чі «Дня» са­мі зро­блять на­ле­жні ви­снов­ки про ме­то­ди ро­бо­ти та­ких екс­пер­тів і про те, яку гро­мад­ську думку во­ни фор­му­ють у ни­ні­шній Ре­чі По­спо­ли­тій.

■ І ще — фа­кти від істо­ри­ка Яро­сла­ва Гри­ца­ка: «Згі­дно з до­го­во­ром про на­ціо­наль­ні мен­ши­ни, який 28 черв­ня укла­ли між со­бою США, Ве­ли­ко­бри­та­нія, Фран­ція, Іта­лія, Япо­нія та Поль­ща [Се­нЖер­мен­ський мир­ний до­го­вір 1919 ро­ку, скла­до­ва Вер­саль­ської си­сте­ми. — С. Г.], поль­ський уряд пе­ре­йняв одно­сто­рон­ні зобов’язання за­без­пе­чи­ти сво­їм на­ціо­наль­ним мен­ши­нам усю пов­но­ту гро­ма­дян­ських і по­лі­ти­чних прав. За Ризь­ким ми­ром, Поль­ська дер­жа­ва мала за­без­пе­чи­ти ро­сі­ян, укра­їн­ців та бі­ло­ру­сів, які під­па­да­ли під її вла­ду, умо­ва­ми для роз­ви­тку їхніх на­ціо­наль­них мов, шкіл і куль­ту­ри. Поль­ські кон­сти­ту­ції 1921 і 1935 рр. під­твер­джу­ва­ли пра­во­вий ста­тус на­ціо­наль­них мен­шин згі­дно з нор­ма­ми мі­жна­ро­дно­го пра­ва. За­кон від 26 ве­ре­сня 1922 р. на­да­вав са­мов­ря­ду­ва­н­ня Львів­сько­му, Ста­ні­слав­сько­му і Тер­но­піль­сько­му воє­вод­ствам. Те­ри­то­рія Схі­дної Га­ли­чи­ни офіційно пе­ре­йшла під юрис­ди­кцію Поль­щі за рі­ше­н­ням Ра­ди по­слів Фран­ції, Іта­лії, Японії та Ве­ли­ко­бри­та­нії від 14 бе­ре­зня 1923 р. за умо­ви, що цим українським етні­чним зем­лям бу­де на­да­но ста­тус ав­то­но­мії. Але, по­при за­де­кла­ро­ва­ні до­брі на­мі­ри, жо­дно­го із цих зобов’язань не бу­ло до­три­ма­но».

■ То як зве­ться вста­нов­ле­ний на те­ри­то­рії, де по­ля­ки ста­но­ви­ли аб­со­лю­тну меншість, ре­жим, який ґрун­ту­є­ться на по­ру­шен­ні всіх між­на­ро­дних угод що­до прав більшості на­се­ле­н­ня цих те­ри­то­рій і на не­хту­ван­ні умо­ва­ми пе­ре­да­чі їх під ору­ду Ре­чі По­спо­ли­тої, як не оку­па­ці­єю?

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.