«Ва­жли­во, щоб лю­ди до цьо­го зви­кли»

Ки­їв­ські ді­ти на­вчать до­ро­слих жи­ти в чи­сто­му се­ре­до­ви­щі

Den (Ukrainian) - - Головна Сторінка - Ма­рія ПРОКОПЕНКО, фото Руслана КАНЮКИ, «День»

Зо­сін­ньо­го хо­ло­ду ми з фо­то­гра­фом за­хо­ди­мо до сто­ли­чної шко­ли №17, що на По­до­лі. Ве­чо­ріє, ді­ти роз­хо­дя­ться по до­мів­ках, тут те­пло, ти­хо і за­ти­шно. Про­те се­ми­кла­сник Ні­кі­та Шуль­га знов ви­во­дить нас на ву­ли­цю — на від­го­ро­дже­ній пар­ка­ном ді­лян­ці сто­їть ком­по­стер, де з ми­ну­ло­го гру­дня пе­ре­ро­бля­ють від­хо­ди з їдаль­ні. Хло­пець бе­ре від­ро, пов­не шкі­рок від фру­ктів та ово­чів, і ви­си­пає до роз­ма­льо­ва­но­го ком­по­сте­ра. Він з’явив­ся в шко­лі зав­дя­ки Ні­кі­ті та Со­фії-Хри­сти­ні Бо­ри­сюк, то­ді ше­сти­кла­сни­ків, які за­сну­ва­ли про­ект «Ком­по­ла». Сьо­го­дні при­клад із них бе­руть де­ся­тки на­вчаль­них за­кла­дів по всій кра­ї­ні, іні­ці­а­ти­вою за­ці­ка­вив­ся мі­ністр еко­ло­гії та при­ро­дних ре­сур­сів Остап Се­ме­рак, який не­дав­но зу­стрів­ся з Ні­кі­тою.

«11 ТИ­СЯЧ ГРИ­ВЕНЬ ЗІБРАЛИ ЗА ПІВ­ТО­РА ДНЯ!»

То­рік Ні­кі­та по­тра­пив у лі­тній та­бір, де ба­га­то обго­во­рю­ва­ли еко­ло­гі­чні про­бле­ми. З’яви­лась ідея ком­по­сту­ва­ти від­хо­ди в шко­лі, яку він по­чав вті­лю­ва­ти ра­зом із одно­кла­сни­цею Со­фі­єю-Хри­сти­ною — її ро­ди­на ком­по­стує вже че­твер­тий рік. Із те­хні­чним рі­ше­н­ням ді­тям до­по­ма­га­ла вчи­тель­ка гео­гра­фії шко­ли №17 Сві­тла­на Пи­сан­ка. Ще одним ку­ра­то­ром про­е­кту ста­ла Оле­на Шуль­га, за­снов­ни­ця осві­тньо­го про­е­кту «Ли­сто­чки».

Пред­став­ле­н­ня про­е­кту ді­ти ви­кла­ли на кра­уд­фан­дин­го­вій пла­тфор­мі GoFundEd. «Ми ду­ма­ли, що збе­ре­мо ко­шти за пів­то­ра-два мі­ся­ці. Але 11 ти­ся­чгри­вень зібрали за пів­то­ра дня!» — усмі­ха­є­ться па­ні Сві­тла­на. До про­е­кту до­лу­чи­ли­ся ще п’ять сто­ли­чних шкіл. Не­за­ба­ром ді­ти пе­ре­мо­гли на кон­кур­сі DREAMactions та отри­ма­ли грант у п’ять ти­сяч­до­ла­рів. Ці гро­ші пі­шли на при­дба­н­ня ком­по­сте­рів для 24 опор­них шкіл — по одній у ко­жній обла­сті Укра­ї­ни. Так за­га­лом до іні­ці­а­ти­ви до­лу­чи­лись 32 за­кла­ди.

Сьо­го­дні Ні­кі­та і Со­фія-Хри­сти­на про­во­дять май­стер-кла­си з ре­ко­мен­да­ці­я­ми що­до ор­га­ні­за­ції ком­по­сту­ва­н­ня. Ті, хто хо­че ро­би­ти це, та­кож мо­жуть зна­йти ба­га­то ін­фор­ма­ції на сай­ті про­е­кту «Ком­по­ла» (compola.org) або звер­ну­ти­ся че­рез Фейс­бук-сто­рін­ку іні­ці­а­ти­ви. Ді­ти на­віть під­ка­зу­ють, як шко­лі за­ро­би­ти на ком­по­стер. На­при­клад, мо­жна зі­бра­ти ко­шти на яр­мар­ку або зда­ва­ти втор­си­ро­ви­ну в пун­кти пе­ре­роб­ки. Остан­нім сьо­го­дні за­йма­ю­ться два за­кла­ди у Він­ни­ці.

ЧО­МУ ЦЕ «ВИСТРЕЛИЛО»

Ко­ли «День» при­йшов по­ди­ви­ти­ся на ком­по­сту­ва­н­ня в дії, Ні­кі­та та Со­фія-Хри­сти­на теж про­ве­ли не­ве­ли­ку ле­кцію що­до ути­лі­за­ції від­хо­дів. «Не­ба­га­то лю­дей бе­ру­ться за еко­ло­гі­чні про­е­кти, бо ду­ма­ють, що це ду­же важ­ко, — ка­же Со­фія-Хри­сти­на. — Але нам бу­ло лег­ко. Ні­кі­та мав до­свід кра­уд­фан­дин­гу, в ме­не бу­ла пра­кти­ка ком­по­сту­ва­н­ня. Зре­штою, тре­ба про­сто по­ста­ви­ти ком­по­стер. Ще мо­жна сор­ту­ва­ти смі­т­тя — це теж ду­же лег­ко».

Ні­кі­та до­дає, що в Укра­ї­ні ко­лись на­ма­га­ли­ся впро­ва­ди­ти ком­по­сту­ва­н­ня в шко­лах, ре­сто­ра­нах і при­ва­тних бу­дин­ках, але це не при­жи­ло­ся. Хло­пець вва­жає, що лю­ди не зна­ли, як пра­виль­но по­да­ти свій про­ект, то­му це не «вистрелило». «Ми ста­ли пер­ши­ми, ко­му це вда­ло­ся зро­би­ти май­же на дер­жав­но­му рів­ні», — кон­ста­тує він.

В Єв­ро­пі ком­по­сту­ва­н­ня — не ди­ви­на. Со­фія-Хри­сти­на ба­чи­ла, як це ро­би­ться. «Там, якщо лю­ди­на у сво­є­му бу­дин­ку ви­рі­ши­ла по­ча­ти ком­по­сту­ва­ти, тре­ба, щоб ще хтось із су­сі­дів хо­тів це ро­би­ти. То­ді зби­ра­є­ться іні­ці­а­тив­на гру­па, яка звер­та­є­ться до дер­жа­ви. Вла­да дає їм ком­по­стер, від­ра і хро­ба­ків. Якщо все ви­хо­дить до­бре, дер­жа­ва дає до­звіл ко­ри­сту­ва­ти­ся цим без­опла­тно. А якщо іні­ці­а­тив­на гру­па не дба­ти­ме про ком­по­стер, йо­го за­бе­руть і ще стя­гнуть штраф», — роз­по­від­ає шко­ляр­ка.

«ХРОБАКИ — ЯК ДОМАШНІ ТВАРИНИ»

Сьо­го­дні Ні­кі­та на­вча­є­ться від­да­ле­но, а Со­фія-Хри­сти­на — в ін­шій шко­лі, то­му за ком­по­сте­ром на­гля­дає чо­ти­ри­кла­сник Ві­тя Ки­се­льов. «Ві­тя — учень че­твер­то­го кла­су, та­ла­но­ви­та ди­ти­на, йо­го ці­кав­лять усі еко­ло­гі­чні про­е­кти. Він їздить на кон­кур­си, ви­став­ки, бе­ре участь у рі­зних про­е­ктах, сам ство­рив лі­те­ра­тур­ну га­зе­ту «Пе­ре­мен­ка». Ось йо­му за­хо­ті­ло­ся взя­ти участь і в цьо­му», — ка­же Сві­тла­на Пи­сан­ка.

У ком­по­сте­рі «пра­цю­ють» так зва­ні хробаки-ста­ра­те­лі. Вза­га­лі ком­пост бу­де утво­рю­ва­ти­ся і без них, але по­віль­ні­ше. «Хробаки — як домашні тварини. Їм по­трі­бна во­ло­гість. Якщо шко- ла по­стій­но по­ли­ває ком­пост, про­блем не ви­ни­кне. Але якщо про них за­бу­ти, во­ни по­мруть. За хро­ба­ка­ми тре­ба по­стій­но на­гля­да­ти», — по­яснює Ні­кі­та.

Со­фія-Хри­сти­на до­дає, що пе­ред лі­том уміст шкіль­но­го ком­по­сте­ра ду­же до­бре по­ли­ли і по­про­си­ли спів­ро­бі­тни­ків час від ча­су до­да­ва­ти ту­ди від­сто­я­ну во­ду. А от від­хо­ди не до­си­па­ли — їх ви­ста­ча­ло.

Во­се­ни шко­ла отри­ма­ла пер­шу пор­цію ком­по­сту. Спо­ча­тку пла­ну­ва­ли ви­са­ди­ти де­ре­ва на Ни­жньо­му і Вер­хньо­му Ва­лах та одну ді­лян­ку під­го­до­ву­ва­ти ком­по­стом, ін­шу — ні, й оці­ни­ти рі­зни­цю. Та ко­му­наль­ни­ки з «Ки­їв­зе­лен­бу­ду» за­про­по­ну­ва­ли ви­ко­ри­ста­ти йо­го при ви­сад­ці туй у скве­рі Чер­во­на Пре­сня, що бі­ля кі­но­те­а­тру «Жов­тень». На це й пі­шло до­бри­во.

У ПЛАНАХ — СОРТУВАННЯ ВІД­ХО­ДІВ І «ЗЕЛЕНИЙ КА­БІ­НЕТ»

«Для шко­ли та­кий про­ект — не ди­ви­на, бо ми весь час за­йма­є­мось чимсь ці­ка­вим, — ствер­джує Сві­тла­на Пи­сан­ка. — На­сту­пний етап — пла­ну­є­мо впро­ва­ди­ти роз­діль­ний збір втор­си­ро­ви­ни, пла­сти­ку та па­пе­ру, який ви­ко­ри­сто­ву­ють у шко­лі. Під­ра­ху­ва­ли, що ба­га­то пла­сти­ку про­сто ви­ки­да­ють, а по­тім ку­дись ви­во­зять і спа­лю­ють. А так мо­жна зда­ти йо­го на пе­ре­роб­ку». Ін­ша мрія — зро­би­ти на ді­лян­ці, де сто­їть ком­по­стер, «зелений ка­бі­нет», щось на кшталт ла­бо­ра­то­рії, де мо­жна про­во­ди­ти при­ро­дни­чі до­слі­ди.

Про­ект ки­їв­ських шко­ля­рів пе­ре­міг на Все­укра­їн­сько­му кон­кур­сі «МАН-Юні­ор». Як за­ува­жує Сві­тла­на Пи­сан­ка, з де­ся­тків ро­біт це бу­ла єди­на та­ко­го пра­кти­чно­го на­пря­му.

За­хо­пле­н­ня шко­ля­ра­ми ви­слов­лю­вав і мі­ністр еко­ло­гії Остап Се­ме­рак. На зу­стрі­чі з Ні­кі­тою він по­обі­цяв, що до­кла­да­ти­ме зу­силь, щоб усі шко­ли по­ча­ли ком­по­сту­ва­ти. «Тут го­лов­на ме­та — не тіль­ки отри­ма­ти ком­пост і піджи­ви­ти де­ре­ва, а по­кра­щи­ти стан дов­кі­л­ля. Як ска­зав Остап Се­ме­рак, ду­же ва­жли­во, щоб лю­ди до цьо­го зви­кли. Щоб не спри­йма­ли це як ди­во­ви­жу, щоб по­стій­но ком­по­сту­ва­ли і сор­ту­ва­ли від­хо­ди», — роз­мір­ко­вує Ні­кі­та.

От і Со­фії-Хри­сти­ні хо­че­ться, щоб ком­по­сту­ва­ли не ли­ше шко­ли, а й, як від­бу­ва­є­ться за кор­до­ном, лю­ди про­си­ли, щоб їм да­ли ком­по­стер, і ро­би­ли це. «Якщо ба­га­то лю­дей по­чне ком­по­сту­ва­ти, це не бу­де до­ро­го та зеко­но­мить гро­ші дер­жа­ві, — пе­ре­ко­на­на шко­ляр­ка. — А щоб за­ці­кав­лю­ва­ти ді­тей у еко­ло­гі­чних про­е­ктах, мо­жли­во, вар­то зро­би­ти у сво­є­му кла­сі якусь хо­ро­шу пре­зен­та­цію. Не про­сто про­по­ну­ва­ти сор­ту­ва­ти смі­т­тя, а по­да­ва­ти це так, щоб ді­тям бу­ло ці­ка­во. Ще, ко­ли ми в шко­лі ди­ви­ли­ся фільм «Під вла­дою смі­т­тя», усі ка­за­ли: «Ой, це ве­ли­ка про­бле­ма», але ні­хто цим не за­ці­ка­вив­ся. Є та­ка по­га­на ри­са, як лінь. Це ду­же за­ва­жає».

«ХО­ЧЕ­ТЬСЯ, ЩОБ ШКО­ЛИ СТА­ЛИ МЕНШ КОНСЕРВАТИВНИМИ»

З цьо­го ро­ку Ні­кі­та на­вча­є­ться ди­стан­цій­но. Во­ни з ба­тька­ми ви­рі­ши­ли про­ве­сти екс­пе­ри­мент — по­рів­ня­ти, в яких умо­вах на­вча­н­ня бу­де успі­шні­шим. Ми по­ці­ка­ви­лись у хло­пця, що, на йо­го дум­ку, вар­то змі­ни­ти в укра­їн­ських шко­лах. «При ре­фор­мі осві­ти тре­ба бу­ло б змі­ни­ти пра­ви­ло, що не мо­жна роз­мов­ля­ти на уро­ках. Щоб щось спи­та­ти, тре­ба що­ра­зу під­ні­ма­ти ру­ку... Ра­ні­ше в ме­не на біо­ло­гії завжди з’яв­ля­ло­ся ба­га­то за­пи­тань. Мо­жли­во, це моя про­бле­ма, що я не ро­зу­мію, як щось від­бу­ва­є­ться в тва­ри­нах чи ро­сли­нах, але з 20 ра­зів ме­не під­ні­ма­ють один-два, а по­тім про­сто ігно­ру­ють. От як­би мо­жна бу­ло про­сто вста­ти і спи­та­ти — і то­ді, раз ска­зав, тре­ба від­по­від­а­ти», — ка­же хло­пець.

«Не знаю, що змі­ни­ла б, — за­ми­слю­є­ться Со­фія-Хри­сти­на. — Як­би бу­ло мо­жна, я ска­су­ва­ла б оцін­ки. Вчи­шся собі, і то­бі ка­жуть, до­бре чи по­га­но. Оцін­ки завжди на­пру­жу­ють!»

Ще Ні­кі­та хо­че, щоб шко­ли ста­ли менш консервативними. « Шко­ли якось бо­лі­сно став­ля­ться до змін, — про­дов­жує він. — Де­ся­ти­річ­чя­ми пра­цю­ють за одні­єю си­сте­мою, а по­тім з’яв­ля­є­ться щось но­ве, і во­ни про­сто не мо­жуть при­ла­шту­ва­ти­ся до цьо­го. Но­ве про­су­ва­є­ться ду­же важ­ко».

Пі­сля роз­мо­ви на ву­ли­ці, хо­че­ться зі­грі­ти­ся десь за ка­вою. Ви­бір на По­до­лі ве­ли­кий: про­сті за­бі­гай­лів­ки і ви­шу­ка­ні ре­сто­ра­ни, кон­ди­тер­ські, пи­ріж­ко­ві то­що. З ву­ли­чних стен­дів за­про­шу­ють ску­шту­ва­ти се­зон­ні стра­ви, пе­ре­ва­жно з гар­бу­за. Але пі­сля спіл­ку­ва­н­ня з Ні­кі­тою та Со­фі­єю-Хри­сти­ною дум­ки якісь пра­гма­ти­чні. Уяв­ля­єш, скіль­ки за­ли­шків від на­їд­ків мо­жуть пе­ре­ро­бля­ти ці за­кла­ди. Й їм гар­на про­мо­ція, і для дов­кі­л­ля ко­ри­сно.

ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.