«...Ми прои­о­ди­мо иа­тар­сис»

Den (Ukrainian) - - Актуальне Інтерв’ю - Дми­тро ПЛАХТА, «День», Львів Фото надано Іри­но­ю­КЛЮЧКОВСЬКОЮ

2017

-й — рік, у який укра­їн­ці від­зна­ча­ють одра­зу де­кіль­ка сум­но­зві­сних пам’ятних дат. 70-річ­чяз ча­су про­ве­де­н­ня­о­пе­ра­ції «Ві­сла», 80-ті ро­ко­ви­ни від по­ча­тку ма­со­вих роз­стрі­лів в ур­очи­щі Сан­дар­мох, 85-ті ро­ко­ви­ни Го­ло­до­мо­ру, 70-річ­чя­де­пор­та­ції укра­їн­ців у Ка­зах­стан... Бо­льо­вих то­чок в Укра­ї­ни чи­ма­ло. І про ко­жну з них не­об­хі­дно го­во­ри­ти на всіх рів­нях.

У жов­тні чи­слен­на укра­їн­ська де­ле­га­ці­я­ви­ру­ши­ла до Ка­зах­ста­ну, аби від­вер­то по­го­во­ри­ти про на­бо­лі­ле та актуальне з ка­зах­ськи­ми на­у­ков­ця­ми й там­те­шньою гро­ма­дою укра­їн­ців. Низ­ку за­хо­дів із від­зна­че­н­ня70-ї рі­чни­ці де­пор­та­ції укра­їн­ців до Ка­зах­ста­ну ор­га­ні­зу­вав Па­сто­раль­но- мі­гра­цій­ний від­діл УГКЦ за під­трим­ки По­соль­ства Укра­ї­ни в Ре­спу­блі­ці Ка­зах­стан. Зокре­ма, там від­був­ся­Фо­рум укра­їн­ців « Ду­хов­на та куль­тур­на іден­ти­чність укра­їн­ців схі­дної Єв­ро­пи, Близь­ко­го Схо­ду та Азії. Вчо­ра. Сьо­го­дні. Зав­тра» і між­на­ро­дна на­у­ко­во-пра­кти­чна кон­фе­рен­ці­я­за те­мою «Де­пор­та­ці­я­на­ро­дів в епо­ху то­та­лі­та­ри­зму: істо­ри­чні уро­ки».

Про те, як вша­но­ву­ва­ли ре­пре­со­ва­них і кон­со­лі­ду­ва­ли тих, хто мі­гру­вав, « День » по­спіл­ку­вав­ся з ди­ре­кто­ром Між­на­ро­дно­го ін­сти­ту­ту осві­ти, куль­ту­ри та зв’ яз­ків із ді­а­спо­рою На­ціо­наль­но­го уні­вер­си­те­ту « Львів­ська по­лі­те­хні­ка » Іри­ною КЛЮЧКОВСЬКОЮ, яка про­ве­ла п’ять днів у Ка­зах­ста­ні в скла­ді укра­їн­ської де­ле­га­ції.

«В УКРА­Ї­НІ НЕ ДО­СТА­ТНЬО ГЛИ­БО­КО ВИВЧАЄТЬСЯ ПИ­ТА­Н­НЯ ДЕ­ПОР­ТА­ЦІЇ УКРА­ЇН­ЦІВ ДО КА­ЗАХ­СТА­НУ»

— Іри­но Ми­хай­лів­но, зна­є­мо, що крім­про­фе­сій­но­го та гро­ма­дян­сько­го обов’яз­ку ця по­їзд­ка ма­ла для вас і осо­би­стий ха­ра­ктер...

— Так, для­ме­не ця­по­їзд­ка бу­ла осо­бли­вою. І з то­чки зору про­фе­сій­ної, як ви слу­шно за­ува­жи­ли, і то­му, що яса­ма — з ро­ди­ни де­пор­то­ва­них. За­хо­ди у Ка­ра­ган­ді від­бу­ва­ли­сяз на­го­ди 70- лі­т­тя­де­пор­та­ції. Це бу­ла ма­со­ва акці­я­під на­звою «Опе­ра­ція«За­хід», у рам­ках якої в 1947 ро­ці при­му­со­во пе­ре­се­ли­ли май­же 180 ти­сяч укра­їн­ців із За­хі­дної Укра­ї­ни, що бу­ло справ­жньою етно­де­мо­гра­фі­чною ка­та­стро­фою для­ре­гіо­ну, з яко­го «ви­чи­ща­ли» чле­нів ОУН, УПА та їхні ро­ди­ни. Під час ви­сту­пу на на­у­ко­вій кон­фе­рен­ції, де акцен­ту­ва­ли ува­гу са­ме на по­ді­ях 1947 ро­ку, я від­зна­ча­ла, що це бу­ла ли­ше одна з хвиль де­пор­та­ції. Мо­я­ро­ди­на за­зна­ла ре­пре­сій у по­пе­ре­дніх хви­лях. Ді­ду­ся, Фе­до­ра Ку­зи­ка, чле­на ОУН, аре­шту­ва­ли і за­сла­ли у 1939 ро­ці до Кар­ла­гу — кон­цен­тра­цій­но­го та­бо­ру в Ка­ра­ган­ді. Баб­цю з дво­ма ді­тьми де­пор­ту­ва­ли у кві­тні 1940-го. Во­ни опи­ни­ли­сяу про­ти­ле­жній ча­сти­ні Ка­зах­ста­ну — в Пав­ло­дар­ській обла­сті. Та­ким чи­ном сім’ ї роз­ри­ва­ли, щоб чле­ни ро­ди­ни не ма­ли змо­ги кон­та­кту­ва­ти між со­бою.

Уже в Ка­зах­ста­ні ма­ми­но­го бра­та Іго­ряв­пер­ше за­а­ре­шту­ва­ли у се­ли­щі Май­ка­їн Ба­я­на­уль­сько­го рай- ону. Там йо­го ка­ту­ва­ли, але ви­пу­сти­ли до на­ста­н­ня­пов­но­лі­т­тя . До­те­пер збе­рі­га­є­мо йо­го порт­рет, на­ма­льо­ва­ний ву­гі­л­лям на кла­пти­ку по­ло­тна, зро­бле­ний у тюр­мі су­сі­дом по ка­ме­рі. А пі­сля18- ти за­бра­ли вдру­ге. Мо­я­баб­ця­йшла пі­шки май­же 200 кі­ло­ме­трів до Пав­ло­дар­ської тюр­ми, щоб їй да­ли мо­жли­вість із ним по­ба­чи­ти­ся. На що отри­ма­ла від­по­відь: «Аре­што­ва­ний без пра­ва пе­ре­пи­ски і від­прав­ле­ний на ру­дни­ки». По­тім над­хо­ди­ли да­ле­кі згад­ки, що він пе­ре­бу­ває в Жез­ка­зга­ні й, мо­жли­во, брав участь у Кен­гір­сько­му пов­стан­ні, яке у 1954 ро­ці роз­ду­ши­ли тан­ка­ми. Про­те до­ку­мен­тів, що під­твер­джу­ва­ли б це, ме­ні так і не вда­ло­ся зна­йти. Ді­дусь був по­втор­но аре­што­ва­ний і за­ги­нув у Но­во­си­бір­ській обла­сті. Мі­сця­по­хо­ва­н­ня­зна­йти та­кож не вда­ло­ся. Я ж да­лі шу­ка­ти­му шля­хи ді­да та дядь­ка, адже до­те­пер маю ду­же ску­пі да­ні.

Пі­сля­де­пор­та­ції ви­жи­ли тіль­ки мо­я­баб­цяі ма­ма, які по­вер­ну­ли­ся­до Укра­ї­ни в 1946 ро­ці.

Ко­ли зга­дую Ка­зах­стан, ме­ні зда­є­ться, що я го­во­рю про ще одно­го чле­на сво­єї ро­ди­ни. Від­ко­ли се­бе усві­дом­люю, то пам’ятаю, що в на­шій ро­ди­ні бу­ла баб­ця, ма­ма й та­то, ми — ді­ти — і... був ще по­стій­но при­су­тній Ка­зах­стан. То­му яв­дя чна ор­га­ні­за­то­рам за мо­жли­вість по- їха­ти ту­ди і по­ди­ви­ти­ся, що це за зем­ля, по­бу­ва­ти на мі­сці ко­ли­шніх кон­цен­тра­цій­них та­бо­рів, че­рез які про­йшли ти­ся­чі лю­дей рі­зних на­ціо­наль­но­стей, адже це бу­ла тра­ге­дія не ли­ше укра­їн­ців. Ви­се­ля­ли і по­ля­ків, і нім­ців, і че­чен­ців, і пред­став­ни­ків ба­га­тьох ін­ших на­ціо­наль­но­стей. Зре­штою, ре­пре­су­ва­ли са­мих ка­за­хів.

Сю­ди не­об­хі­дно во­зи­ти на екс­кур­сії з усі­єї Єв­ро­пи, щоб не за­бу­ва­ли і пам’ята­ли, чим бу­ла і є ім­пе­рія, яка ни­ні за­зі­хає на на­шу дер­жа­ву. Це бу­ло б до­брим си­гна­лом­на­га­ду­ва­н­ням для Єв­ро­пи, який би міг змі­ню­ва­ти сприйня­т­тя Укра­ї­ни і да­ти глиб­ше ро­зу­мі­н­ня­на­шої ни­ні­шньої си­ту­а­ції.

— Істо­рія де­пор­то­ва­них укра­їн­ців до Ка­зах­ста­ну ни­ні не на­ле­жно до­слі­дже­на. Чи мо­жна че­ка­ти в най­ближ­чо­му май­бу­тньо­му на про­грес у цьо­му пи­тан­ні?

— Одне із по­ба­жань, яке про­зву­ча­ло від ка­зах­ських істо­ри­ків до укра­їн­ських ко­лег, сто­су­ва­ло­ся то­го, що, по­при від­кри­ті ар­хі­ви, в Укра­ї­ні до­сі не до­ста­тньо гли­бо­ко і ком­пле­ксно ви­вча­є­ться­пи­та­н­ня де­пор­та­ції до Ка­зах­ста­ну. Їхні істо­ри­ки не ма­ють змо­ги пра­цю­ва­ти з ар­хі­ва­ми, оскіль­ки там є мо­ра­то­рій більш ніж на 50 ро­ків на їхнє від­кри­т­тя. Ін­ди­ві­ду­аль­но ще мо­жли­во отри­ма­ти до­від­ку про де­пор­то­ва­них чи за­а­ре­што­ва­них, хо­ча язвер­та­ла­сяі не отри­ма­ла до­сто­вір­них да­них про свою ро­ди­ну. Втім, для гли­бо­ко­го і си­стем­но­го ви­вче­н­ня пи­та­н­ня­у­мов не­до­ста­тньо.

Ва­жли­во, що істо­ри­ки з одно­го та дру­го­го бо­ку зу­стрі­ли­ся, до­мо­ви­ли­ся­про спіль­ні до­слі­дже­н­ня. Зокре­ма, бу­ла про­по­зи­ці­я­про на­пи­са­н­ня­ли­ста до Пре­зи­ден­та Ка­зах­ста­ну Нур­сул­та­на На­зар­ба­є­ва із про­ха­н­ням від­кри­ти ча­сти­ну ар­хі­вів. Спо­ді­ва­ю­ся, що кон­фе­рен­ція по­кла­де по­ча­ток для­плі­дної спів­пра­ці обох сто­рін, аби ство­ри­ти спіль­ний ін­те­ле­кту­аль­ний істо­ри­чний про­дукт, який слу­гу­ва­ти­ме обом на­ро­дам.

«НАРУГА НЕ ЛИ­ШЕ НАД ДЕПОРТОВАНИМИ, А Й НАД КАЗАХСЬКОЮ ЗЕМ­ЛЕЮ»

— Ре­пре­сив­на си­сте­ма здій­сни­ла на­ру­гу над депортованими... Чи за­ли­ши­ла ця тра­ге­дія руб­ці на са­мо­му Ка­зах­ста­ні?

Іри­на КЛЮЧКОВСЬКА — про 70-ті ро­ко­ви­ни де­пор­та­ції укра­їн­ців

у Ка­зах­стан

— Ве­ли­че­зна те­ри­то­рі­я­Ка­зах­ста­ну бу­ла всі­я­на кон­цен­тра­цій­ни­ми та­бо­ра­ми. Однак ні­хто не пи­тав­ся­до­зво­лу в ка­за­хів, чи во­ни хо­чуть свою зем­лю пе­ре­тво­ри­ти на ка­тів­ню і цвин­тар. Це ба­га­та кра­ї­на. Ка­за­хи ка­жуть, що в них під но­га­ми ці­ла та­бли­ця­Мен­де­лє­є­ва. На­то­мість їхню зем­лю пе­ре­тво­ри­ли на су­ціль­ний та­бір, усі­я­ний кіс­тка­ми. Ко­ли ми по­їха­ли на ме­мо­рі­аль­не кла­до­ви­ще на мі­сці ко­ли­шньо­го та­бо­ру в се­лі Спа­ське, по до­ро­зі сте­пом один чо­ло­вік під­няв якийсь пре­дмет, яким ви­яви­ла­ся люд­ська кіс­тка. Це бу­ла наруга не ли­ше над депортованими лю­дьми, над їхньою гі­дні­стю, а й над казахською зем­лею та її на­ро­дом.

Там, у Ка­зах­ста­ні, яду­же ви­ра­зно зро­зумі­ла ще раз і ще раз — про всі на­ші бо­лю­чі ре­чі тре­ба го­во­ри­ти. По­ки бо­лі­ти­ме, до­ти за­ли­ша­ти­ме­ться­жи­вим... Ли­ше про­йшов­ши че­рез усі на­ші бо­льо­ві то­чки, ми зці­ли­мо­сяі при­йде ка­тар­сис.

— Депортованими бу­ли лю­ди рі­зних на­ціо­наль­но­стей із рі­зних кон­фе­сій. Як ре­зю­му­є­те спів­пра­цю цер­ков у ка­зах­сько­му кон­текс­ті?

— Я би хо­ті­ла на­го­ло­си­ти на еку­ме­ні­чній спів­пра­ці цер­ков. Справ­ді, там бу­ли лю­ди рі­зних кон­фе­сій та рі­зно­го ві­ро­спо­віда­н­ня. Однак між ни­ми ні­ко­ли не бу­ло кон­флі­ктів.

На­при­клад, депортованими бу­ли нім­ці, які 20 ро­ків до­би­ва­ли­ся­до­зво­лу по­бу­ду­ва­ти ри­мо-ка­то­ли­цький храм у Ка­ра­ган­ді. Їх ре­а­бі­лі­ту­ва­ли в 1957 ро­ці. І ли­ше у 1977- му во­ни отри­ма­ли до­звіл. Цей храм, який був при­зна­че­ний для­ри­мо- ка­то­ли­ків, до­по­ма­га­ли бу­ду­ва­ти всі: і пра­во­слав­ні, і гре­ко-ка­то­ли­ки. Зго­дом ту­ди при­хо­ди­ли та­кож усі. У то­му чи­слі гре­ко- ка­то­ли­кам там ви­ді­ля­ли час для­бо­го­слу­жі­н­ня , по­ки во­ни не по­бу­ду­ва­ли свою цер­кву.

Під час бо­го­слу­жі­н­няі па­на­хи­ди у гре­ко-ка­то­ли­цькій цер­кві за по­мер­ли­ми і ти­ми, хто за­ли­шив­ся­жи­вим, бу­ло ду­же при­єм­но, що, крім гре­ко-ка­то­ли­цько­го ду­хо­вен­ства, був нун­цій ри­мо-ка­то­ли­цької цер­кви, який від­був ці­ле бо­го­слу­жі­н­ня. По­тім він та­кож по­їхав у Спа­ське і мо­лив­ся­ра­зом із на­ши­ми лю­дьми. Ці ре­чі ма­ють ду­же гли­бо­кий зміст. Ко­ли при­пи­ня­ю­ться чва­ри, ко­ли пе­ред лю­дьми ду­хов­ність стає до­мі­нан­тою і не за­ли­ша­є­ться­мі­сця­для між­кон­фе­сій­них кон­флі­ктів, для ме­не це — по­зи­тив­ний си­гнал.

Сим­во­лі­чним бу­ло і спо­ру­дже­н­ня­пам’я тни­ка де­пор­то­ва­ним укра­їн­цям з на­го­ди від­зна­че­н­ня 70- х ро­ко­вин їх де­пор­та­ції у Ка­зах­стан. Йо­го вста­но­ви­ли на те­ри­то­рії укра­їн­ської цер­кви в Ка­ра­ган­ді. Там він сто­я­ти­ме не ли­ше як знак пам’ яті за ти­ми, хто пе­ре­йшов до­ро­гу стра­ж­дань, а й як знак укра­їн­ської при­су­тно­сті.

Для­ме­не осо­би­сто бу­ло ва­жли­во, що від­бу­ло­ся­ба­га­то бо­го­слу­жінь: від­спі­ва­ли та від­мо­ли­ли всіх за­ка­то­ва­них, які від­да­ли жи­т­тяу стра­шних умо­вах кон­цен­тра­цій­них та­бо­рів. До Укра­ї­ни япо­вер­ну­ла­сяз пев­ним від­чу­т­тям по­лег­ше­н­ня.

«ПОТУЖНИЙ ПОШТОВХ ДЛЯ АКТИВІЗАЦІЇ УКРА­ЇН­ЦІВ У КА­ЗАХ­СТА­НІ»

— Як сприйня­ла іні­ці­а­ти­ву Фо­ру­му Укра­їн­ська гро­ма­да в Ка­зах­ста­ні? І в яко­му ста­ні во­на там?

— Фо­рум зі­брав укра­їн­ців з ба­га­тьох ре­гіо­нів Ка­зах­ста­ну. За рі­зни­ми оцін­ка­ми, за­раз там про­жи­ває 300 ти­сяч укра­їн­ців: це і на­щад­ки де­пор­то­ва­них, і лю­ди, які пе­ре­їха­ли ту­ди за ін­ших об- ста­вин. На жаль, во­ни за­зна­ють від­чу­тної аси­мі­ля­ції. Пе­ред здо­бу­т­тям не­за­ле­жно­сті бу­ла ін­фор­ма­ція, що укра­їн­ців у Ка­зах­ста­ні — 900 ти­сяч. Де ре­шта 600 ти­сяч? Зна­чна ча­сти­на аси­мі­лю­ва­ла­ся, ве­ли­ка ча­сти­на ви­їжджає до Ро­сії.

Ка­зах­стан — це кра­ї­на, в якій ми за­раз не спо­сте­рі­га­є­мо актив­них мі­гра­цій­них про­це­сів з Укра­ї­ни. Ма­ло лю­дей сьо­го­дні їде ту­ди. А от­же, гро­ма­да не ді­стає «сві­жої кро­ві», під­си­ле­н­ня. Тре­ба ро­зу­мі­ти, що мі­гра­ці­я­зав­жди має дві сто­ро­ни. З одно­го бо­ку, це від­тік лю­дей із Укра­ї­ни. Сьо­го­дні ек­спер­ти го­во­рять про де­мо­гра­фі­чну ка­та­стро­фу, зу­мов­ле­ну ве­ли­ки­ми від­то­ка­ми лю­дей, що є за­гро­зою на­ціо­наль­ній без­пе­ці Укра­ї­ни. З ін­шо­го бо­ку, це ве­ли­ке під­си­ле­н­ня­тих гро­мад, які жи­вуть за ме­жа­ми Укра­ї­ни. За пра­виль­ної по­лі­ти­ки ці гро­ма­ди мо­гли б ста­ти ді­є­вим ін­стру­мен­том у ре­а­лі­за­ції на­ших най­рі­зно­ма­ні­тні­ших, у то­му чи­слі й зов­ні­шньо­по­лі­ти­чних, зав­дань.

Се­ред укра­їн­ської гро­ма­ди го­стро сто­їть пи­та­н­ня­збе­ре­же­н­ня на­ціо­наль­ної іден­ти­чно­сті. Цим пи­та­н­ням 20 ро­ків за­йма­є­ться Апо­столь­ський де­ле­гат від гре­ко­ка­то­ли­цької цер­кви о. Ва­силь Го­ве­ра. Ми ма­є­мо ба­га­то спіль­но на­пра­цьо­ва­них про­е­ктів. Зокре­ма, про­тя­гом чо­ти­рьох ро­ків на­ші ви­кла­да­чі при­їжджа­ли ту­ди, аби про­во­ди­ти лі­тні шко­ли з ді­тьми, яких о. Го­ве­ра зби­рав зі всьо­го Ка­зах­ста­ну. Якщо вда­сться­зна­йти фінансування, то пла­ну­є­мо ор­га­ні­зу­ва­ти по­їзд­ку для­тих ді­тей до Укра­ї­ни. Цей чо­ло­вік ви­ко­нує роль не ли­ше ду­хів­ни­ка, а й пра­цює ба­га­то для­кон­со­лі­да­ції укра­їн­ської гро­ма­ди і збе­ре­же­н­ня­її укра­їн­ської то­то­жно­сті.

Ва­жли­во, що Фо­рум від­був­ся са­ме у дні від­зна­че­н­ня­ці­єї тра­гі­чної сто­рін­ки на­шої істо­рії. Він по­с­при­яв на­вер­нен­ню ба­га­тьох лю­дей в укра­їн­ське се­ре­до­ви­ще. Це від­бу­ва­ло­ся­на мо­їх очах. На­при­клад, ко­ли лю­ди­на про­чи­та­ла ого­ло­ше­н­ня­про Фо­рум, при­йшла, щоб про­сто по­слу­ха­ти. Про­тя­гом жи­т­тяв Ка­зах­ста­ні во­на втра­ти­ла мо­ву, її ді­ти та­кож укра­їн­ською вже не роз­мов­ля­ють. Пі­сля уча­сті у тих за­хо­дах, во­на ска­за­ла: « Все, яхо­чу бу­ти у то­ва­ри­стві. Я хо­чу по­вер­ну­ти свою мо­ву. Хо­чу, щоб мої ді­ти зна­ли, звід­ки во­ни ро­дом». Бе­зу­мов­но, ті за­хо­ди ма­ли ве­ли­ке зна­че­н­ня­не тіль­ки для­тих, хто при­їхав з Укра­ї­ни, а й для­мі­сце­вих.

Слід за­зна­чи­ти, що у Ка­зах­ста­ні ство­ре­но спри­я­тли­ві умо­ви для­під­трим­ки на­ціо­наль­них мен­шин. У їхніх До­мах дру­жби укра­їн­ські спіль­но­ти ма­ють без­опла­тно ви­ді­ле­ні при­мі­ще­н­ня, де мо­жуть зби­ра­ти­сяі про­во­ди­ти свої за­хо­ди. Так, укра­їн­ських шкіл не­ба­га­то, во­ни ді­ють у фор­мі су­бо­тніх чи не­діль­них шкіл, але при­чи­на цьо­го рад­ше в то­му, що укра­їн­ці в Ка­зах­ста­ні не зо­се­ре­дже­ні ком­па­ктно. Втім, умо­ви для­ро­з­ви­тку гро­ма­ди во­ни ма­ють. Чи­ма­ло за­ле­жить від актив­но­сті са­мих лю­дей: чи за­хо­чуть во­ни за­йма­ти­ся­укра­їн­ськи­ми спра­ва­ми.

За­хо­ди, які від­бу­ли­ся у Ка­зах­ста­ні, не бу­ли фор­маль­ни­ми, «для га­ло­чки » . Во­ни ма­ли кон­кре­тні ці­лі. Зви­чай­но, це від­зна­че­н­ня 70-лі­т­тя­де­пор­та­ції. Во­дно­час сто­я­ло і пи­та­н­ня кон­со­лі­да­ції са­мої укра­їн­ської гро­ма­ди в Ка­зах­ста­ні. Це був потужний поштовх для активізації укра­їн­ців у Ка­зах­ста­ні. Але для­у­спі­ху спра­ви, крім спри­я­тли­вих умов, є ще одна ва­жли­ва річ — спіль­на си­стем­на пра­цяі вза­є­мо­ді­я­дер­жа­ви Укра­ї­на і гро­ма­ди.

Ме­мо­рі­аль­ний му­зей у се­лі До­лін­ка

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.