Кри­ти­чні роз­ду­ми зне­хту­ва­но­го гель­мін­та

Den (Ukrainian) - - Прес-клуб «дня» - Ігор ЯКОВЕНКО, Мо­сква, спе­ці­аль­но для «Дня»

Кри­ва­ві са­ди­сти і ти­ра­ни де­ко­ли не цу­ра­ю­ться твор­чих шу­кань. Не­рон у про­між­ках між ма­со­ви­ми стра­та­ми спів­ав, пи­сав п’єси та вір­ші, му­зи­ку­вав і на­віть «пе­ре­ма­гав» на всіх му­зи­чних і по­е­ти­чних кон­кур­сах. Гі­тлер пи­сав аква­ре­лі, що­прав­да, ві­ден­ська Ака­де­мія обра­зо­твор­чих ми­стецтв три­чі від­мов­ля­ла йо­му у всту­пі, за що зго­дом ві­ден­ські ху­до­жні ака­де­мі­ки бу­ли ба­га­то ра­зів ла­я­ні та про­кля­ті всім про­гре­сив­ним люд­ством. Геб­бельс скла­дав вір­ші, пи­сав п’єси та ро­ма­ни. Ду­же хо­тів ста­ти пу­блі­ци­стом, але ви­дав­ці чо­мусь по­вер­та­ли йо­го стат­ті, про що зго­дом де­які з них гір­ко по­шко­ду­ва­ли.

По­мі­чник пре­зи­ден­та Пу­ті­на — Вла­ди­слав Сур­ков — здо­був по­пу­ляр­ність як лі­те­ра­тор, му­зи­кант і по­лі­ти­чний ми­сли­тель уже в той пе­рі­од сво­го жи­т­тя, ко­ли жо­дно­му ре­да­кто­ро­ві ЗМІ не спа­ло б на дум­ку від­ки­ну­ти йо­го твор­чість. Усе, що пу­блі­ку­вав ви­га­дник кон­це­пції «су­ве­рен­ної де- мо­кра­тії» й ар­хі­те­ктор су­ча­сної пу­тін­ської по­лі­ти­чної си­сте­ми, чи то ро­ман «Око­ло­но­ля», чи то вірш, який роз­гля­дав­ся під мі­кро­ско­пом, і на­віть най­су­во­рі­ші кри­ти­ки зна­хо­ди­ли в твор­чо­сті Вла­ди­сла­ва Юрі­йо­ви­ча озна­ки чи­ма­ло­го та­лан­ту.

■ А ті з них, хто не був у за­хва­ті від ре­жи­му, ство­ре­но­го за уча­стю крем­лів­сько­го обда­ру­ва­н­ня, із су­мом по­хи­ту­ю­чи го­ло­ва­ми, ше­пта­ли: «Не той шлях обра­ла лю­ди­на, ох, не той... » . Пе­ре­ко­на­ний, що жо­ден із цих кри­ти­ків не узяв би в ру­ки ні­чо­го з на­пи­са­но­го Сур­ко­вим, як­би він не слу­жив у адмі­ні­стра­ції пре­зи­ден­та, а як­би й узяв по­мил­ко­во, то від­ки­нув би ги­дли­во як гра­фо­ман­ську ні­се­ні­тни­цю. Але, оскіль­ки цю гі­по­те­зу важ­ко пе­ре­ві­ри­ти, за­ли­ши­мо ху­до­жні опу­си Сур­ко­ва у спо­кої, адже в оцін­ці лі­те­ра­тур­них тво­рів не­ма­ло суб’єктив­но­го.

■ Де­що ін­ша ситуація з опу­блі­ко­ва­ною 7.11.2017 на сай­ті RT стат­ті Сур­ко­ва « Кри­за ли­це­мір­ства » , яка ви­кли­ка­ла бур­хли­ве чи­та­цьке за­ці­кав­ле­н­ня та бу­ла пе­ред­ру­ко­ва­на на де­кіль­кох по­пу­ляр­них ре­сур­сах, се­ред яких і сайт « Эхо Мо­сквы». Текст цей, не­зва­жа­ю­чи на де­який на­літ «за­у­ми», що сфор­му­ва­ла­ся в ре­зуль­та­ті спроб автора на­да­ти до­сить ба­наль­ним дум­кам гли­бо­ке фі­ло­соф­ське об­ґрун­ту­ва­н­ня, в ці­ло­му до­сить зро­зумі­лий і про­стий для ана­лі­зу. А ана­ліз цей не­об­хі­дний, оскіль­ки ста­т­тя Сур­ко­ва — це ще одна кра­пля в тій хви­лі про­фан­но­го мі­фу про За­хід, що роз­кла­да­є­ться і гніє, який слу­жить під­по­рою са­краль­но­го мі­фу про Ве­ли­ку пу­тін­ську Ро­сію і по­кли­ка­ний укрі­пи­ти цей украй не­без­пе­чний для всьо­го сві­ту ре­жим.

■ Пре­дмет сур­ков­сько­го ана­лі­зу та ви­кри­валь­ної кри­ти­ки — ли­це­мір­ство За­хо­ду, яке пу­тін­ський по­мі­чник обі­цяє до­слі­джу­ва­ти «по­за ети­чни­ми ко­ор­ди­на­та­ми». «Ка­за­ти одне, ду­ма­ти ін­ше, ро­би­ти тре­тє на­чеб­то не­до­бре, але по-ін­шо­му май­же ні у ко­го не ви­хо­дить», — по­ві­дом­ляє Сур­ков. І да­лі йде клю­чо­ва для да­ної стат­ті те­за: « Ли­це­мір­ство в ра­ціо­на­лі­сти­чній па­ра­ди­гмі за­хі­дної ци­ві­лі­за­ції не­ми­ну­че з двох при­чин». Про при­чи­ни, які на­во­дить Сур­ков, тро­хи ниж­че. А за­раз — го­лов­не: ли­це­мір­ство, ви­яв­ля­є­ться, не­ми­ну­че для за­хі­дної ци­ві­лі­за­ції, до якої Сур­ков яв­но не за­ра­хо­вує Ро­сію, — у нас же су­ве­рен­на де­мо­кра­тія, За­хід нам не указ! Тоб­то, ли­це­мір­ство — це, за Сур­ко­вим, су­то за­хі­дне яви­ще. Ні в Ро­сії, ні в Ки­таї, ні в іслам­сько­му сві­ті жо­дно­го ра­зу не по­ши­рю­ва­не. Це в стат­ті Сур­ко­ва пря­мо не ствер­джу­є­ться, але з усьо­го текс­ту про­сту­пає ціл­ком ви­ра­зно.

■ Те­пер про при­чи­ни «не­ми­ну­чо­го ли­це­мір­ства За­хо­ду » . Їх, як бу­ло ска­за­но, дві. «По-пер­ше, са­ма стру­кту­ра мо­ви, при­найм­ні зв’ язної, «ро­зум­ної» мо­ви ду­же лі­ній­на, ду­же фор­маль­на, щоб пов­но­цін­но від­обра­жа­ти так зва­ну ре­аль­ність. Те, що зда­є­ться ло­гі­чним, завжди більш-менш є по­мил­ко­вим. Мо­ва — це дво­ви­мір­ний про­стір, усі ви­ра­жаль­ні за­со­би, все «ба­гат­ство і рі­зно­ма­ні­т­тя» якої зво­ди­ться на­справ­ді до не­злі­чен­них по­вто­рів у рі­зних мас­шта­бах і на рі­зні те­ми про­стої змі­сто­утво­рю­валь­ної па­ри «так»/»ні». Цей вми­кач/ви­ми­кач будь- яко­го сло­ва і будь- яких сло­во­спо­лу­чень — від про­ха­н­ня пе­ре­да­ти гір­чи­цю до «Бра­тів Ка­ра­ма­зо­вих» і те­о­рії су­пер­струн — кла­цає ти­ся­чу ра­зів на день у мі­льяр­дах го­лів. Але скіль­ки б він не кла­цав, він не мо­же впхну­ти ба­га­то­ви­мір­ний світ «не­га­ба­ри­та» в пло­ске люд­ське ми­сле­н­ня». Кі­нець ци­та­ти.

■ Те, що Сур­ко­ву близь­кий дух по­стмо­дер­ні­зму, це зро­зумі­ло. Мо­жли­во, він на­віть чи­тав Жа­ка Дер­рі- да, або ви­клад йо­го кри­ти­ки за­хі­дної ло­го­цен­трист­ської тра­ди­ції та за­сно­ва­них на ній іде­ях про­гре­су, істи­ни та мо­ра­лі. В будь-яко­му ра­зі, якийсь від­го­мін кни­ги Дер­рі­да «Про гра­ма­то­ло­гію», що ви­да­на 1967 ро­ку, в текс­ті Сур­ко­ва при­су­тні. Що­прав­да, ви­кла­де­ні во­ни на­стіль­ки вуль­гар­но, що зна­ме­ни­тий фран­цузь­кий ви­кри­вач за­сад за­хі­дної ци­ві­лі­за­ції, як­би був жи­вий, не­о­дмін­но огрів би Сур­ко­ва кан­де­ля­бром за спо­тво­ре­н­ня сво­їх ідей.

■ Спро­сто­ву­ва­ти Сур­ко­ва ну­дно, але тре­ба. Мо­ва — не дво­ви­мір­ний про­стір. Зве­де­н­ня йо­го рі­зно­ма­ні­т­тя до двій­ко­во­го ко­ду — це один із за­со­бів фор­ма­лі­за­ції. Ще 1920 ро­ку по­ляк Ян Лу­ка­ше­вич ство­рив си­сте­му ба­га­то­зна­чної ло­гі­ки, в якій окрім «так»/«ні» є ін­ші ва­рі­ан­ти. На­при­клад, « не знаю » , « мо­жли­во » , « ймо­вір­но » , «не ви­зна­че­но».

■ Якщо очи­сти­ти текст Сур­ко­ва від лег­кої « за­у­ми » та від­вер­то по­мил­ко­вих твер­джень — а це 99% текс­ту, — то на дні ви­яви­ться ціл­ком ба­наль­на ма­лю­сінь­ка істи­на: що ро­зум лю­ди­ни схиль­ний до помилок і па­ра­до­ксів, ми­сле­н­ня — су­пе­ре­чли­ве, а фор­маль­на ло­гі­ка — не єди­ний спо­сіб пі­зна­н­ня сві­ту. Теж ме­ні від­кри­т­тя!

■ Дру­га, « глиб­ша » при­чи­на ли­це­мір­ства За­хо­ду, за вер­сі­єю Сур­ко­ва, за­кла­де­на в при­ро­ді лю­ди­ни. « При­ки­ну­ти­ся тим, ким ти не є, при­хо­ва­ти свої на­мі­ри — це най­ва­жли­ві­ша те­хно­ло­гія біо­ло­гі­чно­го ви­жи­ва­н­ня » , — по­ві­дом­ляє Сур­ков. — «Без цьо­го в ди­кій при­ро­ді не мо­жна ні на­па­сти, ні схо­ва­ти­ся. Лю­ди успад­ку­ва­ли ін­стинкт уда­ва­н­ня від ди­ких пред­ків і ду­же роз­ви­ну­ли йо­го » . І да­лі по­мі­чник Пу­ті­на ви­кла­дає свою, ви­ба­ча­ю­ся за ви­слів, фі­ло­со­фію істо­рії. «Трік­стер, ша­храй, обман­щик, гра­вець — цен­траль­ні пер­со­на­жі і ху­до­жніх опо­відань, і ре­аль­них істо­ри­чних по­дій. Обман­ні ру­хи — ба­зо­вий на­вик фут­бо­лі­ста і бо­ксе­ра. Вій­сько­ва хи­трість — го­лов­на зброя пол­ко­вод­ця. Під­сту­пність — до­блесть шпи­гу­на. Ві­ро­лом­ство — не­за­бо­ро­не­ний при­йом бо­роть­би за вла­ду». Кі­нець ци­та­ти.

■ Жа­ба ба­чить ли­ше ру­хо­мі пре­дме­ти: якщо му­ха си­дить не­по­ру­шно, во­на в без­пе­ці, оскіль­ки її ря­тує жаб’ ячий « да­тчик ру­ху » . У мо­зок Сур­ко­ва вмон­то­ва­ний « да­тчик обма­ну та під­ло­ти», що до­зво­ляє в нав­ко­ли­шньо­му сві­ті ба­чи­ти про­я­ви ли­ше цих вла­сти­во­стей люд­ської на­ту­ри. Все йо­го жи­т­тя ви­ма­га­ло са­ме ці яко­сті куль­ти­ву­ва­ти в собі і шу­ка­ти в тих, що йо­го ото­чу­ють. Мо­жли­во, умі­н­ня обма­ню­ва­ти і па­длю­чи­ти до­по­ма­га­ли Сур­ко­ву на ран­ніх ста­ді­ях йо­го кар’єри, ко­ли він про­су­вав­ся в ди­ких джун­глях ро­сій­сько­го рин­ку ре­кла­ми. Са­ме на обман і під­ло­ту Сур­ков зро­бив став­ку в сво­їй ро­бо­ті з кон­стру­ю­ва­н­ня по­лі­ти­чно­го по­ля Ро­сії, ко­ли ство­рю­вав мо­ло­ді­жні штур­мо­ві за­го­ни «Иду­щих вме­сте» і « На­ших » , ко­ли був одним із го­лов­них іде­о­ло­гів зни­ще­н­ня сво­бо­ди сло­ва, ви­ни­щу­ва­н­ня опо­зи­ції, під­та­со­ву­ва­н­ня ви­бо­рів. Са­ме обман і під­ло­та бу­ли стер­жнем по­лі­ти­ки Пу­ті­на в Укра­ї­ні, до фор­му­ва­н­ня якої Сур­ков до­клав чи­ма­ло зу­силь.

■ На­пев­но, всі пре­дме­ти, якими Сур­ков ко­ри­сту­є­ться: ма­ши­ни, га­дже­ти, одяг — все це або зро­бле­но на За­хо­ді, або вті­ле­н­ня ідей, на­ро­дже­них За­хо­дом. Під­ло­та й обман не ви­ро­бля­ють — ні-чо-го! Сур­ков не в змо­зі зро­зу­мі­ти, що ве­ли­чна ци­ві­лі­за­ція За­хо­ду до­мо­гла­ся то­го, чим Сур­ков ра­зом із усі­єю сво­єю крем­лів­ською «шо­блою» ко­ри­сту­є­ться, по­пу­тно цю са­му ци­ві­лі­за­цію ла­ю­чи і зне­ва­жа­ю­чи, не зав­дя­ки під­ло­ті й обма­ну. Всі до­ся­гне­н­ня За­хо­ду три­ма­ю­ться на двох йо­го го­лов­них цін­но­стях: Сво­бо­ді та До­ві­рі. Зав­дя­ки Сво­бо­ді лю­ди­на ді­стає мо­жли­вість тво­ри­ти. Зав­дя­ки До­ві­рі лю­ди мо­жуть це ро­би­ти ра­зом. Са­ме роз­ви­ток Сво­бо­ди та До­ві­ри — це і є справ­жня істо­рія люд­ства.

■ Сур­ков ра­зом зі сво­їм го­спо­да­рем і йо­го ото­че­н­ням — це ні­які не су­ве­рен­ні во­ло­да­рі, а гель­мін­ти, тоб­то гли­сти, що жи­вуть в ор­га­ні­змі за­хі­дної ци­ві­лі­за­ції та па­ра­зи­ту­ють в цьо­му ор­га­ні­змі. Те, що глист ба­чить дов­ко­ла се­бе, не ви­кли­кає у ньо­го за­хо­пле­н­ня, то­му йо­го кри­ти­чний на­стрій мо­жна зро­зу­мі­ти. Ще зро­зумі­лі­ший сму­ток гель­мін­та, яко­го ви­гна­ли з ор­га­ні­зму. Це якраз ви­па­док Сур­ко­ва, яко­му за всю йо­го під­ло­ту що­до Укра­ї­ни з бе­ре­зня 2014 ро­ку за­бо­ро­не­ний в’їзд до США, Ка­на­ди, ЄС, Ав­стра­лії й Укра­ї­ни. Гель­мін­то­ві Сур­ко­ву в Ро­сії хо­ло­дно і са­мо­тньо. То­му він скав­чить, скар­жи­ться і зви­ну­ва­чує За­хід, що ви­гнав йо­го, в ли­це­мір­стві, обі­цяє йо­му «ци­фро­ву ди­кта­ту­ру » , яку ство­рить « цар За­хо­ду, вождь із на­пів­шту­чним ін­те­ле­ктом» та ін­ші жа­хи. Скіль­ки вже по­ді­бних «про­ро­ків» зми­ло в ка­на­лі­за­цію Істо­рії. Змиє і са­мо­тньо­го гель­мін­та Сур­ко­ва.

Ігор ЯКОВЕНКО, Мо­сква, спе­ці­аль­но для «Дня»

ФОТО РЕЙТЕР

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.