«Не спи­суй­те крим­чан»

Вра­же­н­ня від роз­мо­ви з чо­ло­ві­ком, який ду­же ску­ча­є­за «ма­те­ри­ком»

Den (Ukrainian) - - Пошта «дня» - Сер­гій ЛАЩЕНКО

Ві­ктор ду­же ску­чає за «ма­те­ри­ком». Хоч раз на рік на­ма­га­є­ться по­бу­ва­ти у сто­ли­ці та у за­хі­дних обла­стях. Це жяк ков­ток по­ві­тря! Мо­жна і фільм «Кі­бор­ги» по­ди­ви­ти­ся, і до­схо­чу на­го­во­ри­ти­ся укра­їн­ською. А там... За­ду­шли­ва атмо­сфе­ра оку­по­ва­но­го Кри­му вже й ко­ли­шніх ру­со­фі­лів по­ро­би­ла ске­пти­ка­ми, а що вже го­во­ри­ти про нор­маль­них укра­їн­ців? Спіл­ку­є­мо­ся за ка­вою — Ві­ктор ба­га­то роз­пи­тує про жи­т­тя «на ма­те­ри­ку» і охо­че роз­по­від­ає про крим­ські ре­а­лії. Від­чу­ва­є­ться, що хо­че ви­го­во­ри­ти­ся пі­сля дов­гої ви­му­ше­ної мов­чан­ки. На­ма­га­є­ться го­во­ри­ти пра­виль­ною лі­те­ра­тур­ною, хо­ча в Кри­му роз­мов­ляв пе­ре­ва­жно ро­сій­ською. Те­пер же «ле­гі­тим­но» по­спіл­ку­ва­ти­ся укра­їн­ською йо­му вда­є­ться ли­ше в су­пер­мар­ке­тах Сім­фе­ро­по­ля та ін­ших ве­ли­ких міст. По­ку­пців ба­га­то, і йо­го спри­йма­ють як при­їжджо­го. До та­ких став­ле­н­ня, за­га­лом, то­ле­ран­тне. Мо­ву крим­ча­ни не за­бу­ли ще. На ща­стя, між­крим­ча­на­ми та ма­те­ри­ко­ви­ми укра­їн­ця­ми не­має про­ли­тої кро­ві. І то­му не­має укра­ї­но­фо­бії «де­е­не­рів­сько­го роз­ли­ву». От­же, і йо­му, но­сталь­гу­ю­чо­му, — мов­на пра­кти­ка, і про­дав­ці щоб не за­бу­ва­ли.

За­пи­тую, чи за­ли­ши­ло­ся щось укра­їн­ське на пів­остро­ві.

Ви­яв­ля­є­ться, на де­яких тра­сах ще мо­жна зу­стрі­ти дво­мов­ні укра­їн­сько-ан­глій­ські на­пи­си. Не все всти­гли за­мі­ни­ти. Крим­ча­нин емо­цій­но роз­по­від­ає: «Як­би ви зна­ли — з якою ра­ді­стю і хви­лю­ва­н­ням я те­пер спри­ймаю на­ше «і» в сло­вах «Єв­па­то­рія» та «Фе­о­до­сія». А ра­ні­ше не звер­тав на та­ке ува­ги... До­сі за­ли­ша­є­ться ви­ві­ска «Сіль­по». Збе­ріг­ся ве­ли­кий на­пис на ко­ли­шній укра­їн­ській гім­на­зії: «Жи­ти. Роз­ви­ва­ти­ся. Про­цві­та­ти». Він ви­кли­кає змі­ша­не по­чу­т­тя ра­до­сті й сму­тку. Мі­сця­ми бі­ля ка­фе та їда­лень за­ли­ши­ли­ся тен­ти з на­пи­са­ми «Пи­во тво­єї мрії» то­що. Вла­сни­ки не по­спі­ша­ють їх зні­ма­ти, а лю­ди й не ви­ма­га­ють. Агре­сив­них укра­ї­но­фо­бів ні­би по­мен­ша­ло. В де­яких мар­шру­тках за­ли­ши­ли­ся на­клей­ки: «Апте­чка у во­дія» та «У ви­пад­ку ава­рії роз­би­ти скло мо­ло­тком». Мо­жли­во, ще де­що є — всьо­го не пам’ятаю...»

Якось у ба­хчи­са­рай­ській мар­шру­тці Ві­ктор по­мі­тив на си­дін­ні на­пис: «Крим — це Укра­ї­на». Схо­же, що до­сить дав­ній, але ні­хто не сти­рає йо­го і не до­но­сить у ФСБ. У цьо­му мі­сті ба­га­то крим­ських та­тар, во­дії мар­шру­ток пе­ре­ва­жно та­та­ри, а во­ни одно­зна­чно не спри­йма­ють оку­па­цію. Та й слов’яни не в за­хва­ті від неї. Так що слі­ди опо­ру то тут, то там по­мі­тні. Це мо­жуть бу­ти і жов­то-бла­ки­тні сму­ги, на­не­се­ні фар­бою на пар­ка­нах та на стов­пах. Або на­пис «ПТН-ПНХ» на асфаль­ті.

«Укра­їн­ську мо­ву до­сі мо­жна по­чу­ти на фе­сти­ва­лях. І на­ші пі­сні лю­ди ра­до спри­йма­ють...» — го­во­рить Ві­ктор.

ЦІКАВІ СПОСТЕРЕЖЕННЯ

Що­ра­зу при пе­ре­ти­ні кор­до­ну крим­ча­нин звер­тає ува­гу на ро­сій­ських при­кор­дон­ни­ків. Вва­жає, що це більш елі­тні ча­сти­ни ро­сій­сько­го си­ло­во­го спе­ктра. Не якась там пі­хо­та чи ар­ти­ле­рія... При­кор­дон­ни­ки — не­по­га­ні пси­хо­ло­ги, яко­юсь мі­рою на­віть ана­лі­ти­ки. Ро­зби­ра­ю­ться в лю­дях: «Ме­ні зда­ло­ся, що у де­ко­го з них є по­чу­т­тя ви­ни сто­сов­но Укра­ї­ни. Десь у 30% при­кор­дон­ни­ків во­но про­чи­ту­є­ться — у по­гля­ді, по­ве­дін­ці, в то­наль­но­сті роз­мов. Ро­зу­мі­ють укра­їн­ців, яким оку­па­ція Кри­му на­шко­ди­ла, ускла­дни­ла жи­т­тя. І во­дно­час во­ни не по­збав­ле­ні па­трі­о­ти­зму. Якось я на­звав кон­троль­но-про­пу­скний пункт «блок­по­стом». Адже в мо­їй сві­до­мо­сті кор­дон на Пе­ре­ко­пі ціл­ком шту­чний і тим­ча­со­вий; те жса­ме, що й блок­по­сти по лі­нії роз­ме­жу­ва­н­ня на Дон­ба­сі. Сьо­го­дні є, а зав­тра не­має. Однак один із при­кор­дон­ни­ків не­вдо­во­ле­но по­гля­нув на ме­не і зро­бив за­ува­же­н­ня: «Ка­кой еще блок­пост? Это го­су­дар­ствен­ная гра­ни­ца!» При­кор­дон­ни­ки, на­скіль­ки мо­жу су­ди­ти з їхньої го­вір­ки, десь із гли­бин­них ра­йо­нів Ро­сії, не крим­ча­ни».

Ві­ктор ка­же, що ко­жен, хто має укра­їн­ський па­спорт, від­ра­зу на­ма- га­є­ться отри­ма­ти і за­кор­дон­ний. За ви­ня­тком хі­ба що лі­тніх або ду­же бі­дних лю­дей, усі на­ма­га­ю­ться ви­ко­ри­ста­ти цю мо­жли­вість. А ось при­їжджі ро­сі­я­ни та­кої мо­жли­во­сті не ма­ють. То­му між­ко­рін­ни­ми крим­ча­на­ми і «оку­пан­та­ми» вже про­ля­гла пев­на трі­щин­ка. З мо­сков­сько­го бо­ку — зверх­ність, а з бо­ку крим­чан не­с­прийня­т­тя при­їжджих. Ін­ко­ли їх на­зи­ва­ють «по­на­е­хав­ши­ми», а ін­ко­ли на­ба­га­то ка­те­го­ри­чні­ше — «оку­пан­та­ми».

ДОНЕЦЬКІ В КРИ­МУ

Ві­ктор роз­по­від­ає про кон­та­кти з «по­на­е­хав­ши­ми». Від них мо­жна по­чу­ти, що крим­ча­ни — нев­дя­чні, бо в гли­бин­них ра­йо­нах Ро­сії лю­ди жи­вуть зна­чно гір­ше. Кіль­ка ра­зів на­тра­пляв на укра­їн­ських гро­ма­дян ро­дом із Дон­ба­су. «Якось, ку­па­ю­чись у мо­рі, я ви­ло­вив на­дув­ний ма­трац, яко­го від­не­сло ві­тром, — ка­же крим­ча­нин. — Че­рез де­який час до ме­не при­біг йо­го вла­сник. По­дя­ку­вав за те, що я не дав йо­го «транс­пор­ту» від­дрей­фу­ва­ти да­ле­ко в мо­ре. Ви­яви­ло­ся, що цей хло­пець із Дон­ба­су. Був де­який час в «опол­чен­ні», сто­яв на блок­по­стах. Але по­тім пі­шов. Ка­же: «Там якісь при­дур­ки по­на­їжджа­ли... По­на­пи­ва­ю­ться і стрі­ля­ють ку­ди по­па­ло... Я пі­шов у опол­че­н­ня то­му, що хо­тів захищати ре­спу­блі­ку, а не слу­жи­ти ра­зом із бан­ди­та­ми. Ду­же ско­ро пі­шов звід­ти».

Ін­ший хло­пець за­ли­шив ма­му в До­не­цьку, а сам при­їхав у Крим. Ви­дно, якісь ро­ди­чі у ньо­го на пів­остро­ві є. Він та­ко­жво­ю­ва­ти не хо­тів, а за ма­мою ду­же ску­чав, пе­ре­жи­вав за неї. Кіль­ка ра­зів Ві­ктор був свід­ком, ко­ли донецькі у роз­мо­вах з крим­ча­на­ми під­твер­джу­ють ве­ли­ку кіль­кість ро­сій­ської зброї на оку­по­ва­ній те­ри­то­рії Дон­ба­су: «Їм крим­ча­ни ві­рять. А ме­ні спо­ча­тку ві­ри­ти не хо­ті­ли... Зна­ють, що я до­три­му­ю­ся про­укра­їн­ської по­зи­ції, то­му вва­жа­ють ме­не не­об’єктив­ним. Донецькі ма­ють пра­во про­жи- ва­ти в Кри­му ли­ше пев­ний строк. За­ли­ша­ти­ся на­дов­го їм не да­ють. Якщо не по­ми­ля­ю­ся, ли­ше до ше­сти мі­ся­ців. Да­лі їм про­по­ну­ють їха­ти в Си­бір або на Да­ле­кий Схід...»

А ще про­укра­їн­ський крим­ча­нин по­мі­тив, що на пі­во­стрів ве­зуть до­не­цьке ву­гі­л­ля. Ви­дно, бар­жа­ми Азов­ським мо­рем йо­го до­став­ля­ють. Але во­но не ду­же які­сне. При­бли­зно 15% — по­ро­да, яка не зго­рає. Про це і крим­ча­ни го­во­рять.

РІ­ЗНІ ЦИВІЛІЗАЦІЇ

Отри­мав­ши за­кор­дон­ний па­спорт, Ві­ктор на­ма­га­є­ться по­до­ро­жу­ва­ти Єв­ро­пою. По­ки що не­да­ле­ко, бо обмаль ко­штів. Крим­ча­нин уже чув про на­ші мов­ні вій­ни із за­хі­дни­ми су­сі­да­ми і ста­ви­ться до них по-фі­ло­соф­ськи: «В не­про­стий час ми жи­ве­мо. Час при­швид­шив­ся. По­мі­тно, як тво­ри­ться істо­рія...»

Во­дно­час Ві­ктор за­пев­няє, що Крим так і не став ро­сій­ським мен­таль­но. Лю­ди в Ро­сії роз­ча­ру­ва­ли­ся, бо за Укра­ї­ни бу­ло кра­ще. Усіх вже ді­ста­ла чи­нов­ни­цька бю­ро­кра­тія, яка у ти­ся­чу ра­зів гір­ша, ні­жукра­їн­ська. Про­те вже не­ма­ло є тих, хто при­їхав пі­сля 2014 ро­ку. Пу­тін на­ма­га­є­ться з ро­сій­ської гли­бин­ки за­вез­ти яко­мо­га біль­ше лю­дей, які ви­ро­сли на ро­сій­ських цін­но­стях. На від­мі­ну від са­мих крим­чан, які до­сі за­ли­ша­ю­ться «ро­сій­сько­мов­ним на­се­ле­н­ням Укра­ї­ни», ці є на­дій­ною опо­рою Крем­ля. Що­прав­да, і се­ред са­мих крим­чан є 8% — 10% на­се­ле­н­ня, які ра­ді то­му, що во­ни на­ре­шті в «рі­дній га­ва­ні» і що їм уже ні­ко­ли не до­ве­де­ться вчи­ти укра­їн­ську мо­ву та жи­ти в одній кра­ї­ні з «бан­де­рів­ця­ми». Біль­шо­сті жкрим­чан, як ви­яви­ло­ся те­пер, бан­де­рів­ці зов­сім не за­ва­жа­ли.

*** «Не спи­суй­те крим­чан. Бо Крим так і не став Ро­сі­єю, — ка­же на про­ща­н­ня Ві­ктор. — І не хо­че ста­ва­ти... Ме­ні зда­є­ться, що він був острів­цем лі­бе­раль­ної Ро­сії са­ме то­ді, ко­ли пе­ре­бу­вав у скла­ді Укра­ї­ни. А те­пер це ча­сти­на ав­то­кра­ти­чної пу­тін­ської Ро­сії. І не всіх у Кри­му це вла­што­вує. Бо це те са­ме, що ка­ди­ров­ська Че­чня, лу­ка­шен­ків­ська Бі­ло­русь чи Ко­рея ди­на­стії Кі­мів. Тоб­то кра­ї­на, яка сер­йо­зно хво­ріє. То­му за пев­них об­ста­вин Крим мо­жна бу­де по­вер­ну­ти. Не ду­маю, що на­се­ле­н­ня чи­ни­ти­ме від­чай­ду­шний опір».

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.