«Ми «ци­ган­щи­ну» ні­ко­ли не про­по­від­у­ва­ли!»

Ігор Кри­ку­нов — про ві­ко­ві куль­тур­ні тра­ди­ції ро­мів та те­атр «Ро­манс», який на­при­кін­ці лю­то­го від­зна­ча­ти­ме юві­лей

Den (Ukrainian) - - Культура - Те­тя­на ПОЛІЩУК, «День» Фото Олексія ІВАНОВА

Чверть сто­лі­т­тя для твор­чо­го ко­ле­кти­ву — це со­лі­дний вік. За цей час бу­ва­ло по-вся­ко­му: успіх і нев­да­чі, ова­ції та фі­нан­со­ві про­бле­ми. Та по­при тру­дно­щі, те­атр не про­сто жи­ве, а ра­дує гля­да­чів сво­ї­ми по­шу­ка­ми, екс­пе­ри­мен­та­ми й рі­зно­жан­ро­ви­ми по­ста­нов­ка­ми.

Одна з остан­ніх прем’єр — фан­та­сма­го­рія «Ци­ган­ські но­чі» по­ру­шує пи­та­н­ня про до­лю на­ро­ду, який роз­ки­да­ний по сві­тах. Є ба­га­то мі­фів про ци­ган. Один із них опо­від­ає про те, що у ци­ган є своя ма­гія, яка пе­ре­да­є­ться сто­лі­т­тя­ми з по­ко­лі­н­ня в по­ко­лі­н­ня. Міф пов’яза­ний з кар­та­ми «та­ро», кри­шта­ле­ви­ми ку­ля­ми, во­рож­ка­ми, а та­кож з ін­ши­ми сте­ре­о­ти­па­ми — про це і ба­га­то ці­ка­во­го йде­ться в по­ста­нов­ці Іго­ря Кри­ку­но­ва...

Сце­ні­чна істо­рія «Ци­ган­ські но­чі» по­єд­на­ла укра­їн­ську, іспан­ську, ро­сій­ську та ци­ган­ську по­е­зію. В осно­ву по­ста­нов­ки ре­жи­сер по­клав ві­до­му по­е­му Лі­ни Ко­стен­ко «Ци­ган­ська му­за», до­дав­ши у ви­ста­ву та­кож­тво­ри кла­си­ків: Гар­сіа Лор­ки, Оле­ксан­дра Пу­шкі­на, Оле­ксан­дра Бло­ка та вір­ші ци­ган­ської по­е­те­си Па­пу­ші, які лу­на­ють у пе­ре­кла­ді Гри­го­рія Ла­тни­ка. У цьо­му дій­стві ре­аль­не і по­той­бі­чне ті­сно пе­ре­пле­те­ні між­со­бою...

Ми ви­рі­ши­ли на­га­да­ти чи­та­чам «Дня» про істо­рію на­ро­дже­н­ня те­а­тру «Ро­манс», про пер­ші ви­ста­ви і про те, як Іго­рю Ми­ко­ла­йо­ви­чу вда­є­ться роз­ши­рю­ва­ти свою гля­да­цьку ау­ди­то­рію. До ре­чі, з іні­ці­а­ти­ви Кри­ку­но­ва 2000 ро­ку в Ки­є­ві впер­ше від­був­ся Між­на­ро­дний ци­ган­ський фе­сти­валь ми­стецтв «Ама­ла» («Дру­зі») — свя­то ци­ган­ської куль­ту­ри, яке зна­йо­мить з тра­ди­ці­я­ми і са­мо­бу­тньою куль­ту­рою цьо­го та­ла­но­ви­то­го на­ро­ду, пред­став­ни­ки яко­го жи­вуть у рі­зних кра­ї­нах сві­ту. Тре­ба за­зна­чи­ти, що ко­ло дру­зів та ша­ну­валь­ни­ків фо­ру­му і те­а­тру «Ро­манс» роз­ши­рю­є­ться. Хо­ча пра­цю­ва­ти ар­ти­стам у бу­дин­ку куль­ту­ри «Біль­шо­вик» не ду­же про­сто. При­мі­ще­н­ня взим­ку не опа­лю­є­ться, зал під час ви­став про­грі­ва­ють екле­кти­чни­ми при­ла­да­ми, пу­блі­ка си­дить у верх­ньо­му одя­зі, а ми­тці «Ро­ман­су», не­зва­жа­ю­чи на хо­лод, фе­є­ри­чно ви­сту­па­ють на сце­ні в... шов­ко­вих су­княх і стро­ях. Во­ни гра­ють, спів­а­ють і тан­цю­ють з та­ким драй­вом, що роз­то­плю­ють гля­да­цькі сер­ця. І вза­га­лі, цей ци­ган­ський те­атр, ма­буть, єди­ний ко­ле­ктив, який зда­тен за п’ять хви­лин зму­си­ти при­су­тніх смі­я­ти­ся і пла­ка­ти, а у фі­на­лі апло­ду­ва­ти, не шко­ду­ю­чи до­лонь...

— Наш ко­ле­ктив свої пер­ші твор­чі кро­ки роз­по­чи­нав із кон­цер­тів, бо зав­жди на­шим «ко­ни­ком» бу­ло і до­сі за­ли­ша­є­ться вмі­н­ня ар­ти­стів кла­сно гра­ти на гі­та­рі та скри­пці, гар­но спів­а­ти й тан­цю­ва­ти, — при­га­дує І. КРИ­КУ­НОВ. — Про­гра­ми ду­же по­до­ба­ли­ся пу­блі­ці, але по­сту­по­во нам ста­ло ті­сно в пі­сен­но-тан­цю­валь­но­му фор­ма­ті, бо у тру­пі є май­стри з по­ту­жним дра­ма­ти­чним та­лан­том. Пер­шою ви­ста­вою ста­ли «Ци­га­ни» за одно­ймен­ною ро­ман­ти­чною по­е­мою Оле­ксан­дра Пу­шкі­на...Ко­ли я огля­да­ю­ся на­зад, то та­ке вра­же­н­ня, що 25 ро­ків про­май­ну­ли, не­мов одна мить! На­віть не ві­ри­ться, що цьо­го­річ те­атр «Ро­манс» від­зна­ча­ти­ме вже свій 25-рі­чний се­зон...

За­раз ми ма­є­мо рі­зно­ма­ні­тний ре­пер­ту­ар: де­сять по­ста­но­вок — це му­зи­чні і дра­ма­ти­чні ви­ста­ви, ко­ме­дії, ме­ло­дра­ми, фан­та­зії та фан­та­сма­го­рії, ро­ман­ти­чні й на­ро­дні сце­ні­чні істо­рії та кон­цер­тні про­гра­ми. До ре­чі, 23 лю­то­го за­про­си­мо пу­блі­ку ра­зом від­свя­тку­ва­ти День на­ро­дже­н­ня на­шо­го те­а­тру, і це бу­де свя­тко­ва про­гра­ма, де по­ка­же­мо урив­ки з ре­зо­нан­сних по­ста­но­вок, яскра­ві та лі­ри­чні кон­цер­тні но­ме­ри, лу­на­ти­муть шля­ге­ри і но­вин­ки з ре­пер­ту­а­ру «Ро­ман­су».

Ни­ні у тру­пі те­а­тру пра­цю­ють 24 ар­ти­сти. Всі во­ни су­пер­пр­фе­сіо­на­ли і май­стри. До ре­чі, якщо хтось із ви­пу­скни­ків те­а­траль­них та му­зи­чних ви­шів хо­че се­бе спро­бу­ва­ти на сце­ні, то мо­же при­йти на про­слу­хо­ву­ва­н­ня до на­шо­го те­а­тру. Зна­є­те, до ме­не ін­ко­ли при­хо­дять лю­ди на­віть із ву­ли­ці, і якщо до­бре по­ка­жуть свій та­лант, то їх за­про­шую до спів­пра­ці, але ама­то­ри і са­мо­род­ки — це чу­до­во, та ко­ли ти хо­чеш ста­ти май­стром, то по­трі­бно все ж та­ки ма­ти про­фе­сій­ну ба­зу, і я про­по­ную мо­ло­ді обов’яз­ко­во по­сту­пи­ти до те­а­траль­но­го ін­сти­ту­ту.

Ми «ци­ган­щи­ну» ні­ко­ли не про­по­від­у­ва­ли! Вва­жаю, що в не­дба­ло­му став­лен­ні до на­шої куль­ту­ри свою не­га­тив­ну роль зі­гра­ла са­ме «ци­ган­щи­на», ко­ли не ро­ми, а пе­ре­в­дя­гне­ні «під ци­ган» ар­ти­сти ви­сту­па­ють із бу­бном, скри­пка­ми та гі­та­ра­ми, ви­ко­ну­ю­чи так зва­ний ре­сто­ран­ний ре­пер­ту­ар. Ча­сто не­ци­ган­ський ар­тист, ко­ли втра­чає свою по­пу­ляр­ність, то пе­ре­хо­дить на ци­ган­ський ма­те­рі­ал, щоб че­рез емо­цію, тем­пе­ра­мент, ди­на­мі­ку, які вла­сти­ві ром­ській куль­ту­рі, за­ці­ка­ви­ти пу­блі­ку.

Твор­ча спад­щи­на на­шо­го на­ро­ду ве­ли­ка, а му­зи­ка та пі­сні — це до­ро­го­цін­ний скарб. Ци­ган­ські пі­сні зав­жди щи­рі, а то­му так по­до­ба­ю­ться слу­ха­чам. Про що на­ші ком­по­зи­ції? Про ра­дість і сму­ток, а ще про тра­ге­дії, які тра­пля­ли­ся на шля­ху ро­мів, про те, що біль­шість ци­ган­ських мо­гил — не на кла­до­ви­щі, а вздовж до­ріг... Ми спів­а­є­мо про втра­ти, про зне­до­ле­ність, а ще — про ко­ха­н­ня, про рі­зні ку­ме­дні жи­тей­ські си­ту­а­ції. То­му ра­дість і пе­чаль зав­жди йдуть по­руч у на­ших пі­снях. Бо ци­ган­ське жи­т­тя зав­жди бу­ло важ­ке. Роз­ки­ну­ли та­бір, від­по­чи­ли, по­гу­ля­ли, як в остан­ній раз, бо не­ві­до­мо, що зав­тра че­кає на лю­дей, які ко­чу­ють по сві­ту... До на­шо­го на­ро­ду ві­ка­ми ста­ви­ли­ся, як до ізго­їв. На­при­клад, я осо­би­сто не за­став ко­чо­ви­ща, а дід і ба­тько ко­чу­ва­ли. Ко­ли на­ша ро­ди­на осі­ла, то не втра­ти­ла сво­го ко­рі­н­ня й лю­бо­ві до сво­го на­ро­ду. Са­ме цей ме­се­джя пра­гну про­не­сти в по­ста­нов­ках «Ро­ман­су». Я вва­жаю, що ци­га­ни ма­ють до­кла­сти зу­силь, щоб да­ти осві­ту сво­їм ді­тям. Бо тіль­ки осві­че­на лю­ди­на мо­же ви­ве­сти на ін­ший рі­вень сві­до­мо­сті, і ро­мам не тре­ба бо­я­ти­ся то­го, що ми роз­чи­ни­мо­ся, аси­мі­лю­є­мо­ся. Ци­ган ні­ко­ли не втра­тить ци­ган­сько­го, бо це за­кла­де­но на ген­но­му рів­ні і кров своє ві­зьме.

Маю мрію від­ро­ди­ти сту­дію «Ама­ля­та» для ді­тей та юна­цтва ві­ком від 8 до 18 ро­ків, яка існу­ва­ла при те­а­трі «Ро­манс». І хоч за­раз не­про­сті ча­си й чи­нов­ни­ки ка­жуть, що не­має ко­штів, але ми по­вин­ні ви­ро­щу­ва­ти на­сту­пну змі­ну ми­тців...

До ре­чі, ни­ні ми­сте­цьку ди­на­стію Іго­ря та Лю­дми­ли Кри­ку­но­вих про­дов­жує їхня донь­ка Жан­на — са­мо­бу­тня актри­са та спів­а­чка з окса­ми­то­вим го­ло­сом. За сло­ва­ми Іго­ря Ми­ко­ла­йо­ви­ча, є твор­ча іскор­ка й в ону­чці, але по­ки не­хай ди­ти­на ро­сте, а по­тім са­ма обе­ре свій шлях, сце­ні­чний чи ін­ший...

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.