Ко­смі­чні каз­ки для до­ро­слих

«Епос хи­жа­ка» — фан­та­зії та фі­ло­соф­ські при­тчі на Мі­кро­сце­ні Мо­ло­до­го те­а­тру

Den (Ukrainian) - - Культура - Оле­на ВАРВАРИЧ, те­а­тро­зна­вець

Ки­їв­ський Мо­ло­дий те­атр про­дов­жує свої «вір­ту­аль­но-ко­смі­чні» до­слі­дже­н­ня. І май­же одра­зу пі­сля ви­хо­ду ви­ста­ви «Мі­сто Сон­ця» Ан­дрія Бі­ло­уса за п’єсою Ген­рі­ка Іб­се­на «Май­стер Соль­нес», дія якої ре­жи­се­ром пе­ре­не­се­на у май­бу­тнє, на сце­ні те­а­тру — зно­ву фан­та­сти­чна істо­рія. Цьо­го ра­зу по­ста­нов­ка «Епос хи­жа­ка» здій­сне­на Ан­дрі­єм По­по­вим (йо­го жін­сце­ні­за­ція та пе­ре­клад укра­їн­ською мо­вою) на Мі­кро­сце­ні те­а­тру. Ав­тор одно­ймен­но­го опо­віда­н­ня, за мо­ти­ва­ми яко­го по­став­ле­но ви­ста­ву, — Ле­о­нід Ка­га­нов.

В осно­ві «фен­те­зі без ан­тра­кту» (са­ме так ви­зна­че­но жанр ви­ста­ви) — ви­пад­ко­ва зу­стріч двох на ко­смі­чно­му лай­не­рі пі­сля ви­бу­ху. Вна­слі­док ка­та­стро­фи ви­жи­ли ли­ше зем­ля­нин — бор­то­вий лі­кар (Ана­то­лій Пе­тров) та істо­та із пла­не­ти Юта Глайя (Ан­на Ба­ще­ва). Ці за­ру­чни­ки си­ту­а­ції по­над усе пра­гнуть уря­ту­ва­ти­ся, адже ки­сню за­ли­ши­ло­ся зов­сім ма­ло. Про­те пе­ре­бу­ва­н­ня в одно­му про­сто­рі пред­став­ни­ків рі­зних пла­нет по­ро­джує ба­га­то роз­ду­мів, су­пе­ре­чок, по­шу­ків від­по­від­ей на одві­чні за­пи­та­н­ня. То­му вся ви­ста­ва є своє­рі­дним діа­ло­гом, який має свою вну­трі­шню ком­по­зи­цію, тем­по­ритм та ві­зу­аль­но-зву­ко­ве рі­ше­н­ня.

Глайю і Лі­ка­ря об’єд­ну­ють спіль­ні фі­зіо­ло­гі­чні осо­бли­во­сті та ро­зум (не­да­рем­но іно­пла­не­тне ство­рі­н­ня на­зи­ває се­бе «він», адже ро­зум — чо­ло­ві­чо­го ро­ду), про­те їхні істо­рія та сві­то­гляд — прин­ци­по­во рі­зні. Глайя ви­вчає епос лю­дей, яко­му, по­рів­ня­но з її ци­ві­лі­за­ці­єю, не так уже й ба­га­то ро­ків, ди­ву­ю­чись люд­ським зви­чкам, пе­ре­ко­на­н­ням ба на­віть сло­вам, які по­де­ко­ли ви­да­ю­ться без­глу­зди­ми. Глайя в опо­віді Ле­о­ні­да Ка­га­но­ва біль­ше схо­жа на ма­лень­ку пу­хна­сту тва­рин­ку з ве­ли­ки­ми очи­ма, пруд­ким хво­стом, щось між­ко­те­ням та єно­том. Глайя Ан­ни Ба­ще­вої є струн­кою, пла­сти­чною, гну­чкою (де­що на­га­дує пер­со­на­жів із ві­до­мо­го «Ава­та­ра» Джейм­са Ке­ме­ро­на), хоч і на­зи­ває се­бе «пу­хна­сти­ком» від­по­від­но до текс­ту-ори­гі­на­лу.

Лі­кар у ви­ко­нан­ні Ана­то­лія Пе­тро­ва — стри­ма­ний, де­що втом­ле­ний, зде­біль­шо­го — врів­но­ва­же­ний, а по­де­ко­ли — знер­во­ва­ний. Про­те є в цьо­му пред­став­ни­ко­ві «пле­ме­ні хи­жа­ків» іскра до­бра, що дає йо­му змо­гу на­ла­го­ди­ти з Ютою дру­жні сто­сун­ки.

Глайя роз­по­від­ає Лі­ка­рю каз­ки — про прин­це­су та дра­ко­нів, істо­рію з епо­су «Тра­та­ні­ан», які до­зво­ля­ють по­рів­ня­ти епо­си двох рі­зних ци­ві­лі­за­цій. Для пу­хна­стої істо­ти див­ни­ми є люд­ські по­ня­т­тя: «рів­ність», «сми­рен­ність», «бо­роть­ба», «до­бро», «пом­ста», «зма­га­н­ня». На­віть сло­во «ви­бач» для Глайї — но­ве, адже пред­став­ни­ки їхньо­го на­ро­ду ні­ко­го не обра­жа­ють, не до­пу­ска­ють гру­бо­щів, а для ви­зна­н­ня сво­єї по­мил­ки ви­ко­ри­сто­ву­ють ли­ше та­єм­ни­че «счю­ітц». Але най­біль­ший по­див ви­кли­кає у неї зви­чка «тор­гу­ва­ти вчин­ка­ми». Пла­ти­ти, тор­гу­ва­ти­ся, від­по­від­а­ти до­бром на до­бро, а злом на зло. А ще — во­ю­ва­ти, по­стій­но зма­га­ти­ся, на­віть з не­жи­вою при­ро­дою, до­во­ди­ти їй свою пер­шість і мсти­ти­ся... Аби по­ка­за­ти Лі­ка­рю пев­ну аб­сур­дність зви­ча­їв «епо­су хи­жа­ка», Глайя на­во­дить при­кла­ди з ан­ти­чної мі­фо­ло­гії, фоль­кло­ру і на­віть Бі­блії.

Час, про­ве­де­ний у за­мкне­но­му про­сто­рі з ро­зум­ним «пу­хна­сти­ком», у ко­тро­го, до ре­чі, най­цін­ні­ше і най­те­плі­ше ху­тро у сві­ті, дає змо­гу Лі­ка­ре­ві за­ми­сли­ти­ся над сло­ва­ми Глайї про те, що йо­го дра­тує, а ін­ко­ли за­сму­чує. Адже по­ру­ши­ти зви­чні для се­бе, хи­жа­ка, за­ко­ни та устої не­має жо­дної мо­жли­во­сті. По­мі­тною від­мін­ні­стю пред­став­ни­ків люд­ської цивілізації та ютів є від­су­тність в остан­ніх стра­ху пе­ред смер­тю. Са­ме то­му Глайя спо­кій­но про­по­нує Лі­ка­ре­ві ря­ту­ва­ти­ся са­мо­му, за­ли­шив­ши со­бі її цін­ну шкір­ку...

Ці­ка­вим мо­мен­том сце­ні­чної ін­тер­пре­та­ції Ан­дрія По­по­ва є фі­нал, від­мін­ний від текс­ту-ори­гі­на­лу. Якщо в опо­відан­ні Ле­о­ні­да Ка­га­но­ва Лі­кар ря­тує Глайю, по­пе­ре­дньо ба­ча­чи стра­шний сон про її за­ги­бель від йо­го жру­ки, то ге­рой ви­ста­ви «Епос хи­жа­ка» ря­ту­є­ться ли­ше сам, тим са­мим під­твер­джу­ю­чи хи­жа­цьку, его­їсти­чну при­ро­ду лю­ди­ни... Про­те від­чу­т­тя тра­ге­дії не ви­ни­кає — ли­ше усві­дом­ле­н­ня ор­га­ні­чно­сті по­ве­дін­ки та­ких рі­зних ство­рінь: де­що не­до­ско­на­лої, про­те силь­ної Лю­ди­ни і та­кої при­ро­дної, тен­ді­тної та те­плої істо­ти з іно­пла­не­тно­го пле­ме­ні юта.

Крім то­го, ство­ре­на ре­жи­се­ром атмо­сфе­ра фан­та­зій­но­сті за до­по­мо­гою сві­тла, ко­смі­чної атри­бу­ти­ки та си­ре­ни, яка є не ли­ше сю­же­тним хо­дом, а й сим­во­лом пе­ре­сто­ро­ги, гло­баль­ної не­без­пе­ки лю­ди­ни, дає змо­гу спри­йма­ти цю істо­рію як ще одну фі­ло­соф­ську каз­ку­при­тчу, хоч і не без на­тя­ку на при­ре­че­ність люд­ської цивілізації.

ФОТО ВІОЛИ СОКОЛАН

На­сту­пний по­каз ви­ста­ви від­бу­де­ться 23 лю­то­го. На фото: го­лов­ні ге­рої «Епо­су хи­жа­ка» — бор­то­вий лі­кар (Ана­то­лій Пе­тров) та істо­та з пла­не­ти Юта Глайя (Ан­на Ба­ще­ва)

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.