Пан Дні­про

Den (Ukrainian) - - Культура -

Кон­ду­ктор­ка трам­ваю № 1 — мо­ло­да, ви­со­ка, де­бе­ла, ба­ла­ку­ча. Кра­сно­мов­ство в пра­ців­ни­ків цьо­го мар­шру­ту є роз­ви­не­на пи­то­ма ри­са, але до зви­чних транс­порт­них еска­пад го­спо­ди­ня ва­го­ну до­дає вла­сний ре­френ: «Пла­ти­мо за атра­кціон!» Ра­птом на пов­но­му хо­ду крізь про­чи­не­ний у да­ху трам­ваю люк пря­мо на го­ло­ви па­са­жи­рам си­пле­ться зли­ва кру­пних іскор. І вже не тре­ба ні­яких слів. На­сту­пно­го ран­ку на Со­бор­ній пло­щі дів­чи­на тан­цює на хо­ду, йду­чи повз жа­хли­ву вби­раль­ню. Вби­раль­ня жа­хли­ва, її тут не має бу­ти, але дів­чи­на тан­цює, і це вза­га­лі не звід­си.

Че­рез кіль­ка го­дин у за­тін­ку де­рев пе­ред цер­квою на тій же пло­щі ціл­ком со­лі­дна да­ма фе­хтує з не­ви­ди­мим во­ро­гом, ро­бля­чи еле­ган­тні ви­па­ди, що при її ко­стю­мі ду­же не­спо­ді­ва­но.

Я си­джу за сто­лом при від­чи­не­но­му ві­кні, й то­чно пі­сля 23.00 з су­сі­дньо­го бу­дин­ку зву­чить «Мі­ся­чна» Бе­тхо­ве­на. Та­ко­го в цьо­му ра­йо­ні ні­ко­ли не бу­ло. А по­тім музика по­сту­па­є­ться да­ле­ким ма­ши­нам на при­бе­ре­жно­му шо­се й ві­тру у вер­хів­ках ста­рих ака­цій.

Во­ни за­кві­та­ють во­дно­час із ка­шта­на­ми й че­ре­му­хою й ра­зом втя­гу­ють по­ві­тря у со­лод­кий вир, від яко­го па­мо­ро­чи­ться в го­ло­ві. Дні­пров­ський тра­вень па­хне пи­лом і со­ло­до­ща­ми.

На­справ­ді це та­ка гра. Я знаю.

На зе­ле­но­му бу­дин­ку під гар­ною го­стро­вер­хою ба­што­чкою транс­па­рант: «Ли­цо под ключ». На бля­ша­но­му пар­ка­ні на­пис «пу­сто­тка». На гра­ні­тній сті­ні ра­дян­сько­го Му­зею вій­ни під ма­сив­ною ча­вун­ною ци­фрою «1945» ру­ко­пи­сне ого­ло­ше­н­ня про ін­тер­нет-про­даж ек­ста­зі. Му­рал на Лі­во­му бе­ре­зі на 16 по­вер­хів ра­дян­ської бу­дів­лі: ва­жли­во не те, що на ньо­му на­ма­льо­ва­ний на­пів­го­лий ко­зак, і не те, що він увін­ча­ний пер­сид­ським тюр­ба­ном, і не те, що він у сі­длі, і не те, що бі­ля стре­ме­на вір­ний пес.

А те, що пес ку­рить люль­ку. Люль­ку ку­рить. Со­ба­ка.

В остан­ній день до ме­не під­хо­дить лю­ди­на з до­брим бо­ро­да­тим облич­чям і по­яснює, що на ули­ці Чер­во­ній по­са­ди­ли чер­во­ні ка­шта­ни і во­ни тепер цві­туть. Він ка­же це ме­ні бі­ля мор­гу. Ра­унд.

Дми­тро ДЕСЯТЕРИК, «День» Дні­про — Ки­їв

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.