«Ме­ні про­по­ну­ва­ли два мі­льяр­ди до­ла­рів...»

Олег РИБАЧУК ка­же, що п’ять ра­зів від­мов­ляв­ся від зу­стрі­чі з Пу­ті­ним, і ко­ли зре­штою по­го­див­ся, то по­чув про­по­зи­цію, пі­сля якої… по­дав у від­став­ку, бо її прийняв... Ющен­ко

Den (Ukrainian) - - Актуальне Інтерв’ю - Ал­ла ДУБРОВИК-РОХОВА, «День»

За­кін­че­н­ня. По­ча­ток у № 83 від 15 трав­ня 2018 р.

Ума­те­рі­а­лі з кру­гло­го сто­лу «Дня»: « Си­сте­ма, по­ки що, пе­ре­грає су­спіль­ство » , який ви­йшов у га­зе­ті 11 трав­ня, один із го­стей — Оле­ксандр Да­ни­люк озву­чив до­сить шо­ку­ю­чі ре­чі на адре­су Оле­га Ри­ба­чу­ка. Зокре­ма, Да­ни­люк за­явив: « . .. Це пре­кра­сно ві­до­мо Оле­го­ві Ри­ба­чу­ку, який, сві­до­мо пе­ре­бу­ва­ю­чи в кон­та­кті з Сер­гі­єм Льо­во­чкі­ним, на­справ­ді ви­ко­ри­сто­ву­вав гро­ма­дян­ські си­ли, в то­му чи­слі на Май­да­ні, для де­стру­ктив­них для Укра­ї­ни ре­чей». На­ше пра­ви­ло — на­да­ва­ти сло­во ін­шій сто­ро­ні. Що ми і зро­би­ли.

Оле­гРи­ба­чук під­твер­див: кон­флікт між ни­ми роз­по­чав­ся пі­сля нев­да­чі «Спіль­ної спра­ви» Да­ни­лю­ка на По­да­тко­во­му май­да­ні. Що­прав­да, Рибачук як за­снов­ник «Цен­тру.UA» на­по­ля­гає, що він до­лу­чив­ся до про­це­су, щоб до­по­мог­ти. У про­дов­жен­ні ін­терв’ю (пер­шу ча­сти­ну — « Во­ни не зу­пи­нять « Шоу » — чи­тай­те в по­пе­ре­дньо­му но­ме­рі « Дня » ) з Оле­гом Ри­ба­чу­ком — про ре­фор­му ви­бор­чих пра­вил, які «Центр.UA» ло­бі­ює, про що­ти­жне­ві зу­стрі­чі в Крем­лі пе­ред пер­шим Май­да­ном, роз­вал по­ма­ран­че­вої ко­а­лі­ції та газ як схе­му ко­рум­пу­ва­н­ня укра­їн­ської по­лі­ти­ки.

● ПРО ПОЇЗДКИ ДО МО­СКВИ ПЕ­РЕД ПЕР­ШИМ МАЙ­ДА­НОМ

— Па не Оле же, з філь му Бі- Бі- Сі «Укра­ї­на. Ро­сія. За­хід» ми не без по­ди­ву ді зна ли ся, що під час По ма ран че вої ре­во­лю­ції ви їзди­ли до Мо­скви. З якою ме - тою? Пу­тін до­по­ма­гав Ющен­ку?

— Та­ка істо­рія. При­бли­зно та­кий час, як за­раз, — парк Шев­чен­ка, я вже на­ро­дний де­пу­тат та один із ке­рів­ни­ків пре­зи­ден­тсь кої кам­па­нії Ющен ка. На мій мо - біль­ний при­хо­дить смс-ка від мо­го одно­кур­сни­ка з іспан­ської мо­ви, з яким я не ба­чив­ся десь 24 ро­ки. Ми з ним зу­стрі­чає мо ся, він ме ні по ка зує дві ві зи тів ки — на­чаль­ни­ка слу­жби без­пе­ки «Газ­про­му» і на­чаль­ни­ка слу­жби без­пе­ки НТВ. По­чи­на­є­ться роз­мо­ва про Во­ло­ди­ми­ра Во­ло­ди­ми­ро­ви­ча Пу­ті­на. І ка­же: слу­хай, та­ка ситуація — в Мо­скві є дві гру­пи впли­ву, і ми їм ка­же­мо, що тут у Ющен­ка є ко­ман­да, тре­ба з ни­ми по­го­во­ри­ти і пе­ре­ко­на­ти. — У чо­му? — Я то­ді з по­ди­вом для се­бе від­крив, що вза­га­лі не знаю не те, що та­ке Пу­тін, а що та­ке Мо­сква... Я вже об’їздив пів­сві­ту, а в Мос к ві був кіль ка ра зів під час вій­сько­вих збо­рів. І я їх вза­га­лі не знаю. Я ка жу знай о мо му: ти що, роз мов ляв з Пу ті ним? Він ка же: є та ка про по зи ція, ми мо же мо прос то у вас сфор му ва ти якусь дум­ку, мо­же­мо ор­га­ні­зу­ва­ти низ­ку зу­стрі­чей, у се­ре­до­ви­щі, щоб во­ни ба­чи­ли, що ти — нор­маль­на лю­ди­на. — Та­кі «гар­ні» у вас зна­йо­мі. — Він пра­цю­вав у зов­ні­шній роз­від­ці в Ко­лум­бії. І це див­на істо­рія, що він ра­птом з’явив­ся в Мо­скві. Він сам ро­дом із Пол­та­ви. Да­лі: тре­тя лю­ди­на у ФСБ за ран­гом — це був на­чаль­ник ФСБ Мо­скви і Мо­сков­ської обла­сті. Теж пол­тав­ча­нин. Я до­по­від­аю Ющен­ку: «Якась див­на істо - рія — про­по­ну­ють, я не ба­чу жо­дних ри­зи­ків». А бу­ло це за рік до ви­бо­рів. 2003 рік, зда­є­ться (мо­жу по­ми­ли­ти­ся). І я ка­жу: до­бре, два дні на ти­ждень (се­ре­да і че­твер) я бу­ду в Мо­скві, ро­біть зу­стрі­чі. Для ме­не це бу­ло щось ко­ло­саль­не, я з жа­хом ро­зу­мів, що не знаю ці­єї ча­сти­ни. Зу­стрі­чі бу­ли з рі­зни­ми лю­дьми — одно­кла­сни­ки Пу­ті­на, де­пу­та­ти, бі­зне­сме­ни. Ме­ні ре­аль­но бу­ло ці­ка­во. І ФСБ-шник теж був, у них бу ли якісь роз мо ви. У них бу ла од на те - ма — тре­ба ра­зом ро­би­ти бі­знес. Пу­тін — бі­зне­смен, і ці лю­ди бу­ли впев­не­ні, що ко­ли ми пе­ре­ма­га­є­мо, то ді­ли­мо бі­знес. Во­ни бу­ли до та­ко­го... див­ни­ми. То­му що я вже був гла­вою адмі­ні­стра­ції, і Со­юз ве­те­ра­нів ФСБ про­по­ну­вав ме­ні на пов­но­му сер­йо­зі без­ко­штов­но на Бан­ко­вій по­ту­жний ана лі тич ний центр. Во ни до мо ви лись із Зін­чен­ком, ни­ні по­кій­ним. За ко­го во­ни нас три­ма­ють? Нев­же ми для них та­кі пу­сті, при­мі­тив­ні... Їм зі мною не по­ве­зло, то­чно. А ще ж я стар­ший офі­цер ми­тни­ці, і во­ни вва­жа­ють, що це Ра­дян­ський Со юз, то це наш офі цер. І на від мі ну від Ющен­ка, ось із оцим мо­жна пра­цю­ва­ти, го во ри ти, бу ду ва ти від но си ни. Це бу ла гру­па зов­ні­шньої роз­від­ки. — Во­ни «обро­бля­ли» вас? Для чо­го? — Не те що «обро­бля­ли»... У ко­жно­го свій ін­те­рес. От во­ни для ме­не па­пу­а­си, а для них я — па­пу­ас. — Що во­ни вам го­во­ри­ли? — Ну, що на­справ­ді Во­ло­ди­мир Во­ло­ди­ми­ро­вич — зов­сім не те, що ви ду­ма­ли, він не КГБ-шник. Що це лю­ди­на, яка хо­че ста ти чле ном єв ро пейсь ко го клу бу. Мов ляв, ми — Ро сія — теж хо че мо в Єв­ро­пу. У Пу­ті­на — єв­ро­пей­ські дру­зі, і він хо­че від­бу­ти своє і ка­та­ти­ся на гір­ських ли жах із кан ц ле ром Ав ст рії чи з прем’ єр- мі ніс т ром. Мов ляв, ви бу де те зди­во­ва­ні, на­скіль­ки він єв­ро­пе­єць. А те, що роз­по­від­а­ють, — це пов­на фі­гня.

— При­пу­ска­є­те, що це бу­ло прав­дою на то­му ета­пі?

— Ско ріш за все так, на то му ета пі. Йо­го тре­нер так і ка­зав. То був пе­рі­од, ко­ли ще Єль­цин був. Пу­тін ще п’ять ро­ків три­мав йо­го гла­ву адмі­ні­стра­ції — Во­ло­ши на. Я ще був чле ном ук ра їнсь ко- ро - сій­ської пар­ла­мент­ської гру­пи, то­му я ще вхо див ту ди. Але я ре аль но той світ не знав — ні пер­со­наль­но, ні за по­ня­т­тя­ми. А ще ме­ні ка­за­ли, що ра­дять Во­ло­ди­ми­ру Во­ло­ди­ми­ро­ви­чу, що не тре­ба ро­би­ти став­ку на Яну­ко­ви­ча, кра­ще не втру­ча­ти­ся й об лаш то ву ва ти від но си ни. Ко ли я став гла­вою адмі­ні­стра­ції, то був у шо­ці від то­го, за ко­го во­ни нас ма­ють...

— За тих, ким бу­ли. Ми­хай­ло Зи­гарь у сво їй книж ці « Вся крем лев ская рать » пи­ше, що Ку­чма во­зив у Кремль на огля­ди ни сво їх « пре сто ло на щад ків » — май - бу­тньо­го пре­зи­ден­та Укра­ї­ни...

— Я цьо­го не ро­зу­мів. Во­ни ж не оби­ра ли Ющен ка. Але, зго ден з ва ми, на ші да ва ли під ста ви. Те пер про олі гар хів: я по­чав зна­йо­ми­ти­ся з олі­гар­ха­ми в На­ціо­наль­но­му бан­ку. Всі зу­стрі­чі з Ющен­ком про­хо­ди­ли че­рез ме­не, і ме­не зав­жди шо­ку ва ло, особ ли во в уря ді: ко ли при їж д - жав Але­кпе­ров, бі­ля ньо­го на­ші як «ми­ші » . І ко жен — « це я йо го при вів » . Це так при низ ли во. Ме ні це ду же склад но зро­зу­мі­ти. Тре­ба ма­ти гі­дність! Укра­їн­ський олі­гарх — це «ше­стір­ка» ро­сій­сько­го олі­гар­ха? Во­ни на­віть цьо­го не при­хо­ву­ва­ли, за­раз трі­шки з тих шта­нів по­ви­ро­ста­ли, але то­ді так бу­ло.

● ПРО РОЗ­ВАЛ ПО­МА­РАН­ЧЕ­ВОЇ РЕ­ВО­ЛЮ­ЦІЇ

— А чо­му Да­ни­люк ка­же, що ви при­че­тні до пе­ре­мо­вин, пі­сля яких ви­ни­кло «Ро­сУкрЕнер­го»?

— Я гла­ва Адмі­ні­стра­ції Пре­зи­ден­та, і зби­ра­ю­ться «лю­бі дру­зі» — Же­ня Чер­во­нен­ко, Пє­тя По­ро­шен­ко. Я ж не хо­тів ста ва ти гла вою Адмі ніс т ра ції, Зін чен ко пі­шов у від­став­ку, я був ві­це-прем’єром, ду­же хо­ті­ла Ві­ра Ульян­чен­ко. Там ситуація та ка — ви ни кає кри за з від став кою Ти мо шен ко. Я ба чив Ющен ка як ві це­прем’єр дві­чі, і він тіль­ки го­во­рив про Ти­мо­шен­ко. Йо­го вза­га­лі не ці­ка­ви­ла ні­яка єв­ро­пей­ська пер­спе­кти­ва. Я був на­стіль­ки обу­ре­ний і зди­во­ва­ний. Це бу­ла якась па­то­ло­гія — плі­тки, й ні­чо­го слу­ха­ти не хо­тів. А там та­кі ре­чі тво­ря­ться: Зін­чен­ко, Тре­тья­ков, су ціль­ні ін­три­ги, па ра­лі­зо ва на ад мі ніс т ра ція, в кра ї ні — пов на «ж». І вій­на уже адмі­ні­стра­ції Ющен­ка з уря­дом. Ме­не ви­кли­ка­ють до пре­зи­ден­та впер ше не як ві це- прем’єра, а як кри зо­вий штаб. Там Ро­ма Без­смер­тний, Мар­ти­нен­ко, По­ро­шен­ко, Тре­тья­ков і я. Що ро­би­мо з Ти­мо­шен­ко? А я три­мав у пам’яті ду­же ці­ка­вий епі­зод, пов’яза­ний із Шу­фри­чем. Вран­ці я ле­тів до Кри­му із Жу­лян ра зом з Шуф ри чем. І він роз ка зав та ку річ: пі­сля по­раз­ки По­ма­ран­че­вої ре­во­лю­ції во­ни з Ме­двед­чу­ком бу­ли в шо­ці — як мо­жна бу­ло все втра­ти­ти? Во­ни за­мо­ви­ли су пер до ро ге до слід жен ня — ти сяч на 50 до­ла­рів. Шу­фрич ка­же: со­ціо­ло­гія та­ка, якщо збе­рі­га­є­ться со­юз Ти­мо­шен­ко — Ющен ко, ви мо же те будь- яку дур ню ро - би­ти, мі­ні­мум 5% пе­ре­ва­ги у вас бу­де. Я цю фра зу за пам’ ятав і ка жу Ющен ку: мож на я ви ступ лю « мо раль ним га ран - том» Юлії Ти­мо­шен­ко, і я це Юлі ска­жу. За­раз до­мов­ля­є­мось, як уни­кну­ти роз­па­ду ко­а­лі­ції, бо по­лі­ти­чно ме­ні бу­ло зро­зумі­ло, що ки­нув її Пу­тін. Я ко­лись її пе­ре­ко­ну­вав: ти ро­зум­ні­ша, ти ж мо­жеш, як удав, про ков т ну ти сло на Ющен ка. Але во­ни ж ве­ли­кі по­лі­ти­ки...

Я ви сту пив, про ве ли пе ре го во ри, до - мо­ви­ли­ся, що жо­дної від­став­ки уря­ду не бу­де. Що йдуть у від­став­ку три скан­да­лі­сти з бо ку Адмі ніс т ра ції Ющен ка — Зін - чен­ко вже по­дав у від­став­ку; По­ро­шен­ко звіль­ня­є­ться з по­са­ди в РНБО — він там та­ке тво­рив (звід­ки ж у ме­не фут­бол­ка — я звіль няв По ро шен ка за ко руп цію), і тре тій іде Тре тья ков. А з бо ку уря ду — Тур чи нов, То мен ко і Те рьо хін. Я пред с - тав­ляю се­кре­та­рі­ат пре­зи­ден­та, хо­ча див­но: я — ві це- прем’ єр пре зи ден та. Хо ча бу­ло прийня­то рі­ше­н­ня, що Без­смер­тний бу­де гла­вою Адмі­ні­стра­ції. Ми за­кін­чи­ли пе ре го во ри, по ми ри ли ся з Юлею. Ме ні тре ба бу ло ві це- прем’ єр ст во на пов ни ти якимсь ре­аль­ним зміс том, бо ні­хто не хо­тів зай ма ти ся ці­єю єв ро пейсь кою ін тег - ра­ці­єю. Я Юлі ска­зав: ти ж ме­ні ві­риш? Я від­по­від­аю за Ющен­ка, що у ньо­го ні­чо го не змі нить ся. Да вай то ді на ука зах по­ста­ви­мо ві­зу, бо та­кий прин­цип був: не міг пре­зи­дент звіль­ня­ти мі­ні­стрів без ві­зи прем’єра, Ку­чма це ро­бив. А Ющен­ко не міг. То бу ла вже пів ніч. Я ви кли кав се­кре­та­ря, ука­зи го­то­ві. Во­на ме­не так за ру ку взя ла і ка же: Оле же, да вай уже вран ці це... І щось сер деч ко у ме не так тьох ну ло. Але ж я про дов жую « мо­раль - ний екс пе ри мент » . Я їду до до му, ля гаю спа­ти, кла­ду оби­два те­ле­фо­ни по­руч. І ось ме­не на­би­рає мі­ністр обо­ро­ни Гри­цен­ко, він щось го во рить і пе ре дає труб ку аме - ри­кан­сько­му по­слу, той ме­ні ка­же: «Я за­раз до те­бе при їду». А я жи­ву за 30 км за міс том. Я со бі ду маю, що від бу ва єть ся? Ні, па­не по­сол, я за­раз сам при­їду до вас. Десь о п’ ятій- шос тій ран ку їду, дзві нок від пре зи ден та: ну що, « мо раль ний га - рант», ти зна­єш, що там бу­ло вно­чі? Ні, ка­жу. А ку­ди ти їдеш, до аме­ри­кан­сько­го по сла? Ви яв ля єть ся, Юля вно чі зі бра ла п’яно­го Те­рьо­хі­на, Пин­зе­ни­ка, То­мен­ка, Тур чи но ва. Ту ди по тра пив і Гри цен ко, чо­го Ющен­ко йо­му не міг про­ба­чи­ти, але я йо­го по­тім втри­мав на по­са­ді. І зміст зу­стрі­чі був та­кий, що пре­зи­дент зі­йшов з ро­зу­му, що йо­го якось тре­ба зу­пи­ни­ти, бо він від­прав­ляє всіх у від­став­ку. А ме­ні то­ді Держ деп спо кою не да вав: ви ма га ли утри­ма­ти по­ма­ран­че­ву ко­а­лі­цію. Го­ди­на­ми я роз­мов­ляв по те­ле­фо­ну. Ме­не це дра­ту­ва­ло. Тож я при­їжджаю до аме­ри­кан­сько го по сла і роз по­ві даю, як все бу ло на - справ ді. Він блід ні шає і бі жить — ма - буть, уже встиг від пра ви ти до по від ну в Дер­ждеп, тож му­сив тер­мі­но­во від­кли­ка­ти. До їж д жаю до Єв­ро пейсь кої пло щі, дзві­нок: «Олег, я всю ніч не спа­ла, пла­ка­ла, да­вай за­ли­ши­мо все, як є, і по­тім ра­зом я все під­пи­шу...» Я ка­жу, що є по­зи­ція, ми її за­фі­ксу­ва­ли.

При­їжджаю на Бан­ко­ву, Юля си­дить у ме не в прий маль ні без ма кі я жу, го лос та кий весь не щас ний: Оле же, тіль ки ти мо­жеш спа­сти Укра­ї­ну. Я їй від­по­вів: ні. Я ви­сту­пив «мо­раль­ним га­ран­том», я — сві­док то­го, що за ніч ні­чо­го не змі­ни­ло­ся. Ні, не мо­жна. Я ска­зав, що з то­бою ні­яких справ ма­ти не бу­ду, все, що про те­бе ка­за­ли, — прав­да.

● ПЕР­ШИЙ ВІЗИТ У КРЕМЛЬ НА ПО­СА­ДІ ГЛАВИ АДМІ­НІ­СТРА­ЦІЇ ПРЕ­ЗИ­ДЕН­ТА

— Пі сля всіх цих по дій, ко ли я став гла вою Адмі ніс т ра ції, ме ні ска за ли: від то го, на скіль ки пра виль но ти за їдеш в Ро­сію — за­ле­жить все. Ми все то­бі зро­би­мо: лі­так, якась лю­ди­на Пу­ті­на — кав­ка­зець, був тут на Бан­ко­вій — го­ту­ва­ли пер­ший мій візит у Ро­сію. За­хо­джу до ка­бі­не­ту, на­би­раю но­мер Ме­две­дє­ва і го­во­рю: ка жуть, що до вас у Кремль по тріб но якось по- особ ли во му за лі та ти. Я при їду ко­мер­цій­ним лі­та­ком. Так і зро­бив. Ме­не зу­стрі­ла ма­ши­на ФСБ — зал офі­цій­ної де­ле га ції, за во дять до Мед ве дє ва, і ми по - чи­на­є­мо «гру». Ме­ні скла­ли йо­го пси­хо­ло­гі­чний порт­рет, йо­му — мій. Ми ста­ли дру­зя­ми, по п’ять-шість го­дин те­ре­ве­ни­мо, ку­па ре­чей, які не ма­ють зна­че­н­ня...

Але Ме­двє­дєв тут же про­по­нує зу­стріч із Пу­ті­ним. Я ска­зав, що не хо­чу з ним зу­стрі­ча­ти­ся, що ми ж з Ме­двє­дє­вим зна­є­мо, що ке­ру­ють дер­жа­вою не пре­зи­ден­ти, а ми. На­ві­що з ним фо­то­гра­фу­ва­ти­ся, чо­ло­вік зайня­тий, ке­рує дер­жа­вою, я не хо­чу зу­стрі­ча­ти­ся. Ді­ма ледь під стіл не за­ла­зив від та­ких мо­їх жар­тів. Я п’ять ра­зів від­мов­ляв­ся від зу­стрі­чі з Пу­ті­ним.

В якийсь чер­го­вий візит, ко­ли ми ви­бу­до­ву­ва­ли сто­сун­ки, — дзві­но­чок: по­трі­бно зу­стрі­ти­ся, Пу­тін че­кає че­рез дві го­ди­ни. Я при­хо­джу. Він стом­ле­ний та­кий. Пер­ша йо­го фра­за: «По­чем Ро­ди­ну про­да­ем?». Я ка­жу: там ду­же до­ро­го, я зро­зу­мів, що він про «Кри­во­ріж­сталь». А ви, що дій­сно на то­му кін­ці бу­ли? — за­пи­тую. Бо ме­ні го­во­ри­ли, що там Пу­тін. Він ка­же — так. Тоб­то з ва­ми узго­джу­ва­ли... ні­чо­го со­бі. Ми так різ­ко по­ча­ли роз­мо­ву. Він та­кий: ну да, але по­тім для нас ста­ло до­ро­го. Але зу­стріч бу­ла про те, що ко­ли ми не до­мо­ви­мо­ся пер­шо­го сі­чня — газ від­клю­чать. От фра­за «до­мо­ви­мо­ся» — за ці­єю фра­зою — «не­хай пра­цює схе­ма».

КРЕМЛІВСЬКА СХЕ­МА КО­РУМ­ПУ­ВА­Н­НЯ АДМІ­НІ­СТРА­ЦІЇ ПРЕ­ЗИ­ДЕН­ТА УКРА­Ї­НИ

— Якраз во­на бу­ла за­пу­ще­на вже. Я знав про це. Бо про во див служ бо ве роз слі ду ван ня. До Пін чу ка під хо див, він вла­што­ву­вав ме­ні зу­стріч з Льо­во­чкі ним. Що та ке « Ро­сУкрЕнер го » ? Я за пи тав Пу ті на: хто ці два « хох ли » , які змог ли роз вес ти « Газ п ром » 50 на 50? Всі ка жуть, це — ваш біз нес. А Ющен­ко вже то­ді знав Фір­та­ша. Я по - чав пре­су­ва­ти Ді­му. Пу­тін ка­же: у нас все че­сно, ось у нас Дми­тро — він го­ло­ва на­гля­до­вої ра­ди «Газ­про­му». Я ка­жу: а чо му з на шо го бо ку не « Наф то - газ»? Бо це вла­да — ка­же... Ду­же див­на фор му ла. Ро сі я ни від мов ля ли ся пра цю ва ти без по се ред ни ка. Я за пи - тую: Ді ма, ти мо жеш ме ні по яс ни ти, який ваш бі­знес: ви ку­пу­є­те газ до­рож­че, а нам про­да­є­те де­шев­ше? Але ж ми зна є мо всі про де ше ву ми шо лов ку. Для чо го ви про да є те газ че рез швей - царсь ко го по се ред ни ка? Чо му пря мо не мо­жна? Від­по­віді не бу­ло, але суть ін ша. По тім, зно ву по вер та ю чись до ці­єї те­ми, за­пи­тую: про яку час­тку ми го во ри мо? Він: ну... два мі лья р ди до­ла­рів? Як мі­ні мум. Це ва­ша ча­сти­на, ви — тепер вла­да. У вас же бу­дуть ви­бо­ри... Тоб­то ме­ні про­по­ну­ють два мі­лья р ди у роз по ряд жен ня. Для цьо го ме ні тре ба ли ше по вер ну ти ся до Ющен­ка, зро­би­ти дзві­нок Ді­мі, що все га разд. Я при їж д жаю до Ющен ка, пам’ ятаю цю роз мо ву один на один. Ка­жу йо­му, що це схе­ма ко­рум­пу­ва­н­ня по лі ти ки в кра ї ні, це — пре зи - дент­ський бі­знес. А він ди­ви­ться у ві­кно. Я не знав, що він уже зу­стрі­чав­ся з Фір та шем і вже по го див ся на цю схе - му. Це я вже ді­знав­ся від Сме­шка пі­зні­ше. Він ме­не ви ко­ри­сто­ву­вав «втем­ну»... А ме­не по­пе­ре­джа­ли на­ші «лю­бі дру­зі»: то­бі кі­нець, те­бе на по­са­ді вже не бу­де. І от я йо­му роз­по­від­аю — а він мов чить. А я знаю, як що він мов - чить — зна чить, зго ден, але не мо же ска­за­ти. По­тім Ющен­ко ка­же ме­ні, що тре­ба пе­ре­го­во­ри­ти із За­хо­дом, щоб ні­ме­цький по­сол пе­ре­го­во­рив із по­сла­ми ЄС та аме­ри­кан­ським, щоб він пе­ре­го­во рив із Держ де пом, щоб у них бу ла вже по­зи­ція, ко­ли нам газ від­клю­чать, щоб ми один на один взим ку не за ли - ши лись. І по їхав у від пус т ку. Ющен - ко, Ві­ра Іва­нів­на, Ба­ло­га — від­по­чи­ва­ли. І як раз на Но вий рік з’ яв ля єть ся но­ви­на, що зна­йшли схе­му.

... Єха ну ров ска зав, що це йо му Ющен­ко дав ко­ман­ду.

— Та­ким чи­ном, ви бу­ли в пе­ре­го - во­рах.

— Моя по­лі­ти­чна кар’єра на то­му й за­кін­чи­ла­ся з Ющен­ком. Я на­пи­сав за­яву і пі­шов у від­став­ку че­рез пів­ро­ку. Це бу­ло для ме­не остан­ньою кра­плею.

ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.