«Не­ка­но­ні­чний» Ско­ро­пад­ський: звіль­ня­є­мо­ся від мі­фів

Що обго­во­рю­ва­ли уча­сни­ки Все­укра­їн­ської на­у­ко­вої кон­фе­рен­ції

Den (Ukrainian) - - Подробиці - Ігор СЮНДЮКОВ, фо­то Артема СЛІПАЧУКА, «День»

Що біль­ше ді­зна­є­мо­ся про на­прав­ду зна­чну істо­ри­чну осо­би­стість — то скла­дні­шою, ба­га­то­ви­мір­ні­шою, ска­за­ти б, «не­до­гма­ти­чні­шою» во­на по­стає. Ко­ли зна­н­ня є по­вер­хо­вим, по­зи­че­ним ще зі ста­рих по­сі­бни­ків (хай «іде­о­ло­гі­чно ви­ві­ре­них»), то лю­ди­на ба­чи­ться одно­барв­ною, при­мі­тив­ною, образ на­че злі­пле­но тіль­ки з сум­но­зві­сних кла­со­вих яр­ли­ків. Ін­ша річ — ко­ли чи­та­єш про неї, ви­вча­єш свід­че­н­ня су­ча­сни­ків, до­ку­мен­ти...

■ Чу­до­вий при­клад — геть­ман Укра­ї­ни Пав­ло Пе­тро­вич Ско­ро­пад­ський. Скіль­ки мі­фів, пе­ре­кру­чень, ви­га­док було нав­ми­сно ство­ре­но нав­ко­ло йо­го по­ста­ті за радянських ча­сів! Са­ме то­му, усві­дом­лю­ю­чи ва­жли­вість су­ча­сно­го ро­зу­мі­н­ня ді­яль­но­сті геть­ма­на — від­по­від­но до ви­мог і ви­кли­ків ХХІ сто­лі­т­тя, — уча­сни­ки Все­укра­їн­ської на­у­ко­вої кон­фе­рен­ції «100-річ­чя Укра­їн­ської дер­жа­ви геть­ма­на Пав­ла Ско­ро­пад­сько­го», яку спіль­но про­ве­ли Ін­сти­тут укра­їн­ської ар­хе­о­гра­фії та дже­ре­ло­знав­ства ім. М.С. Гру­шев­сько­го НАН Укра­ї­ни та Ки­їв­ський му­зей геть­ман­ства, по­ста­ви­ли за ме­ту роз­ві­я­ти (що­най­мен­ше, кри­ти­чно про­ана­лі­зу­ва­ти) мі­фи, за­дав­не­ні ша­бло­ни й сте­ре­о­ти­пи що­до жи­т­тя та ді­яль­но­сті геть­ма­на.

■ Ува­гу ав­то­ра цих ряд­ків при­вер­ну­ли зокре­ма та­кі до­по­віді: «1918 рік: осо­би­сте і на­ціо­наль­не в жит­ті Пав­ла Ско­ро­пад­сько­го» (до­ктор істо­ри­чних на­ук, ди­ре­ктор Ін­сти­ту­ту укра­їн­ської ар­хе­о­гра­фії та дже­ре­ло­знав­ства Ге­ор­гій Па­па­кін), «При­хід геть­ма­на Пав­ла Ско­ро­пад­сько­го до вла­ди у сві­тлі то­го­ча­сної ні­ме­цько­мов­ної пре­си» (до­ктор істо­ри­чних на­ук Ру­слан Пи­ріг), «Про­бле­ма спад­ко­єм­но­сті між дер­жав­ні­стю УНР та геть­ма­на Пав­ла Ско­ро­пад­сько­го » (до­ктор істо­ри­чних на­ук Ігор Ги­рич), « Да­ни­ло Ско­ро­пад­ський: основ­ні ві­хи жи­т­тя та ді­яль­но­сті» (істо­рик Те­тя­на Рал­ду­гі­на).

■ Зві­сно, цей пе­ре­лік да­ле­ко не є ви­чер­пним: ви­сту­пів було кіль­ка де­ся­тків... Ми на­зва­ли про­мо­ви, з яки­ми ви­сту­па­ли на­у­ков­ці, «до­по­від­я­ми», про­те на­справ­ді то бу­ли ці­ка­ві, «олю­дне­ні», кон­кре­ти­зо­ва­ні звер­не­н­ня до ау­ди­то­рії. Їхньою су­тні­стю бу­ла кри­ти­чна по­ле­мі­ка з мі­фа­ми. Яки­ми са­ме:

❶ Міф про «уда­ва­ний», «не­справ­жній» па­трі­о­тизм геть­ма­на (мов­ляв, і мо­ви він не знав, роз­мов- ляв ро­сій­ською, і від укра­їн­сько­го на­ціо­наль­но­го ру­ху був ду­же да­ле­кий, при­найм­ні до 1918 ро­ку).

■ На­справ­ді спро­ще­н­ням було би ствер­джу­ва­ти, що Ско­ро­пад­ський був аж та­кою «білою вороною» в се­ре­до­ви­щі укра­їн­сько­го ор­га­ні­зо­ва­но­го ру­ху (до ре­чі, і не був він аб­со­лю­тним вій­сько­вим «до кін­чи­ків ніг­тів» — це теж сте­ре­о­тип). І річ не ли­ше в тім, що з пер­ших ро­ків жи­т­тя, за свід­че­н­ням са­мо­го Ско­ро­пад­сько­го, йо­го су­про­во­джу­ва­ли укра­їн­ські пі­сні, спо­га­ди про пред­ків, порт­ре­ти на­ціо­наль­них ге­ро­їв... Є осо­би­сті до­ку­мен­ти геть­ма­на, що мі­стять до­во­лі ці­ка­ві фа­кти. Так, в ли­стах до дру­жи­ни 1897—1898 ро­ків (ві­до­мо, що 1893 ро­ку він за­кін­чив Па­же­ський кор­пус у Пе­тер­бур­зі й по­чав слу­жбу ка­ва­лер­гар­да) Ско­ро­пад­ський не раз ви­слов­лю­вав ба­жа­н­ня вза­га­лі ки­ну­ти вій­сько­ву слу­жбу (!). А май­бу­тній «чер­во­ний ге­не­рал» Ігна­тьєв у книж­ці «50 лет в строю» (він осо­би­сто знав геть­ма­на в молоді ро­ки) пи­сав, що в ото­чен­ні ка­ва­лер­гар­дів Ско­ро­пад­ський ні­ко­ли не був ціл­ком «сво­єю лю­ди­ною». Нав­па­ки, Пав­ло Пе­тро­вич був де­що від­сто­ро­не­ний від «ка­ва­лер­гард­сько­го то­ва­ри­ства».

■ Не менш по­ка­зо­вий факт — став­ле­н­ня май­бу­тньо­го геть­ма­на до мо­дних в Ро­сій­ській ім­пе­рії на по­ча­тку ХХ сто­лі­т­тя гу­чних свя­тку­вань «не­за­бу­тніх пе­ре­мог ро­сій­ської зброї» (200-річ­чя Пол­тав­ської би­тви, 100-річ­чя би­тви при Бо­ро­ді­но). Збе­ріг­ся лист мі­ні­стра дво­ру в уря­ді Ми­ко­ли ІІ, адре­со­ва­ний Ско­ро­пад­сько­му (1909 рік), із за­про­ше­н­ням взя­ти участь у «Пол­тав­ських» уро­чи­сто­стях. Від­мо­ви­ти­ся від про­по­зи­ції Пав­ло Пе­тро­вич про­сто не міг — за­те за­ли­шив на ли­сті «ца­ре­двор­ця» ли­ше одне слово, про­те ду­же ви­ра­зне: «Бред!» Отож, став­ле­н­ня до «істе­блі­шмен­ту» ім­пе­рії у Ско­ро­пад­сько­го, м’яко ка­жу­чи, було ду­же да­ле­ким від слі­по­го за­хва­ту. А Ми­ко­ла Мо­ги­лян­ський, до­брий зна­йо­мий Пав­ла Пе­тро­ви­ча, за­фі­ксу­вав та­кі йо­го сло­ва: «Я щи­ро не­на­ви­джу цей «ви­щий світ». Сво­їм Ско­ро­пад­ський по­чу­вав­ся не в цьо­му се­ре­до­ви­щі, а в ко­лі ко­за­цької стар­ши­ни. Є свід­че­н­ня, що він сві­до­мо пра­гнув від­ро­ди­ти на по­ча­тку ХХ сто­лі­т­тя ті дум­ки, які бу­ли ха­ра­ктер­ни­ми для укра­їн­ської стар­ши­ни ХVІІІ сто­лі­т­тя.

І тут вар­то роз­гля­ну­ти ще один міф (бо­дай ко­ро­тко) — ні­би усі пред­ки Ско­ро­пад­сько­го, по­чи­на­ю­чи від Іва­на, геть­ма­на до­би Пе­тра І, бу­ли «від­да­ни­ми слу­га­ми ца­рів», а про Укра­ї­ну за­бу­ли. Ось справ­жні фа­кти. Ми­хай­ло Ва­си­льо­вич Ско­ро­пад­ський, ге­не­раль­ний під­скар­бій Ге­тьман­щи­ни за ча­сів Ки­ри­ла Ро­зу­мов­сько­го (50—60-ті ро­ки ХVІІІ сто­лі­т­тя), мав, що­най­мен­ше, «не­по­ро­зу­мі­н­ня» з цим геть­ма­ном, бо був рі­шу­че не зго­дний з кур­сом на лі­кві­да­цію ав­то­но­мії Укра­ї­ни, який Ро­зу­мов­ський му­сив про­во­ди­ти. Син Ми­хай­ла — Іван Ско­ро­пад­ський, вхо­див до гур­тка «мо­ло­дих дру­зів» геть­ма­на, але до­сить рі­шу­че від­ме­жо­ву­вав­ся від Ро­зу­мов­сько­го — з тих са­мих мір­ку­вань. Хо­ди­ли на­віть чу­тки (за ча­сів утво­ре­н­ня «лі­бе­раль­них ко­мі­сій» Ка­те­ри­ни ІІ), що Іван Ско­ро­пад­ський, у ра­зі, якщо ца­ри­ця від­но­вить Ге­тьман­ство в Укра­ї­ні, обійме цю по­са­ду. А Єли­за­ве­та Ско­ро­пад­ська, на­ща­док цьо­го сла­ве­тно­го ро­ду, вже у ХІХ сто­літ­ті сво­ї­ми гро­шо­ви­ми по­жер­тва­ми ви­рі­шаль­ною мі­рою спри­я­ла за­сну­ван­ню дру­кар­ні На­у­ко­во­го То­ва­ри­ства ме­ні Шев­чен­ка (фа­кти­чно — то­ді­шньої Укра­їн­ської ака­де­мії на­ук). Ось та­кі тра­ди­ції!

Міф про аб­со­лю­тну за­ле­жність геть­ма­на Ско­ро­пад­сько­го від ні­ме­цької вій­сько­вої вла­ди та кай­зе­ра. Кра­щий спо­сіб спро­сту­ва­ти це — ре­тель­но про­ана­лі­зу­ва­ти ні­ме­цьку пре­су ве­сни і лі­та 1918 ро­ку. Про що во­на свід­чить? Ось по­ві­дом­ле­н­ня одні­єї з бер­лін­ських га­зет із по­си­ла­н­ням на дже­ре­ла в шта­бі гер­цо­га Ле­о­поль­да Ба­вар­сько­го: «Унаш час іде­о­ло­гів, фан­та­стів та не­до­ум­ку­ва­то­сті він (Ско­ро­пад­ський. — І.С.) про­я­вив се­бе як справ­жній чо­ло­вік». А «Нойє Фрайєр Прес­се» ствер­джу­ва­ла: « Геть­ман — це ре­гент, який зу­міє на­ла­го­ди­ти ор­га­ні­зо­ва­ну твор­чу пра­цю й ви­ве­сти Укра­ї­ну на шлях кон­стру­ктив­но­го роз­ви­тку. Йо­го ме­та — спів­пра­ця усіх сил, ко­ри­сних для Укра­ї­ни, без огля­ду на їх по­хо­дже­н­ня». А га­зе­та «Der Tag» («День») під­кре­слю­ва­ла: «29 кві­тня 1918 ро­ку, ко­ли у Ки­є­ві змі­ню­ва­ла­ся вла­да, це зро­би­ли са­мі укра­їн­ці». І ще, геть­ман дав ві­сім ін­терв’ю ні­ме­цькій пре­сі, де під­кре­слю­вав: Укра­ї­на від­ни­ні має на­мір бу­ти ціл­ком не­за­ле­жною дер­жа­вою! Важ­ко угле­ді­ти в цьо­му «ціл­ко­ви­ту за­ле­жність» від Бер­лі­на. Хо­ча й за­пе­ре­чу­ва­ти той по­ту­жний вплив, що йо­го справ­ляв сам факт при­су­тно­сті кай­зе­рів­ської ар­мії, — теж не можна.

■ І на­о­ста­нок — де­кіль­ка де­та­лей (втім, це, по су­ті, не де­та­лі, а по­люд­ські ці­ка­ві мо­мен­ти, які ви­ра­зно ха­ра­кте­ри­зу­ють по­стать геть­ма­на). Во­ло­ди­мир Вер­над­ський (зі слів Ми­ко­ли Ва­си­лен­ка) за­пи­сав роз­мо­ву остан­ньо­го зі Ско­ро­пад­ським. Геть­ман за­пи­тав мі­ні­стра осві­ти: «Як Ви, Ми­ко­ло Про­ко­по­ви­чу, ста­ви­те­ся до ідеї ціл­ко­ви­тої дер­жав­ної не­за­ле­жно­сті Укра­ї­ни?» Той від­по­вів: «Я вва­жаю, що за­раз це — не на часі» (тра­вень 1918 ро­ку). Геть­ман від­ка­зав: «А моя дум­ка — ми всі за­раз ма­є­мо згур­ту­ва­ти­ся нав­ко­ло ці­єї ме­ти й пра­цю­ва­ти за­для неї». По­ка­зо­во, що ще 1917 ро­ку Ско­ро­пад­ський пи­сав дру­жи­ні: «Я хо­чу ста­ти укра­їн­цем». Є всі під­ста­ви вва­жа­ти, що він мав на ува­зі не «етні­чну» скла­до­ву (в цьо­му сен­сі укра­їн­цем геть­ман зав­жди се­бе від­чу­вав!), а по­лі­ти­чну. Оце й є осо­бли­во акту­аль­ним для нас у ро­ці 2018-му.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.