Су­ди­ло­ся бу­ти по­е­том

Про твор­чість і до­лю Оле­ксан­дра Гри­го­рен­ка

Den (Ukrainian) - - Пошта «дня» - Пе­тро ЧЕГОРКА, м. Вер­хів­це­ве, Сі­че­слав­щи­на, ілю­стра­цію на­да­но ав­то­ром

На Сі­че­слав­щи­ні не­що­дав­но ви­йшла дру­ком книж­ка « Оле­ксандр Гри­го­рен­ко. За­лі­зна від­да­ність на­ро­ду». На об­кла­дин­ці порт­рет юна­ка у ви­ши­ван­ці і ма­зе­пин­ці та ко­ло­ски з со­ня­шни­ка­ми. В Ен­ци­кло­пе­ди­чно­му до­від­ни­ку «Рух опо­ру в Укра­ї­ні» він по­ряд із бун­тів­ним ге­не­ра­лом Пе­тром Гри­го­рен­ком: «По­ет. Уча­сник ру­ху ші­ст­де­ся­тни­цтва. По­літв’язень радянських тю­рем і та­бо­рів». Ро­ки жи­т­тя вкла­ли­ся у від­рі­зок «1938 — 1962» (цьо­го ро­ку йо­му ви­пов­ни­ло­ся 80). На­ро­див­ся у се­лі Бо­ро­да­їв­ка Вер­хньо­дні­пров­сько­го ра­йо­ну, там же тра­гі­чно за­ги­нув. Ім’ я Оле­ксан­дра Гри­го­рен­ка є в пе­ре­лі­ку пам’ятних дат та юві­ле­їв 2018 ро­ку, які від­зна­ча­ю­ться на дер­жав­но­му рів­ні (По­ста­но­ва ВР Укра­ї­ни 2287-VIII від 8 лю­то­го 2018 р.)

Впер­ше про Са­шка Гри­го­рен­ка я про­чи­тав у спо­га­ді «Встань, по­е­те, встань» з кни­ги Ми­ко­ли Ку­че­ра «Ду­брав­лаг». Во­ни зем­ля­ки, а за­зна­йо­ми­лись у мор­дов­ських та­бо­рах. Ми­ко­ла по­пав ту­ди зі сту­дент­ської ла­ви (на­пи­сав ли­ста на «Ра­діо Сво­бо­да»), а Оле­ксандр із ар­мій­ської ка­зар­ми (чи­тав сво­їм то­ва­ри­шам по слу­жбі вір­ша про пов­ста­н­ня в Угор­щи­ні). «Су­ди­ли ме­не за на­ціо­на­лізм. Тоб­то за при­вер­же­ність до Укра­ї­ни і всьо­го укра­їн­сько­го», — пи­сав він у ли­сті з не­во­лі ба­тькам. Па­ра­до­ксаль- но, але «Ду­брав­лаг» для ба­га­тьох в’язнів був своє­рі­дним остро­вом сво­бо­ди се­ред ве­ли­че­зно­го мо­ря зла, на­силь­ства і то­таль­ної бре­хні. В’ язень Гри­го­рен­ко про­був там три ро­ки з при­су­дже­них Вій­сько­вим три­бу­на­лом ше­сти.

У жов­тні 1961 ро­ку по­вер­та­є­ться до рі­дної Бо­ро­да­їв­ки. Про­дов­жує вір­шу­ва­ти, роз­си­ла­ю­чи свої тво­ри до рі­зних пе­рі­о­ди­чних ви­дань, ли­сту­є­ться з по­е­та­ми Ми­ко­лою Со­мом та Ми­ко­лою Гір­ни­ком, сту­ді­ює кла­си­чну лі­те­ра­ту­ру, зби­ра­є­ться всту­па­ти на філ­фак Ки­їв­сько­го уні­вер­си­те­ту, зу­стрі­чає свою су­дже­ну — по­е­те­су з По­ді­л­ля Оле­ну За­двор­ну, а 19 сер­пня 1962 ро­ку то­не в Дні­прі.

У книж­ці май­же весь по­е­ти­чний до­ро­бок Оле­ксан­дра, йо­го про­зо­ві тво­ри, ли­сти до ба­тьків, а ще спо­га­ди на­ре­че­ної, дру­зів. Пер­шо­о­сно­вою ви­да­н­ня ста­ла по­е­зія, яку си­сте­ма­ти­зу­вав по­бра­тим Гри­го­рен­ка по мор­дов­ських та­бо­рах, ві­до­мий пи­сьмен­ник із Оде­си Оле­кса Рі­зни­ків. Ці­ка­ві об­ста­ви­ни спри­я­ли по­пов­нен­ню по­е­ти­чної спад­щи­ни. Два зо­ши­ти з вір­ша­ми Са­шка ви­віз із не­во­лі при звіль­нен­ні Пав­ло Фаль­чен­ко. За 36 ро­ків із йо­го си­ном, офі­це­ром укра­їн­сько­го фло­ту Оле­ксою Фаль­чен­ком Рі­зни­ків зу­стрів­ся на ко­ра­блі «Рів­не».

Ор­га­ні­чно до­пов­ню­ють ви­да­н­ня спо­га­ди ба­тька по­е­та Яв­ту­ха Ан­то­но­ви­ча Гри­го­рен­ка — уча­сни­ка двох сві­то­вих во­єн, дві­чі ув’язне­но­му на «строй­ках ком­му­ни­зма». На­пи­са­ні про­сто і без­пре­тен­зій­но во­ни — вра­жа­ю­чий до­ку­мент епо­хи.

На Вер­хньо­дні­пров­щи­ні — ма­лій ба­тьків­щи­ні по­е­та — йо­го ім’я від­кри­ли ли­ше де­ся­ток ро­ків то­му. На Шев­чен­ків­ські свя­та 2008 ро­ку до ра­йо­ну за­ві­та­ли го­сті-пи­сьмен­ни­ки. Се­ред них і Оле­кса Рі­зни­ків. Він і роз­по­вів про по­е­та­са­мо­род­ка, про­чи­тав йо­го вір­ші. Як зга­дує бі­бліо­те­кар На­тал­ка Сі­дак: « По­е­зія Гри­го­рен­ка вра­зи­ла. Зрі­лі­стю, не­під­ку­пні­стю, си­лою, ві­рою. І тра­гі­чною не­до­ска­за­ні­стю». 2011 ро­ку зав­дя­ки ко­пі­ткій пра­ці не­бай­ду­жих лю­дей на­сам­пе­ред бі­бліо­гра­фа Оле­ни Ки­ри­чен­ко, було під­го­тов­ле­но і ви­да­но не­ве­ли­чким на­кла­дом аль­ма­нах «Свя­та но­ша ду­ші» (ре­пре­со­ва­на лі­те­ра­ту­ра Вер­хньо­дні­пров­щи­ни). Є в ньо­му й роз­діл, при­свя­че­ний Гри­го­рен­ку «Моя ду­ша — це не­при­том­на бу­ря».

Ви­ді­лен­ню ко­штів на ви­да­н­ня но­вої книж­ки по­с­при­я­ла ра­йон­на вла­да. Най­щи­рі­шу по­дя­ку най­біль­ше за­слу­го­вує член НСПУ Єв­ген Бе­зус — ре­да­ктор-упо­ря­дник. Ти­раж роз­по­всю­дже­ний по шко­лах та бі­бліо­те­ках ра­йо­ну. Не­що­дав­но в пе­ре­пов­не­ній се­сій­ній за­лі ра­йон­ної ра­ди ці­ка­во і не­бу­ден­но від­бу­ло­ся пред­став­ле­н­ня книж­ки. За­про­ше­но учнів і вчи­те­лів шкіл мі­ста, де­пу­та­тів ра­йон­ної та мі­ської рад, усіх охо­чих. Ви­сту­па­ли Оле­кса Рі­зни­ків, Єв­ген Бе­зус. Щи­ро і схви­льо­ва­но чи­та­ли стар­шо­кла­сни­ки вір­ші по­е­та-зем­ля­ка. Го­ло­ва ра­йон­ної ра­ди Ар­тем Крав­чен­ко по­обі­цяв зро­би­ти все мо­жли­ве, щоб у цьо­му ро­ці з’яви­ли­ся ме­мо­рі­аль­ні до­шки на шко­лах, де він на­вчав­ся.

Є в книж­ці спо­гад Оле­ксія Рі­зни­кі­ва з та­ки­ми сло­ва­ми: «Са­шко Гри­го­рен­ко про­май­нув на не­бі Укра­ї­ни мі­сти­чно- па­ду­чою зір­кою, ма­ло ким по­мі­че­ний... Був би з ньо­го Він­гра­нов­ський, у ньо­го та­ка по­ста­ва, як у Він­гра­нов­сько­го». Важ­ко пе­ред­ба­чи­ти до­лю по­е­та, як­би він за­ли­шив­ся жи­вим. Ві­ри­ться, що не зла­мав­ся б, адже це на­пи­са­но сер­цем: Ти ме­не по­лю­биш не за пі­сню, Ти ме­не по­лю­биш не за вро­ду, Ти ме­не по­лю­биш за за­лі­зну Від­да­ність вкра­їн­сько­му на­ро­ду...

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.