«Най­важ­че у вій­ні – роз­лу­ка з ді­тьми»

Те­тя­на з по­зив­ним «По­до­ля­но­чка» — про свій шлях на пе­ре­до­ву лі­нію фрон­ту

Den (Ukrainian) - - Суспільство - Ле­ся КЕСАРЧУК; фо­то на­да­но ге­ро­ї­нею ма­те­рі­а­лу

Ма­ма трьох ді­тей Те­тя­на Чу­дно­вець пра­цю­ва­ла вчи­те­лем, жур­на­лі­стом та ре­да­кто­ром га­зе­ти, на­віть ви­да­ла ми­ну­ло­го ро­ку вла­сну книж­ку, але і не здо­га­ду­ва­лась, що одно­го дня їй до­ве­де­ться взя­ти­ся за зброю та бра­ти участь у справ­жній вій­ні. Від­ко­ли роз­по­ча­лась Ре­во­лю­ція Гі­дно­сті, її сер­це по­стій­но було в три­во­зі, і в пер­шу чер­гу за най­рі­дні­ших — си­на та чо­ло­ві­ка, які з са­мо­го по­ча­тку бра­ли участь у по­ді­ях на Май­да­ні. Жін­ка та­кож хо­ті­ла бу­ти ра­зом із на­ро­дом Укра­ї­ни. Але її най­мо­лод­шій донь­ці Ка­тру­сі то­ді ви­пов­ни­ло­ся ли­ше 2 мі­ся­ці.

■ Вій­на на схо­ді кра­ї­ни та­кож від­би­лась у жит­ті Те­тя­ни Чу­дно­вець роз­лу­кою із чо­ло­ві­ком та си­ном Ан­дрі­єм. Во­ни обоє, не роз­ду­му­ю­чи, пі­шли до­бро­воль­ця­ми у ба­таль­йон ДУК «Пра­вий се­ктор». Во­ю­ва­ли у «най­га­ря­чі­ших» то­чках фрон­ту. Чо­ло­вік у До­не­цько­му ае­ро­пор­ту, а син — у Пі­сках. Ра­зом про­йшли бої у Кра­сно­го­рів­ці, Ста­ро­гна­тів­ці, на ша­хті «Бу­тів­ка» та на Сві­тло­дар­ській ду­зі.

■ Те­тя­на по­стій­но хви­лю­ва­ла­ся за сво­їх хло­пців. Впер­ше жін­ка на вій­ні по­бу­ва­ла як во­лон­тер у лю­то­му 2015 ро­ку, при­їха­ла ра­зом із зем­ля­ка­ми- ко­зя­тин­ця­ми в «па­ла­ю­чі» Пі­ски.

■ « Ми при­гна­ли ку­пле­ний на­ши­ми під­при­єм­цем-ме­це­на­том Во­ло­ди­ми­ром Фур­ма­ном джип для по­треб до­бро­воль­ців-«пра­во- сє­ків». Три ро­ки вій­ни, з 2014-го до 2017-го, у мі­ру сво­їх сил я на­ма­га­ла­ся зби­ра­ти во­лон­тер­ську до­по­мо­гу. «На­пру­жу­ва­ла» мі­сце­вих під­при­єм­ців, до­брих зна­йо­мих, мі­сце­ву вла­ду, хло­пців із са­мо­обо­ро­ни. Ча­сом їзди­ла на схід, ін­ко­ли пе­ре­си­ла­ла «Но­вою по­штою». Влі­тку 2016 ро­ку мої муж­чи­ни ра­зом із ча­сти­ною бій­ців Пра­во­го се­кто­ра під­пи­са­ли кон­тракт із Зброй­ни­ми си­лам Укра­ї­ни, з 54- ю бри­га­дою. Стар­ша донь­ка На­стя в той час за­кін­чи­ла шко­лу і пі­шла на­вча­ти­ся до ви­шу. Мо­лод­ша під­ро­сла і пі­шла до са­до­чка. І я де­да­лі ча­сті­ше ста­ла ду­ма­ти, чим мо­жу при­не­сти ко­ристь сво­їй кра­ї­ні, хоч рі­дні бу­ли ка­те­го­ри­чно про­ти то­го, щоб я йшла на кон­тракт», — роз­по­від­ає жін­ка-бо­єць.

■ При­клад си­на та чо­ло­ві­ка ста­ли по­штов­хом для Те­тя­ни та­кож за­пи­са­ти­ся до лав 46-го окре­мо­го ба­таль­йо­ну спе­ці­аль­но­го при­зна­че­н­ня «Дон­бас — Укра­ї­на». «Ми­ну­ло­го лі­та я при­їха­ла в цей ба­таль­йон ра­зом із во­лон­те­ра­ми із Він­ни­ці — Ва­лен­ти­ном Бє­лін­ським та Окса­ною Крю­чко­вою. Її син Ві­ктор з по­зив­ним «Ла­гу­на» слу­жив тут та ге­ро­ї­чно за­ги­нув. Ми при­їха­ли на йо­го по­смер­тне на­го­ро­дже­н­ня. То­ді я на­ма­га­ла­ся по­спіл­ку­ва­ти­ся із ко­ман­ди­ром, але він був за­над­то зайня­тий», — при­га­дує жін­ка. Та за пів­то­ра мі­ся­ца Те­тя­на «По­до­ля­но­чка» зно­ву від­ві­да­ла із во­лон­тер­ською по­їзд­кою ба­таль­йон «Дон­бас—Укра- їна». Во­на на­ре­шті по­спіл­ку­ва­ла­ся з ко­ман­ди­ром Вла­сен­ком і він із ро­зу­мі­н­ням дав жін­ці за­про­ше­н­ня на слу­жбу. « То­ді я з цим за­про­ше­н­ням при­їха­ла до­до­му, не від­кла­да­ю­чи в дов­гий ящик, про­йшла ме­ди­чну ко­мі­сію, зі­бра­ла усі па­пе­ри і на по­ча­тку ве­ре­сня від­бу­ла на До­неч­чи­ну в роз­та­шу­ва­н­ня ба­таль­йо­ну. Не шко­дую ні се­кун­ди, що зро­би­ла та­кий ви­бір, адже я дав­но хо­ті­ла при­не­сти ко­ристь сво­їй кра­ї­ні, й то­му я тут», — мо­вить Те­тя­на.

■ На по­ча­тку, зі слів Те­тя­ни, в неї бу­ла по­са­да в ти­ло­вій слу­жбі ба­таль­йо­ну. Жін­ка за­йма­ла­ся па­пе­ро­вою ро­бо­тою, бу­ла ді­ло­во­дом ти­лу. Однак зго­дом сол­дат «По­до­ля­но­чка» на­пи­са­ла ра­порт із про­ха­н­ням пе­ре­ве­сти її в бу­дья­кий ін­ший під­роз­діл ба­таль­йо­ну, що по су­ті озна­ча­ло на ну­льо­ву лі­нію фрон­ту. Ко­ман­ду­ва­н­ня пі­шло їй на­зу­стріч. І вже в лю­то­му ни­ні­шньо­го ро­ку жін­ка отри­ма­ла « най­про­сті­шу » по­са­ду — стрі­лець штур­мо­вої ро­ти. Те­тя­на на­ма­га­лась ви­ко­ну­ва­ти всі свої обов’ яз­ки на­рів­ні з по­бра­ти­ма­ми — чер­гу­ва­ла на ра­ці­ях, хо­ди­ла на по­сти на бо­йо­вих по­зи­ці­ях. Ни­ні му­жня бе­ре­ги­ня дру­гий мі­сяць ви­ко­нує обов’ яз­ки за­сту­пни­ка ко­ман­ди­ра ро­ти із мо­раль­но-пси­хо­ло­гі­чно­го за­без­пе­че­н­ня.

■ « Наш ба­таль­йон уже біль­ше ро­ку пе­ре­бу­ває в зо­ні ООС (опе­ра­ція об’єд­на­них сил). За­раз це ра­йон Сві­тло­дар­ської ду­ги. Наш ко­ман­дир має до­сить ве­ли­кий бо­йо­вий до­свід, ві­до­мо, що він по­вер­нув­ся з по­ло­ну се­па­ра­ти­стів, про­йшов Іло­вай­ський ко­тел. Знає, що та­ке пе­кло, — до­дає по­дру­га «По­до­ля­но­чка» і про­дов­жує, — ко­ман­дир мо­єї ро­ти — зов­сім юний 22- рі­чний офі­цер, який впев­не­но ке­рує під­роз­ді­лом і мо­же да­ти « фо­ру » ба­га­тьом 40- рі­чним. По­бра­ти­ми- чо­ло­ві­ки став­ля­ться до ме­не з по­ва­гою. Ро­зу­мі­ють, що все- та­ки є різниця між жін­ка­ми-сол­да­та­ми та ними. І то­му не на­ван­та­жу­ють важ­ки­ми фі­зи­чни­ми зав­да­н­ня­ми».

■ На ма­те­рі­аль­не за­без­пе­че­н­ня жін­ка-бо­єць не скар­жи­ться. Нав­па­ки, ка­же, що одяг ви­да­ють не­по­га­ний, їжі теж удо­сталь. «Най­важ­че — це роз­лу­ка із рі­дни­ми, — ствер­джує Те­тя­на. — Адже у від­пус­тку не так ча­сто від­пу­ска­ють. А за­раз, під час актив­них бо­йо­вих дій, і мо­ва про неї не йде. Я ду­же су­мую за ді­тьми, осо­бли­во за сво­єю най­мен­шою 4-рі­чною до­не­чкою. Уже 5-й мі­сяць не ба­чи­ла та не обі­йма­ла свою «ко­ма­шку». Адже у той час, ко­ли у по­бра­ти­мів з їхні­ми ді­тка­ми вдо­ма хо­ча б ма­ма, у мо­єї Ка­тру­сі, по­ряд не­має, ані та­та, ані ма­ми,.. — про­мов­ляє жін­ка крізь сльо­зи і до­дає: — Однак я му­шу бу­ти тут, на Дон­ба­сі, за­ра­ди її май­бу­тньо­го, за­ра­ди ти­ся­чі та­ких, як во­на».

■ «Ду­же ва­жли­во, за сло­ва­ми «По­до­ля­но­чки», на­ле­жно спри­йма­ти втра­ти по­бра­ти­мів, ди­ви­ти­ся в очі їхнім рі­дним. До цьо­го не можна про­сто зви­кну­ти. Ко­ли Те­тя­на бу­ла на по­хо­ван­ні в одно­му із сіл на До­неч­чи­ні, то все се­ло, «від ста­ро­го до ма­ло­го», сто­я­ло на ко­лі­нах з укра­їн­ськи­ми пра­по­ра­ми в ру­ках. «Я бу­ла вра­же­на, адже це все-та­ки До­неч­чи­на, і во­дно­час та­кий па­трі­о­тизм, — зга­дує бо­єць, — це ще раз пе­ре­ко­на­ло ме­не, що я зро­би­ла все пра­виль­но. Укра­ї­на бу­де єди­на та віль­на», — під­су­мо­вує уча­сни­ця Опе­ра­ції об’єд­на­них сил Те­тя­на Чу­дно­вець, сол­дат «По­до­ля­но­чка».

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.