Бо­ри­сфе­ні­ти – хто во­ни?..

Ге­о­гра­фі­чний під­хід у ди­скур­сі на­ці­є­тво­ре­н­ня

Den (Ukrainian) - - Суспільство - В’яче­слав КУЛАКОВ, кан­ди­дат гео­гра­фі­чних на­ук

До­слі­див­ши феномен про­е­кту на­ції на май­бу­тнє, що мав мі­сце на пев­ній те­ри­то­рії у ми­ну­ло­му, гу­ма­ні­сти­чний ланд­ша­фто­зна­вець змо­же ви­зна­чи­ти­ся і по су­ті «на­ціо­наль­ної ідеї» та­кож. У тій мі­рі, ко­ли са­ма во­на, на­ціо­наль­на ідея, — не па­ра­ди­гма і не ме­та, не фон і не сенс, а тра­кту­є­ться як ефір, що у тра­ди­ці­ях са­кра­лі­за­ції су­спіль­но­го бу­т­тя на­зи­ва­ють ду­хом. Він, який до­зво­ляє іден­ти­фі­ку­ва­ти се­бе в межах пев­но­го гео­про­сто­ру че­рез від­чу­т­тя єд­но­сті із зем­лею (land), дає від­чу­ти, що ти — не оди­ни­чна мо­на­да в бай­ду­жо­му уні­вер­су­мі, а ча­сти­на ко­ле­ктив­но­го ці­ло­го (natio) теж. І то­ді, за­лу­ча­ю­чи чи­та­ча до сві­ту нев­ла­сти­во­го йо­му в пов­сяк­ден­но­сті по­стмо­дер­на, ми ви­зна­ча­є­мо­ся з ло­ка­ці­єю, яка яскра­вим при­кла­дом ви­сло­вить на­шу гео­і­мі­дже­ву орі­єн­та­цію. В да­но­му ра­зі, на­род, етнос, су­бе­тнос — це ка­те­го­рії гео­гра­фі­чні, то­чні­ше — гео­і­мі­дже­ві, а не су­спіль­но-по­лі­ти­чні, тоб­то на­ле­жать до зем­лі, на якій жи­вуть лю­ди, а не до істо­ри­чних аб­стра­кцій вза­га­лі, які ство­рю­ю­ться з ме­тою осві­тньо- ви­хов­них, у пев­но­му ро­зу­мін­ні про­па­ган­дист­ських. «Хто ти?» — за­пи­тає вкрай за­ін­три­го­ва­ний чи­тач. « Бо­ри­сфе­ніт з Оль­вії!» — гор­до від­по­вім я.

ГЕОПРОСТІР ОЛЬВІЙСКОЇ ХОРИ

« Оль вія, ця ан тич на пер ли на Пів­ні­чно­го Пон­ту, — звер­ну­ся я з лек ці­єю до ау­ди то рії по слі дов ни - ків гу­ма­ні­тар­ної па­ра­ди­гми в гео­гра­фії, — бу­ла за­сно­ва­на в VI сто­літ­ті до н.е. іо­ній­ця­ми з Мі­ле­та на ви со ко му бе ре зі ли ма ну при з’ єд - нан­ні йо­го з мо­рем і на­зва­но­го Іпа­ні­сом — ні­би­то че­рез на­яв­ність дов­ко­ла озе­ра, «ма­те­рі Іпа­ні­са», па - со вищ ди ких бі лих ко ней. Там і ство­ри­ли во­ни, в ко­ро­ткі істо­ри­чні тер мі ни, свою не за леж ну дер - жа­ву, яку про­сла­ви­ли ефе­ктив­ною пра­цею і вмі­н­ням за­хи­сти­ти се­бе»

Сте­по­вий про­стір, з одно­го бо­ку, і ли ма но вий — з ін шо го, по - гли на ли і міс то — влас не по ліс, і сіль­ські са­ди­би, — Оль­вій­ську хо­ру. Во­ни бу­ли ви­ра­зною ри­сою дов­ко­ли­шніх ланд­ша­фтів — да­ле­чін­ню, яка з ди­тин­ства при­вча­ла ко­ло­ні­стів до пиль­но­сті, до по­стій­но­го очі­ку­ва­н­ня на­па­ду, до від­чу­т­тя, що сьо­го­дні-зав­тра їхнє жи­т­тя обір­ве стрі­ла ко­чів­ни­ка, який на­ле­тів з пів­но­чі, ко­ли то­му ра­птом ста­не не до впо­до­би си­ту­а­ція рів­но­прав­но­го пар­тнер­ства.

А сте пом, окрім лю дей на ко - нях, бі­га­ли сай­га­ки, ку­ла­ни, ли­си­ці, зай­ці, дро­хви. А ри­бне рі­зно­ма - ні­т­тя дов­ко­ли­шніх рі­чок і ли­ма­нів скла­да­ли осе­тро­ві, скум­брі­є­ві, ке­фа ле ві, со мо ві, ко ро по ві та ін ші ви ди риб, їс тів них і смач них, і їх було стіль­ки, що по­бра­ти­мам сво­їм, « за три морсь ким » да ле ким, мог ли во ни ба га то по да ру ва ти — в обмін на те­хно­ло­гі­чні тон­ко­щі та кон­кре­тні ви­ро­би для по­бу­ту і вій­ни, ко­ли вій­на стає бу­т­тям.

Все це ви­зна­чи­ло place-of-homeland — но­ву ба­тьків­щи­ну дав­ньо­гре­цьких по­се­лен­ців, оскіль­ки спри­я­тли­во по­єд­на­ли­ся еко­у­мо­ви і зру­чне гео­роз­та­шу­ва­н­ня: на пе­ре­ти­ні ста­ро­дав­ніх тор­го­вель­них шля­хів. Як жи­ти їм — тим, що за­ли­ши­ли­ся без сте­ре­о­ти­пу по­ве­дін­ки у зви­чно­му ланд­ша­фті? Або са­мим ста­ти на­ро­дом? Но­вим на­ро­дом. Ін­шим на­ро­дом. З тим са­мим ха­ра­кте­ром, що й у пред­ків, але з ін­ши­ми на­мі­ра­ми.

ЕТНІЧНО ЗМІШАНЕ НА­СЕ­ЛЕ­Н­НЯ

Ін­шим во­но і бу­ти не мо­гло: ці­єї зем­лі ді­ста­ли­ся хва­цькі гре­цькі хло­пці, без жі­нок при­йшли. Оль­вій­ську хо­ру, іна­кше, окру­гу — те­ри­то­рію, на яку по­ши­рю­вав­ся вплив вла­ди як су­ку­пно­сті За­ко­ну і Прав, тоб­то най­більш «про­су­ну­тої» (у де­мо­кра­ти­чно­му сен­сі) ци­ві­лі­за­ції ан­ти­чно­го ча­су — збу­ду­ва­ли і «ви­нянь­чи­ли» в се­ред зем­но­мор­ській ой­ку­ме­ні лю­ди, об’єд­на­ні на­звою «гре­ки», а ви­хід­ця­ми бу­ли во­ни са­ме з цих пів­ні­чно­пон­тій­ських кра­їв, але на­скіль­ки гли­бо­кою бу­ла їхня істо­ри­чна пам’ять — нам не­ві­до­мо і ні­ко­му не­ві­до­мо, хі­ба що са­мій но­о­сфе­рі... За­йма­ли­ся во­ни тим, що ви­ро­щу­ва­ли зла­ки, ви­па­са­ли ху­до­бу, ло­ви­ли ри­бу, якої на ви­хо­ді в мо­ре, чим, вла­сне, і ви­зна­ча­ло­ся ви­рі­шаль­не зна­чен ня оль­вій­сько­го то­по­су! — бу­ла си­ла-си­лен­на, і сла­ви­ли­ся в ін­ших кра­ях умі­лі­стю в ре­ме­слах, не обді­ле­ні бу­ли ку­пе­цьким хи­стом, любов’ю до ми­стецтв і гар­мо­нії, а ще — всі ра­зом бу­ли во­ни до­бре на­вче­ни­ми і ди­сци­плі­но­ва­ни­ми во­ї­на­ми, на­дій­ни­ми в за­хи­сті ба­тьків­сько­го до­му, а го­лов­не — бу­ли де­мо­кра­та­ми, зда­тни­ми ви­би­ра­ти со­бі Лідерів, які, у свою чер­гу, бу­ли підзві­тні гро­ма­дя­нам, що пе­рі­о­ди­чно зби­ра­ли­ся для ці­єї ме­ти у най­більш ша- но­ва­но­му мі­сці — на аго­рі... а ба­га­ті до­по­ма­га­ли бі­дним, і ко­ли ви­да­вав­ся не­вро­жай, спу­сто­шу­ва­лись за­сі­ки ба­га­тих на ко­ристь не­за­мо­жних і роз­би­ва­ли­ся вщент за­став­ні за­пи­ски, то­му що бу­ли з об­па­ле­ної гли­ни, і цих свід­чень, сві­до­мо стер­тих з пам’яті, ар­хе­о­ло­ги ви­яви­ли до­ста­тню кіль­кість, і на­віть ра­би ма­ли у них сім’ї, але не ма­ли прав: оби­ра­ти Лі­де­ра і бу­ти обра­ни­ми.

«ХВА­ЦЬКІ ГРЕ­ЦЬКІ ХЛОП ЦІ » ...

Об’ єд на ні си ли лю дей різ них, але ви­ро­ще­них одні­єю те­ри­то­рі­єю, і во ро га до ла ли в біль шос ті су ти - чок; пе­ре­мо­гли во­ни, ко­ли на­став час — а ста ло ся це в 332 ро ці до Хри­ста, — і Олек сан д ра Ма ке - дон­сько­го, до то­го не­пе­ре­мо­жно­го. 30 ти­сяч сол­да­тів пол­ко­вод­ця Зо­пі­рі о на, став ле ни ка йо го на зем лях Пон ту, на ду ма ли ся зруй ну ва ти Оль­вію, стер­ти з ли­ця зем­лі і по­ліс, і дріб ні по се лен ня, за якийсь там не по слух: ну, не за хо ті ли во ни, ска жі мо, ма ти на сво їх ру бе жах «обме­же­ний кон­тин­гент» — ні­би­то «для за­спо­ко­є­н­ня вар­ва­рів з пів­но чі » — так во ни, бо рис фе ні ти Оль вії, роз сі я ли по сте пу во я ків Зо пі рі о на, на міс ни ка Фра кії, що на ду мав їх під ко ри ти — з най су - час ні шим озбро єн ням і пе ре до ви - ми та­кти­ка­ми бою.

І зро­би­ли це з по­дво­є­ним «вар­ва­ра­ми» азар­том від­ва­жною без­стра­шні­стю, не­без­пе­чною для рим­ських ди­сци­плі­но­ва­них ко­горт.

А чо­му во­ни не да­ли се­бе під­ко­ри­ти? А то­му, що ця зем­ля бу­ла для них свя­щен­ною, а свя­щен­ну зем­лю тре­ба обо­ро­ня­ти до кін­ця, до остан­ньо­го. То­му що те­ри­то­рія хори зна­хо­ди­ла­ся під за­сту­пни­цтвом їхніх бо­гів. А свя­ти­ли­ща, які на­зи­ва ли ся extra- urban, ви яв ля єть ся, за зда ле гідь ви зна ча ли кор до ни втру­ча­н­ня в мі­сце­вий ланд­шафт!.. Спо чат ку при кор дон ні зем лі оль - вій­сько го по лі су бу ли ото че ні, як ска за ли б сьо год ні, « свя щен ним фрон­ти­ром» — де­яки­ми ді­лян­ка­ми су­ші, пе­ре­ва­жно, при­бе­ре­жної, які на сти ку Зем лі, Во ди і Не ба най­більш при­ва­бли­ві для від­обра­же­н­ня куль­ту.

Для біль­шої фун­кціо­наль­но­сті ви­мо­ги, що ви­зна­ча­ють за­по­біж ні за­со­би, зво­ди­ли­ся до ланд­ша­фтно­го під­ви­ще­н­ня то­по­сів, що «сте­ре­жуть» ба­тьків­щи­ну. Зав­дя­ки шир­шо­му огля­ду «всьо­го дов­ко­ла» во­ни ста­ва­ли за­по­ру­кою ци­віль­но­го пиль ну ван ня для бо рис фе ні тів — зрі­лою у ви­зна­че­но­му гео­про­сто­рі на ці­єю. Інак ше — це бу ла на ція, сфор­мо­ва­на те­ри­то­рі­єю. А Бо­рис - фе ном, за ува жу, древ ні гре ки на - зи­ва­ли су­ча­сне Дні­про.

Ге­ро­дот на­пи­сав про них: «...жи­вуть тут оль­ві­о­по­лі­ти, се­бе на­зи­ва­ють бо­ри­сфе­ні­та­ми». Діон Хрі­зо­стом ви­го­ло­сив тут свою зна­ме­ни­ту про­мо­ву «Бо­ри­сфе­ніт­ську». Не «оль­вій­ську» — на аго­рі в ото­чен­ні чи­слен­них слу­ха­чів, що з ди­тин­ства пам’ятали гек­за­метр епо­су Го­ме­ра, — а са­ме «бо­ри­сфе­ніт­ську». От­же, до кін­ця ери, що ви­зна­ча­є­ться че­рез по­ня­т­тя «ан­ти­чна епо­ха», було в прин­ци­пі зро­зумі­ло, як скла­да­ю­ться люд­ські спів­то­ва­ри­ства, що на­да­лі іме­ну­ю­ться єм­ким, але кон­тра­стним по­ня­т­тям НА­ЦІЯ. І ми, які жи­ве­мо в сто­літ­ті двад­цять пер­шо­му, го­во­ри­мо вже про на­ці­є­ге­не­ти­чне яви­ще на те­ри­то­рії Укра­ї­ни. І да­є­мо йо­му гео­гра­фі­чно об­грун­то­ва­ну де­фі­ні­цію:

ТЕ­РИ­ТО­РІЯ НАРОДЖУЄ НАЦІЮ

На ція не змі нює те ри то рію, а сфор мо ва на те ри то рі­єю на ція за - крі­плю­є­ться на ній, і вже ін­шої те­ри­то­рії ця на­ція ма­ти не бу­де.

Да­вай­те про­дов­жи­мо мір­ку­ва­н­ня ра­зом. Зем­ля спо­ча­тку — край, land, peye ( сто сов но до по нят тя « пей заж » ) , де ми спіль ніс тю, да - ною нам звер­ху, вмі­сти­ли­ся, тоб­то зна­йшли своє мі­сце на пла­не­ті; са­мо­ствер­дже­н­ня — хто та­кі «ми», по тім. Чо му дум ка не по пе ре ду «про­це­су», не ви­пе­ре­джає на­мір, а ли­ше ре­зю­мує йо­го — у фор­му­лю­ван­ні: «на-а-ція»? Чо­му ми лю­би­мо свій пра пор і спі ва є мо: « Моя кра­ї­на...» — чо­му?

То му що так ці­єю емо ці­єю ми ви слов лю є мо на шу гор дість. Ми па­трі­о­ти — а па­трі­о­тизм є не ско­ро­ми­ну­чим, вну­трі­шньо ви­стра­ж­да­ним по­кло­ні­н­ня­ми зна­ком, у то­му чис лі сим во лом на ці о наль ної іден­ти­чно­сті. Па­трі­о­тизм — це ре­лі гія грун ту; не на мір і не ар хе - тип, а ко лек тив не від чут тя сак - раль ної пов но цін нос ті в усві дом - ле­но­му як «рі­дний» ланд­шафт, що роз­мі­щує націю.

От­же, ми ді­йшли ви­снов­ку, що сфор­му­лю­ва­ли де­фі­ні­цію гео­гра­фа сто­сов­но по­ня­т­тя «на­ція». На­ція — це про­дукт вмі­ще­н­ня. А вмі­ще­н­ня «в чо­мусь» зав­жди ком­па­ктне. Во­но спря­мо­ва­не «все­ре­ди­ну», а не «на­зов­ні».

Але трап ля єть ся, що: « . .. а ми тут го­лов­ні, а от всі решта бу­дуть нам при слу жу ва ти » . По шу ки «сво­го мі­сця» — це є при­чи­на за­во­йов­ни­цьких на­бі­гів. «Дай­те ме­ні ще те­ри­то­рій, і всі нім­ці бу­дуть щас ли ви ми! » « Дай те ме ні ще те - ри­то­рій, і про­ле­та­рі всіх кра­їн бу - дуть ща­сли­ви­ми».

Я мо жу на вес ти ін ші при кла - ди — будь ла­ска! Але ви пре­кра­сно зна­йде­те їх са­мі, ро­зу­мі­ю­чи, що всі во­ни бу­дуть із се­рії: «Ку­ди гля­нув, ту­ди й гря­нув». Тоб­то ті, хто за­зі­хає на чу­жу зем­лю, зав­жди бу­дуть агре­со­ра­ми.

Зем­ля як пла­не­та ви­сту­пає гео­суб’ єк том; так са мо ге о суб’ єк том ви сту пає пев на умов но окрес ле на те­ри­то­рія в ни­зи­нах рі­чок Дні­стра, Пів­ден­но­го Бу­гу і Дні­пра, в пев­ний час — ан­ти­чна, а мо­жли­во і де­що ра­ні­ше, яка на­ро­ди­ла націю, що іме­ну­є­ться на­ми — бо­ри­сфе­ні­ти.

Не та, зви­чна нам state-nation — міц на на ція- дер жа ва, а де яка conglomeration of diverse peoples — ску­пче­н­ня вмі­ще­них су­бе­тно­сів, до­лею при­ре­че­них не ді­ли­ти те­ри­то­рію на сфе­ри впли­ву, а на спіль­не про­жи­ва­н­ня. Та­ка хис­тка ква­зі-рівновага ін­ко­ли, як не див­но, спри­яє про­цві­тан­ню: дру­жби осо­бли­вої не­має, але й вій­на на зни­ще­н­ня не­ми­сли­ма. Це ще не суб’єкт — ру­шій істо­рії, але й не «мля­вий» етно­ком­по­нент, су­ро­гат про­це­су.

...Я гли­бо­ко пе­ре­ко­на­ний, що з епо­хи ан­ти­чно­сті, з ча­су, що її зу­мо­вив, світ став пов­ни­ти­ся гу­ма­ні­сти­чні­стю, то­ді ж і по­ча­ло­ся ста­нов­ле­н­ня лю­ди­ни, що від­чу­ла се­бе і сво­їх ро­ди­чів єди­ним по­ту­жним ці­лим на ви­зна­че­ній, і ли­ше на цій, а не на ін­шій те­ри­то­рії. Це є су­т­тю то­го, що вклю­чає по­ня­т­тя на­ції.

І це по нят тя ви зна ча ло зов сім не ба­жа­н­ня зму­си­ти ін­ших за рі­зни ми озна ка ми лю дей бу ти на - силь­но при­гно­блю­ва­ни­ми.

На га ду ван ня « про зем лю оль - вій­ську » важ ли ве вже то му, що спів від но сить до слід же ну на ми « сак раль ну пов но цін ність » з ду - хов ною схиль ніс тю і оль ві о по ли - та, який в но вих те ри то рі аль них ре­а­лі­ях все біль­ше на­зи­вав се­бе бо­рис фе ні том, і на шо го су час ни ка, який по­збав­ля­є­ться від ко­ло­ні­аль­но­го па­тер­на­лі­зму.

Ста ла ся ( а в наш час три ває) транс­фор­ма­ція (я на­зи­ваю це «не­ви­му­ше­ним по­шу­ком») на­ціо­наль­ної іден­ти­чно­сті.

Я на пов нюю сенс сво го іс ну - ва­н­ня укра­їн­ською іден­ти­чні­стю і з ви­со­ти ко­гні­тив­но­го по­льо­ту за­до во ле ний на ві я ни ми гео гра фіч - ною уявою ( geographical imagi na - tion method) фа­кта­ми мен­таль­нос - ті дав­ньо­го етно­су. Ре­тро­спе­ктив­ний по гляд на іде аль не єс т во міс - це вос ті, що іме ну єть ся Оль війсь - кою хо рою, в якій я ви ріс, до зво - ляє ме­ні це зро­би­ти.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.