Ви­ди­мість не­ви­ди­мо­го

Вла­да Рал­ко — про фі­ло­со­фію твор­чо­сті, по­до­ро­жі та Ка­зи­мі­ра Ма­лє­ви­ча

Den (Ukrainian) - - Культура - Ган­на ПАРОВАТКІНА Фо­то Ми­ко­ли ТИМЧЕНКА, «День»

Ми­ну­лий рік став ду­же успі­шним для одні­єї з най­ві­до­мі­ших су­ча­сних ху­до­жниць Укра­ї­ни Вла­ди РАЛ­КО. Вдвох із Во­ло­ди­ми­ром Бу­дні­ко­вим — чо­ло­ві­ком, ко­ле­гою, одно­дум­цем, во­на пред­ста­ви­ла кіль­ка ви­ста­вок, спіль­них і пер­со­наль­них, а та­кож ця твор­ча па­ра ви­пу­сти­ла кіль­ка «ав­тор­ських» ху­до­жніх аль­бо­мів. Ни­ні Рал­ко за­про­си­ла на мас­шта­бний но­вий вер­ні­саж «Ре­зерв» у «Ки­їв­ській кар­тин­ній га­ле­реї».

«ЗВИЧНИЙ ПОБУТ НА­БУ­ВАЄ СЮРРЕАЛІСТИЧНИХ РИС»

— Вла­до, ва­ші по­пе­ре­дні ве­ли­кі про­е­кти «Три кро­ки» (ра­зом із Во­ло­ди­ми­ром Бу­дні­ко­вим) і «Ки­їв­ський що­ден­ник» ста­ли, по су­ті, до­ку­мен­та­ці­єю пе­ре­жи­ва­н­ня ху­до­жни­ком по­дій «ви­зрі­ва­н­ня» Май­да­ну — Ре­во­лю­ції Гі­дно­сті — по­ча­тку вій­ни на схо­ді. Чо­му за­раз — «Ре­зерв»? Ви за­пи­са­ли­ся в «ре­зер­ві­сти»?

— У се­рі­ях, які ви зга­да­ли, я зо­се­ре­ди­ла­ся не на від­обра­жен­ні по­дій, а на до­слі­джен­ні то­го, як ве­де­ться лю­ди­ні у си­ту­а­ції на­чеб­то мир­но­го бу­т­тя по­ряд із ре­во­лю­ці­єю або вій­ною. Ко­ли го­лов­ні по­дії від­бу­ва­ю­ться або ло­каль­но, як-от Май­дан по­се­ре­ди­ні мир­но­го Ки­є­ва, або ди­стан­цій­но, як вій­сько­ві дії на схо­ді? По­при вір­ту­аль­ну при­су­тність вій­ни в ЗМІ, кон­фі­гу­ра­ція мир­но­го бу­т­тя в Укра­ї­ні й до­сі ли­ша­є­ться май­же не­змін­ною. І че­рез цю жа­хли­ву па­ра­лель­ність звичний побут на­бу­ває сюрреалістичних рис. Для ме­не як то­ді, так і сьо­го­дні є ва­жли­вим від­сте­жу­ва­ти зви­чні ре­чі, що в змі­не­них об­ста­ви­нах ра­птом по­чи­на­ють про­мов­ля­ти про пев­ний кон­кре­тний час.

Над «Ре­зер­вом» пра­цю­ва­ла з дум­ка­ми про стан лю­ди­ни, що опи­ни­ла­ся в ро­лі «пе­ре­мі­ще­ної осо­би » або за­ру­чни­ка. Та про над­зви­чай­ну впли­во­вість та­кої фі­гу­ри, не­зва­жа­ю­чи на її ви­лу­че­н­ня з актив­но­го жи­т­тя. Зві­сно, в «Ре­зер­ві» йде­ться не про справ­жніх за­ру­чни­ків, але про са­му до­бро­віль­ну де­кла­ра­тив­ну па­сив­ність, що на­гні­тає си­ту­а­цію, ро­бить її над­зви­чай­но на­пру­же­ною.

Та­ка фі­гу­ра ні­би по­зба­ви­ла­ся вла­сних ор­га­нів та при­пи­ни­ла ді­я­ти, згор­ну­ла усі свої фун­кції, пе­ре­тво­ри­ла­ся на не­ясну по­до­бу се­бе са­мої, по­ча­ла про­ро­ста­ти все­ре­ди­ну се­бе, « на­ко­пи­чу­ва­ти­ся » , ста­ла схо­жою на якусь уза­галь­не­ну, аб­стра­ктну ляль­ку. За­мість форм, зу­мов­ле­них ана­то­мі­чною бу­до­вою, я зо­бра­зи­ла м’ які не­о­бов’яз­ко­ві си­лу­е­ти.

Вза­га­лі се­рія «Ре­зерв» — ду­же осо­би­сті­сна, адже ста­ла, у пев­но­му сен­сі, чер­го­вим під­сум­ком мо­єї пра­ці в фор­ма­ті що­ден­ни­ків. У про­це­сі ро­бо­ти ко­ри­сту­ва­ла­ся ста­ри­ми фо­то з сі­мей­но­го ар­хі­ву, окре­ми­ми ре­про­ду­кці­я­ми вла­сних ро­біт та фо­то з ба­бу­си­ної... ку­лі­нар­ної кни­ги, до яких я час від ча­су по­вер­та­ю­ся і які ста­ли пев­ною мі­рою ар­хе­ти­по­ви­ми для ме­не. Суб’єктив­но, ці кар­тин­ки до­сі збе­рі­га­ють якусь вну­трі­шню си­лу та зда­тні роз­гор­та­ти­ся в ба­га­то­ва­рі­ан­тність сми­слів за­ле­жно від осо­бли­вих ознак пев­но­го ча­су.

Для ме­не було пев­ним іспи­том — за­лу­чи­ти сі­мей­ні фо­то як ро­бо­чі ма­те­рі­а­ли, але по­ста­ті з фо­то за­зна­ли в про­це­сі та­ко­го сту­пе­ню пе­ре­тво­рень, що там ли­ши­ло­ся ма­ло спіль­но­го з по­ча­тко­ви­ми зо­бра­же­н­ня­ми.

«ПО­ПУ­ЛЯР­НІСТЬ ЗАВ­ЖДИ ЗАТУЛЯЄ ФІГУРУ ХУ­ДО­ЖНИ­КА»

— У ми­ну­ло­му ро­ці ви по­вер­ну­ли­ся до жи­во­пи­су олі­єю. Ваш «но­вий» жи­во­пис пе­ре­гу­ку­є­ться з пі­знім Ма­ле­ви­чем. Упі­зна­ва­ні обра­зи се­лян бі­ля зем­лі, лю­ди «без облич», ляль­ки-мо­тан­ки — це яв­на алю­зія до твор­чо­сті кла­си­ка, хо­ча, зві­сно, про «ло­бо­ве», пря­ме ци­ту­ва­н­ня не йде­ться...

— Для ме­не цьо­го ра­зу «по­віль­на» те­хні­ка олій­но­го жи­во­пи­су є ва­жли­вим скла­дни­ком го­лов­ної те­ми, тоб­то на імі­джах в ін­тер­не­ті ви ба­чи­те ли­ше ту ча­сти­ну ро­бо­ти, та­кий со­бі ва­рі­ант «для бі­дних». Ми не­на­че зву­жу­є­мо кут зо­ру на тій ча­сти­ні жи­во­пи­су, яку можна «пе­ре­ка­за­ти» і яка не є клю­чо­вим по­ві­дом­ле­н­ням. Я вба­чаю в та­ко­му сприйнят­ті ве­ли­ку ві­ро­гі­дність пі­ти хи­бним шля­хом.

Але якщо вже йде­ться про ми­сте­цькі кон­но­та­ції — ко­ли пра­цю­ва­ла, ду­ма­ла про ляль­ко­по­ді­бних пер­со­на­жів у іта­лій­ських ме­та­фі­зи­ків. А якщо то­чні­ше, про своє ко­ли­шнє за­хо­пле­н­ня ними. Про се­лян Ма­ле­ви­ча я зга­да­ла вже пі­сля то­го як ро­бо­ту над «Ре­зер­вом» було за­кін­че­но, але по­ді­бність, про яку ви ка­же­те, для ме­не ли­ша­є­ться ду­же по­вер­хо­вою, бо атмо­сфе­ра ро­біт мо­єї се­рії рад­ше сюр­ре­а­лі­сти­чна, тоб­то ви­хо­дить із зов­сім ін­ших дже­рел.

— До ре­чі. Ма­ле­вич сьо­го­дні в Укра­ї­ні — по­пу­ляр­ний пер­со­наж і на­віть кон’юн­ктур­на тема. Що ви са­мі ду­ма­є­те з цьо­го при­во­ду?

— Від­вер­то ка­жу­чи, ме­ні бай­ду­же до те­пе­рі­шньої по­пу­ляр­но­сті Ма­ле­ви­ча, яка свід­чить хі­ба що про пу­сто­по­ро­жні впра­ви з вла­шту­ва­н­ня онов­ле­но­го офі­цій­но­го пан­те­о­ну ге­ро­їв й за­не­се­н­ня ту­ди ще одно­го гу­чно­го іме­ні. По­пу­ляр­ність зав­жди затуляє фігуру ху­до­жни­ка.

«УСІ ГО­ЛОВ­НІ ТЕ­МИ ТА НІ­КУ­ДИ НЕ ЗНИКАЮТЬ»

— У ми­ну­ло­му ро­ці ви ба­га­то ви­став­ля­ли­ся, ви­пу­сти­ли ма­ло не ці­лу бі­бліо­те­ку ху­до­жніх аль­бо­мів з ре­про­ду­кці­я­ми кар­тин. У Му­зеї Т. Шев­чен­ка пред­ста­ви­ли роз­кі­шно ви­да­ну кни­гу Володимира Бу­дні­ко­ва «Пи­та­н­ня до ви­ди­мо­го»... Ви спіль­но з чо­ло­ві­ком пра­цю­є­те над під­го­тов­кою аль­бо­мів?

— Ми­сте­цьке об’єд­на­н­ня «Чер­во­не-Чор­не» на­при­кін­ці ми­ну­ло­го ро­ку ви­да­ло одра­зу дві книж­ки — ве­ли­ку мо­но­гра­фію Володимира Бу­дні­ко­ва «Пи­та­н­ня до ви­ди­мо­го» та мою книж­ку «Ана­то­мія». Зві­сно, ми з Во­ло­ди­ми­ром ра­зом пра­цю­є­мо над книж­ка­ми, але в нас ду­же рі­зні ро­лі. По­при те що я фа­кти­чно ви­сту­паю упо­ря­дни­ком, ми бу­ду­є­мо кон­стру­кцію ко­жної з кни­жок удвох.

Кни­гу Володимира я на­зи­ваю «ві­зу­аль­ною мо­но­гра­фі­єю » , бо ми взя­ли за прин- цип не хро­но­ло­гію, а го­лов­ні лі­нії, те­ми се­рій, про­е­ктів та окре­мих ро­біт і роз­та­шу­ва­ли від­по­від­ні роз­ді­ли в по­слі­дов­но­сті, зу­мов­ле­ній са­ме ві­зу­аль­ни­ми чин­ни­ка­ми. В книж­ці до­бре ви­дно, як ро­бо­ти з рі­зних ро­ків та пе­рі­о­дів уко­рі­не­ні в єди­ній то­чці або мі­стять по­си­ла­н­ня на спіль­ну го­лов­ну фор­му або ідею; це дає змо­гу на­ки­ну­ти по­гляд на всю фігуру ху­до­жни­ка, по­ка­зує ді­яль­ність ху­до­жни­ка ці­лі­сно, за­мість спри­йма­ти її по­сту­по­во, згі­дно з хро­но­ло­гі­чно по­слі­дов­ни­ми фра­гмен­та­ми. Тоб­то в бу­до­ві книж­ки уна­о­чню­є­ться той факт, що усі го­лов­ні те­ми не змі­ню­ють одна одну, але при­су­тні зав­жди та ні­ку­ди не зникають, на­віть якщо їх про­тя­гом пев­них пе­рі­о­дів не ви­дно на по­верх­ні. Окрім то­го, ми зі­бра­ли, на­но­во від­ре­да­гу­ва­ли та пе­ре­кла­ли май­же всі основ­ні ав­тор­ські текс­ти Володимира Бу­дні­ко­ва, а та­кож ча­сти­ну роз­мов та ми­сте­цтво­знав­чих текс­тів про йо­го основ­ні про­е­кти.

Моя книж­ка «Ана­то­мія» по­бу­до­ва­на зов­сім іна­кше. Від­сте­жи­ла пев­ний прин­цип, за яким я пра­цюю остан­ні­ми ро­ка­ми, а са­ме в пе­рі­од з кін­ця 2013 ро­ку, в часі, який я ви­зна­чи­ла як над­зви­чай­ний. Пі­сля цьо­го ві­ді­бра­ла ро­бо­ти з більш ран­ніх се­рій, які най­більш то­чно від­по­від­а­ють то­му са­мо­му прин­ци­по­ві, хо­ча їх було зро­бле­но за­дов­го до ре­во­лю­ції та вій­ни.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.