Цві­те аза­лія!

ФОТОШТРИХ На За­хі­дно­му По­ліс­сі — час ми­лу­ва­ти­ся «со­ня­чною кві­ткою»

Den (Ukrainian) - - Наприкінці «дня» - Лю­дми­ла СТУПЧУК, Рів­не Фо­то на­да­ні ав­то­ром

На не­ве­ли­кій те­ри­то­рії За­хі­дно­го По­ліс­ся — пів­ні­чно­му схо­ді Рів­нен­щи­ни (Ду­бро­ви­цький, Сар­нен­ський, За­рі­чнен­ський та Бе­ре­знів­ський ра­йо­ни) і пів­ні­чно­му за­хо­ді Жи­то­мир­щи­ни — ро­сте ду­же гар­на рід­кі­сна кві­тка. Це — аза­лія пон­тій­ська, як вва­жа­ють уче­ні, ре­лікт тре­тин­но­го пе­рі­о­ду, то­го са­мо­го бла­го­да­тно­го ча­су, ко­ли на на­шій те­ри­то­рії був суб­тро­пі­чний клі­мат.

■ Карл Лін­ней дав ро­сли­ні на­зву «аза­лія пон­тій­ська» (в пе­ре­кла­ді з гре­цької «аза­лія» — су­ха), адже во­на не на­си­чу­є­ться во­ло­гою і зав­жди за­ли­ша­є­ться су­хою. Бі­о­ло­ги ша­но­бли­во на­зи­ва­ють цю ме­до­во-оран­же­ву кві­тку з силь­ним за­па­мо­ро­чли­вим за­па­хом «жов­тим ро­до­ден­дро­ном», а мі­сце­ві жи­те­лі зна­чно скром­ні­ше — «дра­по­шта­ном», бо гі­ло­чки її до­сить чі­пкі, спро­буй про­де­ри­ся че­рез за­ро­сті.

■ Са­ме тут, у по­лі­ських ра­йо­нах Рів­нен­ської та Жи­то­мир­ської обла­стей, про­хо­дить край­ня пів­ні­чно-за­хі­дна ме­жа по­ши­ре­н­ня аза­лії, що ро­сте пе­ре­ва­жно на Кав­ка­зі та в Ма­лій Азії, — роз­по­від­ає біо­лог Ана­то­лій ВЛАСКІН.

■ Як же по­тра­пи­ла ця кві­тка на По­ліс­ся? З цьо­го при­во­ду існує чи­ма­ло ле­генд і пе­ре­ка­зів, біль­шість із них пов’яза­ні з на­ва­лою на край та­тар­ської ор­ди. Одна ле­ген­да роз­по­від­ає, що кві­тку при­ве­зла і по­са­ди­ла до­чка та­тар­сько­го ха­на, су­му­ю­чи за до­мів­кою. Ін­ша — що на­сі­н­ня аза­лії було та­ліс- ма­ном та­тар­ських за­во­йов­ни­ків, яке во­ни но­си­ли на гру­дях, за­ши­тим у тор­бин­ках. Там, де па­да­ли на зем­лю вби­ті во­ї­ни, і про­ро­ста­ли жов­то­га­ря­чі ди­во-кві­ти. І дій­сно, у ди­кій кра­сі аза­лій є якась схі­дна та­єм­ни­ча жа­га.

■ Як свід­чать лі­те­ра­тур­ні дже­ре­ла, са­ме з По­ліс­ся ця кві­тка по­тра­пи­ла у За­хі­дну Єв­ро­пу, її зна­йшов і за­віз ту­ди ві­до­мий пар­ко­вий пей­за­жист кін­ця ХVШ — по­ча­тку XIX сто­лі­т­тя ір­лан­дець Діо­ні­сій Мі­клер, який ба­га­то пра­цю­вав на Во­ли­ні. Ві­до­мо, що свій пер­ший парк на те­ри­то­рії те­пе­рі­шньої Рів­нен­щи­ни він за­клав на про­ха­н­ня Ми­хай­ли­ни Лю­бо­мир­ської з Ду­бна. Пі­зні­ше ство­рю­вав пар­ки у Мі­зо­чі, Бо­рем­лі, За­бо­ро­лі, Шпа­но­ві, Мли­но­ві. А кві­та­ми аза­лії де­ко­ру­ють пар­ки і са­ди до­сі.

■ До ре­чі, ро­сли­на є до­сить отруй­ною, її силь­ний ду­хмя­ний за­пах мо­же за­па­мо­ро­чи­ти го­ло­ву до втра­ти сві­до­мо­сті. Осо­бли­во небезпечні во­ни для тва­рин, які мо­жуть на­віть за­ги­ну­ти, не­о­ба­чно ску­шту­вав­ши гі­ло­чку аза­лії.

■ А ме­шкан­ці сіл, що ото­чу­ють Над­слу­чан­ський ре­гіо­наль­ний ланд­ша­фтний парк, ка­жуть, що у по­ру цві­ті­н­ня аза­лії хо­дять у ліс нею ми­лу­ва­ти­ся, як япон­ці цві­ті­н­ням са­ку­ри.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.