Бре­ксит і єв­ро­пей­ський по­ря­док,

Або Про те, що до­по­мо­же ЄС впо­ра­ти­ся зі сво­їм пе­ре­хі­дним пе­рі­о­дом

Den (Ukrainian) - - Головна Сторінка - Про­ект Син­ди­кат для «Дня» Йо­шка ФІШЕР

або Про те, що до­по­мо­же ЄС впо­ра­ти­ся зі сво­їм пе­ре­хі­дним пе­рі­о­дом

За­ли­ши­ло­ся всьо­го кіль­ка мі­ся­ців до то­го, як Ве­ли­ко­бри­та­нія офі­цій­но ви­йде з Єв­ро­со­ю­зу. По­ки де­ба­ти про Бре­ксит зде­біль­шо­го зо­се­ре­дже­ні на йо­го еко­но­мі­чних аспе­ктах. Якщо Бри­та­нія по­ки­не ЄС, не уклав­ши вза­єм­ної уго­ди про ви­хід, зби­тки, швид­ше за все, бу­дуть вель­ми зна­чни­ми. А спра­ви йдуть так, що укла­де­н­ня та­ко­го до­го­во­ру да­ле­ко не га­ран­то­ва­не.

«Жорс­ткийБрек­зіт» озна­ча­ти­ме, що 29 бе­ре­зня 2019 ро­ку о 23.00 за грин­ві­є­ським ча­сом член­ство Ве­ли­ко­бри­та­нії в усіх до­го­во­рах ЄС, зокре­ма в ми­тно­му со­ю­зі й спіль­но­му рин­ку, а та­кож у між­на­ро­дних уго­дах, укла­де­нийЄв­ро­со­ю­зом, при­пи­ни­ться. Ве­ли­ко­бри­та­нія ста­не про­сто «тре­тьою сто­ро­ною», що при­зве­де до ве­ли­че­зних на­слід­ків для тор­гів­лі Єв­ро­со­ю­зу, зокре­ма до ха­о­су на бри­тан­сько­му кор­до­ні.

Про­те Брек­зіт, зви­чай­но, ма­ти­ме йве­ли­че­зні по­лі­ти­чні на­слід­ки. З по­гля­ду пов­сяк­ден­но­го жи­т­тя, Єв­ро­со­юз за­зви­чай­с­прий ма­є­ться як спіль­ний­ри­нок і ми­тний­со­юз. Але у сво­ї­йо­сно­ві це по­лі­ти­чний про­ект, що спи­ра­є­ться на кон­кре­тну ідею єв­ро­пей­ської си­сте­ми дер­жав. І са­ме ця ідея, а не еко­но­мі­чні мір­ку­ва­н­ня, і є ре­аль­ною при­чи­ною Брек­зі­ту. І са­ме то­му бри­тан­ське рі­ше­н­ня ви­йти з ЄС (з уго­дою або без неї) не­аби­як впли­не на єв­ро­пей­ський по­ря­док у XXI сто­літ­ті.

Біль­шість бри­тан­ців, які з не­зна­чною пе­ре­ва­гою про­го­ло­су­ва­ли за ви­хід з ЄС на ре­фе­рен­ду­мі 2016 ро­ку, не­по­ко­ї­ли­ся не що­до еко­но­мі­чно­го ба­гат­ства, во­ни ви­ма­га­ли пов­но­цін­но­го по­лі­ти­чно­го су­ве­ре­ні­те­ту. І їхнє ви­зна­че­н­ня су­ве­ре­ні­те­ту спи­ра­є­ться не на об’єктив­ні фа­кти, що сто­су­ю­ться сьо­го­де­н­ня або май­бу­тньо­го кра­ї­ни, а на ми­ну­ле Бри­та­нії, гло­баль­ної дер­жа­ви XIX сто­лі­т­тя. Для них бай­ду­же, що сьо­го­дні Ве­ли­ко­бри­та­нія пе­ре­тво­ри­ла­ся на се­ре­дню за роз­мі­ра­ми єв­ро­пей­ську дер­жа­ву з не­ве­ли­ки­ми або вза­га­лі жо­дни­ми шан­са­ми ста­ти ко­ли-не­будь зно­ву гло­баль­ним грав­цем, при­чо­му як у скла­ді ЄС, так і по­за цим со­ю­зом.

Якщо ін­ші кра­ї­ни кон­ти­нен­ту на­слі­ду­ва­ти­муть бри­тан­ський­при­клад і від­да­дуть пе­ре­ва­гу XIX сто­лі­т­тю пе­ред XXI, то­ді ЄС роз­ва­ли­ться. Усі кра­ї­ни бу­дуть зму­ше­ні по­вер­ну­ти­ся до за­плу­та­ної си­сте­ми су­ве­рен­них дер­жав, що бо­рю­ться за пе­ре­ва­гу йпо­стій но стри­му­ють ам­бі­ції одна одної.

У та­ких умо­вах у єв­ро­пей­ських кра­їн не бу­де жо­дної ре­аль­ної си­ли, а от­же, во­ни на­зав­жди по­ки­нуть сві­то­ву аре­ну. Єв­ро­па, що роз­ри­ва­є­ться між транс­а­тлан­ти­змом і єв­ра­зі­а­ні­змом, ста­не лег­кою здо­бич­чю для ве­ли­ких не­єв­ро­пей­ських дер­жав XXI сто­лі­т­тя. У гір­шо­му сце­на­рії Єв­ро­па мо­же на­віть пе­ре­тво­ри­ти­ся на по­ле бою для біль­ших дер­жав. Єв­ро­пей­ці біль­ше не змо­жуть са­мі ви­зна­ча­ти своє май­бу­тнє; їхня до­ля ви­рі­шу­ва­ти­ме­ться ін­ши­ми дер­жа­ва­ми.

Ста­рийєв­ро­пей ський­по­ря­док XIX сто­лі­т­тя, що за­знає за­не­па­ду, спо­ча­тку ви­ник пі­сля Трид­ця­ти­рі­чної вій­ни (1618—1648). Се­ре­дньо­ві­чна си­сте­ма, що пе­ре­ду­ва­ла йо­му, спи­ра­ла­ся на уні­вер­саль­ну цер­кву йім­пе­рію, які за­ги­ну­ли під час Ре­фор­ма­ції. Пі­сля се­рії ре­лі­гій­них во­єн і по­яви силь­ної те­ри­то­рі­аль­ної вла­ди цей­по­ря­док був за­мі­не­ний­на Вес­тфаль­ськую си­сте­му су­ве­рен­них дер­жав.

На­да­лі впро­довж кіль­кох сто­літь Єв­ро­па пра­ви­ла сві­том, при цьо­му Бри­та­нія бу­ла до­мі­ну­ю­чою єв­ро­пей­ською дер­жа­вою. Про­те Вес­тфаль­ську си­сте­му бу­ло зруй­но­ва­но у пер­шій­по­ло­ви­ні XX сто­лі­т­тя дво­ма сві­то­ви­ми вій­на­ми (у ре­аль­но­сті оби­дві бу­ли єв­ро­пей­ськи­ми вій­на­ми за сві­то­ве па­ну­ва­н­ня). Ко­ли 1945 ро­ку вти­хли гар­ма­ти, єв­ро­пей­ці, при­чо­му на­віть єв­ро­пей­ські со­ю­зни­ки-пе­ре­мож­ці, фа­кти­чно втра­ти­ли свій­су­ве­ре­ні­тет. На змі­ну Вес­тфаль­ській­си­сте­мі при­йшов бі­по­ляр­ний по­ря­док хо­ло­дної вій­ни, в яко­му су­ве­ре- ні­тет став пре­ро­га­ти­вою двох не­єв­ро­пей­ських ядер­них дер­жав — США і СРСР.

Єв­ро­со­юз за­ми­слю­вав­ся як спро­ба від­но­ви­ти єв­ро­пей­ський су­ве­ре­ні­тет мир­ним шля­хом, об’єд­нав­ши на­ціо­наль­ні ін­те­ре­си єв­ро­пей­ських кра­їн. Ме­та цьо­го про­е­кту зав­жди по­ля­га­ла в за­по­бі­ган­ні по­вер­нен­ню до ста­рої си­сте­ми си­ло­во­го су­пер­ни­цтва, кон­ку­ру­ю­чих альян­сів і зі­штов­ху­ва­н­ня ло­ба­ми за ге­ге­мо­нію. Клю­чем до успі­ху ста­ла кон­ти­нен­таль­на си­сте­ма, що спи­ра­є­ться на еко­но­мі­чну, по­лі­ти­чну і пра­во­ву ін­те­гра­цію.

Брек­зіт на­о­чно під­кре­слює ма­те­рі­аль­не зна­че­н­ня ін­те­гра­ції на та­ко­му рів­ні. Під час бри­тан­ських пе­ре­го­во­рів з ЄС зно­ву сплив­ла ста­ра про­бле­ма — ір­ланд­ське пи­та­н­ня. Як тіль­ки Ре­спу­блі­ка Ір­лан­дія і Спо­лу­че­не Ко­ро­лів­ство уві­йшли до ЄС, зни­кла не­об­хі­дність у возз’єд­нан­ні Ірландії, а гро­ма­дян­ську вій­ну між ка­то­ли­ка­ми і про­те­стан­та­ми в Пів­ні­чнійІр­лан­дії, що три­ва­ла кіль­ка де­ся­ти­літь, уда­ло­ся при­пи­ни­ти. У практичному сен­сі ін­те­гра­ція в ЄС озна­ча­ла, що біль­ше не ма­ло жо­дно­го зна­че­н­ня, якій­са­ме кра­ї­ні на­ле­жить Пів­ні­чна Ір­лан­дія. Але те­пер, ко­ли Брек­зіт по­вер­тає істо­рію на­зад, ви­ни­кла за­гро­за по­вер­не­н­ня при­ви­дів ми­ну­ло­го.

Єв­ро­пей­ці ма­ють ува­жно сте­жи­ти за ір­ланд­ською про­бле­мою, то­му що на кон­ти­нен­ті по­тен­ці­ал від­нов­ле­н­ня по­ді­бних кон­флі­ктів ще ви­щий. Сьо­го­дні фор­му­є­ться но­вий­сві­то­вий­по­ря­док, і йо­го центр мі­сти­ти­ме­ться в Ти­хо­му оке­а­ні, а не в Атлан­ти­чно­му. В Єв­ро­пи є один — і ли­ше один — шанс впо­ра­ти­ся зі сво­їм пе­ре­хі­дним пе­рі­о­дом. Ста­рі єв­ро­пей­ські на­ціо­наль­ні дер­жа­ви не змо­жуть бра­ти участь у но­вій­кон­ку­рен­ції, якщо во­ни не об’єд­на­ю­ться. І на­віть у цьо­му ви­пад­ку до­ся­гне­н­ня єв­ро­пей­сько­го су­ве­ре­ні­те­ту ви­ма­га­ти­ме ве­ли­че­зних і зо­се­ре­дже­них зу­силь по­лі­ти­чної во­лі, а та­кож ви­на­хі­дли­во­сті.

Ту­га за слав­ним ми­ну­лим — це остан­нє, що до­по­мо­же єв­ро­пей­цям впо­ра­ти­ся з про­бле­ма­ми, що сто­ять пе­ред ни­ми. Ми­ну­ле вже за­вер­ши­ло­ся, та­ка йо­го при­ро­да. Єв­ро­па — з Ве­ли­ко­бри­та­ні­єю чи без неї — має ди­ви­ти­ся в май­бу­тнє.

ФО­ТО РЕЙТЕР

ФО­ТО РЕЙТЕР

Йо­шка ФІШЕР, мі­ністр за­кор­дон­них справ і ві­це-кан­цлер Ні­меч­чи­ни (1998—2005 рр.)

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.