ТIНЬ

Den (Ukrainian) - - Культура -

Сьо­го­дні — Все­сві­тній день пси­хі­чно­го здо­ров’я.

Впер­ше він був від­зна­че­ний 10 жов­тня 1992 ро­ку з іні­ці­а­ти­ви Все­сві­тньої фе­де­ра­ції пси­хі­чно­го здо­ров’я.

«Ві­кі­пе­дія» так са­мо ін­фор­мує, що з 870 міль­йо­нів, що про­жи­ва­ють в єв­ро­пей­сько­му ре­гіо­ні:

— 100 міль­йо­нів лю­дей пе­ре­бу­ва­ють у ста­ні три­во­ги та де­пре­сії;

— 7 млн стра­жда­ють на хво­ро­бу Альц­гей­ме­ра та ін­ші ви­ди де­мен­ції; — 4 млн хво­рі на ши­зо­фре­нію; — 4 млн ма­ють бі­по­ляр­ні афе­ктив­ні роз­ла­ди;

— 4 млн при­та­ман­ні па­ні­чні роз­ла­ди;

— 35—45% ви­пад­ків не­ви­хо­дів на ро­бо­ту пов’яза­ні з про­бле­ма­ми пси­хі­ки.

На­ша ста­ти­сти­ка на­чеб­то ви­гля­дає бла­го­по­лу­чні­ше. Ста­ном на 1 сі­чня 2017 р. 1 673 328 жи­те­лів Укра­ї­ни пе­ре­бу­ва­ли на облі­ку у зв’яз­ку з роз­ла­да­ми пси­хі­ки та по­ве­дін­ки.

Це, на­га­даю, із 42 міль­йо­нів на­се­ле­н­ня. Менш ніж 4%. Да­є­мо фо­ру Єв­ро­пі, еге ж? На­справ­ді ні. Клю­чо­ві сло­ва тут — «на облі­ку». І спра­ва в да­но­му ви­пад­ку не тіль­ки в до­сту­пі до які­сної ме­ди­ци­ни.

Моя де­пре­сія, по­чав­шись ще в сту­дент­стві, про­три­ва­ла 15 ро­ків. Со­ці­аль­но це бу­ли ду­же успі­шні ро­ки. Кар’єра, ку­пів­ля вла­сно­го жи­тла, по­їзд­ки за кор­дон, про­фе­сій­ний ста­тус, дру­зі, про яких мо­жна тіль­ки мрі­я­ти. І весь цей час зі мною, в ме­ні бу­ло це не­вбла­ган­не й тем­не, що не да­ва­ло на­со­ло­джу­ва­ти­ся ні­чим зі спи­ску до­ся­гнень. Не до­по­ма­га­ло ні­чо­го: ані да­ле­кі по­до­ро­жі, ані ін­тен­сив­на (при­чо­му улю­бле­на) ро­бо­та, ані хо­ро­ші за­ро­бі­тки, ані ми­сте­цтво, ані ко­ха­н­ня. З остан­нім ще гір­ше — бо по­стій­но хо­ті­ло­ся пе­ре­кла­сти свої спу­сто­шу­ю­чі бор­са­н­ня на най­ближ­чих, най­до­рож­чих лю­дей, і ні до чо­го до­бро­го це не при­зво­ди­ло.

Ли­ше ді­йшов­ши до ста­ну ди­спе­псії — це ко­ли зни­кає апе­тит на пси­хо­ло­гі­чно­му грун­ті — я на­ре­шті звер­нув­ся до фа­хів­ця.

Ви­я­ви­ло­ся, що той тем­ний важ­кий вир, який від­би­рав у ме­не моє жи­т­тя, мо­жна при­бор­ка­ти. Мо­жна по­ча­ти зно­ву, як у ди­тин­стві, ра­ді­ти сон­цю, та й до­щу теж, на­со­ло­джу­ва­ти­ся до­бре на­пи­са­ним текс­том, хо­ро­шим філь­мом, по­до­ро­жа­ми, бу­ти швид­ким і ве­се­лим, ті­ши­ти й се­бе, й сво­їх близь­ких.

Я вва­жав, що ме­ні ні­чим не мо­жуть до­по­мог­ти. Ви­я­ви­ло­ся, мо­жуть.

Але, зда­є­ться, міль­йо­ни лю­дей в Укра­ї­ні до­сі пе­ре­ко­на­ні, що від­ві­ду­ва­ти пси­хі­а­тра — со­ром­но. Звід­ти й та фаль­ши­ва ста­ти­сти­ка. Бо ви­зна­ти в се­бе пси­хі­чний чи нев­ро­ло­гі­чний роз­лад — не­гі­дно. Про­сла­ви­шся як «не­нор­маль­ний(на)». Це не роз­лад, це ли­ше по­га­на по­го­да. Чи про­бле­ми на ро­бо­ті. Чи ма­гні­тні бу­рі. Чи брак ду­хов­но­сті (обо­жнюю це сло­во, до­сі є ті, хто вжи­ває йо­го ціл­ком сер­йо­зно). Ти що, сла­бак? Не му­жик? Мо­же, на­ре­шті, одру­жи­шся? За­між ви­йдеш? Чи не по­ра то­бі вже ді­тей за­ве­сти? Ду­ром ма­є­шся? З жи­ру бі­си­шся? А що лю­ди ска­жуть?

Але ж це твоє жи­т­тя. І во­но ми­нає у ви­сна­жли­вій би­тві з тін­ню.

Тож, якщо ва­ша хан­дра три­ває над­то дов­го, якщо на­стрій ска­че як ска­же­ний кінь, якщо без­при­чин­на три­во­га не по­ли­шає дня­ми — не за­гру­зай­те в са­мо­ре­фле­ксії і спо­від­ях пе­ред тер­пля­чи­ми дру­зя­ми. Йдіть до фа­хів­ців. Про­сіть про до­по­мо­гу. Лі­куй­те­ся. Жи­віть.

А тінь має зна­ти своє мі­сце.

Дми­тро ДЕСЯТЕРИК, «День»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.