«Ви­віль­ни­ти енер­гію фор­ми з ка­ме­ню»

Den (Ukrainian) - - Культура - Вла­ди­сла­ва ШЕВЧЕНКО Фо­то Ми­ко­ли ТИМЧЕНКА, «День»

За 30 ро­ків у Ки­їв по­вер­та­є­ться фе­сти­валь скуль­птур. Пер­ший і остан­ній по­ді­бний за­хід бу­ло про­ве­де­но ще 1988 ро­ку та бу­ло при­свя­че­но 1000-річ­чю Хре­ще­н­ня Ки­їв­ської Ру­сі. Са­ме зав­дя­ки цій по­дії з’явив­ся пер­ший парк су­ча­сної скуль­пту­ри, збе­ре­же­ні еле­мен­ти яко­го мо­жна по­ба­чи­ти сьо­го­дні на Во­ло­ди­мир­ській гір­ці. Мі­сце про­ве­де­н­ня сим­по­зі­у­му за­ли­ши­ло­ся не­змін­ним: як і 30 ро­ків то­му, за­хід від­бу­ва­є­ться на те­ри­то­рії На­ціо­наль­но­го ком­пле­ксу «Ек­спо­центр Укра­ї­ни». Для то­го ча­су зна­ко­вою осо­бли­ві­стю ста­ла сво­бо­да ви­ра­же­н­ня ду­мок без іде­о­ло­гі­чних вка­зі­вок з бо­ку вла­ди. Ни­ні­шній сим­по­зі­ум не за­кла­дає в кон­це­пцію по­ня­т­тя «спо­рі­дне­но­сті люд­ських куль­тур».

ЗАСНОВНИК КУБІЗМУ В СКУЛЬПТУРІ

Аван­гард як фе­но­мен у сві­ті ви­зна­чив подаль­ший ро­зви­ток ми­сте­цтва, сфор­му­вав­ши но­ві прин­ци­пи тра­кту­ва­н­ня фор­ми та змі­сту. Це справ­жня між­на­ро­дна ху­до­жня мо­ва, якою роз­мов­ля­ють рі­зно­ма­ні­тні сві­то­ві куль­ту­ри, се­ред яких укра­їн­ський го­лос є одним із най­гу­чні­ших, не­зва­жа­ю­чи на зу­си­л­ля ра­дян­сько­го ре­жи­му стер­ти аван­гард з куль­тур­но­го ко­ду на­шої кра­ї­ни. На­сам­пе­ред вар­то від­да­ти ша­ну Оле­ксан­дру Ар­хи­пен­ку. Йо­го уні­каль­на твор­чість гі­дно за­ймає одне з пер­ших місць у істо­рії кубізму в скульптурі.

В Укра­ї­ні, на йо­го рі­дній зем­лі, про ньо­го зна­ли не­ба­га­то. Оскіль­ки за ра­дян­ських ча­сів вла­да во­лі­ла за­мов­чу­ва­ти про ві­до­мих ми­тців, які на­ро­ди­ли­ся в Укра­ї­ні та гор­до на­зи­ва­ли се­бе укра­їн­ця­ми. Та­кі, як Ар­хи­пен­ко, зму­ше­ні бу­ли ви­їжджа­ти на За­хід у по­шу­ках кра­що­го жи­т­тя та мо­жли­во­сті віль­но тво­ри­ти. Він став ві­до­мий укра­їн­ським ми­сте­цтво­знав­цям ли­ше в се­ре­ди­ні п’ят­де­ся­тих ро­ків ми­ну­ло­го сто­лі­т­тя. На той час в усьо­му сві­ті йо­го ро­бо­ти вже ви­кли­ка­ли за­хо­пле­н­ня та опле­ски.

Хо­ча з Укра­ї­ною Ар­хи­пен­ка роз­ді­ля­ли ти­ся­чі кі­ло­ме­трів, він не втра­чав кон­та­кти з мі­сце­ви­ми ху­до­жни­ка­ми. На­віть роз­ро­бляв пам’ятни­ки Фран­ко­ві, Шев­чен­ку та кня­зю Во­ло­ди­ми­ру. Ді­знав­шись, що в Укра­ї­ні Го­ло­до­мор, скуль­птор від­дав одну зі сво­їх скуль­птур на го­лов­ний приз ло­те­реї, щоб пе­ре­да­ти ви­ру­че­ні ко­шти жер­твам.

Тож не див­но, що му­зою й го­лов­ним сим­во­лом цьо­го­рі­чної скуль­птур­ної по­дії ста­ла ви­тон­че­на «Бла­ки­тна тан­ців­ни­ця» Ар­хи­пен­ка, яка з ко­ле­кції ві­до­мо­го укра­їн­сько­го ме­це­на­та й за­снов­ни­ка сим­по­зі­у­му Ан­дрія АДАМОВСЬКОГО.

ЗРО­БИ­ТИ ВНУТРІШНІЙ СВІТ ВИДИМИМ

«Про­ве­де­н­ня скуль­птур­но­го сим­по­зі­у­му — це по­за­ча­со­ва по­дія. Скуль­пто­ри ство­рю­ють в ка­ме­ні обра­зи, ста­ють до­ку­мен­та­лі­ста­ми сво­го ча­су, пе­ре­да­ю­чи сми­сли, що за­ли­ша­ю­ться жи­ти сто­лі­т­тя­ми. Для ме­не як для лю­ди­ни, чи­єю при­стра­стю ба­га­то ро­ків то­му ста­ло ми­сте­цтво, ва­жли­во по­вер­ну­ти аван­гард, Ар­хи­пен­ка та ба­га­то ін­ших імен в куль­тур­не по­ле Укра­ї­ни, ство­ри­ти умо­ви для по­яви но­вих ху­до­жни­ків, чия твор­чість ста­не ще одним ви­тком в укра­їн­сько­му мен­таль- но­му ко­ді. То­му біль­шість уча­сни­ків — це укра­їн­ські скуль­пто­ри. Я ві­рю — кра­ї­на, що на­ро­ди­ла Ар­хи­пен­ка, зда­тна да­ти сві­то­ві ще біль­ше», — роз­по­від­ає Ан­дрій Ада­мов­ський.

Уча­сни­ка­ми сим­по­зі­у­му ста­ли шість скуль­пто­рів із Укра­ї­ни, Ка­на­ди, Ні­меч­чи­ни, Іспа­нії: Вла­ди­слав Во­ло­сен­ко, Аман­сіо Гон­за­лез, Пе­тро Грон­ський, Джо Клей, Во­ло­ди­мир Ко­чмар, Ва­силь Та­тар­ський. За пле­чи­ма в ко­жно­го — де­ся­тки між­на­ро­дних сим­по­зі­у­мів та ви­ста­вок. Уже май­же мі­сяць скуль­пто­ри жи­вуть і пра­цю­ють на те­ри­то­рії арт-ре­зи­ден­ції 13-го па­віль­йо­ну ВДНГ, ство­рю­ю­чи про­сто не­ба скуль­пту­ри з ка­ме­ню. Усі во­ни при­хиль­ни­ки твор­чо­сті Ар­хи­пен­ка та, як і ве­ли­кий ми­тець, не бо­я­ться де­мон­стру­ва­ти своє вну­трі­шнє «Я».

«Що це? Скла­дно ска­за­ти», — так від­ре­а­гу­вав іта­лій­ський кри­тик на ро­бо­ти Ар­хи­пен­ка на Ве­не­цій­ській бі­є­на­ле 1920 ро­ку. Су­ча­сни­ки ми­тця бу­ли або спан­те­ли­че­ні, або за­хо­пле­ні йо­го твор­чі­стю, але сам він на це не зва­жав. Йо­го ці­ка­ви­ло но­ва­тор­ство та мо­жли­вість ви­ра­зи­ти се­бе.

Ро­зго­лос ми­тцю при­не­сли скуль­пту­ри з по­ро­жнім про­сто­ром усе­ре­ди­ні, нав­ко­ло яких він ство­рю­вав кон­ту­ри до­да­тко­вих обра­зів. «Ви­пу­кле я за­мі­ню­вав уві­гну­тим, пов­не — по­ро­жнім, ство­рю­вав сим­во­ли по­ста­тей чи пре­дме­тів, яких не бу­ло по­руч», — по­ясню­вав скуль­птор. Сьо­го­дні цей при­йом спри­йма­є­ться як щось зви­чай­не та зро­зумі­ле, але на по­ча­тку ХХ сто­лі­т­тя пе­ре­сі­чні гля­да­чі бу­ли обу­ре­ні не­ба­че­ним під­хо­дом.

Та­кий крок у ми­сте­цтві хтось мав не­ми­ну­че здій­сни­ти. Те, що Пі­кас­со зро­бив у ма­ляр­стві, Ар­хи­пен­ко за­крі­пив і по­гли­бив у скульптурі. Де­фор­му­ва­ти люд­ський образ, щоб роз­по­ро­ши­ти дум­ку про йо­го ли­ше ма­те­рі­аль­ність — да­ти про­со­чи­ти­ся крізь змі­ще­ні пло­щи­ни то­му сві­тлу, який ви­хо­дить ли­ше з вну­трі­шньо­го сві­ту лю­ди­ни. Зро­би­ти внутрішній світ видимим.

ЯК БРИЛИ КАМІННЯ ПЕРЕТВОРЮЮТЬСЯ НА СКУЛЬ­ПТУ­РИ?

«Су­ча­сна твор­чість, екс­пе­ри­мен­ту­ю­чи з фор­мо­твор­ни­ми й сми­сло­ви­ми стру­кту­ра­ми, не по­вин­на втра­ча­ти кон­такт з ці­лі­сним до­сві­дом усі­єї істо­рії куль­ту­ри й аван­гар­ду, як одні­єї з най­яскра­ві­ших сто­рі­нок укра­їн­ської куль­ту­ри зокре­ма. То­му про­ве­де­н­ня сим­по­зі­у­мів є ва­жли­вою скла­до­вою роз­ви­тку куль­тур­но­го ша­ру су­спіль­ства. На­віть ви­їжджа­ю­чи на та­кі за­хо­ди в ін­ші кра­ї­ни, ху­до­жни­ки ство­рю­ють ро­бо­ти, які є ре­фле­ксі­я­ми на те, що їх ото­чує в мо­мент ро­бо­ти, на­бу­ва­ю­чи етні­чно­го ха­ра­кте­ру», — роз­по­від­ає Да­ри­на МОМОТ, ку­ра­тор про­е­кту.

Джо Клей, ві­до­мий на весь світ скуль­птор, який пра­цює з ка­ме­нем по­над 30 ро­ків, при­їхав із Ні­меч­чи­ни. Ко­жна з йо­го ро­біт за­ча­ро­вує не­зви­чай­ною фор­мою. «Моя ме­та — пе­ре­да­ти силь­ні та мо­гу­тні фор­ми. Тре­ба «ви­віль­ни­ти» їх з ка­ме­ню та по­ка­за­ти, що во­ни ди­ха­ють і що в них теж є жи­т­тя. Я на­зи­ваю це «енер­гія у фор­мі». Ме­ні стає іно­ді са­мо­тньо, ко­ли я пра­цюю на­о­дин­ці в сту­дії. Тож пра­цю­ва­ти се­ред лю­ду — це най­кра­щий по­ря­ту­нок», — за­зна­чає скуль­птор.

Що­до сти­лю укра­їн­сько­го ми­тця Во­ло­ди­ми­ра Ко­чма­ра, то він більш кла­си­чний. Во­дно­час скуль­птор і сам не знає, що очі­ку­ва­ти від сво­єї ро­бо­ти. «На­ра­зі го­лов­не — це об­сте­жи­ти ка­мінь та по­ди­ви­ти­ся йо­го роз­мі­ри. В мо­їй го­ло­ві з’яви­ли­ся кіль­ка ідей. Во­ни ще не до­бре сфор­му­льо­ва­ні, бо тре­ба по­ди­ви­ти­ся на ка­мінь. То­ді зро­зу­мі­єш, що ро­би­ти», — роз­по­від­ає Ко­чмар.

Ко­жен із мар­му­ро­вих бло­ків ва­жить май­же 10 тонн. Про­сто ве­ле­тен­ські брили каміння, які не ма­ють ду­ші, за мі­сяць перетворюються на пре­кра­сні ви­тво­ри ми­сте­цтва з вла­сним ха­ра­кте­ром. Як скуль­пто­рам це вда­є­ться? Це мо­же ді­зна­ти­ся ко­жен охо­чий, за­ві­тав­ши на будь-який етап ро­бо­ти. А вже 12 жов­тня від­бу­де­ться уро­чи­ста це­ре­мо­нія за­кри­т­тя сим­по­зі­у­му, на якій ми­тці пред­став­лять свої скуль­пту­ри на ши­ро­кий за­гал.

У Ки­є­ві три­ває між­на­ро­дний скуль­птур­ний сим­по­зі­ум, при­свя­че­ний пам’яті за­ко­но­дав­ця сві­то­вої аван­гар­дної скуль­пту­ри Оле­ксан­дра Ар­хи­пен­ка

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.