Кри­zм­ське ле­ре­хре­стя сві­тів

Ви­став­ка у «Со­фії Ки­їв­ській» за­ну­рює в істо­рію Су­да­ка, якій по­над ти­ся­чу ро­ків

Den (Ukrainian) - - Репортаж - Дар’я ТРАПЕЗНІКОВА, фо­то Ми­ко­ли ТИМЧЕНКА, «День»

Му­зей «Су­дак­ська фор­те­ця» 60 ро­ків то­му уві­йшов до скла­ду На­ціо­наль­но­го за­по­від­ни­ка «Со­фія Ки­їв­ська». Тож пі­сля оку­па­ції Кри­му Су­дак­ська між­на­ро­дна на­у­ко­ва кон­фе­рен­ція «При­чор­но­мор’я, Крим, Русь в істо­рії та куль­ту­рі» пе­ре­їха­ла до Ки­є­ва. Свою во­сьму зу­стріч на­у­ков­ці від­зна­чи­ли та­кож ви­став­кою «Су­дак — Су­гдея — Сол­дайя: на пе­ре­хре­сті сві­тів», яка при­свя­че­на пе­ре­бу­ван­ню в мі­сті та впли­ву на йо­го істо­рію тур­ків, ге­ну­ез­ців і ве­не­цій­ців, гре­ків та ві­зан­тій­ців.

Ма­те­рі­а­ли для екс­по­зи­ції, крім «Со­фії Ки­їв­ської», на­да­ли Ар­хе­о­ло­гі­чний му­зей КНУ іме­ні Та­ра­са Шев­чен­ка, Ін­сти­тут ру­ко­пи­су На­ціо­наль­ної бі- блі­о­те­ки Укра­ї­ни іме­ні Во­ло­ди­ми­ра Вер­над­сько­го, Дер­жав­ний ар­хів Ге­нуї та при­ва­тні ко­ле­кціо­не­ри. По­ба­чи­ти ви­став­ку мо­жна до кін­ця жов­тня, а «День» уже ді­знав­ся про пред­став­ле­ні там ці­ка­вин­ки.

СЛІДИ ПРАВИТЕЛІВ

В одній з ві­трин мо­жна по­ба­чи­ти си­на­ксар (кни­гу сти­слих жи­тій), на по­лях яко­го за­зна­че­на да­та за­сну­ва­н­ня Су­гдеї — 212 рік. Імо­вір­но, це бу­ло одне з чи­слен­них укрі­плень, збу­до­ва­них бо­спор­ськи­ми пра­ви­те­ля­ми, яке про­існу­ва­ло не­дов­го. По­се­ле­н­ня по­ча­ло від­ро­джу­ва­ти­ся ли­ше у дру­гій по­ло­ви­ні VII сто­лі­т­тя. Тут по­чав фун­кціо­ну­ва­ти ві­зан­тій­ський порт. Із ча­сом Су­гдея ста­ла адмі­ні­стра­тив­ним цен­тром, отри­ма­ла від­нов­ле­ні обо­рон­ні му­ри. Пі­сля па­ді­н­ня Ві­зан­тії мі­сто по­бу­ва­ло під про­те­кто­ра­том по­лов­ців, Тра­пе­зунд­ської ім­пе­рії та Зо­ло­тої Ор­ди.

На­при­кін­ці ХІІІ сто­лі­т­тя у При­чор­но­мор’ї з’яви­ли­ся ве­не­цій­ські та ге­ну­езь­кі тор­гов­ці. Остан­ні за­сну­ва­ли свою фа­кто­рію — Ка­фу (су­ча­сна Фе­о­до­сія), а 1365 ро­ку за­хо­пи­ли і Су­гдею. Не­вдов­зі на мі­сці ста­ро­го по­се­ле­н­ня по­ста­ла фор­те­ця Сол­дайя. Ор­га­ні­за­то­ри роз­мі­сти­ли на ви­став­ці ін­фор­ма­цій­ні стен­ди про то­го­ча­сні пам’ятки, які збе­ре­гли­ся до на­ших днів. Тут і без­імен­ні ба­шти, і хра­ми, і зам­ки, і спо­ру­ди, на­зва­ні на честь то­го­ча­сних правителів мі­ста. Про ці на­зви свід­чать бу­ді­вель­ні пли­ти, збе­ре­же­ні на де­яких ба­штах in situ (так в ар­хе­о­ло­гії го­во­рять про ар­те­фа­кти, які ні­ко­ли не пе­ре­су­ва­ли з ори­гі­наль­но­го мі­сця). За сло­ва­ми на­у­ков­ців, ці пли­ти до­бре ви­дно ли­ше ти­ждень на рік, при­бли­зно в час лі­тньо­го сон­це­сто­я­н­ня. Утім, від­ві­ду­ва­чам ви­став­ки їх роз­ди­ви­тись лег­ше, що­прав­да, на сві­тли­нах.

Ці пли­ти роз­кри­ва­ють ці­ка­ві по­дро­би­ці не тіль­ки про то­го­ча­сних правителів, а й про по­лі­ти­чні впо­до­ба­н­ня ге­ну­ез­ців і на­віть що­до по­хо­дже­н­ня май­стрів. Так, мо­ти­ви ор­на­мен­ту на пли­ті з ба­шти Па­ску­а­ле Джу­ді­чі ха­ра­ктер­ні для ми­сте­цтва За­кав­каз­зя. Си­лу­ет жу­рав­ля в кін­ці верх­ньо­го ря­ду та спе­ци­фі­чна лі­те­ра як під­пис у ни­жньо­му мо­жуть вка­зу­ва­ти на вір­мен­ське по­хо­дже­н­ня май­стра. Із двох щи­тів на пли­ті з ба­шти Лу­кі­но де Флі­ско де Ла­ва­нья ще до її вста­нов­ле­н­ня бу­ли зби­ті фран­цузь­кі гер­би. Це від­си­лає нас до «роз­лу­че­н­ня» ге­ну­ез­ців із там­те­шні­ми пра­ви­те­ля­ми 1409 ро­ку. А пли­та на ба­шті Джо­ан­ні Мар­ко­ні — ледь не єди­не дже­ре­ло ге­раль­ди­ки йо­го ро­ду.

На­при­кін­ці XV сто­лі­т­тя мі­сто під­па­дає під вла­ду Осман­ської ім­пе­рії і зно­ву змі­нює на­зву. По- сту­по­во Су­дак пе­ре­тво­рив­ся на при­бе­ре­жне се­ли­ще, фор­те­ця по­ча­ла руй­ну­ва­ти­ся. На ме­жі XVIII — XIX сто­літь ро­сі­я­ни роз­квар­ти­ру­ва­ли тут свій гар­ні­зон, але про­існу­вав він не­дов­го. Мі­сце­ві по­мі­щи­ки дов­го пи­са­ли про­ха­н­ня до вла­ди про збе­ре­же­н­ня фор­те­ці, але все ви­рі­шив ві­зит ім­пе­ра­три­ці до ві­до­мо­го ху­до­жни­ка Іва­на Ай­ва­зов­сько­го, який по­ка­зав їй ру­ї­ни. Вре­шті з 1868 ро­ку і до роз­ва­лу Ро­сій­ської ім­пе­рії пам’ятка пе­ре­бу­ва­ла під опі­кою Оде­сько­го то­ва­ри­ства істо­рії та ста­ро­жи­тно­стей.

У пер­ші де­ся­ти­лі­т­тя ра­дян­ської вла­ди Ге­ну­езь­ка фор­те­ця ви­яви­лась обді­ле­на ува­гою. Ли­ше на­при­кін­ці 1950-х во­на перейшла в управ­лі­н­ня до за­по­від­ни­ка «Со­фій­ський му­зей», пі­сля чо­го ту­ди ви­ру­ши­ла до­слі­дни­цька екс­пе­ди­ція. На ви­став­ці мо­жна по­ба­чи­ти аква­рель­ні за­ма­льов­ки рі­зних ча­стин фор­те­ці та пла­ни де­яких об’єктів. Бу­ло ухва­ле­но ре­став­ра­цій­ну про­гра­му, яка роз­тя­гну­ла­ся на кіль­ка де­ся­ти­літь. За цей час від­но­ви­ли май­же всю ци­та­дель, лі­нію обо­ро­ни, окре­мі вну­трі­шні бу­дів­лі. До­слі­дже­н­ня та роз­ко­пки про­дов­жу­ва­ли­ся й у не­за­ле­жній Укра­ї­ні.

СКАРБИ НА ДНІ

У ви­со­ких ві­три­нах зру­чно роз­див­ля­ти­ся най­рі­зно­ма­ні­тні­ші ре­чі, зна­йде­ні ар­хе­о­ло­га­ми нав­ко­ло Су­да­ка, зокре­ма під час під­во­дних до­слі­джень у бу­хті бі­ля се­ли­ща Но­вий Світ. У дру­гій по­ло­ви­ні ХІІІ сто­лі­т­тя там за­то­ну­ло су­дно, яке на­прав­ля­ло­ся до мі­ста з іта­лій­сько­го ре­гіо­ну Лі­гу­рія.

В екс­по­зи­ції — жов­ту­ва­тий і зе­ле­ний по­лив’яний по­суд, са­вон­ські ча­ші й гле­ки, сель­джу­цькі блю­да та ні­кей­ські та­ріл­ки. Ви­став­ле­ні й ам­фо­ри, які в се­ре­дньо­ві­чні ча­си бу­ли стан­дар­тни­ми єм­но­стя­ми для пе­ре­ве­зе­н­ня рі­дин, ма­сел і си­пу­чих ре­чо­вин. За­зви­чай ам­фо­ри бу­ли по­зна­че­ні чи­слен­ни­ми мі­тка­ми, які мо­гли ба­га­то роз­по­ві­сти про їхній шлях. Ці по­зна­чки ста­ви­ли ви­ро­бни­ки, тор­гов­ці, ми­тни­ки і, зви­чай­но, вла­сни­ки. Крім кла­си­чних ам­фор, від­ві­ду­ва­чам де­мон­стру­ють і та­кі, що схо­жі на мор­квин­ки. У них збе­рі­га­ли ек­зо­ти­чний чи цін­ний то­вар, на­при­клад ла­дан.

Би­тий по­суд іно­ді ви­ко­ри­сто­ву­ва­ли по­втор­но. Зокре­ма, до­бре збе­ре­же­ні ден­ця за­сто­со­ву­ва­ли для сві­тиль­ни­ків. Ар­хе­о­ло­ги зна­хо­дять чи­ма­ло че­ре­пків, але му­зей­ни­ки во­лі­ють не бра­ти по­шко­дже­ні пре­дме­ти чи улам­ки у фон­ди че­рез скла­дно­щі зі збе­рі­га­н­ням та ін­вен­та­ри­за­ці­єю. Тож ча­сто про­во­ди­ться до­гі­псов­ка у по­льо­вих умо­вах або вже му­зей­ні ре­став­ра­то­ри зби­ра­ють пре­дмет по ча­стин­ках, від­нов­лю­ю­чи фор­му.

Під тов­щею су­дак­сько­го ґрун­ту й пі­ску ар­хе­о­ло­ги зна­хо­ди­ли та­кож дрі­бні­ші, але не менш ці­ка­ві пре­дме­ти. Порт зав­жди був епі­цен­тром тор­го­во­го жи­т­тя, тож із дна бу­хти ді­ста­ва­ли пе­ча­тки до­ку­мен­тів, плом­би для то­ва­ру, свин­це­ві та брон­зо­ві рі­зно­ві­си, за­стіб­ки для ра­хун­ко­вих книг. По­руч — по­бу­то­ві дрі­бни­чки: се­реж­ки, на­ми­сти­ни, на­шив­ні пряж­ки, хре­сти­ки, труб­ки для ку­рі­н­ня, яко­рі­а­му­ле­ти, ці­ла до­бір­ка свин­це­вих кі­лець, при­зна­че­н­ня яких до­сі до­сте­мен­но не­ві­до­ме.

Не обі­йшло­ся і без гро­шей, які до­пов­ню­ють кар­ти­ну тор­го­вель­них та ін­ших зв’яз­ків Су­гдеї-Сол­дайї-Су­да­ка. Най­дав­ні­ші, ві­зан­тій­ські ге­кса­гра­ми, да­то­ва­ні дру­гою по­ло­ви­ною VII сто­лі­т­тя, ко­ли роз­по­ча­ло­ся від­ро­дже­н­ня мі­ста. Пі­зні­ші мо­не­ти на­ба­га­то мен­ші, ча­сто де­фор­мо­ва­ні. Ша­храї, від­ко­лю­ю­чи шма­то­чки від кра­їв, та­ким чи­ном об­кра­да­ли дер­жа­ву. Та­кі ма­хі­на­ції три­ва­ли десь до XIII — XIV сто­лі­т­тя, до­ки ве­не­цій­ці не при­ду­ма­ли спе­ці­аль­не рі­зьбле­н­ня по кра­ях мо­не­ти.

Ни­ні фор­те­ця Су­да­ка, як і ін­ші крим­ські пам’ятки, че­рез оку­па­цію пів­остро­ва не­до­сту­пна для укра­їн­ських до­слі­джень. Про­те на­у­ков­ці про­дов­жу­ють свою ро­бо­ту в Укра­ї­ні, за­ну­рив­шись в ар­хі­ви та му­зей­ні фон­ди, і не втра­ча­ють на­дії на про­ве­де­н­ня чер­го­вих збо­рів на зви­чно­му мі­сці — се­ред фор­те­чних му­рів з ви­дом на Чор­не мо­ре.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.