Са­ра­на

«05-11.10.2018»

Den (Ukrainian) - - Прес-клуб «дня» - Ан­дрій ПЛАХОНІН

Зна­йом­те­ся, це Юрій Оле­ксі­йо­вич Ку­ле­шов ( на фо­то). Юрій Оле­ксі­йо­вич — уче­ний се­кре­тар Про­блем­ної ра­ди «Вій­сько­ва ар­хе­о­ло­гія» при Ін­сти­ту­ті ар­хе­о­ло­гії Ро­сій­ської ака­де­мії на­ук, ве­ли­кий пра­це­люб у ви­вчен­ні та ре­кон­стру­кції се­ре­дньо­ві­чної зброї Схі­дної Єв­ро­пи — як ко­чів­ни­ків, так і Ру­сі. Він, хо­ча і не здо­був по­ки лав­ро­во­го він­ка на ни­ві на­у­ки, про­те до­бре ві­до­мий у вузь­ких, як най­ча­сті­ше в та­ких ви­пад­ках і бу­ває, ко­лах ар­хе­о­ло­гів, ко­ле­кціо­не­рів та істо­ри­чних ре­кон­стру­кто­рів. Не­що­дав­но у Юрія Оле­ксі­йо­ви­ча ви­ни­кла про­бле­ма, і він був зму­ше­ний звер­ну­ти­ся в со­ці­аль­них ме­ре­жах по фі­нан­со­ву до­по­мо­гу, зав­дя­ки чо­му, вла­сне, про цю істо­рію і ста­ло ві­до­мо нам, в Укра­ї­ні. Так от, Юрі­є­ві Оле­ксі­йо­ви­чу в Ро­сії не да­ють на­у­ко­во­го гран­ту на до­слі­дже­н­ня та ре­кон­стру­кцію уні­каль­ної зна­хід­ки — єди­но­го ві­до­мо­го в да­ний час пов­но­го ком­пле­кту до­мон­голь­сько­го пла­стин­ча­сто­го обла­дун­ку, зна­йде­но­го на те­ри­то­рії Ру­сі.

■ Чо­му не да­ють, за­пи­та­є­те ви? Мо­же, зна­хід­ка не та­ка уні­каль­на? Нав­па­ки. На від­мі­ну від до­бре вам ві­до­мих за екс­по­зи­ці­я­ми на­ших істо­ри­чних му­зе­їв коль­чуг, ла­ме­л­ляр­ний (це лу­ска­тий, пла­стин­ча­стий ла­ти­ною) обла­ду­нок по­ки тра­пляв­ся ар­хе­о­ло­гам ли­ше у ви­гля­ді окре­мих пла­стин. Так, на­віть у На­ціо­наль­но­му істо­ри­чно­му му­зеї Укра­ї­ни збе­рі­га­є­ться ли­ше не­ве­ли­ка ча­сти­на лу­ска­то­го пан­ци­ра Х—ХІІІ ст., зна­йде­но­го в ра­йо­ні ки­їв­ської Ви­гу­рів­щи­ни. Так і в Ро­сії, по­при со­тні зна­йде­них, на­при­клад, у Нов­го­ро­ді Ве­ли­ко­му, окре­мих пла­стин, у пов­но­му ком­пле­кті лу­ска­тий пан­цир ар­хе­о­ло­гам жо­дно­го ра­зу не тра­пляв­ся. Чо­му? То­му що та­кий обла­ду­нок за ча­сів Ру­сі зна­чно пе­ре­вер­шу­вав що­до за­хи­сних вла­сти­во­стей зви­чай­не за­хи­сне озбро­є­н­ня, і вар­тість йо­го бу­ла у де­кіль­ка ра­зів до­рож­чою. На­при­клад, на­при­кін­ці ХІІІ ст. во­лин­ський князь Во­ло­ди­мир Ва­силь­ко­вич ку­пив се­ло Бе­ре­зо­ви­чі за 50 гри­вень кун, кіль­ка шма­тків до­ро­гої за­мор­ської тка­ни­ни та «бро­ні до­ща­ті». Для по­рів­ня­н­ня, вар­тість се­ла в об­чи­слен­ні без «бро­ні» то­ді ся­га­ла 200—300 гри­вень. Зви­чай­но, що за на­стіль­ки ко­штов­ним пре­дме­том озбро­є­н­ня вар­ті­стю мі­ні­мум в 2/ 3 се­ла ува­жно сте­жи­ли, і лі­то­пи­сці, опи­су­ю­чи би­тви, спе­ці­аль­но за­ува­жу­ва­ли, що пі­сля їх за­вер­ше­н­ня з тру­пів як най­ко­штов­ні­ший тро­фей обов’яз­ко­во зні­ма­ли всі «бро­ні». Уяв­ля­є­те, і тут, не­на­че ма­ши­на ча­су — ці­лий лу­ска­тий обла­ду­нок ві­сім сто­літь то­му аку­ра­тно скла­де­ний в ку­тку все­ре­ди­ні зруй­но­ва­ної при­кор­дон­ної фор­те­ці!

■ Грант Ку­ле­шо­ву не да­ли з ін­шої при­чи­ни — бо, окрім ін­ших за­нять, Юрій Оле­ксі­йо­вич пра­цює ще і з кра­де­ним. То­му що уні­каль­ний, єди­ний ві­до­мий у да­ний час пов­ний ком­плект до­мон­голь­сько­го лу­ска­то­го обла­дун­ку, зна­йде­но­го на те­ри­то­рії Ру­сі, як сам він зі­зна­є­ться у сво­є­му про­хан­ні про фі­нан­со­ву до­по­мо­гу, « був зна­йде­ний під час ама­тор­ських роз­ко­пок укра­їн­ськи­ми по­шу­ко­ви­ми си­сте­ма­ми на по­ча­тку трав­ня 2015 ро­ку на Чер­ні­гів­сько-Пе­ре­я­слав­сько­му по­гра­нич­чі». Сло­ва про « ама­тор­ські роз­ко­пки » й «укра­їн­ських по­шу­ков­ців» озна­ча­ють, що він був зна­йде­ний під час гра­бі­жни­цьких роз­ко­пок укра­їн­ських чор­них ар­хе­о­ло­гів і про­да­ний на одно­му з сай­тів, що від­кри­то пра­цю­ють у на­шій кра­ї­ні, спе­ці­а­лі­зу­ю­ться на пе­ре­про­да­жі здо­би­чі цих ма­ро­де­рів. Як по­ка­за­ло не­ве­ли­ке роз­слі­ду­ва­н­ня на фо­ру­мі одно­го з та­ких сай­тів — « Ві­о­лі­ті » , обла­ду­нок був спо­ча­тку при­дба­ний « ві­до­мим укра­їн­ським ко­ле­кціо­не­ром » , а по­тім кон­тра­бан­дним шля­хом пе­ре­прав­ле­ний че­рез укра­їн­сько­ро­сій­ський кор­дон. — Пе­ре­прав­ле­ний до Ро­сії че­рез пів­то­ра ро­ку пі­сля оку­па­ції Кри­му та ко­ли вже біль­ше ро­ку на Дон­ба­сі йшла вій­на.

■ У ме­не є рі­зні дру­зі та зна­йо­мі. Є ар­хе­о­лог Ма­ксим Ле­ва­да, який са­мо­від­да­но бо­ре­ться з та­ки­ми ма­ро­де­ра­ми. 2016 ро­ку зав­дя­ки йо­го зу­си­л­лям до Укра­ї­ни по­вер­нув­ся уні­каль­ний «Меч ві­кін­га» Х сто­лі­т­тя. Са­ме він і роз­по­вів ме­ні про Юрія Ку­ле­шо­ва. А є се­ред них і та­кі, хто ство­рює со­бі не­ве­ли­ку при­ва­тну ко­ле­кцію не­за­кон­но здо­бу­тих ста­ро­жи­тно­стей. А чом би й ні, якщо це у нас ро­блять де­пу­та­ти, мі­ні­стри, олі­гар­хи та на­віть один ду­же па­трі­о­ти­чно на­ла­што­ва­ний ко­ли­шній пре­зи­дент. Якщо дня­ми мі­ністр куль­ту­ри Укра­ї­ни осо­би­сто від­кри­вав ви­став­ку та­кої при­ва­тної ко­ле­кції в Ки­таї. — Ото ки­тай­ці ди­ву­ва­ли­ся, адже в їхній кра­ї­ні до чор­них ар- хе­о­ло­гів став­ля­ться так са­мо су­во­ро, як і до ко­ру­пціо­не­рів. Не­хай тіль­ки спро­бу­вав би ки­тай­ський мі­ністр від­кри­ти ви­став­ку ки­тай­ських чор­них ар­хе­о­ло­гів десь в Укра­ї­ні, і він ми­т­тю б опи­нив­ся в су­сі­дній ка­ме­рі зі зни­клим дня­ми ки­тай­ським ди­ре­кто­ром Ін­тер­по­лу. Так от, ці мої зна­йо­мі, які са­мі при­че­тні до «по­шу­ко­вої ро­бо­ти», і ті, які про­сто ску­по­ву­ють у чор­них ар­хе­о­ло­гів ста­ро­жи­тно­сті, ча­сто зі мною спе­ре­ча­ю­ться. Роз­по­від­а­ють, як во­ни, на від­мі­ну від « ко­рум­по­ва­них му­зей­них пра­ців­ни­ків » і « під­ку­пних ака­де­мі­чних ар­хе­о­ло­гів » , ря­ту­ють на­ше ми­ну­ле. Ну, ви зро­зумі­ли, ря­ту­ють во­ни йо­го так са­мо, як кар­пат­ські лі­со­ви­ки « ря­ту­ють» ліс, як по­лі­ські про­ку­ро­ри «ря­ту­ють» бур­штин, як ми­ші « ря­ту­ють » зер­но. Тіль­ки ліс ще мо­жна по­са­ди­ти, зер­но по­сі­я­ти та ви­ро­сти­ти, а ось зни­ще­ні ма­ро­де­ра­ми ці­лі ар­хе­о­ло­гі­чні куль­ту­ри в со­тнях мо­гиль­ни­ків і по­се­лень уже ні­ко­ли не по­вер­ну­ти.

■ І хоч у Ро­сії з чор­ни­ми ар­хе­о­ло­га­ми те­пер по­во­дя­ться на­ба­га­то су­во­рі­ше, Юрій Ку­ле­шов не отри­мав свій грант че­рез про­сті бю­ро­кра­ти­чні фор­маль­но­сті. Адже офі­цій­на ро­сій­ська вла­да, як і ака­де­мі­чні ін­сти­ту­ти Ро­сії, са­мі вже по­за ме­жа­ми Ро­сії, як, на­при­клад, в оку­по­ва­но­му Кри­му, по­ста­ви­ли ма­ро­дер­ство на кон­ве­єр. Мо­гиль­ни­ки, го­ро­ди­ща, ста­ро­дав­ні хра­ми. Роз­ко­пки йдуть та­ки­ми тем­па­ми, ні­би во­ни чу­до­во ро­зу­мі­ють: ще де­кіль­ка ро­ків, і Крим до­ве­де­ться Укра­ї­ні від­да­ва­ти. А в цей же час і на, зда­ва­ло­ся б, не оку­по­ва­ній ро­сі­я­на­ми те­ри­то­рії Укра­ї­ни на них пра­цює ці­ла ар­мія фа­хо­вих гра­бі­жни­ків, що на­зи­ва­ють се­бе «по­шу­ков­ця­ми» та «ко­ле­кціо­не­ра­ми » . Зви­чай­но, меч Х ст. чи лу­ска­тий обла­ду­нок ХІІІ ст. це не те ж са­ме, що дви­гу­ни для вер­то­льо­тів або де­та­лі для ракет. Та все ж ме­ні зда­є­ться, це та­кож пи­та­н­ня на­ціо­наль­ної без­пе­ки. То­му що в сьо­го­дні­шньо­му на­шо­му про­ти­сто­ян­ні з Ро­сі­єю одна­ко­во ва­жли­во як те, чим нам за­хи­ща­ти­ся, так і те, що нам за­хи­ща­ти. По­ки ця про­ста, ціл­ком оче­ви­дна дум­ка не ді­йде до Слу­жби без­пе­ки та Дер­жав­ної при­кор­дон­ної слу­жби Укра­ї­ни, бо­ю­ся, нам із ці­єю са­ра­ною по оби­два бо­ки по­ре­бри­ка ні­як не впо­ра­ти­ся.

ФО­ТО НАДАНО АВ­ТО­РОМ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.