Ли­шай­ни­ки — при­ро­дна си­гна­лі­за­ція

Во­ни зда­тні ви­жи­ти там, де не змо­же існу­ва­ти жо­дна ін­ша жи­ва ро­сли­на

Den (Ukrainian) - - Наприкінці «дня» - Лю­дми­ла СТУПЧУК, Рів­не Фо­то надано ав­то­ром

Ба­га­то хто з нас, по­ба­чив­ши ли­шай­ни­ки, ча­сто плу­тає їх з мо­хом. Во­ни зда­ю­ться та­ки­ми схо­жи­ми. Але з по­гля­ду на­у­ки — ли­шай­ни­ки не на­ле­жать до цьо­го ви­ду. Що­прав­да, й са­мі вче­ні ра­ні­ше від­но­си­ли ли­шай­ни­ки до ниж­чих при­мі­тив­них ро­слин, але пі­сля то­го, ко­ли від­кри­ли, як вла­што­ва­ний їхній ор­га­нізм, став­ле­н­ня до ли­шай­ни­ків змі­ни­ло­ся. Їх ви­ді­ли­ли в окре­мий вид, хоч і до­сі вва­жа­ють, що в них ще до­сить ба­га­то та­єм­ниць. «Ли­шай­ни­ки — це сим­біоз гри­ба і во­до­ро­сті, — роз­по­від­ає біо­лог Ма­рія САВЧУК. — Гриб утво­рює осно­ву ті­ла ли­шай­ни­ка, а клі­ти­ни во­до­ро­сті мі­стя­ться все­ре­ди­ні. Вза­га­лі ж під­ви­дів ли­шай­ни­ків на­лі­чу­ють по­над двад­цять ти­сяч. На стов­бу­рах і гіл­ках де­рев, ка­ме­нях і ске­лях, по­де­ко­ли й на ґрун­ті мо­жна по­ба­чи­ти жов­ті, сі­рі, ко­ри­чне­ві, бі­лі й чор­ні утво­ре­н­ня. Одні на­га­ду­ють ско­рин­ки і на­ро­сти, ін­ші — лам­кі ли­сто­чки чи ку­щі».

МАННА НЕБЕСНА — ЇСТІВНИЙ ЛИШАЙНИК

До ре­чі, ві­до­ма бі­блій­на роз­по­відь про ман­ну не­бе­сну — це якраз про їстів­ні ли­шай­ни­ки, вва­жа­ють до­слі­дни­ки. Чи зна­є­те ви істо­рію про лю­дей, які блу­ка­ли в пу­сте­лі, за­му­че­ні го­ло­дом? Во­ни по­ба­чи­ли на землі без­ліч кру­пи­нок і по­ча­ли їх їсти. Зав­дя­ки цьо­му по­до­ро­жні від­но­ви­ли со­бі си­ли і про­дов­жи­ли шлях. У наш час уче­ні ро­блять при­пу­ще­н­ня про те, що ци­ми кру­пин­ка­ми бу­ли са­ме їстів­ні ли­шай­ни­ки. Ли­шай­ни­ко­ву ман­ну й до­сі вжи­ва­ють в їжу жи­те­лі пу­стель­них ра­йо­нів Се­ре­дньо­го Схо­ду, а в Япо­нії вва­жа­ють де­лі­ка­те­сом лишайник ум­бі­лі­ка­рія їстів­на, по­ві­дом­ля­ють за­ру­бі­жні ін­фор­ма­цій­ні дже­ре­ла.

Ці­ка­во, що ли­шай­ни­ки мо­жуть роз­мно­жу­ва­ти­ся рі­зни­ми спосо­ба­ми. Ві­ді­рвав­шись від ці­ло­го, шма­то­чки ли­шай­ни­ка роз­но­ся­ться по сві­ту за до­по­мо­гою тва­рин або ві­тру. І там, ку­ди ча­стин­ка ро­сли­ни по­тра­пить, ви­ро­стає ще один лишайник. Крім то­го, що ли­шай­ни­ків на­лі­чу­ють най­біль­ше під­ви­дів, так во­ни ще і є най­ви­три­ва­лі­ши­ми ро­сли­на­ми на пла­не­ті. Дов­го­ві­чність — унікальність ли­шай­ни­ка. Во­ни мо­жуть існу­ва­ти кіль­ка де­ся­тків ро­ків, а то і со­тень, по­віль­но ро­стуть со­бі, орі­єн­тов­но сім мі­лі­ме­трів на рік — це вже най­швид­ше.

А ще ли­шай­ни­ки — при­ро­дна си­гна­лі­за­ція за­бру­дне­н­ня по­ві­тря, ка­же Ма­рія Савчук. Якщо в лі­сі їх ма­ло чи не ро­стуть зов­сім, зна­чить, еко­ло­гі­чна об­ста­нов­ка тут не­спри­я­тли­ва. За­те ко­ли під час про­гу­лян­ки лі­сом ви по­ба­чи­ли ли­шай­ни­ки, то не мо­же­те не за­ці­ка­ви­ти­ся ни­ми — так ці­ка­во во­ни ви­гля­да­ють. До сло­ва, ви­ди ли­шай­ни­ків, що жи­вуть на де­ре­вах, не зав­да­ють їм без­по­се­ре­дньої шко­ди, оскіль­ки не є па­ра­зи­та­ми, що­прав­да, мо­жуть бу­ти не­по­га­ним укри­т­тям і мі­сцем роз­мно­же­н­ня ко­мах-шкі­дни­ків.

Ли­шай­ни­ки зда­тні ви­жи­ти там, де не змо­же існу­ва­ти жо­дна ін­ша жи­ва ро­сли­на. Во­ни мо­жуть ро­сти і на ске­лях, і на стов­бу­рах де­рев, і на да­хах бу­дин­ків. Не за­ва­жа­ють їхньо­му ро­сту на­віть най­су­во­рі­ші клі­ма­ти­чні умо­ви. Їх мо­жна зу­стрі- ти і в пу­сте­лі, і в зе­ле­но­му лі­сі, на за­му­ле­них бо­ло­тах і в хо­ло­дній тун­дрі. На­стіль­ки не­ви­ба­гли­ві, що ціл­ком за­до­воль­ня­ю­ться во­ло­гою пі­сля до­щу. В пу­сте­лях ли­шай­ни­ки за­крі­плю­ють пі­ски, спо­віль­ню­ю­чи або зов­сім при­пи­ня­ю­чи рух дюн на ро­дю­чі землі. На­при­клад, у най­біль­шій пу­сте­лі по­мір­но­го по­ясу — Оле­шків­ських пі­сках, роз­та­шо­ва­ній на пів­дні Укра­ї­ни, — са­ме ли­шай­ни­ко­вий по­крив ста­бі­лі­зує пі­ща­ні дю­ни там, де не­має лі­су.

А ще ли­шай­ни­ки ві­ді­гра­ють зна­чну роль у ро­слин­но­му по­кри­ві тун­дро­вих та лі­со­вих еко­си­стем, бе­руть участь у хі­мі­чно­му ви­ві­трю­ван­ні гір­ських по­рід, ча­сто є піо­не­ра­ми в осво­єн­ні но­вих те­ри­то­рій, цін­ним кор­мом для пів­ні­чних оле­нів зав­дя­ки ви­со­ко­му вмі­сту ву­гле­во­дів.

ЇХ ВИ­КО­РИ­СТО­ВУ­ЮТЬ ДЛЯ БІОІНДИКАЦІЇ СТА­НУ ДОВ­КІ­Л­ЛЯ

Цьо­му спри­яє не­о­дна­ко­ва чу­тли­вість рі­зних ви­дів до за­бру­дне­н­ня атмо­сфе­ри, по­ясню­ють еко­ло­ги. Ви­ко­ри­ста­н­ня ли­шай­ни­ків як біо­ін­ди­ка­то­рів за­бру­дне­н­ня по­ві­тря за­сно­ва­не на ефе­ктах змін у дов­кіл­лі під ді­єю за­бру­дне­н­ня по­ві­тря на жи­ві ор­га­ні­зми.

Ці­ка­во, але ли­шай­ни­ки по-рі­зно­му ре­а­гу­ють на за­бру­дне­н­ня по­ві­тря: де­які з них не ви­три­му­ють на­віть най­мен­шо­го за­бру­дне­н­ня й ги­нуть, а ін­ші, нав­па­ки, жи­вуть ли­ше в на­се­ле­них пун­ктах з від­по­від­ни­ми ан­тро­по­ген­ни­ми умо­ва­ми. З огля­ду на це з’явив­ся пер­спе­ктив­ний на­пря­мок ін­ди­ка­цій­ної еко­ло­гії — лі­хе­но­ін­ди­ка­ція. «Ін­ди­ка­ція ста­ну нав­ко­ли­шньо­го се­ре­до­ви­ща за до­по­мо­гою ли­шай­ни­ків — лі­хе­но­ін­ди­ка­ція — мо­жли­ва ли­ше за умо­ви ви­ко­ри­ста­н­ня пев­них ме­то­дик, — за­ува­жи­ла На­дія КАПЕЦЬ, про­від­ний ін­же­нер від­ді­лу фі­ко­ло­гії, лі­хе­но­ло­гії та брі­о­ло­гії Ін­сти­ту­ту бо­та­ні­ки ім. М. Г. Хо­ло­дно­го НАН Укра­ї­ни. — Ли­ше та­ким чи­ном мо­жна отри­ма­ти ду­же то­чні й до­сто­вір­ні да­ні. На сьо­го­дні та­ка оцін­ка ста­ну атмо­сфер­но­го по­ві­тря про­ве­де­на на­у­ков­ця­ми Ін­сти­ту­ту бо­та­ні­ки для низ­ки міст Укра­ї­ни: Ки­їв, Іва­но-Фран­ківськ, Тер­но­піль, Львів, Рів­не, Ка­луш».

До­слі­дни­ки вста­но­ви­ли: чим біль­ше ін­ду­стрії в мі­сті, тим більш за­бру­дне­не по­ві­тря і тим мен­ше зу­стрі­ча­є­ться ли­шай­ни­ків, во­ни рід­ко по­кри­ва­ють стов­бу­ри де­рев і ма­ють низь­ку жит­тє­зда­тність. А ще ві­до­мо, що в ра­зі під­ви­ще­н­ня сту­пе­ня за­бру­дне­н­ня по­ві­тря пер­ши­ми зни­ка­ють ку­щи­сті ли­шай­ни­ки, за ни­ми — ли­сто­ві, а вже по­тім на­ки­пні. Тра­пля­ю­ться на­віть так зва­ні ли­шай­ни­ко­ві пу­сте­лі, де по­ві­тря на­стіль­ки за­бру­дне­не, що ли­шай­ни­ків май­же не­має.

За ві­ком ли­шай­ни­ків (мо­же ся­га­ти кіль­кох со­тень чи на­віть ти­сяч ро­ків) у гео­ло­гії вста­нов­лю­ють вік льо­до­вих мо­рен та гір­ських від­сло­нень. Ці ро­сли­ни ви­ко­ри­сто­ву­ють для отри­ма­н­ня ан­ти­біо­ти­ків (це­тра­рія, кла­до­нія, пар­ме­лія, уснея), аро­ма­ти­чних ре­чо­вин та фі­кса­то­рів за­па­хів (ло­ба­рія, евер­нія).

На жаль, про­ми­сло­ве ви­ро­бни­цтво, не­о­дмін­ні на­слід­ки яко­го — шкі­дли­ві ви­ки­ди в атмо­сфе­ру, при­зво­дить до ско­ро­че­н­ня чи­сель­но­сті ли­шай­ни­ків, осо­бли­во в мі­стах. Ли­шай­ни­ки стра­жда­ють пе­ред­усім від за­бру­дне­н­ня те­ри­то­рій при осво­єн­ні на­фто­вих і га­зо­вих ро­до­вищ. На­віть зви­чай­ний слід від ко­ліс транс­порт­но­го за­со­бу, який про­йшов­ся те­ри­то­рі­єю, жорс­тко трав­мує ли­шай­ни­ко­вий по­крив, від­нов­ле­н­ня яко­го за­би­рає кіль­ка де­ся­ти­літь. Че­рез ду­же ма­лу швид­кість ро­сту й ви­со­ку чу­тли­вість до за­бру­дне­н­ня чи­ма­ло ли­шай­ни­ків по­тре­бу­ють охо­ро­ни. До спи­ску ли­шай­ни­ків Чер­во­ної кни­ги Укра­ї­ни вхо­дить 52 ви­ди, з них 26 ви­дів ма­ють при­ро­до­охо­рон­ний ста­тус «вра­зли­вий», а 21 — «рід­кі­сний». Біль­шість та­ких ли­шай­ни­ків зу­стрі­ча­ю­ться на сте­по­вих ґрун­тах і в ко­рі ста­рих де­рев у Кар­па­тах і Кри­му.

То­му ли­шай­ни­ки, на дум­ку вче­них, по­тре­бу­ють дов­го­три­ва­лої між­на­ро­дної про­гра­ми що­до їх за­хи­сту, як і ін­ші пред­став­ни­ки дов­кі­л­ля, не­від’ єм­ною ча­стин­кою яко­го во­ни є.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.