Про вмі­н­ня ба­чи­ти сві­тло в кін­ці укра­їн­сько­го ту­не­лю

Хер­сон­ці оці­ню­ють на­строї актив­но­го гро­ма­дян­сько­го су­спіль­ства

Den (Ukrainian) - - Пошта «дня» - Іван АНТИПЕНКО, «День», Хер­сон

Юлія ТИЩЕНКО, еко­акти­віс­тка, обла­сна ко­ор­ди­на­то­ра Let’s do it, Ukraine:

— Якщо зро­би­ти стоп-кадр й озир­ну­ти­ся на по­дії сво­го жи­т­тя за остан­ні мі­ся­ці, я чі­тко мо­жу по­ді­ли­ти вра­же­н­ня на по­зи­тив та не­га­тив. З не­га­ти­ву — це близь­ке зна­йом­ство з ме­ди­чни­ми уста­но­ва­ми. Ні­чна по­їзд­ка «швид­кою» ме­не не те щоб вра­зи­ла — на­ля­ка­ла. В та­ких умо­вах не хо­ті­лось на­віть умер­ти. Те­пе­рі­шній стан ме­ди­ци­ни ме­не від­вер­то шо­кує, а про­ти­сто­я­н­ня ре­фор­мам спри­ймаю як са­бо­таж осо­би­сто­му жи­т­тю. Рі­вень, як і сер­віс, не вла­што­вує. Ме­ні до­ве­ло­ся на­вчи­ти­ся ро­би­ти уко­ли. Ви­яви­ло­ся, я геть не­при­да­тна до та­ких ма­ні­пу­ля­цій. Якщо ми пра­гне­мо жи­ти й ма­ти до­ста­тньо­го рів­ня ме­ди­чне за­без­пе­че­н­ня для на­се­ле­н­ня — ма­є­мо спри­я­ти ре­фор­мі або жи­ти з по­стій­ним пе­ре­ля­ком «ра­птом що».

З не­га­тив­но­го: лю­ди не зна­ють сво­їх прав, а ко­ли ді­зна­ю­ться, на­віть не на­ма­га­ю­ться ни­ми ско­ри­ста­ти­ся. Ще ду­же ба­га­то лю­дей че­ка­ють на па­на, гар­но­го ме­ра або пре­зи­ден­та чи ца­ря-ба­тю­шку. Це за­сму­чує.

Але по­зи­тив­них мо­мен­тів у ра­зи біль­ше. Це спів­пра­ця з чу­до­ви­ми, актив­ни­ми лю­дьми. Вда­ле про­ве­де­н­ня се­рії кре­а­тив­них су­бо­тни­ків. Зро­бле­ні пер­ші кро­ки в ор­га­ні­за­ції сор­ту­ва­н­ня під час за­хо­дів та фе­сти­ва­лів, впро­ва­дже­н­ня ком­по­сту­ва­н­ня в шко­лі й удо­ма. Зві­сно, пер­ші кро­ки — це й по­мил­ки, й не­до­пра­цю­ва­н­ня, ми всі гур­том вчи­мо­ся но­вої куль­ту­ри по­во­дже­н­ня з від­хо­да­ми. Але ра­дію, що де­да­лі біль­ше лю­дей ці­кав­ля­ться ці­єю те­мою, а хтось вже до­ріс до пра­кти­чних дій.

По­мі­тно зро­сла ува­га до те­ми на­си­л­ля в су­спіль­стві, окре­мо що­до про­ти­дії бу­лін­гу. Ва­жли­ва те­ма, що ро­ка­ми бу­ла по­за ува­гою, на­ре­шті обго­во­рю­є­ться ши­ро­ким ко­лом су­спіль­ства і за­ко­но­твор­ця­ми. По­чи­на­ють про­во­ди­ти на­вча­н­ня та ін­фор­му­ва­н­ня. Ще з хорошого та осо­би­сто­го — по­чи­наю зви­ка­ти до пу­блі­чних ви­сту­пів.

Ми­ко­ла КОМАРЕНКО, адмі­ні­стра­тор Му­ні­ци­паль­но­го фут­боль­но­го клу­бу «Кри­стал Хер­сон»:

— З хорошого мо­жу від­зна­чи­ти, що про­ект Му­ні­ци­паль­но­го фут­боль­но­го клу­бу в Хер­со­ні, який ми за­по­ча­тку­ва­ли пів­то­ра ро­ки то­му, по­чав се­бе ви­прав­до­ву­ва­ти.

Ви­со­кі спор­тив­ні ре­зуль­та­ти, пре­кра­сна атмо­сфе­ра на три­бу­нах та усе­ре­ди­ні ко­ле­кти­ву. Крім то­го, де­да­лі біль­ше лю­дей по­чи­на­ють роз­гля­да­ти МФК «Кри­стал» як ре­клам­ний май­дан­чик, що мо­же змі­цни­ти фі­нан­со­вий фун­да­мент клу­бу. По­зи­тив­ний імідж «Кри­ста­ла», який був май­же зруй­но­ва­ний за де­ся­ти­лі­т­тя, вда­є­ться по­сту­по­во від­ро­джу­ва­ти. На­при­клад, в одно­му ро­бо­чо­му пи­тан­ні ме­ні ду­же до­по­мо­гла ча­рів­на дів­чи­на, ко­тра не ма­ла в цьо­му жо­дної осо­би­стої за­ці­кав­ле­но­сті. Це при­єм­но вра­зи­ло. Та­ке став­ле­н­ня, на жаль, зу­стрі­ча­є­ться рід­ко.

Во­дно­час не всі мої спо­ді­ва­н­ня що­до від­ві­ду­ва­но­сті до­ма­шніх ма­тчів МФК справ­ди­ли­ся. Ду­мав, що ко­ли ко­ман­да по­чне по­ка­зу­ва­ти хо­ро­ші ре­зуль­та­ти, то кіль­кість вбо­лі­валь­ни­ків на три­бу­нах зро­сте зна­чні­ше, але цьо­го не ста­ло­ся. Спо­ді­ва­ю­ся, що психологію хер­сон­сько­го вбо­лі­валь­ни­ка ми змо­же­мо «роз­ку­си­ти» й ви­пра­ви­ти на­ші не­до­лі­ки.

Оле­на ВОВК, фрі­лан­сер, Ска­довськ:

— Жи­т­тя на­вчи­ло не існу­ва­ти в чор­но-бі­лій си­сте­мі ко­ор­ди­нат. То­му все, що від­бу­ва­є­ться зі мною в мо­є­му мі­сті чи кра­ї­ні, — це вер­ве­чка на­ди­ха­ю­чих до роз­ду­мів по­дій. Без по­зи­тив­ної чи не­га­тив­ної оцін­ки. З акцен­том на урок, який слід ви­не­сти з кон­кре­тної си­ту­а­ції.

Але, на жаль, ба­га­то зна­йо­мих за­раз пе­ре­бу­ва­ють у де­пре­сив­но­му ста­ні від то­го, що ко­ї­ться в на­шій дер­жа­ві. Сві­тло в кін­ці укра­їн­сько­го ту­не­лю ба­чать ли­ше оди­ни­ці. І це при­гні­чує. Щи­ро хо­че­ться по­се­ли­ти во­гник опти­мі­зму в сер­ця лю­дей. І до­по­ма­гає ме­ні в цьо­му во­лон­тер­ська ді­яль­ність.

Са­ме за­раз я актив­но за­йма­ю­ся про­гра­мою «не­Но­ви­ни», яку ор­га­ні­зу­ва­ла не­ве­ли­ка гру­па не­бай­ду­жих ска­дов­чан. Що­ти­жня у пря­мо­му ефі­рі я (як ве­ду­ча про­гра­ми) спіл­ку­ю­ся з ці­ка­ви­ми ска­дов­ча­на­ми і го­стя­ми мі­ста. Те­ми обго­во­рю­є­мо рі­зні — від біо­гра­фі­чних да­них до стра­те­гії роз­ви­тку мі­ста, дер­жа­ви та сві­ту. Та­кі он­лайн-діа­ло­ги по-но­во­му від­кри­ва­ють го­стей про­гра­ми. Зда­ва­ло­ся б, жи­ве­мо в одно­му мі­сті і все одне про одно­го зна­є­мо. Але, як ви­яв­ля­є­ться, зна­є­мо ли­ше де­щи­цю. Зу­стрі­чі в рам­ках «не­Но­вин» да­ру­ють хви­ли­ни ду­шев­ної те­пло­ти, про­сто­го люд­сько­го ща­стя і, що ва­жли­во, від­во­лі­ка­ють від роз­ду­мів про «все про­па­ло» та про су­ціль­ну «зра­ду». І це без­цін­но.

Пав­ло ШЕЛУХІН, ко­ор­ди­на­тор Асо­ці­а­ції мо­ло­ді­жних цен­трів Укра­ї­ни в Хер­сон­ській обла­сті:

— Моє жит­тє­ве кре­до — по­зи­тив­не сві­то­с­прийня­т­тя. По­зи­тив мо­жна зна­йти і в не­га­тив­них яви­щах. Ви­бір є зав­жди.

Остан­ні мі­ся­ці бу­ли спов­не­ні по­до­ро­жей, яскра­вих емо­цій та но­вих зна­йомств. У про­фе­сій­но­му пла­ні від­кри­лись но­ві мо­жли­во­сті, а по­то­чні про­е­кти про­су­ва­ю­ться впе­ред (хо­ча не так швид­ко, як пла­ну­ва­лось). Ду­же ча­сто в гро­мад­ській ді­яль­но­сті про­цес ре­а­лі­за­ції про­е­ктів ва­жли­ві­ший за ре­зуль­тат, бо, щоб йо­го до­ся­гну­ти, тре­ба роз­ви­ва­тись са­мо­му, роз­ши­рю­ва­ти ко­ло ком­пе­тен­тних, від­по­від­аль­них лю­дей і розв’язу­ва­ти по­хі­дні за­да­чі. Сти­ка­ю­чись із ви­кли­ка­ми, які ха­ра­ктер­ні для прое­кт­но­го ме­не­джмен­ту, мо­жу ствер­джу­ва­ти, що рі­вень ком­пе­тен­цій в Укра­ї­ні та Хер­со­ні зокре­ма зро­стає ра­зом із роз­ви­тком гро­ма­дян­сько­го су­спіль­ства. За­раз є ре­аль­ні мо­жли­во­сті та ін­стру­мен­ти до­ся­гне­н­ня вла­сно­го жит­тє­во­го успі­ху і роз­ви­тку сво­єї гро­ма­ди та кра­ї­ни за­га­лом. Го­лов­не — ба­жа­н­ня, си­ла во­лі та від­по­від­аль­ність за вла­сні рі­ше­н­ня.

Зві­сно, крім ін­стру­мен­тів та мо­жли­во­стей, не­об­хі­дні ре­сур­си. Їхня не­ста­ча та дис­ба­ланс у роз­по­ді­лі є хро­ні­чною про­бле­мою. Та­кож бра­кує по­лі­ти­чної во­лі та ба­наль­но­го не­ро­зу­мі­н­ня ло­гі­ки про­це­сів, по­треб та ви­мог гро­ма­дян­сько­го су­спіль­ства з бо­ку ор­га­нів мі­сце­во­го са­мов­ря­ду­ва­н­ня сут­тє­во галь­му­ють ре­а­лі­за­цію про­е­ктів і зни­жу­ють їхню ефе­ктив­ність. До­дай­те сю­ди па­сив­ність біль­шо­сті гро­ма­дян (не­зва­жа­ю­чи на по­зи­тив­ні тен­ден­ції) у про­це­сах роз­ви­тку мі­ста — й отри­ма­є­мо низь­кі тем­пи ім­пле­мен­та­ції ре­форм і ста­гна­цію в со­ці­аль­но-еко­но­мі­чно­му роз­ви­тку Хер­со­на по­рів­ня­но з ін­ши­ми обла­сни­ми цен­тра­ми Укра­ї­ни.

Умов­но ка­жу­чи, ми зро­би­ли два кро­ки впе­ред, ко­ли мо­гли зро­би­ти де­сять. Але ж два кро­ки впе­ред — кра­ще, ніж сто­я­ти на мі­сці й на­рі­ка­ти на жи­т­тя. Біль­ше ра­ціо­наль­но­го та по­зи­тив­но­го, мен­ше по­пу­лі­зму та не­га­ти­ву — фор­му­ла успі­ху для ко­жно­го осо­би­сто та кра­ї­ни за­га­лом.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.