Пу­тін і «рус­ский мир», що роз­па­да­є­ться

Са­ме в Ро­сії сьо­го­дні істо­рія актив­но пе­ре­пи­су­є­ться з офі­цій­них ім­пер­ських по­зи­цій

Den (Ukrainian) - - Подробиці - Бо­рис СОКОЛОВ, про­фе­сор, Мо­сква

Ви­сту­па­ю­чи на пле­нар­но­му за­сі­дан­ні Все­сві­тньо­го ро­сій­сько­го на­ро­дно­го со­бо­ру, Во­ло­ди­мир Пу­тін пе­ре­йма­є­ться за­пи­та­н­ням: «Яким бу­де світ у май­бу­тньо­му, в май­бу­тні де­ся­ти­лі­т­тя. Бу­де це світ мо­но­ло­гу чи так зва­но­го ку­ла­чно­го пра­ва, пра­ва силь­но­го чи діа­ло­гу і вза­єм­ної по­ва­ги?» І так від­по­від­ає на ньо­го: «В одно­му не маю жо­дно­го сум­ні­ву: го­лос Ро­сії у сві­ті май­бу­тньо­го лу­на­ти­ме гі­дно і впев­не­но». Від­по­відь са­ма по со­бі ви­кри­валь­на і до­во­дить, що ро­сій­ський пре­зи­дент ві­рить ли­ше в пра­во силь­но­го і во­ліє розв’язу­ва­ти сві­то­ві про­бле­ми не діа­ло­гом, а ку­ла­ком, хо­ча ро­сій­ська про­па­ган­да, зві­сно, ствер­джує про­ти­ле­жне. Що­прав­да, на­сту­пна фра­за на­ма­га­є­ться вто­пи­ти це са­мо­ви­кри­т­тя й зви­чній де­ма­го­гії: «Це зу­мов­ле­но і на­шою тра­ди­ці­єю, і на­шою вну­трі­шньою ду­хов­ною куль­ту­рою, са­мо­сві­до­мі­стю і, на­ре­шті, са­мою істо­рі­єю на­шої кра­ї­ни як са­мо­бу­тньої ци­ві­лі­за­ції, уні­каль­ної, про­те та­кої, що не пре­тен­дує са­мо­впев­не­но і ха­мо­ви­то на свою ви­ня­тко­вість».

■ Пі­сля то­го, як по­слу­ха­єш ви­сту­пи Лав­ро­ва, Не­бен­зі, та й са­мо­го Пу­ті­на, що еле­ган­тно по­жар­ту­вав над Не­бен­зею, за­про­по­ну­вав­ши то­му змі­ни­ти прі­зви­ще на Бен­зя за­для «по­зи­тив­но­го по­ряд­ку ден­но­го», ро­зу­мі­єш, що із ха­мо­ви­ті­стью в ро­сій­ської ци­ві­лі­за­ції все га­разд. Так са­мо як і з ша­ну­ва­н­ням на­чаль­ства. Спро­бу­вав би той-та­ки Не­бен­зя за­про­по­ну­ва­ти Пу­ти­ну змі­ни­ти прі­зви­ще на Ра­спу­тін як та­ке, що най­кра­ще від­обра­жає те істо­ри­чне роз­пу­т­тя, на яко­му сто­їть Ро­сія! А ще Во­ло­ди­мир Во­ло­ди­ми­ро­вич знову ра­ту­вав за ба­га­то­по­ляр­ний мир, за­був­ши, що са­ме та­кий мир при­звів до двох сві­то­вих во­єн.

■ А на день ра­ні­ше, ви­сту­па­ю­чи на VI Все­сві­тньо­му кон­гре­сі спів­ві­тчи­зни­ків, що ме­шка­ють за кор­до­ном, Пу­тін обру­шив­ся на Укра­ї­ну і Все­лен­сько­го па­трі­ар­ха, не на­зи­ва­ю­чи остан­ньо­го на ім’ я. Він за­явив: « У хід йдуть і ру­со­фо­бія, на жаль, ін­ші фор­ми край­ньо­го, агре­сив­но­го на­ціо­на­лі­зму. На Укра­ї­ні, що грі­ха та­ї­ти, у кра­ї­нах Бал­тії, у низ­ці ін­ших дер­жав пе­ре­пи­су­є­ться істо­рія, ве­де­ться бо­роть­ба з пам’ятни­ка­ми, з ро­сій­ською мо­вою. Лю­дей за­ля­ку­ють і про­сто те­ро­ри­зу­ють. При­ро­дне для ко­жної лю­ди­ни пра­гне­н­ня збе­рег­ти своє на­ціо­наль­не ко­рі­н­ня ого­ло­шу­є­ться зло­чи­ном, се­па­ра­ти­змом. Не мо­жу сьо­го­дні не ска­за­ти і про зу­си­л­ля Ро­сій­ської пра­во­слав­ної цер­кви, ін­ших на­ших тра­ди­цій­них кон­фе­сій — ісла­му, іу­да­ї­зму, буд­ди­зму. На жаль, за­раз їх на­ма­га­ю­ться у той чи той спо­сіб роз’єд­на­ти, ро­зі­рва­ти ці узи, роз­тяг­ти по «на­ціо­наль­них до­мів­ках». Хо­чу на­го­ло­си­ти одне: по­лі­ти­кан­ство в та­кій чу­тли­вій сфе­рі зав­жди обер­та­ло­ся тяж­ки­ми на­слід­ка­ми, і пе­ред­усім для тих, хто це ро­бить. Наш за­галь­ний обов’язок — пе­ред­усім пе­ред лю­дьми — зро­би­ти все за­для збе­ре­же­н­ня ду­хов­ної та істо­ри­чної єд­но­сті».

■ Знов-та­ки, і тут все сві­до­мо пе­ре­вер­та­є­ться з ніг на го­ло­ву. За­га­лом, пе­ре­пи­су­ва­н­ня істо­рії — це по­стій­ний про­цес, без яко­го не мо­же існу­ва­ти істо­ри­чна на­у­ка. Ко­жен че­сний істо­рик, який про­жив до­сить дов­ге жи­т­тя, всти­гає не­о­дно­ра­зо­во змі­ни­ти свої по­гля­ди з то­го чи то­го пи­та­н­ня, і зов­сім не че­рез по­лі­ти­чну кон’юн­кту­ру, а ли­ше вна­слі­док від­кри­т­тя но­вих фа­ктів і по­яви но­вих те­о­рій. Але са­ме в Ро­сії за­раз істо­рія актив­но пе­ре­пи­су­є­ться з офі­цій­них ім­пер­ських по­зи­цій. І пов­ні­стю зни­щу­є­ться, при­мі­ром, укра­їн­ська мо­ва в оку­по­ва­но­му Кри­му. А все­лен­сько­му па­трі­ар­хо­ві, що роз­по­чав про­цес на­да­н­ня ав­то­ке­фа­лії Укра­їн­ській пра­во­слав­ній цер­кві Пу­тин за роз­та­ску­ва­н­ня пра­во­слав’я по «на­ціо­наль­них до­мів­ках» за­гро­жує «тяж­ки­ми на­слід­ка­ми».

■ Цей факт ще раз на­го­ло­шує на ціл­ко­ви­то­му одер­жав­лен­ні Ро­сій­ської пра­во­слав­ної цер­кви, яку Кремль роз­гля­дає як своє най­ва­жли­ві­ше зна­ря­д­дя для під­трим­ки впли­ву в ме­жах «рус­ско­го ми­ра» як йо­го го­лов­ну «ду­хов­ну скрі­пу». Справ­ді, мар­гі­на­лі­за­ція РПЦ в Укра­ї­ні за­гро­жує їй пе­ре­тво­ре­н­ням на зви­чай­ну на­ціо­наль­ну пра­во­слав­ну ав­то­ке­фаль­ну цер­кву, по­ді­бну до ру­мун­ськії чи бол­гар­ської. Сьо­го­дні ж Пу­тін ба­чить в РПЦ справ­жню все­лен­ську цер­кву, по­кли­ка­ну під­по­ряд­ку­ва­ти Ро­сії весь пра­во­слав­ний світ і ста­ти ду­хов­ним стри­жнем від­ро­дже­н­ня ім­пе­рії. І го­то­вий за неї до кін­ця во­ю­ва­ти з Кон­стан­ти­но­поль­ським па­трі­ар­ха­том. Для ньо­го аб­со­лю­тно не­мо­жли­во по­го­ди­ти­ся з тим, що УПЦ Ки­їв­сько­го па­трі­ар­ха­ту і Укра­їн­ську ав­то­ке­фаль­ну пра­во­слав­ну цер­кву біль­ше не мо­жна на­зи­ва­ти «роз­коль­ни­ка­ми», і він го­то­вий на­ка­за­ти па­трі­ар­хо­ві Ки­ри­лу ого­ло­си­ти «роз­коль­ни­ком» са­мо­го Все­лен­сько­го Па­трі­ар­ха Вар­фо­ло­мія І. Ві­до­мо, що пред­сто­я­тель РПЦ менш са­мо­стій­ний, ніж на­віть обер-про­ку­рор Свя­щен­но­го си­но­ду в Ро­сій­ській ім­пе­рії, і без ко­ман­ди з Крем­ля ні­чо­го сер­йо­зно­го не ро­бить. Але успі­хи Крем­ля на ду­хов­но­му фрон­ті ста­ють де­де­лі скром­ні­ши­ми, а нев­да­чі — де­да­лі бо­лю­чі­ши­ми.

■ За­ля­ка­ти кон­стан­ти­но­поль­сько­го па­трі­ар­ха Ро­сії не вда­ло­ся. Пред­став­ник Кон­стан­ти­но­поль­сько­го (Все­лен­сько­го) па­трі­ар­ха­ту у Все­сві­тній ра­ді цер­ков ар­хі­єпис­коп Тел­мі­ський Іов за­явив, що Кон­стан­ти­но­поль­ський па­трі­ар­хат за пев­них умов мо­же по­зба­ви­ти ав­то­ке­фа­лії і ста­ту­су па­трі­ар­ха­ту Ро­сій­ську пра­во­слав­ну цер­кву, оскіль­ки цер­кви Мо­сков­сько­го па­трі­ар­ха­ту з юри­ди­чно­го по­гля­ду більш не­має на Укра­ї­ні, а всі укра­їн­ські свя­щен­но­слу­жи­те­лі ма­ють під­ко­ря­ти­ся Все­лен­сько­му па­трі­ар­хо­ві: «На­віть якщо бра­ти істо­рію Пра­во­слав­ної цер­кви в Ро­сії, то ба­чи­мо, що її ав­то­ке­фа­лію бу­ло са­мо­про­го­ло­ше­но 1448 р., ко­ли в Мо­скві обра­ли ми­тро­по­ли­та Іо­ну са­мо­стій­но, без до­зво­лу Все­лен­сько­го Па­трі­ар­ха­ту. Ці­ка­во на­го­ло­си­ти, що ні­ко­ли не на­да­вав­ся Пра­во­слав­ній Цер­кві в Ро­сії То­мос про ав­то­ке­фа­лію! У 1589-1590 ро­ках Все­лен­ський Па­трі­арх Єре­мія II про­сто нор­ма­лі­зу­вав си­ту­а­цію, під­н­сши цю ка­фе­дру на па­трі­ар­шу гі­дність, при­то­му, що бу­ло до­зво­ле­но Мо­сков­сько­му ар­хі­є­ре­є­ві «на­зи­ва­ти­ся» па­трі­ар­хом за умо­ви, що він має по­ми­на­ти па­трі­ар­ха Все­лен­сько­го і вва­жа­ти йо­го «сво­їм го­ло­вою і пер­шим», як ска­за­но в гра­мо­ті». А всі ре­шта ав­то­ке­фа­лій (у Гре­ції, Сер­бії, Ал­ба­нії то­що) бу­ли про­го­ло­ше­ні Все­лен­ським па­трі­ар­хом. Як на­го­ло­шує ар­хі­єпис­коп Іов, «що в пра­во­слав­ній цер­кві адмі­ні­стра­ція цер­кви зав­жди збі­га­є­ться з адмі­ні­стра­ці­єю дер­жав­ною, зем­ською — це не я ви­га­дав і не па­трі­арх Вар­фо­ло­мій, це ска­за­но у 17-у пра­ви­лі Че­твер­то­го Все­лен­сько­го со­бо­ру. То­му в прин­ци­пі, ко­ли з’яв­ля­є­ться но­ва дер­жа­ва, — це не обов’язок, але во­на мо­же про­си­ти про ав­то­ке­фа­лію для сво­єї цер­кви». За йо­го сло­ва­ми, ва­жли­вим чин­ни­ком ав­то­ке­фа­лії УПЦ ста­ло те, що «в Укра­ї­ні є ба­га­то пра­во­слав­них ві­рян, які хо­чуть бу­ти в цер­кві, але не хо­чуть ма­ти зв’яз­ків із Пра­во­слав­ною цер­квою в Ро­сії че­рез кон­флікт на Дон­ба­сі». А якщо РПЦ ста­вить під сум­нів пра­во Кон­стан­ти­но­по­ля на­да­ва­ти ав­то­ке­фа­лію Укра­ї­ні, во­на «має від­ре­кти­ся від сво­єї вла­сної ав­то­ке­фа­лії, то­му що па­трі­ар­ший ста­тус їй на­дав у XVI сто­літ­ті Все­лен­ський па­трі­арх Єре­мі­єя», оскіль­ки «мо­сков­сько­му ар­хі­є­ре­є­ві надано пра­во на­зи­ва­ти се­бе па­трі­ар­хом при то­му, що він має ви­зна­ва­ти Кон­стан­ти­но­поль­сько­го па­трі­ар­ха як сво­го го­ло­ву». І як за­явив ар­хі­єпис­коп Тел­мі­ський, з ка­но­ні­чно­го по­гля­ду «сьо­го­дні в Укра­ї­ні цер­кви Мо­сков­сько­го па­трі­ар­ха­ту біль­ше не існує. Усі ар­хі­є­реї в Укра­ї­ні де-фа­кто згі­дно з рі­ше­н­ням цьо­го си­но­ду є ар­хі­є­ре­я­ми Все­лен­сько­го пре­сто­лу, і те­пер во­ни ма­ють че­ка­ти ди­ре­кти­ви Все­лен­сько­го па­трі­ар­ха­ту що­до сво­го подаль­шо­го фун­кціо­ну­ва­н­ня й існу­ва­н­ня в пер­спе­кти­ві на­да­н­ня ав­то­ке­фа­лії Пра­во­слав­ній цер­кві в Укра­ї­ні». За цих умов роз­коль­ни­ка­ми ри­зи­кує ви­яви­ти­ся якщо не вся РПЦ, то при­найм­ні та ча­сти­на па­ра­фі­ян і клі­ри­ків УПЦ Мо­сков­сько­го па­трі­ар­ха­ту, яка не ви­зна­ва­ти­ме май­бу­тньо­го То­мо­су про ав­то­ке­фа­лію Пра­во­слав­ної цер­кви в Укра­ї­ні, оскіль­ки, як слу­шно за­ува­жує ар­хі­єпис­коп Іов, «згі­дно з ка­но­на­ми цер­кви, на те­ри­то­рії одні­єї дер­жа­ви має бу­ти ли­ше одна пра­во­слав­на цер­ква, і ця ав­то­ке­фаль­на пра­во­слав­на цер­ква має об’єд­ну­ва­ти всіх». Він пе­ре­ко­на­ний, що для при­пи­не­н­ня кро­во­про­ли­т­тя в Укра­ї­ні «ви­ста­чить рі­ше­н­ня одні­єї лю­ди­ни, в Мо­скві, то­му що зро­зумі­ло, хто яку зем­лю ба­жає за­хо­пи­ти». Але, су­дя­чи з остан­ніх про­мов, Пу­тін при­пи­ня­ти кро­во­про­ли­т­тя на­мі­ру не має. А сам все­лен­ський па­трі­арх Вар­фо­ло­мій са­ме пі­сля пу­тін­ських про­мов під­пи­сав із пре­зи­ден­том Пе­тром По­ро­шен­ком уго­ду про спів­пра­цю і вза­є­мо­дію між Укра­ї­ною і Все­лен­ським па­трі­ар­ха­том, яка, за сло­ва­ми па­трі­ар­ха, до­по­мо­же при­ско­ри­ти на­да­н­ня ав­то­ке­фа­лії пра­во­слав­ній цер­кві в Укра­ї­ні. От­же, кор­до­ни «рус­ско­го ми­ра» не­вбла­ган­но зву­жу­ю­ться.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.