«Ко­жну пли­тку ство­рю­ва­ла вла­сно­руч»

Окса­на Гру­дзин­ська про зна­ко­ве пан­но сто­ли­чно­го ме­тро­по­лі­те­ну, яке вже май­же шість де­ся­ти­літь при­кра­шає Хре­ща­тик

Den (Ukrainian) - - Головна Сторінка - Ма­ри­на МАРЧЕНКО, На­ціо­наль­ний му­зей укра­їн­сько­го на­ро­дно­го де­ко­ра­тив­но­го ми­сте­цтва

Окса­на Гру­дзин­ська — про зна­ко­ве пан­но сто­ли­чно­го ме­тро­по­лі­те­ну, яке вже май­же шість де­ся­ти­літь при­кра­шає Хре­ща­тик

На­га­да­є­мо, 6 ли­сто­па­да 1960 р. в Ки­є­ві уро­чи­сто бу­ло від­кри­то цен­траль­ну стан­цію ме­тро­по­лі­те­ну — «Хре­ща­тик», яка від­ра­зу ста­ла уосо­бле­н­ням го­стин­но­сті укра­їн­ської сто­ли­ці, її ві­зи­тів­кою. І це не див­но, адже чу­до­вий «ке­ра­мі­чний ки­лим» в укра­їн­сько­му на­ро­дно­му сти­лі, що оздо­блює стан­цію, на­га­дує рі­дну до­мів­ку — те­плу, рі­дну й за­ти­шну. Ці­ка­ві по­дро­би­ці про те, як ство­рю­вав­ся цей чу­до-ки­лим і про своє твор­че жи­т­тя роз­по­ві­ла одна з йо­го ав­то­рів — художник-ке­ра­міст Окса­на ГРУ­ДЗИН­СЬКА.

У свої ду­же по­ва­жні лі­та (95 ро­ків!) Окса­на Ар­ка­ді­їв­на жит­тє­ра­ді­сна і жва­ва. Во­на ме­шкає в не­ве­ли­чкій квар­ти­рі в бу­дин­ку ху­до­жни­ків на Пе­чер­ську з ону­ка­ми-прав­ну­ка­ми...

«СОФІЙСЬКА ГОНЧАРНЯ»

Окса­на Ар­ка­ді­їв­на 20 ро­ків пра­цю­ва­ла в екс­пе­ри­мен­таль­ній ар­хі­те­ктур­но-ху­до­жній май­стер­ні, яку згур­ту­ва­ла і зро­би­ла успі­шною її ке­рів­ник — ви­да­тна ху­до­жни­ця, те­хно­лог-ке­ра­міст Ні­на Іва­нів­на Фе­до­ро­ва. Майстерня роз­мі­щу­ва­ла­ся на те­ри­то­рії Со­фії Ки­їв­ської, то­му й на­зву отри­ма­ла «Софійська гончарня».

По­тра­пи­ла ту­ди мо­ло­да ви­пу­скни­ця Мо­сков­сько­го ін­сти­ту­ту де­ко­ра­тив­но­го ми­сте­цтва 1947 ро­ку зав­дя­чу­ю­чи при­хиль­но­сті до­лі і сво­є­му ба­тько­ві — зна­но­му ар­хі­те­кто­ру Ар­ка­дію Іва­но­ви­чу Гру­дзин­сько­му, який на­ро­див­ся і ви­ріс в Ки­є­ві. В ли­сті до донь­ки він на­пи­сав, що у со­фій­сько­му дво­ри­ку отри­мав по­ме­шка­н­ня, а там і майстерня є, тож ро­бо­та на неї вже че­кає.

Не­ві­до­мо, як би скла­ла­ся до­ля мо­ло­дої ху­до­жни­ці, як­би во­на не зу­стрі­ла Ні­ну Іва­нів­ну. «Це не­ймо­вір­на, чу­до­ва жін­ка», — із за­хо­пле­н­ням го­во­рить про неї Окса­на Ар­ка­ді­їв­на. Фе­до­ро­ва роз­гле­ді­ла в дів­чи­ні ве­ли­кий та­лант ху­до­жни­ка-ке­ра­мі­ста і від­ра­зу за­лу­чи­ла її до твор­чої ро­бо­ти. Адже ба­тько не ви­яв­ляв осо­бли­вої ці­ка­во­сті до ху­до­жньо­го хи­сту донь­ки, а мрі­яв про її му­зи­чну кар’єру.

МЕ­ТРО В НА­РО­ДНО­МУ СТИ­ЛІ

Ко­ли ви­ни­кла ідея офор­ми­ти цен­траль­ну стан­цію Ки­їв­сько­го ме­тро­по­лі­те­ну «Хре­ща­тик» з еле­мен­та­ми укра­їн­сько­го ми­сте­цтва, Окса­ну Гру­дзин­ську вклю­чи­ли до твор­чої гру­пи і за­про­по­ну­ва­ли ство­ри­ти ескі­зи до май­бу­тньо­го пан­но. Пи­та­н­ня про те, що го­лов­на стан­ція сто­ли- ці має бу­ти оформ­ле­на в на­ро­дно­му сти­лі, на­віть не обго­во­рю­ва­ло­ся, ствер­джує па­ні Окса­на. Адже, за її сло­ва­ми, цей про­ект очо­лю­ва­ли ін­те­лі­ген­тні та ви­со­ко­осві­че­ні лю­ди, зокре­ма й ар­хі­те­ктор Ана­то­лій До­бро­воль­ський.

Для ви­го­тов­ле­н­ня де­ко­ра­тив­но­го пан­но бу­ло ви­ко­ри­ста­но при­йом ва­рі­ан­тних пли­ток. Він по­ля­гав у то­му, що 16 ва­рі­ан­тів пли­ток при з’єд­нан­ні між со­бою будь-якою сто­ро­ною ство­рю­ють про­дов­же­н­ня ма­люн­ка сти­лі­зо­ва­но­го укра­їн­сько­го ки­ли­ма. Але спо­ча­тку їх тре­ба бу­ло на­ма­лю­ва­ти.

«Я взя­ла мі­лі­ме­тров­ку, — зга­дує ху­до­жни­ця, — роз­рі­за­ла її по ква­дра­ти­ках, на ко­жно­му на­ма­лю­ва­ла ор­на­мент зви­чай­ною ру­чкою і по­ча­ла з них скла­да­ти « ки­лим­ки » . Вла­сни­ми ру­ка­ми во­на й «ви­лі­плю­ва­ла» цей ор­на­мент на ко­жній пли­тці. А вже по­тім її роз­пи­су­ва­ли уча­сни­ки твор­чої гру­пи — Ні­на Фе­до­ро­ва, Ган­на Ша­рай і Окса­на Гру­дзин­ска. На екс­пе­ри­мен­таль­но­му за­во­ді «Ке­ра­мік» , що роз­мі­щу­вав­ся на По­до­лі, «від­штам­пу­ва­ли» не­об­хі­дну кіль­кість пли­ток.

«Ко­жен з ке­ра­мі­чних «ки­лим­ків» ме­ні до­ве­ло­ся роз­кла­да­ти у дво­ри­ку май­стер­ні і ну­ме­ру­ва­ти, — ве­де да­лі па­ні Окса­на, — адже під час ви­па­лу пли­тка ду­же змі­ню­є­ться. Там десь фар­ба роз­пли­ла­ся, десь ко­лір змі­нив­ся. То­му тре­ба бу­ло їх доби­ра­ти так, щоб не бу­ло стро­ка­то­сті».

«БИЧА КРОВ»

Одна із ро­дзи­нок пан­но на «Хре­ща­ти­ку» — на­си­че­ний чер­во­ний ко­лір по­ли­ви, який в цен­траль­но­му за­лі ви­ко­ри­ста­но, як тло, а в за­лах на пла­тфор­мах — для ство­ре­н­ня ма­люн­ка. Сьо­го­дні цей ко­лір ні­ко­го не ди­вує. А в да­ле­кі 1960-ті «бича кров» (так на­зи­ва­ли чер­во­ну по­ли­ву) — це бу­ло справ­жнє від­кри­т­тя, яке зро­би­ла Ні­на Фе­до­ро­ва.Та­ке но­ва­тор­ство оці­ни­ли не від­ра­зу. «Це не ха­ра­ктер­но для ке­ра­мі­ки», — за­ува­жу­ва­ли ав­то­ри­те­тні май­стри. Про цей факт ни­ні зга­дує Окса­на Ар­ка­ді­їв­на з усмі­шкою. Адже по­тім і са­мі кри­ти­ки по­ча­ли актив­но ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти цей ко­лір у сво­їх ро­бо­тах.

Ко­ли пан­но бу­ло май­же за­кін­че­но, Ана­то­лій До­бро­воль­ський до­ру­чив Окса­ні Гру­дзин­ській ще одну від­по­від­аль­ну спра­ву — офор­ми­ти рі­зно­ко­льо­ро­ви­ми пли­тка­ми ча­сти­ну ве­сти­бю­лю стан­ції «Хре­ща­тик». Ні­я­ко­го про­е­кту не бу­ло, а зав­да­н­ня тре­ба бу­ло ви­ко­на­ти ще «на вчо­ра». То­му ху­до­жни­ця ім­про­ві­зу­ва­ла на хо­ду і, мов ди­ри­гент, ке­ру­ва­ла май­стра­ми, ви­рі­шу­ю­чи яко­го ко­льо­ру кла­сти «ка­бан­чи­ки» — ке­ра­мі­чну пли­тку.

АНІ ПРЕМІЙ, АНІ НА­ГО­РОД

Хай як див­но, але на від­крит­ті стан­ції «Хре­ща­тик» Окса­на Ар­ка­ді­їв­на не бу­ла бо не за­про­си­ли... «Ну що ви! — щи­ро ди­ву­є­ться во­на. — То­ді бу­ли ін­ші ча­си. Ні­ко­го із ке­ра­мі­чної май­стер­ні не бу­ло на від­крит­ті, са­ме ви­со­ке на­чаль­ство». Біль­ше то­го, за ху­до­жнє оформ­ле­н­ня стан­ції « Хре­ща­тик » ні Окса­на Гру­дзин­ська, ні її ко­ле­ги не отри­ма­ли ані премій, ані на­го­род, ані жо­дних від­знак. Це бу­ла по­то­чна ро­бо­та, яку ви­ко­ну­ва­ли за зар­пла­ту — близько 100 кар­бо­ван­ців.

Крім стан­ції «Хре­ща­тик», Окса­на Ар­ка­ді­їв­на бра­ла участь у ство­рен­ні ін­тер’єрів стан­цій Дар­ни­ця, Лі­в­обе­ре­жна та Гі­дро­парк. Її та­ла­но­ви­ті ру­ки зро­би­ли де­ко­ра­тив­не оформ­ле­н­ня ба­га­тьох ки­їв­ських бу­ді­вель, зокре­ма ма­га­зи­нів за­мо­ро­же­них про­ду­ктів на площі Льва Тол­сто­го, ди­тя­чо­го хар­чу­ва­н­ня на Пу­шкін­ській та ба­га­то ін­ших, що до­бре пам’ята­ють ки­я­ни стар­шо­го по­ко­лі­н­ня. Їй на­ле­жать і лі­пні ор­на­мен­ти на тор­цях па­віль­йо­ну тва­рин­ни­цтва ВДНГ, ма­йо­лі­ко­ві встав­ки жи­тло­вих бу­дин­ків, ди­тя­чих сад­ків. На жаль, біль­ша ча­сти­на з них не збе­ре­глась. Но­ві вла­сни­ки при­мі­щень, ма­буть, на­віть не зро­зумі­ли, що зни­щу­ють, осу­ча­сню­ю­чи ди­зайн. «Ме­ні те­ле­фо­ну­ва­ли дру­зі й го­во­ри­ли, що мої пли­тки ва­ля­ю­ться на ву­ли­ці. Я їха­ла і зби­ра­ла їх. Во­ни до­сі ле­жать у ме­не на бал­ко­ні, — за­ува­жує па­ні Окса­на.

ЩОБ І СЕР­ЦЕ І ДУША...

Єди­не мі­сце в Ки­є­ві, де збе­рі­га­є­ться по­над 100 тво­рів ху­до­жни­ці­ке­ра­міс­тки — На­ціо­наль­ний му­зей укра­їн­сько­го на­ро­дно­го де­ко­ра­тив­но­го ми­сте­цтва, в яко­му не­о­дно­ра­зо­во від­бу­ва­лись ви­став­ки її ро­біт, зокре­ма до 90-рі­чно­го юві­лею. Се­ред них — один із ва­рі­ан­тів зна­ме­ни­то­го пан­но стан­ції ме­тро «Хре­ща­тик». Крім то­го, му­зей­ний ве­сти­бюль і ни­ні при­кра­шає чу­до­ве пан­но Окса­ни Гу­дзин­ської.

Ав­тор­ка вва­жає, що зі­бра­н­ня її тво­рів зав­дя­чує му­дрим і фа­хо­вим ке­рів­ни­кам цьо­го му­зей­но­го за­кла­ду і да­ле­ко­гля­дно­сті Ні­ни Фе­до­ро­вої, яка від­би­ра­ла кра­щі ро­бо­ти «со­фій­ської гон­чар­ні» і пе­ре­да­ва­ла до му­зей­но­му за­кла­ду.

І з вдя­чні­стю зга­ду­ють Окса­ну Ар­ка­ді­їв­ну і її чи­слен­ні учні, яким во­на пе­ре­да­ва­ла май­стер­ність і осо­бли­ву енер­ге­ти­ку, ви­кла­да­ю­чи у Ки­їв­сько­му ін­сти­ту­ті де­ко­ра­тив­но­при­кла­дно­го ми­сте­цтва і ди­зай­ну ім. Ми­хай­ла Бой­чу­ка до 86 ро­ків.

І сьо­го­дні май­стри­ня ху­до­жньої ке­ра­мі­ки не си­дить без ді­ла, адже зви­кла щось ро­би­ти ру­ка­ми. Тож, окрім пи­ріж­ків і ва­ре­ни­ків для ону­ків-прав­ну­ків, в’яже гар­ні ша­лі, жи­ле­ти, сер­ве­тки, ста­ран­но під­би­ра­ю­чи ко­льо­ри. А се­крет її дов­го­лі­т­тя ду­же про­стий — бу­ти вір­ним со­бі, не скар­жи­ти­ся на жи­т­тя, лю­би­ти лю­дей і свою спра­ву.

ФО­ТО МИ­КО­ЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

ФО­ТО ІЗ ОСОБИСТОГО АРХІВУ ОКСА­НИ ГРУДЗИНСЬКОЇ

Ор­на­мент на ко­жній пли­тці роз­пи­су­ва­ли уча­сни­ки твор­чої гру­пи — Ган­на Ша­рай (пра­во­руч) іОкса­на Гру­дзин­ська (лі­во­руч)

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.