Про­блиск та­лан­ту в обрам­лен­ні ба­наль­но­сті

У про­кат ви­йшла но­ва ко­ме­дія з Ми­хай­лом Хо­мою «DZIDZIO. Пер­ший раз»

Den (Ukrainian) - - Тайм-аут - Дми­тро ДЕСЯТЕРИК, «День»

■ Го­лов­ний ге­рой — Дзі­дзьо — му­зи­кант з не­ре­а­лі­зо­ва­ни­ми ам­бі­ці­я­ми (вла­сне Ми­хай­ло «Дзі­дзьо» ХОМА) — зби­ра­є­ться за кор­дон у го­сті до ма­ми, яка пе­ре­бу­ває на за­ро­бі­тках у Пор­ту­га­лії. Як і го­ди­ться не­ува­жній лю­ди­ні ми­сте­цтва, за­бу­ває ви­мкну­ти пра­ску й, до то­го ж, з’їдає про­стро­че­ні кра­бо­ві па­ли­чки. Як на­слі­док, опи­ня­є­ться з хар­чо­вим отру­є­н­ням не в Пор­ту­га­лії, а в лі­кар­ні. По­тім, тро­хи окли­гав­ши, по­да­є­ться на ре­а­бі­лі­та­цію в рі­дне се­ло Бор­тни­ки, в ба­тьків­ську ха­ту. Ви­зна­че­н­ня «пер­ший раз», втім, сто­су­є­ться не отру­є­н­ня і на­віть не по­їзд­ки за кор­дон, а ста­ну ста­те­вої не­за­йма­но­сті ге­роя, яке ви­пад­ко­во стає ві­до­мим ши­ро­ко­му за­га­лу. До то­го — це вже ін­ший «пер­ший раз» — йо­го про­сять тер­мі­но­во ор­га­ні­зу­ва­ти хор у сіль­ській цер­кві. Розв’яза­ти про­бле­му з дів­ча­та­ми бе­ре­ться ста­рий друг Дзі­дзя, Бо­дя (спів­ав­тор сце­на­рію Сер­гій ЛИБА) — успі­шний і за­мо­жний мі­сце­вий плей­бой, в бу­дин­ку яко­го жи­ве кра­су­ня Кві­тка (Ган­на ТИХОМИРОВА). Але на­ха­бні Бо­ді­ни ме­то­ди со­ром’язли­во­му Дзі­дзю не ду­же під­хо­дять. І так да­лі, й то­му по­ді­бне.

■ Це про­дов­же­н­ня при­год Дзі­дзя, що впер­ше з’явив­ся на екра­нах ми­ну­ло­го ро­ку в «DZIDZIO. Кон­тра­бас». То бу­ла ко­ме­дія про трьох мо­ло­дих аван­тю­ри­стів, які, за­бор­гу­вав­ши чи­ма­ло гро­шей, пе­ре­в­дя­га­ю­ться у гре­ко-ка­то­ли­цьких свя­ще­ни­ків, на­би­ва­ють ста­рі «Жи­гу­лі» ци­гар­ка­ми та їдуть до Поль­щі, щоб про­да­ти там тю­тю­но­ву кон­тра­бан­ду й, та­ким чи­ном, по­вер­ну­ти борг. По до­ро­зі з ни­ми від­бу­ва­ю­ться при­го­ди рі­зно­го сту­пе­ня ко­мі­зму та не­без­пе­ки.

■ DZIDZIO (від ді­ал. «дзі­дзьо» — «ді­дусь») — ар­ти­сти­чне псев­до Ми­хай­ла Хо­ми (нар. 20 ли­сто­па­да 1983 р., с. Бор­тни­ки, Львів­ська область) і на­зва йо­го гур­ту. Хома за­кін­чив Ки­їв­ський на­ціо­наль­ний уні­вер­си­тет куль­ту­ри і ми­стецтв (ві­до­мий як уні­вер­си­тет По­плав­сько­го, або «По­пла­вок»). Має осві­ту хор­мей­сте­ра. 1999 ро­ку став ла­у­ре­а­том фе­сти­ва­лю «Мо­ло­да Га­ли­чи­на». До за­сну­ва­н­ня гур­ту DZIDZIO у ве­ре­сні 2009-го був при­че­тний Ан­дрій «Ку­зьма» КУЗЬМЕНКО, він же й на­пи­сав два пер­ші хі­ти но­во­го ко­ле­кти­ву: «Ста­рі фо­то­гра­фії» та «Ял­та». На сьо­го­дні цей гурт — один із най­успі­шні­ших в Укра­ї­ні. Са­мі му­зи­кан­ти на­зи­ва­ють свій стиль «ко­ме­дій­ний ан­ти­гла­мур­ний поп». Фан-клуб гур­ту в со­ці­аль­ній ме­ре­жі «ВКон­та­кте» був най­біль­шим в Укра­ї­ні й на­лі­чу­вав по­над 200 тис. ша­ну­валь­ни­ків, а рі­чна кіль­кість пе­ре­гля­дів ро­ли­ків ли­ше на офі­цій­но­му ка­на­лі «Дзі­дзьо» в YouTube пе­ре­ви­щи­ла 11 млн. Естра­дна по­пу­ляр­ність ста­ла ви­рі­шаль­ним чин­ни­ком у сен­са­цій­но­му ка­со­во­му ре­зуль­та­ті «Кон­тра­ба­су»: цей фільм став пер­шим укра­їн­ським кі­но­про­ду­ктом за ча­сів не­за­ле­жно­сті, який не про­сто оку­пив свій бю­джет у про­ка­ті, а й при­ніс при­бу­ток.

■ Хо­ча ре­жи­се­ри в обох кар­ти­нах рі­зні — ми­ну­ло­го ра­зу був Олег Бор­щев­ський, цьо­го ро­ку — клі­пмей­кер DZIDZIO Та­рас Дронь ра­зом із са­мим Хо­мою, — під­хід пра­кти­чно не змі­нив­ся. Зно­ву це бе­не­фіс Хо­ми. Зно­ву пе­ре­ва­жа­ють най­про­сті­ші, якщо не ска­за­ти — най­ба­наль­ні­ші жар­ти. Нам про­по­ну­ють смі­я­ти­ся з рі­зно­го ро­ку ви­по­ро­жнень, ме­ди­чних про­це­дур та ін­ших про­я­вів ті­ле­сно­го ни­зу. Жі­нок тут роз­гля­да­ють ви­ня­тко­во як се­ксу­аль­ні об’єкти без ознак вла­сно­го ха­ра­кте­ру, хо­ча й з чо­ло­ві­чи­ми ха­ра­кте­ра­ми теж не все га­разд — зма­льо­ва­ні на­швид­ку­руч кіль­ко­ма штри­ха­ми. Ві­зу­аль­на ж якість ре­жи­су­ри ціл­ком від­по­від­ає глян­со­вій клі­по­вій есте­ти­ці; при цьо­му му­зи­чна до­ріж­ка, всу­пе­реч очі­ку­ва­н­ням, по­ли­шає при­кре від­чу­т­тя ви­пад­ко­во­сті чи не­о­бов’яз­ко­во­сті до­бо­ру тої чи тої ком­по­зи­ції. Го­лов­не ж — діа­ло­ги та си­ту­а­ції, по­при всі по­ту­ги й на­ма­га­н­ня ав­то­рів, не ку­ме­дні. Не спра­цьо­ву­ють, не смі­шать.

■ Ли­ше одне «але» — не ря­тів­не для філь­му, але ва­жли­ве для йо­го про­та­го­ні­ста.

Пам’ятаю, як під час роз­бо­ру філь­мів — пре­тен­ден­тів на укра­їн­ську за­яв­ку на «Оскар» — сві­тлої пам’яті Кі­ра Му­ра­то­ва, по­ди­вив­шись «Кон­тра­бас», не­спо­ді­ва­но для свід­ків роз­мо­ви, від­зна­чи­ла цей фільм — то­чні­ше, ви­ко­нав­ця го­лов­ної ро­лі. У Му­ра­то­вої зав­жди бу­ло чу­т­тя на ко­мі­чних, го­стро­ха­ра­ктер­них акто­рів. «Пер­ший раз», бу­ду­чи не­вда­лим філь­мом, все ж, під­твер­див, що й у Хо­ми по­ді­бне обда­ру­ва­н­ня є; зре­штою, йо­го по­пу­ляр­ність в ін­тер­не­ті починалася не з пі­сень, а з фар­со­вих мо­но­ло­гів про сви­ню Мей­со­на, яка є «ідей­ним на­тхнен­ни­ком гур­ту».

■ Тож, во­че­видь, кі­не­ма­то­гра­фі­чне май­бу­тнє для Ми­хай­ла по­ля­гає не в ре­жи­су­рі, а са­ме в актор­стві.

■ Про­бле­ма хі­ба в то­му, що­би зна­йти дій­сно про­фе­сій­но­го жан­ро­во­го ре­жи­се­ра, що по­ки в на­ших ре­а­лі­ях — ве­ли­ка рід­кість.

ФО­ТО З САЙ­ТА KINOAFISHA.UA

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.