Від Су­сло­ва до Сур­ко­ва

Як вла­што­ва­на та діє крем­лів­ська екс­пер­тна про­па­ган­да?

Den (Ukrainian) - - Економіка - Ка­те­ри­на СМАГЛІЙ

Про­дов­же­н­ня. По­ча­ток чи­тай­те у «Дні»

№198-199 за 2-3 ли­сто­па­да 2018 р.

Біль­шу ча­сти­ну ХХ сто­лі­т­тя ана­лі­ти­чні цен­три (та­кож зна­ні як моз­ко­ві цен­три або think tanks) бу­ли пе­ре­ва­жно за­хі­дним фе­но­ме­ном. За­сно­ва­ні уря­да­ми або при­ва­тни­ми жер­тво­дав­ця­ми для на­да­н­ня аль­тер­на­тив­них ре­ко­мен­да­цій що­до по­лі­ти­ки та фор­му­ва­н­ня про­це­су ухва­ле­н­ня рі­шень із ва­жли­вих пи­тань, ана­лі­ти­чні цен­три тра­ди­цій­но пра­цю­ва­ли на прин­ци­пах сво­бо­ди со­ві­сті та на­у­ко­вих до­слі­джень. В ці­ло­му, во­ни до­по­ма­га­ють про­су­ва­ти со­ці­аль­ні та по­лі­ти­чні цін­но­сті, а та­кож пра­гнуть зро­би­ти вне­сок у біль­шню­ан­со­ва­не ро­зу­мі­н­ня рі­зних по­лі­ти­чних, со­ці­аль­них чи еко­но­мі­чних пи­тань.

ПЕРЕДІСТОРІЯ

До роз­па­ду Ра­дян­сько­го Со­ю­зу в Ро­сії не бу­ло тра­ди­ції не­за­ле­жних ана­лі­ти­чних цен­трів. Ра­дян­ський ре­жим не до­пу­скав аль­тер­на­тив па­нів­ній ко­му­ні­сти­чній іде­о­ло­гії та мав ну­льо­ву тер­пи­мість до віль­но­го по­лі­ти­чно­го ми­сле­н­ня. Ек­спер­тні та ана­лі­ти­чні фун­кції ви­ко­ну­ва­ли рі­зні фі­нан­со­ва­ні дер­жа­вою та кон­тро­льо­ва­ні ко­му­ні­сти­чною пар­ті­єю на­у­ко­во-до­слі­дні ін­сти­ту­ти чи під­роз­ді­ли, які ді­я­ли в ме­жах пар­тій­них ко­мі­те­тів, ра­дян­ської бю­ро­кра­тії, КДБ чи Дер­жав­но­го ко­мі­те­ту пла­ну­ва­н­ня (Держ­пла­ну).

Пер­ші не­за­ле­жні ана­лі­ти­чні цен­три з’яви­ли­ся в Ро­сії в ро­ки пе­ре­бу­до­ви та не­за­ба­ром пі­сля па­ді­н­ня Ра­дян­сько­го Со­ю­зу. Най­ві­до­мі­ші з них вклю­ча­ли « Ле­ва­да­центр» (ство­ре­ний 1987 р.), Фонд Гор­ба­чо­ва (ство­ре­ний 1992 р.) та Ін­сти­тут еко­но­мі­чної по­лі­ти­ки ім.Єго­ра Гай­да­ра (ство­ре­ний 1990 р.). Під час пре­зи­дент­ства Бо­ри­са Єль­ци­на за­хі­дні уря­ди та при­ва­тні жер­тво­дав­ці актив­но під­три­му­ва­ли розвиток не­за­ле­жних ана­лі­ти­чних цен­трів та не­ко­мер­цій­них ор­га­ні­за­цій у Ро­сії, на­ма­га­ю­чись спри­я­ти про­це­су де­мо­кра­ти­за­ції кра­ї­ни. Ці зу­си­л­ля бу­ло сер­йо­зно пі­дір­ва­но з при­хо­дом до вла­ди Во­ло­ди­ми­ра Пу­ті­на. За­кон про іно­зем­них аген­тів, ухва­ле­ний 2012 ро­ку, зав­дав по­ту­жно­го уда­ру ро­сій­сько­му гро­ма­дян­сько­му су­спіль­ству та спіль­но­ті ана­лі­ти­чних цен­трів.

По­си­лю­ю­чи кон­троль над не­за­ле­жни­ми ана­лі­ти­чни­ми цен­тра­ми та не­при­бу­тко­ви­ми ор­га­ні­за­ці­я­ми, Кремль одно­ча­сно ство­рю­вав но­ві мо­жли­во­сті для фа­хів­ців, які пра­цю­ють у ро­сій­ських дер­жав­них до­слі­дни­цьких уста­но­вах. Указ пре­зи­ден­та Дми­тра Ме­две­дє­ва від бе­ре­зня 2011 ро­ку змі­нив ста­тус Ро­сій­сько­го ін­сти­ту­ту стра­те­гі­чних до­слі­джень (РІСД) та пе­ре­дав йо­го під юрис­ди­кцію адмі­ні­стра­ції пре­зи­ден­та. 2016 ро­ку пре­зи­дент Пу­тін при­зна­чив Ми­хай­ла Фрад­ко­ва, ко­ли­шньо­го прем’ єр- мі­ні­стра Ро­сії ( 2004— 2007 рр.) та екс-ди­ре­кто­ра ро­сійсь- кої Слу­жби зов­ні­шньої роз­від­ки ( 2007— 2016 рр.), ди­ре­кто­ром РІСД. Ана­ло­гі­чним чи­ном, у сер­пні 2015 ро­ку Ін­сти­тут сві­то­вої еко­но­мі­ки та між­на­ро­дних від­но­син Ро­сій­ської ака­де­мії на­ук (ІСЕМВ) бу­ло пе­ре­йме­но­ва­но на Фе­де­раль­ну дер­жав­ну бю­дже­тну на­у­ко­во-до­слі­дну уста­но­ву «Ін­сти­тут сві­то­вої еко­но­мі­ки та між­на­ро­дних від­но­син ім.Є.М.При­ма­ко­ва», щоб під­кре­сли­ти йо­го ста­тус як кон­тро­льо­ва­ної дер­жа­вою ін­сти­ту­ції.

Ши­ро­ко­мас­шта­бні опо­зи­цій­ні про­те­сти пі­сля сфаль­си­фі­ко­ва­них пар­ла­мент­ських ви­бо­рів 2011 ро­ку та пре­зи­дент­ських ви­бо­рів 2012 ро­ку в Ро­сії пе­ре­ко­на­ли ре­жим Пу­ті­на акти­ві­зу­ва­ти свої про­па­ган­дист­ські зу­си­л­ля, щоб за­по­біг­ти са­мій мо­жли­во­сті «ко­льо­ро­вої ре­во­лю­ції» в Ро­сії. Кремль, схо­же, ви- ді­лив зна­чні ко­шти на ці зу­си­л­ля зі ство­ре­н­ня но­вих, мен­ша­ка­де­мі­чних та біль­ш­про­па­ган­дист­ськи орі­єн­то­ва­них ана­лі­ти­чних цен­трів, які ма­ли про­ду­ку­ва­ти до­слі­дни­цькі ма­те­рі­а­ли, стат­ті та по­ві­дом­ле­н­ня в за­со­бах ма­со­вої ін­фор­ма­ції на під­трим­ку но­вої іде­о­ло­гі­чної до­ктри­ни ро­сій­ської дер­жа­ви.

Ре­жим та­кож ви­ко­ри­сто­ву­вав чи­слен­них екс­пер­тів, жур­на­лі­стів та пред­став­ни­ків твор­чої ін­те­лі­ген­ції як своїх ре­чни­ків і ле­гі­ти­ма­то­рів. Це озна­ме­ну­ва­ло по­ча­ток по­сту­по­во­го при­бор­ка­н­ня Крем­лем ро­сій­ських ана­лі­ти­чних цен­трів та їхньо­го при­му­со­во­го пе­ре­тво­ре­н­ня на ру­по­ри ре­жи­му.

СУРКОВ, ВОЛОДІН ТА ПЄСКОВ ЯК РЕІНКАРНОВАНА ВЕРСІЯ МИ­ХАЙ­ЛА СУ­СЛО­ВА

Пу­тін­ські «іде­о­ло­ги» — Вла­ди­слав Сурков (осо­би­стий по­мі­чник Пу­ті­на), В’яче­слав Володін (ни­ні спі­кер ро­сій­ської Ду­ми, ко­ли­шній за­сту­пник гла­ви адмі­ні­стра­ції пре­зи­ден­та) та Дми­тро Пєсков (прес­се­кре­тар Пу­ті­на та за­сту­пник гла­ви адмі­ні­стра­ції пре­зи­ден­та) — є су­ча­сни­ми по­сла­бле­ни­ми вер­сі­я­ми Ми­хай­ла Су­сло­ва, ко­ли­шньо­го ко­му­ні­сти­чно­го се­кре­та­ря з іде­о­ло­гії, який про­вів трид­цять чо­ти­ри ро­ки в Крем­лі як ке­рів­ник ра­дян­ських про­па­ган­дист­ських кам­па­ній.

Про­дов­жу­ю­чи тра­ди­цію су­слов­ської кон­це­пції «роз­ви­не­но­го со­ці­а­лі­зму» (яка ви­ко­ри­сто­ву­ва­ла ти­ся­чі по­ро­жніх слів, щоб по­ясни­ти, чо­му ко­му­нізм ні­як не на­ста­вав на­віть за п’ят­де­сят ро­ків пі­сля ре­во­лю­ції 1917 ро­ку), пу­тін­ська ка­ма­ри­лья сьо­го­дні ви­га­дує вла­сну «аль­тер­на­тив­ну ре­аль­ність» і шу­кає будь-яких прав­до­по­ді­бних аргументів на ви­прав­да­н­ня « уні­каль­ної істо­ри­чної мі­сії Ро­сії » . За­мість то­го, щоб пи­та­ти, що по­трі­бно зро­би­ти, щоб пе­ре­тво­ри­ти Ро­сію на здо­ро­ву де­мо­кра­тію і до­по­мог­ти кра­ї­ні по­до­ла­ти стій­ку со­ці­аль­ну не­спра­ве­дли­вість, мо­сков­ські про­па­ган­ди­сти зайня­ті по­шу­ка­ми від­по­віді на за­пи­та­н­ня про те, що ро­бить Ро­сію на­стіль­ки уні­каль­но не­при­да­тною для не­за­ле­жних су­дів, віль­них ви­бо­рів, уря­ду, віль­но­го від ко­ру­пції, та ми­ру з су­сі­да­ми.

НЕОКОНСЕРВАТИВНА ДОКТРИНА КРЕМ­ЛЯ

Від­по­відь Крем­ля на цю за­гад­ку на­бу­ла фор­ми но­вої іде­о­ло­гі­чної до­ктри­ни «су­ве­рен­ної де­мо­кра­тії» (де­мо­кра­тії без вер­хо­вен­ства пра­ва, де­мо­кра­ти­чних цін­но­стей або по­ді­лу вла­ди), яка по­тім пе­ре­тво­ри­ла­ся на ро­сій­ську «доктрину не­о­кон­се­рва­ти­зму», що ха­ра­кте­ри­зу­є­ться на­сту­пни­ми еле­мен­та­ми:

1) про­су­ва­н­ня ідеї ви­що­сті ро­сі­ян та ро­сій­ської дер­жа­ви що­до ін­ших на­ро­дів та про­слав­ля­н­ня Ро­сії як про­від­но­го сві­то­во­го за­хи­сни­ка «справ­жньо­го» хри­сти­ян­ства, мо­ра­лі, сім’ї та ін­ших кон­се­рва­тив­них цін­но­стей;

2) пе­ре­гляд уста­ле­них по­гля­дів на ро­сій­ську/ра­дян­ську істо­рію та обі­ле­н­ня ра­дян­ських во­ждів, зокре­ма Йо­си­па Ста­лі­на; за­пе­ре­че­н­ня від­по­від­аль­но­сті Мо­скви за ма­со­ві зло­чи­ни, ско­є­ні про­ти ро­сі­ян, а та­кож ін­ших на­ро­дів СРСР та ін­ших кра­їн, зокре­ма ге­но­цид, ско­є­ний у 1932—1933 ро­ках про­ти укра­їн­ців; про­слав­ля­н­ня ро­лі Ро­сії в пе­ре­мо­зі над на­цист­ською Ні­меч­чи­ною в Дру­гій сві­то­вій вій- ні й за­мов­чу­ва­н­ня ро­лі ін­ших кра­їн у цьо­му успі­ху;

3) за­пе­ре­че­н­ня від­по­від­аль­но­сті Ро­сії за акти між­на­ро­дної агре­сії, зокре­ма й вій­ну в Гру­зії 2008 ро­ку та подаль­шу оку­па­цію ча­стин її те­ри­то­рії, де-фа­кто оку­па­цію Ро­сі­єю ча­сти­ни те­ри­то­рії Мол­до­ви та ни­ні­шню не­ого­ло­ше­ну вій­ну про­ти Укра­ї­ни, яка до цьо­го ча­су при­зве­ла до не­за­кон­но­го при­єд­на­н­ня Кри­му та вій­сько­вої оку­па­ції схі­дних ре­гіо­нів Укра­ї­ни;

4) де­гу­ма­ні­за­ція укра­їн­ців; па­плю­же­н­ня укра­їн­ської куль­ту­ри та мо­ви; по­ши­ре­н­ня на­ра­ти­вів про від­ро­дже­н­ня фа­ши­зму та ан­ти­се­мі­тизм в Укра­ї­ні; спо­тво­ре­не пред­став­ле­н­ня ни­ні­шньої укра­їн­ської вла­ди як ма­ріо­не­тки За­хо­ду, при­хиль­ної до нео­на­цист­ських іде­о­ло­гій; дис­кре­ди­та­ція ре­форм, що від­бу­ва­ють- ся в Укра­ї­ні пі­сля Єв­ро­май­да­ну, як не­ком­пе­тен­тних; зо­бра­же­н­ня Укра­ї­ни як «не­спро­мо­жної» та «ко­рум­по­ва­ної» дер­жа­ви, яка не за­слу­го­вує на за­хі­дну під­трим­ку;

5) обви­ну­ва­че­н­ня За­хо­ду за хо­ло­дну вій­ну і зо­бра­же­н­ня за­хі­дних сан­кцій про­ти Ро­сії як по­вер­не­н­ня до «мо­раль­но збан­кру­ті­лої» і «не­спра­ве­дли­вої» мен­таль­но­сті ча­сів хо­ло­дної вій­ни;

6) кри­ти­ка За­хо­ду за «втра­ту мо­раль­них орі­єн­ти­рів» і «ви­ро­дже­н­ня»; глу­зу­ва­н­ня з за­хі­дних ідей прав лю­ди­ни та де­мо­кра­тії; зви­ну­ва­че­н­ня За­хо­ду в по­двій­них стан­дар­тах;

7) на­дмір­на зо­се­ре­дже­ність на еко­но­мі­чних та по­лі­ти­чних про­бле­мах За­хо­ду, які спо­тво­ре­но пред­став­ля­ю­ться як не­по­збув­ні хво­ро­би су­спіль­ства; під­трим­ка ан­ти­е­лі­тних груп та ра­ди­каль­них пра­вих і лі­вих іде­о­ло­гій у Єв­ро­пі та Пів­ні­чній Аме­ри­ці, які ча­сто спо­тво­ре­но пред­став­ля­ю­ться як ле­гі­тим­ні го­ло­си, що ви­сту­па­ють від іме­ні су­спільств у ці­ло­му;

8) кри­ти­ка за­хі­дних ін­сти­ту­цій за їхню не­спро­мо­жність ре­а­гу­ва­ти на но­ві гло­баль­ні ви­кли­ки, та­кі як між­на­ро­дний те­ро­ризм та мі­гра­ція, щоб пі­ді­рва­ти їхні по­зи­ції та ав­то­ри­тет;

9) пе­ре­шко­джа­н­ня єв­ро­пей­ській ін­те­гра­ції; від­ро­дже­н­ня етні­чних, куль­тур­них, ре­лі­гій­них та істо­ри­чних лі­ній по­ді­лу в Єв­ро­пі; під­трим­ка се­па­ра­ти­зму в за­хі­дних дер­жа­вах, які ста­ють ці­ля­ми для атак.

МО­СКОВ­СЬКІ АНА­ЛІ­ТИ­ЧНІ ЦЕН­ТРИ ЯК ПРОСУВАЧІ РО­СІЙ­СЬКОЇ НЕОКОНСЕРВАТИВНОЇ ДО­КТРИ­НИ

Пар­тія «Єди­на Ро­сія» ві­ді­гра­ла про­від­ну роль у роз­роб­ці крем­лів­ської до­ктри­ни «не­о­кон­се­рва­ти­зму». 2012 ро­ку во­на від­кри­ла два ана­лі­ти­чні цен­три — Центр со­ці­аль­но­кон­се­рва­тив­ної по­лі­ти­ки (ЦСКП) та Ін­сти­тут со­ці­аль­но-еко­но­мі­чних та по­лі­ти­чних до­слі­джень (ІСЕПД) — для про­ду­ку­ва­н­ня не­об­хі­дно­го ана­лі­ти­чно­го та іде­о­ло­гі­чно­го під­грун- тя ре­жи­му Пу­ті­на. Остан­ній очо­лив Дми­тро Ба­дов­ський, який ра­ні­ше пра­цю­вав за­сту­пни­ком го­ло­ви від­ді­лу вну­трі­шньої по­лі­ти­ки адмі­ні­стра­ції пре­зи­ден­та.

На­пе­ре­до­дні ви­бо­рів до Ду­ми 2016 ро­ку ІСЕПД від­крив до­по­мі­жний ана­лі­ти­чний центр Rethinking Russia (RR), щоб до­но­си­ти по­лі­ти­чну про­па­ган­ду «Єди­ної Ро­сії» до між­на­ро­дної ау­ди­то­рії. До­по­віді, ви­ко­на­ні RR, ма­ють ши­ро­ке ко­ло чи­та­чів і спе­ці­аль­но орі­єн­то­ва­ні на за­хі­дних екс­пер­тів та жур­на­лі­стів. На­при­клад, до­по­відь «Ро­сій­ська по­лі­ти­чна си­сте­ма між ви­бор­чи­ми кам­па­ні­я­ми Дер­жав­ної ду­ми у 2011 та 2016 ро­ках» бу­ла на­прав­ле­на до 6000 за­хі­дних жур­на­лі­стів та екс­пер­тів. Цей ана­лі­ти­чний центр на­віть на­чеб­то мав офіс у Брюс­се­лі.

Ян Ва­слав­ський, ви­пу­скник МДІМО та, рад­ше за все, про­те­же В’яче­сла­ва Во­ло­ді­на, був йо­го ди­ре­кто­ром аж до 2016 ро­ку. Ва­слав­ський став ке­рів­ни­ком ана­лі­ти­чно­го де­пар­та­мен­ту се­кре­та­рі­а­ту Ду­ми не­за­ба­ром пі­сля то­го, як Володін за­ли­шив по­са­ду го­ло­ви адмі­ні­стра­ції пре­зи­ден­та РФ і був при­зна­че­ний спі­ке­ром ро­сій­ської Ду­ми. Оле­ксандр Конь­ков, ко­ли­шній ра­дник ви­ко­нав­чо­го ди­ре­кто­ра Фон­ду пу­блі­чної ди­пло­ма­тії ім.Оле­ксан­дра Гор­ча­ко­ва, за­мі­нив Ва­слав­сько­го в Rethinking Russia.

Аван­тю­ри­сти­чний зов­ні­шньо­по­лі­ти­чний по­ря­док ден­ний Крем­ля в зде­біль­шо­го роз­ро­бляв­ся і під­три­му­вав­ся Ра­дою з пи­тань зов­ні­шньої і обо­рон­ної по­лі­ти­ки, Ро­сій­ською Ра­дою з між­на­ро­дних справ (РРМС), Ана­лі­ти­чним цен­тром зов­ні­шньої по­лі­ти­ки та «Єв­ра­зій­ськи­ми стра­те­гі­я­ми». Всі пов’яза­ні з Крем­лем зов­ні­шньо­по­лі­ти­чні ана­лі­ти­чні цен­три ма­ють ті­сні зв’яз­ки з ро­сій­ськи­ми се­кре­тни­ми слу­жба­ми і, та­ким чи­ном, ви­ко­ну­ють як ана­лі­ти­чні, так і роз­ві­ду­валь­ні фун­кції для Крем­ля та Мі­ні­стер­ства за­кор­дон­них справ Ро­сій­ської Фе­де­ра­ції.

Ра­да з пи­тань зов­ні­шньої та обо­рон­ної по­лі­ти­ки бу­ла ство­ре­на на по­ча­тку 1990-х ро­ків Ві­та­лі­єм Шли­ко­вим — офі­це­ром Го­лов­но­го роз­ві­ду­валь­но­го управ­лі­н­ня (ГРУ) та за­сту­пни­ком мі­ні­стра обо­ро­ни при Бо­ри­сі Єль­ци­ні. Ра­ду ни­ні очо­лю­ють її по­че­сний го­ло­ва Сер­гій Ка­ра­га­нов та ви­ко­нав­чий ди­ре­ктор Фе­дір Лук’янов, який є го­лов­ним ре­да­кто­ром жур­на­лу «Ро­сія в гло­баль­ній по­лі­ти­ці» та на­у­ко­вим ди­ре­кто­ром Ди­ску­сій­но­го клу­бу «Вал­дай».

Ка­ра­га­нов є де­ка­ном елі­тно­го мо­сков­сько­го ви­шу На­ціо­наль­ний до­слі­дни­цький уні­вер­си­тет «Ви­ща шко­ла еко­но­мі­ки» та ра­дни­ком адмі­ні­стра­ції пре­зи­ден­та Во­ло­ди­ми­ра Пу­ті­на. Він є ав­то­ром так зва­ної до­ктри­ни Ка­ра­га­но­ва, тоб­то стра­те­гії Крем­ля спи­ра­ти­ся на ро­сій­сько­мов­них ме­шкан­ців у так зва­но­му близь­ко­му за­ру­біж­жі (ко­ли­шніх со­ю­зних ре­спу­блі­ках) як го­лов­них га­ран­тів по­лі­ти­чно­го та еко­но­мі­чно­го впли­ву Мо­скви на своїх су­сі­дів. Ка­ра­га­нов від­по­від­ає на за­пи­та­н­ня «як пе­ре­мог­ти в хо­ло­дній вій­ні?» так: «Ро­сії слід на­ро­щу­ва­ти свої про­па­ган­дист­ські по­ту­жно­сті».

Ра­да ті­сно спів­пра­цює з адмі­ні­стра­ці­єю пре­зи­ден­та, Мі­ні­стер­ством за­кор­дон­них справ Ро­сії, Мі­ні­стер­ством обо­ро­ни та ін­ши­ми від­по­від­ни­ми дер­жав­ни­ми ор­га­на­ми. 2017 ро­ку во­на отри­ма­ла пер­со­наль­ну по­хва­лу від Во­ло­ди­ми­ра Пу­ті­на, а мі­ністр за­кор­дон­них справ Лав­ров на­го­ло­сив на її зда­тно­сті «ге­не­ру­ва­ти но­ві ідеї та за­без­пе­чи­ти їхнє від­обра­же­н­ня в гро­мад­ській дум­ці, яку во­на [Ра­да] са­ма й фор­мує, до пев­ної мі­ри».

Її спо­сте­ре­жна ра­да вклю­чає низ­ку бі­зне­сме­нів та дер­жав­них слу­жбов­ців, пов’яза­них із Крем­лем. Се­ред них Ан­дрій Бе­зру­ков — від­став­ний ро­сій­ський роз­ві­дник та ра­дник пре­зи­ден­та «Ро­сне­фти» Іго­ря Се­чі­на; Ан­дрій Ба­гров — за­сту­пник ге­не­раль­но­го ди­ре­кто­ра «Но­риль­ско­го Ни­ке­ля» (яким ке­рує Во­ло­ди­мир По­та­нін, член пу­тін­сько­го близь­ко­го ото­че­н­ня); Сер­гій Бри­льов — за­сту­пник ди­ре­кто­ра дер­жав­но­го те­ле­ка­на­ла «Рос­сия»; В’яче­слав Ні­ко­нов — ви­ко­нав­чий ди­ре­ктор Фон­ду «Рус­ский мир»; Юрій Ка­ба­ла­дзе — ко­ли­шній офі­цер КДБ і за­сту­пник де­ка­на фа­куль­те­ту між­на­ро­дних ЗМІ МДІМО; та ві­це- ре­ктор МДІМО Єв­ген Ко­жо­кін.

Ра­ду з пи­тань між­на­ро­дних справ (РРМС) бу­ло ство­ре­но 2010 ро­ку ука­зом пре­зи­ден­та Дми­тра Ме­две­дє­ва на ба­зі Мі­ні­стер­ства за­кор­дон­них справ та Мі­ні­стер­ства осві­ти і на­у­ки Ро­сій­ської Фе­де­ра­ції. Її ди­ре­ктор, Ан­дрій Кор­ту­нов, є ко­ли­шнім за­сту­пни­ком ди­ре­кто­ра Ін­сти­ту­ту

США і Ка­на­ди. На­гля­до­ва ра­да РРМС вклю­чає кіль­кох ви­со­ко­по­став­ле­них ро­сій­ських по­са­дов­ців, зокре­ма й мі­ні­стра за­кор­дон­них справ Сер­гія Лав­ро­ва, ви­ко­нав­чо­го ди­ре­кто­ра Фон­ду Гор­ча­ко­ва Ле­о­ні­да Дра­чев­сько­го, по­мі­чни­ка пре­зи­ден­та Пу­ті­на Ан­дрія Фур­сен­ка, ре­кто­ра МГІМО Ана­то­лія Тор­ку­но­ва і пре­зи­ден­та «Сбер- бан­ку» Гер­ма­на Гре­фа. Пре­зи­дію Ра­ди очо­лю­ють олі­гарх Пе­тро Авен, ко­ли­шній мі­ністр за­кор­дон­них справ Ро­сії Ігор Іва­нов, прес-се­кре­тар Пу­ті­на Дми­тро Пєсков, за­сту­пник мі­ні­стра за­кор­дон­них справ Дми­тро Мор­гу­лов та Фе­дір Лук’янов.

Зов­ні­шньо­по­лі­ти­чну доктрину Крем­ля та­кож під­три­му­ють кіль­ка ана­лі­ти­чних цен­трів у ме­жах МДІМО. Ана­лі­ти­чний центр зов­ні­шньої по­лі­ти­ки ство­рив до­цент МДІМО Ан­дрій Су­шен­цов. 2017 ро­ку він отри­мав «ме­га-грант» від ро­сій­сько­го уря­ду для ро­бо­ти над ве­ли­ко­мас­шта­бни­ми до­слі­дни­цьки­ми про­е­кта­ми у сфе­рі зов­ні­шньої по­лі­ти­ки. То­го ж ро­ку Су­шен­цов і ре­ктор МДІМО Ана­то­лій Тор­ку­нов від­кри­ли ще один ана­лі­ти­чний центр «Єв­ра­зій­ські стра­те­гії», щоб кон­суль­ту­ва­ти ро­сій­ський уряд та під­при­єм­ства. Кон­суль­та­тив­на ра­да «Єв­ра­зій­ських стра­те­гій» вклю­чає вже зга­ду­ва­но­го Яна Ва­слав­сько­го та жур­на­лі­ста Єв­ге­на При­ма­ко­ва — ону­ка по­кій­но­го ро­сій­сько­го мі­ні­стра за­кор­дон­них справ Єв­ге­на При­ма­ко­ва, який та­кож за­сі­дає в кон­суль­та­тив­ній ра­ді Ра­ди з пи­тань зов­ні­шньої та обо­рон­ної по­лі­ти­ки, якою ке­рує Сер­гій Ка­ра­га­нов.

Хо­ча кіль­кість ана­лі­ти­чних цен­трів у су­ча­сній Ро­сії мо­же ство­ри­ти ілю­зію на­яв­но­сті кон­ку­рен­ції по­гля­дів та аль­тер­на­тив­них ба­чень, глиб­ше до­слі­дже­н­ня по­ка­зує, що во­ни скла­да­ю­ться з до­сить вузь­ко­го ко­ла твор­ців про­па­ган­дист­ських на­ра­ти­вів, що но­сять рі­зні ти­ту­ли як «ек­спер­ти», «ви­ко­нав­чі ди­ре­кто­ри» або «чле­ни прав­лі­н­ня» в рі­зних ор­га­ні­за­ці­ях. пов’яза­них із Крем­лем. Як по­ка­зує Та­бли­ця 1, Лук’янов за­сі­дає в чо­ти­рьох, зда­ва­ло­ся б, не пов’яза­них між со­бою уста­но­вах, а ре­ктор МДІМО Тор­ку­нов фі­гу­рує в ше­сти ор­га­ні­за­ці­ях.

Ці­ка­во, що ба­га­то пов’яза­них із Крем­лем екс­пер­тів та ді­я­чів зов­ні­шньої по­лі­ти­ки отри­му­ють за­про­ше­н­ня до спів­пра­ці з За­хо­дом як пред­став­ни­ки «лі­бе­раль­ної», «роз­су­дли­вої» або на­віть «де­мо­кра­ти­чної» Ро­сії та як не­о­фі­цій­ні ка­на­ли для спіл­ку­ва­н­ня з Крем­лем. Однак го­лов­на рі­зни­ця між ро­сій­ською і за­хі­дною ін­те­ле­кту­аль­ни­ми спіль­но­та­ми по­ля­гає в тім, що пер­ша фун­кціо­нує за ав­то­ри­тар­ни­ми пра­ви­ла­ми й за са­мою сво­єю при­ро­дою вклю­чає мен­ше не­за­ле­жних го­ло­сів. Не мо­жна об­ґрун­то­ва­но очі­ку­ва­ти на че­сну або до­сто­вір­ну ін­фор­ма­цію від лю­дей, які жи­вуть під кон­тро­лем Крем­ля і го­лов­не зав­да­н­ня яких — про­су­ва­ти крем­лів­ський по­ря­док ден­ний.

Крем­лів­ські ек­спер­ти, як і ро­сій­ські дер­жав­ні засоби ма­со­вої ін­фор­ма­ції, є на­йман­ця­ми в крем­лів­ській про­па­ган­дист­ській вій­ні про­ти За­хо­ду. Во­ни ні­ко­ли не змо­жуть ре­аль­но впли­ну­ти на ре­жим чи справ­ді сер­йо­зно кри­ти­ку­ва­ти си­сте­му, оскіль­ки їхнім го­лов­ним обов’яз­ком є слу­жи­ти ін­те­ре­сам ре­жи­му. Ва­рі­ан­ти про­фе­сій­ної ді­яль­но­сті, до­сту­пні ро­сій­ським фа­хів­цям на да­ний мо­мент, обме­же­ні до трьох: 1) слу­жи­ти ре­жи­му й про­цві­та­ти; 2) бу­ти раб­ськи слу­хня­ним, мов­ча­зним та не­ві­до­мим; 3) го­во­ри­ти те, що ду­ма­єш, і зі­ткну­ти­ся з ре­пре­сі­я­ми.

То­му ди­ле­ма, яка сто­їть пе­ред за­хі­дною осві­тньою спіль­но­тою, по­ля­гає ось у чо­му: як «ви­вча­ти Ро­сію без уча­сті в кон­та­ктах і обмі­нах, які в кін­це­во­му ра­хун­ку мо­жуть ском­про­ме­ту­ва­ти [пів­ні­чно­а­ме­ри­кан­ську та] єв­ро­пей­ську від­да­ність де­мо­кра­ти­чним нор­мам та ле­гі­ти­мі­зу­ва­ти ди­скур­си Крем­ля, які сфор­му­льо­ва­ні еле­ган­тно і спря­мо­ва­ні на за­хі­дно­го спо­жи­ва­ча».

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.