СЛО­ВО ДО ЧИ­ТА­ЧІВ

Den (Ukrainian) - - Тема «дня» -

...По­за­ми­ну­ло­го ро­ку ме­ні до­ве­ло­ся бу­ти в Же­не­ві у му­зеї Чер­во­но­го Хре­ста. У про­сто­рих за­лах, які вра­жа­ють сво­їм фун­да­мен­таль­ним під­хо­дом, на сті­нах — спи­ски, сфор­мо­ва­ні за про­стим прин­ци­пом: якщо у будь-якій кра­ї­ні в ре­зуль­та­ті сти­хій­но­го ли­ха чи вій­сько­во­го кон­флі­кту за­ги­ну­ла мі­ні­мум ти­ся­ча лю­дей, — да­та, кра­ї­на, мі­сце за­но­ся­ться у цей спи­сок пам’яті.

Я бу­ла шо­ко­ва­на (і ска­за­ла про це спів­ро­бі­тни­кам му­зею), ко­ли по­ба­чи­ла, що у мар­ти­ро­ло­зі ці­єї над­зви­чай­но впли­во­вої між­на­ро­дної ор­га­ні­за­ції не­має ряд­ка, де бу­ло б на­пи­са­но: « Укра­ї­на. Го­ло­до­мор. Близь­ко 10 міль­йо­нів».

Цей штрих, на мій по­гляд, ду­же то­чно по­ка­зує рі­вень ін­фор­мо­ва­но­сті сві­то­вої спіль­но­ти, в яко­му жи­ла Укра­ї­на у XX сто­літ­ті, і вже по­над три­над­цять ро­ків жи­ве у не­за­ле­жній дер­жа­ві. Це — ілю­стра­ція до то­го, якою фан­та­сти­чно важ­кою спра­вою за­ймав­ся ви­да­тний вче­ний Джеймс Мейс. На­шДжим.

До­по­відь Кон­гре­су Ко­мі­сії США з пи­тань го­ло­ду в Укра­ї­ні, яку під­го­ту­вав у 1986 ро­ці ви­ко­нав­чий ди­ре­ктор ці­єї ко­мі­сії Джеймс Мейс, ста­ла справ­жнім ви­бу­хом, упер­ше від­крив­ши сві­то­во­му за­га­лу очі на мас­шта­би ка­та­стро­фи, яку пе­ре­жив на­шна­род.

Уже не­ма­ло ска­за­но про те, що Джеймс став укра­їн­цем, на­бли­зив­шись до бо­лю, який пе­ре­да­ли йо­му ті, хто вці­лів пі­сля стра­шно­го го­ло­ду. Укра­їн­цем йо­го зро­би­ло за­го­стре­не по­чу­т­тя спра­ве­дли­во­сті. Про­би­ти змо­ву мов­ча­н­ня бу­ло ду­же скла­дно. Не се­крет, ба­га­то йо­го аме­ри­кан­ських ко­лег ще й до­сі за­ли­ша­ю­ться «со­вє­то­ло­га­ми» і не ду­же то й роз­рі­зня­ють на кар­ті сві­ту Укра­ї­ну з її ка­та­стро­фа­ми й на­ціо­наль­ни­ми ін­те­ре­са­ми.

Не мен­шдра­ма­ти­чним бу­ло те, що по­ба­чив Джеймс Мейс у пер­ші ро­ки, ко­ли при­був в Укра­ї­ну. І що ба­га­то ро­ків по то­му му­чи­ло йо­го, хви­лю­ва­ло, тер­за­ло, на­пов­ню­ва­ло при­стра­стю і бо­лем ряд­ки в ко­лон­ках The Day і ста­т­тях у «Дні». Це прав­да про те, що ми бу­ли і ще за­ли­ша­є­мо­ся ПОСТге­но­ци­дним су­спіль­ством. Во­на по­яснює май­же все: і якість на­шої елі­ти, і стан на­шо­го на­ро­ду, і рі­вень со­ві­сті, і ду­хов­ний стан­дарт — все. Джеймс ба­га­то ство­рив в Укра­ї­ні — та чи ба­га­то зна­ли про ньо­го? В ін­те­ле­кту­аль­них ко­лах йо­го рей­тинг був до­во­лі ви­со­кий — та чи був він по-справ­жньо­му за­пи­та­ний? Хо­ча весь час він був біль­шніж на ви­ду. В осо­бі Джейм­са жур­на­лі­сти « Дня » отри­ма­ли дру­га й над­зви­чай­но по­ту­жно­го со­ю­зни­ка. Для ме­не осо­би­сто це бу­ло ні­би від­кри­т­тям «дру­го­го фрон­ту».

Окре­мо хо­ті­ло­ся б ска­за­ти про ту кам­па­нію, яку про­ве­ла на­ша га­зе­та ра­зом із Джейм­сом у 2003 ро­ці. У га­зе­ті «День» бу­ла на­дру­ко­ва­на одна з най­силь­ні­ших ста­тей Джейм­са Мей­са — «По­вість про двох жур­на­лі­стів» (15. 07. 2003 р.). Це вра­жа- юча істо­рія про бо­роть­бу до­бра зі злом, яке по­стій­но ви­до­змі­ню­є­ться і ка­му­флю­є­ться... На мою дум­ку, цю ста­т­тю тре­ба бу­ло б вклю­чи­ти до уч­бо­вої про­гра­ми всіх фа­куль­те­тів жур­на­лі­сти­ки.

А то­ді ми звер­та­ли­ся до всіх жур­на­лі­стів Укра­ї­ни, щоб во­ни під­три­ма­ли нас, по­ши­ри­ли ін­фор­ма­цію з ме­тою по­збав­ле­н­ня Пу­лі­тце­рів­ської пре­мії аме­ри­кан­сько­го жур­на­лі­ста Вол­те­ра Дю­ран­ті — пре­мії, яка бу­ла ви­да­на за бре­хню про го­лод. Джеймс ду­же пе­ре­жи­вав, що ре­а­кція бу­ла мі­ні­маль­на. Хо­ча сам знав і пи­сав, у чо­му при­чи­на: « не­за­ле­жність отри­ма­ла УРСР». Це так. Але, ясна річ, бу­ли й ін­ші при­чи­ни. Не­ма­ло су­ча­сних укра­їн­ських жур­на­лі­стів, на­пев­но, впі­зна­ли в со­бі «но­ві­тніх Дю­ран­ті», що з лег­кі­стю при­йма­ли фор­му, за­да­ну чер­го­вим пра­ви­те­лем. І са­ме то­му про­мов­ча­ли. Але Джеймс Мейс ві- рив у зу­си­л­ля і ба­чив ви­хід аб­со­лю­тно чі­тко. Всі йо­го дум­ки бу­ли про те, що без чі­ткої орі­єн­та­ції на Єв­ро­пу, без по­шу­ку со­ю­зни­ків у сві­ті, які б ро­зумі­ли, з яки­ми про­бле­ма­ми від­нов­лю­є­ться Укра­ї­на, бу­де ду­же скла­дно. Він го­во­рив, що укра­їн­цям по­трі­бно швид­ко вчи­ти­ся і мо­дер­ні­зу­ва­ти­ся, щоб впи­са­ти­ся в но­вий сві­то­вий ритм, не згу­бив­ши, зви­чай­но, сво­єї іден­ти­чно­сті. Він за­сте­рі­гав як лю­ди­на, в жи­лах якої те­кла і ча­сти­на ін­ді­ан­ської кро­ві, від не­без­пе­ки мар­гі­не­су — ре­зер­ва­ції для укра­їн­сько­го сві­ту.

В одно­му з ма­те­рі­а­лів Джеймс Мейс на­пи­сав, що укра­їн­ці — та на­ція, яка й до­сі пе­ре­жи­ває бі­блій­ні тра­ге­дії. Шко­дую, що за жи­т­тя Джи­ма не за­пи­та­ла про те, яку з них він мав на ува­зі. Мо­же, при­тчу про Ка­ї­на й Аве­ля? Тут ве­ли­кий про­стір для ду­мок. Не ли­ше бо­лю­чі від­но­си­ни Укра­ї­ни з її «стар­шим бра­том», але й від­но­си­ни все­ре­ди­ні са­мої Укра­ї­ни. Я ча­сом ду­маю, як по­чу­ва­ли­ся мі­ські жи­те­лі, ко­ли їли свої бу­тер­бро­ди з ма­слом, а в цей же час у се­лах у цій кра­ї­ні по­ми­ра­ли стра­шною, му­че­ни­цькою го­ло­дною смер­тю їхні бра­ти і се­стри?..

Мо­же, ще й до­сі ця роз­дво­є­ність, цей не­ви­го­во­ре­ний, не­спо­ку­ту­ва­ний гріх за­ва­жає на­шій єд­но­сті й со­лі­дар­но­сті?

Джеймс у сво­їй ко­лон­ці «Для ко­го ря­ту­ва­ти? » ( 24. 07. 2002 р.) на­пи­сав: « Ми вря­ту­ва­ли все, що мо­гли, але іно­ді нам важ­ко зро­зу­мі­ти, для ко­го».

Він ду­же лю­бив своїх сту­ден­тів. Але на йо­го похо­ро­ні їх не бу­ло.

Джеймс Мейс, по­ки­да­ю­чи нас, ду­же хви­лю­вав­ся, ду­же пе­ре­жи­вав, ду­же вбо­лі­вав, ду­же три­во­жив­ся за май­бу­тнє на­шої кра­ї­ни — йо­го Укра­ї­ни. Зви­чай­но, для цьо­го бу­ло і є не­ма­ло під­став. Зокре­ма, у ко­лон­ці « Пі­сля­ге­но­ци­дне се­ре­до­ви­ще » (7.12.1999 р.) є та­кі сло­ва: «...до­ки укра­їн­ська мо­ва за­ли­ша­ти­ме­ться дру­го­ря­дною в очах са­мих укра­їн­ців, ця на­ція ні­ко­ли не бу­де єди­ною».

Я ду­маю, що ті, хто лю­бив Мей­са, ті, хто в ньо­го вчив­ся, зро­блять ще не­ма­ло для істо­ри­чної прав­ди і змі­цне­н­ня укра­їн­сько­го в Укра­ї­ні.

«День» пред­став­ляє чи­та­чам уні­каль­ний про­ект (ви­да­ний укра­їн­ською та ан­глій­ською мо­ва­ми), — май­же все, на­пи­са­не в на­шій га­зе­ті Джейм­сом Мей­сом з 1998 по 2004 ро­ки. Що­ти­жне­ві ко­лон­ки та ана­лі­ти­чні стат­ті, і кіль­ка ма­ло­ві­до­мих ста­тей з ін­ших ви­дань. Зокре­ма, йо­го ви­ступ у Спіл­ці пи­сьмен­ни­ків Укра­ї­ни у 1994 ро­ці при за­ро­джен­ні Ін­сти­ту­ту Ге­но­ци­ду. Ідея отри­ма­ла ве­ли­ку сло­ве­сну під­трим­ку, але, на жаль, до­сі не ре­а­лі­зо­ва­на.

« День » дя­кує всім, хто на­ді­слав свої спо­га­ди про ньо­го, які скла­ли дру­гу ча­сти­ну ці­єї книж­ки. Дя­ку­є­мо На­та­лії Дзю­бен­ко-Мейс за люб’язно на­да­ні ма­те­рі­а­ли з до­ма­шньо­го ар­хі­ву.

Окре­ма на­ша вдя­чність Ка­те­ри­ні Ющен­ко, го­ло­ві бла­го­дій­но­го фон­ду «Укра­ї­на- 3000 » ( який, до ре­чі, під­три­му­вав на­шу акцію «Сві­чка у ві­кні» ще у 2003 ро­ці), за сло­ва пам’яті про на­шо­го не­за­бу­тньо­го ко­ле­гу.

Ми з осо­бли­вим по­чу­т­тям го­ту­ва­ли цю книж­ку « День і ві­чність Джейм­са Мей­са » . Во­на — на­шмо­раль­ний обов’ язок. Во­на — на­шсвоє­рі­дний пам’ ятник. Книж­ка ви­да­на за осо­би­сті ко­шти жур­на­лі­стів га­зе­ти « День » . Хо­че­мо, щоб во­на ді­йшла до всіх укра­їн­ців, у ко­го жи­ва ду­ша... Це пам’ять про че­сно­го ін­те­ле­кту­а­ла, му­жньо­го чо­ло­ві­ка й при­стра­сно­го жур­на­лі­ста, яких, на жаль, не так ба­га­то. Та­кі лю­ди, як Джеймс, — лю­ди мі­сії. Спра­ва че­сті укра­їн­ців — пам’ ята­ти йо­го — справ­жньо­го Ге­роя Укра­ї­ни.

Ла­ри­са ЖАЛОВАГА (ІВШИНА) 25 ли­пня 2005 ро­ку, Ки­їв

ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.