Про істо­ри­чну від­по­від­аль­ність...

Ан­дрій МЕЛЬНИК: Ні­ме­цьке су­спіль­ство біль­ше не роз­гля­дає Укра­ї­ну як ко­ли­шню ро­сій­ську ко­ло­нію, а по­чи­нає ви­зна­ва­ти нас як пов­но­цін­ну куль­тур­ну на­цію

Den (Ukrainian) - - Головна Сторінка - Ми­ко­ла СІРУК, «День»

Ан­дрій МЕЛЬНИК: Ні­ме­цьке су­спіль­ство біль­ше не роз­гля­дає Укра­ї­ну як ко­ли­шню ро­сій­ську ко­ло­нію, а по­чи­нає ви­зна­ва­ти нас як пов­но­цін­ну куль­тур­ну на­цію

Для Укра­ї­ни над­зви­чай­но ва­жли­ви­ми є від­но­си­ни з Ні­меч­чи­ною — най­біль­шою еко­но­мі­кою в ЄС і ду­же впли­во­вим грав­цем у єв­ро­пей­ській спіль­но­сті. І чи не най­біль­ше спо­ді­вань зу­пи­ни­ти ро­сій­ську агре­сію Ки­їв по­кла­дає са­ме на цю кра­ї­ну в «нор­манд­сько­му» фор­ма­ті, адже са­ме за уча­стю в пер­шу чер­гу кан­цле­ра Ан­ге­ли Мер­кель у сто­ли­ці Бі­ло­ру­сі 12 лю­то­го 2015 ро­ку від­бу­ло­ся під­пи­са­н­ня ві­до­мих Мін­ських угод, спря­мо­ва­них на при­пи­не­н­ня ро­сій­ської агре­сії на Дон­ба­сі. Во­дно­час між на­ши­ми кра­ї­на­ми існує ін­ше, до­сить бо­лі­сне пи­та­н­ня — це ви­зна­н­ня істо­ри­чної від­по­від­аль­но­сті Ні­меч­чи­ни пе­ред Укра­ї­ною за Дру­гу сві­то­ву вій­ну, а та­кож ви­зна­н­ня Бун­де­ста­гом Го­ло­до­мо­ру ге­но­ци­дом укра­їн­сько­го на­ро­ду.

Ро­змо­ву з по­слом Укра­ї­ни у Ні­меч­чи­ні Ан­дрі­єм МЕЛЬНИКОМ, який ду­же актив­но пра­цює в цій кра­ї­ні, пра­кти­чно що­дня здій­снює зу­стрі­чі з ні­ме­цьки­ми лі­де­ра­ми на фе­де­раль­но­му та зе­мель­но­му рів­нях, а та­кож по­стій­но спіл­ку­є­ться з впли­во­ви­ми ні­ме­цьки­ми ЗМІ, роз­по­ча­ли з пи­та­н­ня про пер­спе­кти­ви про­ве­де­н­ня дру­го­го «нор­манд­сько­го» са­мі­ту в Бер­лі­ні, у яко­му, су­дя­чи з остан­ньої роз­мо­ви з кан­цле­ром Ан­ге­лою Мер­кель, ду­же за­ці­кав­ле­ний Пре­зи­дент Укра­ї­ни Во­ло­ди­мир Зе­лен­ський.

«БЕРЛІНСЬКИ­Й САМІТ У «НОР­МАНД­СЬКО­МУ ФОР­МА­ТІ» МАЄ СТА­ТИ ВА­ЖЛИ­ВИМ КРОКОМ НА ШЛЯ­ХУ ДО МИРУ»

— Пре­зи­дент Во­ло­ди­мир Зе­лен­ський над­зви­чай­но ці­нує до­вір­ли­вий діа­лог, який вда­ло­ся вста­но­ви­ти з кан­цле­ром Ан­ге­лою Мер­кель. На­га­даю ли­ше, що з мо­мен­ту інав­гу­ра­ції на­ми ор­га­ні­зо­ва­но 12 ра­ун­дів те­ле­фон­них пе­ре­го­во­рів лі­де­рів обох дер­жав. Адже не се­крет, що са­ме Ні­меч­чи­на, у «нор­манд­сько­му» тан­де­мі ра­зом із Фран­ці­єю, ві­ді­грає клю­чо­ву по­се­ре­дни­цьку роль за­для при­пи­не­н­ня ро­сій­ської агре­сії на схо­ді та де­о­ку­па­ції Дон­ба­су. Берлінськи­й саміт у «нор­манд­сько­му фор­ма­ті» (з уча­стю пре­зи­ден­тів Фран­ції, Укра­ї­ни, Ро­сії та кан­цле­ра Ні­меч­чи­ни. — Ред.) має ста­ти ва­жли­вим кроком на шля­ху до миру. При­єм­но, що на­ші ні­ме­цькі пар­тне­ри по­зи­тив­но на­ла­што­ва­ні на про­ве­де­н­ня ці­єї зу­стрі­чі у вер­хах і до­кла­да­ють чи­ма­лих зу­силь для цьо­го. Са­ме у Бер­лі­ні про­тя­гом остан­ніх мі­ся­ців від­бу­ло­ся де­кіль­ка ра­ун­дів над­зви­чай­но на­пру­же­них ба­га­то­го­дин­них пе­ре­го­во­рів на рів­ні ди­пло­ма­ти­чних ра­дни­ків, на яких офі­цій­ний Ки­їв пред­став­ля­ли ке­рів­ник Офі­су Пре­зи­ден­та Ан­дрій Єр­мак і ві­це-прем’єр-мі­ністр Оле­ксій Ре­зні­ков. Іде­ться про чі­тке ви­ко­на­н­ня до­мов­ле­но­стей Па­ризь­ко­го са­мі­ту. Пе­ре­ко­на­ний, що, по­при всі скла­дно­щі, зав­дя­ки про­актив­ній по­зи­ції Пре­зи­ден­та Зе­лен­сько­го та по­ту­жній під­трим­ці з бо­ку на­ших пар­тне­рів по Нор­ман­дії Укра­ї­ні та­ки вда­сться до­сяг­ти про­ри­ву в мир­но­му про­це­сі ще цьо­го ро­ку.

«НЕЗВИЧНО ГОСТРА РЕ­А­КЦІЯ ОФІЦІЙНОГО БЕРЛІНА НА ОТРУЄННЯ НАВАЛЬНОГО ...СТА­ЛА СПРАВЖНІМ ХОЛОДНИМ ДУШЕМ ДЛЯ КРЕМЛЯ»

— Як ви оці­ню­є­те ре­а­кцію Ні­меч­чи­ни на отруєння Навального і як це пи­та­н­ня — за­мах на вбив­ство опо­зи­цій­но­го ро­сій­сько­го по­лі­ти­ка — впли­ває, по-пер­ше, на від­но­си­ни між Бер­лі­ном і Мо­сквою, по-дру­ге, на модаль­но­сті про­ве­де­н­ня очі­ку­ва­но­го укра­їн­ською сто­ро­ною «нор­манд­сько­го» са­мі­ту і по-тре­тє, на по­зи­цію Мер­кель, ні­ме­цько­го по­лі­ти­ку­му що­до не­за­вер­ше­н­ня «Пів­ні­чно­го по­то­ку-2»? Що, на ва­шу дум­ку, в кон­текс­ті зга­да­них пи­тань озна­чає від­мо­ва Лав­ро­ва по­їха­ти в Бер­лін?

— Незвично гостра ре­а­кція офіційного Берліна на отруєння опо­зи­ціо­не­ра О. Навального — при­чо­му як з бо­ку кан­цле­ра А. Мер­кель і гла­ви МЗС Г. Ма­а­са, так і всі­єї по­лі­ти­чної елі­ти ФРН, — а та­кож не­ймо­вір­ний ме­дій­ний роз­го­лос нав­ко­ло цьо­го зу­хва­ло­го за­ма­ху ста­ли справжнім холодним душем для Кремля. І йде­ться не ли­ше про за­про­ва­дже­н­ня но­вих сан­кцій з бо­ку ЄС про­ти Ро­сії. Ні­ме­цькі екс­пер­ти в один го­лос кон­ста­ту­ють втра­ту Бер­лі­ном остан­ніх ілю­зій що­до існу­ю­чо­го кур­су по від­но­шен­ню до Мо­скви, про­гно­зу­ю­чи кар­ди­наль­ний пе­ре­гляд ні­ме­цько-ро­сій­ських від­но­син. Ра­зом із тим ме­ні та­кі оцін­ки ви­да­ю­ться де­що пе­ре­біль­ше­ни­ми. Я маю сум­нів, що спра­ва Навального дій­сно ста­не сво­го ро­ду гейм-чен­дже­ром у по­лі­ти­ці Ні­меч­чи­ни що­до РФ. Ду­маю, що ні­ме­цька сто­ро­на і на­да­лі бу­де про­дов­жу­ва­ти обе­ре­жний курс на по­шук діа­ло­гу з Крем­лем, по­при всю то­кси­чність при­сма­ку спра­ви Навального. Тож на­вряд чи цей скан­дал не­га­тив­но впли­не на про­ве­де­н­ня на­сту­пно­го Нор­манд­сько­го са­мі­ту в сто­ли­ці ФРН. Те ж са­ме сто­су­є­ться і став­ле­н­ня нім­ців до «Пів­ні­чно­го по­то­ку-2» (NS2). Не­зва­жа­ю­чи на бур­хли­ві по­лі­ти­чні де­ба­ти про не­об­хі­дність зу­пин­ки цьо­го гео­по­лі­ти­чно­го про­е­кту РФ або ж при­найм­ні за­про­ва­дже­н­ня мо­ра­то­рію на йо­го до­бу­до­ву, офі­цій­ний Бер­лін, на жаль, ви­явив­ся не го­то­вим «зда­ти» NS2. Так са­мо не зна­йшли від­го­ло­су мої за­кли­ки в ін­терв’ю про­від­ним ні­ме­цьким ЗМІ, зокре­ма ін­форм-аген­ції DPA та ТВ-ка­на­лу ZDF, що­до за­про­ва­дже­н­ня Бер­лі­ном три­мі­ся­чно­го ем­бар­го на ім­порт на­фти і га­зу з РФ. Са­ме ця не­го­тов­ність до вжи­т­тя що­до Кремля смі­ли­вих бо­лю­чих кро­ків є зай­вим під­твер­дже­н­ням те­зи про те, що, по­при отри­ма­ний шок від на­па­ду на Навального, ста­тус-кво ні­ме­цько-ро­сій­ських від­но­син бу­де збе­ре­же­но. Це роз­ча­ро­вує і зму­шує нас більш тве­ре­зо про­гно­зу­ва­ти си­ту­а­цію.

«...БОЮСЯ, ЩО ЖОДНІ ВІДКРИТІ ЛИ­СТИ НЕ ВПЛИНУТЬ НА ПО­ЗИ­ЦІЮ БЕРЛІНА ЩО­ДО «ПІВ­НІ­ЧНО­ГО ПО­ТО­КУ-2».

— Па­не Ан­дрію, ви, ма­буть, зна­є­те про Від­кри­тий лист гру­пи ді­ю­чих і ко­ли­шніх ди­пло­ма­тів, вій­сько­вих, роз­ві­дни­ків та екс­пер­тів, які

свою кар’єру під­трим­ці транс­а­тлан­ти­чної без­пе­ки, із за­кли­ком зу­пи­ни­ти «Пів­ні­чний по­тік-2». (https://twitter.com/Power Vertical/status/1306676986­023153667?s=20) Чи впли­не це на по­зи­цію ні­ме­цько­го уря­ду?

— Ви зна­є­те, я боюся, що жодні відкриті ли­сти не вплинуть на по­зи­цію Берліна що­до «Пів­ні­чно­го по­то­ку-2». Че­сно ка­жу­чи, я на­віть не уяв­ляю со­бі, ка­та­стро­фа яко­го ще роз­ма­ху ма­ла би ста­ти­ся для то­го, аби цей не­без­пе­чний для май­бу­тньо­го Єв­ро­пи ро­сій­ський га­зо­вий про­єкт раз і на­зав­жди був по­хо­ва­ний на дні Бал­тій­сько­го мо­ря і став би сво­го ро­ду пе­ре­сто­ро­гою для на­їв­них ілю­зій що­до справ­жньої су­тно­сті Ро­сії. Во­дно­час тиск із бо­ку екс­пер­тних кіл і гро­мад­сько­сті слід і на­да­лі про­дов­жу­ва­ти.

«У СИ­ТУ­А­ЦІЇ, ЩО СКЛА­ЛА­СЯ, ОЧЕ­ВИ­ДНО, ЩО ЛИ­ШЕ САНКЦІЇ США МО­ЖУТЬ СТА­ТИ НА ЗАВАДІ «ПІВ­НІ­ЧНО­ГО ПО­ТО­КУ-2»

— До ре­чі, чи дій­сно, на ва­шу дум­ку, ні­ме­цький уряд вів за­ку­лі­сні пе­ре­го­во­ри з Ва­шинг­то­ном, про­по­ну­ю­чи США від­мо­ви­ти­ся від сан­кцій про­ти «Пів­ні­чно­го по­то­ку-2» в обмін на фі­нан­су­ва­н­ня Бер­лі­ном бу­дів­ни­цтва пор­тів для при­йо­му аме­ри­кан­сько­го скра­пле­но­го га­зу?

— Ме­ні скла­дно це ко­мен­ту­ва­ти, однак не­має під­став не до­ві­ря­ти жур­на­ліст­ським роз­слі­ду­ва­н­ням по­ва­жної ні­ме­цької га­зе­ти Die Zeit, які бу­ли опри­лю­дне­ні кіль­ка ти­жнів то­му. Йде­ться про лист ві­це-кан­цле­ра, мі­ні­стра фі­нан­сів О. Шоль­ца (СДПН) на адре­су йо­го аме­ри­кан­сько­го ко­ле­ги від 7 сер­пня цьо­го ро­ку, в яко­му ви­слов­лю­ва­ла­ся го­тов­ність фе­де­раль­но­го уря­ду збіль­ши­ти фі­нан­со­ву під­трим­ку для спо­ру­дже­н­ня двох LNGтер­мі­на­лів у мі­стах Бруннс­бют­тель та Віль­гельмс­га­фен до 1 млрд єв­ро. При цьо­му, згі­дно з по­ві­дом­ле­н­ня­ми ні­ме­цьких ЗМІ, зокре­ма ав­то­ри­те­тної га­зе­ти Handelsbla­tt, на адре­су Ва­шинг­то­на бу­ло ви­слов­ле­но зу­стрі­чне про­ха­н­ня при­пи­ни­ти бло­ку­ва­н­ня «Пів­ні­чно­го по­то­ку-2». На­скіль­ки ме­ні ві­до­мо, ре­чник мін­фі­ну ФРН від­мо­вив­ся ко­мен­ту­ва­ти цей ре­пор­таж, але й не спро­сту­вав зга­да­ну ін­фор­ма­цію. У си­ту­а­ції, що скла­ла­ся, оче­ви­дно, що ли­ше санкції США мо­жуть ста­ти на заваді «Пів­ні­чно­му по­то­ку-2». До ре­чі, у цьо­му кон­текс­ті, ду­маю, чи­та­чам ці­ка­во ді­зна­ти­ся про те, що, згі­дно з опри­лю­дне­ни­ми дня­ми ви­снов­ка­ми на­у­ко­вої слу­жби Бун­де­ста­гу, мо­жли­ве екс­те­ри­то­рі­аль­не за­сто­су­ва­н­ня аме­ри­кан­ською сто­ро­ною сан­кцій про­ти «Пів­ні­чно­го по­то­ку-2» не су­пе­ре­чи­ло б між­на­ро­дно­му пра­ву.

«...НАМ ТА­КИ НЕ ВДА­ЛО­СЯ ДО­СЯГ­ТИ КРИТИЧНОЇ МАСИ ДЛЯ КОРИГУВАНН­Я ПО­ЗИ­ЦІЇ ОФІЦІЙНОГО БЕРЛІНА ЩО­ДО «ПІВ­НІ­ЧНО­ГО ПО­ТО­КУ-2»

— Па­не Ан­дрію, ви ча­сто да­є­те ін­терв’ю ні­ме­цьким ЗМІ, за­кли­ка­ю­чи ні­ме­цький уряд зу­пи­ни­ти бу­дів­ни­цтво «Пів­ні­чно­го по­то­ку». Одним із при­кла­дів цьо­го бу­ло ін­терв’ю най­ти­при­свя­ти­ли

ра­жо­ва­ні­шо­му ви­дан­ню Bild, у яко­му ви «за­кли­ка­ли ХДС «на­ва­жи­ти­ся на цей му­жній крок та спи­са­ти у до­сьє #NordStream­2. @CDU має обра­ти про­єв­ро­пей­ський шлях, а не йти на по­від­ку тих, хто хо­че по­бу­ду­ва­ти га­зо­гін будь якою ці­ною» (https://twitter.com/Melnyk Andrij/status/1303744514­348195840?s=20)

Чи ба­чи­те ви вже ре­а­кцію на це чи при­найм­ні змі­ну став­ле­н­ня до цьо­го про­є­кту в уря­до­вих ко­лах і се­ред гро­мад­сько­сті, який са­ма Мер­кель на­зи­ва­ла чи­сто ко­мер­цій­ним?

— Ви ма­є­те ра­цію. По­чи­на­ю­чи з ве­ре­сня 2015 р., ко­ли бу­ло впер­ше ого­ло­ше­но про до­мов­ле­ність що­до «Пів­ні­чно­го по­то­ку-2», ві­тчи­зня­на ди­пло­ма­тія нев­пин­но би­ла на спо­лох, на­сам­пе­ред че­рез ні­ме­цькі ЗМІ. А це — де­ся­тки мо­їх ін­терв’ю для впли­во­вих мас-ме­діа ФРН з чі­ткою ар­гу­мен­та­ці­єю по­зи­ції Укра­ї­ни. І хо­ча ми зна­чною мі­рою зумі­ли сен­си­бі­лі­зу­ва­ти як по­лі­ти­чний істе­блі­шмент, так і мо­бі­лі­зу­ва­ти гро­мад­ську та екс­пер­тну дум­ку, нам та­ки не вда­ло­ся до­сяг­ти критичної маси для коригуванн­я по­зи­ції офіційного Берліна що­до «Пів­ні­чно­го по­то­ку-2». І це ду­же при­кро. Втім, у ме­не скла­ло­ся осо­би­сте вра­же­н­ня, що біль­шість про­від­них ні­ме­цьких по­лі­ти­ків ни­ні не під за­пис ви­зна­ють, що рі­ше­н­ня про бу­дів­ни­цтво цьо­го га­зо­го­ну бу­ло хи­бним, за­над­то лег­ко­ва­жним і та­ким, що зав­дав зна­чної шко­ди ні­ме­цьким ін­те­ре­сам, на­сам­пе­ред у від­но­си­нах зі США, а та­кож кра­ї­на­ми Бал­тії та Схі­дної Єв­ро­пи.

«НАСПРАВДІ НІ­МЕ­ЦЬКІ МАС-МЕ­ДІА Є НАШИМ ВА­ЖЛИ­ВИМ СОЮЗНИКОМ У ВІДСТОЮВАН­НІ НА­ЦІО­НАЛЬ­НИХ ІН­ТЕ­РЕ­СІВ УКРА­Ї­НИ»

— Як, за ва­ши­ми спо­сте­ре­же­н­ня­ми, ні­ме­цькі ЗМІ від­обра­жа­ють си­ту­а­цію на Дон­ба­сі, зокре­ма ро­сій­ську агре­сію про­ти Укра­ї­ни? Чи до­но­сять во­ни до ні­ме­цької пу­блі­ки, що там від­бу­ва­є­ться? І як за­га­лом із ні­ме­цьких ЗМІ фор­му­є­ться імідж Укра­ї­ни?

— Насправді ні­ме­цькі мас-ме­діа є нашим ва­жли­вим союзником у відстоюван­ні на­ціо­наль­них ін­те­ре­сів Укра­ї­ни. Са­ме у Бер­лі­ні я пе­ре­ко­нав­ся в то­му, що ЗМІ є дій­сно пов­но­цін­ною че­твер­тою гіл­кою вла­ди і що ця хре­сто­ма­тій­на те­за не є пе­ре­біль­ше­н­ням. Са­ме то­му за всі ро­ки ди­пло­ма­ти­чної пра­ці у Ні­меч­чи­ні не бу­ло та­ко­го дня, ко­ли б я не спіл­ку­вав­ся з ні­ме­цьки­ми жур­на­лі­ста­ми — як у ре­жи­мі бек­гра­унд, так і у фор­ма­ті ін­терв’ю, яких ви­йшло да­ле­ко по­над 500 із су­ку­пним охо­пле­н­ням близь­ко 800 млн чи­та­чів/гля­да­чів. Ін­ши­ми сло­ва­ми, су­то ста­ти­сти­чно ко­жен жи­тель Ні­меч­чи­ни мав би про­чи­та­ти чи про­слу­ха­ти з до­брий де­ся­ток ко­мен­та­рів по­сла Укра­ї­ни! Що ж сто­су­є­ться ви­сві­тле­н­ня у ні­ме­цькій пре­сі си­ту­а­ції нав­ко­ло ро­сій­ської агре­сії, то до­во­ди­ться кон­ста­ту­ва­ти, що ува­га до вій­ни на Схо­ді змен­шу­є­ться. І це не див­но, адже ця вій­на три­ває вже шо­стий рік по­спіль, і, пе­ре­фра­зо­ву­ю­чи кла­си­ка, на схі­дно­му фрон­ті без змін. Це та­кож пов’яза­но з тим, що весь рік до­мі­ну­ю­чою те­мою ли­ша­є­ться пан­де­мія ко­ро­на­ві­ру­су. Втім, для ме­не як по­сла го­лов­не, що всі без ви­ня­тку ні­ме­цькі жур­на­лі­сти, які ці­кав­ля­ться те­мою Укра­ї­ни, чу­до­во ро­зу­мі­ють, що са­ме Ро­сія є ви­ну­ва­тцем розв’яза­ної Крем­лем кри­ва­вої вій­ни на Дон­ба­сі, ко­тра при­зве­ла до 14 ти­сяч жертв. Так са­мо не менш ва­жли­вим є й те, що, окрім зброй­но­го кон­флі­кту, ЗМІ ФРН все ча­сті­ше ви­сві­тлю­ють й ін­ші те­ми, зокре­ма при­свя­че­ні ві­тчи­зня­ним ре­фор­мам, а та­кож укра­їн­ській куль­ту­рі, істо­рії, лі­те­ра­ту­рі. По­зи­тив­ним під­сум­ком остан­ніх ро­ків мо­жна вва­жа­ти те, що ні­ме­цьке су­спіль­ство біль­ше не роз­гля­дає Укра­ї­ну як ко­ли­шню ро­сій­ську ко­ло­нію, а по­чи­нає ви­зна­ва­ти нас як пов­но­цін­ну куль­тур­ну на­цію, яка по­вер­та­є­ться в єв­ро­пей­ську сім’ю і має зайня­ти у ній своє до­стой­не мі­сце, зокре­ма як май­бу­тній член Єв­ро­со­ю­зу.

«ПО­ПРИ ЗБІЛЬШЕННЯ ВИ­ПАД­КІВ CОVID-19 НІ­МЕ­ЦЬКА ВЛА­ДА УСІМА СИ­ЛА­МИ НА­МА­ГА­Є­ТЬСЯ УНИКНУТИ НО­ВО­ГО ЛОКДАУНУ»

— Які уро­ки ви­не­сла Ні­меч­чи­на у бо­роть­бі про­ти ко­ро­на­ві­ру­су, як цій кра­ї­ні вда­ло­ся до­сить швид­ко взя­ти під кон­троль пан­де­мію, і чи від­бу­ва­є­ться обмін до­сві­дом між на­ши­ми кра­ї­на­ми у цій сфе­рі?

— Дій­сно, по­рів­ня­но з ін­ши­ми єв­ро­пей­ськи­ми кра­ї­на­ми фе­де­раль­но­му уря­ду до­сі вда­ва­ло­ся най­кра­ще утри­му­ва­ти си­ту­а­цію під кон­тро­лем, хо­ча й тут остан­нім ча­сом кіль­кість за­хво­рю­вань по­ча­ла зро­ста­ти до 3-4 тис. на день. Ра­зом із тим по­ка­зни­ки смер­тно­сті вда­ло­ся сут­тє­во зни­зи­ти, на­сам­пе­ред зав­дя­ки ефе­ктив­ній си­сте­мі охо­ро­ни здо­ров’я. По­при збільшення ви­пад­ків CОVID-19 ні­ме­цька вла­да всі­ма си­ла­ми на­ма­га­є­ться уникнути но­во­го локдауну. Що­до обме­жу­валь­них за­хо­дів, то го­лов­ним із них ли­ша­є­ться обов’яз­ко­вий ма­ско­вий ре­жим у транс­пор­ті й за­кри­тих при­мі­ще­н­нях. Пан­де­мія сер­йо­зно впли­ну­ла на бю­дже­тну си­ту­а­цію, впер­ше за остан­ні ро­ки уряд ФРН у 2020 р. взяв на се­бе но­ві бор­го­ві зо­бов’яза­н­ня у су­мі 218,5 млрд єв­ро для по­до­ла­н­ня на­слід­ків ко­ро­на­ві­ру­су (для по­рів­ня­н­ня, під час фі­нан­со­вої кри­зи 2010 р. об­сяг бор­гів склав «ли­ше» 44 млрд єв­ро). Зви­чай­но, ми іні­ці­а­тив­но за­по­ча­тку­ва­ли ін­тен­сив­ні кон­та­кти з Ні­меч­чи­ною для ті­сної ко­ор­ди­на­ції на­ших зу­силь із бо­роть­би з пан­де­мі­єю. Зокре­ма, на­ми ор­га­ні­зо­ва­но пе­ре­го­во­ри мі­ні­стрів охо­ро­ни здо­ров’я обох кра­їн — М. Сте­па­но­ва і Є. Шпа­на, на­сам­пе­ред що­до опе­ра­тив­но­го за­без­пе­че­н­ня Укра­ї­ни ва­кци­ною про­ти ко­ро­на­ві­ру­су. На на­ше звер­не­н­ня Ні­меч­чи­на пе­ре­да­ла ві­тчи­зня­ним шпи­та­лям де­ся­тки апа­ра­тів шту­чно­го ди­ха­н­ня. Са­ме у Ні­меч­чи­ні за спри­я­н­ня на­шо­го по­соль­ства до­сі здій­сню­ю­ться ла­бо­ра­тор­ні до­слі­дже­н­ня роз­ро­бле­них ві­тчи­зня­ни­ми ком­па­ні­я­ми ме­ди­чних пре­па­ра­тів про­ти CОVID-19, де­які з них, до ре­чі, вже по­ка­за­ли обна­дій­ли­ві ре­зуль­та­ти.

«ПО­ПРИ ПАН­ДЕ­МІЮ МИ НАМАГАЄМОС­Я ШУ­КА­ТИ КРЕАТИВНІ СПОСО­БИ, ЩОБ ЗАОХОЧУВАТ­И НІ­МЕ­ЦЬКІ ФІР­МИ ВИХОДИТИ НА ВІТЧИЗНЯНИ­Й РИ­НОК»

— Па­не Ан­дрію, спо­сте­рі­га­ю­чи за ва­ши­ми тві­та­ми, я ба­чу, що ви ба­га­то зу­стрі­чей про­во­ди­те з ке­рів­ни­цтвом фе­де­раль­них зе­мель та бі­зне­сме­на­ми. Чи вда­ло­ся вам зав­дя­ки цьо­му за­ці­ка­ви­ти ні­ме­цький бі­знес у то­му, щоб той ін­ве­сту­вав в Укра­ї­ну?

— З одно­го бо­ку, ме­ні при­єм­но, що та­кож зав­дя­чу­ю­чи й актив­ним си­стем­ним кро­кам ди­пмі­сії Ні­меч­чи­на є одним із най­біль­ших ін­ве­сто­рів в еко­но­мі­ку Укра­ї­ни, за­йма­ю­чи че­твер­ту по­зи­цію із об­ся­гом 1 млрд 843 млн дол. США (ста­ном на 01.01.2020 р.). При цьо­му по­над 60 % ні­ме­цьких ка­пі­та­ло­вкла­день бу­ли ін­ве­сто­ва­ні са­ме у про­ми­сло­ве ви­ро­бни­цтво. Наш то­ва­ро­обіг із ФРН ся­гнув то­рік 9,4 млрд дол. США (це май­же

одна п’ята су­ку­пно­го то­ва­ро­обі­гу Укра­ї­ни), при цьо­му вітчизняни­й екс­порт зріс на 6% — до 3 млрд $. З ін­шо­го бо­ку, ми на­вряд чи мо­же­мо бу­ти за­до­во­ле­ні та­ки­ми ци­фра­ми. Тож по­при пан­де­мію, яка сут­тє­во обме­жи­ла бі­знес-кон­та­кти, ми намагаємос­я шу­ка­ти креативні спосо­би, щоб заохочуват­и ні­ме­цькі фір­ми виходити на вітчизняни­й ри­нок. Так, ра­зом із про­від­ни­ми бі­зне­с­асо­ці­а­ці­я­ми ми за­по­ча­тку­ва­ли се­рію ві­део­кон­фе­рен­цій для ні­ме­цьких ком­па­ній за осо­би­стою уча­стю прем’єр-мі­ні­стра Укра­ї­ни Д. Шми­га­ля. Се­ред остан­ніх істо­рій успі­ху, до яких бу­ло при­че­тне і на­ше по­соль­ство, мо­жна зга­да­ти но­вий ін­вест-про­єкт ні­ме­цької ком­па­нії Leopold Kostal — це по­ча­ток бу­дів­ни­цтва у ли­пні цьо­го ро­ку за­во­ду з ви­ро­бни­цтва ав­то­мо­біль­ної еле­ктро­ні­ки у Бо­ри­спіль­сько­му ра­йо­ні (об­сяг ін­ве­сти­цій — 39 млн єв­ро, бу­де ство­ре­но 900 ро­бо­чих місць). Са­ме то­му під час мо­їх ро­бо­чих по­їздок до фе­де­раль­них зе­мель Ні­меч­чи­ни са­ме еко­но­мі­чна скла­до­ва за­ймає прі­о­ри­те­тне мі­сце.

«...ВІД­МО­ВА ЗАДОВОЛЬНИ­ТИ ПЕТИЦІЮ (З ВИ­ЗНА­Н­НЯ БУН­ДЕ­СТА­ГОМ ГО­ЛО­ДО­МО­РУ) МА­ТИ­МЕ НАД­ЗВИ­ЧАЙ­НО НЕ­ГА­ТИВ­НІ НА­СЛІД­КИ ДЛЯ ДВОСТОРОНН­ІХ ВІД­НО­СИН»

— Одні­єю з ва­жли­вих тем для на­шої кра­ї­ни є ви­зна­н­ня у сві­ті Го­ло­до­мо­ру як ге­но­ци­ду укра­їн­сько­го на­ро­ду. Чи вда­є­ться нам під­ви­щи­ти обі­зна­ність пе­ре­сі­чних нім­ців, чи при­найм­ні екс­пер­тно­го то­ва­ри­ства і впли­во­вих по­лі­ти­ків, що­до цьо­го зло­чи­ну ста­лін­сько­го ре­жи­му про­ти укра­їн­ців, щоб зре­штою цей зло­чин Ра­дян­сько­го ре­жи­му бу­ло ви­зна­но в Бун­де­ста­зі?

— На­сам­пе­ред, хо­ті­ло­ся б по­дя­ку­ва­ти па­ні На­та­лії Тка­чук із Мюн­хе­на, яка ви­сту­пи­ла іні­ці­а­тор­кою від­по­від­ної пе­ти­ції до Бун­де­ста­гу, а та­кож усім не­бай­ду­жим спів­ві­тчи­зни­кам за її під­трим­ку. У ре­зуль­та­ті во­на зі­бра­ла 73177 під­пи­сів, став­ши пре­дме­том роз­гля­ду ні­ме­цьких пар­ла­мен­та­рів. 21 жов­тня 2019 р. Пе­ти­цій­ний ко­мі­тет роз­по­чав слу­ха­н­ня про ви­зна­н­ня Го­ло­до­мо­ру, які й до­сі три­ва­ють. Вже са­ма по со­бі ця подія має істо­ри­чний ха­ра­ктер, адже ця пе­ти­ція да­ла нам уні­каль­ний при­від до­не­сти прав­ду про ге­но­цид укра­їн­ців не ли­ше до са­мих де­пу­та­тів, а й до ши­ро­ко­го ні­ме­цько­го за­га­лу. Я осо­би­сто обі­йшов біль­шість впли­во­вих чле­нів Бун­де­ста­гу, щоб пе­ре­ко­на­ти їх у ва­жли­во­сті ви­зна­н­ня Го­ло­до­мо­ру ви­щим за­ко­но­дав­чим ор­га­ном. Крім то­го, бу­ло опу­блі­ко­ва­но низ­ку мо­їх ста­тей у про­від­них ЗМІ ФРН (зокре­ма, в га­зе­тах Welt i FAZ) із чі­тки­ми ар­гу­мен­та­ми на ко­ристь цьо­го рі­ше­н­ня. Се­ред го­лов­них контр­ар­гу­мен­тів, які ми намагаємос­я роз­він­чу­ва­ти: по-пер­ше, це те, що бу­цім­то Ні­меч­чи­на не ма­ла від­но­ше­н­ня до Го­ло­до­мо­ру, а від­так Бун­де­стаг і не по­ви­нен ухва­лю­ва­ти жо­дних рі­шень; по-дру­ге, те, що го­лод 1930-х рр. у СРСР тор­кнув­ся не ли­ше Укра­ї­ни, а й ін­ших ре­спу­блік; по-тре­тє, що Ні­меч­чи­на не хо­че дра­ту­ва­ти Ро­сію, яка про­су­ває культ Ста­лі­на і рі­шу­че ви­сту­пає про­ти ви­зна­н­ня Го­ло­до­мо­ру. Я бу­кваль­но що­дня на­го­ло­шую ні­ме­цьким пар­ла­мен­та­рям, що це пи­та­н­ня має для Укра­ї­ни фун­да­мен­таль­не зна­че­н­ня, не­дво­зна­чно да­ю­чи зро­зу­мі­ти, що від­мо­ва задовольни­ти на­шу петицію ма­ти­ме над­зви­чай­но не­га­тив­ні на­слід­ки для двосторонн­іх від­но­син.

«...ПРО­ДЮ­СЕ­РИ УХВАЛИЛИ РІ­ШЕ­Н­НЯ ВИВЕСТИ КІНОСТРІЧК­У «ГАРЕТ ДЖОНС» У ШИРОКИЙ КІ­НО­ПРО­КАТ У ФРН»

— А чи ко­ри­сту­є­ться по­пу­ляр­ні­стю в Ні­меч­чи­ні фільм «Гарет Джонс» («Ці­на прав­ди»)?

— Прем’єра цьо­го філь­му про­йшла са­ме у Бер­лі­ні під час кі­но­фе­сти­ва­лю «Бер­лі­на­ле». По­соль­ство ви­ку­пи­ло пра­ва на йо­го де­мон­стра­цію на те­ри­то­рії Ні­меч­чи­ни і вже 5 ли­сто­па­да за­про­шує всіх чле­нів Бун­де­ста­гу, ні­ме­цьких жур­на­лі­стів і ди­пло­ма­тів на екс­клю­зив­ний по­каз цьо­го філь­му до бер­лін­сько­го кі­но­те­а­тру Kulturbrau­erei. Зав­дя­ки до­кла­де­ним зу­си­л­лям про­дю­се­ри зре­штою ухвалили рі­ше­н­ня вивести кінострічк­у «Гарет Джонс» у широкий кі­но­про­кат у ФРН.

«БЕРЛІНСЬКА ДИ­ПЛО­МА­ТІЯ БУ­ЛА ЧУ­ДО­ВО ПОІНФОРМОВ­АНА

ПРО МАС­ШТА­БИ СПРИЧИНЕНО­ГО РА­ДЯН­СЬКИМ КЕ­РІВ­НИ­ЦТВОМ ШТУ­ЧНО­ГО ГО­ЛО­ДУ В УКРА­Ї­НІ»

— І за­га­лом, чи зна­ють у Ні­меч­чи­ні, що Гі­тлер ще в 1935 ро­ці ви­знав Го­ло­до­мор? (https://glavcom.ua/news/gitler-znav-progolodom­or-v-ukrajini-istorik-naviv-dokazi4543­18.html) І як до цьо­го став­ля­ться там?

— Насправді ви тор­кну­ли­ся осно­во­по­ло­жно­го пи­та­н­ня: чи зна­ла Ні­меч­чи­на про ма­со­ве ви­ни­ще­н­ня Ста­лі­ним укра­їн­ців у 1932 — 1933 рр. і якщо так, то чо­му ж ні­чо­го не вді­я­ла для за­по­бі­ган­ню цьо­го ге­но­ци­ду? По-пер­ше, як свід­чить ана­ліз ар­хі­вів ні­ме­цько­го МЗС, берлінська ди­пло­ма­тія бу­ла чу­до­во поінформов­ана про ма­сли­че­зну шта­би спричинено­го ра­дян­ським ке­рів­ни­цтвом шту­чно­го го­ло­ду в Укра­ї­ні. Адже в цей час пра­цю­ва­ли ні­ме­цькі кон­суль­ства у Ки­є­ві, Хар­ко­ві та Оде­сі, які ре­гу­ляр­но до­по­від­а­ли в центр про ма­со­ве ви­ми­ра­н­ня укра­їн­ців вна­слі­док ці­ле­спря­мо­ва­ної ста­лін­ської по­лі­ти­ки. Чо­му ж ні­чо­го не бу­ло зро­бле­но, щоб до­по­мог­ти за­ли­ше­ним на при­зво­ля­ще жи­те­лям Укра­ї­ни? При­чин та­кої без­ді­яль­но­сті з бо­ку Берліна бу­ло де­кіль­ка. По­пер­ше, у 1932-1933 рр. ще збе­рі­гав­ся дух Ра­паль­сько­го до­го­во­ру, за яким СРСР вва­жав­ся дру­жньою, ледь не со­ю­зною для Ні­меч­чи­ни дер­жа­вою, тож кри­ти­ку­ва­ти дії Ста­лі­на бу­ло не ко­міль­фо. По-дру­ге, са­ме Ні­меч­чи­на бу­ла одним із най­біль­ших ім­пор­те­рів ві­тчи­зня­но­го зер­на у 1930-х рр., яке на­силь­но ви­лу­ча­ло­ся в укра­їн­ських се­лян, при­рі­ка­ю­чи міль­йо­ни на не­ми­ну­чу смерть. По-тре­тє, сам Гі­тлер ви­ко­ри­став факт Го­ло­до­мо­ру в Укра­ї­ні най­під­сту­пні­шим чи­ном у сво­їх про­па­ган­дист­ських ці­лях, ви­сту­па­ю­чи про­ти мар­кси­зму і зви­ну­ва­чу­ю­чи ко­му­ні­сти­чне ке­рів­ни­цтво в Мо­скві у спри­чи­нен­ні ма­со­во­го го­ло­ду в СРСР, а від­так вби­ва­ю­чи клин між йо­го го­лов­ни­ми по­лі­ти­чни­ми опо­нен­та­ми — пар­ті­я­ми со­ці­ал-де­мо­кра­тів і ко­му­ні­стів. Та­ким чи­ном, Гі­тле­ру вда­ло­ся за­по­біг­ти кон­со­лі­да­ції лі­вих сил, уне­мо­жли­вив­ши їхній спіль­ний спро­тив на­ціо­нал-со­ці­а­лі­стам у бе­ре­зні 1933 р., які дор­ва­ли­ся до вла­ди. По-че­твер­те, пі­сля за­хо­пле­н­ня Укра­ї­ни Тре­тім рей­хом у 1941 р., тоб­то яки­хось ві­сім ро­ків пі­сля тра­ге­дії Го­ло­до­мо­ру, Гі­тлер про­дов­жив ін­стру­мен­та­лі­зу­ва­ти цей зло­чин Ста­лі­на, цьо­го ра­зу для за­ру­че­н­ня під­трим­кою з бо­ку по­стра­жда­лої укра­їн­ської на­ції у бо­роть­бі з біль­шо­ви­змом. Тож не див­но, що те­ма Го­ло­до­мо­ру ста­ла то­кси­чною для ні­ме­цьких до­слі­дни­ків у по­во­єн­ний час. Ця тінь і до­сі, як біль­мо, за­тьма­рює об’єктив­не ви­вче­н­ня ге­но­ци­ду та справ­жньої ро­лі Ні­меч­чи­ни у 1932 — 1933 рр.

«СУ­ТО КАЗУЇСТИЧН­ИЙ АРГУМЕНТ МЗС ФРН НЕ ВИ­ТРИ­МУЄ ЖОДНОЇ КРИ­ТИ­КИ, ОСО­БЛИ­ВО З МОРАЛЬНОЇ ТО­ЧКИ ЗО­РУ»

— А що ви ска­же­те про та­ку від­по­відь ні­ме­цько­го по­сла Ан­ки Фель­дгу­зен в ін­терв’ю «Дню» на за­пи­та­н­ня, чо­му Бун­де­стаг не ви­знає Го­ло­до­мор: «Моє мі­ні­стер­ство юри­ди­чно ар­гу­мен­тує, що Го­ло­до­мор не мо­же бу­ти ви­зна­но ге­но­ци­дом, бо Кон­вен­ція про ге­но­цид бу­ла ухва­ле­на пі­сля Го­ло­до­мо­ру і не має зво­ро­тної дії. (Кон­вен­ція про за­по­бі­га­н­ня зло­чи­ну ге­но­ци­ду та по­ка­ра­н­ня за ньо­го бу­ла прийня­та Ге­не­раль­ною Асам­бле­єю ООН 9 гру­дня 1948 р. як Ре­зо­лю­ція Ге­не­раль­ної Асам­блеї 260. Кон­вен­ція на­бу­ла чин­но­сті 12 сі­чня 1951 р.)»

— Це аб­со­лю­тно фор­ма­лі­сти­чний, при­тя­гну­тий за ву­ха аргумент. Те­зі про те, що Кон­вен­ція ООН про за­по­бі­га­н­ня зло­чи­ну ге­но­ци­ду та по­ка­ра­н­ня за ньо­го 1948 р. не має ре­тро­актив­ної дії, мо­жна про­ти­ста­ви­ти хо­ча б той оче­ви­дний факт, що на сьо­го­дні у Ні­меч­чи­ні ні в ко­го чо­мусь не ви­ни­кає сум­ні­вів, що Го­ло­кост був са­ме ге­но­ци­дом. Біль­ше то­го, зов­сім не­дав­но, 2 черв­ня 2016 р., Бун­де­стаг ви­знав ма­со­ве ви­ни­ще­н­ня вір­мен в Осман­ській ім­пе­рії у 1915 р. са­ме ге­но­ци­дом. Під час то­ді­шніх пар­ла­мент­ських слу­хань бу­ло до­ре­чно вка­за­но на те, що при вжи­ван­ні тер­мі­ну «ге­но­цид» іде­ться не про «ви­су­не­н­ня зви­ну­ва­чень на юри­ди­чно­му рів­ні» й не про зе­ле­не сві­тло для май­бу­тніх по­зо­вів, адже пар­ла­мент не є су­до­вим ор­га­ном, а ли­ше про де­мон­стра­цію ре­аль­них мас­шта­бів цьо­го зло­чи­ну ста­лі­ні­зму. То­му цей су­то казуїстичн­ий аргумент МЗС ФРН не ви­три­мує жодної кри­ти­ки, осо­бли­во з моральної то­чки зо­ру.

ПРО ЗВ’ЯЗОК МЕ­МО­РІ­А­ЛУ В БЕР­ЛІ­НІ З УТВЕРДЖЕНН­ЯМ ІСТО­РИ­ЧНОЇ ВІД­ПО­ВІД­АЛЬ­НО­СТІ НІ­МЕЧ­ЧИ­НИ ПЕ­РЕД УКРА­Ї­НОЮ ЗА ЗЛОЧИНИ НА­ЦИ­ЗМУ

— Па­не Ан­дрію, в ін­терв’ю ні­ме­цьким ЗМІ ви по­стій­но зга­ду­є­те про втра­ти Укра­ї­ни у Дру­гій сві­то­вій вій­ні й за­про­по­ну­ва­ли ство­ри­ти пам’ятник за­ги­блим укра­їн­цям. Як про­су­ва­є­ться ре­а­лі­за­ція ці­єї ідеї?

— Справ­ді, чу­тли­ву для ні­ме­цько­го суспільств­а те­му про ма­со­ві злочини на­ци­стів на на­шій зем­лі та істо­ри­чну від­по­від­аль­ність Ні­меч­чи­ни пе­ред Укра­ї­ною я по­ру­шив із кіль­кох при­чин.

По-пер­ше, щоб про­ти­ді­я­ти мо­сков­ській про­па­ган­ді, яка ци­ні­чно при­пи­сує Ро­сії мо­но­по­лію на всі ра­дян­ські жер­тви Дру­гої сві­то­вої вій­ни, вво­дить в ома­ну ні­ме­цьку гро­мад­ську дум­ку та — вмі­ло гра­ю­чи на струн­ках ви­ни — ви­ма­гає для се­бе більш по­бла­жли­во­го став­ле­н­ня офіційного Берліна, у то­му чи­слі й для ска­су­ва­н­ня сан­кцій ЄС.

По-дру­ге, я по­стій­но на­га­дую про — як мі­ні­мум — 8 млн укра­їн­ських жертв на­ци­зму, вклю­ча­ю­чи 5 млн мир­них жи­те­лів, а та­кож про 2,4 млн укра­їн­ських ра­бів-остар­бай­те­рів для то­го, аби за­пов­ни­ти ве­ле­тен­ську про­га­ли­ну в істо­ри­чній пам’яті Ні­меч­чи­ни. Адже до­сі у шкіль­них під­ру­чни­ках ви не зна­йде­те жо­дно­го сло­ва про цю ве­ці­ну, яку за­пла­тив са­ме укра­їн­ський на­род. Тож спо­ру­дже­н­ня у цен­трі Берліна ме­мо­рі­а­лу міль­йо­нам укра­їн­ських жертв має ста­ти ва­жли­вим кроком до­не­се­н­ня до на­ших ні­ме­цьких дру­зів за­бу­тої істо­ри­чної прав­ди та на­ле­жно­го вша­ну­ва­н­ня по­ле­глих спів­ві­тчи­зни­ків.

При­єм­но, що на­ші за­кли­ки крок за кроком зна­хо­дять ро­зу­мі­н­ня. Так, 9 жов­тня ц.р. Бун­де­стаг ухва­лив істо­ри­чне рі­ше­н­ня про спо­ру­дже­н­ня у ні­ме­цькій сто­ли­ці «Цен­тру до­ку­мен­та­ції, про­сві­ти і пам’яті жертв Дру­гої сві­то­вої вій­ни і вій­ни на­ци­стів на ви­ни­ще­н­ня», яке ми всі­ля­ко ві­та­є­мо. У рам­ках цьо­го ме­мо­рі­аль­но­го ком­пле­ксу ма­ють бу­ти на­ле­жно вша­но­ва­ні всі без ви­ня­тку жер­тви Тре­тьо­го рей­ху, зокре­ма й 8 млн укра­їн­ців. При цьо­му до­сі за­ли­ша­є­ться від­кри­тим пи­та­н­ня що­до бу­дів­ни­цтва окре­мо­го пам’ятни­ка поль­ським жер­твам. Від­по­від­ний про­єкт ре­зо­лю­ції пар­ла­мент роз­гля­да­ти­ме 30 жов­тня цьо­го ро­ку. В сво­є­му ли­сті до пре­зи­ден­та Бун­де­ста­гу та ін­ших 615 де­пу­та­тів я ви­сло­вив спо­ді­ва­н­ня, що сто­сов­но жертв гі­тле­ри­зму не бу­дуть за­сто­со­ву­ва­ти­ся по­двій­ні стандарти, не бу­де здій­сню­ва­ти­ся їх прі­о­ри­те­за­ція чи іє­рар­хі­за­ція, а са­мі жер­тви не по­ді­ля­ти­му­ться на пер­ший чи дру­гий сор­ти. Та­кий під­хід був би ду­же не­без­пе­чним. Від­так, у ра­зі спо­ру­дже­н­ня поль­сько­го мо­ну­мен­та, я за­зда­ле­гідь по­пе­ре­див ні­ме­цьких пар­ла­мен­та­рів про те, що офі­цій­ний Ки­їв так са­мо за­ли­шає за со­бою пра­во ви­ма­га­ти зве­де­н­ня окре­мо­го ме­мо­рі­а­лу та­кож і міль­йо­нам укра­їн­ських жертв. Са­ме у та­кий спо­сіб бу­дуть пе­ре­ве­де­ні у пра­кти­чну пло­щи­ну де­ба­ти про утвер­дже­н­ня істо­ри­чної від­по­від­аль­но­сті Ні­меч­чи­ни пе­ред Укра­ї­ною за злочини на­ци­зму.

«НІ­МЕ­ЦЬКО-УКРА­ЇН­СЬКА КОМІСІЯ ІСТО­РИ­КІВ ОСТА­ТО­ЧНО ВТРАТИЛА РЕШТКИ ДО­ВІ­РИ УКРА­ЇН­СЬКОЇ СТО­РО­НИ»

— Яка до­ля Ні­ме­цько-укра­їн­ської ко­мі­сії істо­ри­ків, ді­яль­ність якої ви роз­кри­ти­ку­ва­ли на­при­кін­ці ми­ну­ло­го ро­ку? Чи вда­сться її ре­а­ні­му­ва­ти, щоб во­на дій­сно ві­ді­гра­ва­ла по­зи­тив­ну роль і щоб да­ла «ім­пульс, який спри­чи­нить роз­по­всю­дже­н­ня ін­фор­ма­ції про Го­ло­до­мор се­ред ши­ро­ких мас»?

— Це ду­же гір­ке пи­та­н­ня. На жаль, до­во­ди­ться кон­ста­ту­ва­ти спро­бу ні­ме­цької сто­ро­ни взя­ти під кон­троль та ней­тра­лі­зу­ва­ти ві­тчи­зня­ну істо­ри­чну на­у­ку під кра­си­вою обгор­ткою ні­би­то спіль­ної «ко­мі­сії». Насправді українськи­м на­у­ков­цям у цьо­му фор­ма­ті бу­ло від­ве­де­но не­при­гля­дну роль ста­ти­стів. І це ду­же бо­ля­че. Тож пі­сля три­ва­лих дис­ку­сій і на­ма­гань офіційного Ки­є­ва зна­йти хоч якесь по­ро­зу­мі­н­ня, спо­ну­ка­ти Ні­ме­цько-укра­їн­ську ко­мі­сію істо­ри­ків (DUHK) до дій. І 24 ве­ре­сня цьо­го ро­ку укра­їн­ська сто­ро­на бу­ла зму­ше­на офі­цій­но за­яви­ти про від­кли­ка­н­ня па­тро­на­ту МЗС над ці­єю «ко­мі­сі­єю». Зга­да­на ін­сти­ту­ція не роз­гля­да­є­ться на­ми як пов­но­цін­на дво­сто­ро­н­ня між­дер­жав­на комісія з пи­тань вза­єм­ної істо­рії, як це, зокре­ма, має мі­сце у від­но­си­нах між Ні­меч­чи­ною та низ­кою схі­дно­єв­ро­пей­ських дер­жав. З на­шої то­чки зо­ру, DUHK яв­ляє со­бою не що ін­ше, як су­то ні­ме­цьку на­у­ко­ву асо­ці­а­цію істо­ри­ків, до ро­бо­ти якої — са­мою ж ні­ме­цькою сто­ро­ною — бу­ли адре­сно за­про­ше­ні ви­бра­ні укра­їн­ські істо­ри­ки на чо­лі з па­ном Гри­ца­ком, які пред­став­ля­ють не Укра­ї­ну, а ви­клю­чно са­мі се­бе. На жаль, до­во­ди­ться ви­зна­ти, що ті ве­ли­кі спо­ді­ва­н­ня, які по на­їв­но­сті сво­го ча­су по­кла­да­ла укра­їн­ська сто­ро­на на зга­да­ну «ко­мі­сію» у кон­текс­ті ре­аль­но­го по­ши­ре­н­ня в Ні­меч­чи­ні знань про істо­рію Укра­ї­ни, се­бе жо­дною мі­рою не ви­пра­вда­ли. Біль­ше то­го, «комісія», мо­но­по­лі­зу­вав­ши цю ні­шу, сві­до­мо са­мо­усу­ну­ла­ся із пу­блі­чно­го ди­скур­су в ФРН що­до най­більш ре­зо­нан­сних сто­рі­нок спіль­ної істо­рії. Це осо­бли­во про­я­ви­ло­ся під час пле­нар­но­го обго­во­ре­н­ня у трав­ні 2017 р. в Бун­де­ста­гу осно­во­по­ло­жно­го пи­та­н­ня утвер­дже­н­ня істо­ри­чної від­по­від­аль­но­сті Ні­меч­чи­ни пе­ред Укра­ї­ною за злочини на­ци­стів, яке «комісія» ти­хень­ко про­і­гно­ру­ва­ла. Чер­го­вим ла­кму­со­вим па­пір­цем та­кої див­ної по­зи­ції ста­ла й від­мо­ва DUHK від уча­сті у пар­ла­мент­ських дис­ку­сі­ях що­до ви­зна­н­ня Бун­де­ста­гом Го­ло­до­мо­ру 1932—1933 рр. ге­но­ци­дом укра­їн­сько­го на­ро­ду на осно­ві від­по­від­ної на­ро­дної пе­ти­ції, по­при від­по­від­ні звер­не­н­ня до «ко­мі­сії» з бо­ку са­мих де­пу­та­тів. Ли­ше під ша­ле­ним ти­ском гро­мад­сько­сті «комісія» бу­ла ви­му­ше­на ор­га­ні­зу­ва­ти єди­ний за­хід що­до ці­єї те­ми — ве­бі­нар 24 ве­ре­сня цьо­го ро­ку. Та й тут не обі­йшло­ся без про­ко­лів. У ці­ло­му, до­во­ди­ться з гір­ко­тою кон­ста­ту­ва­ти, що за п’ять ро­ків «ко­мі­сі­єю» так і не бу­ло під­го­тов­ле­но і не бу­ло ви­да­но жодної пу­блі­ка­ції що­до спіль­них сто­рі­нок істо­рії для озна­йом­ле­н­ня ши­ро­кої ні­ме­цької гро­мад­сько­сті. Від­так, «комісія» оста­то­чно втратила рештки до­ві­ри укра­їн­ської сто­ро­ни. У нас не скла­ло­ся вра­же­н­ня, що ді­яль­ність «ко­мі­сії» від­по­від­ає на­ціо­наль­ним ін­те­ре­сам Укра­ї­ни, рад­ше нав­па­ки. Са­ме це й ста­ло остан­ньою кра­плею тер­пі­н­ня, спри­чи­нив­ши від­кли­ка­н­ня па­тро­на­ту МЗС Укра­ї­ни. На­то­мість ми іні­ці­ю­ва­ли пе­ред офі­цій­ним Бер­лі­ном ідею ство­ре­н­ня, на ви­клю­чно па­ри­те­тних за­са­дах, пов­но­цін­ної Мі­ж­уря­до­вої укра­їн­сько-ні­ме­цької ко­мі­сії з істо­ри­чних пи­тань для дій­сно си­стем­но­го та об’єктив­но­го до­слі­дже­н­ня спіль­них сто­рі­нок істо­рії. Крім то­го, ми ма­є­мо на­мір пе­ре­о­сми­сли­ти існу­ю­чі ін­стру­мен­ти під­трим­ки істо­ри­чних сту­дій в са­мій Укра­ї­ні. Що ж сто­су­є­ться «ко­мі­сії», то укра­їн­ська сто­ро­на, хо­ча й ди­стан­ці­ю­є­ться від ці­єї ін­сти­ту­ції, утім ба­жає їй всі­ля­ких успі­хів. Па­ра­лель­но хо­ті­ло­ся б від­ки­ну­ти ви­смо­кта­ні з паль­ця зви­ну­ва­че­н­ня з бо­ку ні­ме­цько­го спів­го­ло­ви «ко­мі­сії» па­на Шуль­це Вес­се­ля у ні­би­то втру­чан­ні Ки­є­ва у сво­бо­ду ака­де­мі­чної дум­ки. Це пов­ний аб­сурд. Для ме­не — як і для всіх укра­їн­ців, які пе­ре­жи­ли Ре­во­лю­цію Гі­дно­сті, — са­ме сво­бо­да є най­ви­щою цін­ні­стю, вклю­ча­ю­чи і сво­бо­ду сло­ва та на­у­ко­ву сво­бо­ду. То­му не вар­то плу­та­ти грі­шне з пра­ве­дним, шу­ка­ю­чи на­ду­ма­ні ви­прав­да­н­ня для про­ва­лу «ко­мі­сії».

«ЛИ­ШЕ ФІ­ЗИ­ЧНА ПРИ­СУ­ТНІСТЬ НА­ШО­ГО ІН­СТИ­ТУ­ТУ В БЕР­ЛІ­НІ СТА­НЕ ВА­ЖЛИ­ВИМ СИГНАЛОМ ДЛЯ НІ­МЕ­ЦЬКИХ ПАР­ТНЕ­РІВ ПРО ГО­ТОВ­НІСТЬ УКРА­Ї­НИ ІНВЕСТУВАТ­И У СВІЙ БРЕНД...»

— До ре­чі, як ре­а­лі­зу­є­ться у Бер­лі­ні ідея ство­ре­н­ня Укра­їн­сько­го ін­сти­ту­ту, на який по­кла­да­ли­ся ве­ли­кі спо­ді­ва­н­ня в про­су­ван­ні імі­джу Укра­ї­ни в Ні­меч­чи­ні? Яка тут си­ту­а­ція, бо в ін­тер­не­ті я не зна­йшов ін­фор­ма­ції з цьо­го пи­та­н­ня?

Я га­даю, бу­ло б вар­то спря­му­ва­ти це пи­та­н­ня на­сам­пе­ред до ке­рів­ни­цтва Укра­їн­сько­го ін­сти­ту­ту. По­соль­ство очі­кує на обна­дій­ли­ве рі­ше­н­ня про ство­ре­н­ня у Бер­лі­ні йо­го фі­лі­а­лу і го­то­ве всі­ля­ко до­по­ма­га­ти у йо­го пра­кти­чній ре­а­лі­за­ції. На жаль, на­скіль­ки ме­ні ві­до­мо, на­ра­зі на заваді сто­ять са­ме фі­нан­со­ві чин­ни­ки, від­так Укра­їн­ський ін­сти­тут зму­ше­ний пра­цю­ва­ти зі сво­го цен­траль­но­го офі­су в Ки­є­ві, ди­стан­цій­но су­про­во­джу­ю­чі низ­ку про­е­ктів за кор­до­ном. Ра­зом із тим я пе­ре­ко­на­ний у то­му, що ли­ше фі­зи­чна при­су­тність на­шо­го Ін­сти­ту­ту в Бер­лі­ні ста­не ва­жли­вим сигналом для ні­ме­цьких пар­тне­рів про те, що Укра­ї­на го­то­ва інвестуват­и у свій бренд як ве­ли­ка європейськ­а куль­тур­на на­ція. Хо­че­ться ві­ри­ти, що у бю­дже­ті на 2021-й і на­сту­пні ро­ки вда­сться істо­тно збіль­ши­ти ви­да­тки на цю на­два­жли­ву ін­сти­ту­цію для більш ефе­ктив­но­го про­су­ва­н­ня на­ціо­наль­них ін­те­ре­сів Укра­ї­ни в Ні­меч­чи­ні, зокре­ма і за кор­до­ном за­га­лом.

«ПО­ПРИ ТА­КУ ОБЕРЕЖНУ ПО­ЗИ­ЦІЮ БЕРЛІНА, Я ПЕ­РЕ­КО­НА­НИЙ,

ЩО МИ ВСЕ Ж МА­Є­МО ВЕ­ЛИ­ЧЕ­ЗНІ ПЕР­СПЕ­КТИ­ВИ У СФЕ­РІ ВТС»

— Це до­бре, що Ні­меч­чи­на до­по­ма­гає лі­ку­ва­ти на­ших по­ра­не­них бій­ців, а чо­му там не йдуть да­лі у вій­сько­вій та вій­сько­во-те­хні­чній спів­пра­ці, як фран­цу­зи і бри­тан­ці, які, від­по­від­но, го­то­ві спіль­но ви­пу­ска­ти па­труль­ні й ра­ке­тні ка­те­ри?

— За ро­ки ро­сій­ської агре­сії жо­дна кра­ї­на сві­ту не на­да­ла Укра­ї­ні біль­шої до­по­мо­ги у ме­ди­чній сфе­рі, ніж Ні­меч­чи­на. Ми над­зви­чай­но ці­ну­є­мо цей жест со­лі­дар­но­сті. За­га­лом 152 на­ші по­ра­не­ні ге­рої бу­ли ева­ку­йо­ва­ні Лю­фтваф­фе на лі­ку­ва­н­ня до шпи­та­лів Бун­де­све­ру. Цей про­ект ко­штує не один де­ся­ток міль­йо­нів єв­ро. До ре­чі, остан­ню гру­пу в скла­ді 13 вій­сько­вих ми уро­чи­сто зу­стрі­ли у бер­лін­сько­му ае­ро­пор­ту 6 жов­тня цьо­го ро­ку. Крім то­го, фе­де­раль­ний уряд під кон­кре­тне за­мов­ле­н­ня на­ших вій­сько­вих го­спі­та­лів за­ку­пив то­рік над­су­ча­сне ме­ди­чне обла­дна­н­ня на су­му 1,5 млн єв­ро. Цьо­го ро­ку очі­ку­є­ться по­дво­є­н­ня фі­нан­су­ва­н­ня на ці по­тре­би до 3 млн єв­ро.

Що ж до ВТС із Ні­меч­чи­ною, то це до­во­лі бо­лю­че пи­та­н­ня. Ме­ні ду­же при­кро, що, по­при усі зу­си­л­ля по­соль­ства, та­ка спів­пра­ця з Бер­лі­ном по­ки обме­жу­є­ться кіль­ко­ма не­зна­чни­ми про­є­кта­ми у сфе­рі мо­дер­ні­за­ції ві­тчи­зня­но­го ВМФ. І це при то­му, що ФРН вхо­дить до ТОП-5 най­біль­ших екс­пор­те­рів озбро­є­н­ня у сві­ті — пі­сля США, РФ, Фран­ції та КНР. У 2019 р. уря­дом бу­ло ви­да­но до­зво­лів на екс­порт зброї на 8 млрд єв­ро.

З одно­го бо­ку, та­ка не­за­до­віль­на си­ту­а­ція дій­сно кри­є­ться у ду­же обме­жу­валь­ній по­лі­ти­ці Берліна що­до вій­сько­вих по­ста­вок до кра­їн, на те­ри­то­рії яких три­ва­ють зброй­ні кон­флі­кти. Від­так, по­ру­ше­ні мі­ні­стром обо­ро­ни А. Та­ра­ном під час пе­ре­го­во­рів у Бер­лі­ні у черв­ні цьо­го ро­ку зі сво­єю ні­ме­цькою ві­за­ві А. Крамп-Кар­рен­ба­у­ер про­по­зи­ції у сфе­рі ВТС не зна­йшли під­трим­ки че­рез, на жаль, не­га­тив­ну по­зи­цію са­ме МЗС ФРН. І це ду­же роз­ча­ро­вує, адже йде­ться про ви­клю­чно обо­рон­ну, а не на­сту­паль­ну зброю.

З дру­го­го бо­ку, по­при та­ку обережну по­зи­цію Берліна, я пе­ре­ко­на­ний, що ми все ж ма­є­мо ве­ли­че­зні пер­спе­кти­ви у сфе­рі ВТС, по­соль­ство в чер­го­вий раз вне­сло на роз­гляд Ки­є­ва низ­ку ду­же кон­кре­тних ідей, як зру­ши­ти цю спра­ву з мер­твої то­чки. В ін­те­ре­сах обох сто­рін.

ФОТО НАДАНО ПОСОЛЬСТВО­М УКРА­Ї­НИ У ФРН

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.