Ву­зол

Dzerkalo Tizhnya - - ТИТУЛЬНЫЙ ЛИСТ - Сер­гій РАХМАНІН Фо­то Іва­на Бо­г­да­на

Пи­сьмен­ник, жур­на­ліст і ве­те­ран Ам­броз Бірс на­зи­вав вій­ну «спосо­бом розв’язу­ва­ти зу­ба­ми по­лі­ти­чний ву­зол, який не під­да­є­ться язи­ку».

Злі язи­ки з ко­жним днем де­да­лі на­по­ле­гли­ві­ше про­гно­зу­ють фрон­то­ве за­го­стре­н­ня. Мов­ляв, стом­ле­ний без­плі­дні­стю мін­сько­го про­це­су Пу­тін го­то­вий у чер­го­вий раз по­ка­за­ти зу­би. Уже за­раз, у ве­ре­сні. Щоб на­ля­ка­ний еска­ла­ці­єю За­хід у чер­го­вий раз на­ти­снув на Ки­їв. І не­згі­дли­ва укра­їн­ська вла­да ста­ла більш чу­тли­вою до по­ба­жань Крем­ля, який про­дов­жує на­по­ля­га­ти на «осо­бли­во­му ста­ту­сі» ОРДЛО, ам­ні­сту­ван­ні бо­йо­ви­ків і ви­бо­рах на не­кон­тро­льо­ва­них те­ри­то­рі­ях. Тоб­то Мо­сква пла­нує втре­тє по­вто­ри­ти дві­чі апро­бо­ва­ний кри­ва­вий трюк. Який зму­сив Пе­тра По­ро­шен­ка по­го­ди­ти­ся на «Мін­ський про­то­кол» у ве­ре­сні 2014-го (пі­сля Іло­вай­ська) і на «Ком­плекс за­хо­дів…» у лю­то­му 2015-го (пі­сля за­ли­ше­н­ня ДАП і на тлі бо­їв за Де­баль­це­ве).

Одні ствер­джу­ють, що са­ма за­гро­за мо­жли­во­го вій­сько­во­го за­го­стре­н­ня зму­сить Бан­ко­ву при­ско­ри­ти про­цес роз­гля­ду Ра­дою (яка роз­по­чне свою ро­бо­ту 6 ве­ре­сня) до­ку­мен­тів, які ці­кав­лять Кремль. Ін­ші вва­жа­ють, що вла­да зво­лі­ка­ти­ме до упо­ру, і при­ско­ре­н­ня про­це­су змо­жуть на­да­ти ли­ше гур­кіт гар­мат і хор на­ля­ка­но-ви­мо­гли­вих го­ло­сів за­хі­дних лі­де­рів. Тре­ті пе­ре­ко­на­ні, що як мі­ні­мум до кін­ця ро­ку ні мас­шта­бних во­єн­них по­тря­сінь, ні сер­йо­зних ди­пло­ма­ти­чних про­ри­вів не ста­не­ться.

Що з озву­че­них гі­по­тез є по­ро­жні­ми до­ми­сла­ми, а що — об´рун­то­ва­ни­ми про­гно­за­ми?

Пи­та­н­ня пер­ше. Чи на­ва­жи­ться Пу­тін на мас­шта­бну вій­ну у ве­ре­сні?

Під­ста­ви для три­во­ги об’єктив­но є.

По-пер­ше, рі­зно­ве­ли­ке ви­ко­ри­ста­н­ня вій­сько­вої си­ли до­сі, за ве­ли­ким ра­хун­ком, схо­ди­ло Пу­ті­ну з рук. І в Пів­ден­ній Осе­тії, і в Кри­му, і в Дон­ба­сі. І в Си­рії, де актив­не втру­ча­н­ня РФ, по су­ті, по­вер­ну­ло крем­лів­сько­му лі­де­ру ста­тус клю­чо­во­го грав­ця, з яким до­во­ди­ться, як мі­ні­мум, на­ма­га­ти­ся до­мов­ля­ти­ся. Так, бу­ли не­злі­чен­ні ви­слов­лю­ва­н­ня рі­зно­го сту­пе­ня «стур­бо­ва­но­сті», мно­жин­ні про­е­кти ре­зо­лю­цій РБ ООН (за­зда­ле­гідь при­ре­че­ні на про­вал че­рез на­яв­ність у Мо­скви пра­ва ве­то). І, так, є сан­кції. Не на­стіль­ки бо­лю­чі, як на те за­слу­го­ву­вав об’єкт, але які все-та­ки на­пру­жу­ють еко­но­мі­ку кра­ї­ни-агре­со­ра.

Однак за­про­ва­дже­н­ня еко­но­мі­чних обме­жень бу­ло не тіль­ки і не стіль­ки спро­бою при­бор­ка­ти агре­сію кра­ї­ни-вій­ни, скіль­ки про­я­вом ін­стин­кту са­мо­збе­ре­же­н­ня. І де­да­лі більш по­лі­ти­чно не­мі­чні США, і шма­то­ва­ний про­ти­річ­чя­ми ЄС зо­бов’яза­ні бу­ли про­де­мон­стру­ва­ти спро­мо­жність чи­ни­ти спро­тив на­ха­бним спро­бам пе­ре­кро­ї­ти сві­то­вий устрій. Ро­сія ба­га­то­ра­зо­во по­сту­па­є­ться Спо­лу­че­ним Шта­там і об’єд­на­ній Єв­ро­пі за рів­нем ВВП. Але за рів­нем зу­хва­ло-без­стра­шно­го ман­кі­ру­ва­н­ня між­на­ро­дни­ми пра­ви­ла­ми по­ве­дін­ки «ВВП» дасть фо­ру будь-яко­му за­хі­дно­му лі­де­ру.

Пу­тін це знає. Він на­га­дує зу­хва­лу ди­ти­ну, яка не­втом­но пі­знає ме­жі до­зво­ле­но­го. Він не ві­рить, що За­хід розв’яже тре­тю сві­то­ву «че­рез якийсь Дон­бас». Бо не розв’язав її че­рез «якусь Пів­ден­ну Осе­тію» і «якийсь Крим». І він мо­же спро­бу­ва­ти ще раз. Мо­жли­во, жорс­ткі­ше, ніж ра­ні­ше.

По-дру­ге, ба­га­то вій­сько­вих екс­пер­тів вва­жа­ють осо­бли­во не­без­пе­чною об­ста­ви­ною не так мас­штаб (хо­ча й він сам по со­бі все­ляє три­во­гу), як ха­ра­ктер вій­сько­вих при­го­ту­вань Ро­сії по­бли­зу на­ших кор­до­нів. Са­ме так, на дум­ку спе­ців, по­во­ди­ться дер­жа­ва, яка пла­нує втор­гне­н­ня. Або імі­тує йо­го. Мо­жли­во, що на­справ­ді це блеф, азар­тна гра на нер­вах по­тен­цій­но­го об’єкта агре­сії та йо­го зов­ні­шньо­по­лі­ти­чних со­ю­зни­ків. Але ті ж та­ки екс­пер­ти вва­жа­ють, що про­цес ви­гля­дає над­то ви­тра­тним для ба­наль­ної си­му­ля­ції. Так, Пу­тін мо­же на­справ­ді пра­гну­ти ли­ше по­сі­я­ти в за­хі­дних лі­де­рів го­стрий страх ре­аль­ної мас­шта­бної вій­ни. Але ре­тель­на під­го­тов­ка до те­о­ре­ти­чної вій­ни по­ро­джує сер­йо­зну спо­ку­су справ­ді її роз­по­ча­ти. Пу­тін мо­же не всто­я­ти пе­ред та­кою спо­ку­сою. Осо­бли­во, якщо йо­го спіл­ку­ва­н­ня з про­від­ни­ми по­лі­ти­чни­ми грав­ця­ми на май­бу­тньо­му са­мі­ті «ве­ли­кої двад­ця­тки» не дасть очі­ку­ва­них ре­зуль­та­тів.

І це — по-тре­тє. «Крим­ський се­рі­ал» про укра­їн­ських «під­рив­ни­ків» по­трі­бен був Пу­ті­ну у то­му чи­слі як при­від. Щоб за­яви­ти про мо­жли­вий ви­хід з «нор­манд­сько­го фор­ма­ту». І на­тя­кну­ти на мо­жли­вість за­сто­су­ва­н­ня гру­бої вій­сько­вої си­ли до Укра­ї­ни. Як вва­жає ряд опи­та­них іно­зем­них ди­пло­ма­тів, роз­ра­ху­нок був на те, щоб за­хі­дні лі­де­ри (по­бо­ю­ю­чись, що май­бу­тня вій­на по­псує і їм ви­бор­чі кам­па­нії) ви­йшли на пря­мі (без уча­сті Укра­ї­ни), більш де­таль­ні й більш жорс­ткі до­мов­ле­но­сті з Мо­сквою. Кремль роз­ра­хо­ву­вав, що, з огля­ду на не­без­пе­ку мас­шта­бної еска­ла­ції бо­йо­вих дій або від­кри­то­го втор­гне­н­ня, на­сам­пе­ред Ва­шинг­тон і Бер­лін пі­дуть на по­сту­пки. Але, схо­же, тро­хи про­ра­ху­вав­ся. За сло­ва­ми ди­пло­ма­тів, «крим­ський ін­ци­дент» стур­бу­вав у ЄС на­віть де­ко­го з тих, хто ви­сту­пав за по­сту­по­ве ска­су­ва­н­ня сан­кцій і аку­ра­тне збли­же­н­ня з Ро­сі­єю. Істо­рія про укра­їн­ську ДРГ ви­гля­да­ла над­то без­глу­здою, а подаль­ша ри­то­ри­ка мо­сков­сько­го во­ждя — не­аде­ква­тно агре­сив­ною. На­віть для тих, хто зна­чи­ться в ла­вах від­кри­тих і ла­тен­тних при­бі­чни­ків Пу­ті­на (а їх кіль­кість зро­стає по­стій­но). Ві­двер­та аван­тюр­ність ро­сій­сько­го по­во­ди­ря зля­ка­ла тих, хто за­ра­но роз­сла­бив­ся.

І ось уже ЄС по­спі­шив за­пев­ни­ти, що сан­кції Єв­ро­со­ю­зу бу­де одно­зна­чно про­дов­же­но. Кан­цлер ФРН Мер­кель (усу­пе­реч «ми­ро­твор­чим» за­явам сво­го мі­ні­стра за­кор­дон­них справ) сум­но про­мо­ви­ла, що «про­дов­же­н­ня сан­кцій ні­що не зу­пи­няє... На жаль, во­но не­об­хі­дне». США від­по­ві­ли роз­ши­ре­н­ням спи­ску фі­зи­чних осіб і ком­па­ній, які під­па­да­ють під дію обме­жень, до чи­сла яких по­тра­пи­ли «до­чки» «Газ­про­му» і під­при­єм­ства, пов’яза­ні з «во­єн­кою». А го­лов­ний з пи­тань сан­кцій у Дер­жде­пі Де­ні­ел Фрід по­ві­до­мив, що Спо­лу­че­ні Шта­ти і Єв­ро­па ма­ють спіль­ний на­пра­цьо­ва­ний план на ви­па­док пов­но­мас­шта­бно­го втор­гне­н­ня Ро­сії в Укра­ї­ну, який пе­ред­ба­чає «опцію по­си­ле­н­ня сан­кцій».

По­ді­бна ре­а­кція, у свою чер­гу, мо­же ма­ти зво­ро­тний ефект. Якщо Пу­тін і ста­вив по­ча­тко­вою ме­тою «си­ло­вий шан­таж», то мо­же пе­ре­йти від по­гроз, що не по­ді­я­ли, до ціл­ком про­мо­ви­стих ді­янь. Тоб­то — до за­сто­су­ва­н­ня си­ли. «Щоб на За­хо­ді зро­зумі­ли, що він не жар­тує», — так оха­ра­кте­ри­зу­вав мо­жли­ві на­мі­ри лі­де­ра РФ один з іно­зем­них ди­пло­ма­тів. Сер­йо­зна вій­на не в ін­те­ре­сах «га­ран­та» «Мін­сько­го про­це­су» Мер­кель, чий рей­тинг упав до ре­кор­дно низь­кої по­зна­чки за остан­ні 5 ро­ків. За ін­фор­ма­ці­єю на­ших ні­ме­цьких ко­лег, фрау кан­цлер на­віть за­ду­ма­ла­ся (впер­ше за ба­га­то ро­ків) про мо­жли­ву від­мо­ву від пре­тен­зій на по­са­ду гла­ви уря­ду ФРН. За­го­стре­н­ня вій­ни на схо­ді да­ле­кої Укра­ї­ни не в ін­те­ре­сах і прав­ля­чої Де­мо­кра­ти­чної пар­тії США, що жи­ве на­пру­же­ним очі­ку­ва­н­ням чер­го­во­го вки­да­н­ня ком­про­ма­ту на Гіл­ла­рі Клін­тон, ні­би­то за­пла­но­ва­но­го Трам­пом у ве­ре­сні—жов­тні.

Під час са­мі­ту G20, який ві­дбу­де­ться в ки­тай­сько­му Ханч­жоу 4–5 ве­ре­сня, Пу­тін має на­мір по­спіл­ку­ва­тись і з Мер­кель, і з Оба­мою (зу­стріч не під­твер­дже­но, але за­пла­но­ва­но). Якщо роз­мо­ва не пі­де на лад, ри­зик, що на­сель­ник Крем­ля за­хо­че по­гра­ти м’яза­ми на пів­ні­чний за­хід від сво­їх кор­до­нів, по­си­ли­ться.

По-че­твер­те. Ве­ре­сень — зру­чний час для ве­де­н­ня бо­йо­вих дій. При­чи­ни опи­са­но без­ліч ра­зів, по­вто­рю­ва­ти не має сен­су. Звер­ну ува­гу на да­ти.

5 ве­ре­сня за­вер­шу­є­ться ро­бо­та са­мі­ту G20, за під­сум­ка­ми яко­го Пу­тін ма­ти­ме уяв­ле­н­ня про на­строї за­хі­дних лі­де­рів і мі­ру їхньої ком­про­мі­сно­сті. На 5–10 ве­ре­сня за­пла­но­ва­но актив­ну фа­зу на­вчань «Кав­каз 2016», яка пе­ред­ба­чає «від­пра­цю­ва­н­ня пра­кти­чних дій» ство­ре­но­го на пів­ден­но-за­хі­дно­му стра­те­гі­чно­му на­прям­ку удар­но­го між­ви­до­во­го об’єд­на­н­ня військ. Угру­по­ва­н­ня пе­ре­бу­ває в ста­ні під­ви­ще­ної бо­йо­вої го­тов­но­сті. Ду­же ви­гі­дний стан для пе­ре­хо­ду до бо­йо­вих дій. Крім то­го, в умо­вах на­вчань від­бу­ва­є­ться по­стій­на пе­ре­дис­ло­ка­ція військ і те­хні­ки, що ускла­днює ро­бо­ту роз­від­ки про­тив­ни­ка (в да­но­му ви­пад­ку на­шої), не до­зво­ля­ю­чи аб­со­лю­тно то­чно ви­зна­чи­ти мо­жли­вий на­пря­мок го­лов­но­го уда­ру.

По-п’яте. На­ші вій­ська, що пе­ре­бу­ва­ють на лі­нії роз­ме­жу­ва­н­ня, від­чу­ва­ють до­сить го­стрий ка­дро­вий го­лод. Не бо­ю­ся ви­да­ти вій­сько­вих та­єм­ниць — це се­крет По­лі­ши­не­ля, Ро­сії дав­но ві­до­мий. По­лі­ти­чне рі­ше­н­ня про ска­су­ва­н­ня мо­бі­лі­за­ції (про­ди­кто­ва­не пе­ред­усім тур­бо­тою про від­нов­ле­н­ня па­да­ю­чо­го рей­тин­гу вла­ди) по­ро­ди­ло про­бле­ми в си­сте­мі без­пе­ки — дем­бе­лі, зба­га­че­ні бо­йо­вим до­сві­дом, ідуть. При­зов­ни­ків у зо­ні АТО не ви­ко­ри­сто­ву­ють, а їх ре­аль­ною під­го­тов­кою не за­йма­ю­ться — не до них. «Кон­тракт» не ря­тує: в «кон­тра­чі» ма­со­во за­пи­су­ю­ться тіль­ки в ти­лу — гро­ші, по су­ті, ті са­мі, а ри­зи­ку не­має. Ре­зер­ви обме­же­ні, мо­жли­во­сті їх пе­ре­ки­да­н­ня — теж, Ро­сія зо­се­ре­джує вій­ська вздовж усьо­го кор­до­ну, сер­йо­зно ого­ля­ти жо­дне з угру­по­вань Ки­їв не на­смі­лю­є­ться.

Є й до­да­тко­ві об­ста­ви­ни: у вій­ська на­ре­шті, більш-менш ма­со­во, по­ча­ла над­хо­ди­ти «лен­длі­зів­ська» до­по­мо­га, лю­дей ви­сми­ку­ють з «пе­ре­д­ка», щоб на­вчи­ти пра­цю­ва­ти з дро­на­ми, ра­да­ра­ми, опти­кою. Йде­ться не про кри­ти­чну ма­су вій­сько­во­слу­жбов­ців, але в «чер­во­ній зо­ні» на ра­хун­ку ко­жна лю­ди­на. У мі­сцях, де об­стрі­ли й ДРГ — рід­кість, сту­пінь го­тов­но­сті вій­сько­вих ча­стин і під­роз­ді­лів ниж­чий від не­об­хі­дно­го.

До­бро­воль­чий рух по­ча­сти дис­кре­ди­то­ва­ний чи­слен­ни­ми скан­да­ла­ми, як ре­аль­ни­ми, так і ви­га­да­ни­ми. Рі­ше­н­ня про пе­ре­дис­ло­ка­цію «Азо­ва» з се­кто­ра «М» у тил (з мо­жли­вим подаль­шим «по­збав­ле­н­ням» йо­го бро­не­те­хні­ки і важ­ко­го озбро­є­н­ня, роз­о­се­ре­дже­н­ням і «роз­пи­ле­н­ням») — гли­бо­ко по­лі­ти­чне. В осно­ві яко­го, швид­ше за все, ле­жать фо­бії пре­зи­ден­та і ба­жа­н­ня Пе­тра Оле­ксі­йо­ви­ча по­сла­би­ти Ава­ко­ва. Хоч як би хто ста­вив­ся до «Азо­ва», ви­ве­де­н­ня боє­зда­тної ча­сти­ни з ра­йо­ну мо­жли­вих актив­них бо­йо­вих дій ви­гля­дає див­но. Усі ці об­ста­ви­ни Мо­скві ві­до­мі. На­вряд чи Пу­ті­ну по­трі­бна мас­шта­бна «дов­га» вій­на. Але обі­зна­ність із на­ши­ми про­бле­ма­ми спро­щує йо­го зав­да­н­ня і зав­да­н­ня під­ле­глих йо­му вій­сько­вих.

По-шо­сте. Ще раз про да­ти. СРСР і Ро­сія ча­сто «під­га­ду­ва­ли» свої вій­ни під пік пре­зи­дент­ських кам­па­ній у США (від втор­гне­н­ня в ЧССР у 68-му до п’яти­ден­ної вій­ни в Гру­зії). У цей мо­мент Бі­лий дім тра­ди­цій­но втри­му­є­ться від зай­во різ­ких ру­хів. І ще — ві­до­мо про ра­дян­сько­ім­пер­ський сен­ти­мент до дат. 8 ве­ре­сня — день ви­зво­ле­н­ня Дон­ба­су від на­цист­ських оку­пан­тів. Для скрі­пно-язи­чни­цької Мо­скви ціл­ком со­бі яскра­вий при­від для за­го­стре­н­ня, з Pr-по­гля­ду — май­же іде­аль­ний. Са­ме че­рез цю, за­га­лом ір­ра­ціо­наль­ну при­чи­ну, на­ші вій­сько­ві цей день вва­жа­ють най­більш по­тен­цій­но не­без­пе­чним. Хо­ча пиль­но­сті не втра­ча­ють від сер­пня.

По-сьо­ме, са­ме на осінь у Мо­скві про­гно­зу­ва­ли за­го­стре­н­ня не­вдо­во­ле­н­ня укра­їн­сько­го на­се­ле­н­ня під­ви­ще­н­ням та­ри­фів. По­сла­бле­н­ня вла­ди про­тив­ни­ка істо­тно по­лег­шує про­ве­де­н­ня во­єн­них опе­ра­цій. Дер­жа­ві, яка від­чу­ває про­бле­ми в ти­лу, важ­че три­ма­ти фронт.

По-во­сьме. І остан­нє. Пу­тін (і так вва­жа­ють ба­га­то по­лі­ти­ків, ві­тчи­зня­них і за­кор­дон­них, з яки­ми вда­ло­ся по­го­во­ри­ти) упев­не­ний, що час пра­цює на ньо­го. Що він у будь-який мо­мент мо­же зу­пи­ни­ти­ся, щоб не зав’язну­ти. І що він зда­тен впли­ва­ти на гро­мад­ську дум­ку. Він че­кає пе­ре­мо­ги Трам­па, але чо­мусь пе­ре­ко­на­ний, що змо­же до­мо­ви­ти­ся з Клін­тон, яку вва­жає більш «зро­зумі­лим і пра­гма­ти­чним по­лі­ти­ком».

Він ві­рить у ре­не­санс Сар­ко­зі і по­си­ле­н­ня Ле Пен у Фран­ції. Спо­ді­ва­є­ться на по­си­ле­н­ня «Аль­тер­на­ти­ви для Ні­меч­чи­ни» і при­хід Штайн­майє­ра на по­са­ду кан­цле­ра у ФРН. Який ви­йшов на ре­кор­дний рей­тинг по­пу­ляр­но­сті. Який до­міг­ся то­го, що чи не впер­ше за дов­гу істо­рію ре­спу­блі­ки офіс МЗС не узго­джує ба­га­то пи­тань з офі­сом кан­цле­ра. Який, схо­же, має під­трим­ку ні­ме­цьких бан­ків, за­ці­кав­ле­них у знят­ті сан­кцій.

Він за­до­во­ле­ний ро­бо­тою сво­їх аген­тів не тіль­ки в Гре­ції, Іспа­нії, Пор­ту­га­лії, Кі­прі. А й у су­сі­дніх з на­ми Угор­щи­ні і Сло­вач­чи­ні. І в «со­ю­зних» нам Поль­щі й Ла­твії.

Він пам’ятає про «ре­фе­рен­дум Рен­ці», для пе­ре­мо­ги в яко­му прем’єру Іта­лії по­трі­бна під­трим­ка про­ми­слов­ців, орі­єн­то­ва­них на зня­т­тя сан­кцій. Він май­же впев­не­ний в успі­ху «сво­го» До­до­на на ви­бо­рах пре­зи­ден­та Мол­до­ви. Він роз­ра­хо­вує на пе­ре­мо­гу «афі­лі­йо­ва­них» по­лі­тсил на май­бу­тніх ви­бо­рах в Ав­стрії і Гол­лан­дії. І не­без­під­став­но. Пі­сля «див­но­го» ре­фе­рен­ду­му в Ні­дер­лан­дах (який «під­ві­сив» ра­ти­фі­ка­цію до­го­во­ру про зо­ну віль­ної тор­гів­лі між ЄС і Укра­ї­ною) «на­ші гол­ланд­ські пар­тне­ри» ра­птом «за­го­во­ри­ли ро­сій­ською», ви­су­ва­ю­чи но­ві ви­мо­ги до уго­ди, які до бо­лю на­га­ду­ють умо­ви, що їх ра­ні­ше ви­су­ва­ла Мо­сква. Він зна­йо­мий зі змі­стом до­по­віді про за­ги­бель рей­су MH-17, який Ам­стер­дам має на­мір опри­лю­дни­ти на­при­кін­ці ве­ре­сня. І до­кла­дає не­об­хі­дних зу­силь, щоб текст цей був ви­хо­ло­ще­ний.

Пу­тін ре­а­лі­зує на пра­кти­ці все те, про що DT.UA по­пе­ре­джа­ло у про­е­кті «Ви­кра­де­н­ня Єв­ро­пи» рік то­му.

Пи­та­н­ня тіль­ки в то­му, че­ка­ти­ме він «на­ро­дже­н­ня» у 2017-му «но­вої», пу­ті­но­за­ле­жної Єв­ро­пи чи го­то­вий ри­зи­кну­ти ла­ма­ти чер­го­ві пра­ви­ла за­раз? «Гі­бри­дним» на­сту­пом на Ма­рі­у­поль або Ар­те­мівськ—кр­ама­торськ—слов’янськ? Чи від­кри­тим втор­гне­н­ням, ска­жі­мо, у Хер­сон­ську область?

І то­ді ви­ни­кає дру­ге за­пи­та­н­ня — чи є мас­шта­бна вій­на у ве­ре­сні не­ми­ну­чою? Ні. На­ве­де­ні ви­ще ар­гу­мен­ти — ли­ше не­об­хі­дність пе­ре­ко­на­ти тих, хто сум­ні­ва­є­ться в її мо­жли­во­сті. Мо­жли­во­сті, яка істо­тно під­ви­щи­ла­ся в остан­ні мі­ся­ці.

Не­ми­ну­чість вій­ни стри­му­є­ться на­сту­пни­ми фа­кто­ра­ми, на яких ми по­ча­сти зу­пи­ни­ли­ся.

По-пер­ше. «Сло­ня­ча гра­ці­о­зність» Крем­ля в Кри­му тро­хи охо­ло­ди­ла за­пал єв­ро­пей­ських «ми­ро­твор­ців». При­ро­дна жа­ді­бність по­сту­пи­ла­ся при­ро­дно­му стра­ху. Не­хай, на якийсь час. Але цей час мо­жна і по­трі­бно ви­ко­ри­ста­ти.

По-дру­ге. Оба­ма, який за­ли­шає по­са­ду, і Мер­кель, яка роз­мір­ко­вує (не­хай те­о­ре­ти­чно) про від­хід, пе­ре­бу­ва­ють у ща­сли­во­му (для нас) ста­ні, ко­ли за­ми­слю­є­шся про роль в істо­рії. По­зи­ція Мер­кель і но­ві сан­кції Бі­ло­го до­му до­зво­ля­ють ду­ма­ти, що ро­зу­мо­вий про­цес ру­ха­є­ться в по­трі­бно­му на­прям­ку. У лі­де­рів США і ФРН є рі­зні, не­об­хі­дні ар­гу­мен­ти для Пу­ті­на. От­же, є шанс на те, що під час за­пла­но­ва­них бе­сід з гла­вою РФ во­ни змо­жуть пе­ре­ко­на­ти йо­го пі­ти на обго­во­ре­н­ня укра­їн­ської «до­ро­жньої кар­ти». Сенс якої, по су­ті, в «роз­мі­ні» — ви­ко­на­н­ня Ро­сі­єю умов без­пе­ки в обмін на ви­ко­на­н­ня Укра­ї­ною по­лі­ти­чних умов. Ре­аль­ні — при­пи­не­н­ня во­гню, від­ве­де­н­ня озбро­єнь, ство­ре­н­ня «зон без­пе­ки» в обмін на ре­аль­ний роз­гляд пи­тань що­до ам­ні­стії, ви­бо­рів і ста­ту­су. Про­бле­ми це не зні­ме, але зні­ме на­пру­гу. Час пра­цю­ва­ти­ме на нас, а не на Пу­ті­на, вва­жа­ють на Бан­ко­вій.

По-тре­тє. Пи­та­н­ня про мо­жли­ву ре­аль­ну мас­шта­бну змі­ну сві­то­бу­до­ви з но­вою си­лою ви­кли­ка­ло за­не­по­ко­є­н­ня в ті­єї ча­сти­ни «ста­рих» за­хі­дних по­лі­ти­ків, які над­то спо­кій­но спо­гля­да­ли на «ви­кра­де­н­ня Єв­ро­пи» Мо­сквою. За­гро­за ре­аль­ної мас­шта­бної вій­ни зму­си­ла їх за­во­ру­ши­ти­ся. Пе­ре­оці­ню­ва­ти цей про­цес не вар­то, та й не­до­оці­ню­ва­ти — теж.

По-че­твер­те. Укра­їн­ська вла­да не при­ско­ри­ла про­це­су ре­а­лі­за­ції по­лі­ти­чної ча­сти­ни «мін­ських угод» на­віть пе­ред ре­аль­ною за­гро­зою во­єн­но­го за­го­стре­н­ня. Пу­тін про це знає. Від­по­від­ні за­ко­но­про­е­кти не вно­ся­ться, ро­бо­ти з де­пу­тат­ським кор­пу­сом не ве­де­ться, на по­сту­пки в Мін­ську укра­їн­ська де­ле­га­ція не йде. Пу­тін знає і те, що (як у 2014-му) мо­жна «про­гна­ти» за лі­че­ну кіль­кість го­дин по­трі­бний за­ко­но­про­ект. Але він ро­зу­міє і те, що на «мін­ські» за­ко­ни вла­да не пі­де на­віть з ін­стин­кту са­мо­збе­ре­же­н­ня — над­то ве­ли­кий по­дра­зник для су­спіль­ства і по­лі­ти­ку­му. Де­таль — дня­ми пре­зи­дент по­вер­нув на до­о­пра­цю­ва­н­ня за­кон про ам­ні­стію уча­сни­ків АТО. Го­лов­на при­чи­на — зов­ні­шня. По­ро­шен­ко дає Ро­сії і За­хо­ду си­гнал, що не го­то­вий ство­рю­ва­ти пре­це­дент. Він не ам­ні­стує «сво­їх», щоб не да­ва­ти при­від для ам­ні­стії «чу­жих».

Ло­каль­на вій­сько­ва опе­ра­ція Ро­сії в обмін на «по­трі­бні» за­ко­ни — одне. Мас­шта­бна вій­на — зов­сім ін­ше.

Це, по-п’яте. Обе­ре­жна, але во­ро­жа ре­а­кція ЄС і жорс­тка ре­а­кція Ва­шинг­то­на — на­тяк Пу­ті­ну. Якщо «пу­сти­ти­ся бе­ре­га», ре­жим спів­існу­ва­н­ня, який склав­ся, мо­же бу­ти сут­тє­во й різ­ко пе­ре­гля­ну­тий. Пу­тін по­ки що не ро­зу­міє, на­скіль­ки. А вій­на — це сер­йо­зно.

І це, по-шо­сте. Ло­каль­ні, зда­ва­ло­ся б, су­ти­чки в се­кто­рі «М», у Мар’їн­ці—кра­сно­го­рів­ці, на «Пром­ці» пе­ре­ко­на­ли в ефе­ктив­но­сті укра­їн­ської обо­ро­ни (на­віть в умо­вах ка­дро­во­го го­ло­ду і про­блем з озбро­є­н­ням), в істо­тно­му під­ви­щен­ні ква­лі­фі­ка­ції ко­ман­дно­го скла­ду. На­віть ма­лень­ка «пе­ре­мо­жна вій­на» ви­ма­гає біль­ших ре­сур­сів, ніж у 2014–2015 рр. Чи го­то­вий Пу­тін іти на по­ді­бні ри­зи­ки в умо­вах по­зна­че­но­го не­га­тив­но­го став­ле­н­ня За­хо­ду? Пи­та­н­ня. Ко­ро­тке ре­зю­ме Ве­ли­ка вій­на не є не­ми­ну­чою, але сьо­го­дні во­на ду­же мо­жли­ва. І до неї му­сить го­ту­ва­ти­ся ко­жен, згі­дно з від­по­від­аль­ні­стю, пов­но­ва­же­н­ня­ми і пе­ре­ко­на­н­ня­ми.

На­віть по­ча­ток «ве­ли­кої вій­ни» тут не озна­чає кра­ху. Нав­па­ки — він мо­же сти­му­лю­ва­ти там став­ле­н­ня до май­бу­тньо­го пе­ре­ді­лу сві­то­во­го по­ряд­ку.

Сунь Цзи вва­жав, що пе­ре­мо­жний ре­зуль­тат вій­ни ви­рі­шу­є­ться на­сту­пом. Не го­то­вий до на­сту­пу за­раз — го­туй­ся. Не хо­чеш вій­ни — шу­кай ва­рі­ант ми­ру. Свій, який не пе­ред­ба­чає «без­аль­тер­на­тив­но­сті» чи­ї­хось чу­жих про­по­зи­цій. Шу­ка­ю­чи ми­ру, го­туй­ся до вій­ни.

Пе­ре­бу­ва­ю­чи в ста­ні ни­ні­шньої «мля­вої» вій­ни, не мо­жна за­бу­ва­ти про зав­тра, про но­вий, агре­сив­ний до нас, світ. Про­ти­сто­я­ти яко­му мо­жна й по­трі­бно, якщо до цьо­го го­то­вий.

Мо­жна і по­трі­бно від­да­ти на­ле­жне окре­мим грав­цям, але хо­ті­ло­ся б, щоб Го­лов­ко­верх при­ді­ляв пи­та­н­ням без­пе­ки та обо­ро­но­зда­тно­сті стіль­ки ж ча­су й сил, скіль­ки при­ді­ляє по­шу­кам ре­це­пта пе­ре­о­бра­н­ня на дру­гий строк.

Мо­жна й по­трі­бно го­во­ри­ти про су­ми, кіль­кість, оди­ни­ці й ка­лі­бри. Але на­ша жит­тє­спро­мо­жність біль­ше за­ле­жить від то­го, скіль­ки лю­дей го­то­ві зро­би­ти все, щоб по­зба­ви­ти во­ро­га мо­жли­во­сті втом­ле­но мо­ви­ти — «мо­гла б ви­йти хо­ро­ша кра­ї­на…» Сер­гій Рахманін

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.