Бал­кан­ський не­у­спіх сло­ва­цько­го го­ло­ву­ва­н­ня в ЄС

Dzerkalo Tizhnya - - ТИТУЛЬНЫЙ ЛИСТ - Якуб ЛОГІНОВ

(Кра­ків) «Кра­щої на­го­ди про­де­мон­стру­ва­ти між­на­ро­дну ва­гу Бра­ти­сла­ви до­сі ще ні­ко­ли не бу­ло, а на­сту­пна з’яви­ться не ско­рі­ше ніж пі­сля 2030 р.», — так про сло­ва­цьке го­ло­ву­ва­н­ня в Єв­ро­со­ю­зі го­во­рять там­те­шні ди­пло­ма­ти й ана­лі­ти­ки.

Хо­ча пі­сля на­бра­н­ня чин­но­сті Лі­са­бон­ською уго­дою роль го­ло­ву­ю­чої кра­ї­ни зна­чно змен­ши­ла­ся, Сло­вач­чи­на пі­ді­йшла до цьо­го зав­да­н­ня ду­же сер­йо­зно. Утім, уже сьо­го­дні ві­до­мо, що їй не вда­сться ви­ко­ри­ста­ти го­ло­ву­ва­н­ня в ЄС для здій­сне­н­ня сво­го тра­ди­цій­но­го зов­ні­шньо­по­лі­ти­чно­го прі­о­ри­те­ту, яким є ін­те­гра­ція за­хі­дно­бал­кан­ських дер­жав з Єв­ро­пою. Сло­ва­ки му­сять на­то­мість зо­се­ре­ди­ти­ся на га­сін­ні по­жеж на кон­ти­нен­ті, зокре­ма за­йма­ти­ся Brexit та ім­мі­грант­ською кри­зою. Ма­ла ве­ли­ка кра­ї­на Сло­вач­чи­на пі­сля про­го­ло­ше­н­ня 1993 ро­ку не­за­ле­жно­сті про­йшла не­лег­кий шлях. Ли­ше 1998-го Бра­ти­сла­ва одно­зна­чно обра­ла курс на єв­ро­ін­те­гра­цію та ре­фор­ми.

Спо­ча­тку най­ва­жли­ві­шою ме­тою сло­ва­цької за­кор­дон­ної по­лі­ти­ки бу­ло утвер­ди­тись як не­за­ле­жна дер­жа­ва й успі­шно прой­ти про­цес ін­те­гра­ції з єв­ро­а­тлан­ти­чни­ми стру­кту­ра­ми. Всі ці стра­те­гі­чні зав­да­н­ня сло­ва­кам уже вда­ло­ся здій­сни­ти. 2004 ро­ку во­ни всту­пи­ли до НАТО і ЄС, 2007-го — до Шен­ген­ської зо­ни, а 2009-го — до єв­ро­зо­ни. От­же, у по­лі­ти­чної та ін­те­ле­кту­аль­ної елі­ти ви­ни­кло ло­гі­чне за­пи­та­н­ня: яки­ми те­пер ма­ють бу­ти на­ші зов­ні­шньо­по­лі­ти­чні стра­те­гі­чні ці­лі, на чо­му бу­ду­ва­ти за­галь­но­на­ціо­наль­ний кон­сен­сус у між­на­ро­дній по­лі­ти­ці?

Пі­сля успі­шної єв­ро­ін­те­гра­ції від­бу­ла­ся змі­на ро­лей: ра­ні­ше Сло­вач­чи­на по­тре­бу­ва­ла до­по­мо­ги, а те­пер — во­на до­по­ма­гає ін­шим у транс­фор­ма­ції та єв­ро­ін­те­гра­ції. На­сам­пе­ред — за­хі­дно­бал­кан­ським дер­жа­вам. Це для Бра­ти­сла­ви аб­со­лю­тний прі­о­ри­тет. І тіль­ки на дру­го­му мі­сці Схі­дне пар­тнер­ство, тоб­то до­по­мо­га в єв­ро­ін­те­гра­ції та про­ве­ден­ні ре­форм Укра­ї­ні, Мол­до­ві і Гру­зії, а та­кож де­мо­кра­ти­за­ція і роз­ви­ток гро­ма­дян­сько­го су­спіль­ства у Бі­ло­ру­сі.

Фор­му­ю­чи осно­ви сво­єї зов­ні­шньо­по­лі­ти­чної стра­те­гії, сло­ва­ки ви­хо­ди­ли з ціл­ком слу­шно­го ви­снов­ку, що Сло­вач­чи­на — це ма­ла кра­ї­на, яка не змо­же рів­ня­ти­ся з ве­ли­ки­ми чи на­віть се­ре­дні­ми єв­ро­пей­ськи­ми грав­ця­ми. Та­ки­ми, на­при­клад, як Поль­ща чи Шве­ція. І для то­го щоб бу­ти успі­шною, по­вин­на обра­ти кіль­ка зов­ні­шньо­по­лі­ти­чних тем, у яких бу­де аб­со­лю­тно най­кра­щою. Щоб у за­хі­дних пар­тне­рів і со­ю­зни­ків скла­ло­ся вра­же­н­ня, що у ви­рі­шен­ні пев­них пи­тань без Бра­ти­сла­ви ні­як не обі­йти­ся.

От­же, го­лов­ний прин­цип, на який спи­ра­є­ться сло­ва­цька за­кор­дон­на по­лі­ти­ка, — за­мість за­йма­ти­ся всім по­тро­ху, але не­які­сно, кра­ще бу­ти про­фе­сіо­на­лом у кіль­кох пи­та­н­нях. При­клад — зга­да­ний уже Бал­кан­ський пів­острів, де сло­ва­цькі ди­пло­ма­ти мо­жуть по­хва­ли­ти­ся ба­га­тьма успі­ха­ми. Що ж до НАТО, то тут сло­ва­цькою «спе­ці­аль­ні­стю» є хі­мі­чні вій­ська. Та­кож сло­ва­ки при­ді­ля­ють ве­ли­ку ува­гу гу­ма­ні­тар­ній до­по­мо­зі, ре­а­лі­зу­ють ду­же ці­ка­ві про­е­кти у де­яких кра­ї­нах Афри­ки та Близь­ко­го Схо­ду. Бо­снія і Сер­бія ва­жли­ві­ші, ніж Укра­ї­на Сло­вач­чи­на ме­жує з Укра­ї­ною, а від со­ці­аль­но-еко­но­мі­чної си­ту­а­ції укра­їн­сько­го За­кар­па­т­тя опо­се­ред­ко­ва­но за­ле­жить еко­но­мі­чна си­ту­а­ція Схі­дної Сло­вач­чи­ни, яка ду­же ви­гра­ла б від по­тен­цій­но­го член­ства Укра­ї­ни в ЄС. На­сам­пе­ред, зем­лі на схід від Ко­ши­це пе­ре­ста­ли б спри­йма­ти­ся як «кі­нець сві­ту», а близь­кість від­но­сно ве­ли­ко­го мі­ста Ужго­ро­да, у ра­зі зня­т­тя при­кор­дон­них бар’єрів, по­зи­тив­но впли­ва­ла б на де­пре­сив­ні сло­ва­цькі се­ла й мі­сте­чка в ра­йо­ні Ми­хай­лів­ців і Вель­ких Ка­пу­ша­нів.

По­при це, не Укра­ї­на, а бал­кан­ські кра­ї­ни є пер­ши­ми у спи­ску тра­ди­цій­них сло­ва­цьких прі­о­ри­те­тів, не ра­ху­ю­чи та­ких пи­тань, як ста­біль­ність са­мої єв­ро­зо­ни і ЄС. Чо­му?

Одні­єю з при­чин є те, що роль най­кра­що­го екс­пер­та у схі­дних пи­та­н­нях «при­вла­сни­ла» со­бі Поль­ща. І Бра­ти­сла­ві важ­ко кон­ку­ру­ва­ти з Вар­ша­вою. А тим ча­сом сло­ва­цька до­по­мо­га Укра­ї­ні не­рід­ко є на­ба­га­то про­фе­сіо­наль­ні­шою і біль­шою за об­ся­гом, ніж поль­ська. Однак про це ма­ло хто в Укра­ї­ні має шанс ді­зна­ти­ся, оскіль­ки укра­їн­ські ЗМІ за­зви­чай Сло­вач­чи­ною не ці­кав­ля­ться.

На­при­клад, усі го­во­рять про те, що ра­дни­ком укра­їн­ської вла­ди став Ле­шек Баль­це­ро­вич, і на­ба­га­то мен­ше зга­ду­ють про сло­ва­цько­го ре­фор­ма­то­ра Іва­на Мі­кло­ша, який ви­сту­пає в цій са­мій ро­лі. А са­ме до­свід ре­форм Мі­кло­ша в1998–2006 рр. біль­ше під­хо­дить як зра­зок для ре­а­лі­за­ції в укра­їн­ських умо­вах, ніж поль­ська ре­фор­ма дав­ніх 1989–1991 рр.

Ще одні­єю при­чи­ною є те, що сло­ва­цько-укра­їн­ські від­но­си­ни — аси­ме­три­чні, бо Сло­вач­чи­на з 5,5 млн на­се­ле­н­ня має те­ри­то­рію двох-трьох укра­їн­ських обла­стей. Сло­ва­цькі ди­пло­ма­ти кон­ста­ту­ють, що во­ни не про­ти актив­ні­ше спів­пра­цю­ва­ти з Укра­ї­ною, однак Ки­їв ди­ви­ться на Бра­ти­сла­ву як на не ду­же ва­жли­во­го пар­тне­ра, ча­сом ігно­рує йо­го і по­во­ди­ться не­ко­ре­ктно.

При­клад — зво­лі­ка­н­ня укра­їн­ської сто­ро­ни зі змі­ною укра­ї­но-сло­ва­цької уго­ди про по­ря­док пе­ре­ти­ну кор­до­ну, яка умо­жли­ви­ла б від­нов­ле­н­ня пі­шо­хі­дно­го ру­ху в пун­кті про­пу­ску в Ужго­ро­ді. Сло­вач­чи­на вла­сним ко­штом по­бу­ду­ва­ла там су­ча­сний тер­мі­нал для про­пу­ску пі­шо­хо­дів і ве­ло­си­пе­ди­стів, який уже дру­гий рік не мо­жуть від­кри­ти. При­чи­на — са­бо­таж укра­їн­сько­го МЗС.

Та­кі ін­ци­ден­ти, зві­сно, не за­охо­чу­ють сло­ва­ків до ті­сні­шої спів­пра­ці з Укра­ї­ною, яка по­во­ди­ться так, на­че їй не по­трі­бна під­трим­ка Бра­ти­сла­ви.

Зов­сім ін­ша си­ту­а­ція з бал­кан­ськи­ми пар­тне­ра­ми. Сло­вач­чи­на — та­ких са­мих роз­мі­рів, як пе­ре­сі­чна кра­ї­на ко­ли­шньої Юго­сла­вії або Ал­ба­нія, від­так Бра­ти­сла­ва чу­до­во під­хо­дить до ро­лі по­се­ре­дни­ка, бо для всіх оче­ви­дно, що ма­ю­чи не­ве­ли­ку те­ри­то­рію во­на ні­ко­му не за­шко­дить і до то­го ж не має ім­пер­ських ам­бі­цій.

По­ро­зу­мін­ню спри­яє й по­ді­бність мен­та­лі­те­ту сло­ва­ків і, ска­жі­мо, сер­бів чи хор­ва­тів. Сло­ва­цькі ди­пло­ма­ти ду­же до­бре по­чу­ва­ю­ться у бал­кан­ських ре­а­лі­ях, чу­до­во їх ро­зу­мі­ють. До ре­чі, на­віть мо­ви на­стіль­ки близь­кі, що сло­ва­ки без про­блем по­ро­зу­мі­ю­ться із сер­ба­ми, хор­ва­та­ми і чор­но­гор­ця­ми, роз­мов­ля­ю­чи ко­жен сво­єю мо­вою (а ось для по­ля­ків це вже тро­хи скла­дні­ше). Тра­ди­цій­ні зв’яз­ки Сло­вач­чи­ни із цим ре­гіо­ном ´рун­ту­ю­ться і на спіль­ній істо­рії: сло­ва­ки, сер­би і хо­рва­ти ці­лі сто­лі­т­тя жи­ли в одній дер­жа­ві, під ав­стро­у­гор­ським па­ну­ва­н­ням, звід­ти й спіль­ний куль­тур­ний код.

Ще один ню­анс — на пів­но­чі Сер­бії жи­ве чи­слен­на сло­ва­цька ді­а­спо­ра, на­то­мість у ра­йо­ні Бра­ти­сла­ви є тра­ди­цій­ні хор­ват­ські по­се­ле­н­ня, що та­кож спри­яє куль­тур­но­му обмі­ну. І, на­ре­шті, вар­то зга­да­ти, що кра­ї­ни ко­ли­шньої Юго­сла­вії — це тра­ди­цій­не мі­сце лі­тньо­го від­по­чин­ку сло­ва­ків. З Бра­ти­сла­ви до адрі­а­ти­чних ку­рор­тів — усьо­го п’ять го­дин їзди ма­ши­ною, то­му сло­ва­ки по­чу­ва­ю­ться на адрі­а­ти­чно­му узбе­реж­жі Хор­ва­тії або Чор­но­го­рії як у се­бе вдо­ма.

То­му й не ди­вує, що Бра­ти­сла­ва обра­ла са­ме бал­кан­ські кра­ї­ни як одну зі сво­їх зов­ні­шньо­по­лі­ти­чних «спе­ці­аль­но­стей». Тим па­че що сло­ва­цькі ди­пло­ма­ти мо­жуть тут по­хва­ли­ти­ся ба­га­тьма успі­ха­ми. При­клад — ді­яль­ність ни­ні­шньо­го мі­ні­стра за­кор­дон­них справ Ми­ро­сла­ва Лай­ча­ка, який у 2007—2009 рр. був ви­со­ким пред­став­ни­ком ООН у Бо­снії і Гер­це­го­ви­ні.

Тра­ди­цій­ні ці­лі сло­ва­цької ди­пло­ма­тії — це під­трим­ка про­це­су єв­ро­ін­те­гра­ції бал­кан­ських кра­їн та ста­бі­лі­за­ція «про­блем­них дер­жав», та­ких як Бо­снія і Ко­со­во (не­за­ле­жно­сті яко­го, до ре­чі, Сло­вач­чи­на не ви­знає). У ми­ну­ло­му Бра­ти­сла­ва успі­шно під­три­му­ва­ла про­цес на­бу­т­тя член­ства Хор­ва­тії в ЄС і за­про­ва­дже­н­ня без­ві­зо­во­го ре­жи­му з кра­ї­на­ми цьо­го ре­гіо­ну. Ни­ні ме­та но­мер один — під­трим­ка пе­ре­го­вор­но­го про­це­су Сер­бії і Чор­но­го­рії з Єв­ро­со­ю­зом.

Втім, з огля­ду на скла­дну си­ту­а­цію в Єв­ро­пі ці ці­лі по­ки що не­ре­аль­ні і ма­ють ві­ді­йти на за­дній план. Про член­ство Сер­бії і Чор­но­го­рії в ЄС ні­хто ни­ні не ду­має, оскіль­ки є акту­аль­ні­ші про­бле­ми. А це по­га­на си­ту­а­ція з по­зи­ції Ки­є­ва, бо в Єв­ро­пі утвер­ди­ли­ся в то­му, що про мо­жли­ве по­ши­ре­н­ня ЄС на Схід (прийня­т­тя Укра­ї­ни, Мол­до­ви і Гру­зії) мо­жна бу­де го­во­ри­ти тіль­ки пі­сля то­го, як ЄС прийме в свої чле­ни біль­шість бал­кан­ських кра­їн (пе­ред­усім Сер­бію). Го­ло­ву­ва­н­ня в ті­ні кри­зи Сло­ва­цьким ди­пло­ма­там на­віть не сни­ло­ся, що Бра­ти­сла­ві до­ве­де­ться го­ло­ву­ва­ти в ЄС у та­кий скла­дний час, ма­ю­чи на до­да­чу по­лі­ти­чну кри­зу в се­бе вдо­ма, де від­бу­ва­ю­ться ма­со­ві про­те­сти з ви­мо­гою від­став­ки ві­це-прем’єра, ше­фа МВС Ро­бер­та Ка­ли­ня­ка. І го­лов­ною про­бле­мою є на­віть не ім­мі­грант­ська кри­за, до якої Бра­ти­сла­ва вже якось під­го­ту­ва­ла­ся. (Хо­ча ра­зом із Бу­да­пе­штом і Вар­ша­вою про­су­ває по­зи­цію, яка геть про­ти­ле­жна по­зи­ції Бер­лі­на. А це са­мо со­бою є про­бле­мою, бо, по­при ан­ти­за­хі­дну ри­то­ри­ку Ро­бер­та Фі­ца (для вну­трі­шньо­го вжи­тку), Сло­вач­чи­на го­ло­сує і ухва­лює рі­ше­н­ня в ЄС пе­ре­ва­жно так, як це про­по­нує Ан­ге­ла Мер­кель.)

При­чи­на про­ста — еко­но­мі­ка. Сло­вач­чи­на як кра­ї­на єв­ро­зо­ни ті­сно пов’яза­на еко­но­мі­чно з Ні­меч­чи­ною і Ав­стрі­єю, і її ста­біль­ність і до­бро­бут пря­мо за­ле­жать від ста­ну справ у Бер­лі­ні й Ві­дні. То­му не­ви­пад­ко­во сло­ва­цький уряд як най­біль­шу по­тен­цій­ну за­гро­зу для сво­єї кра­ї­ни ви­знав мо­жли­вий роз­пад Шен­ген­ської зо­ни і зо­ни єв­ро: це мо­гло би ма­ти для сло­ва­цької еко­но­мі­ки ка­та­стро­фі­чні на­слід­ки.

А са­ме та­кий ри­зик Єв­ро­па ни­ні має пе­ре­бо­рю­ва­ти. За ти­ждень пе­ред по­ча­тком сло­ва­цько­го го­ло­ву­ва­н­ня від­був­ся ре­фе­рен­дум про ви­хід Ве­ли­кої Бри­та­нії з Єв­ро­со­ю­зу, з ре­зуль­та­том, яко­го сло­ва­цькі ди­пло­ма­ти не очі­ку­ва­ли.

Чи впо­ра­є­ться Сло­вач­чи­на з не­лег­ким зав­да­н­ням і чи змо­же гі­дно про­ве­сти ЄС че­рез це не­лег­ке пів­річ­чя? Одне мо­жна ска­за­ти то­чно: про жо­дні бал­кан­ські кра­ї­ни, роз­ши­ре­н­ня ЄС на Сер­бію і Чор­но­го­рію або Схі­дне пар­тнер­ство під час цьо­го го­ло­ву­ва­н­ня не йти­ме­ться. Хо­ча сло­ва­ки не опу­ска­ють рук і впи­са­ли ці пи­та­н­ня в офі­цій­ну про­гра­му сво­го го­ло­ву­ва­н­ня.

А що ж із прийня­т­тям Ру­му­нії, Бол­га­рії і Хор­ва­тії до Шен­ген­ської зо­ни, яке Бра­ти­сла­ва зав­жди під­три­му­ва­ла? В умо­вах, ко­ли йде­ться про кон­троль кор­до­нів, во­но на­стіль­ки не­ре­аль­не, що про це ні­хто не зга­дує на­віть як про те­о­ре­ти­чну мо­жли­вість.

В та­ких умо­вах ве­ли­ким успі­хом для Бра­ти­сла­ви бу­де вже те, якщо її го­ло­ву­ва­н­ня прой­де без яки­хось скан­да­лів і ля­пів — про­сто мо­де­ру­ва­н­ня дис­ку­сії, без яки­хось біль­ших ам­бі­цій. До ре­чі, са­ме та­кий ви­гляд має офі­цій­ний до­ку­мент із ці­ля­ми сло­ва­цько­го го­ло­ву­ва­н­ня: у ньо­му тіль­ки за­галь­ні фра­зи про за­мо­жну й ста­біль­ну Єв­ро­пу, гу­ма­ні­тар­ну до­по­мо­гу Близь­ко­му Схо­ду, змі­цне­н­ня ста­біль­но­сті в ре­гіо­ні, під­трим­ку еко­но­мі­чно­го зро­ста­н­ня, ви­тво­ре­н­ня «п’ятої єв­ро­пей­ської сво­бо­ди — віль­но­го обмі­ну да­них» і роз­ви­ток ін­фор­ма­ти­за­ції. Сло­вом, хо­че­мо бу­ти гар­ни­ми, мо­ло­ди­ми й за­мо­жни­ми. Хто про­ти?

Та­кий мі­ні­ма­ліст­ський ва­рі­ант — прой­ти го­ло­ву­ва­н­ня спо­кій­но і без скан­да­лів, але й без осо­бли­вих успі­хів — ще на­при­кін­ці черв­ня зда­вав­ся ціл­ком ре­аль­ним. Го­лов­не, щоб до гру­дня не роз­пав­ся уряд, як це ста­ло­ся під час че­сько­го го­ло­ву­ва­н­ня в 2009 р., ко­ли упав уряд Мі­ре­ка То­по­ла­не­ка. Сло­ва­ки ще не­дав­но з цьо­го смі­я­ли­ся і ка­за­ли, що та­ко­го ля­па не допу­стять, бо хо­чуть до­стой­но по­ка­за­ти свої зов­ні­шньо­по­лі­ти­чні мо­жли­во­сті під час го­ло­ву­ва­н­ня. Адже кра­щої на­го­ди не бу­де.

Са­ме то­му пі­сля бе­ре­зне­вих пар­ла­мент­ських ви­бо­рів, які не ви­яви­ли пе­ре­мож­ців, на­ші су­сі­ди та­ки ство­ри­ли ши­ро­ку ко­а­лі­цію з уча­стю дав­ніх во­ро­гів, про яку в «нор­маль­ні ча­си» ні­ко­му й не сни­ло­ся. Не до­по­мо­гло. Не­о­чі­ку­ва­но під кі­нець черв­ня ви­бу­хну­ли дав­ні ко­ру­пцій­ні скан­да­ли з уча­стю двох най­впли­во­ві­ших осіб у дер­жа­ві — прем’єра Ро­бер­та Фі­ца та йо­го пра­вої ру­ки, ві­це-прем’єра Ро­бер­та Ка­ли­ня­ка. Опо­зи­ція до­ма­га­є­ться їх від­став­ки, в кра­ї­ні три­ва­ють ву­ли­чні про­те­сти, які, про­те, влі­тку тро­хи пі­шли на спад.

Чим це все за­кін­чи­ться? Важ­ко про­гно­зу­ва­ти. Та одне мо­жна ска­за­ти на­пев­но: у най­біль­шо­му про­гра­ші в цій си­ту­а­ції бал­кан­ські кра­ї­ни, які втра­ти­ли уні­каль­ний шанс зру­ши­ти з мер­твої то­чки про­цес єв­ро­ін­те­гра­ції. А ще про­грав Ки­їв. Бо якщо вже на­віть про член­ство в ЄС Сер­бії не йде­ться, то що ка­за­ти про Укра­ї­ну, яка сто­їть у чер­зі до ЄС за кра­ї­на­ми ко­ли­шньої Юго­сла­вії. І не має мо­жли­во­сті їх на цьо­му шля­ху обі­йти.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.