Грив­ня не вин­на!

Dzerkalo Tizhnya - - ТИТУЛЬНЫЙ ЛИСТ - Пав­ло ГАЙДУЦЬКИЙ,

15 ве­ре­сня 2016 р. ви­пов­ню­є­ться 20 ро­ків із дня впро­ва­дже­н­ня одні­єї з клю­чо­вих ре­форм за ро­ки не­за­ле­жно­сті Укра­ї­ни — по­вер­не­н­ня до жи­т­тя на­ціо­наль­ної ва­лю­ти грив­ні. У рі­зні істо­ри­чні пе­рі­о­ди грив­ня за­зна­ва­ла за­бу­т­тя і від­ро­дже­н­ня, ре­валь­ва­ції та де­валь­ва­ції. І на­віть у но­ві­тній істо­рії та в на­ші дні во­на пе­ре­жи­ла чи­ма­лі по­тря­сі­н­ня, сти­ка­ю­чись із про­бле­ма­ми та не­пев­ні­стю пер­спе­кти­ви. Та чи вин­на в цьо­му са­ма грив­ня?

За­про­ва­дже­н­ня на­ціо­наль­ної гро­шо­вої оди­ни­ці від са­мо­го по­ча­тку роз­гля­да­лось як утвер­дже­н­ня одно­го з атри­бу­тів дер­жав­но­сті. Але гро­шо­ву ре­фор­му не мо­жна бу­ло зво­ди­ти ли­ше до цьо­го: во­на бу­ла по­трі­бна як ін­стру­мент мо­ти­ва­ції пе­ре­бу­до­ви на рин­ко­ві за­са­ди еко­но­мі­ки і на­сам­пе­ред си­сте­ми гро­шо­вих від­но­син. Цю по­зи­цію бу­ло за­фі­ксо­ва­но ще влі­тку 1990 р. у «Де­кла­ра­ції про дер­жав­ний су­ве­ре­ні­тет Укра­ї­ни», а та­кож у За­ко­ні Укра­ї­ни «Про еко­но­мі­чну са­мо­стій­ність».

Однак ре­а­лі­зу­ва­ти та­ку мо­дель ре­фор­ми вда­ло­ся не одра­зу. Усе, на що вла­да спро­мо­гла­ся на стар­ті ре­фор­ми, це за­про­ва­дже­н­ня в го­тів­ко­вий обіг із сі­чня 1992 р. ку­по­но­кар­бо­ван­ця. Це був ви­прав­да­ний, але по­ло­вин­ча­стий крок, бо це не за­без­пе­чу­ва­ло ви­хо­ду Укра­ї­ни із ру­бле­вої зо­ни. Бе­зго­тів­ко­вий обіг і на­да­лі об­слу­го­ву­вав­ся ру­бле­вою ма­сою. В ре­зуль­та­ті ви­ни­кла вкрай вра­зли­ва си­сте­ма, ко­ли го­тів­ко­вий і бе­зго­тів­ко­вий обі­ги бу­ли ме­ха­ні­чно ро­зір­ва­ні, оскіль­ки об­слу­го­ву­ва­ли­ся рі­зни­ми гро­шо­ви­ми оди­ни­ця­ми, по­лі­ти­ку яких ви­зна­ча­ли уря­ди і цен­тро­бан­ки рі­зних кра­їн. Уна­слі­док цьо­го з’яви­ла­ся чу­до­ва мо­жли­вість для фі­нан­со­вих зло­вжи­вань і спе­ку­ля­цій. Цю спо­тво­ре­ну си­ту­а­цію ви­ко­ри­сто­ву­ва­ла на свою ко­ристь Ро­сія, яка кон­тро­лю­ва­ла між­дер­жав­ні пла­те­жі Укра­ї­ни і ру­бле­ву зо­ну за­га­лом. Це зро­би­ло укра­їн­ську еко­но­мі­ку над­зви­чай­но вра­зли­вою від ро­сій­ської по­лі­ти­ки. І ли­ше у ли­сто­па­ді 1992 р. за на­по­ля­га­н­ням прем’єр-мі­ні­стра Л.ку­чми ку­по­но­кар­бо­ва­нець бу­ло впро­ва­дже­но у сфе­ру без­го­тів­ко­во­го обі­гу.

Так за­вер­шив­ся пер­ший етап гро­шо­вої ре­фор­ми. Але зро­бле­но це бу­ло над­то пі­зно. Ре­аль­ні еко­но­мі­чні втра­ти, яких за­зна­ла від цьо­го Укра­ї­на, важ­ко під­ра­ху­ва­ти. Де­які фа­хів­ці вва­жа­ють, що во­ни пе­ре­ви­щи­ли ВВП кра­ї­ни. Ро­сія ви­су­ну­ла про­ти Укра­ї­ни до­сить сум­нів­ний по­зов що­до дер­жбор­гу на су­му 2,5 млрд дол., який офі­цій­ний Ки­їв був зму­ше­ний ви­зна­ти, оскіль­ки НБУ не кон­тро­лю­вав між­дер­жав­них роз­ра­хун­ків. Ні­хто не знає та­кож, скіль­ки за той час укра­їн­сько­го ка­пі­та­лу вте­кло в Ро­сію. Во­дно­час Ки­їв ні­чо­го не отри­мав від Мо­скви з на­ле­жної йо­му ча­сти­ни зо­ло­то­ва­лю­тно­го за­па­су СРСР, а це близь­ко 200–250 т зо­ло­та. Ро­сі­єю та­кож бу­ли мо­бі­лі­зо­ва­ні всі гро­шо­ві вкла­ди укра­їн­сько­го на­се­ле­н­ня на ра­хун­ках Оща­дбан­ку СРСР на су­му близь­ко 150 млрд дол.

Галь­му­ва­н­ня гро­шо­вої ре­фор­ми бу­ло зу­мов­ле­но зна­чною кіль­кі­стю її про­тив­ни­ків, у то­му чи­слі у ви­щих еше­ло­нах вла­ди. Во­ни сві­до­мо чи не­сві­до­мо вва­жа­ли, що спа­сі­н­ня Укра­ї­ни — в ру­бле­вій зо­ні. Зви­чай­но, Ро­сія теж про­ти­ді­я­ла гро­шо­вій ре­фор­мі в на­шій кра­ї­ні. На­віть ке­рів­ни­цтво МВФ на­ма­га­ло­ся пе­ре­ко­на­ти офі­цій­ний Ки­їв не ви­хо­ди­ти з ру­бле­вої зо­ни. В ре­зуль­та­ті ми остан­ні­ми се­ред пост­ра­дян­ських кра­їн за­про­ва­ди­ли на­ціо­наль­ну гро­шо­ву оди­ни­цю (грив­ню).

Зу­мов­ле­на роз­па­дом СРСР гли­бо­ка фі­нан­со­ва кри­за в Ро­сії ста­ла де­то­на­то­ром еко­но­мі­чної де­пре­сії, яка охо­пи­ла всі кра­ї­ни СНД і най­біль­ше вда­ри­ла по на­шій кра­ї­ні. До­сить на­га­да­ти, що у 1990 р. Укра­ї­на бу­ла одні­єю з не­ба­га­тьох ре­спу­блік, яка ма­ла до­да­тне саль­до дер­жав­но­го бю­дже­ту. За свід­че­н­ням про­фе­со­ра А.галь­чин­сько­го, на кі­нець 1991-го де­фі­цит бю­дже­ту Ро­сії ся­гнув май­же 20% ВВП. Для йо­го по­до­ла­н­ня Мо­сква вда­ла­ся до по­лі­ти­ки ці­но­вої лі­бе­ра­лі­за­ції та пе­ре­кла­де­н­ня ча­сти­ни сво­їх фі­нан­со­вих про­блем на кра­ї­ни СНД. І це ро­би­ло­ся до­сить про­сто. Ін­фля­цій­ні про­це­си кра­ї­ни, яка кон­тро­лю­ва­ла гро­шо­вий обіг, лег­ко по­кри­ва­ли­ся за ра­ху­нок пар­тне­рів по ру­бле­вій зо­ні і пе­ре­но­си­ли­ся на них. Так, у 1992 р. ці­ни на енер­го­но­сії в Ро­сії по­рів­ня­но з 1990-м зро­сли більш як у 100 ра­зів. Усе це че­рез ру­бле­ву зо­ну пе­ре­йшло до нас, до то­го ж з муль­ти­плі­ка­тив­ним ефе­ктом.

Укра­ї­на то­ді пе­ре­бу­ва­ла у по­двій­ній за­ле­жно­сті від Ро­сії: по по­став­ках енер­го­но­сі­їв, ці­ни на які по­стій­но зро­ста­ли, та по без­го­тів­ко­вих пла­те­жах у ру­бле­вій зо­ні з по­стій­ною де­валь­ва­ці­єю ру­бля. До ре­чі, кра­ї­ни Бал­тії, які рі­шу­че ви­йшли з ру­бле­вої зо­ни, за­хи­сти­ли свої «фі­нан­со­ві кор­до­ни» і не за­зна­ли та­ких втрат, як Укра­ї­на. Про на­слід­ки та­кої екс­пан­сії Ро­сії на наш вну­трі­шній ри­нок пе­ре­кон­ли­во свід­чать ста­ти­сти­чні да­ні. Так, у 1991– 1995 рр. на­ші се­ре­дньо­рі­чна ін­фля­ція та де­валь­ва­ція бу­ли втри­чі ви­щи­ми, ніж у ро­сі­ян. Тіль­ки ко­ли в Укра­ї­ні бу­ло за­про­ва­дже­но грив­ню і пе­ре­кри­то «фі­нан­со­ві кор­до­ни» з Ро­сі­єю, си­ту­а­ція ра­ди­каль­но змі­ни­ла­ся (рис. 1).

Пі­сля обра­н­ня у ли­пні 1994 р. пре­зи­ден­том Укра­ї­ни Л.ку­чми гро­шо­ву ре­фор­му бу­ло зна­чно акти­ві­зо­ва­но. Вже у жов­тні 1994-го був ви­да­ний указ про ство­ре­н­ня Дер­жав­ної ко­мі­сії з про­ве­де­н­ня гро­шо­вої ре­фор­ми, го­ло­вою якої був при­зна­че­ний прем’єр-мі­ністр Є.мар­чук, а за­сту­пни­ком — го­ло­ва НБУ В.ющен­ко. У ли­пні 1995-го пре­зи­дент­ським роз­по­ря­дже­н­ням бу­ло ство­ре­но ро­бо­чу гру­пу з під­го­тов­ки ре­фор­ми, яку очо­лив про­фе­сор А.галь­чин­ський. Гру­па під­го­ту­ва­ла все не­об­хі­дне до про­ве­де­н­ня ре­фор­ми у жов­тні 1995 р. Однак ке­рів­ни­цтво уря­ду та НБУ зайня­ло ви­чі­ку­валь­ну по­зи­цію. До ре­чі, на той час уже всі пост­ра­дян­ські кра­ї­ни за­про­ва­ди­ли на­ціо­наль­ні ва­лю­ти, хоч пе­ред цим кро­ком еко­но­мі­чна чи ін­фля­цій­на си­ту­а­ція у них бу­ла не кра­щою, ніж у нас. Зре­штою 25 сер­пня 1996 р. бу­ло під­пи­са­но указ пре­зи­ден­та «Про гро­шо­ву ре­фор­му в Укра­ї­ні».

Гро­шо­ва ре­фор­ма до­сить швид­ко да­ла по­зи­тив­ний ре­зуль­тат. Істо­тно зни­зи­лась ін­фля­ція, ста­бі­лі­зу­ва­ла­ся си­ту­а­ція з пла­ті­жним ба­лан­сом, бю­дже­том і ва­лю­тним кур­сом грив­ні. Зро­сла мо­не­ти­за­ція еко­но­мі­ки, зни­зи­лась облі­ко­ва став­ка НБУ, з’яви­ла­ся по­зи­тив­на ди­на­мі­ка де­по­зи­тів і кре­ди­тів. Ре­зуль­та­тив­ність гро­шо­вої ре­фор­ми ве­ли­кою мі­рою бу­ла до­ся­гну­та зав­дя­ки здій­снен­ню ефе­ктив­ної по­лі­ти­ки з по­до­ла­н­ня кри­зи та про­ве­де­н­ня ре­форм. У 1996– 1998 рр. змі­цнен­ню грив­ні най­біль­ше спри­я­ли по­до­ла­н­ня ін­фля­ції, не­пла­те­жів, лі­бе­ра­лі­за­ція тор­гів­лі, під­при­єм­ни­цтва, ру­ху ка­пі­та­лів, ма­ла при­ва­ти­за­ція, по­га­ше­н­ня бор­гів за енер­го­но­сії. Але 1999-го під впли­вом сві­то­вої фі­нан­со­вої кри­зи ста­ла­ся пер­ша де­валь­ва­ція грив­ні. А її змі­цнен­ню у 2000–2004 рр. най­біль­ше спри­я­лі по­га­ше­н­ня бор­гів по за­ро­бі­тній пла­ті і пен­сі­ях, лі­кві­да­ція бар­тер­них і да­валь­ни­цьких схем роз­ра­хун­ків, за­лу­че­н­ня ві­тчи­зня­них та іно­зем­них ін­ве­сти­цій, здій­сне­н­ня гро­шо­вої при­ва­ти­за­ції, зро­ста­н­ня ви­ро­бни­цтва в усіх га­лу­зях еко­но­мі­ки, роз­ши­ре­н­ня тор­гів­лі, до­ся­гне­н­ня до­да­тно­го пла­ті­жно­го ба­лан­су, без­де­фі­ци­тно­го бю­дже­ту та ін­ше.

Однак най­більш про­мо­ви­сто про ре­зуль­та­тив­ність ре­фор­ми свід­чить по­рів­ня­н­ня ди­на­мі­ки ін­фля­ції та де­валь­ва­ції в Укра­ї­ні та Ро­сії. Так, у 1991–1995 рр. від­по­від­ні укра­їн­ські по­ка­зни­ки бу­ли в кіль­ка раз ви­щи­ми, ніж ро­сій­ські ана­ло­ги. Але пі­сля 1995-го, ко­ли на­ша фі­нан­со­ва си­сте­ма бу­ла вже пов­ні­стю від­ме­жо­ва­на гро­шо­вим обі­гом і за­хи­ще­на, си­ту­а­ція змі­ни­ла­ся на про­ти­ле­жну. І так бу­ло аж до 2004 р. (рис. 1).

І це при то­му, що в ті ро­ки Ро­сія ста­ла де­да­лі біль­ше за­ро­бля­ти на екс­пор­ті енер­го­но­сі­їв, що спри­я­ло ста­бі­лі­за­ції ру­бля, але бу­ло не­ви­гі­дно Укра­ї­ні як енер­го­ім­пор­ту­ю­чій кра­ї­ні. Але не тіль­ки ін­фля­ція та де­валь­ва­ція, а й зро­ста­н­ня на­ших зо­ло­то­ва­лю­тних ре­зер­вів (ЗВР) і ВВП у ті ро­ки бу­ло кра­щим, ніж у ро­сі­ян (рис. 2).

Пі­сля 2004 р. до­ся­гну­тий успіх гро­шо­вої ре­фор­ми в ста­біль­но­сті грив­ні пі­шов на спад. У 2005–2009 рр. ін­фля­ція в Укра­ї­ні ви­яви­ла­ся у 2,5 ра­зу ви­щою, ніж у 2001–2004-х. Між тим це бу­ли ду­же рі­зні за ін­фля­цій­ним по­тен­ці­а­лом пе­рі­о­ди. 2001–2004 рр. бу­ли пе­рі­о­дом із ви­со­ким по­тен­ці­а­лом ін­фля­цій­ної інер­ції, а 2005– 2009 рр. — нав­па­ки, ста­біль­но­сті. Це за­ко­но­мір­ність ін­фля­цій­них ци­клів, яка ха­ра­ктер­на для пе­ре­ва­жної біль­шо­сті кра­їн сві­ту.

І тут не все вар­то ски­да­ти на кри­зу 2009 р. Так, у 2001– 2004 рр. ін­фля­ція в Укра­ї­ні бу­ла у 2,5 ра­зу ниж­ча, ніж у Ро­сії. На­то­мість у 2005– 2009 рр. во­на ви­яви­ла­ся на чверть ви­щою, ніж у ро­сі­ян, де теж бу­ла кри­за. За­зна­че­на ди­на­мі­ка ін­фля­ції дзер­каль­но від­обра­зи­ла­ся на де­валь­ва­ції. Якщо в 2001–2004 рр. де­валь­ва­ція в Укра­ї­ні бу­ла ниж­чою, ніж у Ро­сії, то в 2005–2009 рр., нав­па­ки, ви­щою.

Го­лов­на при­чи­на по­ля­га­ла в по­пу­ліст­ських рі­ше­н­нях вла­ди, які ста­ли до­мі­ну­ва­ти в еко­но­мі­чній по­лі­ти­ці, зу­мо­вив­ши сплеск ін­фля­ції та де­валь­ва­ції грив­ні. Для по­кри­т­тя на­обі­ця­но­го в обіг бу­ло до­да­тко­во ви­пу­ще­но 44,7 млрд грн, що збіль­ши­ло ба­зу гро­шей май­же на 47%. З сі­чня 2008 р. НБУ по­чав сте­ри­лі­за­цію гро­шо­вої ма­си, що зве­ло­ся до змен­ше­н­ня кре­ди­тних ре­сур­сів. Зго­дом уряд при­зу­пи­нив бю­дже­тні со­ці­аль­ні ви­пла­ти.

Сер­йо­зною по­мил­кою уря­ду і НБУ у 2005–2009 рр. бу­ла ре­валь­ва­ція грив­ні. Це озна­ча­ло сти­му­лю­ва­н­ня ви­пе­ре­джа­ю­чо­го зро­ста­н­ня ім­пор­ту над екс­пор­том і над ві­тчи­зня­ним ви­ро­бни­цтвом. Усьо­го за три ро­ки саль­до зов­ні­шньої тор­гів­лі змі­ни­ло­ся з до­да­тно­го 2004-го (6,9 млрд грн) на від’єм­не 2008-го (-13,3 млрд). Ана­ло­гі­чний обвал став­ся по саль­до по­то­чно­го ра­хун­ку пла­ті­жно­го ба­лан­су. При цьо­му зро­сла ін­фля­ція та різ­ко впа­ла ди­на­мі­ка ВВП (рис. 3).

У 2010–2013 рр. гро­шо­во­бан­ків­ська по­лі­ти­ка зно­ву змі­ни­ла­ся. Цьо­го ра­зу за­мість по­лі­ти­ки кон’юн­кту­ри при­йшла по­лі­ти­ка імі­та­ції ста­біль­но­сті, тоб­то її утри­ма­н­ня «сьо­го­дні» за ра­ху­нок на­ко­пи­че­н­ня по­тен­ці­а­лу не­ста­біль­но­сті на «зав­тра». Про це пе­ре­кон­ли­во свід­чить ана­ліз ста­ти­сти­чних да­них. Так, у 2010–2013 рр. се­ре­дньо­рі­чна спо­жив­ча ін­фля­ція в Укра­ї­ні бу­ла в чо­ти­ри ра­зи ниж­чою, ніж у по­пе­ре­дні п’ять ро­ків, і май­же удві­чі ниж­чою, ніж у Ро­сії.

Однак то­ді ви­ни­кає пи­та­н­ня, чо­му ви­ро­бни­ча ін­фля­ція в 2010–2013 рр. бу­ла зна­чно ви­щою за спо­жив­чу і пра­кти­чно та­кою ж, як ро­сій­ський ана­лог. Оче­ви­дно, че­рез шту­чне стри­му­ва­н­ня спо­жив­чих цін — гру в ста­бі­лі­за­цію. При цьо­му зво­ро­тна си­ту­а­ція спо­сте­рі­га­ла­ся у ва­лю­тній сфе­рі. Тут нав­па­ки — всі чо­ти­ри ро­ки курс грив­ні був пра­кти­чно ста­біль­ним. Чо­го не мо­жна ска­за­ти про Ро­сію та ін­ші кра­ї­ни СНД, де ди­на­мі­ка кур­сів на­ціо­наль­них ва­лют бу­ла до­сить кон’юн­ктур­ною.

Про імі­та­цію фі­нан­со­вої ста­біль­но­сті та­кож свід­чить то­таль­не ви­ко­ри­ста­н­ня бан­ка­ми ре­сур­сів ре­фі­нан­су­ва­н­ня НБУ, об­ся­ги яко­го за 2012–2013 рр. ся­гну­ли май­же 170 млрд грн, що ли­ше тро­хи мен­ше, ніж під час кри­зи 2008–2009 рр. Па­ра­докс: на­ві­що та­кі об­ся­ги ре­фі­нан­су­ва­н­ня, якщо ма­кро­еко­но­мі­чна си­ту­а­ція в кра­ї­ні ста­біль­на (див. рис. 4)?

Та най­більш пе­ре­кон­ли­во про імі­та­цію ста­біль­но­сті свід­чить фор­со­ва­не ви­ко­ри­ста­н­ня зо­ло­то­ва­лю­тних ре­зер­вів. За 2010–2013 рр. їхня ди­на­мі­ка в Укра­ї­ні бу­ла не­га­тив­ною, і спів­від­но­ше­н­ня до ВВП різ­ко зни­зи­ло­ся. Зда­ва­ло­ся б, якщо та­ка су­ціль­на ста­біль­ність і по ін­фля­ції, і по ва­лю­тно­му кур­су, то на­ві­що про­їда­ти ЗВР? Оче­ви­дно, са­ме для то­го, щоб імі­ту­ва­ти ста­біль­ність. Якраз у 2010–2013 рр. най­більш без­під­став­но ви­тра­ча­ли­ся ЗВР, які за від­по­від­ний пе­рі­од ско­ро­ти­ли­ся з 34,6 млрд дол. до 20,4 млрд, тоб­то на 14,2 млрд. Це рів­но стіль­ки, скіль­ки бу­ло втра­че­но за рік вій­ни 2014-го. До то­го ж ті 34,6 млрд дол. на­ко­пи­чу­ва­ли­ся про­тя­гом дев’яти ро­ків (2000–2008).

Ще у 2010–2011 рр. ба­га­то фа­хів­ців по­пе­ре­джа­ли, що та­ке шту­чне стри­му­ва­н­ня ін­фля­ції та кур­су обер­не­ться при­ско­ре­ним на­ко­пи­че­н­ням ін­фля­цій­но­го та де­валь­ва­цій­но­го «на­ві­су», що ду­же ско­ро ма­ти­ме від­по­від­ні на­слід­ки. Так во­но й ста­ло­ся. Ін­фля­цій­ний і де­валь­ва­цій­ний сплеск у 2014–2015 рр. ве­ли­кою мі­рою став­ся че­рез на­ко­пи­че­н­ня за­зна­че­них ви­ще дис­про­пор­цій у 2010–2013 рр. Як на­слі­док, ма­кро­еко­но­мі­чні по­ка­зни­ки Укра­ї­ни у гро­шо­во­бан­ків­ській сфе­рі в цей пе­рі­од чи не впер­ше з 1996 р. ста­ли гір­ши­ми, ніж у Ро­сії.

Та­ка де­стру­ктив­на гро­шо­ва по­лі­ти­ка спра­ви­ла не­га­тив­ний вплив на всю бан­ків­ську си­сте­му, яка і без то­го не ви­рі­зня­ла­ся мі­цні­стю. Скла­ла­ся па­ра­до­ксаль­на си­ту­а­ція: за низь­кої ін­фля­ції та ста­біль­но­го кур­су грив­ні у 2010–2013 рр. на­се­ле­н­ня кра­ї­ни оста­то­чно втра­ти­ло до­ві­ру до бан­ків­ської си­сте­ми: спів­від­но­ше­н­ня се­ре­дньо­рі­чних об­ся­гів де­по­зи­тів до ВВП зни­зи­ло­ся до 2,1%, а ви­да­них кре­ди­тів — до 3,4%.

Пі­сля Ре­во­лю­ції гі­дно­сті по­чав­ся но­вий пе­рі­од гро­шо­вої по­лі­ти­ки, який озна­чив­ся різ­кою де­ста­бі­лі­за­ці­єю гро­шо­вої та бан­ко­вої си­сте­ми. Вла­да взя­ла­ся все по­ясню­ва­ти вій­ною в Дон­ба­сі, не­зва­жа­ю­чи на зна­чний вплив ба­га­тьох ін­ших фа­кто­рів. У 2014–2016 рр. ін­фля­ція ви­яви­ла­ся най­ви­щою за остан­ні два де­ся­ти­лі­т­тя. При цьо­му тем­пи де­валь­ва­ції грив­ні бу­ли вдві­чі ви­щи­ми за ін­фля­цію. Одні­єю з при­чин та­кої си­ту­а­ції ста­ло ін­тен­сив­не ре­фі­нан­су­ва­н­ня бан­ків НБУ, су­ма яко­го за 2014 р. ся­гну­ла 222 млрд грн. Крім то­го, НБУ ку­пив у бан­ків дер­жо­блі­га­цій на 182 млрд грн. Об­ся­ги емі­сії у 2014 р. зро­сли у 3,5 ра­зу по­рів­ня­но з 2013-м. Між тим то­ва­ро­обіг ско­ро­чу­вав­ся, то­му для йо­го об­слу­го­ву­ва­н­ня не по­трі­бні бу­ли та­кі об­ся­ги до­да­тко­вих гро­шей. Вар­тість та­ко­го за­лу­че­н­ня ко­штів ви­яви­ла­ся над­то ви­со­кою.

За­га­лом уна­слі­док не­ефе­ктив­ної по­лі­ти­ки си­ту­а­ція в гро­шо­вій і бан­ків­ській си­сте­мі Укра­ї­ни ви­яви­ла­ся на­ба­га­то гір­шою, ніж у Ро­сії. І спра­ва не ли­ше у вій­ні, вплив якої на ві­тчи­зня­ну гро­шо­во-бан­ків­ську си­сте­му при­бли­зно рів­но­зна­чний впли­ву між­на­ро­дних сан­кцій та обва­лу цін на на­фту на ро­сій­ську еко­но­мі­ку. Основ­на про­бле­ма в то­му, що укра­їн­ська вла­да не змо­гла своє­ча­сно та аде­ква­тно зре­а­гу­ва­ти на ви­кли­ки у цій сфе­рі (рис. 5).

До­ві­ра укра­їн­ців до гро­шо­во-ва­лю­тної по­лі­ти­ки та бан­ків різ­ко впа­ла: в 2014– 2015 рр. з де­по­зи­тів бу­ло ви­лу­че­но май­же 60 млрд грн. За оцін­ка­ми екс­пер­тів, об­сяг го­тів­ко­вих до­ла­рів на ру­ках у на­се­ле­н­ня ся­гає 150 млрд дол., пе­ре­ви­щу­ю­чи до­ла­ро­вий екві­ва­лент ВВП за 2015 р.

Бан­ків­ська си­сте­ма по­ча­ла втра­ча­ти кіль­кі­сно і які­сно (рис. 6). Час­тка про­стро­че­них кре­ди­тів зро­сла до 22%, що в 10 ра­зів біль­ше, ніж у 2003– 2004 рр. Час­тка не­пра­цю­ю­чих акти­вів укра­їн­ських бан­ків збіль­ши­ла­ся до 45%. Го­стро по­ста­ла по­тре­ба до­ка­пі­та­лі­за­ції бан­ків — що­най­мен­ше на 120–150 млрд грн.

Во­дно­час ве­ли­ка час­тка про­блем­них акти­вів бан­ків­ської си­сте­ми — більш як 400 млрд грн — опи­ни­лась у роз­по­ря­джен­ні Фон­ду га­ран­ту­ва­н­ня вкла­дів фі­зи­чних осіб (ФГВФО), з них май­же 50 млрд — не­по­вер­не­ні кре­ди­ти ре­фі­нан­су­ва­н­ня НБУ.

Три­ва­ле зво­лі­ка­н­ня з усу­не­н­ням на­ко­пи­че­них про­блем при­зве­ло до то­го, що в сі­чні 2016 р. на Да­во­сько­му еко­но­мі­чно­му фо­ру­мі за по­ка­зни­ком на­дій­но­сті укра­їн­ські бан­ки ви­зна­но одни­ми з най­гір­ших у сві­ті — 140-ве мі­сце з 144 кра­їн. Якщо на 1 сі­чня 2014 р. бу­ло 180 ді­ю­чих бан­ків, то на 1 ли­пня 2016-го їх за­ли­ши­ло­ся 111. Час­тка між­на­ро­дних ін­ве­сто­рів у ста­ту­тних ка­пі­та­лах бан­ків ско­ро­ти­ла­ся з 34% у 2014-му до 24,8% у 2016 р. За­те до­ла­ри­за­ція кре­ди­тів і де­по­зи­тів ся­гну­ла 50%. Уже два ро­ки бан­ків­ська си­сте­ма зби­тко­ва: за 2014 р. — 52 млрд грн зби­тків, а за 2015 р. — 65 млрд. Це втри­чі біль­ше, ніж бу­ло у кри­зо­во­му 2009-му.

В епі­цен­трі гро­шо­во-бан­ків­ської кри­зи чи не впер­ше з ча­су ство­ре­н­ня опи­нив­ся Фонд га­ран­ту­ва­н­ня вкла­дів. Якщо у по­пе­ре­дні ро­ки йо­го ре­сур­си зна­чно пе­ре­ви­щу­ва­ли ви­пла­ти, то по­чи­на­ю­чи з 2014 р., нав­па­ки, утво­ри­ло­ся від’єм­не саль­до фі­нан­со­во­го ба­лан­су ФГВФО (рис. 7). У 2014 р. він одер­жав від НБУ кре­дит у 10 млрд грн і ще 10 млрд від уря­ду. На 2015 р. фонд за­про­сив ще 24 млрд, і уряд по­го­див­ся. Ви­тра­ти на утри­ма­н­ня ФГВФО у 2015 р. збіль­ши­лись у 2,2 ра­зу, а се­ре­дня зар­пла­та йо­го спів­ро­бі­тни­ків зро­сла з 20 тис. грн до 30 тис. на мі­сяць (при се­ре­дньо­мі­ся­чній зар­пла­ті по кра­ї­ні в 4,3 тис. грн).

Тим ча­сом ефе­ктив­ність ро­бо­ти ФГВФО вкрай низь­ка. У ба­га­тьох ви­пад­ках при­ва­бли­ві акти­ви про­блем­них бан­ків бу­ло ви­ве­де­но за­дов­го до ви­зна­н­ня їх не­пла­то­спро­мо­жни­ми. В управ­лін­ні фон­ду — пів­со­тні бан­ків із за­галь­ною су­мою акти­вів близь­ко 206 млрд грн, але їхня лі­кві­да­цій­на оцін­ка не пе­ре­ви­щує 38 млрд грн. У 2015 р. ФГВФО зміг ви­ру­чи­ти від їх про­да­жу ли­ше 1,5 млрд грн, або менш як 1% від ба­лан­со­вої вар­то­сті акти­вів. За про­це­ду­рою бан­крут­ства в Укра­ї­ні кре­ди­то­рам від­шко­до­ву­є­ться в се­ре­дньо­му 8% ви­мог, то­ді як у ЄС — 72%. Основ­на при­чи­на — в не­про­зо­рій ко­ру­пцій­но вра­зли­вій си­сте­мі ре­а­лі­за­ції май­на. У зв’яз­ку з цим сер­йо­зні сум­ні­ви є що­до до­ціль­но­сті за­про­ва­дже­н­ня пов­ної не­за­ле­жно­сті ФГВФО від Нац­бан­ку. Ви­хо­дить так, що бан­ки до кри­зи «до­во­див» не­на­ле­жний кон­троль НБУ, а по­тім за них бе­ре­ться фонд, але вже за ме­жа­ми від­по­від­аль­но­сті ре­гу­ля­то­ра.

За­га­лом гро­шо­во-бан­ків­ська по­лі­ти­ка в Укра­ї­ні за ро­ки не­за­ле­жно­сті, на жаль, ви­яви­ла­ся до­сить кон’юн­ктур­ною. На рі­зних ета­пах для неї бу­ли ха­ра­ктер­ні: 1) зво­лі­ка­н­ня з ре­фор­мою (1991–1994); 2) ра­ди­ка­лі­за­ція ре­фор­ми (1995– 2004); 3) сум­нів­на ре­валь­ва­ція грив­ні (2005–2009); 4) імі­та­ція гро­шо­вої ста­біль­но­сті (2010– 2013); 5) па­ді­н­ня грив­ні і бан­ків (2014–2015). Ці ета­пи ма­ли ду­же рі­зне пра­во­ве та ор­га­ні­за­цій­не за­без­пе­че­н­ня. Най­більш на­си­че­ним і ре­зуль­та­тив­ним пе­рі­о­дом у ча­сти­ні фор­му­ва­н­ня та ре­а­лі­за­ції ефе­ктив­ної гро­шо­во-бан­ків­ської по­лі­ти­ки бу­ли 1995–2004 рр. І пи­та­н­ня не стіль­ки в кіль­ко­сті та яко­сті нор­ма­тив­них актів, скіль­ки в їхній спря­мо­ва­но­сті, ді­є­во­сті та ре­зуль­та­тив­но­сті впли­ву на ста­бі­лі­за­цію гро­шо­во-бан­ків­ської си­сте­ми. Во­дно­час, мо­жли­во, най­більш ви­зна­чаль­ний вплив на ста­біль­ність грив­ні ма­ла ефе­ктив­на еко­но­мі­чна по­лі­ти­ка, яка ра­зом зі спри­я­тли­вою сві­то­вою кон’юн­кту­рою ство­ри­ла у 2000–2004 рр. на­дій­не під´рун­тя для зро­ста­н­ня еко­но­мі­ки з се­ре­дньо­рі­чни­ми тем­па­ми ВВП 8,4%. Пі­сля 2004 р. і осо­бли­во пі­сля 2008-го че­рез втра­ту по­зи­тив­ної ди­нам­ки еко­но­мі­чно­го зро­ста­н­ня та зво­лі­ка­н­ня з ре­аль­ним оздо­ров­ле­н­ням бан­ків­ської си­сте­ми в цій сфе­рі ста­ло­ся те, що ста­ло­ся. Але не грив­ня в цьо­му «вин­на».

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.