Ди­сер­та­ції — «взять и отме­нить»?

Dzerkalo Tizhnya - - ТИТУЛЬНЫЙ ЛИСТ - Лі­дія СУРЖИК

Гу­чний скан­дал нав­ко­ло до­ктор­ської ди­сер­та­ції дру­жи­ни ві­це­прем’єра В’яче­сла­ва Ки­ри­лен­ка — Ка­те­ри­ни Ки­ри­лен­ко спро­во­ку­вав лан­цю­го­ву ре­а­кцію ба­га­тьох ін­ших пла­гі­а­тних справ. Пі­сля то­го, як у них за­сві­ти­ли­ся іме­на обра­них до На­ціо­наль­но­го агент­ства із за­без­пе­че­н­ня якості ви­щої осві­ти (НАЗЯВО), цей тра­гі­ко­мі­чний спе­ктакль асо­ці­ю­є­ться з фан­та­сма­го­рій­ни­ми сю­же­та­ми по­ло­тен се­ре­дньо­ві­чно­го жи­во­пи­сця Бо­сха (зокрема з опе­ра­ці­єю ви­да­ле­н­ня з го­ло­ви па­ці­єн­та сим­во­лі­чно­го тюль­па­на).

Сві­до­ма на­у­ко­ва спіль­но­та ство­ри­ла гру­пу спро­ти­ву цій ва­кха­на­лії сло­во­блу­д­дя, ко­ру­пції та кру­го­вої по­ру­ки. Втім, бо­ро­ти­ся з пла­гі­а­то­ра­ми і їхні­ми са­нов­ни­ми по­кро­ви­те­ля­ми вкрай не­лег­ко. Спо­ча­тку по­бор­ни­ків ака­де­мі­чної до­бро­по­ря­дно­сті на­ма­га­ли­ся виставити пе­ред гро­мад­ські­стю та­ки­ми со­бі не­аде­ква­тни­ми осо­ба­ми. По­тім пі­шли в хід ін­ші за­со­би — тиск і на­віть по­гро­зи. Звіль­не­но з по­са­ди за­ві­ду­ва­чку ка­фе­дри куль­ту­ро­ло­гії КНУКІМ, до­кто­ра фі­ло­соф­ських на­ук Те­тя­ну Пар­хо­мен­ко (з її слів, без по­пе­ре­дже­н­ня і жо­дних по­яснень), яка ви­кри­ла пла­гі­ат у до­ктор­ській ди­сер­та­ції, під­ру­чни­ку та ін­ших пу­блі­ка­ці­ях Ка­те­ри­ни Ки­ри­лен­ко. Під­ста­вою для звіль­не­н­ня ста­ло роз­фор­му­ва­н­ня фа­куль­те­ту ма­гі­стер­ської під­го­тов­ки КНУКІМ.

Ситуація в си­сте­мі ате­ста­ції на­у­ко­вих ка­дрів на сьо­го­дні про­сто не вкла­да­є­ться до го­ло­ви. НАЗЯВО до­сі не пра­цює, й ще не­ві­до­мо, ко­ли за­пра­цює (хо­ча ма­ло по­ча­ти свою ді­яль­ність ще на по­ча­тку то­рі­шньої осе­ні), однак уже всти­гло ском­про­ме­ту­ва­ти се­бе низкою скан­да­лів. В та­кій си­ту­а­ції мо­жна очі­ку­ва­ти спле­ску «ско­ро­спе­че­них» кан­ди­да­тів та до­кто­рів на­ук. До ре­чі, за да­ни­ми МОН, най­біль­ша кіль­кість за­хи­ще­них до­ктор­ських ди­сер­та­цій ми­ну­ло­го ро­ку при­па­дає на еко­но­мі­чні, пе­да­го­гі­чні та ме­ди­чні на­у­ки — 196, 104 та 117, від­по­від­но. То­ді як у га­лу­зях то­чних і при­ро­дни­чих на­ук за­хи­стів від­бу­ло­ся не­зрів­нян­но мен­ше: хі­мі­чні на­у­ки — 8, біо­ло­гі­чні — 27, фі­зи­ко-ма­те­ма­ти­чні — 50. Ці­ка­ва тен­ден­ція окре­сли­ла­ся і в цьо­му ро­ці: ли­ше за 6 мі­ся­ців «осту­пе­ни­ло­ся»: 121 до­ктор еко­но­мі­чних на­ук, 72 — пе­да­го­гі­чних, 75 — ме­ди­чних (то­ді як 5 — до­кто­рів хі­мі­чних на­ук, 21 — біо­ло­гі­чних, 21 — фі­зи­ко-ма­те­ма­ти­чних).

Крім усьо­го, пі­сля ви­хо­ду по­ста­но­ви КМ № 567 від 27 ли­пня 2016 р., де ска­со­ва­но нор­ми, які ра­ні­ше до­зво­ля­ли по­зба­ви­ти на­у­ко­во­го сту­пе­ня, пла­гі­а­то­ри мо­жуть спа­ти спо­кій­но.

Зва­жа­ю­чи на все це, на­у­ков­ці на­віть про­по­ну­ють вза­га­лі від­мо­ви­ти­ся від на­пи­са­н­ня ди­сер­та­цій­них ро­біт, тим па­че що біль­шість їх по­збав­ле­ні бу­дья­кої на­у­ко­вої но­ви­зни.

Отож — як бу­ти? Спо­ді­ва­ти­ся, що гор­ді­їв ву­зол про­блем, пов’яза­них із які­стю ди­сер­та­цій та пла­гі­а­том, одним ма­хом роз­плу­тає НАЗЯВО? Чи, мо­жли­во, про­бле­ма за­слу­го­вує глиб­шо­го по­гля­ду й ін­ших під­хо­дів до її ви­рі­ше­н­ня? Ниж­че — дум­ки з цьо­го при­во­ду на­у­ков­ців. Ва­ле­рій ІВАНОВ, за­ві­ду­вач ка­фе­дри Ін­сти­ту­ту жур­на­лі­сти­ки КНУ ім. Т. Шев­чен­ка, до­ктор фі­ло­ло­гі­чних на­ук, про­фе­сор:

— На мій по­гляд, про­бле­му якості осві­ти, в то­му чи­слі рів­ня ди­сер­та­цій­них до­слі­джень, не­мо­жли­во ви­рі­ши­ти ство­ре­н­ням якої-зав­го­дно кіль­ко­сті но­вих чи акти­ві­за­ції ро­бо­ти ста­рих бю­ро­кра­ти­чних стру­ктур. Ми йде­мо за ло­гі­кою ін­ду­стрі­аль­ної до­би: є про­бле­ма — от­же, тре­ба ство­ри­ти стру­кту­ру, яка її ви­рі­шу­ва­ти­ме й ви­ро­бля­ти­ме не­об­хі­дний про­дукт. Але це дав­но вже не діє. По­трі­бні стру­ктур­ні змі­ни. Та­ки­ми змі­на­ми мо­гла б ста­ти не­об­хі­дність про­ве­де­н­ня кон­кре­тних до­слі­джень. Те, чо­го дав­но вже, на жаль, май­же не зна­йти в со­ці­аль­них на­у­ках. Ди­сер­та­цій­ні роз­від­ки ма­ють опи­со­вий ха­ра­ктер, во­ни пе­ре­ва­жно за­без­пе­чу­ють ре­тро­спе­ктив­ний по­гляд на те, що зро­би­ли ін­ші вче­ні. При­чо­му ча­сто ана­лі­зу­ю­ться та­кі ж ре­тро­спе­ктив­ні роз­від­ки.

Пи­та­н­ня тут ек­зи­стен­цій­не: чи на­у­ка роз­ви­ва­є­ться, чи за­гни­ває. На мій по­гляд, швид­ше — дру­ге. При­чо­му бу­ло б не­пра­виль­но зви­ну­ва­чу­ва­ти в усьому на­у­ков­ців, — як зро­би­ти до­слі­дже­н­ня, ко­тре зов­сім не фі­нан­су­є­ться? Але дер­жа­ва в цьо­му ви­пад­ку йде шля­хом не ско­ро­че­н­ня на­у­ко­вих уста­нов, які не да­ють ре­аль­но­го на­у­ко­во­го про­ду­кту, а іні­ці­ю­ва­н­ня ство­ре­н­ня но­вих і но­вих стру­ктур. По­ди­ві­ться, як роз­ро­сла­ся ство­ре­на вже в ча­си Не­за­ле­жно­сті Ака­де­мія пе­да­го­гі­чних на­ук! Це під­крі­плю­є­ться на­у­ко­ви­ми до­слі­дже­н­ня­ми? За кіль­кі­стю — без­пе­ре­чно, так. А за які­стю? Де ви­хід? Що, при­пи­ня­ти до­слі­дже­н­ня? Ма­буть, при­найм­ні бу­дуй ха­тку по до­ста­тку. Пе­ре­ве­сти до­слі­дже­н­ня у ви­щу шко­лу, змен­шив­ши кіль­кість ака­де­мі­чних уста­нов. За­раз ви­кла­да­чі му­сять ро­би­ти ди­сер­та­ції, бо іна­кше їх кар’єра у ви­шах обме­же­на. Во­ни, фа­кти­чно, за­без­пе­чу­ють виш ди­сер­та­ці­я­ми, які ча­сто не ма­ють жо­дної на­у­ко­вої но­ви­зни. Прав­да, є й ви­ня­тки. На­при­клад, ди­сер­та­ція про пси­хо­фі­зіо­ло­гі­чні ре­а­кції лю­ди­ни на ін­фор­ма­цію з не­га­тив­ною ко­но­та­ці­єю, за­хи­ще­на в Ін­сти­ту­ті жур­на­лі­сти­ки КНУ ім. Т.шев­чен­ка. Хо­ча та­кі до­слі­дже­н­ня у світі про­во­ди­ли­ся не­о­дно­ра­зо­во, ви­ко­на­ні для ці­єї ди­сер­та­ції до­зво­ли­ли ви­яви­ти осо­бли­во­сті ре­а­кцій укра­їн­ської ау­ди­то­рії на су­ча­сно­му ета­пі.

Ще одна про­бле­ма, яку до­сить го­стро обго­во­рює гро­мад­ські­стю і яка без­по­се­ре­дньо пов’яза­на з які­стю на­у­ко­вих до­слі­джень, — про­бле­ма пла­гі­а­ту. Пла­гі­ат уби­ває на­у­ку. Він де­мо­ра­лі­зує й де­мо­бі­лі­зує на­у­ко­ву мо­лодь. На­ві­що шу­ка­ти гро­ші на до­слі­дже­н­ня, тим біль­ше що во­ни зав­жди ма­ють лон­гі­тю­дний ха­ра­ктер, якщо мо­жна швид­ко і лег­ко за­без­пе­чи­ти ба­жа­ний ре­зуль­тат з до­по­мо­гою ко­пі­па­сту, у гір­шо­му ра­зі — ком­пі­ля­ції. При­чо­му да­ле­ко не зав­жди хтось, крім ви­ко­нав­ця на­у­ко­вої праці (це не обов’яз­ко­во ди­сер­тант), знає про за­по­зи­че­н­ня. Су­ча­сний об­сяг ін­фор­ма­ції не до­зво­ляє зна­ти про всі ро­бо­ти на­віть на не­ве­ли­кій на­у­ко­вій ді­лян­ці. Це спро­щує ді­яль­ність не­до­бро­со­ві­сних «по­зи­чаль­ни­ків» та вкрай утру­днює ро­бо­ту спе­ці­а­лі­зо­ва­них рад. На­у­ко­ві ке­рів­ни­ки теж не мо­жуть зна­ти все і про все. Фа­кти­чно, єди­ною під­мо­гою тут мо­же слу­жи­ти си­сте­ма «Ан­ти­пла­гі­ат».

При­чо­му ча­сто зви­ну­ва­че­н­ня у пла­гі­а­ті ви­су­ва­ють лю­ди, ко­трі кон­флі­кту­ють або кон­флі­кту­ва­ли зі зви­ну­ва­че­ни­ми. Це бу­ло б, мо­же, й не­зле, але за­зви­чай ве­де до ре­да­гу­ва­н­ня ро­біт як «ре­ци­пі­єн­тів», так і «до­но­ра» на­у­ко­вих текс­тів.

Ха­ра­ктер­ним при­кла­дом мо­же слу­гу­ва­ти роз­гляд справи про зви­ну­ва­че­н­ня у пла­гі­а­ті за­ві­ду­ва­чки ка­фе­дри жур­на­лі­сти­ки До­не­цько­го на­ціо­наль­но­го уні­вер­си­те­ту, яка ви­рі­ши­ла за­ли­ши­ти­ся й пра­цю­ва­ти у «ДНР» (я, на жаль, був кон­суль­тан­том ці­єї ро­бо­ти, тож знаю про пе­ре­біг роз­гля­ду). Тут хо­ті­ло­ся б за­зна­чи­ти та­ке. По-пер­ше, спра­ва скла­дні­ша, ніж мо­же зда­ти­ся ін­тер­нет-спо­сте­рі­га­чам. Я спе­ці­аль­но не брав уча­сті в жодній ко­мі­сії з пе­ре­вір­ки ці­єї ди­сер­та­ції, але, зві­сно, знаю про ре­зуль­та­ти їх ро­бо­ти. Та­ких ко­мі­сій уже бу­ло без­ліч. Ска­жу тіль­ки про остан­ню.

МОН прийняв рі­ше­н­ня про по­збав­ле­н­ня І. Ар­та­мо­но­вої на­у­ко­во­го сту­пе­ня на під­ста­ві рі­ше­н­ня ко­мі­сії Пол­тав­сько­го на­ціо­наль­но­го уні­вер­си­те­ту ім. В.ко­ро­лен­ка. Але в цьо­му рі­шен­ні ана­ліз, як за­зна­чи­ли са­мі ек­спер­ти, був зро­бле­ний на ро­бо­тах, взя­тих у за­яв­ни­ків про­ти ди­сер­тан­тки. Пол­тав­ські фа­хів­ці зро­би­ли ви­сно­вок, що є «не­об­хі­дність до­да­тко­вої екс­пер­тної пе­ре­вір­ки ди­сер­та­ції ... з офі­цій­но до­сту­пних па­пе­ро­вих та еле­ктрон­них дже­рел». Ко­мі­сія спе­ці­а­лі­зо­ва­ної вче­ної ра­ди так і зро­би­ла. І ви­яви­ло­ся, що низ­ки текс­то­вих фра­гмен­тів у текс­тах вза­га­лі не­має; у ба­га­тьох ви­пад­ках у за­яві бу­ли ви­лу­че­ні по­си­ла­н­ня на дже­ре­ла, які є в текс­ті ди­сер­та­ції; ба­га­то фра­гмен­тів мі­стять по­си­ла­н­ня на тре­ті дже­ре­ла, тоб­то у до­слі­дни­ків бу­ли спіль­ні пер­шо­дже­ре­ла, то­що. Са­ме це, а не «да­ху­ва­н­ня» на­у­ков­ця з «ДНР» уне­мо­жли­ви­ло ви­не­се­н­ня «обви­ну­валь­но­го ви­ро­ку». До ре­чі, си­сте­ма «Ан­ти­пла­гі­ат» порушень у цій ро­бо­ті та­кож не ви­яви­ла.

Я до­бре знаю за­хі­дний до­свід про­ти­дії кра­діж­кам ін­те­ле­кту­аль­ної вла­сно­сті. Крім си­стем пе­ре­вір­ки на пла­гі­ат, є ще й за­галь­но­прийня­ті нор­ми ака­де­мі­чної до­бро­по­ря­дно­сті, ігно­ру­ва­н­ня яких мо­же обер­ну­ти­ся не ли­ше по­збав­ле­н­ням на­у­ко­во­го сту­пе­ня, а й втра­тою по­са­ди, кра­хом кар’єри. Зга­дай­мо хо­ча б, який роз­го­лос ви­кли­ка­ла істо­рія з пла­гі­а­том мі­ні­стра обо­ро­ни Ні­меч­чи­ни К.-Т. цу Гут­тен­бер­га. Зре­штою, ви­со­ко­по­са­до­вець зму­ше­ний був пі­ти у від­став­ку. Пла­гі­ат — це до­ві­чне клей­мо на ре­пу­та­ції лю­ди­ни. З ним не­мо­жли­во вла­шту­ва­ти­ся на пре­сти­жну ро­бо­ту. За­га­лом, пла­гі­ат — це га­не­бно і не­прийня­тно у ци­ві­лі­зо­ва­но­му світі. І та­ке ро­зу­мі­н­ня при­ще­плю­є­ться зі шко­ли. Учня, який спи­сав зав­да­н­ня, мо­жуть на пев­ний час від­сто­ро­ни­ти від за­нять. Сту­ден­та за спи­са­ну в ко­гось ро­бо­ту від­ра­хо­ву­ють з уні­вер­си­те­ту. А що в нас? Шко­ля­рі спи­су­ють тво­ри і до­ма­шні зав­да­н­ня, і вчи­те­лі на це за­плю­щу­ють очі, сту­ден­ти ска­чу­ють з Ін­тер­не­ту ре­фе­ра­ти та ди­плом­ні ро­бо­ти. Якщо зі шкіль­ної ла­ви в нас куль­ти­ву­є­ться спи­су­ва­н­ня, то чи слід ди­ву­ва­ти­ся, що на ни­ві укра­їн­ської осві­ти і на­у­ки про­ро­стає ба­га­то бур’яну? Іри­на ЄГОРЧЕНКО, стар­ший на­у­ко­вий спів­ро­бі­тник Ін­сти­ту­ту ма­те­ма­ти­ки НАН Укра­ї­ни, кан­ди­дат фі­зи­ко-ма­те­ма­ти­чних на­ук:

— Кіль­ка ти­жнів то­му в со­цме­ре­жах обго­во­рю­ва­ли іні­ці­а­ти­ву чи­нов­ни­ків ро­сій­сько­го мі­ні­стер­ства осві­ти до­зво­ли­ти ска­су­ва­н­ня на­у­ко­вих сту­пе­нів пла­гі­а­то­рів ви­клю­чно че­рез суд. Та­ку іні­ці­а­ти­ву і ро­сій­ська, і укра­їн­ська спіль­но­ти роз­ці­ни­ли як спри­я­н­ня пла­гі­а­то­рам. На на­у­ко­во-осві­тніх сто­рін­ках Фейс­бу­ку жар­ту­ва­ли, що цю ро­сій­ську про­по­зи­цію укра­їн­ські чи­нов­ни­ки не­о­дмін­но за­по­зи­чать. У ре­зуль­та­ті, ту іні­ці­а­ти­ву їхнє мі­ні­стер­ство за­су­ди­ло, а іні­ці­а­тор­ку — звіль­ни­ло. Про­те ав­то­ри по­стів на укра­їн­ських сто­рін­ках ФБ то­ді не зна­ли, що на­справ­ді укра­їн­ський Ка­бмін ана­ло­гі­чну іні­ці­а­ти­ву не тіль­ки «не за­по­зи­чив» — а за­про­ва­див у нор­ма­тив­них до­ку­мен­тах ра­ні­ше, ніж з’яви­ла­ся ро­сій­ська про­по­зи­ція.

До ви­хо­ду по­ста­но­ви Ка­бі­не­ту мі­ні­стрів Укра­ї­ни від 27 ли­пня 2016 р. № 567 бу­ла мо­жли­вість ска­су­ва­ти на­у­ко­вий сту­пінь, за­сто­су­вав­ши пункт 46 чин­но­го на той час ва­рі­ан­ту По­ряд­ку при­су­дже­н­ня на­у­ко­вих сту­пе­нів і при­сво­є­н­ня вче­но­го зва­н­ня стар­шо­го на­у­ко­во­го спів­ро­бі­тни­ка: «Ви­зна­че­н­ня про­це­ду­ри роз­гля­ду пи­тань, пов’яза­них з ате­ста­ці­єю на­у­ко­вих ка­дрів, що не вре­гу­льо­ва­ні за­ко­но­дав­ством, по­кла­да­є­ться на ате­ста­цій­ну ко­ле­гію МОН».

Зга­да­ною по­ста­но­вою КМУ про­сто ви­лу­че­но роз­ді­ли «По­збав­ле­н­ня на­у­ко­вих сту­пе­нів» та «Роз­гляд апе­ля­цій». Ра­ні­ше мо­жна бу­ло по­зба­ви­ти сту­пе­ня за пла­гі­ат спе­ці­а­лі­зо­ва­ною ра­дою, яка цей сту­пінь при­су­ди­ла, але й та­ку мо­жли­вість те­пер ска­со­ва­но. Що­прав­да, те­о­ре­ти­чно мо­жли­вість по­збав­ле­н­ня сту­пе­ня за­ли­ши­ла­ся — «29. Пов­тор­ний роз­гляд ди­сер­та­ції та ате­ста­цій­ної справи у МОН здій­сню­є­ться за рі­ше­н­ням су­ду із за­лу­че­н­ням фа­хів­ців, які не бра­ли уча­сті у по­пе­ре­дній екс­пер­ти­зі ди­сер­та­ції.» Про­те на пра­кти­ці це здій­сни­ти не­ре­аль­но че­рез ви­со­ку вар­тість про­це­ду­ри (со­тні ти­сяч гри­вень). При цьо­му слід ма­ти на ува­зі, що укра­їн­ська су­до­ва пра­кти­ка спри­я­тли­ва для пла­гі­а­то­рів: уже є ви­пад­ки по­вер­не­н­ня ска­со­ва­них сту­пе­нів оче­ви­дних («ко­пі­па­стних») пла­гі­а­то­рів че­рез су­ди. До су­ду мо­же звер­ну­ти­ся тіль­ки автор пе­ре­пи­са­но­го текс­ту зі скар­гою на по­ру­ше­н­ня ав­тор­ських прав, що ство­рює до­да­тко­ві пе­ре­шко­ди для по­ка­ра­н­ня пла­гі­а­то­рів .

Сам той факт, що по­збав­ле­н­ня МОН мо­жли­во­стей ска­со­ву­ва­ти сту­пе­ні бу­ло «за­хо­ва­не» гли­бо­ко в по­ста­но­ві і що мі­ні­стер­ство не за­пе­ре­чу­ва­ло, свід­чить про зго­ду йо­го ке­рів­ни­цтва від­мо­ви­ти­ся від фун­кцій кон­тро­лю.

Ого­ло­ше­на ні­би­то па­на­цея від по­ши­ре­н­ня пла­гі­а­ту в укра­їн­ській осві­ті — це впро­ва­джу­ва­ний МОН ре­по­зи­та­рій ака­де­мі­чних текс­тів. Та­кий ре­по­зи­та­рій — до­бра ідея, але ви­клю­чно для двох по­треб — ши­ро­ко­го опри­лю­дне­н­ня укра­їн­ських ака­де­мі­чних текс­тів, фі­кса­ції са­мих текс­тів і да­ти пу­блі­ка­ції. Про­те в рам­ках чин­ної пра­кти­ки та­кий ре­по­зи­та­рій спри­я­ти­ме по­ши­рен­ню пла­гі­а­ту й не­га­тив­но по­зна­чи­ться на якості на­у­ко­вих ро­біт. Хо­чу за­зна­чи­ти, що з будь-яких ви­зна­чень пла­гі­а­ту ви­пли­ває: до­ка­зом на­яв­но­сті пла­гі­а­ту (іно­ді на­віть кіль­кох чу­жих фраз без по­си­ла­н­ня на автора чи дже­ре­ло) є по­рів­няль­на та­бли­ця двох текс­тів — ори­гі­наль­но­го та текс­ту автора, який пі­до­зрю­є­ться у пла­гі­а­ті. Від­со­тки «ори­гі­наль­но­сті» текс­ту, роз­ра­хо­ва­ні від­по­від­ною про­гра­мою, не озна­ча­ють аб­со­лю­тно ні­чо­го, крім пев­ної ймо­вір­но­сті на­яв­но­сті чи від­су­тно­сті пла­гі­а­ту. Ви­ко­ри­ста­н­ня ста­ти­сти­чно­го про­грам­но­го за­без­пе­че­н­ня як «нор­ма­тив­но­го» чи «сер­ти­фі­ко­ва­но­го» при­зве­де ви­клю­чно до по­ши­ре­н­ня по­слуг ре­рай­тин­гу та ін­ших ви­дів обма­ну цьо­го про­грам­но­го за­без­пе­че­н­ня, при­му­су до ре­рай­тин­гу текс­тів, які мі­стять ціл­ком ле­гі­тим­не ци­ту­ва­н­ня вка­за­них дже­рел або пев­ну кіль­кість за­галь­но­ві­до­мих фа­ктів або озна­чень, — а па­ра­лель­но з від­мо­вою при­йма­ти як до­каз пла­гі­а­ту по­рів­няль­ні та­бли­ці, на­да­ні, на­при­клад, фі­зи­чни­ми осо­ба­ми, — при­зве­де до роз­ви­тку ін­ду­стрії при­хо­ву­ва­н­ня пла­гі­а­ту чи не­спра­ве­дли­вих обви­ну­ва­чень че­сних ав­то­рів. До то­го ж ре­зуль­тат ро­бо­ти ста­ти­сти­чно­го «ан­ти­пла­гі­а­тно­го» за­без­пе­че­н­ня ви­зна­ча­є­ться як які­стю са­мо­го про­грам­но­го за­без­пе­че­н­ня, так і ба­зою текс­тів, що ви­ко­ри­сто­ву­є­ться для по­рів­ня­н­ня.

Про­грам­не за­без­пе­че­н­ня до­зво­ляє лег­ко ви­прав­да­ти пла­гі­а­то­ра в очах по­са­дов­ців, які «не по­мі­ча­ти­муть» (че­рез не­ро­зу­мі­н­ня чи со­лі­дар­ність із пла­гі­а­то­ром), що ба­за по­рів­ня­н­ня в «екс­пер­тів» га­ран­то­ва­но не мі­сти­ла текс­тів, із яких бу­ло спи­са­но пла­гі­а­тну ро­бо­ту. Са­ме це ма­є­мо у ви­пад­ку з К. Ки­ри­лен­ко: «ек­спер­ти» ви­ко­ри­ста­ли для отри­ма­н­ня ре­зуль­та­ту — «1% текс­то­вих за­по­зи­чень» — ба­зу, що не мі­сти­ла пе­ре­ва­жної біль­шо­сті дже­рел, із яких «за­по­зи­че­но» текс­ти. Ате­ста­цій­на ж ко­ле­гія МОН ви­рі­ши­ла «не по­мі­ти­ти» оче­ви­дної не­ко­ре­ктно­сті та­кої «екс­пер­ти­зи» й від­мо­ви­ла­ся роз­гля­да­ти на­да­ні Те­тя­ною Пар­хо­мен­ко по­рів­няль­ні та­бли­ці, які свід­чи­ли про мас­шта­бні текс­то­ві за­по­зи­че­н­ня й не бу­ли на­ле­жним чи­ном про­ана­лі­зо­ва­ні в «екс­пер­тних» ви­снов­ках.

Ого­ло­ше­н­ня На­ціо­наль­но­го ре­по­зи­та­рію «сер­ти­фі­ко­ва­ною» ба­зою текс­тів для по­рів­ня­н­ня та від­мо­ва роз­гля­да­ти по­рів­няль­ні та­бли­ці, отри­ма­ні ін­ши­ми спосо­ба­ми, фа­кти­чно, ста­нуть до­зво­лом на спи­су­ва­н­ня пе­ре­кла­дних або не­о­ци­фро­ва­них ро­біт. По­ки що про від­мо­ву при­йма­ти по­рів­няль­ні та­бли­ці як до­каз пла­гі­а­ту не бу­ло ого­ло­ше­но яв­но (хо­ча та­ка від­мо­ва ма­ла мі­сце в про­це­сі роз­гля­ду справи Ки­ри­лен­ко), але ба­жа­н­ня ма­ти «сер­ти­фі­ко­ва­не» про­грам­не за­без­пе­че­н­ня озна­чає не­ба­жа­н­ня роз­гля­да­ти на­віть оче­ви­дні фа­кти пла­гі­а­ту, отри­ма­ні без за­сто­су­ва­н­ня та­ко­го про­грам­но­го за­без­пе­че­н­ня.

Ідея ре­по­зи­та­рію як па­на­цеї у бо­роть­бі з пла­гі­а­том ціл­ком від­по­від­ає прин­ци­пу ате­ста­ції на­у­ко­вих ка­дрів «іме­ні Та­ба­чни­ка-бон­да­рен­ка»: про­це­ду­ри для здо­бу­ва­чів ма­ють бу­ти до­ро­ги­ми та/або три­ва­ли­ми і скла­дни­ми — для че­сних лю­дей і про­сти­ми, швид­ки­ми й зро­зумі­ли­ми — для ша­хра­їв, з мо­жли­ві­стю пла­тних по­слуг для фор­маль­но­го за­до­во­ле­н­ня нор­ма­тив­них ви­мог та при­му­су че­сних на­у­ков­ців до ша­храй­ства скла­дні­стю до­три­ма­н­ня ви­мог. Цьо­му прин­ци­пу від­по­від­ає й ви­мо­га «за­кор­дон­них» пу­блі­ка­цій, від якої ні­як не ба­жає від­мо­ви­ти­ся МОН: че­сний на­у­ко­вець не пі­де пу­блі­ку­ва­тись у пла­тних хи­жа­цьких ви­да­н­нях, пу­блі­ка­ції в які­сних ви­да­н­нях по­тре­бу­ють ба­га­то зу­силь та ча­су, а імі­та­то­рам та­ка ви­мо­га зна­чно спро­щує жи­т­тя , бо фі­ктив­них пу­блі­ка­цій, які ціл­ком за­до­воль­ня­ють ДАК та де­я­кі спе­цра­ди, ні­хто, крім ав­то­рів і тих, ко­му їх по­ка­жуть са­мі ав­то­ри, на­віть не по­ба­чить.

За­раз ми ма­є­мо си­ту­а­цію фа­кти­чної від­мо­ви Ка­бі­не­ту мі­ні­стрів Укра­ї­ни та МОН від ре­аль­но­го роз­ви­тку ака­де­мі­чної до­бро­че­сно­сті та їх кур­су на імі­та­цію бо­роть­би з пла­гі­а­том. Ве­ли­че­зні ко­шти бю­дже­ту і са­мих здо­бу­ва­чів сту­пе­нів пі­дуть або на мар­ну пе­ре­вір­ку ді­яль­но­сті че­сних та ква­лі­фі­ко­ва­них спе­црад, або на до­по­мо­гу не­че­сним здо­бу­ва­чам та спе­цра­дам у імі­ту­ван­ні «ори­гі­наль­но­сті» ро­бо­ти.

За­пла­но­ва­на кон­це­пція ре­по­зи­та­рію ака­де­мі­чних текс­тів — це про­сто мрія фа­брик пла­гі­а­ту і фірм з про­да­жу ди­сер­та­цій. Ці­ка­во, во­ни, ви­пад­ко­во, не бу­ли по­ра­дни­ка­ми МОН?

Що з цим ро­би­ти? У си­ту­а­ції від­мо­ви дер­жа­ви від ре­аль­но­го кон­тро­лю якості на­у­ко­вих ро­біт не­об­хі­дно вза­га­лі від­мо­ви­ти­ся від дер­жав­но­го за­твер­дже­н­ня на­у­ко­вих сту­пе­нів та вче­них звань, а та­кож будь-яких доплат за сту­пе­ні. За­раз ко­шти на державну ате­ста­цію на­у­ко­вих ка­дрів мар­ну­ю­ться, ця си­сте­ма не зда­тна за­без­пе­чи­ти кон­троль на­віть в оче­ви­дних ви­пад­ках текс­то­вих за­по­зи­чень без на­ле­жних по­си­лань.

Якщо якісь уні­вер­си­те­ти хо­чуть при­су­джу­ва­ти на­у­ко­ві сту­пе­ні яв­ним пла­гі­а­то­рам — хай при­су­джу­ють вла­сні сту­пе­ні. Але при­найм­ні сту­пе­ні справ­жніх на­у­ков­ців, при­су­дже­ні ква­лі­фі­ко­ва­ни­ми вче­ни­ми ра­да­ми, ко­трі дба­ють про ака­де­мі­чну до­бро­че­сність, не будуть при­рів­ня­ні до сту­пе­нів пла­гі­а­то­рів і псев­до­на­у­ков­ців. Во­ло­ди­мир ЛУЩАК, за­ві­ду­вач ка­фе­дри біо­хі­мії та біо­те­хно­ло­гії При­кар­пат­сько­го на­ціо­наль­но­го уні­вер­си­те­ту ім. В. Сте­фа­ни­ка, до­ктор біо­ло­гі­чних на­ук, про­фе­сор:

— Остан­ні ро­ки осо­бли­во го­стро ви­сві­тли­ли кіль­ка про­блем укра­їн­ської си­сте­ми осві­ти і на­у­ки. Для то­го, щоб Укра­ї­на оста­то­чно не ско­ти­ла­ся за ме­жу не­по­вер­не­н­ня як ци­ві­лі­зо­ва­на кра­ї­на, ке­рів­ни­цтву дер­жа­ви і укра­їн­ській спіль­но­ті не­об­хі­дно звер­ну­ти ува­гу на кіль­ка вкрай ва­жли­вих мо­мен­тів. Пер­ший. Щоб ми оста­то­чно не втра­ти­ли ре­шток на­у­ки, тре­ба іден­ти­фі­ку­ва­ти ті не­чи­слен­ні осе­ред­ки справ­жньої на­у­ки, які, всу­пе­реч си­ту­а­ції, ще є в Укра­ї­ні. ¯х лег­ко ви­яви­ти, ко­ри­сту­ю­чись прийня­ти­ми між­на­ро­дни­ми під­хо­да­ми — на­у­ко­ви­ми ба­за­ми да­них Scopus чи Web of Sciе­nce. Я чі­тко усві­дом­люю, що во­ни не іде­аль­ні для та­ких оці­нок, але на сьо­го­дні кра­щих не­має. Са­ме то­му ни­ми й по­слу­го­ву­ю­ться у ци­ві­лі­зо­ва­них дер­жа­вах сві­ту для оцін­ки на­у­ко­вої ва­ги уні­вер­си­те­тів, на­у­ко­вих за­кла­дів чи окре­мих до­слі­дни­ків. То­му не тре­ба ви­на­хо­ди­ти ве­ло­си­пед і шу­ка­ти свій «укра­їн­ський» шлях. Пі­сля іден­ти­фі­ка­ції та­ких за­ли­шко­вих на­у­ко­вих осе­ред­ків слід про­ве­сти їх між­на­ро­дну екс­пер­ти­зу і не тіль­ки роз­ро­би­ти про­гра­му під­трим­ки (вже до­сить де­кла­ра­цій!), а ре­аль­но, під на­гля­дом мі­жна­ро­дно­го до­рад­чо­го ор­га­ну, ре­а­лі­зу­ва­ти їх державну під­трим­ку. Іна­кше че­рез кіль­ка ро­ків ми по­збу­де­мо­ся ре­шток на­у­ков­ців. Осо­бли­во це сто­су­є­ться обда­ро­ва­ної мо­ло­ді. За­ли­ша­ться тіль­ки псев­до­на­у­ков­ці, що ви­тя­гу­ва­ти­муть із дер­жа­ви ті кри­хти, які во­на все­та­ки ви­ді­ляє на на­у­ку, але на­у­ку во­ни не ро­би­ти­муть, бо про­сто не­спро­мо­жні.

З ці­єю про­бле­мою ті­сно пов’яза­на та­ка «со­лод­ка» трі­є­чка, як ко­ру­пція, фаль­си­фі­ка­ція і пла­гі­ат. Це дру­гий го­стрий мо­мент укра­їн­сько­го сьо­го­де­н­ня. Ці три пе­ре­жи­тки на­шо­го фе­одаль­но­го ми­ну­ло­го і сьо­го­де­н­ня є га­не­бним яви­щем. Во­ни АБ­СО­ЛЮ­ТНО не­су­мі­сні зі справ­жньою на­у­кою й осві­тою та ОДНО­ЗНА­ЧНО му­сять пі­ти з на­шо­го жи­т­тя. Мо­жли­во, пев­ну роль тут зі­грає На­ціо­наль­не агент­ство із за­без­пе­че­н­ня якості ви­щої осві­ти (НАЗЯВО), але, зна­ю­чи без­по­ра­дність дер­жав­них ор­га­нів у ре­фор­му­ван­ні (ду­же хо­ті­ло­ся б по­ми­ли­ти­ся в цьо­му ви­пад­ку), я по­кла­даю сер­йо­зні на­дії на гро­ма­дян­ське су­спіль­ство, яке ду­же актив­но по­ча­ло роз­ви­ва­ти­ся пі­сля Ре­во­лю­ції Гідності. Ме­не осо­бли­во ті­шить актив­на мо­лодь та усві­дом­ле­н­ня пев­ною її ча­сти­ною то­го, що ні­хто, крім них са­мих, не збу­дує май­бу­тню силь­ну Укра­ї­ну. Са­ме на­у­ка і осві­та ма­ють бу­ти ти­ми ру­ші­я­ми і фла­гма­на­ми, які то­ру­ва­ти­муть шлях у ща­сли­ве май­бу­т­тя Укра­ї­ни.

…Пи­шу ці ряд­ки в Па­ри­жі, ку­ди при­ве­ли ме­не на кіль­ка днів на­у­ко­ві ін­те­ре­си. І не по­ли­шає го­ло­ви дум­ка: як так ста­ло­ся, що май­же ти­ся­чу ро­ків то­му донь­ка ки­їв­сько­го кня­зя Яро­сла­ва Му­дро­го при­їха­ла сю­ди осві­че­ною, а ко­роль Фран­ції був не­гра­мо­тним, а те­пер Фран­ція — се­ред сві­то­вих лі­де­рів, а ми зав’язли у фе­одаль­но­му се­ре­дньо­віч­чі?

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.