«Ця бре­хня еко­ло­гів за­кін­чи­ться по­га­но…»

Dzerkalo Tizhnya - - ТИТУЛЬНЫЙ ЛИСТ - Сві­тла­на ІСАЧЕНКО

Те­ри­то­рі­аль­на гро­ма­да се­ла Пі­стинь пер­шою з сіл Іва­но-фран­ків­щи­ни стала на за­хист своїх кон­сти­ту­цій­них прав роз­по­ря­джа­ти­ся сво­єю зем­лею та са­мов­ря­ду­ва­ти у своїх адмі­ні­стра­тив­них межах. А без цьо­го всі роз­мо­ви про де­мо­кра­ти­чний устрій дер­жа­ви та де­цен­тра­лі­за­цію вла­ди — по­ро­жній звук. Се­ло для на­цпар­ку чи парк для се­ла? Пі­стинь здав­на був одним із найбільших і най­за­мо­жні­ших сіл При­кар­па­т­тя. Вре­шті, се­лом став на­зи­ва­ти­ся по­рів­ня­но не­дав­но. Пі­стинь мав роз­ви­не­ну про­ми­сло­вість, мі­ську за­бу­до­ву і 1756 р. отри­мав Магдебурзьке пра­во. Тож від­да­ність прин­ци­пам са­мов­ря­ду­ва­н­ня в ньо­го, як мо­ви­ться, в кро­ві.

Жи­т­тя се­лу пе­ре­вер­нув пре­зи­дент­ський указ 2002 р. Не пи­та­ю­чи ме­шкан­ців ані Пі­сти­ня, ані ін­ших сіл, ні­би їх вза­га­лі не існує, по­над 32 тис. га у Ко­сів­сько­му ра­йо­ні (тре­ти­на йо­го те­ри­то­рії, при­чо­му зем­лі з ви­со­ким еко­но­мі­чним по­тен­ці­а­лом, впри­тул до сіль­ських ву­лиць) бу­ли ого­ло­ше­ні при­ро­дно-за­по­від­ним фон­дом і пе­ре­да­ні но­во­ство­ре­но­му на­ціо­наль­но­му при­ро­дно­му пар­ку «Гу­цуль­щи­на» — ра­зом із па­со­ви­ща­ми, дер­жав­ни­ми екс­плу­а­та­цій­ни­ми лі­са­ми, а по­де­ку­ди — з до­ро­га­ми, ту­ри­сти­чни­ми са­ди­ба­ми та цвин­та­ря­ми.

Пре­зи­дент­ський указ зо­бов’язу­вав керівництво пар­ку у 6-мі­ся­чний тер­мін при­ве­сти до ла­ду зем­ле­впо­ря­дну до­ку­мен­та­цію. Але ста­тус НПП «Гу­цуль­щи­на» як за­кон­но­го зем­ле­ко­ри­сту­ва­ча до­сі під ве­ли­ким пи­та­н­ням. Уже кіль­ка ро­ків він є пре­дме­том су­до­вих су­пе­ре­чок, що три­ва­ють між НПП і Пі­сти­нем. Дер­жав­ної ре­є­стра­ції пра­ва зем­ле­ко­ри­сту­ва­н­ня, як то­го ви­ма­гає Зе­мель­ний ко­декс, у на­цпар­ку не­має. Зе­мель­не від­ве­де­н­ня не зро­бле­ні, ме­жі з су­сі­дні­ми зем­ле­ко­ри­сту­ва­ча­ми не по­го­дже­ні.

На під­твер­дже­н­ня сво­го пра­ва ко­ри­сту­ва­н­ня ко­сів­ськи­ми зем­ля­ми ди­ре­кція НПП де­мон­струє акт при­йма­н­ня-пе­ре­да­чі ма­те­рі­аль­них цін­но­стей у 2002 р. від то­ді­шніх зем­ле­ко­ри­сту­ва­чів. До­ку­мент са­ме за­свід­чує, що пар­ку пе­ре­да­ли лі­со­вий фонд, а не зе­мель­ні ді­лян­ки від­по­від­но до ви­мог зе­мель­но­го за­ко­но­дав­ства.

Ли­ше у бе­ре­зні 2013 р. ди­ре­кція НПП укла­ла до­го­вір на роз­роб­ку про­е­кту зем­ле­устрою. Але гра­фі­чний план об’єкта (будь-яко­го — ді­лян­ки під за­бу­до­ву, квар­ти­ри чи за­по­від­ни­ка) аж ні­як не є до­ку­мен­том, що по­свід­чує на ньо­го пра­во вла­сно­сті або ко­ри­сту­ва­н­ня. При­найм­ні рік то­му на за­пит Пі­стин­ської сіль­ра­ди, чи є на її адмі­ні­стра­тив­ній те­ри­то­рії та­кий зем­ле­ко­ри­сту­вач як НПП «Гу­цуль­щи­на», з ра­йон­но­го від­ді­лу Дер­жгео­ка­да­стру на­ді­йшла офі­цій­на від­по­відь: та­ко­го ко­ри­сту­ва­ча не­має, офі­цій­ни­ми ко­ри­сту­ва­ча­ми дер­жав­них зе­мель лі­со­го­спо­дар­сько­го при­зна­че­н­ня зна­ча­ться дер­жав­не під­при­єм­ство «Кут­ський ліс­госп» та ко­му­наль­не «Агро­ліс».

Втім, ди­ре­кція пар­ку з пер­ших днів йо­го ство­ре­н­ня вва­жа­ла се­бе ма­ло не пов­но­прав­ним зем­ле­вла­сни­ком і взя­ла­ся ре­гу­лю­ва­ти го­спо­дар­ську ді­яль­ність на Ко­сів­щи­ні, обме­жу­ю­чи роз­ви­ток під­при­єм­ни­цтва, а з ним — роз­ви­ток сіл та се­лищ. За­по­від­ний ста­тус зе­мель на­кла­дає істо­тні обме­же­н­ня на їх го­спо­дар­ське ви­ко­ри­ста­н­ня. До ре­чі, зго­ди за­кон­них зем­ле­ко­ри­сту­ва­чів і вла­сни­ків зе­мель­них ді­ля­нок по­тра­пи­ти у за­по­від­ну зо­ну та­кож ні­хто не пи­тав. Па­сеш вів­ці — спла­чуй штраф Все йшло до скан­да­лу. Він ви­бу­хнув на всю кра­ї­ну, ко­ли керівництво НПП ви­рі­ши­ло оштра­фу­ва­ти на 35 тис. грн. (на той час не­чу­ва­ні для се­лян гро­ші!) фер­ме­ра з гір­сько­го се­ла Ко­смач за те, що ви­па­сав ота­ру на орен­до­ва­ній при­ва­тній по­ло­ни­ні, не ві­да­ю­чи про її за­по­від­ність і осо­бли­вий ре­жим ви­ко­ри­ста­н­ня. У ба­га­тьох се­лах скар­жи­ли­ся та­кож на пе­ре­ко­па­ні спів­ро­бі­тни­ка­ми пар­ку до­ро­ги до лі­сів, яки­ми го­ря­ни здав­на хо­ди­ли по гри­би та яго­ди, ве­ли мар­жи­ну на тра­во­стої.

Вкрай обу­ре­ні 13 при­кар­пат­ських сіл у 2005 р., за ре­зуль­та­та­ми мі­сце­вих ре­фе­рен­ду­мів, за­бо­ро­ни­ли «Гу­цуль­щи­ні» за­хо­ди­ти у свої адмі­ні­стра­тив­ні ме­жі. На за­хист ін­те­ре­сів се­лян стала Ко­сів­ська ра­йон­на ра­да, звер­нув­шись до Ві­кто­ра Ющен­ка з про­ха­н­ням пе­ре­гля­ну­ти ме­жі за­по­від­но­сті.

«Ми ви­сту­па­є­мо не про­ти пар­ку, а про­ти без­за­ко­н­ня йо­го ке­рів­ни­цтва. Про­го­ло­шу­ю­чи на сло­вах сво­їм зав­да­н­ням охо­ро­ну і за­хист при­ро­ди, на ді­лі на­ціо­наль­ний при­ро­дний парк по­чав роз­по­ря­джа­ти­ся на­ши­ми зем­ля­ми, ще й роз­гор­нув на них мас­шта­бну і про­ти­за­кон­ну під­при­єм­ни­цьку ді­яль­ність», — на­го­ло­шу­ють ко­сів­ські акти­ві­сти у своїх чи­слен­них звер­не­н­нях до вла­дних стру­ктур: від Адмі­ні­стра­ції пре­зи­ден­та до Іва­но-фран­ків­ської обла­сної ра­ди.

Але за 14 ро­ків ні­хто на звер­не­н­ня акти­ві­стів і те­ри­то­рі­аль­них гро­мад Ко­сів­щи­ни та її ор­га­нів вла­ди так і не від­ре­а­гу­вав по су­ті. А суть, вре­шті, зво­ди­ться до від­по­віді на про­сте за­пи­та­н­ня: на­ві­що бу­ло ство­рю­ва­ти за­по­від­ний фонд в екс­плу­а­та­цій­них лі­сах, на па­со­ви­щах, люд­ських го­ро­дах і сіль­ських зем­лях за­па­су, які є осно­вою со­ці­аль­но­еко­но­мі­чно­го роз­ви­тку те­ри­то­рі­аль­них гро­мад? Не тіль­ки за жи­тей­ською ло­гі­кою, а й за чин­ним за­ко­но­дав­ством, на­ціо­наль­ні при­ро­дні пар­ки не мо­жуть вклю­ча­ти що ко­му за­ма­не­ться, а ли­ше при­ро­дні ком­пле­кси та об’єкти, які ма­ють осо­бли­ву при­ро­до­охо­рон­ну, істо­ри­ко-куль­тур­ну та есте­ти­чну цін­ність.

«По­годь­те­ся, для то­го, щоб охо­ро­ня­ти кві­тко­ві га­ля­ви­ни, де­ре­ва з гні­зда­ми рід­кі­сних пта­хів і впо­до­ба­ни­ми ка­жа­на­ми ду­пла­ми, зов­сім не обов’яз­ко­во пе­ре­тво­рю­ва­ти на за­по­від­ник тре­ти­ну те­ри­то­рії всьо­го ра­йо­ну впри­тул до на­се­ле­них пун­ктів і цим ста­ви­ти йо­го на ме­жу еко­но­мі­чно­го ко­ла­псу, — за­зна­чає го­ло­ва Ко­сів­ської рай­ра­ди Пав­ло Ван­джу­рак. — Ство­рю­ю­чи при­ро­дний парк, не вра­ху­ва­ли при­ро­до­охо­рон­них аспе­ктів, а про ін­те­ре­си мі­сце­вих гро­мад вза­га­лі не ду­ма­ли. Обме­же­н­ня під­при­єм­ни­цтва при­зве­ло до ско­ро­че­н­ня ро­бо­чих місць, збі­дне­н­ня мі­сце­вих бю­дже­тів. Сво­єю чер­гою, від­су­тність у лю­дей ро­бо­ти, а от­же і за­со­бів до існу­ва­н­ня по­ро­джує та­кі га­не­бні яви­ща, як са­мо­віль­ні руб­ки лі­су, ма­со­ва мі­гра­ція на­се­ле­н­ня за кор­дон на за­ро­бі­тки. Тим ча­сом ми ба­чи­мо, що НПП «Гу­цуль­щи­на», при­кри­ва­ю­чись ре­жи­мом за­по­від­но­сті, ве­де на на­ших зем­лях ін­тен­сив­ну лі­со­за­го­тів­лю. Про­те ре­а­лі­зо­вує лі­со­ма­те­рі­а­ли по­за ау­кціо­ном, за сум­нів­ни­ми схе­ма­ми, без спла­ти зе­мель­но­го по­да­тку, ре­є­стра­ції зе­мель­них ді­ля­нок…»

Від­по­відь зна­йшла­ся зов­сім не­дав­но. Але про це — пе­ре­го­дом. Ду­ма­є­мо про пта­шок — за­бу­ва­є­мо про лю­дей — Не на­ша ком­пе­тен­ція — обго­во­рю­ва­ти пре­зи­дент­ський указ. Кон­сти­ту­ція зо­бов’язує нас йо­го ви­ко­ну­ва­ти. Те­ри­то­рію при­ро­до-за­по­від­но­го фон­ду окре­сле­но, осо­бли­вий ре­жим її фун­кціо­ну­ва­н­ня ви­зна­че­но. Кра­пка. То­му ми му­си­мо офор­ми­ти до кін­ця до­ку­мен­та­цію на пе­ре­да­ні нам дер­жа­вою зе­мель­ні ма­си­ви та здій­сню­ва­ти на них на­у­ко­ву, при­ро­до­охо­рон­ну ді­яль­ність, — ціл­ком слу­шно за­ува­жує не­змін­ний з ча­сів за­сну­ва­н­ня НПП йо­го ди­ре­ктор Ва­силь Про­ро­чук.

— Але ж на цій те­ри­то­рії по­кут­сько-бу­ко­вин­ських Кар­пат ме­шка­ють не ли­ше пта­хи і зві­рі. Тут спо­кон­ві­ку жи­вуть лю­ди. Де­ся­тки сіл та ху­то­рів, яким по­трі­бно роз­ви­ва­ти­ся, забезпечувати лю­дям жи­тло і ро­бо­ту, — за­зна­чає у від­по­відь сіль­ський го­ло­ва Пі­сти­ня Та­рас Бей­сюк. — Не ви­пад­ко­во Кон­сти­ту­ція Укра­ї­ни ви­знає зем­лю та при­ро­дні ре­сур­си ма­те­рі­аль­ною і фі­нан­со­вою ба­зою мі­сце­во­го са­мов­ря­ду­ва­н­ня, а та­кож на­ді­ляє сіль­ські ра­ди пра­вом ре­гу­лю­ва­ти зе­мель­ні від­но­си­ни на сво­їй адмі­ні­стра­тив­ній те­ри­то­рії. Вре­шті, зем­ля і лю­ди — це не­від’єм­не, це і є се­ло. Наш Пі­стинь роз­ви­ва­є­ться, має по­над чо­ти­ри ти­ся­чі жи­те­лів і чи не найбільший в Укра­ї­ні по­ка­зник при­ро­сту на­се­ле­н­ня. У нас ба­га­то мо­ло­дих сі­мей, які хо­чуть бу­ду­ва­ти­ся, жи­ти і пра­цю­ва­ти в рі­дно­му се­лі, а не їха­ти світ за очі. Гро­ма­да вбо­лі­ває за своє се­ло, за йо­го со­ці­аль­но-еко­но­мі­чний роз­ви­ток. То­му ми не до­зво­ли­мо не­за­кон­но за­хо­плю­ва­ти і роз­кра­да­ти на­ші зем­лі.

Справ­ді, лі­си з їхні­ми по­ло­ни­на­ми, ба­га­ти­ми при­ро­дни­ми ре­сур­са­ми, а від­так з де­ре­во­пе­ре­ро­бною, ту­ри­сти­чною га­луз­зю — осно­ва жи­т­тя в Кар­па­тах. У ре­зуль­та­ті ви­ко­на­н­ня ука­зу пре­зи­ден­та, в за­по­від­но­му фон­ді, тоб­то в ру­ках Мі­н­еко­ло­гії та «Гу­цуль­щи­ни», опи­ни­ло­ся 75% лі­сів ра­йо­ну. Ко­му­наль­не під­при­єм­ство «Агро­ліс» від­пи­са­ло пар­ку 816 га ко­ли­шніх кол­го­спних лі­сів, у яких здав­на го­спо­да­рю­ва­ли при­ле­глі се­ла. Не­має жо­дно­го по­ясне­н­ня, тим біль­ше на­у­ко­во­го об´рун­ту­ва­н­ня уні­каль­но­сті цих ру­ко­твор­них мо­ло­дих сме­ре­ко­вих на­са­джень. Ін­ший зем­ле­ко­ри­сту­вач — Кут­ський дер­жліс­госп — у до­бро­віль­но-при­му­со­во­му по­ряд­ку від­дав НПП у по­стій­не ко­ри­сту­ва­н­ня ра­зом зі сво­їм не­ру­хо­мим май­ном 7,6 тис. га елі­тних лі­сів (не зе­мель!), ви­пле­ка­них не одним по­ко­лі­н­ням лі­сів­ни­ків. Ще 15 тис. лі­со­вих ге­кта­рів опи­ни­ли­ся в пар­ку без ви­лу­че­н­ня і без бу­дья­ко­го від­шко­ду­ва­н­ня. Втра­тив­ши лі­си, у ліс­го­спі ви­му­ше­ні бу­ли лі­кві­ду­ва­ти Яблу­нів­ське лі­сни­цтво, за­кри­ти де­ре­во­пе­ре­ро­бні це­хи. Це при то­му що у від­да­ле­них гір­ських се­лах зна­йти лю­дям ро­бо­ту — ве­ли­ка про­бле­ма. Зем­лю гро­мад — у при­ва­тну вла­сність

— Ду­ма­є­те, в тих лі­сах парк роз­гор­нув на­у­ко­во-за­по­від­ну ро­бо­ту, роз­ви­ває ту­ризм? По­чав їх ру­ба­ти на­пра­во і на­лі­во, без будь-яко­го кон­тро­лю. Бо хто ж кон­тро­лю­ва­ти­ме еко­ло­гів? Хі­ба са­мі се­бе, — роз­по­від­ає гро­мад­ський акти­віст Пі­сти­ня Ан­дрій Они­ськів. — Гро­ма­да на­шо­го се­ла у кві­тні 2011 р. іні­ці­ю­ва­ла пе­ре­вір­ку ді­яль­но­сті НПП, пра­во­охо­рон­ні ор­га­ни ви­яви­ли 224 куб. м не­за­кон­но зру­ба­ної де­ре­ви­ни у за­по­від­них зо­нах. Це ли­ше не­ве­ли­чкий епі­зод. Але най­біль­ше обу­рює те, що керівництво «Гу­цуль­щи­ни», без жо­дно­го по­го­дже­н­ня з сіль­ськи­ми ра­да­ми, в адмі­ні­стра­тив­них межах сіл по­ча­ло за­хо­плю­ва­ти і роз­да­ва­ти зе­мель­ні ді­лян­ки зе­ле­них зон, при­да­тні для роз­ви­тку ту­ри­зму та ре­кре­а­ції…

Біль­ше по­ло­ви­ни адмі­ні­стра­тив­ної те­ри­то­рії Пі­сти­ня пре­зи­дент­ський указ від­дав «Гу­цуль­щи­ні». Про­те, оскіль­ки керівництво НПП не ма­ло до­ку­мен­тів на пра­во ко­ри­сту­ва­н­ня пі­стин­ською зем­лею, ча­сти­на цих ді­ля­нок уві­йшла в ген­план роз­ви­тку і за­бу­до­ви се­ла, за­твер­дже­ний у ли­пні 2013 р. І ось під час йо­го під­го­тов­ки від­кри­ли­ся фа­кти, які жа­хну­ли не тіль­ки ме­шкан­ців Пі­сти­ня.

— На пу­блі­чній ка­да­стро­вій кар­ті кра­ї­ни ми по­ба­чи­ли, що не­ві­до­мі осо­би, швид­ше за все — під­став­ні, вже ро­зі­бра­ли у при­ва­тну вла­сність 343 га на­шої зем­лі, яку НПП узяв під охо­ро­ну і в ко­ри­сту­ва­н­ня, — роз­по­від­ає де­пу­тат Пі­стин­ської сіль­ра­ди Пе­тро Плі­хтяк. — Ви­хо­дить, на­цпарк ство­рю­ва­ли, щоб за­бра­ти в нас зем­лю і ти­шком-ни­шком розда­ти її, роз­про­да­ти? Спів­ро­бі­тни­ки на­цпар­ку про се­бе та­кож не за­бу­ли. На при­ва­ти­зо­ва­них у лі­сі зе­мель­них ді­лян­ках уже ви­бу­ду­ва­ні роз­кі­шні ма­є­тки. А нам те­пер про­бле­ма­ти­чно ви­ді­ли­ти зем­лю уча­сни­кам АТО — на­шим одно­сель­цям…

По­ча­ли ди­ви­ти­ся на кар­ті су­сі­днє се­ло Ше­шо­ри, пер­ли­ну кар­пат­сько­го ту­ри­зму, зем­лі яко­го та­кож під «Гу­цуль­щи­ною». А там 2,7 тис. га при­ва­тних ді­ля­нок із 15 ка­да­стро­ви­ми но­ме­ра­ми по­руч зі зна­ме­ни­ти­ми Ше­шор­ськи­ми срі­бля­сти­ми во­до­спа­да­ми, де чи не най­до­рож­ча зем­ля в усіх Кар­па­тах.

Ву­зли ко­сів­сько­го кон­флі­кту за­тя­гу­ю­ться все ту­гі­ше. На­віть су­ди без­по­ра­дно роз­во­дять ру­ка­ми, блу­ка­ю­чи між ста­т­тя­ми Зе­мель­но­го, Лі­со­во­го ко­де­ксів та за­ко­ну «Про при­ро­дно-за­по­від­ний фонд». Але всі йо­го уча­сни­ки, вклю­чно з ра­йон­ною і обла­сною вла­дою, єди­ні в одно­му: бар­дак (ін­шо­го сло­ва не пі­ді­бра­ти) із зем­лею в національних при­ро­дних пар­ках ви­гі­дний тим діл­кам, ко­трі, при­кри­ва­ю­чись га­сла­ми охо­ро­ни при­ро­ди, про­во­дять ма­хі­на­ції, ще й за дер­жав­ний кошт, із при­вла­сне­н­ня за­галь­но­на­ро­дно­го ре­сур­су. То­му й ство­рю­ють за­по­від­ни­ки в ба­га­тих на де­ре­ви­ну екс­плу­а­та­цій­них лі­сах та по­бли­зу сіл, де сьо­го­дні за со­тку прав­лять не мен­ше двох ти­сяч до­ла­рів.

— Ро­зі­бра­ти­ся з зем­лею у три­ку­тни­ку «на­цпарк — громади — ліс­го­спи» ду­же важ­ко. По­ряд­ку не­ма, — ка­же пер­ший за­сту­пник го­ло­ви Іва­но­фран­ків­ської обл­держ­адмі­ні­стра­ції Сер­гій Ба­са­раб. — Про­во­ди­мо зем­ле­впо­ря­дже­н­ня між ци­ми суб’єкта­ми. Але при цьо­му і Ки­є­ву, і Іва­но­фран­ків­ську одно­зна­чно тре­ба ду­ма­ти про еко­но­мі­чні й соціальні на­слід­ки за­по­віда­н­ня зна­чних те­ри­то­рій, на яких ба­зу­є­ться еко­но­мі­ка сіл і ра­йо­нів, осо­бли­во гір­ських…

Слід­чий від­діл Ко­сів­сько­го від­ді­лу обла­сно­го управ­лі­н­ня На­ціо­наль­ної поліції са­ме ве­де до­су­до­ве роз­слі­ду­ва­н­ня у спра­ві що­до по­са­до­вих осіб НПП «Гу­цуль­щи­на» та Ше­шор­ської сіль­ра­ди. Пра­во­охо­рон­ці вважають, що ці ке­рів­ни­ки, злов­жи­ва­ю­чи слу­жбо­вим ста­но­ви­щем, не­за­кон­но пе­ре­да­ли на ко­ристь тре­тіх осіб 4,2 га при­ро­до­за­по­від­но­го фон­ду.

Іва­но-фран­ків­ська обла­сна про­ку­ра­ту­ра від­кри­ла чо­ти­ри кри­мі­наль­ні про­ва­дже­н­ня за фа­кта­ми слу­жбо­вої не­дба­ло­сті спів­ро­бі­тни­ків ін­шо­го на­ціо­наль­но­го при­ро­дно­го пар­ку — Кар­пат­сько­го, що го­спо­да­рює на зем­лях м. Ярем­че, Ми­ку­ли­чин­ської, Во­ро­хтян­ської та Та­та­рів­ської сіль­ських рад. «Ра­зом з чи­нов­ни­ка­ми ра­йон­них від­ді­лів зе­мель­них ре­сур­сів во­ни по­го­ди­ли та пе­ре­да­ли у при­ва­тну вла­сність ді­лян­ки за­галь­ною пло­щею 7,4 га, які на­ле­жать до зе­мель при­ро­до-за­по­від­но­го при­зна­че­н­ня Кар­пат­сько­го НПП. Вна­слі­док не­пра­во­мір­них дій дер­жав­ним ін­те­ре­сам зав­да­но зби­тків май­же на 2,6 млн. грн.», — по­ві­до­ми­ли в про­ку­ра­ту­рі Іва­но-фран­ків­ської обла­сті. Спе­ку­ля­ція свя­ти­ми іме­на­ми Але най­біль­ші при­стра­сті до­ро­слих з ба­та­лі­я­ми, вза­єм­ни­ми зви­ну­ва­че­н­ня­ми та обра­за­ми ви­ру­ють дов­ко­ла Ма­є­тку Свя­то­го Ми­ко­лая — осе­ред­ку куль­ту­ри, мо­ра­лі і па­трі­о­ти­чно­го ви­хо­ва­н­ня мо­ло­ді не ли­ше При­кар­па­т­тя, а й усі­єї кра­ї­ни. До ди­во­ви­жно гар­ної гу­цуль­ської са­ди­би, збу­до­ва­ної май­же в са­мо­му Пі­сти­ні, у го­сті до Свя­то­го Ми­ко­лая ді­ти їдуть зві­ду­сіль.

Сам ма­є­ток з ве­ли­ким по­двір’ям, бу­ди­но­чка­ми, від­по­чин­ко­ви­ми май­дан­чи­ка­ми за­ймає ді­лян­ку близь­ко одно­го ге­кта­ра. Але в бе­ре­зні 2013 р. уряд Аза­ро­ва, ду­блю­ю­чи пре­зи­дент­ський указ 2002 р., ви­дає роз­по­ря­дже­н­ня окре­мо ви­лу­чи­ти на те­ри­то­рії Пі­стин­ської сіль­ра­ди 116 га і від­да­ти в роз­по­ря­дже­н­ня Мі­н­еко­ло­гії та в по­стій­не ко­ри­сту­ва­н­ня «Гу­цуль­щи­ні». Че­рез кіль­ка мі­ся­ців з’яв­ля­є­ться ана­ло­гі­чне роз­по­ря­дже­н­ня про ви­лу­че­н­ня ще 6,6 га. Про Ма­є­ток Свя­то­го Ми­ко­лая в них ані сло­ва.

У Пі­сти­ня з йо­го ген­пла­ном роз­ви­тку ні­хто ні­чо­го не пи­тає. Ка­бмін про­дов­жує ди­ви­ти­ся на кар­пат­ське се­ло, як єв­ро­пей­ські ко­ло­ні­за­то­ри на афри­кан­ські поселення. Пі­стинь, який уже ба­чив, як у за­по­від­них зо­нах со­тні дер­жав­них ге­кта­рів ра­птом пе­ре­тво­рю­ю­ться на при­ва­тні, по­став про­ти та­ко­го сва­ві­л­ля ви­со­ко­по­са­дов­ців. Аж тут — Ре­во­лю­ція Гідності.

— Ми йшли на Май­дан з ве­ли­кою на­ді­єю, що но­ва укра­їн­ська вла­да, крім усьо­го, по­чує се­ла, по­вер­не­ться до нас облич­чям, — роз­по­від­ає акти­віст Ан­дрій Они­ськів. — Але, по­ки ми сто­я­ли на Май­да­ні, Мі­н­еко­ло­гії, про­дов­жу­ю­чи ді­я­н­ня клі­ки Яну­ко­ви­ча, не­зва­жа­ю­чи на чи­слен­ні звер­не­н­ня громади на­шо­го се­ла, у сі­чні 2014 р. по­го­ди­ло пар­ку зем­ле­впо­ря­дну до­ку­мен­та­цію на ви­го­тов­ле­н­ня окре­мо­го дер­жав­но­го акта на пра­во во­ло­ді­н­ня і ко­ри­сту­ва­н­ня на­шою зем­лею. В нас є всі під­ста­ви вва­жа­ти, що спра­ва Яну­ко­ви­ча з роз­кра­да­н­ня дер­жав­них зе­мель і зе­мель те­ри­то­рі­аль­них гро­мад При­кар­па­т­тя жи­ве і про­цві­тає. А на­ціо­наль­ні при­ро­дні пар­ки за­ли­ша­ю­ться ко­ру­пцій­ною скла­до­вою цен­траль­ної вла­ди, з до­по­мо­гою якої мо­жна при­бра­ти до рук рин­ко­во при­ва­бли­ві зе­мель­ні ді­лян­ки...

Мі­ні­стер­ство еко­ло­гії та при­ро­дних ре­сур­сів, яке від іме­ні дер­жа­ви не­се від­по­від­аль­ність пе­ред на­ро­дом Укра­ї­ни за ви­ко­ри­ста­н­ня зе­мель дер­жав­но­го за­по­від­но­го фон­ду, ще жо­дно­го ра­зу не від­ре­а­гу­ва­ло на фа­кти по­яви при­ва­тних зе­мель у дер­жав­них за­по­від­ни­ках, не да­ло оцін­ку при­ро­до­ко­ри­сту­ван­ню в них. Нав­па­ки, іні­ці­ює зна­чне роз­ши­ре­н­ня меж НПП, у то­му чи­слі «Гу­цуль­щи­ни», зно­ву ж та­ки по­при дум­ку мі­сце­вих гро­мад і мі­сце­вої вла­ди. Ре­зер­ва­ція для кар­пат­ських гро­мад? П’ятнад­цять ро­ків то­му за­дум «Гу­цуль­щи­ни» зво­див­ся не ли­ше до ство­ре­н­ня на­ціо­наль­но­го при­ро­дно­го пар­ку. Парк був скла­до­вою гран­діо­зно­го про­е­кту: на за­по­від­ній те­ри­то­рії Ко­сів­щи­ни ма­ло з ну­ля по­ста­ти гу­цуль­ське се­ло — шту­чно ство­ре­не, але зі справ­жні­ми ха­та­ми, го­спо­дар­ськи­ми обій­стя­ми, зі справ­жні­ми ме­шкан­ця­ми, які б збе­рі­га­ли дав­ні тра­ди­ції гу­цу­лів, їх по­бут, ре­ме­сла, за­га­лом — жит­тє­вий устрій у бу­дні і свя­та. Со­тні міль­йо­нів гри­вень на ре­а­лі­за­цію про­е­кту пла­ну­ва­ли отри­ма­ти з дер­жав­но­го бю­дже­ту, а по­тім ма­ти фі­нан­су­ва­н­ня з го­спо­дар­ської ді­яль­но­сті на одер­жа­ній зем­лі, а та­кож із ту­ри­стів, які б їха­ли на це ди­во по­ди­ви­ти­ся, по­жи­ти се­ред при­ро­ди, як жи­ли на­ші пред­ки у си­ву дав­ни­ну.

— Але про жи­ві се­ла з їхньої істо­рі­єю та на­галь­ни­ми про­бле­ма­ми не ду­ма­ли ні то­ді, ні те­пер, — ка­же сіль­ський го­ло­ва Пі­сти­ня Та­рас Бей­сюк. — За ве­ли­ким ра­хун­ком, по­зба­вив­ши те­ри­то­рі­аль­ні громади та сіль­ські ра­ди пра­ва кон­тро­лю­ва­ти ви­ко­ри­ста­н­ня і роз­по­ря­джа­ти­ся зем­лею за ме­жа­ми на­се­ле­них пун­ктів, сіль­ське на­се­ле­н­ня за­гна­ли в ре­зер­ва­цію і зга­ду­ють про нас тіль­ки під час ви­бо­рів. Хо­ча Кон­сти­ту­ція ви­знає се­ло, ра­зом із се­ли­щем і мі­стом, ба­зо­вою оди­ни­цею адмі­ні­стра­тив­но-те­ри­то­рі­аль­но­го устрою на­шої дер­жа­ви…

Кон­флікт Пі­сти­ня і «Гу­цуль­щи­ни» — зна­чно біль­ший, аніж су­пе­ре­чка «за ме­жу і гру­шу» між сіль­ра­дою та при­ро­дним на­ціо­наль­ним пар­ком. Це — ви­рі­ше­н­ня най­зло­бо­ден­ні­ших пи­тань: про адмі­ні­стра­тив­но-те­ри­то­рі­аль­ний устрій кра­ї­ни, пов­но­ва­же­н­ня мі­сце­вих рад, вре­шті — про до­лю про­го­ло­ше­ної ре­фор­ми з де­цен­тра­лі­за­ції та роз­ви­тку мі­сце­во­го са­мов­ря­ду­ва­н­ня. З усіх три­бун тіль­ки й чу­тно про пе­ре­да­чу вла­ди на мі­сця та ство­ре­н­ня еко­но­мі­чно і фі­нан­со­во спро­мо­жних те­ри­то­рі­аль­них гро­мад. На ді­лі — громади від­сто­ро­не­ні від сво­го основ­но­го ре­сур­су — зем­лі, а от­же від впли­ву на до­хі­дну ча­сти­ну своїх бю­дже­тів. По­тім ди­ву­є­мо­ся — чо­му в нас та­кі бі­дні се­ла?..

— Ви­ко­на­вча вла­да зав­жди пра­гну­ла обме­жи­ти на свою ко­ристь пов­но­ва­же­н­ня мі­сце­во­го са­мов­ря­ду­ва­н­ня, осо­бли­во в ко­ри­сту­ван­ні зем­лею та при­ро­дни­ми ре­сур­са­ми, — за­зна­чає го­ло­ва під­ко­мі­те­ту з пи­тань мі­сце­вих ор­га­нів ви­ко­нав­чої вла­ди та те­ри­то­рі­аль­но­го устрою Вер­хов­ної Ра­ди, на­ро­дний де­пу­тат Ми­ко­ла Фе­до­рук (ба­га­то­рі­чний мер Чер­нів­ців, до сло­ва). — Прав­лі­н­ня Яну­ко­ви­ча до­ве­ло си­ту­а­цію до аб­сур­ду, ко­ли, всу­пе­реч Кон­сти­ту­ції, змі­на­ми до низ­ки за­ко­нів пов­но­ва­же­н­ня сіль­ських, се­ли­щних го­лів і мі­сце­вих рад бу­ли за­мкне­ні ме­жа­ми на­се­ле­но­го пун­кту. Це да­ло без­ме­жні мо­жли­во­сті цен­траль­ній вла­ді без­кон­троль­но ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти ре­сур­си те­ри­то­рі­аль­них гро­мад, при­кри­ва­ю­чись ін­те­ре­са­ми дер­жа­ви. Те­пер то­ча­ться пал­кі дис­ку­сії са­ме з при­во­ду роз­по­ря­джа­н­ня зем­ля­ми за ме­жа­ми на­се­ле­них пун­ктів. Пе­ре­ко­на­ний, осно­вою управ­лі­н­ня в дер­жа­ві ма­ють бу­ти те­ри­то­рі­аль­ні громади. Че­рез мі­сце­ві ор­га­ни вла­ди во­ни по­вин­ні роз­по­ря­джа­ти­ся зем­ля­ми всіх ка­те­го­рій в адмі­ні­стра­тив­них межах сво­єї ра­ди, а не ли­ше на­се­ле­но­го пун­кту. Це й бу­де кро­ком до ре­аль­ної де­цен­тра­лі­за­ції вла­ди в кра­ї­ні, а та­кож до ре­а­лі­за­ції основ­ної ме­ти ре­фор­ми мі­сце­во­го са­мов­ря­ду­ва­н­ня — ство­ре­н­ня спро­мо­жних, по-дер­жав­ни­цьки актив­них те­ри­то­рі­аль­них гро­мад. Про­те з бо­ку цен­траль­ної вла­ди ці про­по­зи­ції отри­му­ють сер­йо­зний спро­тив. Роз­по­ря­джа­н­ня зем­лею ні­хто не хо­че ви­пу­ска­ти з рук…

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.