Укра­ї­на—ка­на­да: осо­бли­ве пар­тнер­ство у ди­на­мі­чно­му сві­ті

Dzerkalo Tizhnya - - ТИТУЛЬНЫЙ ЛИСТ -

1 ли­пня ни­ні­шньо­го ро­ку дру­жня нам Ка­на­да від­зна­чає вже 150-й День на­ро­дже­н­ня, тоб­то пів­то­ра сто­лі­т­тя від ча­су ство­ре­н­ня До­мі­ніо­ну Ка­на­да, про­го­ло­ше­но­го бри­тан­ським пар­ла­мен­том у 1867 р.

Цей ви­зна­чний юві­лей во­че­видь є й до­брим при­во­дом для нас, в Укра­ї­ні, по­мір­ку­ва­ти на те­му пер­спе­ктив роз­ви­тку укра­їн­сько-ка­над­ських від­но­син у су­ча­сно­му сві­ті, що ди­на­мі­чно змі­ню­є­ться.

Однак, ма­буть, спер­шу слід по­гля­ну­ти, а чим, вла­сне, є Ка­на­да те­пер; як об­сто­ює на­ціо­наль­ні ін­те­ре­си на між­на­ро­дній аре­ні, — адже во­ни, як сво­го ча­су му­дро за­зна­чив ві­до­мий фран­цузь­кий ди­пло­мат Жюль Кам­бон, ви­зна­ча­ю­ться при­ро­дою, гео­гра­фі­єю та ха­ра­кте­ром на­ції.

У сві­ті сьо­го­дні до­сить по­ши­ре­на дум­ка про май­же ціл­ко­ви­ту то­то­жність ка­над­сько­го й аме­ри­кан­сько­го су­спільств. Справ­ді, пе­ре­бу­ва­ю­чи в най­біль­шо­му ка­над­сько­му ме­га­по­лі­сі — То­рон­то, не мо­жна по­збу­ти­ся вра­же­н­ня, що ти пе­ре­бу­ва­єш у ти­по­во­му пів­ні­чно­а­ме­ри­кан­сько­му ве­ли­ко­му мі­сті. Тим ча­сом зга­да­не твер­дже­н­ня ба­зу­є­ться пе­ре­ва­жно на по­вер­хо­вих вра­же­н­нях. Так, по­лі­ти­чні, еко­но­мі­чні, со­ці­аль­ні, куль­тур­ні, гу­ма­ні­тар­ні та ін­фор­ма­цій­ні зв’яз­ки між Ка­на­дою і США ті­сні й справ­ді вра­жа­ють сво­ї­ми мас­шта­ба­ми. Во­дно­час глиб­ше до­слі­дже­н­ня вза­є­мо­пов’яза­но­сті та вза­є­мо­впли­вів обох дер­жав до­зво­ляє зро­би­ти ви­сно­вок про на­яв­ність істо­тних від­мін­но­стей, які сфор­му­ва­ли­ся істо­ри­чно.

Ві­до­мо, що у ХVIIІ ст. на те­ри­то­рії су­ча­сної Ка­на­ди жи­ло тіль­ки фран­ко­мов­не на­се­ле­н­ня. Пі­сля по­раз­ки фран­цузь­кої ар­мії у 1759 р. і при­єд­на­н­ня ко­ли­шньої Но­вої Фран­ції до Бри­тан­ських во­ло­дінь на­се­ля­ли но­ву ко­ло­нію близь­ко 65 тис. ко­ли­шніх під­да­них Ко­ро­ля Фран­ції і тіль­ки 200 ан­глій­ських ку­пців. Ли­ше пі­сля успі­шної вій­ни аме­ри­кан­ських ко­ло­ній за Не­за­ле­жність, яку, до ре­чі, жи­те­лі ко­ло­нії Кве­бек вва­жа­ли су­то вну­трі­шньою ан­глій­ською спра­вою, до Ка­на­ди ма­со­во по­ча­ли емі­гру­ва­ти аме­ри­кан­ці, ло­яль­ні Бри­та­нії. 35 тис. їх осе­ли­ли­ся на Атлан­ти­чно­му узбе­реж­жі Ка­на­ди — на те­ри­то­рії су­ча­сних ка­над­ських про­він­цій Нью-бран­свік і Но­ва-ско­ша. Бри­тан­ський уряд та­кож під­три­мав ім­мі­гра­цію з Пів­дня в ра­йон Ве­ли­ких Озер, на­да­ю­чи но­вим по­се­лен­цям зе­мель­ні ді­лян­ки. У 1812 р. на те­ри­то­рії утво­ре­ної в 1791-му Вер­хньої Ка­на­ди (су­ча­сна про­він­ція Он­та­ріо) про­жи­ва­ло вже близь­ко 60 тис. емі­гран­тів зі США.

Та­ким чи­ном, на­се­ле­н­ня Ка­на­ди, на від­мі­ну від США, фор­му­ва­ло­ся з двох основ­них ком­по­нен­тів — фран­цузь­ко­го й ан­глій­сько­го, які, не­зва­жа­ю­чи на пев­ний ан­та­го­нізм, усе ж та­ки з ча­сом біль­ше до­пов­ню­ва­ли і вза­є­мо­зба­га­чу­ва­ли один одно­го, по­сту­по­во фор­му­ю­чи вла­сне ка­над­ське су­спіль­ство.

У шир­шо­му кон­текс­ті мо­жна ве­сти мо­ву про пів­ні­чно­а­ме­ри­кан­ську ци­ві­лі­за­цій­ну єд­ність, яка да­ла по­штовх то­му, що при­ва­тна вла­сність у Ка­на­ді та США і, па­ра­лель­но, бур­хли­вий роз­ви­ток ін­ду­стрі­аль­ної ре­во­лю­ції на­при­кін­ці ХІХ — по­ча­тку ХХ ст., а та­кож на­сту­пне фор­му­ва­н­ня роз­ви­не­ної рин­ко­вої ін­фра­стру­кту­ри та на­яв­ність мі­цних де­мо­кра­ти­чних тра­ди­цій ство­ри­ли схо­жі сві­то­с­прийня­т­тя і ба­че­н­ня подаль­шої су­спіль­ної ево­лю­ції.

При цьо­му оби­дві кра­ї­ни збе­рі­га­ли й те­пер збе­рі­га­ють вла­сні осо­бли­во­сті по­лі­ти­чно­го, еко­но­мі­чно­го та со­ці­аль­но­го роз­ви­тку, а ін­ко­ли на­віть де­мон­стру­ють пев­ні роз­бі­жно­сті у під­хо­дах до де­яких пи­тань між­на­ро­дної по­лі­ти­ки. Зокре­ма, роль дер­жа­ви в ка­над­ській еко­но­мі­ці, на від­мі­ну від си­ту­а­ції у США, тра­ди­цій­но до­сить зна­чна. Це пов’яза­но з ве­ли­кою те­ри­то­рі­єю, чи­ма­ли­ми від­ста­ня­ми, су­во­ри­ми клі­ма­ти­чни­ми умо­ва­ми та не­об­хі­дні­стю за­без­пе­чу­ва­ти на­ле­жне фун­кціо­ну­ва­н­ня ін­фра­стру­кту­ри, що мо­жли­во ли­ше за умо­ви по­стій­ної дер­жав­ної під­трим­ки. У за­галь­но­му ж пла­ні, роль дер­жа­ви в Ка­на­ді по­ля­гає у вста­нов­лен­ні чі­тких, а іно­ді й жорс­тких ре­гу­ля­тор­них норм, з одно­ча­сним не­втру­ча­н­ням у дію су­то рин­ко­вих ме­ха­ні­змів.

Імо­вір­но, са­ме в та­ко­му кон­ку­рен­тно­му се­ре­до­ви­щі й мо­гла сфор­му­ва­ти­ся та­ка осо­би­стість, як один із най­яскра­ві­ших по­лі­ти­чних лі­де­рів кра­ї­ни, її ба­га­то­лі­тній і, ма­буть, най­ві­до­мі­ший у сві­ті прем’єр-мі­ністр Ка­на­ди П’єр Елі­от Трю­до — ба­тько ни­ні­шньо­го прем’єр-мі­ні­стра кра­ї­ни Джа­сті­на Трю­до.

І, мо­жли­во, те­пер, ко­ли у сві­то­во­му по­лі­ти­ку­мі во­че­видь бра­кує осо­би­сто­стей, ко­трі б хо­ті­ли й мо­гли за­зир­ну­ти в май­бу­тнє, не за­ва­ди­ло б зга­да­ти, що са­ме П’єр Трю­до зро­бив спро­бу прив­не­сти в ка­над­ську по­лі­ти­ку дух мо­ло­до­сті та но­вих ві­янь. Йо­го не­ор­ди­нар­ність, яка ра­зю­че ди­со­ну­ва­ла з імі­джем по­пе­ре­дніх кон­се­рва­тив­них по­лі­ти­ків, емо­цій­ність під час пу­блі­чних ви­сту­пів при­вер­ну­ли ве­ли­че­зну ува­гу ЗМІ та гро­мад­сько­сті. На тлі сту­дент­ських страй­ків у Фран­ції, втор­гне­н­ня ра­дян­ських військ у Че­хо­сло­вач­чи­ну, ра­со­вих за­во­ру­шень і вбив­ства Мар­ті­на Лю­те­ра Кін­га у США та вій­ни у В’єтна­мі пе­ре­сі­чні ка­над­ці, й осо­бли­во мо­лодь, за­хо­пле­но ві­та­ли по­яву на по­лі­ти­чній сце­ні ді­я­ча но­вої фор­ма­ції, який обі­цяв да­ти їм біль­ше пер­спе­ктив і мо­жли­во­стей впли­ва­ти на курс уря­ду.

Що ж, Джа­стін Трю­до во­че­видь та­кож пра­гне прив­не­сти свій від­кри­тий і су­ча­сний стиль у ка­над­ську по­лі­ти­ку — як вну­трі­шню, так і зов­ні­шню, й по­ка­за­ти усьо­му сві­то­ві, що лі­бе­раль­на фі­ло­со­фія та під­хо­ди мо­жуть і по­вин­ні зно­ву ста­ти дже­ре­лом на­тхне­н­ня, ін­но­ва­цій та но­вих ідей, зда­тних за­хо­пи­ти кра­ї­ну й ве­сти її в май­бу­тнє, уни­ка­ю­чи по­ми­лок та по­збав­ля­ю­чи но­сталь­гії.

Оче­ви­дно, са­ме це ба­че­н­ня ля­гло в осно­ву зов­ні­шньої по­лі­ти­ки Ка­на­ди на су­ча­сно­му ета­пі: змі­цне­н­ня між­на­ро­дно­го ми­ру та без­пе­ки; участь у зу­си­л­лях з ви­рі­ше­н­ня кон­флі­ктів та опе­ра­ці­ях із під­три­ма­н­ня ми­ру; по­си­ле­н­ня уча­сті в Об’єд­на­но­му ко­ман­ду­ван­ні пів­ні­чно­а­ме­ри­кан­ської обо­ро­ни США і Ка­на­ди (NORAD); НА­ТО; ОБСЄ; між­на­ро­дній ко­а­лі­ції з про­ти­дії Іслам­ській дер­жа­ві; актив­на ді­яль­ність в ООН; під­го­тов­ка до го­ло­ву­ва­н­ня у «Ве­ли­кій сім­ці» у 2018 р. ; дво­сто­рон­нє спів­ро­бі­тни­цтво зі США; роз­ви­ток пар­тнер­ства в Азій­сько-ти­хо­оке­ан­сько­му ре­гіо­ні, з ЄС, ін­ши­ми об’єд­на­н­ня­ми.

Сьо­го­дні От­та­ва на­ла­што­ва­на на між­на­ро­дний за­хист прав лю­ди­ни; про­дов­же­н­ня ре­а­лі­за­ції про­грам гу­ма­ні­тар­ної до­по­мо­ги най­більш не­за­хи­ще­ним вер­ствам на­се­ле­н­ня у кра­ї­нах, що роз­ви­ва­ю­ться; ді­йо­ву участь у ба­га­то­сто­рон­ніх зу­си­л­лях зі збе­ре­же­н­ня дов­кі­л­ля; си­стем­не про­су­ва­н­ня ка­над­ських тор­го­вель­но-еко­но­мі­чних ін­те­ре­сів та участь у за­хо­дах зі змен­ше­н­ня бар’єрів у між­на­ро­дній тор­гів­лі.

Однак, зві­сно, над­прі­о­ри­те­тне мі­сце у ка­над­ській зов­ні­шній по­лі­ти­ці по­сі­да­ють са­ме від­но­си­ни зі сво­їм пів­ден­ним су­сі­дом — США. Не­про­сте су­сід­ство, як ви­клик і як сти­мул Від­но­си­ни зі Спо­лу­че­ни­ми Шта­та­ми зав­жди бу­ли в цен­трі ува­ги ке­рів­ни­цтва Ка­на­ди. Ще на по­ча­тку ХХ ст. роз­по­чав­ся про­цес по­сту­по­вої пе­ре­орі­єн­та­ції то­вар­них і фі­нан­со­вих по­то­ків Ка­на­ди з Ве­ли­кої Бри­та­нії на Спо­лу­че­ні Шта­ти. Вже на­при­кін­ці 20-х ро­ків 68% ім­пор­ту Ка­на­ди над­хо­ди­ло зі США, в цю ж кра­ї­ну спря­мо­ву­ва­ло­ся 46% ка­над­сько­го екс­пор­ту. Ти­ми ж ро­ка­ми роз­по­ча­ло­ся актив­не про­ни­кне­н­ня аме­ри­кан­сько­го ка­пі­та­лу в ка­над­ську еко­но­мі­ку. В 1965 р. прем’єр-мі­ністр Ка­на­ди Пір­сон і пре­зи­дент США Джон­сон під­пи­са­ли уго­ду, пі­зні­ше ві­до­му як «Ав­то Пакт», що, фа­кти­чно, об’єд­на­ла ав­то­мо­бі­ле­бу­ду­ва­н­ня обох дер­жав у єди­ний ви­ро­бни­чий ком­плекс.

Більш ніж про­мо­ви­сті да­ні про дво­сто­рон­ню ка­над­сько-аме­ри­кан­ську тор­гів­лю в об­ся­зі 885 млрд ка­над­ських дол. на рік, або близь­ко 2,4 млрд у то­ва­рах і по­слу­гах що­ден­но. До США спря­мо­ву­є­ться близь­ко 77% ка­над­сько­го екс­пор­ту. Сво­єю чер­гою, Ка­на­да є основ­ним екс­порт­ним рин­ком для 35 аме­ри­кан­ських шта­тів. Ли­ше за кві­тень ни­ні­шньо­го ро­ку екс­порт Ка­на­ди до США ста­но­вив 36,1 млрд ка­над­ських до­ла­рів, а аме­ри­кан­ський — 31,1.

Сьо­го­дні оби­дві кра­ї­ни бе­руть участь в Об’єд­на­но­му ко­ман­ду­ван­ні пів­ні­чно­а­ме­ри­кан­ської обо­ро­ни (NORAD), а та­кож актив­но вза­є­мо­ді­ють у НА­ТО та ін­ших між­на­ро­дних без­пе­ко­вих стру­кту­рах. Ка­на­да і США плі­дно спів­пра­цю­ють у змі­цнен­ні без­пе­ки на спіль­но­му кор­до­ні, який що­ден­но пе­ре­ти­на­ють близь­ко 400 тис. лю­дей; у бо­роть­бі з те­ро­ри­змом; ре­а­лі­за­ції мас­шта­бних енер­ге­ти­чних та ін­фра­стру­ктур­них про­е­ктів. Ще один на­о­чний при­клад ті­сної вза­є­мо­дії обох дер­жав — їхня дав­ня учать у так зва­ній ба­га­то­сто­рон­ній уго­ді «П’яти очей» (США, Ве­ли­ка Бри­та­нія, Ка­на­да, Ав­стра­лія, Но­ва Зе­лан­дія), яка є ме­ха­ні­змом якнай­шир­шо­го обмі­ну чу­тли­вою роз­ві­ду­валь­ною ін­фор­ма­ці­єю.

Без пе­ре­біль­ше­н­ня мо­жна ска­за­ти, що ка­над­сько-аме­ри­кан­ські від­но­си­ни — справ­ді уні­каль­ні у сві­ті: як з по­гля­ду їх ва­ги для обох дер­жав, так і з по­гля­ду об­ся­гів спів­ро­бі­тни­цтва на ба­га­тьох на­пря­мах.

Однак при цьо­му їхні від­но­си­ни не зав­жди без­хмар­ні й аб­со­лю­тно ком­фор­тні. Так, сво­го ча­су Ка­на­да бу­ла сер­йо­зно стур­бо­ва­на тим, що аме­ри­кан­ській ка­пі­тал за­хо­пив па­нів­не ста­но­ви­ще в ка­над­ських ме­та­ло­об­роб­ці, ма­ши­но­бу­ду­ван­ні, гір­ни­чо­та на­фто­ви­до­був­ній га­лу­зях. На по­ча­тку 70-х ро­ків ми­ну­ло­го сто­лі­т­тя за­не­по­ко­є­на От­та­ва на­віть ство­ри­ла Агент­ство з пи­тань іно­зем­них ін­ве­сти­цій (Foreign Investment Review Agency, FIRA), го­лов­ним зав­да­н­ням яко­го став на­гляд за тим, аби при­дба­н­ня іно­зем­ни­ми ін­ве­сто­ра­ми ва­жли­вих під­при­ємств від­по­від­а­ло на­ціо­наль­ним ін­те­ре­сам. Зго­дом От­та­ва зро­би­ла пев­ні кро­ки на за­хист сво­го куль­тур­но­го про­сто­ру від по­ту­жно­го впли­ву аме­ри­кан­ської мас-куль­ту­ри. Між обо­ма кра­ї­на­ми три­ва­ли й три­ва­ють тор­го­вель­ні су­пе­ре­чки що­до де­яких ви­дів то­ва­рів.

Во­че­видь, тут мо­жна зга­да­ти, як під час ви­сту­пу у ва­шинг­тон­сько­му На­ціо­наль­но­му пре­склу­бі 1969 р. П’єр Трю­до, обра­зно зма­льо­ву­ю­чи дво­сто­рон­ні від­но­си­ни, за­зна­чив, що жи­ти по­руч зі США — це те ж са­ме що пе­ре­бу­ва­ти в ліж­ку зі сло­ном: не­ва­жли­во, на­скіль­ки він дру­же­лю­бний і тер­пля­чий, — ко­жен йо­го рух від­чу­ва­є­ться ду­же до­бре. До ре­чі, це ви­зна­че­н­ня й на сьо­го­дні за­ли­ша­є­ться акту­аль­ним і до­сить ча­сто ци­ту­є­ться ка­над­ськи­ми до­слі­дни­ка­ми.

Мо­жна та­кож ска­за­ти, що са­ме в ча­си прем’єр­ства Трю­до яскра­во ви­окре­ми­ли­ся дві го­лов­ні тен­ден­ції у зов­ні­шній по­лі­ти­ці Ка­на­ди — орі­єн­та­ція на ті­сну спів­пра­цю зі США в усіх сфе­рах та більш не­за­ле­жний курс у між­на­ро­дних від­но­си­нах. Від­то­ді пер­ша тен­ден­ція тра­ди­цій­но має під­трим­ку кон­сер­ва­то­рів, дру­га — лі­бе­ра­лів. «До­ктри­на Фрі­ланд» Мо­жли­во, са­ме то­му ве­ли­че­зний ре­зо­нанс у між­на­ро­дно­му по­лі­ти­ку­мі ви­кли­ка­ла про­мо­ва мі­ні­стра за­кор­дон­них справ Ка­на­ди Хри­сті Фрі­ланд у ка­над­сько­му пар­ла­мен­ті 6 черв­ня ни­ні­шньо­го ро­ку, яка не­вдов­зі отри­ма­ла на­зву «но­ве ба­че­н­ня ка­над­ської зов­ні­шньої по­лі­ти­ки».

От­же, що ж са­ме но­во­го ска­за­ла й за­про­по­ну­ва­ла очіль­ни­ця зов­ні­шньо­по­лі­ти­чно­го ві­дом­ства Ка­на­ди?

Си­сте­ма між­на­ро­дно­го по­ряд­ку, що сфор­му­ва­ла­ся пі­сля Дру­гої сві­то­вої вій­ни і зда­ва­ла­ся не­змін­ною, сьо­го­дні вже не є та­кою.

Ка­на­да, яка в ба­га­тьох аспе­ктах зда­є­ться на­дій­но за­хи­ще­ною, не мо­же про­сто до­зво­ли­ти со­бі ска­за­ти «Ка­на­да по­над усе!», від­вер­ну­ти­ся від зов­ні­шньо­го сві­ту й зайня­ти­ся ви­клю­чно до­ма­шні­ми спра­ва­ми. Чо­му? Пів­ні­чно-ко­рей­ська ди­кта­ту­ра, зло­чи­ни про­ти люд­ства в Си­рії, жор­сто­кі екс­тре­мі­сти Іслам­ської дер­жа­ви, си­ло­ве по­ру­ше­н­ня за­галь­но ви­зна­них норм та екс­пан­сіо­нізм із бо­ку Ро­сії яв­ля­ють со­бою оче­ви­дні за­гро­зи лі­бе­раль­но-де­мо­кра­ти­чно­му сві­ту, вклю­чно з Ка­на­дою.

«Мо­жли­во­сті са­мої Ка­на­ди про­ти­сто­я­ти цьо­му обме­же­ні. Це по­тре­бує спів­пра­ці кра­їн-одно­дум­ців («like-minded countries»)», — за­зна­чи­ла Фрі­ланд.

Во­на та­кож на­го­ло­си­ла на не­об­хі­дно­сті на­ро­ще­н­ня вій­сько­вих мо­жли­во­стей Ка­на­ди, адже ди­пло­ма­тія і «м’яка си­ла» ча­сом по­тре­бу­ють від­по­від­ної си­ло­вої під­трим­ки.

Зві­сно, Ка­на­да, як кра­ї­на «middle power» («кра­ї­на, ко­тра не є су­пер­дер­жа­вою, але має істо­тний вплив і ва­гу у між­на­ро­дних від­но­си­нах»), за­ці­кав­ле­на в між­на­ро­дно­му по­ряд­ку, що ба­зу­є­ться на пра­ві та прин­ци­пі не­по­ру­шно­сті кор­до­нів.

Са­ме то­му, як вва­жає Фрі­ланд, світ під­три­мав Укра­ї­ну, адже її кор­до­ни, як і кор­до­ни в Єв­ро­пі вза­га­лі, бу­ло по­ру­ше­но впер­ше з ча­сів Дру­гої сві­то­вої вій­ни.

Збе­ре­же­н­ня сві­то­во­го по­ряд­ку в ін­те­ре­сах Ка­на­ди ще й то­му, що це ство­рює мо­жли­во­сті для віль­ної тор­гів­лі, роз­ви­тку і збіль­ше­н­ня до­бро­бу­ту в ба­га­тьох ре­гіо­нах сві­ту. На­то­мість, на дум­ку мі­ні­стра за­кор­дон­них справ Ка­на­ди, про­бле­ма по­ля­гає на­сам­пе­ред у не­пра­виль­ній вну­трі­шній по­лі­ти­ці, не­спро­мо­жній усві­до­ми­ти, що роз­ви­ток і по­лі­ти­чна ста­біль­ність пов’яза­ні з не­спра­ве­дли­вим роз­по­ді­лом благ.

Ка­на­да яв­но стур­бо­ва­на тим, що лі­бе­раль­но­му по­ряд­ку не вда­сться дов­го збе­рі­га­ти­ся у сві­ті, де до­мі­ну­ва­ти­ме пра­во си­ли.

От­же, мо­жна за­зна­чи­ти, що От­та­ва не має на­мі­ру нав’язу­ва­ти свої цін­но­сті, але рі­шу­че від­сто­ю­ва­ти­ме між­на­ро­дний по­ря­док та пра­во й за­хи­ща­ти­ме пра­ва лю­ди­ни «в Ка­на­ді і за кор­до­ном», спів­пра­цю­ва­ти­ме зі США у про­ти­дії спіль­ним за­гро­зам, від­сто­ю­ва­ти­ме мі­цність НА­ТО, актив­но пра­цю­ва­ти­ме в ін­ших між­на­ро­дних ба­га­то­сто­рон­ніх стру­кту­рах, по­си­лю­ва­ти­ме вла­сні зброй­ні си­ли та про­су­ва­ти­ме прин­ци­пи віль­ної тор­гів­лі.

Квін­те­сен­цію про­мо­ви мо­жна ви­сло­ви­ти так: «Без­пе­ка Ка­на­ди на­дій­но за­без­пе­чу­ва­ти­ме­ться ли­ше у сві­ті, що ба­зу­є­ться на пра­ві та за­галь­но­люд­ських цін­но­стях».

І в за­зна­че­них об­ста­ви­нах Ка­на­да не пла­нує від­си­джу­ва­ти­ся на пів­ні­чно­а­ме­ри­кан­сько­му кон­ти­нен­ті під на­дій­ною аме­ри­кан­ською без­пе­ко­вою па­ра­соль­кою, а, нав­па­ки, — має на­мір бра­ти про­від­ну участь у фор­му­ван­ні між­на­ро­дно­го по­ряд­ку ХХІ ст.

От­же, мо­жна на­віть про­гно­зу­ва­ти, що ця про­мо­ва обов’яз­ко­во ввій­де у звід ва­жли­вих до­ку­мен­тів ка­над­ської зов­ні­шньої по­лі­ти­ки про­грам­но­го ха­ра­кте­ру і, не ви­клю­че­но, отри­має на­зву «до­ктри­ни Фрі­ланд».

Тим ча­сом де­хто вже по­спі­шив ого­ло­си­ти, що От­та­ва офі­цій­но взя­ла курс на ви­хід з ор­бі­ти США. Во­че­видь, вра­хо­ву­ю­чи без­пре­це­ден­тний, а мо­жли­во й уні­каль­ний ха­ра­ктер ка­над­сько­а­ме­ри­кан­ських від­но­син, та­ке твер­дже­н­ня пе­ред­ча­сне. Без­пе­ре­чно одне — Ка­на­да одні­єю з пер­ших де­мо­кра­ти­чних кра­їн зро­зумі­ла на­галь­ну не­об­хі­дність гли­бин­но пе­ре­о­сми­сли­ти су­ча­сну си­ту­а­цію у сві­ті та своє мі­сце в ньо­му.

Хо­ті­ло­ся б, аби й ін­ші кра­ї­ни по­лі­ти­чно­го За­хо­ду ви­яви­ли та­кі ж зрі­лість, здо­ро­вий глузд і да­ле­ко­гля­дність. Пар­тнер­ство в тур­бу­лен­тних умо­вах Ві­до­мо, що під´рун­тя осо­бли­вих зв’яз­ків між Укра­ї­ною та Ка­на­дою бу­ло за­кла­де­не під час по­яви пер­ших укра­їн­ських пе­ре­се­лен­ців на­при­кін­ці XIX ст. Не­о­дно­ра­зо­во й на рі­зних рів­нях пред­став­ни­ки уря­ду Ка­на­ди під­кре­слю­ва­ли зна­чи­мість і ва­го­мість вне­ску, зро­бле­но­го укра­їн­ця­ми в роз­бу­до­ву ка­над­сько­го су­спіль­ства як спіль­но­ти лю­дей із рі­зною куль­тур­ною спад­щи­ною, але об’єд­на­них спіль­ни­ми де­мо­кра­ти­чни­ми цін­но­стя­ми.

Пам’ята­ю­чи, що Не­за­ле­жність на­шої дер­жа­ви 2 гру­дня 1991 р. ви­знав уряд Кон­се­рва­тив­ної пар­тії на чо­лі з Бра­я­ном Мал­ру­ні, не слід за­бу­ва­ти, що са­ме під час пе­ре­бу­ва­н­ня при вла­ді лі­бе­раль­но­го уря­ду Жа­на Кре­тьє­на, дав­ньо­го со­ра­тни­ка Трю­до, у 1994-му і 2001-му ро­ках бу­ло під­пи­са­но дві за­са­дни­чі Де­кла­ра­ції про роз­ви­ток від­но­син осо­бли­во­го пар­тнер­ства між Укра­ї­ною та Ка­на­дою.

Вла­сне ка­жу­чи, про рі­зні аспе­кти укра­їн­сько-ка­над­ських від­но­син уже на­пи­са­но ці­лу низ­ку до­слі­джень, мо­но­гра­фій та ста­тей, і їх тіль­ки ста­ва­ти­ме біль­ше.

Ві­ро­гі­дно, сьо­го­дні до­ціль­но по­гля­ну­ти на них із по­гля­ду пер­спе­ктив в умо­вах сві­ту, який на на­ших очах ди­на­мі­чно й кар­ди­наль­но змі­ню­є­ться. Мо­жна кон­ста­ту­ва­ти, що пі­сля Ре­во­лю­ції Гі­дно­сті від­но­си­ни між Укра­ї­ною і Ка­на­дою ви­йшли на справ­ді які­сно но­вий рі­вень, що по­тре­бу­ва­ти­ме пев­но­го пе­ре­о­сми­сле­н­ня їх цін­но­сті, ва­жли­во­сті та по­тен­ці­а­лу, з по­гля­ду май­бу­тньо­го обох дер­жав на тлі те­кто­ні­чних зсу­вів між­на­ро­дно­го ланд­ша­фту.

Та­кож не се­крет, що са­ме по­дії в Укра­ї­ні зи­ми 2013—2014 рр. ста­ли ім­пуль­сом і до кон­со­лі­да­ції, і до ко­ор­ди­на­ції зу­силь сві­то­во­го укра­їн­ства вза­га­лі й ка­над­сько­го, зокре­ма, на ве­кто­рі спри­я­н­ня Укра­ї­ні у ви­рі­шен­ні най­ва­жли­ві­ших пи­тань. Цей мо­мент не має бу­ти втра­че­ний.

Без­пе­ре­чно, му­си­мо та­кож пам’ята­ти, що са­ме під ке­рів­ни­цтвом лі­де­ра Пар­тії кон­сер­ва­то­рів, прем’єр-мі­ні­стра Сті­ве­нa Гар­пе­ра, Ка­на­да від­ра­зу й одно­зна­чно ста­ла на бік Укра­ї­ни у про­ти­дії агре­сії Крем­ля і, не­зва­жа­ю­чи на фі­нан­со­ві зби­тки, за­про­ва­ди­ла ком­пле­ксні сан­кції про­ти низ­ки ро­сій­ських ком­па­ній та фі­зи­чних осіб.

Оче­ви­дно, слід на­по­ле­гли­во пра­цю­ва­ти над ре­а­лі­за­ці­єю до­мов­ле­но­стей, до­ся­гну­тих під час ре­зуль­та­тив­но­го ві­зи­ту прем’єра Ка­на­ди Трю­до в Укра­ї­ну 11— 12 ли­пня 2016 р. Зокре­ма, не­об­хі­дно до­кла­сти спіль­них зу­силь до вті­ле­н­ня в жи­т­тя по­ло­жень Уго­ди про віль­ну тор­гів­лю між Укра­ї­ною та Ка­на­дою, яка справ­ді є ві­хою в істо­рії укра­їн­сько­ка­над­ських від­но­син: адже та­кі уго­ди мо­жли­ві ли­ше в умо­вах дру­жньо­го по­лі­ти­чно­го клі­ма­ту. Як за­зна­чив то­ді ка­над­ський прем’єр: «Це ство­рить но­ві мо­жли­во­сті, но­ві ро­бо­чі мі­сця для на­ро­дів обох кра­їн. Це ство­рить но­ві рин­ки для то­ва­рів і спри­я­ти­ме по­лі­пшен­ню рів­ня жи­т­тя гро­ма­дян».

Мо­жна та­кож до­да­ти, що на тлі ни­ні до­во­лі по­пу­ляр­но­го сві­то­во­го трен­ду — кри­ти­ку­ва­ти уго­ди про віль­ну тор­гів­лю — оби­дві, ба­га­то в чо­му екс­порт­но-орі­єн­то­ва­ні кра­ї­ни, ви­яви­ли і ви­ва­же­ність, і му­дрість, під­пи­сав­ши цей ва­жли­вий до­ку­мент.

Без­пе­ре­чно, ка­над­ські ін­ве­сто­ри та під­при­єм­ці ма­ють отри­ма­ти «зе­ле­не сві­тло» для без­пе­ре­шко­дної і при­бу­тко­вої ді­яль­но­сті в на­шій дер­жа­ві. Ки­їв має на­ре­шті на­вчи­ти­ся ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти вла­сний еко­но­мі­чний по­тен­ці­ал і вну­трі­шній ри­нок для за­охо­че­н­ня та на­да­н­ня пре­фе­рен­цій ком­па­ні­ям тих кра­їн, ко­трі до­по­ма­га­ють нам від­би­ва­ти ро­сій­ську агре­сію та здій­сню­ва­ти ре­фор­ми. І, мо­же, са­ме в ли­пні ни­ні­шньо­го ро­ку ви­па­ла слу­шна на­го­да про­го­ло­си­ти все­укра­їн­ську на­ро­дну іні­ці­а­ти­ву: «Ку­пуй ка­над­ське — при­ві­тай дру­зів з юві­ле­єм!»

Си­стем­ної ува­ги обох сто­рін та­кож по­тре­бу­ва­ти­ме спів­пра­ця у вій­сько­вій сфе­рі та сфе­рі вій­сько­вої ме­ди­ци­ни, де вже на­гро­ма­дже­но чи­ма­лий до­свід спів­пра­ці і узго­дже­но пла­ни на май­бу­тнє.

Слід про­дов­жи­ти ро­бо­ту над лі­бе­ра­лі­за­ці­єю ві­зо­во­го ре­жи­му для гро­ма­дян Укра­ї­ни та на­да­н­ня но­во­го ім­пуль­су дав­нім, вза­є­мо­ви­гі­дним і справ­ді щи­рим укра­їн­сько-ка­над­ським зв’яз­кам у куль­тур­но-гу­ма­ні­тар­ній сфе­рі.

Усе це є за­по­ру­кою і під´рун­тям для подаль­шо­го по­сту­паль­но­го роз­ви­тку між­дер­жав­них від­но­син.

Однак, без­пе­ре­чно, не тре­ба обме­жу­ва­ти­ся ви­кла­де­ним ви­ще. Во­че­видь, до­ціль­но при­скі­пли­во по­ди­ви­ти­ся й на шир­ші мо­жли­во­сті для вза­є­мо­ви­гі­дної дво­сто­рон­ньої вза­є­мо­дії, по­ду­ма­ти: чи не мо­гли б Укра­ї­на і Ка­на­да зро­би­ти спіль­ний вне­сок у змі­цне­н­ня між­на­ро­дної без­пе­ки у сві­ті, в яко­му зна­чно осла­бла ни­ні­шня кон­стру­кція си­сте­ми між­на­ро­дно­го по­ряд­ку?

І, мо­жли­во, са­ме тут нам ста­не у при­го­ді згад­ка мі­ні­стра за­кор­дон­них справ Ка­на­ди про «спів­ро­бі­тни­цтво кра­їн-одно­дум­ців».

Во­че­видь, сьо­го­дні, як ні­ко­ли ра­ні­ше, кон­це­пція «муль­ти­ла­те­ра­лі­зму» (multilateralism), або ба­га­то­сто­рон­но­сті у зов­ні­шній по­лі­ти­ці, по­тре­бує до­да­тко­во­го ана­лі­зу та від­по­від­ної й но­ва­тор­ської акту­а­лі­за­ції у сві­тлі не­що­дав­ніх змін у гло­баль­ній по­лі­ти­ці.

Ві­ро­гі­дно, пе­ре­о­сми­сле­на в су­ча­сних умо­вах кон­це­пція ба­га­то­сто­рон­но­сті у зов­ні­шній по­лі­ти­ці, в осно­ві якої ле­жа­ти­ме са­ме ті­сне «спів­ро­бі­тни­цтво кра­їн-одно­дум­ців», мо­же ста­ти пев­ним до­ро­го­вка­зом для тих де­мо­кра­ти­чних дер­жав, які, з рі­зних при­чин, не во­ло­ді­ють усім ар­се­на­лом за­со­бів між­на­ро­дно­го впли­ву, однак при цьо­му пра­гнуть не бу­ти про­сти­ми спо­сте­рі­га­ча­ми змін у си­сте­мі між­на­ро­дних від­но­син та гло­баль­но­го по­ряд­ку. Тих кра­їн на рі­зних кон­ти­нен­тах, які по­чи­на­ють усві­дом­лю­ва­ти, що світ ХХІ ст. не мо­же бу­ти ли­ше по­лем до­мов­ле­но­стей над­дер­жав.

Мо­жли­во, са­ме в цьо­му кон­текс­ті нам до­ціль­но бу­ло б зга­да­ти те­зу зі Спіль­ної Де­кла­ра­ції про осо­бли­ве пар­тнер­ство між Укра­ї­ною і Ка­на­дою від 1994 р. про те, що оби­дві кра­ї­ни пра­гнуть «зро­би­ти спіль­ний вне­сок у роз­ви­ток спра­ве­дли­во­го і мир­но­го сві­ту»…

У жур­на­лі «Еко­но­міст. Світ у 2017-му» Джа­стін Трю­до, 23-й прем’єр-мі­ністр Ка­на­ди, за­зна­чив: «Упро­довж 150 ро­ків не­змін­ний про­грес та ви­со­кі ам­бі­ції фор­му­ва­ли іден­ти­чність Ка­на­ди і ви­зна­ча­ли її успі­шність. Ми впев­не­ні, що силь­ні, роз­ма­ї­ті й жит­тє­зда­тні дер­жа­ви, та­кі як Ка­на­да, фор­му­ю­ться не­ви­пад­ко­во, а успі­шне май­бу­тнє не­мо­жли­ве без тяж­кої пра­ці. Ось чо­му зав­жди оби­ра­ти­ме­мо на­дію за­мість стра­ху та рі­зно­ма­ні­тність за­мість роз­ко­лу».

А нам, в Укра­ї­ні, у день свя­тку­ва­н­ня ви­зна­чно­го юві­лею на­шо­го справ­жньо­го між­на­ро­дно­го пар­тне­ра і дру­га, во­че­видь, слід щи­ро по­дя­ку­ва­ти всім ка­над­цям, які за ве­лі­н­ням сер­ця до­по­ма­га­ють нам по­лег­ши­ти тя­гар вій­ни з Ро­сі­єю і роз­бу­до­ву­ва­ти но­ве жи­т­тя.

От­же, з Днем на­ро­дже­н­ня, Ка­на­до!

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.