Енер­гій­но кро­ку­є­мо чи хво­ро­бли­во куль­га­є­мо?

Dzerkalo Tizhnya - - ТИ­ТУЛЬ­НЫЙ ЛИСТ - Фо­то: dec-edu.com

На мі­сце­во­му рів­ні це озна­ча­ти­ме, що в ра­йон­них управ­лінь осві­ти за­бе­руть фун­кцію кон­тро­лю за які­стю осві­ти. Але во­ни бра­ти­муть участь в управ­лін­ні дер­жав­ни­ми шко­ла­ми як пред­став­ни­ки за­снов­ни­ка та за­без­пе­чу­ва­ти­муть їхню ді­яль­ність .

За­кон та­кож за­кла­дає мі­сток між рин­ком пра­ці і си­сте­мою осві­ти — бу­де ство­ре­но На­ціо­наль­не агент­ство ква­лі­фі­ка­цій. Ця стру­кту­ра, з одно­го бо­ку, за­без­пе­чу­ва­ти­ме про­гно­зу­ва­н­ня по­треб рин­ку пра­ці у фа­хів­цях рі­зних ква­лі­фі­ка­цій, ко­ор­ди­ну­ва­ти­ме роз­роб­ку про­фе­сій­них стан­дар­тів, су­про­во­джу­ва­ти­ме впро­ва­дже­н­ня На­ціо­наль­ної рам­ки ква­лі­фі­ка­цій, а з ін­шо­го — бра­ти­ме участь у роз­роб­ці стан­дар­тів осві­ти.

Є в за­ко­но­про­е­кті нор­ма про про­зо­рість та ін­фор­ма­цій­ну від­кри­тість за­кла­дів осві­ти. Те­пер во­ни зо­бов’яза­ні опри­лю­дню­ва­ти на сво­їх веб-сай­тах ін­фор­ма­цію про ді­яль­ність: від про­грам, ста­ту­ту й вар­то­сті до­да­тко­вих пла­тних по­слуг — і до рі­чно­го зві­ту. «Це ду­же ва­жли­во, про­зо­рість зни­зить ри­зи­ки ко­ру­пції, — по­яснює спів­го­ло­ва ГО «Ба­тьки SOS» Альо­на Пар­фьо­но­ва. — За­раз ра­йон­ні управ­лі­н­ня осві­ти бу­кваль­но за­ва­ле­ні ін­фор­ма­цій­ни­ми за­пи­та­ми від ба­тьків, які не мо­жуть отри­ма­ти у шко­лі ту чи ін­шу ін­фор­ма­цію про її ді­яль­ність (а це ва­жли­во і для від­сто­ю­ва­н­ня прав ди­ти­ни у пев­них си­ту­а­ці­ях)».

Не­зва­жа­ю­чи на но­ва­ції, ба­га­то з тих, хто ви­вчав текст за­ко­ну, не в ей­фо­рії від ньо­го. По-пер­ше, то­му, що не­ві­до­мо, як пра­цю­ва­ти­муть ідеї, ко­ли де­та­лі­зу­ю­ться в ін­ших нор­ма­тив­них до­ку­мен­тах (ми вже ба­чи­ли при­клад НА­ЗЯ­ВО, ство­ре­но­го за за­ко­ном «Про ви­щу осві­ту»).

По-дру­ге, то­му, що в про­е­кті за­ко­ну ба­га­то ком­про­мі­сних рі­шень. «Та­ке вра­же­н­ня, що сю­ди на­ма­га­ли­ся за­пха­ти все, аби за­до­воль­ни­ти всіх», — за­ува­жу­ють off the record уча­сни­ки обго­во­рень.

«Цей за­кон тре­ба тер­мі­но­во при­йма­ти, бо він з ко­жним днем все пу­хне й пу­хне, і ми втра­ча­є­мо здо­ро­вий глузд, — ска­зав на за­сі­дан­ні про­філь­но­го пар­ла­мент­сько­го ко­мі­те­ту нар­деп Оле­ксій Скри­пник («Са­мо­по­міч»).

«Для ме­не кри­те­рі­єм ефе­ктив­но­сті будь-яко­го нор­ма­тив­но­го до­ку­мен­та є те, чи до­зво­ляє він ра­ди­каль­но роз­ши­ри­ти сво­бо­ду всіх уча­сни­ків осві­тньо­го про­це­су, чи сти­му­лює він по­яву не­об­хі­дної рі­зно­ма­ні­тно­сті, без якої си­сте­ма осві­ти не мо­же роз­ви­ва­ти­ся, чи бу­де за­без­пе­че­но пе­ред­умо­ви для пе­ре­хо­ду від «вер­ти­ка­лі» на «го­ри­зон­таль», — під­кре­слює Ві­ктор Гро­мо­вий, осві­тній екс­перт і шеф-ре­да­ктор пор­та­лу «Осві­тня по­лі­ти­ка». — То­му, на мій по­гляд, у за­ко­ні ма­ли б за­кла­да­ти­ся про­рив­ні ідеї (лі­кві­да­ція сов­де­пів­ської вер­ти­ка­лі управ­лі­н­ня, де­мо­но­по­лі­за­ція пі­сля­ди­плом­ної осві­ти за прин­ци­пом «гро­ші за вчи­те­лем на про­фе­сій­ний роз­ви­ток», но­вий го­спо­дар­чий ме­ха­нізм, мо­жли­вість від­мо­ви від тра­ди­цій­ної кла­сно-уро­чної си­сте­ми то­що). Цей ра­ди­каль­ний ва­рі­ант за­ко­ну тре­ба бу­ло при­йма­ти «на хви­лі», ще у 2014 р. Якщо ж за­раз, пі­сля чо­ти­ри­рі­чної епо­пеї з під­го­тов­ки та обго­во­ре­н­ня, но­вий за­кон, зре­штою, став про­ду­ктом бо­лі­сних ком­про­мі­сів, бо­ю­ся, що від­ра­зу пі­сля йо­го ухва­ле­н­ня по­чне­ться ін­ша пі­сня: «Він не пра­цює». А він і не змо­же ефе­ктив­но пра­цю­ва­ти, якщо там за­кла­да­є­ться су­ціль­ний ком­про­міс. Бо не мо­жна бу­ти трі­ше­чки ва­гі­тною: або ми ла­ма­є­мо все і на­ро­джу­є­мо в му­ках но­ву осві­ту Укра­ї­ни, або вдо­ско­на­лю­є­мо ста­ру си­сте­му (на жаль, удо­ско­на­ле­н­ня по­га­но­го зро­бить стан справ ще гір­шим)».

На­ве­де­мо кіль­ка при­кла­дів норм за­ко­ну, які за­жи­ли сла­ви ком­про­мі­сних.

У стру­кту­рі се­ре­дньої осві­ти ви­ді­ля­ють три сту­пе­ні: по­ча­тко­ва шко­ла (І), основ­на — лі­цей чи гім­на­зія (ІІ) і стар­ша — лі­цей (ІІІ). У зв’яз­ку з пе­ре­хо­дом на 12-рі­чну про­філь­ну шко­лу тре­тій сту­пінь ма­ти­ме осо­бли­ве зна­че­н­ня. То­му тре­ба від­окре­ми­ти йо­го від ін­ших (ну хо­ча б від по­ча­тко­вої шко­ли) і ство­ри­ти там усі мо­жли­во­сті для про­фі­лі­за­ції (див. ««Єв­ро­ре­монт» у се­ре­дній осві­ті: шко­ла бу­де 12-рі­чною», DT.UA від 13 лю­то­го 2015 р.)

Зві­сно, та­ку ідею не ду­же під­три­му­ють пре­сти­жні лі­цеї та гім­на­зії, що вла­што­ву­ють всту­пні кон­кур­си у при­єд­на­ну до них по­ча­тко­ву шко­лу, від­кри­ва­ють під­го­тов­чі кур­си, бе­руть ве­ли­кі вне­ски за вступ до пер­шо­го кла­су. Крім то­го, якщо змі­ни­ться стру­кту­ра шко­ли, змі­ни­ться її ка­дро­вий склад, і це теж ля­кає.

І що ж ба­чи­мо в за­ко­ні? А там ця нор­ма сфор­му­льо­ва­на так: хо­чеш — від­окрем­люй по­ча­тко­ву шко­лу, лі­цей і гім­на­зію (на­при­клад, па­руй І і ІІ сту­пінь або ІІ і ІІІ), а хо­чеш — за­ли­шай, як бу­ло (І-ІІІ сту­пінь в одній шко­лі). І при­пи­ска: «Лі­цеї фун­кціо­ну­ють, як пра­ви­ло, як са­мо­стій­ні юри­ди­чні осо­би».

«Зав­дя­ки ком­про­мі­сній по­зи­ції вла­ді не тре­ба бу­де «па­ри­ти­ся» над про­бле­мою фор­му­ва­н­ня ме­ре­жі про­філь­них лі­це­їв для стар­шо­кла­сни­ків як окре­мої лан­ки осві­ти, — ка­же Во­ло­ди­мир Бє­лий, осві­тній екс­перт, за­сту­пник ди­ре­кто­ра фі­зи­ко-те­хні­чно­го лі­цею м. Хер­со­на.— Бо оте «як пра­ви­ло» що­до лі­це­їв «як са­мо­стій­них юри­ди­чних осіб» не має жо­дної пра­во­вої си­ли. А міль­йо­ни укра­їн­ців так і за­ли­ша­ю­ться осто­ронь мо­де­лі осві­ти з яв­ни­ми те­хно­ло­гі­чни­ми та осві­тньо-пе­да­го­гі­чни­ми пе­ре­ва­га­ми — мо­де­лі, в якій про­філь­ні лі­цеї є ви­клю­чно окре­ми­ми за­кла­да­ми, бо са­ме так у су­ча­сних умо­вах до­ся­га­ю­ться як ви­со­кий які­сний рі­вень осві­ти, так і її осо­би­сті­сно­о­рі­єн­то­ва­на спря­мо­ва­ність».

На ком­про­міс ски­да­є­ться й по­ява но­во­го осо­бли­во­го рів­ня осві­ти — «фа­хо­ва осві­та». Він мі­сти­ться між про­фе­сій­но-те­хні­чною осві­тою та ви­щою. До ньо­го вхо­дять те­хні­ку­ми і ко­ле­джі І та ІІ рів­ня акре­ди­та­ції. «Це ре­зуль­тат ком­про­мі­су в дис­ку­сії нав­ко­ло мі­сії ко­ле­джів і те­хні­ку­мів у си­сте­мі осві­ти, які не хо­чуть бу­ти від­не­се­ні до про­фте­хо­сві­ти, але не мо­жуть на­ле­жа­ти й до за­кла­дів ви­щої осві­ти, — роз­по­від­ає Іри­на Ко­гут, екс­перт CEDOS і член ро­бо­чої гру­пи, що пра­цю­ва­ла над за­ко­ном. — А на­справ­ді все це пов’яза­но з на­ма­га­н­ням збе­рег­ти осо­бли­вий ста­тус і фі­нан­су­ва­н­ня».

Для то­го, щоб ре­фор­ми від­бу­ли­ся, ва­жли­во, хто і як їх вті­лю­ва­ти­ме на мі­сцях. Уже кіль­ка ро­ків у Ки­є­ві та де­яких ін­ших мі­стах ди­ре­кто­рів шкіл при­зна­ча­ють за кон­кур­сом, а не «по бла­ту» чи за осо­би­сти­ми впо­до­ба­н­ня­ми управ­лін­ців. Ця пра­кти­ка прин­ци­по­ва для онов­ле­н­ня шко­ли. Гро­мад­ськість не про­сто спо­сте­рі­га­ла за та­ки­ми кон­кур­са­ми, а й бра­ла актив­ну участь у за­сі­дан­ні кон­кур­сних ко­мі­сій, до­ма­га­ю­чись, щоб там не бу­ло жо­дно­го чи­нов­ни­ка. Це ба­жа­н­ня мо­жна зро­зу­мі­ти: не­за­до­во­ле­н­ня які­стю осві­ти, ма­хі­на­ції з ба­тьків­ськи­ми ко­шта­ми — всі ці ра­ни шкіль­ної осві­ти дав­но нар­ва­ли і по­тре­бу­ють хі­рур­гі­чно­го втру­ча­н­ня. На ста­ру си­сте­му тут по­кла­да­ти­ся не хо­че­ться. Не ви­ста­ча­ло тіль­ки за­ко­но­дав­чо­го унор­му­ва­н­ня та­кої ідеї. І во­на з’яви­ла­ся у про­е­кті за­ко­ну. Але те­пер кон­кур­сний від­бір на­га­дує ста­ру си­сте­му при­зна­че­н­ня ди­ре­кто­рів.

«Під­хід до фор­му­ва­н­ня кон­кур­сних ко­мі­сій, за­про­по­но­ва­ний у про­е­кті за­ко­ну, ду­же псує са­му ідею, — ка­же Альо­на Пар­фьо­но­ва, спів­за­снов­ник гро­мад­ської ор­га­ні­за­ції «Ба­тьки SOS», пред­став­ни­ки якої вхо­ди­ли до кон­кур­сних ко­мі­сій. — Ми про­ти то­го, щоб у ко­мі­сії з при­зна­че­н­ня ди­ре­кто­ра шко­ли бу­ли пред­став­ни­ки тру­до­во­го ко­ле­кти­ву, бо вже не­о­дно­ра­зо­во спо­сте­рі­га­ли: якщо на кон­курс іде свій на­чаль­ник, ко­ле­ктив ні­ко­ли не бу­де про­ти. Про­ект за­ко­ну та­кож про­по­нує, щоб до ко­мі­сії вхо­ди­ли пред­став­ни­ки за­снов­ни­ка шко­ли. На кон­кур­сах у Ки­є­ві на та­ке ні­ко­ли не по­го­джу­ва­ли­ся, бо на­справ­ді це озна­чає, що до кон­кур­сної ко­мі­сії увій­дуть пред­став­ни­ки ра­йон­но­го управ­лі­н­ня осві­ти (РУО), а во­ни ні­ко­ли не спри­я­ли по­яві у шко­лах про­гре­сив­них ке­рів­ни­ків — но­ва­то­рів, швид­ше, їм бу­ли по­трі­бні гвин­ти­ки си­сте­ми, ку­ми, бра­ти, сва­ти. Ми зна­є­мо, що, до­ки РУО при пов­но­ва­же­н­нях, їхній вплив на кон­кур­сну ко­мі­сію бу­де зна­чний. Так са­мо див­ною ви­да­є­ться нор­ма про участь у кон­кур­сній ко­мі­сії пред­став­ни­ків гро­мад­сько­го об’єд­на­н­ня ба­тьків учнів. У за­ко­ні про ГО не­має та­ко­го ви­зна­че­н­ня «ГО ба­тьків». А вза­га­лі, щоб утво­ри­ти гро­мад­ську ор­га­ні­за­цію, за за­ко­ном, до­ста­тньо двох лю­дей. Ма­ма й та­то — ось то­бі й ГО. Те­о­ре­ти­чно, у шко­лі, де 500 учнів, мо­жна ство­ри­ти 250 гро­мад­ських ор­га­ні­за­цій (у то­му чи­слі й ки­шень­ко­вих, під­го­до­ва­них ке­рів­ни­цтвом шко­ли). І всі во­ни мо­жуть пре­тен­ду­ва­ти на член­ство в кон­кур­сній ко­мі­сії. До уча­сті в ро­бо­ті ко­мі­сії з пра­вом до­рад­чо­го го­ло­су мо­жуть бу­ти за­лу­че­ні пред­став­ни­ки гро­мад­ських об’єд­нань. Хто це? Ор­га­ні­за­ція «За по­ря­ту­нок ки­тів» мо­же ма­ти до­рад­чий го­лос у кон­кур­сній ко­мі­сії з при­зна­че­н­ня ди­ре­кто­ра шко­ли? Ви­хо­дить, так. Ті­шить, що По­ло­же­н­ня про кон­курс мі­сце­ві ор­га­ни вла­ди ма­ють укла­да­ти на під­ста­ві Ти­по­во­го по­ло­же­н­ня. Ду­маю, це тро­хи вря­тує си­ту­а­цію»

Ще одне ці­ка­ве но­во­вве­де­н­ня сто­су­є­ться На­ціо­наль­ної ака­де­мії пе­да­го­гі­чних на­ук (НА­ПНУ). У ста­ро­му за­ко­ні «Про осві­ту» ця на­у­ко­ва уста­но­ва зга­ду­ва­ла­ся в за­галь­но­му пе­ре­лі­ку тих, хто за­йма­є­ться на­у­ко­вим і ме­то­ди­чним за­без­пе­че­н­ням осві­ти. У про­е­кті но­во­го за­ко­ну цей пе­ре­лік теж є, але пі­сля ньо­го — спе­ці­аль­ний пункт, при­свя­че­ний тіль­ки НА­ПНУ. В ньо­му за­зна­че­но, до яких клю­чо­вих пи­тань і на­пря­мів в осві­ті має бу­ти за­лу­че­на ака­де­мія. ¯х не­ма­ло: від фун­да­мен­таль­них і при­кла­дних на­у­ко­вих до­слі­джень — до кон­суль­та­тив­ної під­трим­ки ор­га­нів вла­ди; до про­ве­де­н­ня не­за­ле­жної на­у­ко­вої екс­пер­ти­зи про­е­ктів про­грам­них до­ку­мен­тів та уча­сті в роз­роб­ці про­грам, під­ру­чни­ків, на­вчаль­них пла­нів.

З одно­го бо­ку — справ­ді, без на­у­ко­во­го ба­зи­су роз­ви­ва­ти си­сте­му осві­ти важ­ко. З ін­шо­го — та­ке осо­бли­ве ста­но­ви­ще до­по­мо­же НА­ПНУ не ли­ше зав­жди бу­ти «на ко­ні», не­за­ле­жно від яко­сті ро­бо­ти, а й ма­ти хо­ро­ше фі­нан­су­ва­н­ня.

«Я би хо­тів зро­зу­мі­ти, чо­му в за­кон «Про осві­ту» за­су­ну­ли ці­лу здо­ро­вен­ну ста­т­тю про На­ціо­наль­ну ака­де­мію пе­да­го­гі­чних на­ук, яка аб­со­лю­тно ви­па­дає з текс­ту за­ко­ну», — ска­зав на за­сі­дан­ні ко­мі­те­ту Оле­ксій Скри­пник .

«Щоб за­без­пе­чи­ти на­у­ко­ве під­грун­тя для ре­форм, не­о­бов’яз­ко­во роз­пи­су­ва­ти всю ро­бо­ту з цьо­го при­во­ду під НА­ПНУ, — вва­жає Ін­на Сов­сун, ексза­сту­пник мі­ні­стра осві­ти, ві­це-пре­зи­дент КSE.— По­трі­бно ство­ри­ти мо­жли­вість для за­лу­че­н­ня рі­зних уста­нов до до­слі­джень і екс­пер­ти­зи. То­ді бу­де кон­ку­рен­ція, що під­ви­щу­ва­ти­ме якість отри­му­ва­них ре­зуль­та­тів. На­при­клад, як­би на кон­ку­рен­тних за­са­дах екс­пер­ти­зи про­во­ди­ли хо­ча б рі­зні уні­вер­си­те­ти, то це бу­ла б зов­сім ін­ша си­ту­а­ція».

До ре­чі, про на­у­ку. З не­ві­до­мих при­чин десь за­гу­би­ли­ся й не по­тра­пи­ли до текс­ту про­е­кту за­ко­ну «Про осві­ту» прав­ки що­до обов’яз­ко­во­сті пе­ре­вір­ки на ака­де­мі­чну до­бро­че­сність (у то­му чи­слі — на пла­гі­ат) при при­зна­че­н­нях на по­са­ди в уні­вер­си­те­тах.

Одна зі скла­до­вих фор­му­ли «Но­вої укра­їн­ської шко­ли» — «спра­ве­дли­ве фі­нан­су­ва­н­ня, рів­ний до­ступ». Чи не з пер­ших днів ро­бо­ти над за­ко­ном «Про осві­ту» по­ча­ли­ся дис­ку­сії про те, чи вар­то за­про­ва­джу­ва­ти фі­нан­су­ва­н­ня шкіл за прин­ци­пом «гро­ші за ди­ти­ною». Це, за за­ду­мом, ма­ло сти­му­лю­ва­ти здо­ро­ву кон­ку­рен­цію між шко­ла­ми, а от­же — якість. Однак до­свід впро­ва­дже­н­ня цьо­го прин­ци­пу у ін­ших кра­ї­нах не­о­дно­зна­чний (див. «Ян Гер­чинь­скі: де­які шко­ли вже втра­че­ні для пе­ре­ве­де­н­ня на бю­дже­тну осно­ву», DT.UA від 29 трав­ня 2015 р.). Є ба­га­то спра­ве­дли­вих кри­ти­чних за­ува­жень на йо­го адре­су. Ва­жли­во не про­сто роз­по­ді­ли­ти ко­шти, по­ді­лив­ши їх на кіль­кість учнів, а й під­три­ма­ти пев­ні гру­пи (сіль­ські шко­ли, лю­дей із осо­бли­ви­ми по­тре­ба­ми), які по­тре­бу­ють біль­ше фі­нан­со­вих вкла­день. Дер­жа­ва зо­бов’яза­на да­ти які­сну осві­ту всім, не­за­ле­жно від рів­ня до­ста­тку сім’ї.

Однак при­ва­тні шко­ли ло­бі­ю­ва­ли нор­му, щоб із дер­жав­но­го бю­дже­ту ви­ді­ля­ло­ся «по­ду­шне» на ко­жно­го їхньо­го учня (фа­кти­чно, «гро­ші за ди­ти­ною»). Во­ни мо­ти­ву­ва­ли це тим, що ба­тьки їхніх учнів — та­кі ж пла­тни­ки по­да­тків, як і всі гро­ма­дя­ни Укра­ї­ни. І дер­жа­ва му­сить ви­ді­ля­ти ко­шти на на­вча­н­ня та­ких ді­тей так са­мо, як во­на ви­ді­ляє ко­шти на всіх ін­ших. Адже ви­хо­дить, що ба­тьки при­ва­тних шкіл пла­тять за осві­ту сво­їх ді­тей дві­чі: і че­рез свої по­да­тки, і в ка­су при­ва­тної шко­ли.

Про­тив­ни­ки ці­єї нор­ми на­го­ло­шу­ють: ні­хто не за­ва­жає учням при­ва­тних шкіл на­вча­ти­ся в дер­жав­ній шко­лі за ко­шти дер­жа­ви. Якщо во­ни від­мо­ви­ли­ся від цьо­го й пі­шли до при­ва­тної шко­ли — це їхній ви­бір за їхні гро­ші. А дер­жа­ва має вкла­сти ко­шти ту­ди, де це най­біль­ше по­трі­бно, щоб на ви­хо­ді зі шко­ли всі ді­ти ма­ли одна­ко­ві мо­жли­во­сті для май­бу­тньо­го. На­при­клад, у ін­клю­зив­не на­вча­н­ня чи сіль­ську шко­лу.

Як же це пи­та­н­ня ви­рі­ше­не в за­ко­но­про­е­кті? Прин­цип «гро­ші за ди­ти­ною» в ньо­му не де­кла­ру­є­ться, але йо­го еле­мен­ти за­про­ва­джу­ю­ться і для при­ва­тних шкіл, і для під­трим­ки ін­клю­зив­ної осві­ти.

«У про­е­кті за­ко­ну «Про осві­ту» ба­чи­мо, що сут­тє­во ні­чо­го не змі­ни­ло­ся, шко­ли фі­нан­су­ю­ться, як і ра­ні­ше, з дер­жав­но­го бю­дже­ту че­рез осві­тню су­бвен­цію, — ка­же Іри­на Ко­гут.— Тіль­ки шко­ли з ін­клю­зив­ним на­вча­н­ням отри­ма­ють грант на на­вча­н­ня ко­жної ди­ти­ни з осо­бли­ви­ми по­тре­ба­ми. А при­ва­тним шко­лам змо­жуть пла­ти­ти з бю­дже­ту ту ж су­му на ко­жно­го учня, яка йде на на­вча­н­ня одні­єї ди­ти­ни в ко­му­наль­но­му за­кла­ді. Хо­ча я з цим не ду­же по­го­джу­ю­ся: адже кра­ще вкла­сти ко­шти ту­ди, де їх не ви­ста­чає. На­при­клад, у сіль­ську шко­лу».

Та, хоч би як ми кри­ти­ку­ва­ли про­ект за­ко­ну «Про осві­ту», ска­же­мо че­сно: ни­ні він — чи не єди­на мо­жли­вість від­кри­ти хоч якусь шпа­рин­ку для ре­форм. До­повз­ти, до­тя­гну­ти­ся че­рез оті ком­про­мі­си й одо­брям­си. Зві­сно, по­ступ до ре­форм міг би бу­ти більш впев­не­ним і енер­гій­ним, а не на­га­ду­ва­ти хво­ро­бли­ве куль­га­н­ня на ми­ли­цях. Однак на хви­лі по­пу­лі­зму, яку ми сьо­го­дні спо­сте­рі­га­є­мо, кра­що­го за­ко­ну, ма­буть, не бу­де. Він про­сто не ви­жи­ве.

За­кон «Про осві­ту» — рам­ко­вий. Він дасть по­штовх онов­лен­ню ін­ших за­ко­нів, се­ред яких — «Про за­галь­ну се­ре­дню осві­ту». Спо­ді­ва­ти­ме­мо­ся, що там ком­про­мі­сів бу­де мен­ше. І що в чи­слен­них ін­терв’ю, ко­мен­та­рях і ста­т­тях ви­со­ких чи­нов­ни­ків, при­свя­че­них но­во­му за­ко­ну, не ли­ше бу­дуть кра­си­ві кар­тин­ки та ре­кла­ма, а й че­сно озву­чу­ва­ти­му­ться про­бле­ми, ри­зи­ки і си­стем­ні під­хо­ди до їх ви­рі­ше­н­ня. Окса­на Они­щен­ко

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.