Чо­му Лу­ка­шен­ко від­сту­пив?

Спра­ва «Бі­ло­го ле­гіо­ну» у Бі­ло­ру­сі роз­ва­ли­ла­ся

Dzerkalo Tizhnya - - ТИТУЛЬНЫЙ ЛИСТ -

Ре­пре­сії про­ти опо­зи­ції та гро­ма­дян­сько­го су­спіль­ства, роз­гор­ну­ті вла­дою Бі­ло­ру­сі у від­по­відь на ма­со­ві про­те­сти про­ти «по­да­тку з дар­мо­їдів» у лю­то­му-бе­ре­зні 2017 ро­ку, при­пи­не­но.

Оле­ксандр Лу­ка­шен­ко зно­ву зму­ше­ний про­яв­ля­ти по­лі­ти­чну гну­чкість, щоб не по­сва­ри­ти­ся з За­хо­дом і не за­ли­ши­ти­ся сам-на­сам із Мо­сквою.

В остан­ні дні черв­ня го­лов­ною те­мою для бі­ло­ру­ських не­дер­жав­них ЗМІ став не­спо­ді­ва­ний по­во­рот у спра­ві «Бі­ло­го ле­гіо­ну»: всі «ле­гіо­не­ри», яких КДБ обви­ну­ва­тив у під­го­тов­ці ма­со­вих за­во­ру­шень і ство­рен­ні не­за­кон­но­го зброй­но­го фор­му­ва­н­ня (НЗФ), не­спо­ді­ва­но ви­йшли на во­лю. Спра­ва «бо­йо­ви­ків» Аре­шти в цій ре­зо­нан­сній спра­ві по­ча­ли­ся в роз­пал про­те­стів про­ти «по­да­тку з дар­мо­їдів», що охо­пи­ли Бі­ло­русь ці­єї ве­сни. 21 бе­ре­зня під час ро­бо­чої по­їзд­ки до Мо­ги­льо­ва Оле­ксандр Лу­ка­шен­ко за­явив про де­ся­тки «бо­йо­ви­ків», які ні­би­то тре­ну­ва­ли­ся в та­бо­рах у ра­йо­ні Бо­бруй­ська й Оси­по­ви­чів, а та­кож в Укра­ї­ні. Уве­че­рі то­го ж дня по­ча­ли за­три­му­ва­ти «бо­йо­ви­ків», а за дві до­би ого­ло­си­ли про ви­кри­т­тя «гли­бо­ко за­кон­спі­ро­ва­ної» ор­га­ні­за­ції «Бі­лий ле­гіон», яка ні­би­то го­ту­ва­ла зброй­ні про­во­ка­ції під час акції про­те­сту в Мін­ську 25 бе­ре­зня. У кві­тні впер­ше в істо­рії Бі­ло­ру­сі ко­мі­тет держ­без­пе­ки по­ру­шив кри­мі­наль­ну спра­ву за стат­тею «Ство­ре­н­ня не­за­кон­но­го зброй­но­го фор­му­ва­н­ня». Усьо­го в рам­ках спра­ви «Бі­ло­го ле­гіо­ну» за­три­ма­ли 35 осіб.

По­пу­тно дер­жав­ні ЗМІ обви­ну­ва­чу­ва­ли за­три­ма­них у ба­га­то­рі­чній кон­спі­ра­тив­ній ро­бо­ті, спря­мо­ва­ній на по­ва­ле­н­ня ре­жи­му Лу­ка­шен­ка, у під­го­тов­ці «фа­шист­сько­го пе­ре­во­ро­ту» і на­віть у на­мі­рі ви­ко­ри­ста­ти те­ро­ри­стів-смер­тни­ків.

Обви­ну­ва­че­н­ня на адре­су «ле­гіо­не­рів» гро­ма­дян­ське су­спіль­ство Бі­ло­ру­сі пра­кти­чно одно­стай­но сприйня­ло як фан­та­сти­чні й пов­ні­стю ви­га­да­ні че­кі­ста­ми. Спра­ву «Бі­ло­го ле­гіо­ну» по­ча­ли на­зи­ва­ти «спра­вою па­трі­о­тів», у су­спіль­стві роз­гор­ну­ла­ся кам­па­нія со­лі­дар­но­сті під га­слом «Па­тры¸т не зла­чын­ца» («Па­трі­от не зло­чи­нець»).

Зва­жа­ю­чи на мас­штаб про­па­ган­дист­ської кам­па­нії та сер­йо­зність ви­су­ну­тих обви­ну­ва­чень, усі бу­ли впев­не­ні, що фі­гу­ран­ти спра­ви «Бі­ло­го ле­гіо­ну» за­ли­ша­ться за ´ра­та­ми на­дов­го. Однак не­вдов­зі КДБ по­чав по­сла­бля­ти хва­тку. Фі­гу­ран­тів спра­ви по­сту­по­во ви­пу­ска­ли під під­пи­ску про не­ви­їзд, і вже до кін­ця трав­ня під вар­тою за­ли­ша­ло­ся мен­ше ніж по­ло­ви­на за­три­ма­них. На по­ча­тку черв­ня звіль­не­ні «ле­гіо­не­ри» по­ча­ли отри­му­ва­ти по­ві­дом­ле­н­ня, що кри­мі­наль­не пе­ре­слі­ду­ва­н­ня сто­сов­но них при­пи­не­но. По­пу­тно лу­на­ли гу­чні зі­зна­н­ня: опо­зи­цій­ний акти­віст Сер­гій Кун­це­вич за­явив, що в СІЗО КДБ йо­го би­ли й ка­ту­ва­ли стру­мом, до­ма­га­ю­чись по­трі­бних для слід­ства по­ка­зань. Акти­віст Сер­гій Паль­чев­ський роз­по­вів, що на до­пи­тах че­кі­сти йо­го шан­та­жу­ва­ли і в ре­зуль­та­ті зму­си­ли під­пи­са­ти па­пір про спів­ро­бі­тни­цтво під псев­до­ні­мом Ар­тур.

На цьо­му тлі го­ло­ва КДБ Ва­ле­рій Ва­куль­чик за­явив жур­на­лі­стам, що на­ра­зі пе­ред­ча­сно го­во­ри­ти, чи ді­йде спра­ва до су­ду. «Змов­ни­ки» на во­лі На­ре­шті, КДБ ви­знав за най­кра­ще для се­бе про­сто по­збу­ти­ся «бо­йо­ви­ків»: 13 черв­ня спра­ву про ма­со­ві за­во­ру­ше­н­ня за­кри­ли, а спра­ву про НЗФ пе­ре­да­ли до Слід­чо­го ко­мі­те­ту. СК, сво­єю чер­гою, не зна­йшов під­став три­ма­ти під вар­тою «ле­гіо­не­рів». З 27 по 30 черв­ня на во­лю ви­йшли остан­ні 15 осіб, що за­ли­ша­ли­ся в СІЗО. Зокре­ма звіль­ни­ли Ми­ро­сла­ва Ло­зов­сько­го — то­го са­мо­го лі­де­ра «змов­ни­ків», у ма­ши­ні яко­го при аре­шті ні­би­то зна­йшли ав­то­мат Ка­ла­шни­ко­ва.

Дер­жав­ні ЗМІ на звіль­не­н­ня «екс­тре­мі­стів» ува­ги не звер­ну­ли — на той час уже два з по­ло­ви­ною мі­ся­ці пре­зи­дент­ська пре­са не зга­ду­ва­ла про існу­ва­н­ня спра­ви «Бі­ло­го ле­гіо­ну». Як не зга­ду­ва­ла й про «та­бо­ри бо­йо­ви­ків» в Укра­ї­ні, про зв’яз­ки за­три­ма­них з «укра­їн­ськи­ми екс­тре­мі­ста­ми» і про «спро­бу про­рва­ти­ся» че­рез бі­ло­ру­сько-укра­їн­ський кор­дон, про що так ба­га­то го­во­ри­ло­ся в бе­ре­зні-кві­тні.

Ни­ні 16 осіб за­ли­ша­ю­ться в ста­ту­сі обви­ну­ва­че­них у спра­ві про НЗФ — во­ни пе­ре­бу­ва­ють під під­пи­скою про не­ви­їзд і не­ро­зго­ло­ше­н­ня. Однак те­пер ма­ло хто ві­рить, що спра­ва ді­йде до су­ду: ні­хто не звіль­няв би з-під вар­ти «бо­йо­ви­ків», як­би всер­йоз пла­ну­вав по­са­ди­ти їх на ла­ву під­су­дних. По­ка­зо­вий жест для За­хо­ду По­лі­ти­чний ана­лі­тик Оле­ксандр Кла­сков­ський вва­жає, що сю­жет спра­ви «Бі­ло­го ле­гіо­ну» роз­кру­чу­вав зов­сім не КДБ — у пев­но­му сен­сі спец­слу­жби са­мі ста­ли за­ру­чни­ка­ми си­ту­а­ції.

«На­га­даю, все по­ча­ло­ся з пу­блі­чної за­яви Оле­ксан­дра Лу­ка­шен­ка 21 бе­ре­зня, при­чо­му зву­ча­ло це як екс­промт. Мо­жли­во, на сто­лі в пре­зи­ден­та ле­жа­ла якась па­пка, зро­зумі­ло, що ко­ли­шні акти­ві­сти «Бі­ло­го ле­гіо­ну» бу­ли під осо­бли­вим на­гля­дом. І от пі­сля ці­єї за­яви Лу­ка­шен­ка про арешт двох де­ся­тків «бо­йо­ви­ків» спец­слу­жби ма­ли вті­ли­ти її в жи­т­тя. КДБ ді­яв уже в за­да­ній па­ра­ди­гмі. Спра­ву фа­кти­чно сфа­бри­ку­ва­ли, за­три­ма­ли 35 осіб. Пев­ний час слід­ство йшло за інер­ці­єю, але, су­дя­чи з усьо­го, КДБ пра­цю­вав без осо­бли­во­го ен­ту­зі­а­зму — звіль­не­ні ка­за­ли, що за весь час аре­шту їх до­пи­ту­ва­ли всьо­го дві­чі-три­чі», — за­зна­чає екс­перт.

Пі­сля то­го як ве­сня­ні про­те­сти оста­то­чно при­ду­ши­ли, Лу­ка­шен­ко гля­нув на си­ту­а­цію іна­кше і зро­зу­мів, що спра­ва «Бі­ло­го ле­гіо­ну» мо­же зав­да­ти над­то ба­га­то про­блем. Про до­лю «ле­гіо­не­рів» по­стій­но го­во­ри­ли за­хі­дні ди­пло­ма­ти під час ку­лу­ар­них зу­стрі­чей з бі­ло­ру­ськи­ми ко­ле­га­ми: ста­ва­ло оче­ви­дно, що в Єв­ро­со­ю­зі за­а­ре­што­ва­них на­пев­не ви­зна­ють по­літв’язня­ми, і це пе­ре­кре­слить усю ро­бо­ту офі­цій­но­го Мін­ська з на­ла­го­дже­н­ня від­но­син із За­хо­дом. Ро­згін ву­ли­чних акцій про­те­сту ці­єї ве­сни Брюс­сель іще міг про­ба­чи­ти Лу­ка­шен­ко­ві, але но­вих по­літв’язнів — ні.

«Чо­му тиск За­хо­ду спра­цю­вав те­пер, а не спра­цю­вав 2010-го (пі­сля про­те­стної де­мон­стра­ції в Мін­ську 19 гру­дня 2010 р. де­ся­тки лю­дей за­су­ди­ли до рі­зних стро­ків по­збав­ле­н­ня во­лі у спра­ві про «ма­со­ві за­во­ру­ше­н­ня». — І.І.)? У гру­дні 2010-го бі­ло­ру­ська еко­но­мі­ка бу­ла на під­йо­мі, Лу­ка­шен­ко отри­мав но­ву пор­цію пре­фе­рен­цій від Ро­сії, і в ньо­го бу­ло від­чу­т­тя, що він схо­пив Бо­га за бо­ро­ду. Те­пер же оче­ви­дно, що бі­ло­ру­ська еко­но­мі­чна мо­дель не пра­цює, суб­си­дії Мо­скви не та­кі ще­дрі. Однак по­тре­ба в за­хі­дно­му ве­кто­рі роз­ви­тку за­го­стри­ла­ся не тіль­ки з фі­нан­со­вих при­чин — тут та­кож пра­цює си­ту­а­ція «пі­сля Кри­му». Бі­ло­русь від­чу­ла, що пар­тнер­ство з Ро­сі­єю — річ не­без­пе­чна і слід шу­ка­ти до­да­тко­вих опор. А роз­ви­ток за­хі­дно­го ве­кто­ра впи­ра­є­ться в пра­ва лю­ди­ни — тут по­трі­бні хо­ча б по­ка­зо­ві же­сти, які б де­мон­стру­ва­ли, що не та­кий уже в Бі­ло­ру­сі й жор­сто­кий ре­жим», — ка­же Оле­ксандр Кла­сков­ський. За­бу­ти ве­сну 2017-го Оче­ви­дно, що для Оле­ксан­дра Лу­ка­шен­ка бу­ло ва­жли­во ви­пу­сти­ти «ле­гіо­не­рів» до по­ча­тку лі­тньої се­сії Пар­ла­мент­ської асам­блеї ОБСЄ, яка цьо­го ро­ку впер­ше від­бу­ва­є­ться в Мін­ську. Аби по­лі­пши­ти між­на­ро­дний імідж бі­ло­ру­ської вла­ди, до­ве­ло­ся ци­ві­лі­зо­ва­но по­во­ди­ти­ся й з мир­ни­ми де­мон­стран­та­ми: не­чи­слен­на опо­зи­цій­на хо­да 3 ли­пня на про­спе­кті Не­за­ле­жно­сті в Мін­ську обі­йшла­ся без за­три­мань.

Украй го­стре для від­но­син із За­хо­дом пи­та­н­ня бу­ло зня­те, бі­ло­ру­ська вла­да мо­гла по­чу­ва­ти­ся від­но­сно спо­кій­но. Ви­сту­па­ю­чи на від­крит­ті се­сії ПА ОБСЄ, Лу­ка­шен­ко го­во­рив про «ма­тін­ку Єв­ро­пу», роз­кру­чу­вав ідею но­во­го Гель­сін­сько­го про­це­су, за­яв­ляв, що в Бі­ло­ру­сі ро­би­ться все, щоб де­мо­кра­тії в кра­ї­ні бу­ло не мен­ше, ніж на За­хо­ді. «Ми го­то­ві вчи­ти­ся і вчи­мо­ся у вас. Але без окри­ків і по­ну­кань», — ка­зав бі­ло­ру­ський пре­зи­дент. Нав­ряд чи ці сло­ва про­зву­ча­ли пе­ре­кон­ли­во для при­су­тніх, однак без де­ся­тків по­літв’язнів у тюр­мах і з опо­зи­ці­єю, яка гу­ляє Мін­ськом, Лу­ка­шен­ко справ­ді не ви­гля­дав та­ким уже стра­шним ди­кта­то­ром. Осо­бли­во на тлі Во­ло­ди­ми­ра Пу­ті­на.

Фа­кти­чно всі остан­ні дії бі­ло­ру­ської вла­ди під­по­ряд­ко­ва­ні одній ме­ті: пе­ре­ко­на­ти За­хід, що ве­сня­ний по­гром гро­ма­дян­сько­го су­спіль­ства був ли­ше при­крим не­по­ро­зу­мі­н­ням, який аж ні­як не ска­со­вує взя­то­го 2015 ро­ку кур­су офі­цій­но­го Мін­ська на «лі­бе­ра­лі­за­цію». Слід ви­зна­ти, що та­кти­чний ма­невр за­га­лом вдав­ся. Лу­ка­шен­ко по­ка­зо­во при­ду­шив вну­трі­шні про­те­сти, по­над ти­ся­ча осіб у тій чи ін­шій фор­мі за­зна­ла ре­пре­сій (по­би­т­тя, за­три­ма­н­ня, від­прав­ка на «до­бу»), три з по­ло­ви­ною де­ся­тки про­йшли че­рез кри­мі­наль­не пе­ре­слі­ду­ва­н­ня, а по­ка­ра­н­ня у ви­гля­ді сан­кцій так і не отри­ма­ли, ні­чо­го не­по­прав­но­го у від­но­си­нах із Брюс­се­лем не ста­ло­ся.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.