На­ві­що Ро­сії Єв­ро­па?

Dzerkalo Tizhnya - - ТИТУЛЬНЫЙ ЛИСТ -

Про управ­лі­н­ня Єв­ро­пою на рів­ні з ЄС Пу­ті­ну до­ве­ло­ся за­бу­ти. У Мо­скві ви­рі­ши­ли, що оскіль­ки до­мо­ви­ти­ся з ЄС про спіль­ні врів­но­ва­жу­валь­ні пра­ви­ла гри не вда­ло­ся, тре­ба нав’яза­ти йо­му ро­сій­ські пра­ви­ла.

Ме­та цих зу­силь бу­ла ам­бі­цій­ною — змі­ни­ти Єв­ро­пу так, щоб во­на прийня­ла ре­аль­ність, нав’яза­ну Ро­сі­єю, як вза­є­мо­ви­гі­дну мо­дель. Ця ре­аль­ність вклю­чає зго­ду з ане­ксі­єю Кри­му й зня­т­тя най­більш до­шкуль­них для Ро­сії еко­но­мі­чних сан­кцій. А та­кож тим­ча­со­ву фі­кса­цію Укра­ї­ни як сі­рої зо­ни, що за­ви­сла між двох по­лю­сів з на­сту­пним дрей­фом на Схід, і від­мо­ву від ло­гі­ки спів­ро­бі­тни­цтва з ЄС у про­су­ван­ні в Ро­сії єв­ро­пей­ських цін­но­стей де­мо­кра­тії, прав лю­ди­ни й вер­хо­вен­ства пра­ва, які Мо­сква від­вер­то зне­ва­жає. Ко­ро­тко ка­жу­чи, офер­та Ро­сії Єв­ро­пі бу­ла та­ка: от зо­на на­шо­го впли­ву, ми ма­є­мо пра­во ро­би­ти тут усе, що хо­че­мо, а ви зо­бов’яза­ні при­йма­ти всі на­ші дії як да­ність. Руй­нуй і па­нуй Пер­ше си­стем­не зу­си­л­ля з до­ся­гне­н­ня ці­єї ме­ти бу­ло вкрай агре­сив­ним. Ро­сія по­ча­ла руй­ну­ва­ти со­лі­дар­ність дер­жав-чле­нів ЄС, роз­хи­ту­ва­ти клю­чо­ві де­мо­кра­тії, під­три­му­ва­ти край­ні лі­ві й край­ні пра­ві си­ли по­лі­ти­чно­го спе­ктра, а та­кож будь-які ру­хи про­ти Єв­ро­со­ю­зу. Сю­ди ж уві­йшли кам­па­нія де­з­ін­фор­ма­ції й про­ма­цу­ва­н­ня про­те­стних мо­жли­во­стей ро­сій­ських «спів­ві­тчи­зни­ків» у кра­ї­нах ЄС, дис­кре­ди­та­ція Укра­ї­ни та її де­ста­бі­лі­за­ція уда­ра­ми як ззов­ні, так і зсе­ре­ди­ни.

Ро­сія агре­сив­но, з ви­ко­ри­ста­н­ням за­бо­ро­не­них при­йо­мів, спро­бу­ва­ла пе­ре­за­ван­та­жи­ти по­лі­ти­ку низ­ки єв­ро­пей­ських кра­їн під се­бе. Однак до 2017 р. ста­ло зро­зумі­ло, що ця зу­хва­ла «ба­га­то­хо­ді­во­чка» не спра­цю­ва­ла. Ан­ге­ла Мер­кель про­ра­ху­ва­ла Во­ло­ди­ми­ра Пу­ті­на ра­ні­ше за ін­ших, і Ні­меч­чи­на обра­ла по­слі­дов­ну по­зи­цію що­до стри­му­ва­н­ня Ро­сії. По­дов­же­н­ня сан­кцій ЄС пе­ре­тво­ри­ло­ся на си­стем­но по­вто­рю­ва­ну дію зав­дя­ки за­без­пе­че­ній ко­лись Укра­ї­ною прив’яз­ці цьо­го пи­та­н­ня до пов­но­го ви­ко­на­н­ня Ро­сі­єю Мін­ських угод. Ву­зол гол­ланд­сько­го ре­фе­рен­ду­му не роз­ру­ба­ли, а аку­ра­тно розв’яза­ли спіль­ни­ми зу­си­л­ля­ми Ні­дер­лан­дів, Укра­ї­ни і Єв­ро­со­ю­зу. Уго­да про асо­ці­а­цію Укра­ї­ни з ЄС і без­ві­зо­вий ре­жим ста­ли ре­аль­ні­стю. Ро­сій­ська фі­шка на­ціо­на­лі­зму у Фран­ції не зі­гра­ла. По­за ЄС спро­ба пе­ре­во­ро­ту в Чор­но­го­рії про­ва­ли­ла­ся.

Зви­чай­но, у Мо­скви ще за­ли­ша­ю­ться сер­йо­зні за­чі­пки в кра­ї­нах Єв­ро­со­ю­зу, яки­ми мо­жна дра­жни­ти й че­ка­ти лі­пшо­го мо­мен­ту для ре­а­лі­за­ції вла­сних пла­нів. За­ли­ша­ю­ться в неї й ме­ре­жі впли­ву: одні — успад­ко­ва­ні від СРСР, ін­ші — ство­ре­ні вже вла­сно­руч. Але на сьо­го­дні Ро­сія про­гра­ла свій бліц­криг у Єв­ро­пі.

Утім, по­раз­ка в жо­дно­му ра­зі не озна­чає ка­пі­ту­ля­цію. Вла­сне, в Ро­сії по­ки що й не про­гля­да­є­ться ін­ший шлях, крім еска­ла­ції, ство­ре­н­ня но­вих ви­кли­ків, щоб зго­дом тор­гу­ва­ти ни­ми, і під­ви­ще­н­ня ста­вок, іно­ді до рів­ня ва-бан­ку. І це, до ре­чі, про­бле­ма Ро­сії, адже ці­лі до­во­ди­ться ви­зна­ча­ти скром­ні­ші, а ри­зи­ки ста­ють, що­да­лі ви­щи­ми.

Є в Ро­сії й свої пе­ре­ва­ги. Крім ста­ту­су у сві­то­вій по­лі­ти­ці й ку­пи вже ство­ре­них нею про­блем, це від­су­тність стра­ху ге­не­ру­ва­ти но­ві. Улю­бле­на схе­ма Мо­скви — ство­ри­ти про­бле­му, а по­тім уль­ти­ма­тив­но за­яви­ти пар­тне­рам, що розв’язу­ва­ти її тре­ба всім гур­том. При­на­дність ці­єї та­кти­ки в то­му, що та­кі си­ту­а­ції не є лі­ній­ни­ми, а пе­ред­ба­ча­ють ва­рі­а­тив­ність сце­на­рі­їв їх роз­ви­тку.

На вхо­ді Ро­сія мо­же са­ма не зна­ти, в який са­ме сце­на­рій втя­гну­ться її пар­тне­ри, але во­на бу­де го­то­ва до ко­жно­го з них. У ре­зуль­та­ті, за­ле­жно від сце­на­рію, Ро­сія мо­же про­гра­ти, а мо­же до­бу­ти те, чо­го ба­жає, або ча­сти­ну ба­жа­но­го; або, у ра­зі не­ми­ну­чо­сті не­га­тив­но­го кін­ця сце­на­рію, їй, як мі­ні­мум, ма­ють до­по­мог­ти збе­рег­ти облич­чя (чи­тай — отри­ма­ти бо­дай якийсь бо­нус). В окре­мих ви­пад­ках мо­жна про­сто в остан­ній мо­мент шля­хе­тно вийня­ти пар­тне­рів із за­шмор­гу, в який до цьо­го їх за­су­ну­ли. Та­ким чи­ном, ме­тою ство­ре­н­ня про­блем є руй­ну­ва­н­ня ста­тус-кво на всіх рів­нях. Так Ро­сія по­стій­но шу­кає мо­жли­во­стей змі­цни­ти свій вплив. Ра­да ро­сій­ської Єв­ро­пи Опи­са­ну стра­те­гію Ро­сії, яка по­ки що не спра­цю­ва­ла в кіль­кох кра­ї­нах Єв­ро­со­ю­зу, во­на ни­ні за­сто­со­вує її в за­галь­но­єв­ро­пей­ських ін­сти­ту­ці­ях. Якщо не вда­є­ться утри­ма­ти їх від ти­ску на Мо­скву, на­сту­пним кро­ком є спро­ба пе­ре­за­ван­та­жи­ти та­кі ор­га­ні­за­ції під се­бе.

ОБСЄ, що ві­ді­грає най­ва­жли­ві­шу роль в уре­гу­лю­ван­ні розв’яза­но­го Ро­сі­єю кон­флі­кту на Дон­ба­сі, па­ра­лі­зо­ва­на пра­ви­лом кон­сен­су­су. Прийня­ти рі­ше­н­ня без Ро­сії те­хні­чно не­мо­жли­во. Шту­чно ство­ре­на си­ту­а­ція, за якої ор­га­ні­за­ція впер­ше в істо­рії за­ли­ши­ла­ся без Ге­не­раль­но­го се­кре­та­ря, Ди­ре­кто­ра Бю­ро з де­мо­кра­ти­чних ін­сти­ту­тів і прав лю­ди­ни, Пред­став­ни­ка зі сво­бо­ди ЗМІ й Вер­хов­но­го ко­мі­са­ра з на­ціо­наль­них мен­шин.

Усі три ін­сти­ту­ти не раз і го­стро кри­ти­ку­ва­ли Ро­сію, ви­кли­ка­ю­чи в неї го­лов­ний біль. При­ро­дно, у від­по­відь Ро­сія не за­ба­ри­ла­ся і ство­ри­ла си­ту­а­цію, за якої май­бу­тні топ-ме­не­дже­ри ро­зу­мі­ти­муть, зав­дя­ки ко­му їх при­зна­чи­ли на їхні по­са­ди й ко­го тре­ба рі­шу­че кри­ти­ку­ва­ти, а до ко­го ста­ви­ти­ся як до тен­ді­тної ро­сій­ської пор­це­ля­ни. Ство­рив­ши про­бле­му, Ро­сія у фі­на­лі кри­зи бли­ску­че її вла­дна­ла — під­три­ма­ла при­зна­че­н­ня й ста­ла зір­кою зу­стрі­чі мі­ні­стрів у Ма­у­ер­ба­ху.

Ще дра­ма­ти­чні­ше роз­ви­ва­є­ться си­ту­а­ція в Ра­ді Єв­ро­пи. Тут не діє пра­ви­ло кон­сен­су­су під час прийня­т­тя рі­шень у Ко­мі­те­ті мі­ні­стрів. Тут пі­сля 2014 р. Ро­сія за­зна­ла низ­ки при­ни­зли­вих по­ра­зок. Тут по­зи­ції Ро­сії зна­чно слаб­кі­ші, ніж в ОБСЄ, то­му зу­си­л­ля з пе­ре­за­ван­та­же­н­ня ор­га­ні­за­ції ще жорс­ткі­ші.

Пі­сля ане­ксії Кри­му про­ти ро­сій­ської пар­ла­мент­ської де­ле­га­ції в ПАСЄ за­сто­су­ва­ли сан­кції. В 2015 р. тер­мін їх дії ми­нув, і Ро­сія при­їха­ла на се­сію Асам­блеї, але її пов­но­ва­же­н­ня не за­твер­ди­ли, що ав­то­ма­ти­чно озна­ча­ло не­мо­жли­вість уча­сті в ро­бо­ті. У 2016 р. ро­сій­ські пар­ла­мен­та­рії на­віть не ри­зи­кну­ли їха­ти до Страс­бур­га. За­мість цьо­го за­пу­сти­ли «опе­ра­цію Агра­мунт»: чин­ний го­ло­ва ПАСЄ Пе­дро Агра­мунт зро­бив по­вер­не­н­ня Ро­сії прі­о­ри­те­том сво­єї ді­яль­но­сті.

А тим ча­сом за ці три ро­ки ПАСЄ прийня­ла низ­ку гра­ни­чно жорс­тких до­ку­мен­тів шо­до Ро­сії зі спи­ском ви­мог до неї. Ви­шень­кою на тор­ті ста­ло пе­ре­йме­ну­ва­н­ня в жов­тні 2016 р. ре­зо­лю­ції ПАСЄ з «По­лі­ти­чні на­слід­ки кон­флі­кту в Укра­ї­ні» на «По­лі­ти­чні на­слід­ки ро­сій­ської агре­сії в Укра­ї­ні».

У ду­сі нав’язу­ва­н­ня сво­їх пра­вил Мо­сква не зби­ра­ла­ся щось ви­ко­ну­ва­ти, а, нав­па­ки, ви­су­ну­ла ви­мо­ги, які Асам­блея зо­бов’яза­на за­до­воль­ни­ти, аби зно­ву ма­ти честь ба­чи­ти Ро­сію у сво­їх ла­вах. Се­ред них: від­мо­ви­ти­ся від мо­жли­во­сті за­сто­со­ву­ва­ти сан­кції про­ти на­ціо­наль­них де­ле­га­цій, пе­ре­йти від мо­ні­то­рин­гу кон­кре­тних кра­їн до мо­ні­то­рин­гу за­галь­них для всіх кра­їн тем і сто­від­со­тко­ві га­ран­тії то­го, що пов­но­ва­же­н­ня ро­сій­ської де­ле­га­ції Асам­блея за­твер­дить. Пер­ші дві ви­мо­ги зни­щу­ють ПАСЄ, а остан­нє пра­кти­чно не­мо­жли­во ви­ко­на­ти.

Ста­тус-кво ста­ном на по­ча­ток 2017 р. ка­те­го­ри­чно не за­до­воль­няв Ро­сію. І во­на різ­ко під­ви­щи­ла став­ки, зво­зив­ши Пе­дро Агра­мун­та в Си­рію в скла­ді ро­сій­ської де­ле­га­ції, де той зу­стрів­ся з Ба­ша­ром Аса­дом. Усе бу­ло ро­зі­гра­но як по но­тах, ко­ли «Пер­вый ка­нал» зро­бив про ві­зит сю­жет, у яко­му «без­не­вин­но» під­крі­пив ін­фор­ма­цію по­трі­бни­ми ві­део­до­ка­за­ми, від яких, за сло­ва­ми по­сла одні­єї впли­во­вої кра­ї­ни, у ньо­го очі по­лі­зли на ло­ба. Асам­блея не­гай­но за­жа­да­ла від­став­ки сво­го го­ло­ви, але той і не ду­має зда­ва­ти­ся. А на­віть якщо ду­має, то не­має під­став ува­жа­ти, що ро­сій­ські дру­зі Агра­мун­та до­зво­лять йо­му це зро­би­ти.

Дон Пе­дро зав­зя­то бо­ре­ться за по­са­ду, за­пе­ре­чує при­му­со­ву від­став­ку, яка очі­ку­є­ться в жов­тні, по­гро­жує су­дом. Він те­пер іде­аль­ний тум­блер ре­гу­лю­ва­н­ня тем­пе­ра­ту­ри на­гні­та­н­ня про­ти­сто­я­н­ня в ПАСЄ. Як і гру­па «Віль­них де­мо­кра­тів», яка ого­ло­си­ла про своє ство­ре­н­ня в черв­ні й скла­да­є­ться зі чле­нів ПАСЄ, м’яко ка­жу­чи, при­хиль­них до Мо­скви та її по­ряд­ку ден­но­го.

Так, пря­мо не бе­ру­чи уча­сті в ро­бо­ті ПАСЄ, Ро­сія зро­би­ла все від неї за­ле­жне, аби до­по­мог­ти Асам­блеї по­ри­ну­ти в най­глиб­шу кри­зу, ор­га­ні­чно до­пов­не­ну роз­слі­ду­ва­н­ням ко­ру­пції в ПАСЄ, яке пов­ні­стю під­три­мує Єв­ро­со­юз та ін­ші кра­ї­ни, вклю­ча­ю­чи Укра­ї­ну. У ре­зуль­та­ті ін­сти­ту­ціо­наль­ний ав­то­ри­тет Асам­блеї якщо не втра­че­но оста­то­чно, то вже істо­тно пі­дір­ва­но. Ни­ні їй нав’язу­ють не тіль­ки іде­о­ло­гі­чну, а й ор­га­ні­за­цій­ну кри­зу.

У Ко­мі­те­ті мі­ні­стрів Ро­сія не мо­же бло­ку­ва­ти прийня­т­тя не­ви­гі­дних для неї рі­шень і про­су­ва­ти свої іні­ці­а­ти­ви. У 2014 р. в одно­му з за­твер­дже­них рі­шень бу­ло ви­ко­ри­ста­но без­пре­це­ден­тне фор­му­лю­ва­н­ня «вій­сько­ве втру­ча­н­ня Ро­сії в Укра­ї­ну». Це бу­ло сер­йо­зним до­ся­гне­н­ням, адже, на від­мі­ну від пар­ла­мен­та­рі­їв, уря­ди більш ско­ва­ні в пи­та­н­нях тер­мі­но­ло­гії.

Най­більш же хво­ро­бли­вим уда­ром для Мо­скви ста­ло іні­ці­йо­ва­не Укра­ї­ною рі­ше­н­ня Ко­мі­те­ту мі­ні­стрів про си­ту­а­цію в Кри­му від 3 трав­ня 2017 р. Ком­пле­ксний до­ку­мент гра­ни­чно жорс­тко оці­нив дії оку­пан­та. Ро­сія ма­кси­маль­но на­пру­жи­ла­ся, щоб за­бло­ку­ва­ти прийня­т­тя до­ку­мен­та, але про­гра­ла й ви­пле­сну­ла всі емо­ції в бар­ви­стій за­яві МЗС РФ. Рі­ше­н­ня без­апе­ля­цій­но на­зва­ли «ні­кчем­ним» і та­ким, що й від­би­ває «про­штам­по­ва­ні Ко­мі­те­том мі­ні­стрів ки­їв­ські мір­ку­ва­н­ня».

І, на­ре­шті, Єв­ро­пей­ський суд із прав лю­ди­ни. Гір­ка іро­нія в то­му, що Ро­сія си­стем­но ви­ко­нує ря­до­ві рі­ше­н­ня ЄСПЛ. І за це її спра­ве­дли­во хва­лять. Але зов­сім іна­кше во­на по­во­ди­ться, ко­ли йде­ться про рі­ше­н­ня, що за­чі­па­ють її фун­да­мен­таль­ні ін­те­ре­си. Щоб за­хи­сти­ти­ся від юрис­ди­кції ЄСПЛ у та­ких спра­вах, 2015 р. Во­ло­ди­мир Пу­тін під­пи­сав за­кон, що до­зво­ляє Кон­сти­ту­цій­но­му су­ду пов­ні­стю або час­тко­во ігно­ру­ва­ти рі­ше­н­ня Єв­ро­пей­сько­го су­ду. У 2017 р. ці­єю мо­жли­ві­стю ско­ри­ста­ли­ся, ко­ли Кон­сти­ту­цій­ний суд ухва­лив, що Ро­сія мо­же не ви­пла­чу­ва­ти ко­ли­шнім акціо­не­рам ЮКОСА ком­пен­са­цію, ви­зна­че­ну рі­ше­н­ням ЄСПЛ.

Та є рі­ше­н­ня Єв­ро­пей­сько­го су­ду стра­шні­ше, ніж у спра­ві ЮКОСА. У Ра­ді Єв­ро­пи є дум­ка, що че­рез ньо­го Во­ло­ди­мир Пу­тін від­чу­ває осо­би­сту во­ро­жість до су­ду. Йде­ться про спра­ву «Іла­шку та ін­ші про­ти Мол­до­ви і Ро­сії». У рі­шен­ні су­ду від 2004 р. бу­ло вста­нов­ле­но факт то­го, що Ро­сія здій­снює ефе­ктив­ний кон­троль на те­ри­то­рії При­дні­стров’я, а от­же, від­по­від­ає за по­ру­ше­н­ня прав лю­ди­ни в цьо­му не­ви­зна­но­му ре­гіо­ні Мол­до­ви. Про­сто уявіть юри­ди­чні на­слід­ки за­сто­су­ва­н­ня ці­єї до­ктри­ни в ку­пі справ про по­ру­ше­н­ня прав лю­ди­ни на Дон­ба­сі, і ви зро­зу­мі­є­те при­чи­ни осо­би­стої во­ро­жо­сті го­ло­ви ро­сій­ської дер­жа­ви.

На тлі зро­ста­ю­чо­го не­вдо­во­ле­н­ня сво­їм ста­но­ви­щем у Ра­ді Єв­ро­пи й від­су­тно­сті жо­дних пер­спе­ктив йо­го по­лі­пши­ти Ро­сія за­сто­су­ва­ла зви­чну для се­бе та­кти­ку. Во­на різ­ко під­ви­щи­ла став­ки, ство­ри­ла ком­пле­ксну кри­зу, ви­хід з якої має від­бу­ти­ся на ро­сій­ських умо­вах. 30 черв­ня Мо­сква за­яви­ла, що ви­рі­ши­ла при­зу­пи­ни­ти спла­чу­ва­ти свій вне­сок до Ра­ди Єв­ро­пи за 2017 р. до без­умов­но­го по­нов­ле­н­ня в пов­но­му об­ся­зі пов­но­ва­жень її де­ле­га­ції в ПАСЄ.

При цьо­му не­ви­пла­че­на су­ма пе­ре­ви­щує фі­нан­со­ві по­тре­би ПАСЄ. Бю­джет Асам­блеї — усьо­го близь­ко 18 міль­йо­нів єв­ро. А Ро­сія від­мо­ви­ла­ся пе­ре­ра­ху­ва­ти 22 міль­йо­ни єв­ро при за­галь­но­му бю­дже­ті Ра­ди Єв­ро­пи 430 міль­йо­нів 409 ти­сяч єв­ро. Та­ким чи­ном, іде­ться про ата­ку на Ра­ду Єв­ро­пи за­га­лом.

Ме­та еска­ла­ції — по­вер­ну­ти со­бі іні­ці­а­ти­ву в цій ор­га­ні­за­ції. А якщо це не вда­сться, то за­пу­сти­ти про­цес її па­ра­лі­за­ції за ті­єю ж схе­мою, що і в ОБСЄ. Не­дар­ма МЗС РФ у тій же за­яві гра­ни­чно чі­тко по­зна­чив свій фун­да­мен­таль­ний ін­те­рес. Там по­ві­до­ми­ли, що «від­сто­ро­не­н­ня ро­сій­ських пар­ла­мен­та­рі­їв від уча­сті в май­бу­тньо­му за­твер­джен­ні в ПАСЄ ви­со­ких по­са­до­вих осіб Ра­ди Єв­ро­пи, вклю­ча­ю­чи Ген­се­кре­та­ря, йо­го за­сту­пни­ка, Ко­мі­са­ра з прав лю­ди­ни і суд­дів Єв­ро­пей­сько­го су­ду з прав лю­ди­ни, по­ста­вить під сум­нів їхню ле­гі­тим­ність у кон­текс­ті від­но­син Ро­сії з Ра­дою Єв­ро­пи за­га­лом». Та­кий си­гнал, що не по­тре­бує пе­ре­кла­ду з ди­пло­ма­ти­чної мо­ви на люд­ську.

Ав­тор цих ряд­ків на за­сі­дан­ні Ко­мі­те­ту мі­ні­стрів пря­мо за­явив, що рі­ше­н­ня Ро­сії — це шан­таж Мо­сквою Ра­ди Єв­ро­пи. Це ро­зу­мі­ють і ін­ші чле­ни ор­га­ні­за­ції. Але чо­го во­ни по­ки що не ро­зу­мі­ють, так це кін­це­вої ме­ти Мо­скви. І го­лов­не — якою має бу­ти ре­а­кція на її дії. Та­кти­чний цуг­цванг Ни­ні Ра­да Єв­ро­пи пе­ре­жи­ває етап від­но­син із Ро­сі­єю, який низ­ка дер­жав — її чле­нів — уже успі­шно пе­ре­жи­ли. ОБСЄ, зда­є­ться, теж пе­ре­жи­ла го­стру фа­зу кри­зи, але ли­ше час по­ка­же, які по­сту­пки Ро­сії бу­ло зро­бле­но. Якщо Ра­да Єв­ро­пи всто­їть під ти­ском і за­хи­стить свою ін­сти­ту­ціо­наль­ну цін­ність і ці­лі­сність, то в стра­те­гі­чній пер­спе­кти­ві Ро­сія від­сту­пи­ться. Але та­кти­чно, хай би як роз­ви­ва­ли­ся подаль­ші по­дії, ко­жен но­вий хід мо­же по­лі­пшу­ва­ти або по­гір­шу­ва­ти по­зи­цію Ро­сії чи її опо­нен­тів, то­ді як по­зи­ція Ра­ди Єв­ро­пи не­змін­но по­гір­шу­ва­ти­ме­ться.

Ві­зьмі­мо сце­на­рій, за яко­го Ро­сія по­вер­та­є­ться в ПАСЄ. Гро­ші над­хо­дять у бю­джет. Ле­гі­тим­ність обра­них топ-чи­нов­ни­ків ор­га­ні­за­ції не ста­ви­ться під сум­нів. Фор­маль­но па­нує єд­ність і діа­лог. У ре­аль­но­сті за­пу­ска­є­ться ефект до­мі­но. Асам­блея пе­ре­тво­рю­є­ться на одну зі сцен Ар­ма­гед­до­ну, а ко­жна дер­жа­ва-член ор­га­ні­за­ції отри­мує чі­ткий си­гнал: бай­ду­же, на­скіль­ки жа­хли­ві твої дії, в ре­зуль­та­ті то­бі одна­ко­во все про­стять. Не по­до­ба­ю­ться, на­при­клад, ко­мусь ви­снов­ки Ве­не­ці­ан­ської ко­мі­сії що­до йо­го за­ко­но­дав­ства? Шан­та­жуй, і Ве­не­ці­ан­ка ля­же до тво­їх ніг. До­ве­де­но Ро­сі­єю. За та­ко­го сце­на­рію Ра­да Єв­ро­пи збе­ре­же свою ці­лі­сність, але втра­тить цін­ність.

Є й ін­ший сце­на­рій. У де­яких єв­ро­пей­ських кра­ї­нах обго­во­рю­ють вер­сію, що ри­зи­ко­ва­на ви­тів­ка ро­сі­ян у Ра­ді Єв­ро­пі спря­мо­ва­на на те, щоб у пер­спе­кти­ві дво­хтрьох ро­ків Ро­сію при­му­со­во ви­клю­чи­ли з ці­єї ор­га­ні­за­ції за по­ру­ше­н­ня ста­ту­ту. У та­ко­му ра­зі в сі­чні Ро­сію не по­вер­нуть у ПАСЄ. Це озна­ча­ти­ме, що Ра­да Єв­ро­пи справ­ді за­хи­щає свої цін­но­сті, а не ду­має, як би до­рож­че їх обмі­ня­ти на уяв­ну ста­біль­ність.

Та це, най­імо­вір­ні­ше, озна­ча­ти­ме й те, що Мо­сква не спла­тить свій вне­сок до бю­дже­ту за 2018 р. А це вже си­стем­на фі­нан­со­ва кри­за ор­га­ні­за­ції. Клю­чо­ві при­зна­че­н­ня Ро­сія не ви­зна­ва­ти­ме. А це вже кри­за ви­ко­на­н­ня мі­сії ор­га­ні­за­ції. Па­ра­лель­но ро­сі­я­ни за­пу­стять до­да­тко­ві ме­ха­ні­зми роз­хи­ту­ва­н­ня Ра­ди Єв­ро­пи зсе­ре­ди­ни. Адже ме­ре­жа сво­їх лю­дей у се­кре­та­рі­а­ті ор­га­ні­за­ції й се­ред чле­нів ПАСЄ роз­га­лу­же­на й актив­на.

Ра­ду Єв­ро­пи ли­хо­ма­ни­ти­ме. Во­на бу­де ско­ва­на вну­трі­шні­ми бло­ка­да­ми й опи­ни­ться в си­ту­а­ції ша­хо­вої вил­ки: або йти на са­міт 2019 р. і кра­си­во пе­ре­за­ван­та­жу­ва­ти ор­га­ні­за­цію під Ро­сію, або про­си­ти Ро­сію ви­йти. Пер­ший ва­рі­ант — це кі­нець Ра­ди Єв­ро­пи в то­му ви­гля­ді, в яко­му ми її зна­є­мо. Дру­гий ва­рі­ант до­зво­лить Мо­скві зі­гра­ти її улю­бле­ну роль скрив­дже­ної і та­кої, яку не ро­зу­мі­ють, обви­ну­ва­чу­ю­чи всіх у ру­со­фо­бії. До­да­тко­ві бо­ну­си — ви­хід з-під юрис­ди­кції ЄСПЛ і мо­ні­то­рин­го­вих ме­ха­ні­змів Ра­ди Єв­ро­пи. Але са­ме цьо­го, зва­жа­ю­чи на все, і не хо­чуть допу­сти­ти в цен­трах прийня­т­тя клю­чо­вих рі­шень. Там ува­жа­ють, що Ро­сію слід три­ма­ти під кон­тро­лем, а не від­пу­ска­ти в зов­сім віль­не пла­ва­н­ня. Прав­да, Ра­ді Єв­ро­пи від цьо­го не лег­ше, і по­шук яко­гось опти­маль­но­го для всіх рі­ше­н­ня три­ває.

По-хо­ро­шо­му, Ро­сію слід бу­ло по­про­си­ти на ви­хід з Ра­ди Єв­ро­пи ще 2014 р. — за гру­бе не­хту­ва­н­ня стат­тею 3 Ста­ту­ту шля­хом здій­сне­н­ня вій­сько­вої агре­сії про­ти Укра­ї­ни (по­ру­ше­н­ня прин­ци­пу вер­хо­вен­ства пра­ва) і си­стем­но­го по­ру­ше­н­ня прав лю­ди­ни на оку­по­ва­них те­ри­то­рі­ях. Але то­ді ру­ка ні в ко­го не під­ня­ла­ся. Нав­ряд чи під­ні­ме­ться во­на й у ни­ні­шніх об­ста­ви­нах. Стра­те­гі­чний опти­мізм При спо­сте­ре­жен­ні за ді­я­ми Мо­скви в Ра­ді Єв­ро­пи й на кон­ти­нен­ті за­га­лом не ство­рю­є­ться вра­же­н­ня, що Ро­сія хо­че пі­ти з Єв­ро­пи. Зда­є­ться, во­на якраз пра­гне за­ли­ши­ти­ся. Десь — на пра­вах ха­зя­ї­на, а десь — на пра­вах го­стя в до­ро­го­му ре­сто­ра­ні, який їсть най­лі­пші стра­ви й п’є най­до­рож­чі ви­на, чі­пля­є­ться до па­ні за су­сі­днім сто­ли­ком і б’є по­суд, зна­ю­чи, що ви­став­ле­ний йо­му ра­ху­нок змо­же опла­ти­ти без істо­тних для се­бе втрат.

Цей план уже зна­чно скром­ні­ший за по­пе­ре­дній, у рам­ках яко­го гість мав на­мір про­сто пі­ді­рва­ти ре­сто­ран. Однак, щоб зму­си­ти Єв­ро­пу упо­ко­ри­ти­ся з та­кою Ро­сі­єю, не по­ді­ля­ю­чи її фі­ло­со­фії й по­лі­ти­ки, ре­гіон тре­ба гар­нень­ко по­тря­сти. Щоб одне з лих по­ча­ло ви­да­ва­ти­ся лі­пшим. Це і ро­бить Ро­сія.

Слід за­зна­чи­ти, що Ро­сія не діє в ізо­ля­ції. Є кра­ї­ни все­ре­ди­ні Єв­ро­со­ю­зу й по­за ним, що ма­ють свої при­чи­ни бу­ти не­за­до­во­ле­ни­ми ни­ні­шнім ста­ном справ на кон­ти­нен­ті. Си­ту­а­тив­ні альян­си між ни­ми вже ускла­дню­ють про­ти­дію де­стру­ктив­ним ді­ям Мо­скви.

Ця гра вкрай скла­дна і, як ми вже за­зна­ча­ли, став­ки в ній ви­со­кі. Пе­ред­ба­чи­ти ре­зуль­тат не бе­ре­ться ні­хто, але біль­шість ро­зу­міє жит­тє­ву ва­жли­вість бо­роть­би, по­тре­бу при­йма­ти опти­маль­ні рі­ше­н­ня, а не ро­би­ти без­дум­ні по­сту­пки. І це вже не­по­га­но.

За остан­ні три ро­ки Єв­ро­па про­де­мон­стру­ва­ла, що вміє за­хи­ща­ти свої цін­но­сті. Так, во­на не зав­жди ро­бить це швид­ко, ефе­ктно й рі­шу­че, ча­сто з без­ліч­чю ком­про­мі­сів. Та­кий уже ге­не­ти­чний код Єв­ро­пи. Але й та­кій Єв­ро­пі без­ком­про­мі­сно агре­сив­на Ро­сія не змо­гла нав’яза­ти свої пра­ви­ла, хо­ча і ви­тра­ти­ла на це фе­но­ме­наль­ні по­лі­ти­чні й фі­нан­со­ві ре­сур­си і про­дов­жу­ва­ти­ме ви­тра­ча­ти свої за­па­си.

Ро­сія за­ли­ши­ться в Єв­ро­пі у всіх мо­жли­вих зна­че­н­нях. Але не для все­ося­жно­го спів­ро­бі­тни­цтва. Єв­ро­па по­трі­бна Ро­сії як ан­ти­те­за, то­чно так са­мо, як Укра­ї­ні по­трі­бна Ро­сія. Мо­сква збе­рі­га­ти­ме свій вплив на єв­ро­пей­ські спра­ви й, мо­жли­во, на­віть ма­ти­ме якісь та­кти­чні пе­ре­мо­ги. Але вже не за­ра­ди то­го, щоб змі­ни­ти Єв­ро­пу під се­бе, а щоб Єв­ро­па мі­ні­мі­зу­ва­ла або при­найм­ні не під­ви­щу­ва­ла ці­ну за низ­ку осо­бли­во­стей ро­сій­ської вну­трі­шньої й зов­ні­шньої по­лі­ти­ки.

Зав­да­н­ня єв­ро­пей­ської Укра­ї­ни по­ля­гає в то­му, щоб мо­жли­ва мі­ні­мі­за­ція не від­бу­ва­ла­ся за наш ра­ху­нок, а ці­на для Ро­сії, нав­па­ки, під­ви­щу­ва­ла­ся в мі­ру по­тре­би. До­свід остан­ніх ро­ків свід­чить, що це ціл­ком здій­снен­не зав­да­н­ня.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.